Законодавство, політика та практика інформатизації загальної середньої освіти України

Законодавство, політика та  практика інформатизації загальної середньої освіти України

Дане дослідження неможливо проводити лише з точки зору державних механізмів, слід враховувати такі аспекти, як матеріально-технічне забезпечення, підготовка кадрів, наявність програмного забезпечення та Інтернет середовища.

Але, все ж таки, роль держави у формуванні подальшої стратегії розвитку освіти залишається вирішальною.

Перш за все окреслимо основні орієнтири, мету сьогоднішньої освіти.

Аналіз світового досвіду використання інформаційних технологій та систем свідчить про великі потенційні можливості сфери інформатизації для вирішення соціально-економічних завдань. Зусилля, що докладаються у цьому напрямі в світі, диктують необхідність адекватних дій в національному масштабі. Такими діями є формування та реалізація як єдиної державної політики інформатизації країни, так і єдиної стратегії створення і використання національної інформаційної інфраструктури в інтересах кожного громадянина, суспільства, держави.

У нинішній період соціально-економічного розвитку України її майбутнє великим чином залежить від рішучості народу й усіх ланок державної влади реалізувати стратегічну мету повноправного входження нашої країни до світового економічного співтовариства як високорозвиненої держави з переважним вкладом до валового національного продукту інтелектуальної праці та науково ємних виробництв. Потенційні можливості для досягнення такої мети є. Вони визначаються наявністю достатнього наукового потенціалу і висококваліфікованих кадрів у ряді визначальних галузей економіки, значним досвідом і світовим рівнем розробки і виробництва багатьох виробів авіаційної, космічної, машинобудівної, військової та іншої техніки. Але для досягнення такої стратегічної мети необхідні і певні умови. Однією з головних умов є досягнення світового рівня інформатизації суспільства як визначального чинника підвищення рівня обґрунтованості, достовірності та ефективності рішень, які приймаються на різних рівнях управління у різних сферах життя і діяльності.

Основні цілі інформатизації випливають із загальної стратегії економічних реформ в Україні, визначаються загальною потребою інтенсивного розвитку національної інформаційної інфраструктури, яка повинна охоплювати різноманітні сфери життя і діяльності суспільства. Тому розвиток інформатизації повинен бути скерований на досягнення таких цілей:

• істотне підвищення рівня повноти, оперативності та доступності різноманітних форм і видів інформації для кожного громадянина України;
• якісне поліпшення інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності системи державного управління;
• кардинальне перетворення системи інформаційно-маркетингового забезпечення суб'єктів господарської діяльності усіх форм власності;
• всебічне використання потенційних можливостей інформаційних технологій систем і мереж для повномасштабного вирішення соціальних і гуманітарних проблем, в тому числі для удосконалення системи освіти, охорони здоров'я, розвитку науки, культури, мистецтва;
• активізація діяльності в системі міжнародного інформаційного обміну в інтересах розвитку політичних, економічних, соціальних і гуманітарних зв'язків;
• забезпечення належного рівня інформаційної безпеки та захисту інформації.

Для досягнення цих цілей формування державної політики інформатизації повинно базуватися на таких принципах:

• презумпція відкритості та загальнодоступності інформації;
• забезпечення конституційних прав та свобод кожного громадянина у інформаційній сфері;
• збалансованість прав і обов'язків, інтересів і відповідальності суб'єктів сфер інформації, інформатизації та інформаційної безпеки та законодавче закріплення певних функцій держави у цих сферах;
• гармонізація національного законодавства з міжнародним правом.

При реалізації цих принципів необхідно, щоб нормативно-правова база інформатизації і державне регулювання розвитку інформаційної інфраструктури, інформаційних технологій, засобів, систем і мереж були скеровані на вирішення таких завдань:

• заохочення приватних інвестицій у розвиток інформаційних технологій, засобів, систем і мереж;
• заохочення конкуренції у різних видах діяльності у сфері інформатизації, в тому числі при розробленні інформаційних технологій, засобів, систем і мереж;
• забезпечення для ринку сфери інформатизації режиму вільного доступу на основі принципів справедливості, взаємної вигоди та паритету взаємовідносин між суб'єктами різних форм власності і різних видів діяльності;
• створення структур адміністративного регулювання, які можуть відстежувати і гнучко реагувати на стан і тенденції розвитку інформаційних технологій, засобів, систем і мереж, ринку інформаційних послуг;
• забезпечення можливості постійного міжнародного обміну поглядами та інформацією з національним регулятивним та законодавчим ініціативам для розроблення і впровадження гнучких і ясних регулятивних положень на підтримку розвитку інформаційних технологій, засобів, систем і мереж.

Така позиція визначає необхідність всебічного аналізу державно-політичних і соціально-економічних процесів та нормативних актів при формуванні та реалізації державної політики у сфері інформатизації України.

Найважливішою складовою державної політики інформатизації та Національної програми інформатизації   є вибір її генеральних напрямів, встановлення розумних пріоритетів з урахуванням реальних ресурсних можливостей і нинішнього науково-технічного рівня сфери інформатизації, обчислювальної техніки, інформатики та зв'язку. За сучасних соціально-економічних умов вибір напрямів та пріоритетів являє собою зовсім не тривіальне завдання. Справді, в інформаційному суспільстві сфера інформатизації є верхівкою “айсберга”, яка демонструє його вагу і можливості. Основу цього “айсберга” складає вся структура суспільного виробництва, технологія і структура науковоємної промисловості, система суспільних та економічних відносин, структура зайнятості, рівень добробуту і стиль життя населення та інші чинники.

У відповідності до цієї позиції, поняття “інформатизація” розглядалося при розробленні Національної програми інформатизації [34] в широкому сенсі, а саме, як один з напрямів структурної перебудови економіки, що має на меті розроблення, впровадження і широкомасштабне використання інформаційних технологій, систем і мереж для вирішення державно-політичних та соціально-економічних проблем. Макроефекти реалізації такого підходу, як свідчить світовий досвід, надто значні і різноманітні і, зокрема, включають підвищення загального технічного рівня і зміну структури експорту та імпорту, прискорення інноваційних процесів, зміну структури зайнятості і т.ін. Але й на мікро рівні можна очікувати такі конкретні результати:

• випуск товарів кінцевого споживання або виробничого призначення з кардинально покращеними споживчими властивостями або нових видів товарів;
• розроблення у сфері матеріального виробництва нових технологічних процесів, в тому числі впровадження інтенсивних і ресурсозберігаючих технологій, і створення для них нового обладнання та комп'ютерних систем управління;
• комп'ютеризація традиційних і створення нових технологій у сфері інтелектуальної діяльності (управління, наука, проектно-конструкторська діяльність, науково-технічна і патентно-ліцензійна інформація, фінансова, банківська і кредитна система, бізнес, освіта, культура, охорона здоров'я і т. ін.);
• створення і розвиток широкої сфери інформаційних послуг як виробничого характеру, так і для повсякденної діяльності населення (комерційні бази даних і банки знань, експертні системи, аналіз кон’юнктури ринку та маркетингова інформація про можливі поставки і споживачів, напрями ефективного розміщення капіталу, робітничі місця, реклама, довідкова інформація для населення і т. ін.).
•                 Національну програму інформатизації було розроблено зусиллями великого колективу учених і фахівців під керівництвом Національного агентства з питань інформатизації при Президентові України. Програму затверджено Верховною Радою України. Концепція Національної програми інформатизації, загальні основи формування, виконання і коригування Програми, а також завдання на 1998 - 2000 роки визначені трьома Законами України [41]. За своїм змістом Національна програма являє собою єдиний мультипроект, який на основі єдиної державної політики системно об'єднує 10 основних напрямів інформатизації. Ці проекти скеровані на вирішення таких основних завдань:

• формування правових, організаційних, науково-технічних, економічних, фінансових, методичних та гуманітарних умов розвитку інформатизації;
• застосування і розвиток сучасних інформаційних технологій у відповідних сферах суспільного життя;
• формування системи національних інформаційних ресурсів;
• створення загальнодержавної мережі інформаційного забезпечення науки, освіти, культури, охорони здоров'я;
• створення загальнодержавних систем інформаційно-аналітичної підтримки діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
• формування та підтримка ринку інформаційних продуктів і послуг;
• інтеграція України у світове інформаційне співтовариство.

У Національній програмі інформатизації   особлива увага приділяється питанням раціонального використання інформації як найважливішого чинника державного управління соціально-економічними процесами. Невпинно зростаючі обсяги виробничо-технологічної, управлінської, статистичної, планово-фінансової, комерційної та іншої економічної (у широкому сенсі) інформації створюють принципово нову ситуацію. Фактично йдеться про переведення на нову “речовинну” платформу усіх працюючих економічних механізмів, які приводять у рух матеріальні (товарні), енергетичні, фінансові та трудові ресурси. В умовах переходу до ринкових відносин цей процес є дещо значно більше, ніж просто “інформаційне забезпечення”. І найважливішою складовою цього процесу є інформатизація різних сторін соціальної сфери. Це не просто орієнтація на споживчу свідомість, що відображає нові суспільні цінності. Це база, предметна основа для повороту машини суспільної свідомості до інформатизації, для дієвого і прискореного формування першочергових інформаційних потреб безпосередньо під час їх задоволення. Це і засіб звикання широких верств населення до іншого побутового середовища, до образу життя в доступному інформаційному оточенні.

Послідовне просування у завданні інформатизації сфер повсякденних турбот, до яких кожний з нас прив'язаний тисячами ниток, буде означати важливий крок по шляху поступового переходу до інформаційного суспільства, до раціонального використання його високих потенційних можливостей для вирішення соціальних проблем.

Одне з найважливіших завдань державної політики та Національної програми інформатизації - гарантувати на практиці реалізацію конституційного права кожного громадянина вільно шукати, одержувати, передавати, створювати та розповсюджувати інформацію будь-яким законним чином.

Вирішення цього завдання неможливе без відповідного рівня інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності усієї системи державної влади та управління.

Разом з тим аналіз свідчить, що існуюча інформаційно-аналітична інфраструктура органів державної влади та управління України не повною мірою відповідає сучасним вимогам і функціям, які ними виконуються. Інформація придбала статус найважливішого чинника державного управління, який на належному рівні забезпечує процеси формування та реалізації стратегічних рішень. Особи, що приймають відповідальні рішення, з одного боку начебто тонуть у потоці даних, а з іншого боку відчувають гостру потребу в інформації та відомостях, які адекватно і оперативно відображають стан і динаміку розвитку соціально-економічних та державно-політичних процесів в країні. Є декілька причин такого стану справ.

Різноманітні інформаційні системи та мережі розвивалися незалежно одна від одної й практично не були скоординованими та сумісними. При розробленні систем головна увага приділялася лише процесам передавання інформації, а питання раціональної організації інформаційних потоків, питання створення інформаційної підтримки процесів формування і обґрунтування рішень залишилися в стороні. Процеси збирання, формування, аналізу та публікації даних відображають результати минулих періодів. Явно недостатня увага приділяється питанням оперативного аналітичного оброблення даних, розробленню оперативних та стратегічних прогнозів, виявленню недоліків прийнятих рішень в процесі їх реалізації та вжиттю оперативних заходів по усуненню недоліків. Тому в Національній програмі інформатизації [44] сформоване стратегічно важливе завдання - створення інформаційно-аналітичної системи органів державної влади.

Сучасні інформаційні технології зробили країни інформаційно більш відкритими, а існування глобальних інформаційних систем дозволяє практично не рахуючись з кордонами організувати індустрію інформаційних послуг. Створюється реальна можливість для багатьох країн, в тому числі й для України, поступово піднятися до рівня сучасних вимог і можливостей інформаційного суспільства, до рубежу інформатизації Європи.

Інформаційне суспільство - це неминучість, яку ніщо і ніхто не в стані загальмувати або перенести на більш пізній час. Нагальне завдання держави - вжити усі заходи для інтенсифікації цього процесу. Треба цілеспрямовано агітувати за інформатизацію, наочно і переконливо доводити її практичну значимість для суспільства. Необхідно спільно виробляти “ідеологію” інформаційного суспільства, впроваджувати її у свідомість кожного громадянина. Для цього Україна має сприятливі можливості, високий рівень наукових кадрів у ряді напрямів сфери інформатизації і наявність теоретичних результатів і технічних рішень на світовому рівні - потенційна запорука успіху. Європа зуміє ліквідувати відставання в інформаційних технологіях від США та Японії, якщо раціонально об'єднає свої зусилля, раціонально використає свій інтелектуальний потенціал і фінансовий капітал, які знаходяться зараз у різних країнах.

Особливо треба зупинитися на питанні доцільності впровадження електронної освіти. Це питання не є таким тривіальним для України як може здатися. В сучасних умовах тотальної неготовності вітчизняних виробників товарів і послуг до застосування сучасних інформаційних технологій перехід до електронної освіти може призвести до певного відпливу капіталу за кордон, до падіння обсягу виробництва всередині країни. Головна причина такого небажаного результату - істотні прогалини в законодавчій базі, в тому числі в законодавчій базі міжнародного інформаційного обміну.

Підводячи підсумки слід зазначити, що електронну освіту, як, власне, й сам процес інформатизації не зупинити. Навпаки, її введення треба максимально інтенсифікувати і, перш за все, за рахунок всілякого розвитку інформаційної інфраструктури в державі, широкого впровадження відповідних інформаційних технологій, систем, послуг, а також створення відповідних правових умов.