Заняття "Домашні обереги".

Заняття «Домашні обереги».

Мета.  Ознайомити дітей з народними звичаями, повір’ями.

  Виховувати глибоке почуття любові до рідної домівки, отчого

  краю, рідного слова.

Обладнання та оформлення. Інтер’єр старої української хати. На столі лежать домашні обереги: калина, рушник, хліб. На стінах вислови:

• «Людина завжди повинна пам’ятати, звідки вона пішла в життя. Людина не має права бути безбатченком».               

О.Довженко

•           «Хто зберіг любов до краю

І не зрікся роду,

Тільки той віддав всю душу,

Все, що зміг, народу» 

       О.Олесь

Вік дітей: 11 – 13 років.

Форма проведення: заняття.

 Заняття розпочинає вихователь.

Вихователь. Для кожного з нас найсвятішими є слова мати, Батьківщина. Адже Батьківщина – це не тільки наша країна, а й рідна домівка і те місце, де ти народився і виріс, де минули найкращі роки твого життя. Нині для кожного з нас слово «Батьківщина» переплелось із споконвічною мрією українського народу про незалежність. 16 липня 1990 року проголошено державний суверенітет України. І це символічно, адже саме того року святкувалось 500-річчя українського козацтва, яке так прагнуло волі і боролося за неї. Мабуть, саме тому, що на священну українську землю прийшла весна національного відродження, виринуло сповнене глибокого внутрішнього змісту слово Берегиня. Воно утворене від дієслова «берегти», на означення хати, оселі. Сьогодні й піде мова про те, що саме ми повинні зберегти, не забувати, щоб наша Берегиня стала для нас священним місцем.

Дівчина. З Берегині починається і батьківщина. Рідна домівка… вона оспівана в піснях, повита легендами, зігріта теплом з колисковою піснею. А чи багато з нас пам’ятає мамину пісню? Напевне, ні. Що ж ми співатимемо нашим дітям? Адже лагідна добра колискова вже виховує дитину, створює для неї світ прекрасних ліричних образів.

Хлопець. Багато доріг манить нас у житті. Але слово, виспіване мамою в колисковій, повертає нас до рідного дому, якого не можна зрадити, як споконвіку в народі існує звичай: вийшлу з ужитку коляску ніколи не викидали, а берегли доти, доки люди жили в хаті. А робили її з клена чи ясена, щоб діти були співучими.

Вихователь. Колискову пісню можна сприймати лише у співі. Виконується вона спокійно, лагідно, заспокоюючи маля і допомагаючи йому засинати.

Виконується колискова пісня.

Хлопець. Саме в Берегині (домівці, хаті) мати розповідала своїй дитині про найдорожче для їхньої родини, вчила своє дитя добру, повазі до старших, любові до рідної землі, яка нас годує. Дуже любили люди свою Берегиню. Навіть у жнив’ярню, пору, коли дорога кожна хвилина, жінки прикрашали її. Давайте уявимо цю картину.

Виконується сценка.

Мати з сином прикрашають хату. Мати рублем прасує рушники.

Вихователь. Берегиня, обереги – наші давні і добрі символи, їхнє коріння сягає глибини століть, у них закладена мудрість народна. А чи знаєте ви свій родовід? Буває, що люди не знають нічого про своїх батьків, не говорячи про бабусь і дідусів. А деякі народи Азії знають свій родовід за 7– 8 поколінь, а іноді й більше. Приємно, коли в сім’ї з пошаною ставляться до пам’яті своїх дідів та прадідів. Кожен родовід – це окрема книга життя.

Можна заслухати, якщо є якась цікава історія про родовід, розповідь дитини.

Вихователь. Ви, мабуть, зрозуміли, що кожному варто записувати від своїх батьків, поки вони живі, історію роду, щоб потім було що розказати своїм дітям і внукам. Дорогими речами мають для кожного з нас стати ті домашні обереги, які є в кожній сім’ї. своїми домашніми оберегами я вража. Оцей рушник (або щось інше), вишитий моєю бабусею.

Діти розповідають про свої домашні обереги.

Вихователь. А чи не справжнім домашнім оберегом для кожного з нас повинні бути портрети батька й матері, бажано, обрамлені рушниками? Будемо відвертими – не завжди ми знаходимо місце для них, а більше завішуємо стіни чимось іншим. А з цього й починається повага до свого роду, до своїх батьків. Забули ми подекуди й шанобливе звертання до батьків на «ви» .

Коріння виховання все-таки закладається в сім’ї. І як прекрасно, коли в сім’ї панує взаєморозуміння, повага, шанобливе ставлення до рідного слова. Одним із шляхів  до цього є родинна пісня. Добре, коли в сім’ї в пошані саме народна українська пісня.

Виконується українська народна пісня.

Дівчина. Багато поезій, прекрасних пісень складено про батьків, матерів, які ми повинні завжди поважати, шанувати,цінувати кожен прожитий з ними день, робити для них якомога більше добра, бо ж ми перед ними у вічному боргу. Ми не повинні ніколи лишати своїх батьків самотніми, оберігати їхнє сімейне вогнище. Не забувайте, що всі ми колись станемо батьками і своїм особистим прикладом в усьому маємо бути зразком для власних дітей. Багато мудрих заповітів залишила нам народна педагогіка.

Хлопець. Я хочу розповісти вам одну повчальну історію. Дуже давно жила сім’я з трьох поколінь. От якось батько наказує синові: « приготуй завтра візок, бабусю повеземо». Повставали вони на схід сонця. Батько виніс свою стару матір, посадив на візок, покликав сина та вдвох повезли. Заплакала стара, але нічого вже не могла вдіяти.

• Куди ми веземо бабусю? – запитує син.
• До старого шахтного обвалу, бо яка користь від неї, якщо тільки сидить та їсть, а робити вже нічого не може.

Коли приїхали до шурфу, розвернув батько возика і тихенько пустив його разом з бабусею.

• Що ви наробили, тату, - закричав син. – Навіщо і возика викинули? А коли ваш час прийде, на чому я вас повезу на звалище?

Почув це батько і наче прокинувся, гірко заплакав і поліз до ями – витягати матір і возика.

Чи правда це було, чи ні, але яка мораль цієї притчи?

Діти висловлюють свої міркування.

Вихователь. Так, образ матері для всіх нас є святим. Багато чудових пісень складено про неї. Послухайте одну з них.

Звучить пісня про матір.

Вихователь. Велику силу має українська після! Учені дослідили, що ті люди, які співають народні пісні, менше хворіють. Найдорожчих гостей в Україні завжди зустрічають піснею, хлібом-сіллю на вишитому рушнику. Хліб був завжди на почесному місці в Берегині. У народі говорили: «Без хліба – нема обіду», «Хліб – батько рідний».

Хлопець. У кожній сільській оселі існував непорушний звичай: як тільки родина заселяла нове житло, у ньому обов’язково мала бути піч, стіл, пікна діжа. Багато чого можна було позичити чи взяти на тимчасове користування у сусідів, а ось пікну діжу ніколи не виносили з хати. Вона вважалась святістю і недоторканістю, бо народжувала хліб. Навіть у роки війни, коли люди покидали свої оселі, пікну діжу завжди брали із собою.

Вихователь. Хто з вас знає, як пекли хліб и коли?

Відповіді дітей.

Хлопець. Перед тим, як пекти хліб, очепурили світлицю, зі скрині виймали рушники, якими щойно витирали руки і з словами «Бог на поміч» готували тісто. Замішане тісто в діжі накривалося теплою фуфайкою. Вчиняли тісто в четвер, а пекли тільки в жіночий день – п’ятницю. В день, коли пікся хліб, у сім’ї не повинно було бути сварок. Випечені паляниці клали на рушник, зверху теж накривали рушником, щоб хліб дійшов.  На обід зі свіжим хлібом, як на свято, збиралась вся сім’я. батько різав хліб, притримуючи його лівою рукою і притискаючи до грудей. Окраєць давали дівчатам, щоб їх хлопці любили. А коли впала долу скибочка хліба – неодмінно треба підняти її і, поцілувавши, покласти на стіл.

Вихователь. Мудрою є народна педагогіка. Ніколи хліб не клали догори «дном», бо це був великий гріх. Святим правилом було не залишати недоїдків хліба. «Доїж, дитино, хліб, у ньому залишається вся твоя сила», - учили батьки дітей. А зараз ми бачимо гори недоїденого хліба – забулися святі і, разом з тим, прості істини. А які ще в Україні є традиції, які без хліба не відбуваються?

Дівчина. Коли народжується дитина, йдуть з хлібом, виряджає мати сина – ув’язує в рушник житній окраєць, справляють весілля чи будують хату – приходять з книшем, йдучи на поминки – несуть паляницю, дорогих гостей зустрічають хлібом-сіллю. Болісно слухати, коли говорять, що хліб поганий. Поганим хліб не буває, то його спекли невдало.

Вихователь. Кажуть, що не хлібом єдиним живе людина, але це тоді кажуть, коли хліб у нас є на столі. Ми вже звикли, що хліб завжди існує в тісному поєднанні з рушником. А що ж це за домашній оберіг – рушник?

Дівчина. Рушник на стіні – давній український народний звичай. Не було в Україні жодної оселі, навіть найбіднішої, яку б не прикрашали рушники. Рушник – обличчя оселі, її господині. З рушником, як і з хлібом, приходили до породіллі, вшановуючи появу немовляти в родині, з ним виряджали в дорогу батька, сина. Під час шлюбу молоді ставали на рушник, зустрічали рідних, гостей, проводжали людину в останню путь, ним прикривали хліб на столі. Під час зведення житла рушниками, які потім дарували майстрам, застеляли підвалини, піднімали сволоки. Рушниками скріплювали купівлю-продаж домашніх тварин. Портрети були в рушниках, як святиня.

Виконується «Пісня про рушник» на сл. А.Малишка.

Вихователь. Кожен рушник – це окрема розповідь. Тут можна побачити гарні квіти, співучих пташок, неповторний орнамент. Часто на рушниках вишивали калину – оберіг, який зігрівав оселю.

Виконується народна пісня «Калина».

Дівчина. Пісня – це також оберіг. Вона народжувалась там, де збиралося багато людей. Народ українських завжди прагнув допомогти один одному, і саме це прагнення породило звичай толоки.

Хлопець. «Без толоки, як без руки: ні хати не зробити, ні сіна не скосити». Що ж таке толока? Це давній обряд колективної взаємодопомоги. Як правило, господарі, які збиралися будувати хату або копати колодязь, за тиждень запрошували на толоку зі словами: «Ми у неділю будемо будувати хату (копати колодязь). Приходьте на толоку». Сходяться всі рідні, близькі, знайомі. Робота супроводжувалася піснями. Жінки починали, чоловіки підхоплювали. Всі бажали господарям, щоб хата була міцною. Працювали весело, з жартами. Звичай тільки поєднує працю з частуванням і танцями. Після праці учасники  проводили веселий відпочинок. Ось чому люди охоче брали участь у таких обрядах. За допомогою толоки будувалися і громадські споруди. Цей обряд був добровільним, і господар не сплачував за роботу, а лише частував учасників обрядовою вечерею. У толоці брали участь навіть ті, хто перебував з господарями у конфліктних стосунках, що й сприяло їх налагодженню.

Традиційна толока допомагала також людям під час Великої Вітчизняної війни відроджувати села з руїн.

Вихователь. Толока – це той оберіг, який давав змогу людям затоваришувати, поговорити під час роботи, поспівати пісень. То ж хай прозвучить пісня, яку під час толоки часто співали

Звучить пісня «Зеленіє жито, зелене».

Вихователь. Підводячи підсумки нашого заняття, хочеться висловити сподівання, що ви берегтимете все, що нас оточує, адже мамина пісня, бабусина вишиванка, батькова хата, толока, портрети на стіні найдорожчих людей – все це наша родовідна пам’ять, наша історія, часто й сумна, але в основі своїй велична. Не забудьте, про що ми сьогодні говорили, і розкажіть згодом своїм дітям, рідним. Треба нам усім разом виходити нині на всенародну толоку національного відродження.