Заняття 1. "Вступ. Основи законодавства України щодо охорони здоров’я людини. Здоров’я людини і навколишнє середовище "

Заняття №

Тема заняття. Вступ. Основи законодавства України щодо охорони здоров’я людини. Здоров’я  людини  і навколишнє середовище

 Мета заняття.  Ознайомити студентів з завданнями і змістом навчальної дисципліни . Розглянути нормативно-правову база захисту життя і здоров’я людини. Розширити та збагатити знання студентів про здоров’я  людини. З'ясувати  стан екологічної  і соціальної ситуації в Україні та її вплив на здоров’я людей. Проаналізувати  стан здоров’я дітей і дорослих в Україні.

 Формувати уявлення  про організм людини як цілісну систему, невідривно пов'язану з навколишнім середовищем. Виховувати бережне ставлення до  свого здоров’я.  Формування здоров'язбережувальних компетентностей.

 Література.1. Бака М.М., Квашньов Ю.О.,Литвиненко А.О. Захист Вітчизни,10-11 клас.-К.: Вежа. 2006р.

2. Мойсак О.Д., Основи медичних знань і охорони здоров"я .  - Київ - 2007.

3.Коденко Я. В. Основи медичних знань: Навч. посіб. для 10—11 кл. серед, загальноосвіт. шк.— К: Арт-Освіта, 2004.

Вид заняття.  Сприйняття та усвідомлення нового матеріалу.

 Обладнання:  портрети вчених.

Хід  заняття

 І. Організаційна частина.

 ІІ. Актуалізація опорних знань.

• Як Я розумію здоровий спосіб життя?
• Що таке валеологія?
• Що таке спадковість?
• Що впливає на формування здоров'я?

 ІІІ.Мотивація навчальної діяльності.

"Уміння  продовжити життя  - в умінні  не  скорочувати  його. Гарне здоров’я – одне з основних джерел щастя  і радості людини, її неоціненне багатство. "

      Майбутнє кожної держави залежить від рівня освіченості підростаючого покоління, що можливо тільки за умови, якщо це покоління буде здоровим. Нажаль, за даними сучасних досліджень, майже 90% українських школярів мають відхилення у здоров’ї, понад 50% – незадовільну фізичну підготовку, близько 60% мають низький рівень фізичного розвитку.

ІV.  Повідомлення  теми,  мети та завдань заняття.

 Тема. Основи законодавства України щодо охорони здоров’я людини. Здоров’я  людини  і навколишнє середовище

План

1. Нормативно-правова база захисту життя і здоров’я людини.

2. Поняття про здоров’я  людини.

3. Показники здоров’я  населення.

4.  Епідемія ВІЛ-інфекції як глобальний процес.

V. Сприйняття  та   усвідомлення  студентами  нових  знань.

1.  Конституція України проголошує:

– “Кожна людина має невід’ємне право на життя... Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань” (ст. 27);

– “Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування... Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя” (ст. 49);

– “Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди” (ст. 50).

Законодавство щодо безпеки життєдіяльності включає законодавство України: про охорону здоров’я, про охорону праці, про дорожній рух, про цивільну оборону, про охорону навколишнього середовища тощо.

Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров’я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров’я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв’язання екологічних проблем, удосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

Становлення суверенної України повинно супроводжуватися створенням безпечного стану довкілля, виробництва, побутових умов для життєдіяльності людини. Основне місце в цьому процесі посідає законодавство у галузі регулювання відносин з охорони здоров’я людини та навколишнього середовища і безпеки в надзвичайних ситуаціях й ситуаціях повсякденного життя, тобто безпеки життєдіяльності. Ці відносини регулюються нормативними актами різної юридичної сили – Конституцією, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів влади.

Основою формування самостійної системи законодавчого регулювання відносин, що виникають у сфері цивільного захисту є прийняття спеціальних базових основоположних законів України. Так, 2 жовтня 2012 року Президент України підписав Кодекс цивільного захисту України, який уже набув чинності. При цьому він вступить в дію з 1 липня 2013 року.

Кодекс покликаний забезпечити функціонування цілісної системи цивільного захисту в Україні із врахуванням кращого світового досвіду. Правові норми у цій сфері до цього часу регулювали близько 10 законів України, при цьому деякі з них втратили свою актуальність та потребували скасування.

Реалізація цього документу усуне суперечності та дублювання законодавства, розмежує повноваження і функції центральних і місцевих органів виконавчої влади, суб'єктів господарювання, визначить у єдиному законодавчому акті засади державної політики у сфері цивільного захисту.

Кодекс цивільного захисту України регулює відносини, пов’язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагування на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначає повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов’язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності.

У зв'язку з цим Кабінет Міністрів України розпочав роботу щодо підготовки нормативно-правових актів для вдосконалення системи цивільного захисту населення та забезпечення приведення нормативно-правових актів у відповідність із Кодексом цивільного захисту України.

2. Основні вчення про здоров’я.    Критерії визначення  здоров’я.
Загальновідомо, що стан здоров’я на 50 % залежить від способу життя,

 на 20 % - від оточуючого середовища, на 20 % - від генотипу і лише

на 10 % - від рівня розвитку медичного обслуговування.

    Як зберегти здоров’я? Як втримати прекрасне відчуття молодості, сили, радості життя? І чи взагалі це можливо зробити? З древніх часів люди задумувались над такими питаннями і пропонували різні рецепти продовження молодості і оздоровлення організму.    З часом ці рецепти змінювались, але, нажаль, без видимого успіху. Вся справа в тому, що зусилля людської думки були направлені в основному на лікування вже існуючих хвороб.   Природні механізми збереження здоров’я, умови, які попереджують виникнення хвороби, вивчали мало. Майже не досліджувався стан “передхвороби”, коли людина ще не відчуває себе хворою і їй здається, що вона здорова, але організм її став гірше справлятися із звичайними впливами різних шкідливих факторів.
Здоров’я, хоча і представляє собою стан, протилежний хворобі, але здоров’я не виключає наявності в організмі зародків хвороби.
Одне з визначень здоров’я таке: здоров’я – це стан організму, коли він може підтримувати сталість внутрішнього середовища. Згідно із документами Всесвітньої організації охорони здоров’я: здоров’я – це не лише відсутність хвороб або фізичних дефектів, це – стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя. Фізичне здоров’я буде справді здоров’ям, коли буде супроводжуватись радістю життя, оптимістичним настроєм, творчою активністю. В здоровому тілі – здоровий дух.
Згідно із сучасними поглядами, нормальний стан здоров’я – це не тільки його стан на сьогодні, але й ті його приховані резерви, які можуть згодитись завтра.
Здоровий спосіб життя обстоює обмеження, навантаження, він за обов’язковість цілеспрямованої діяльності. Здоровий спосіб життя завжди вимагає від людини роботи, застерігаючи, що вимушена бездіяльність і організму, і людини – завжди несе із собою погіршення здоров’я .
                                                              

Критерії здоров’я 

                   
   Антропометрія. В людини перш за все оцінюється її тіло. У це поняття входять конституція, ріст і маса тіла людини.
   Конституція. Зараз поширена класифікація по М. В. Чорноруцькому, який виділив три типи конституції: астенічний, гіперстенічний і нормостенічний.
   Зріст – залежить від розмірів кісткового скелету. В нормі зріст чоловіків коливається від 165-180 см (середній 170 см), жінок – від 155-170 см (середній 160 см). Зріст, вищий від 190 см, називається гігантизмом. Зменшення зросту у чоловіків до 150 см і нижче у жінок до 140 см, називається карликовістю.
  Маса тіла – один з найбільш доступних інформативних показників тіло будови. До орієнтованої оцінки маси тіла можна користуватись зростоваговим показником.
Термометрія. При вимірюванні температури тіла термометр кладуть на 10 хв. під пахву. Термометр повинен щільно прилягати до шкіри; плече слід притиснути до грудей, щоб не було повітряного простору. Нормальною температурою тіла вважають 36,4-36,8 оС.
Огляд шкіри і видимих слизових оболонок. Звертаємо увагу на забарвлення, еластичність, вологість шкіри, висипання і наявність рубців.
Нігті. Звертаємо увагу на їх ламкість, гладкість, блиск і наявність білих плям, що зустрічаються при анеміях і гіповітамінозі, грибкових ураженнях. При вадах серця нігті можуть бути у вигляді годинникових скелець.
Зуби. Звертаємо увагу на їх кількість (в нормі – 32) і в якому стані вони знаходяться.   Каріозні зуби є джерелом хронічної інфекції в організмі і можуть бути причиною захворювань внутрішніх органів.
   Очі. Набряки під очима – перша ознака захворювань нирок. Випуклі очі – при зобі, запалі – при перитоніті (запалення очеревини). Різна величина зіниць – при ураженні нервової системи. Жовті склери – при хворобі Боткіна, червона кон’юктива – при її запалені (конюктивіт).
    Язик. В нормі він чистий і вологий. При хворобах він може змінюватись: сухий з білим нальотом, малиновий.
    Серцево-судинна система. Пульс – ритмічне коливання стінки артерії, яке обумовлене скороченням серця. Вимірювати його можна у різних частинах тіл, де проходять артерії, а також на серці. У кожної людини пульс різний. Якщо частота пульсу буде меншою, ніж 60 – відмінний результат, 60-74 – добрий, 74-89 – задовільний, більше, ніж 90 – поганий. Нормальний артеріальний тиск – 120/160 мм рт. ст.
   Дихальна система забезпечує наш організм киснем, який іде на процеси окислення. Об’єм дихання становить 300-900 мл, у середньому 500 мл. Життєва ємність легень (ЖЄЛ) – це кількість повітря, яку може видихнути людина після глибокого вдоху (3-3,5 л) у жінок, у чоловіків 4 л.
   Травна система включає в себе ротову порожнину, стравохід, шлунок, печінку з жовчним міхуром, дванадцятипалу кишку, тонкий і товстий кишечники, пряму кишку. Починаючи з ротової порожнини і закінчуючи тонким кишечником, всі органи шлунково-кишкового тракту виділяють травні соки. Їх кількість теж є ознакою здоров’я. Людина виділяє 2 л слини за день, шлункового соку до 2-2,5 л.
   Сечовивідна система включає в себе дві нирки, сечоводи, сечовий міхур. Основна їх функція – виділення з організму шлаків. Нирки за добу виділяють від 1-2 л води.
   Кістково-м’язева система – рухи в усіх суглобах повинні здійснюватись без болю і в повному об’ємі, треба перевірити стан хребта; гнучкість хребта, чи немає викривлень вправо чи вліво, при рухах у суглобах не повинно бути ніякого хрускоту чи тріску.
Щоб оцінити стан цієї системи треба знати вище вказані дані.
   Отже, здоров'я значною мірою залежить від умов жит­тя і праці, що визначаються політичним устроєм і рів­нем соціально-економічного розвитку держави, а також від екологічних і географічних чинників навколишнього середовища. Головним же чином воно залежить від спо­собу життя людини, її духовності, світогляду, ставлен­ня до власного здоров'я та до інших людей і природи .

Згідно даних Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), здоров'я визначається надзвичайно різними складовими. Вони взаємопов'язані, й кожна з них робить свій внесок у здоров'я лю­дини.

Людину вважають здоровою тільки тоді, коли вона здорова фізично, соціально, психічно і духовно.

Фізичне здоров’я людини залежить від того, наскільки добре виконують свою роботу опорно-рухова, кровоносна, травна, нерво­ва, видільна та інші системи організму.

Людина — істота і соціальна. Вона є особистістю — пред­ставником суспільства. Людина, як особистість, вільно й сві­домо обирає ту чи іншу соціальну роль, усвідомлює можливі, наслідки своїх дій, бере на себе відповідальність за їхній ре­зультат. Якщо людина вміє це робити, то вона є соціально здоровою.

Психічна складова здоров'я включає в себе здатність правильно оцінювати й сприймати свої почуття та відчуття, свідомо керувати своїм емоційним станом.

Духовний розвиток людини визначає мету її існування, ідеали і життєві цінності.

Однак сьогодні – 21 сторіччя, в якому здоров’я людини пов’язують ще з більшою кількістю ознак її благополуччя – духовним, емоційним, інтелектуальним, соціальним і звісно ж фізичним. Так, на сьогодні, вже можна виділити п’ять, а не чотири, основних складових здоров’я: фізична; соціальна; емоційна; інтелектуальна; духовна. Усі вони взаємопов'язані і взаємообумовлені.

• Фізична — складова, що визначає фізичний (тілесний) стан люди­ни, її розвиток. Це можливість виконувати певні дії: рухатися, працю­вати, пристосовуватися до змін довкілля.
• Соціальна — складова, що окреслює ефективну взаємодію люди­ни із соціальним середовищем (сім'я; колектив учнів у класі, гуртку; суспі­льство). Відповідний соціальний статус людини, вміння спілкуватися з навколишніми дає змогу створити належні умови для формування і зміцнення здоров'я.
• Емоційна — здатність розуміти почуття, висловлювати і контро­лювати їх. Важливо комфортно почуватися, беручи до уваги емоції людей, що тебе оточують.
• Інтелектуальна — здатність сприймати, засвоювати та аналізува­ти інформацію, творчо її використовувати для прийняття відповідних рішень щодо поліпшення стану свого організму.
• Духовна складова — основа здоров'я, що показує самовдосконалення і духовний розвиток особистості, який виявляється у розумінні сутності довкілля, набутті унікальної властивості вибору власної віри.

Сучасні вчені виокремлюють чотири процеси, що визначають стан здоров'я як індивіда, так і населення в  цілому:

• відтворення здоров'я (стан генофонду; здоров'я, стан і реалізація репродуктивної функції батьків; умови перебігу вагітності; наявність правових актів, що оберігають генофонд і вагітних);
• формування здоров'я (спосіб життя, тобто рівень виробництва і продуктивності праці, ступінь задоволення матеріальних і культурних потреб, особливості харчування, рухової активності та міжособистісних взаємин,шкідливі звички, стан довкілля);
• споживання здоров'я (культура і характер виробництва, стан виробничого середовища, соціальна активність індивіда тощо);
• відновлення здоров'я (лікування, реабілітація).

3. Найважливішими показниками здоров'я населення в цілому є

народжуваність,

смертність (у тому числі немовлят),

середня тривалість життя,

інвалідність,

захворюваність та ураженість певними хворобами (туберкульоз, серцево-судинні, інфекційні, алергічні, онкологічні, шлунково-кишкові та інші захворювання).

Хвороба — це порушення нормальної життєдіяльності організму, внаслідок якого знижуються його  пристосувальні можливості. І хоча організм частково компенсує виниклі порушення, хвороба завжди обмежує фізичні, психічні та соціальні можливості людини.

Причин виникнення хвороб багато, проте здебільшого їх провокує сама людина: своїми шкідливими звичками, порушенням санітарно-гігієнічних норм, неправильним харчуванням, відсутністю режиму праці й відпочинку тощо. Більшість людей чітко не усвідомлює, що здоров'я —це найбільша індивідуальна й соціальна цінність.

Всесвітня Організація Охорони Здоров'я визначила 10 найбільш загрозливих для життя людини факторів у такій послідовності:

•  недостатнє (неповноцінне) харчування;
• секс без засобів захисту;
• підвищення артеріального тиску;
•  тютюнопаління;
• алкоголь;
•  питна вода, що не відповідає санітарним нормам;
• антисанітарія;
•  недостатній вміст заліза в крові;
• забруднення навколишнього середовища;
• ожиріння, надмірна маса тіла.

Ці фактори не тільки негативно впливають на здоров'я, а й спричинюють понад 40 % усіх випадків смерті людей на планеті.

Поширеними є також хвороби, викликані генетичними наслідками (тобто зміною спадковості) забруднення навколишнього середовища.

Нині майже третина населення нашої країни проживає в несприятливих екологічних умовах, що призвело до швидкого зростання рівня захворюваності, непродуктивної зміни генофонду, накопичення генетичного вантажу популяції   явищ, пов'язаних з погіршенням навколишнього середовища.

З курсу біології ви знаєте, що  спадковістю називається здатність живих організмів, у тому числі людини, передавати із покоління в покоління анатомічні, фізіологічні та біохімічні ознаки. У 1866 р. чеський натураліст Г. Мендель довів, що всі ознаки організму є різноманітними поєднаннями спадкових чинників, які передаються від батьків до нащадків через статеві клітини.  Ці спадкові чинники данський біолог В. Л. Йогансен у 1909 р.  запропонував називати генами. Він також увів терміни генотип — сукупність генів, локалізованих у хромосомах та цитоплазматичних структурах зиготи (диплоїдної клітини, що утворюється внаслідок злиття чоловічої та жіночої статевих клітин), і фенотип — сукупність ознак та властивостей організму, прояви яких зумовлені взаємодією генотипу з внутрішнім і навколишнім середовищами. Отже, запис, зберігання і передача спадкової інформації з покоління в покоління відбуваються у вищих організмів за допомогою генів. Вони містяться в хромосомах — структурних елементах ядра, які й забезпечують під час поділу клітини передачу спадкової інформації дочірнім клітинам, а також реалізацію цієї інформації в процесі індивідуального розвитку.

      Проте під впливом негативних чинників внутрішнього і навколишнього середовищ відбуваються несподівані зміни спадкових ознак, так звані  мутації.  Чинники, здатні спричинити мутацію, називають мутагенами. Вони бувають: фізичні (усі види існуючого випромінювання та ультрафіолетові промені), хімічні (пестициди, мінеральні добрива, деякі лікарські препарати, ртуть та її сполуки, фарбники, свинець і його сполуки, ароматизатори тощо), біологічні (віруси, бактеріальні токсини). Спадкові зміни можуть статися не тільки внаслідок змін генетичної інформації, записаної в молекулах хромосомних нуклеїнових кислот, а й унаслідок цитоплазматичних мутацій, тобто модифікації спадкових самовідтворюваних цитоплазматичних структур. Мутації мають дві форми: генеративні мутації, що виникають у зародкових клітинах і передаються по спадковості, та  соматичні мутації, що з'являються в одній клітині людського тіла і не передаються нащадкам; виникаючи в будь-якій соматичній клітині, такі мутації успадковуються тільки нащадками цієї клітини, внаслідок розмноження якої утворюється мутантна тканина. Зміни в спадковому матеріалі (кількості хромосом їхній будові та структурі), спричинені мутаціями, як вам відомо з курсу біології, призводять до розвитку хромосомних хвороб (Дауна, Патау, Едвардса та ін.), негативно впливають на ріст і розвиток людського організму. 

Ступені здоров’я

• Досконале здоров’я, відмінний настрій, сильний імунітет.
• Здоровий, але присутні незначні вади, що практично не заважають життєдіяльності і не мають потреби в лікуванні. Наприклад — шрами, пломби.
• Нормальний стан. Здоровий, але присутні захворювання що не розвиваються, що іноді можуть обмежти життєдіяльність, підвищувати втомлюваність. Наприклад: короткозорість і далекозорість, лупа, плоскостопість, сутулість. Рекомендується лікувати по можливості.
• Здоровий, але поганий настрій, стрес, ослаблення імунітету. Рекомендується швидше перейти в нормальний стан.
• Хворий. Наявність легкого захворювання, що піддається лікуванню. Немає загрози життю. Необхідно швидке лікування або припинення розвитку захворювання. Наприклад: застуда, нежить (риніт), грип, викривлення хребта.
• Хронічне захворювання або інвалідність.
• Травма. Тимчасова втрата деякої здатності. Можлива загроза здоров’ю. Наприклад, забите місце, поріз, вивих, опік, відмороження, шок, втрата свідомості. Необхідна перша медична допомога. Майже кожна людина повинна вміти робити першу медичну допомогу. Легкі травми можна цілком вилікувати. Важка травма може привести до ампутації органу (гангрена).
• Загроза життю. Наприклад: важке поранення, температура тіла вище 42 °C, утрата крові, зупинка серця, дихання. Необхідна термінова інтенсивна перша медична допомога.
• Клінічна смерть. Припинення дихання або кровообігу. Реанімація можлива протягом 5 хвилин.
• Біологічна смерть.

 4.Епідемія ВІЛ-інфекції як глобальний процес

  Перші випадки ВІЛ були відзначені в 1981 році, а до 1987 року, за даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, у світі налічувалося 50 тис. померлих від ВІЛ і ще така ж кількість хворих.

 Багато хто відзначав, наприклад, що епідемія іспанського грипу в 1918-1919 роках забрала життя 20 млн. людей у всьому світі, а у перші два десятиліття ХХ століття більше 10 млн жителів Індії померло від епідемії бубонної чуми. У 1984-1985 роках більше одного мільйона чоловік загинуло від голоду в Ефіопії. Але навіть ті, хто не сумнівався в серйозності погрози ВІЛ для всього людства, були не в змозі уявити собі її реальні масштаби.

   У листопаді 1987 року журнал «New Internationalist» писав: «Наслідки епідемії ВІЛ досить серйозні. Сто тисяч чоловік, які вже померли або помирають від ВІЛ сьогодні, – це десять мільйонів хворих або померлих до 2000 року». А це – зовсім інші цифри.

Дані про поширення ВІЛ у 2000 році, які містяться у Глобальному звіті ВООЗ, говорять про те, яким безнадійно оптимістичним був цей прогноз. До 2001 року число загиблих від ВІЛ із моменту початку епідемії склало 21, 8 млн чоловік, а загальна кількість людей, які живуть із ВІЛ/СНІДом, старших 18 років, досягло 34, 7 млн чоловік.

У 2003 році було зафіксовано:

5 млн (4, 2-5, 8 млн) нових випадків інфікування;

3 млн (2, 5-3, 5 млн) людей, які померли від хвороби протягом року;

40 млн (34-46 млн) людей, які живуть із ВІЛ/СНІДом.

   У силу своєї природи хвороба вражає, у першу чергу, людей у віці від 15 до 50 років.

Наприклад, у період між постановкою діагнозу і смертю загальні витрати на лікування одного хворого на СНІД у Нью-Йорку становлять близько 100 тис. доларів США.

В останні роки в області боротьби з ВІЛ були досягнуті значні успіхи. У багатьох країнах вдалося сповільнити або запобігти поширенню хвороби. Були знайдені ліки, які дозволяють продовжувати життя хворих і носіїв інфекції. У багатьох суспільствах покращилося відношення людей до ВІЛ-інфікованих. Але, незважаючи на всі ці досягнення, ВІЛ, як і раніше, залишається глобальною проблемою, яка вимагає ефективних, продуманих і узгоджених дій.

СНІД невиліковний, і єдиним ефективним способом боротьби із цією хворобою є профілактика. Успішна профілактика припускає зміну поведінки людини, спрямовану на зниження ризику зараження. Вирішити це завдання дуже непросто, оскільки людська поведінка залежить від безлічі факторів, і спроби впливати на неї – особливо в таких сферах, як секс і вживання наркотиків, – зіштовхуються з безліччю перешкод.

   Оскільки на початкових етапах епідемії основним шляхом передачі ВІЛ були гомосексуальні контакти і вживання наркотиків, багато людей не бачили необхідності у вживанні заходів обережності, оскільки вважали, що оскільки вони не належать до цих «груп ризику», то ВІЛ їм не загрожує. Подібна помилка коштувала життя дуже багатьом.

   Сформована в деяких країнах соціально-економічна ситуація сприяє збільшенню числа людей, підданих найбільш високому ризику зараження (у тому числі споживачів наркотиків, повій) і перешкоджає широкому доступу до засобів запобігання, а також до послуг охорони здоров'я і необхідного лікування.

   Нерідко профілактичні дії (такі, наприклад, як зміна голок і замісна терапія для наркоспоживачів, сексуальна освіта молоді та інші) наштовхуються на традиційні уявлення про охорону суспільного здоров'я і моральності, в основі яких лежить культура і релігія народу. Успішній боротьбі з хворобою може заважати законодавство і дискримінаційна політика у відношенні хворих і ВІЛ-інфікованих.

Перемогти хворобу неможливо без комплексного вирішення усіх проблем. Крім того, зростаюча взаємозалежність різних країн і глобальний характер загрози роблять нереальним вирішення проблеми ВІЛ в окремо взятій державі.

  Саме тому в рамках системи ООН була утворена Об'єднана програма ООН з ВІЛ/СНІДу (ЮНЕЙДС), покликана координувати дії і надавати підтримку зусиллям держав і суспільств, спрямованим на боротьбу із хворобою. ЮНЕЙДС виступає за комплексний підхід, який охоплює різні напрямки цієї боротьби, включаючи охорону здоров'я жінок і дітей, освіту, вдосконалення законодавства, боротьбу з наркотиками і зниження шкоди при їх використанні, підтримку соціально-економічного розвитку країн і територій і мобілізацію ресурсів. Як сказано в програмному документі ЮНЕЙДС, «її основним пріоритетом є ініціювання, підтримка і розширення зусиль, спрямованих на всебічну боротьбу з епідемією ВІЛ, у тому числі в сфері профілактики, зниження ризику зараження і пом'якшення її катастрофічних соціальних і економічних наслідків».

Відповідно до останніх цифр, опублікованих у Доповіді про розвиток епідемії ВІЛ за 2006 рік, підготовленому ЮНЕЙДС/ВООЗ, приблизне число людей, які живуть із ВІЛ, становить близько 39, 5 мільйона чоловік. У 2006 році було зареєстровано 4, 3 мільйони нових інфекцій, з них 2, 8 мільйони (65%) інфекцій в Африці на південь від Сахари. Крім того, значний ріст числа інфекцій відзначений у Східній Європі і Центральній Азії, де за деякими даними з 2004 року рівні інфікування збільшилися більш ніж на 50%. У 2006 році число людей, які померли від захворювань, пов'язаних з ВІЛ, склало 2, 9 мільйони чоловік. Нові дані вказують на те, де програми профілактики ВІЛ не були стійкими або не адаптувалися з врахуванням зміни епідемій – у деяких країнах рівні поширення інфекції залишаються на тому ж рівні або знову зростають.

Україна є однією з небагатьох держав, що залучає представників неурядових організацій (НУО) до визначення національної стратегії боротьби з епідемією ВІЛ/СНІД, представники яких входили до складу урядової делегації, що брала участь у роботі генеральної Асамблеї ООН, присвяченій проблемі ВІЛ/СНІДу. В Україні функціонують близько 100 НУО, які забезпечують інформаційно-просвітницьку діяльність спільно з соціальними службами для молоді та управліннями освіти в кожному регіоні; здійснюють профілактичну діяльність в групах підвищеного ризику ВІЛ-інфікування; сприяють створенню груп само- і взаємодопомоги; надають консультативні послуги, психосоціальну допомогу, здійснюють обмін шприців у 8 регіонах.

На сьогодні в Україні вже сформовано мережу лікувально-профілактичних закладів: 35 центрів СНІДу, на які покладена функція забезпечити лікуванням 4 тис. хворих на СНІД; 127 кабінетів довіри та 123 спеціалізовані лабораторії з діагностики ВІЛ/СНІДу. В Україні запроваджено дворазове тестування на ВІЛ-інфекцію всіх вагітних та попередження розвитку хвороби у новонароджених. Важливо, що Україна стала першою з країн СНД, яка вже розпочинає комплексне лікування такої великої кількості хворих на СНІД.

22 вересня 2003 р. в Нью-Йорку на 58-й спеціальній сесії ООН генеральним директором ВООЗ була проголошена концепція спільної ініціативи ВООЗ та ЮНЕЙДС. Суть її полягає в намірі ВООЗ до 2008 р. забезпечити 3 млн ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД антиретровірусними препаратами.

Враховуючи той факт, що Україна є однією з країн в Європейському регіоні, яка займає активну позицію щодо підтримки заходів, спрямованих на боротьбу з ВІЛ/СНІДом, Міністерство охорони здоров’я України очікує, що реалізація цієї ініціативи безпосередньо стосуватиметься ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД українських громадян, які потребують відповідного лікування. Безумовно, кошти та технічна підтримка з боку ВООЗ та інших міжнародних донорських організацій будуть додатковою допомогою на шляху реалізації Національної стратегії боротьби з ВІЛ/СНІДом в Україні.

VІ. Узагальнення  та систематизація  вивченого  матеріалу.

1. Процеси, що визначають стан здоров'я.

2. Фактори, що впливають на стан здоров'я.

3. Показники здоров'я.

• Сенкан "Здоров'я"

VІІ. Підведення  підсумків  заняття.

VІІІ. Видача  завдання  для  самостійної  роботи.

Бака М.М., Квашньов Ю.О.,Литвиненко А.О. Захист Вітчизни,10-11 клас.-К.: Вежа. 2006р. с.302-325.  Опорний конспект (цифри).

• Стан здоров’я дітей і дорослих в Україні.
• Екологічна і соціальна ситуація в Україні та її вплив на здоров’я людей.