Заняття "Вчимося керувати собою"

                                                                                    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Семенченко Ірина Іванівна

 

 

 

 

Вчимося керувати собою, – Семенченко І.І., Профілактична програма. – Ратне, 2018. 76 с., іл.

 

 

Профілактична програма «Вчимося керувати собою» спрямована на допомогу школярам  глибшого пізнання самого себе, на розуміння свого місця у світі, на формування адекватної самооцінки, на усвідомлення значення та впливу емоцій у житті, на ознайомлення з різними видами поведінки і вибір прийнятних, схвалюваних у суспільстві форм поведінки та способів реагування у напружених ситуаціях, а також на вміння планувати свої дії, своє життя і приймати відповідальність за це.

 

Рекомендовано для використання у роботі практичним психологам, соціальним педагогам, вихователям, вчителям початкової школи та батькам.

 

Автор – упорядник: Семенченко І.І., соціальний педагог НВК «ЗОШ І – ІІІ ступеня – дитячий садок» с.Жиричі

 

Рецензент:

Кручик І.В., методист районного методичного кабінету відділу освіти, молоді та спорту Ратнівської райдержадміністрації

 

 

 

 

 

 

 

З М І С Т

Вступ ...…………………………………………………………4

Тематичний план……………………………………………..5

Заняття 1. Мій настрій……………………………………….6

Заняття 2. Я бачу, я розумію тебе……………………….…10

Заняття 3. Чи потрібно бути ввічливим?...........................18

Заняття 4. Доброзичливість і повага……………………...24

Заняття 5. Чесним треба бути всюди……………………...27

Заняття 6. Вміння дружити………………………………...31

Заняття 7. Чи вмію я миритися?..........................................36

Заняття 8. Впертість………………………………………...41

Заняття 9. Де живе злість?.....................................................45

Заняття 10. Злість – погане почуття……………………....49

Заняття 11. Образа і образливість…………………………54

Заняття 12. Опановуємо гнів та образу…………………...59

Заняття 13. Долаємо агресивність………………………...63

Заняття 14. Як поводитися в конфліктній ситуації?.......67

Заняття 15. Підсумкове……………………………………..71

Список використаних джерел……………………………...76

 

 

 

 

 

В С Т У П

Однією з найгостріших соціальних проблем нашого суспільства є агресивна поведінка. В шкільному середовищі збільшується кількість групових бійок, які діти скоюють у стані агресії. Причинами агресивності виступають різноманітні фактори: втрата сімейних цінностей, послаблення виховного впливу з боку батьків, соціально-економічне становище, відображення конфліктних ситуацій в засобах масової інформації, різні заборони як з боку батьків, так і з боку вчителя – все це сприяє підвищенню рівня агресивної поведінки у дітей молодшого шкільного віку.

Агресивні діти дратівливі, легко ображаються, мало спілкуються з однолітками, ворожі до оточуючих, у них погіршується пам’ять, стосунки з дорослими та однолітками завжди напружені. Тому звертати увагу на агресивні реакції дітей та здійснювати спроби щодо їх коригування необхідно не в підлітковому віці, коли основні стереотипи поведінки вже сформувалися, а саме у молодшому шкільному віці, коли ці реакції ще остаточно не сформованіь. Крім того, чим молодша дитина, тим легше на неї впливати і тим ефективніше буде профілактична робота з нею.

Варто зазначити, що молодший шкільний вік – це особливий період в житті дитини. Молодший шкільний вік називають вершиною дитинства. Дитина зберігає багато дитячих якостей – легковажність, наївність, погляд на дорослого від низу до верху. Але вона вже починає втрачати дитячу безпосередність в поведінці, у неї з'являється інша логіка мислення.

Дана програма націлена на глибше пізнання себе, дітей молодшої школи, на розуміння свого місця у світі, на формування адекватної самооцінки, на усвідомлення значення та впливу емоцій у житті, на ознайомлення з різними видами поведінки і вибір прийнятних, схвалюваних у суспільстві форм поведінки та способів реагування у напружених ситуаціях, а також на вміння планувати свої дії, своє життя і приймати відповідальність за це.

 

 

Тематичний план

№	Зміст	Час
1	Заняття 1. Мій настрій Мета: учити дітей аналізувати свій внутрішній стан; учити керувати емоціями.	45 хв.
2	Заняття 2. Я бачу, я розумію тебе. Мета: фіксувати увагу дітей на емоціях інших людей; вчити аналізувати стан іншої людини.	45 хв.
3	Заняття 3. Чи потрібно бути ввічливим? Мета:  поглибити знання дітей про етикет і його важливість у житті людини; вчити жити у злагоді з оточуючими, виховувати повагу одне до одного.	45 хв.
4	Заняття 4. Доброзичливість і повага Мета: формувати уміння оцінювати інших з позиції доброзичливості; учити поважати права інших людей.	45 хв.
5	Заняття 5. Чесним треба бути всюди Мета: вчити учнів працювати в колективі, згуртовувати його; виховувати чесність, взаємодопомогу, відповідальність за свої вчинки.	45 хв.
6	Заняття 6. Вміння дружити Мета: виховання добрих якостей дітей, вміння дружити і тактовно ставитися один до одного.	45 хв.
7	Заняття 7. Чи вмію я миритися? Мета: виховувати почуття дружби, колективізму; вміння керувати своїми емоціями та вчинками під час сварки.	45 хв.
8	Заняття 8. Впертість. Мета: формувати у дітей правила поведінки в конфліктній ситуації, самоконтроль  поведінки.	45 хв.
9	Заняття 9. Де живе злість? Мета: познайомити дітей з емоціями злості, гніву; вчити дітей аналізувати свої вчинки і через гру долати агресивність.	45 хв.
10	Заняття 10. Злість – погане почуття Мета: розвивати вміння керувати своїми емоціями, навчити правил культурної поведінки.	45 хв.
11	Заняття 11. Образа і образливість. Мета: формувати вміння розпізнавати, коли образа справжня, а коли не варто ображатися; вчити прийомів примирення.	45 хв.
12	Заняття 12. Опановуємо гнів та образу Мета: навчити дітей керувати своїми емоційним станом, приборкувати гнів та образу, адекватно виражати негативні емоції.	45 хв.

 

 

13	Заняття 13. Долаємо агресивність Мета: навчити дітей опановувати агресив­ність, виробити уміння розслаблятися, керувати негативними емоціями, розвивати товарись­кість, дружелюбність.	45 хв.
14	Заняття 14. Як поводитися в конфліктній ситуації? Мета: сформулювати правила поведінки в конфліктній ситуації з однолітками; вчити дітей вирішувати конфлікти.	45 хв.
15	Заняття 15. Підсумкове. Мета: підбити підсумки проведених занять, отримати зворотний зв'язок від групи.	45 хв.

 

 

ЗАНЯТТЯ 1. МІЙ НАСТРІЙ

Мета: учити дітей аналізувати свій внутрішній стан; учити керувати емоціями; вправлятися в умінні шукати вихід із ситуацій, що засму­чують, але змінити які дитина не спроможна.

Хід заняття

В класі розміщені плакати: «Правила роботи в групі» та «Заходь, у нас все можна». Психолог обговорює з дітьми правила групи та проводить знайомство.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вправа «Ім’я»

Мета: розвиток комунікабельностіє зняття тривожності, формування позитивної самооцінки, почуття власної неповторності, впевненості, спокою.

Діти передають по колу м’яч, називаючи попередніх учасників та додаючи своє імя. Дозволяється називатись вигаданим ім’ям – служить діагностичним симптомом незадоволення собою та низьким рівнем самооцінки.

 

Вправа «Потанцюймо»

Під веслий марш діти виконують вільні рухи — прито­пи і прихлопи, танцюють навприсядки, крутяться, імітують змагання козаків зі списами, шаблями, сокирами. Цей танець породжує нехтування будь-якою перешкодою.

Психолог. Що ви відчуваєте під час танцю? (Бурхливу радість.) Який у вас настрій? (Бадьорий.)

 

Діагностична гра "На­ші емо­ції"

Мета: визначити здатність до емоційної перцепції

Для ви­ко­нан­ня да­ної впра­ви педагогу зна­до­бить­ся на­бір із ше­с­ти ка­р­ток, пла­кат зі схе­ма­ти­ч­ним зо­бра­жен­ням рі­з­них емо­цій­них ста­нів лю­ди­ни, на­при­клад, ра­дість, здивування, смуток, злість, провина,страх.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

При ро­бо­ті з ка­р­т­ка­ми про­по­ну­єть­ся се­рія за­вдань.

1 На­зва­ти емо­цій­ні ста­ни (по­чут­тя, на­строю), зо­бра­же­ні на ка­р­т­ках.

2. Роз­ді­ли­ти ли­с­ток паперу на дві по­ло­вини і пе­ре­ма­лю­ва­ти схе­ма­ти­ч­ні ма­лю­н­ки так, щоб лі­во­руч ви­яви­ли­ся зо­бра­жен­ня емо­цій­них ста­нів, що ді­тям по­до­ба­ють­ся, а пра­во­руч – які не по­до­ба­ю­ть­ся.

Пі­с­ля ви­ко­нан­ня за­вдан­ня діти по че­р­зі на­зи­ва­ють емо­цій­ні ста­ни, зо­бра­жен­ня яких ви­яви­ли­ся лі­во­руч, по­тім - пра­во­руч, і по­яс­ню­ють, чо­му їм  по­до­ба­ють­ся чи не по­до­ба­ють­ся ті чи ін­ші емо­цій­ні ста­ни.

3. Ви­зна­чи­ти свій на­стрій, емо­цій­ний стан у да­ний мо­мент, схе­ма­ти­ч­но зо­бра­зи­ти йо­го і ко­ро­т­ко по­яс­ни­ти при­чи­ну то­го чи ін­шо­го ста­ну.

Під час об­го­во­рен­ня рі­з­них емо­цій­них ста­нів ке­рі­в­ник зве­р­тає ува­гу дітей на осо­б­ли­во­с­ті ли­цьо­вої екс­пре­сії: фо­р­ми ока і брів, фо­р­ми губ, по­ло­жен­ня ку­то­ч­ків ро­та і т. д.

Пальчикова гімнастика «Гриб»

З-під куща зайчик – стриб!

Під кущем – білий гриб.

Зайчик вухом поведе,

Шапку гриба відгризе.

 

Другий і третій пальці правої руки трохи зігнуті, «стрибають».

Долоня лівої руки спирається на пальці правої – це гриб. Рухи за текстом.

 

 

 

 

Етюд «Квітка»

Поки ведучий розповідає історію, діти імпровізують.

Психолог. Теплий сонячний промінь упав на землю й зігрів насіннячко, що лежало там. Із насіннячка проклюнувся парос­ток, а з нього виросла чудова квітка. Буяє квітка на сонці, тяг­неться до тепла і світла кожною своєю пелюсточкою, повертає голівку за сонцем.

Діти виконують різні рухи: сідають навпочіпки, голову і руки опускають, потім голову підіймають, розпрямлюють тулуб, руки підіймають — квітка розквітла; голову трохи відкидають назад і повертають — квітка повертається за сонцем. Міміка під час імпровізації: очі напівзаплющені, усмішка на обличчі, м'язи обличчя розслаблені.

Потім учитель запитує, які відчуття пережили діти імпрові­зуючи.

 

Вправа «Розкажи і намалюй»

Учитель пропонує дітям розповісти про ситуації, що зумовили їхній гарний настрій. Діти розповідають і роблять схематичні малюнки-ілюстрації

 

Письмове завдання

Закінчити речення:

Я боюся...

Я радію...

Мене засмучує...

Мені подобається, коли...

Мене бентежить...

Психолог. На наш настрій впливають обставини, все те, що відбувається з нами і навколо нас. Є обставини, які ми можемо змінити, про те є й такі, яких ми змінити не в змозі. Як поводи­тися в такому разі? Чи можна поліпшити свій настрій?

Учні під керівництвом учителя обговорюють ситуації.

Психолог. Сьогодні тобі не щастить. Ти вдома сам. Мама прийде пізно. Треба зробити багато уроків. Настрій поганий. Що робити?

(Намагатися пригадати щось приємне, перед дзеркалом корчи­ти веселу гримасу, послухати музику, намалювати

 

 

 

карикатуру, заспівати. Головне — переконати себе, що коли візьмешся до якоїсь справи, на душі полегшає.)

Після обговорення згаданих ситуацій учні визначають, чи знають вони, як поліпшити свій настрій у несприятливих умо­вах.

До визначених способів змінювати свій настрій і уникати посилення негативних ситуацій, потупати ногами, але так, щоб ніхто не бачив; станцювати швидкий танець, заспівати бадьору пісню; умитися — змити поганий настрій; проспівати своє ім’я у пестливій формі — Наталочка, Натуся тощо.

Важливо, щоб психолог не пропустив тих випадків, коли учень хоче обговорити з ним свої проблеми і налаштований на відверту розмову.

 

Завершальна вправа

Учні, дивлячись на плакат, визначають свій настрій на занятті.

 

ЗАНЯТТЯ 2. Я БАЧУ, Я РОЗУМІЮ ТЕБЕ

Мета: фіксувати увагу дітей на емоціях інших людей; вчити наслідувати позитивні риси інших; вчити аналізувати стан іншої людини; збагачувати досвід емоційної чуйності до, людей.

Хід заняття

Вправа «Що на обличчі?»

На початку заняття психолог пропонує дітям обговорити вира­зи обличчя людей, при цьому він наголошує, що вираз обличчя людини зазвичай передає її емоційний стан.

 

 

Сценка «Ключ знайшовся»

Психолог допомагає дітям розіграти сценку.

«Мишко навчається у 2-му класі. Він завжди повертається додому раніше за батьків і має свого ключа від квартири. Сього­дні Мишко збирався грати з хлопцями у футбол. Він уявляв, як зараз відчинить двері, зайде в свою кімнату, покладе портфель, переодягнеться, швиденько пообідає і побіжить у двір.

— Але де ж ключ? — злякався Мишко.

Хлопчик шукав його і в портфелі, і в кишенях, і навколо себе на підлозі... Немає ключа! Мишко розгубився; і в квартиру не зайдеш, і батьки ввечері гніватимуться. Хлопчик ледве не плакав.

Раптом Мишко пригадав, що під час великої перерви стрибав з хлопцями біля лавки у шкільному дворі. Він миттю помчав туди. Ось і лава! Мишко навіть підскочив з радощів, коли по­бачив, що його ключ лежить біля неї. Хлопчик схопив ключ і, підстрибуючи, побіг додому.»

 

 

 

 

Опрацювання уривка з легенди «Як мати стала зозулею»

Як мати зозулею стала

Українська народна казка

Давно це було, ще як моря були глибокі-преглибокі, а гори такі високі, що сягали своїми шпилями аж до самого неба. Ось у ті часи жили собі чоловік з жінкою і мали вони аж четверо дітей. Виживала сім’я за рахунок риболовлі.

Чоловік брав сіті, сідав у човен і плив у відкрите море ловити рубу. Якось він застудився, довго болів, а невдовзі й помер. Гірко плакала жінка, промовляючи

— Ой, Боже, Боженьку мій! Нащо ти забрав у мене чоловіка, а в дітей — отця і годувальника?! Та чим же ми завинили перед тобою?

Нічого було робити, прийшлося вдові замість чоловіка нести тяжку ношу. Стала вона виходити у синє море та ловити рибу. Не мала спочинку ні вдень, ні вночі. Тягла лямку, як могла. Усе робила, аби діти не були голодними. Удень ловила рибу, цілий вечір справлялася з хазяйством. А вночі, коли на небі з’являться зірки, тяжко зітхала, сідала коло сплячих дітей і любувалася ними.

Глибокі зморшки порізали її ще молоде лице, а руки зашкарубіли і потріскалися од вітру та солоної води. А ще глибші борозни утворилися в її душі. Вони ятрили серце, завдавали невимовних душевних мук.

Та незабаром і жінка застудилася і злягла в постіль. Лежить у лихоманці, а дітей немає чим погодувати. У неї пересохло в горлі. Тоді вона ледь стиха мовила до дітей:

— Діточки, діточки, подайте мені води, бо не дам собі ради, а пити так хочеться.

 

 

 

— Нема в хаті води, — одказують діти.

— То ж візьміть з мисника глечик, — відмовляє матінка, — та підіть до криниці та й наберіть води.

Обізвався старший хлопець:

— У мене нема чобіт, нехай іде сестра.

Мати до дочки:

— Доню, то ти піди.

А донька відказує:

— У мене немає хустки, щоб запнутися. Нехай іде менший брат.

Просить мати меншого сина:

— Піди, Івасику, принеси мені холодної водички.

— Я не маю в що вдягнутися і взутися, — одказує той.

Так ніхто і не приніс хворій матері води. Пішли діти надвір гратися, а мати в хаті з полу ледве підводиться, обгортається пір’ям. Найменший хлопчик саме вбіг в хату й бачить, що мати стає зозулею. Став гукати до брата і сестри:

— Брате, сестро! А йдіть-но сюди скоріше! Наша матінка на зозулю перетворилася, хоче відлетіти від нас. Скоренько біжімо по воду їй!

Схопили діти з лави хто кухоль, хто глечик, хто відро та й кинулись мерщій до криниці. Набрали води, біжать і навперебій кричать:

— Мамо, мамочко, матусенько, пий воду, холодну, криничну!

Та мати вже сизою зозулею одлітала од хати:

— Куку-куку! Пізно, діти, ку-ку, пізно!

Зозуля летить, а діти біжать босоніж, збиваючи по грудках ноги до крові.

І на тому місці виріс мох з червоними краплинами. Кажуть, то краплини крові, що стікали отоді з ніг дитячих. А мати назавжди одцуралася рідних дітей і донині літає зозулею. Несе яйця, підкладає іншим птахам і тужливо співає «куку-куку», сумуючи за своєю долею.

За завданням учителя діти змальовують словесний портрет матері в момент її звертання до дітей («Діточки, подайте мені води. Бо підвестися не можу, а пити так хочеться») і словесні портрети дітей, які щодуху мчали за нею, збиваючи ноги до

 

 

 

 

крові, проте почули лише слова мами: «Пізно, діти, пізно... Ку-ку, ку-ку. ..».

 

Діагностична вправа "Не по­до­ба­єть­ся - по­до­ба­єть­ся"

Мета: оде­р­жа­ти ін­фо­р­ма­цію про ха­ра­к­тер вза­є­мин ди­ти­ни з од­но­кла­с­ни­ка­ми, чле­на­ми ро­ди­ни, про те, яке мі­с­це і роль відводить для се­бе ди­ти­на в кла­сі, в ро­ди­ні, як ди­ти­на сприй­має се­бе се­ред од­но­лі­т­ків, рі­д­них, у на­вко­ли­ш­ньо­му сві­ті.

Пі­с­ля об­го­во­рен­ня при­чин то­го чи ін­шо­го емо­цій­но­го ста­ну ді­тей, вчитель про­сить дітей роз­ді­ли­ти чи­с­тий ли­с­ток паперу на дві по­ло­вини і за­пи­са­ти від­по­ві­ді на пи­тан­ня:

1) що ме­ні не по­до­ба­єть­ся в шко­лі;

2) що ме­ні не по­до­ба­єть­ся вдома;

3) що ме­ні не по­до­ба­єть­ся вза­га­лі в жит­ті.

Від­по­ві­ді на ці пи­тан­ня ді­ти за­пи­су­ють у лі­вій ча­с­ти­ні аркуша. Пі­с­ля цьо­го про­по­ну­єть­ся се­рія по­зи­ти­в­них пи­тань, від­по­ві­ді на які ді­ти за­пи­су­ють у пра­вій ча­с­ти­ні аркуша:

1) що ме­ні по­до­ба­єть­ся в шко­лі;

2) що мені по­до­ба­єть­ся вдома;

3) що мені по­до­ба­єть­ся вза­га­лі в жит­ті.

Ді­ти по че­р­зі роз­по­ві­да­ють спо­ча­т­ку про те, що їм не по­до­ба­єть­ся, по­тім - про те, що їм по­до­ба­єть­ся в шко­лі, вдома й у жит­ті. Ва­ж­ли­во до­три­му­ва­тися по­слі­до­в­ності об­го­во­рен­ня від­по­ві­дей: спо­ча­т­ку не­га­ти­в­ні, по­тім по­зи­ти­в­ні, по­ка­за­в­ши, що усе в жит­ті не так вже й по­га­но, є і по­зи­ти­в­ні мо­ме­н­ти.

 

Пальчикова гімнастика «Човник»

Ми на човнику гойдались,

Раз – угору, раз – униз.

Ми під мостом пропливали.

Покатались – зупинились!

 

Вигнуті долоні тильним боком уверх розхитуються, потім перевертаються долонями догори і, нарешті, спокійно кладуться на стіл.

 

 

 

 

Інсценування оповідання В. Сухомлннського

«Мамин кавун»

Мама залишає Костика на господарстві, сама йде на цілісінький день на роботу. А йому наказує:

— Сиди дома, годуй курей; як спека спаде, полий капусту на городі. День сьогодні в Костика видався і щасливий, і важкий. Щасливий, бо вранці, як тільки мама з дому, прийшов дід Мусій і приніс два кавуни. На баштані кавуни ще зелені, Костик це добре знає. Хлопець розпитує діда, де він узяв, а той мовчить та тільки всміхається.

— Оце твій,— поплескує дід менший кавун,— а це мамин.
А як же інакше? Мама більша — їй і кавун більший.

— Зараз порізати твій кавун чи сам поріжеш? — питає дід Мусій.

— Зараз, діду, зараз,— нетерпляче просить Костик. Дід ріже кавуна. А він червоний і пахучий. Костик смакує, їсть поволі, щоб надовго було, а дід сидить мовчки й інколи усміхається. Усмішка дідова якась дивна — невесела. Дід пішов. Костик доїв кавуна. Ще раз пообгризав скибки. Сходив погуляв, повернувся. Хотів ще раз пообгризати скибки, та вже нічого було гризти. Мамин кавун лежав на лаві. Костик намагався не дивитись на нього, але час від часу немов хтось голову повертав до кавуна. Щоб той не спокушав, Костик вийшов надвір. Сипнув курям ячменю, витяг відро води з криниці. Сів під шовковицю та й сидить. А його щось наче тягне в хату. Він одчинив двері, вмостився на лаві, поплескав долонькою кавуна. «А як половинку з’їсти?» — подумав. Та від цієї думки Костикові стало соромно. Йому пригадалась невесела дідова усмішка. Невесела вона була того, що він не почастував дідуся — не дав йому жодної скибочки. Від сорому Костикові захотілося піти з хати. Він вийшов у садок і сів під шовковицею. Там він довго сидів і дивився на білі хмари в голубому небі. Дивився — поки й заснув.

Прокинувся Костик увечері. Сонце сідало спочити.
«Скоро й мама прийде»,— подумав Костик та й побіг у хату — треба ж її з дідовим гостинцем зустріти. Коли це й мама на подвір’я. Костик їй кавуна підносить.

 

 

 

 

— Це вам, мамо,— радісно каже він.
Мама заходить до хати, ріже кавуна й припрошує:

— Їж, Костику.

— Ні, це вам, мамо,— благає Костик,— їжте ж, будь ласка.

Такої ласки мама ще не знала. Вона з подивом подивилася в радісні очі сина й узяла червону, як жар, скибку.

Учитель акцентує увагу дітей на ключовому епізоді опові­дання: «Костикові стало соромно. Йому пригадалася невесела дідова усмішка. Невесела вона була тому, що він не почастував дідуся — не дав йому жодної скибочки».

 

Вправа «Словесна замальовка»

Діти пригадують або моделюють у своїй уяві радісну ситуацію в родині і роблять відповідну словесну замальовку. Щоб допо­могти дітям виконати завдання, психолог пропонує відповісти на запитання:

•            Що спричинило радість?
•            Як виявили це почуття члени родини?
•            За якими ознаками ти зрозумів, що в родині радість?
•            Що відчув ти?

Важливо допомогти дітям усвідомити, що спільна радість посилює  радість кожного.

 

 

Вправа «Добери символ»

Добирання символів до висловів «гарний настрій», «поганий настрій». (Ними можуть бути верелка і грозова хмара, строката і темного кольору парасольки тощо.)

Діти виготовляють відповідні картки, які використовувати­муть під час виконання наступного завдання.

 

Вправа «Визнач настрій»

Психолог  пропонує визначити, який настрій викликає у них кожна з названих ситуацій (відповідь сигналізувати картками).

Ситуація 1. Одержав хорошу оцінку за контрольну роботу.

 

 

 

Ситуація 2. Дізнався, що сусід по парті став переможцем математичної олімпіади.

Ситуація 3. Помирив дітей, які посварилися під час, пе­рерви.

Ситуація 4. Побачив, що товариш курить.

Ситуація 5. Забув удома ручку. Про це знають учні, які сидять поруч, але ніяк не реагують.

Ситуація 6. Запізнився на початок гри. Діти поділилися на дві команди і граються. Тебе запрошують до обох команд.

Ситуація 7. На день народження подарували книжку.

 

«Добра тварина»

Мета: сприяти зміцненню дитячого колективу, учити дітей розуміти почуття інших, надавати підтримку та співпереживати.

Ведучий тихим голосом, з відтінком таємничості говорить: «Станьте, будь ласка, у коло та візьміться за руки. Ми – одна велика добра тварина. Давайте послухаємо, як вона дихає. А тепер подихаємо разом. На вдих – робимо крок уперед, на видих – крок назад. А тепер на вдих робимо два кроки вперед, а на видих – два кроки назад. Так само, як дихає тварина – чітко й рівномірно, - б’ється і її велике добре серце. Давайте візьмемо дихання й стукіт серця тварини собі».

 

Етюд «Врятуй пташку»

Мета: розвиток співчуття, співпереживання, емпатії у дітей.

Ведучий: уяви, що у тебе в руках маленька безпомічна пташка. Витягни руки долонями догори. А тепер зігрій її, повільно, по одному пальчику склади долоні, заховай у них пташку, подихай на неї, зігріваючим своїм рівним, спокійним диханням, приклади долоні до своїх

 

 

грудей, віддай пташці доброту свого серця і дихання. А тепер розкрий долоні – і ти побачиш, що пташка радісно злетіла, посміхнись їй і не сумуй, вона ще прилетить до тебе.

 

Завершальна вправа

Учні, дивлячись на плакат, визначають свій настрій на занятті (див.заняття 1)

 

ЗАНЯТТЯ 3. ЧИ ПОТРІБНО БУТИ ВВІЧЛИВИМ?

Мета: Виховання в дітях уважного, доброзичливого ставлення до дорослих і однолітків. Розвиток навичок використання мови ввічливих слів.

 

«Попроси іграшку»

Мета: навчити дітей ефективних способів спілкування.

Дітей поділяють на пари, один з учасників пари (учасник № 1) бере в руки який-небудь предмет, наприклад зошит, олівець, іграшку тощо. Інший учасник (учасник № 2) повинен попросити цей предмет.

Інструкція для учасника № 1: «Ти тримаєш в руках зошит (олівець, іграшку), який тобі дуже потрібен. Але зошити потрібен і твоєму товаришеві. Він буде його в тебе просити. Спробуй залишити зошит у себе й віддати його лише в тому випадку, якщо тобі справді захочеться це зробити».

Інструкція для учасника № 2: «Добираючи потрібні слова, спробуй попросити іграшку так, щоб тобі її віддали». Далі учасники міняються ролями.

 

Обговорення:

• Чи сподобалась вам гра?
• Які слова потрібно використовувати, щоб вам віддали іграшку?
• Що таке ввічливість?

Ввічливість – це дотримування правил етикету, демонстрування уважності та люб'язності до оточуючих людей. Під ввічливістю зазвичай розуміють вміння шанобливо і тактовно спілкуватися з людьми, готовність знайти компроміс і вислухати протилежні точки зору. Ввічливість вважається вираженням хороших манер і знання етикету. Ввічливість

 

 

 

дозволяє людям відчувати себе комфортно в товаристві один одного і уникати напруженості у відносинах.

 

Бесіда «Чи потрібно бути ввічливими?»

•  
• Чому засмучені бабусі?
• Якими словами можна описати поведінку хлопчика?
• Чи можна стверджувати, що хлопчик назавжди залишиться неввічливим?
• Які слова допоможуть йому змінитися?

 

Етюд

«Вередуля»

Педагог розповідає дітям про те, що в нього є одна знайома — маленька дівчинка на ім’я Оля. Вона страшенно вередлива й лінива, їй навіть ходити ліньки. Одного разу Оля піш­ла з бабусею до лісу й заходилася там скиглити: «Бабусю, візьми мене на ручки!» — «Що ти. Оленько, — відповіла бабуся, — я вже старенька й сама ледве дибаю. А в тебе ніжки молоденькі». — «А мої ніжки не хочуть іти», — заявила Оля. «Не вередуй, — попросила її бабуся. — Йди швиденько! Мама, мабуть, уже нас чекає». «Не піду сама. Візьми мене на ручки», — вередувала Оля. «Ну тоді залишайся в лісі»,— відповіла бабуся.

І бабуся пішла додому й навіть не обернулася. Спочатку Оля хотіла побігти за нею, але роздумала. Адже вона була дуже

 

 

 

вередливою й упертою дівчинкою. Вона так і стояла на місці, гупала ногами, плакала й розмахувала руками, щоб повернути бабусю назад.

Закінчивши свою розповідь, педагог просить кількох дітей показати вчинок Олі. Після того, як діти виконають цей етюд, педагог обговорює з ними вчинок дівчинки.

Усі разом вирішують, чи можуть вередливі діти бути ввічливими?

 

«Уперта вередлива дитина»

Мета: сприяти подоланню впертості та негативізму.

Діти, стаючи в коло, по черзі зображають вередливу дитину. Тому, хто зображає, усі допомагають словами: «Дужче, дужче…». Потім діти діляться на пари «батько – дитина»: дитина вередує, батько її вмовляє та заспокоює. Кожний із гравців має побувати в ролі вередливої дитини та батька, який її вмовляє.

 

Пальчикова гімнастика «Півник»

Гонористо ходить півень,

Землю розгрібає.

Тільки другого побачить,

Бійку учиняє.

Півники крилаті,

Краще йдіть до хати,

Там насиплю вам зерна,

Буде що клювати.

Третій палець налізає на другий, четвертий та п’ятий притулились до них, великий б’є  по другому пальцю. Рухи обома руками за текстом.

Ввічливі загадки

Філя — це цуцик, гуляв вздовж дороги,

Зненацька зустрів він старого бульдога.

Я прошу вас, діти, скоріш відгадати,

Хто перший повинен: «Здоров був», сказати?

Відповідь. Цуценятко Філя, адже воно молодше, а молодші першими вітають старших .

Ось іде болонка Жулька —

Молодиця й вередулька,

А назустріч — кавалер,

 

 

Симпатичний скотчтер’єр.

Тож мерщій мені назвіть,

Скаже перший хто: «Привіт!»

Відповідь. Скотчтер’єр, адже він чоловік, а чоловік першим вітається зі знайомими панночками.

 

Оповідання Дж. Радарі «Рожеве слово привіт»

Один хлопчик розгубив усі гарні слова, і в нього залишились тільки погані. Тоді матуся повела його до лікаря. Той сказав: «Відкрий рота, висуни язик, поглянь угору, поглянь на кінчик свого носа, надми щоки». Потім він звелів хлопчикові пошукати гарні слова. Спочатку хлопчик знайшов слово «у-у-у-х», теж погане слово, потім слово «відстань», теж погане. І нарешті він знайшов рожеве слово «привіт». Малюк поклав його до кишені, поніс додому й після цього навчився говорити гарні слова й став хорошим, добрим хлопчиком».

— Ось яку цікаву історію ви почули. Яке ж слово допомогло стати хлопчикові добрим? А чи траплялося таке з вами?

— Діти, які слова привітання ви сьогодні промовляли? Як їх слід говорити при зустрічі з іншими людьми?

Аналіз уривку з твору А. Ліндгрен «Дві повісті про Малюка й Карлсона, який живе на даху» (можна показати фрагмент мультфільму)

— Привіт! — крикнув Карлсон. — Тепер вам хоч-не-хоч доведеться якийсь час обходитись без мене. Я поспішаю.

— Привіт, Карлсоне! — крикнув Малюк. — Тобі справді пора летіти?

— Так, мені треба поспішати! — крикнув Kapлсон. — А то запізнюся на вечерю. IIривіт — і він полетів.

Обговорення:

• Яким словом скористався Карлсон при прощанні? (Привіт.)

 

 

•             Як ви думаєте, він нічого не переплутав? Чи можна при прощанні з незнайомими дорослими казати «Привіт»?

•             Що ви говорите, прощаючись із батьками, зі своїми друзями?
•             Давайте розіграємо з вами такі ситуації. Хтось із вас буде виконувати ролі, дитини, а хтось — роль дорослих.

1.               Уявіть, що на вокзалі дорослі (мама, тато) проводжають своїх дітей на відпочинок до бабусі та дідуся. Подумайте, що і як ви будете говорити один одному.
2.               Уявіть, що вже пізно й ви лягаєте спати. Які слова ви скажете один одному? Покажіть, як це роблять ваші батьки.

 

Вправа «Ввічливо – неввічливо»

Діти плескають в долоні коли чують про ввічливість

•                 Кривлятися та ображати людей ввічливо?
•                 Допомагати людям – це ввічливо?
•                 Сидіти і робити вигляд що не побачите бабусю у транспорті – це ввічливо?
•                 Під час розмови дорослих перебивати їх – це ввічливо?
•                 Дякувати за щось – це ввічливо?
•                 Кричати на когось і тикати в нього пальцем – це ввічливо?
•                 Допомагати однокласникам – це ввічливо?

 

Хвилинка образотворчої діяльності

Малювання методом «колаж» історії про білочку та її друзів

Білочка Вірочка вирішила відвідати своїх сусідів після довгої зими. Оце так сюрприз! У її друзів — мишенятка, лисички, зайченяти — з’явилися маленькі братики й сестрички. Але з малятами стільки клопоту! От Вірочка й вирішила допомогти друзям — погуляти з коляскою. Виявляється, це дуже цікаве заняття! Та ось одного разу...

 

Завершальна вправа

Учні, дивлячись на плакат, визначають свій настрій на занятті (див.заняття 1)