Заняття "Вчуся дружити з оцінками".

«В оцінках мало педагогіки, але більше влади. Так сталося, що ми, вчителі, повністю забираємо владу в свої руки, щоб нам було легше керувати дітьми» Ш.Амонашвілі

 Ні для кого не секрет, що оцінка  для молодшого школяра має  велике значення. Вона може бути як нагородою, так і  покаранням.  Це свідчить про те, що оцінка не тільки педагогічне поняття. Вона також є соціально-психологічним явищем, що є значущим у житті і діяльності учня. Як зазначав відомий педагог-гуманіст Ш.О.Амонашвілі, оцінка є регулятором життєвих відносин учнів у їхньому мікросоціальному середовищі. Статус дитини у класі, ставлення до неї вчителів і однокласників нерідко зумовлене тим, які оцінки вона отримує. У сім'ї ставлення батьків до дитини також часто детерміновано оцінками у школі. І якщо ці ставлення не відповідають рівню домагань дитини, вона  постійно знаходить-ся у стресовій  ситуації. Тобто оцінка стає своєрідним індикатором міжособис-тісних стосунків. Це може виявлятися у  недоброзичливому ставленні і, навіть, ворожості до “двієчника”, вийняткове ставлення до  «відмінника»та  байдуже ставлення до “трієчника”.

 Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки від 21.08.2013 № 1222 «Про затвердження орієнтовних вимог оцінювання навчальних досягнень учнів із базових дисциплін у системі загальної середньої освіти» оцінювання навчальних досягнень учнів здійснюється вербально: у 1 класі з усіх предметів інваріантної складової, а при оцінюванні знань, вмінь і навичок учнів 2 класу (І семестр) за рішенням педагогічної ради замість балів використовуються словесні (вербальні) оцінки, а з  ІІ семестру учні оцінюються за бальною системою. Тому, багато вчителів, психологів постають перед завданям : як ввести бали у життя учнів, щоб не травмувати дитячу психіку. Адже, 7-річний школяр по-особливому сприймає оцінку своєї діяльності. У нього переважає зовнішня мотивація діяльності. Як відомо, учні початкових класів ще неспроможні давати об’єктивну оцінку якості своєї роботи чи особистості в цілому і судять про це на основі оцінок дорослих, передовсім учителів. 
      Тому педагогам слід добре знати роль оцінювання в житті молодшого школяра і вміти вміло застосовувати бали поєднуючи їх з педагогічною оцінкою.Оцінюючи діяльність школяра, учитель має пам'ятати, що той ще нездатний відокремлювати негативні результати своїх дій і вчинків від позитивної оцінки себе. Тому під час оцінювання важливо формувати у дитини розуміння - оцінюється те, що вона зробила, а не її особистість.

Хочу нагадати, що бальна система оцінювання має свої плюси і мінуси. До мінусів можна віднести те, що вона не дає повноцінної можливості для формування в учня оцінної самостійності. Загальноприйнята в багатьох країнах „бальна” система виконує функцію зовнішнього контролю успішності навчання учня з боку вчителя, не припускає ні оцінки учнем власних дій, ні зіставлення його внутрішньої оцінки з зовнішньою оцінкою (оцінкою вчителя, інших учнів), зрештою, ускладнює індивідуалізацію навчання. Учителю, який користується нею, важко зафіксувати і позитивно оцінити реальні досягнення кожного конкретного учня в порівнянні з попередніми результатами його навчання. Крім цього діє усталене розуміня балів  оточенням.

Цікавим є той факт, що сьогодні частина західноєвропейських країн взагалі не використовує оцінки в початковій школі. Греція (у 1 - 2 класах), Данія, Італія, Німеччина (І клас), Норвегія, Португалія, Швеція. В Італії, наприклад, оцінювання навчальних досягнень учнів викладається описово у відповідних картках. У початковій школі Норвегії вчителі та батьки збираються два-три рази на рік для неформального обговорення розвитку учнів та якості їхніх знань.
        Деякі країни відмовляються від використання негативних оцінок в початковій школі. Прикладом може слугувати Греція, де при повній відмові виставлення оцінок у 1 та 2 класах, у 3, 4, 5 та 6 класах початкової школи погані оцінки не передбачені.
Звичні для нашого школяра оцінки у норвезьких школах з'являються тільки у восьмому класі, тобто з 12-13 років. До 8-го класу вчитель просто описує успіхи дітей у спеціальних зошитах і, якщо це необхідно, письмово повідомляє батькам, що у дитини з'явились ті чи інші проблеми .
       Отже, вміло користуючись у роботі з молодшими школярами педагогічною оцінкою та балами, вчитель закладає основи для формування в них умінь об'єктивно оцінювати хід і результати своєї діяльності, стимулює розвиток навчальних мотивів, створює атмосферу доброзичливих взаємин у класі, що необхідно для підтримування в учнів почуття власної гідності, доброти і чуйності, бажання працювати разом з однолітками.

Працюючи над даною проблемою я звернула увагу, що велику роль при переході до оцінювання для  молодшого школяра відіграє думка батьків, старших братів –сестер чи просто знайомих. Та і, часто, самі педагоги навіюють дитині негатив від отримання певних оцінок (..поставлю двійку, щоб занав як кричати.. , сьогодні твоєю подружкою буде Одиниця ,тощо). Тому я спробувала познайомити учнів з оцінками і показати  важливість кожної з них.

Пропоную до уваги заняття, яке можуть проводити психологи або вчителі початкових класів під час початку оцінювання учнів за бальною системою. Основним завдання є донести до розуміння учнів те, що оцінка – це рівень знань, якими вони володіють. Сьогодні це може бути 3 бали, а завтра її можна виправити на 10, 11, але для цього потрібно прикласти зусилля.

Тема заняття. Вчуся дружити з оцінками.

Мета: створення в класі атмосферу довіри, яка сприятиме виявленню у дітей почуттів та допоможе говорити про них; психологічне налаштування на те, що їх навчальні досягнення будуть оцінюватися; вчити учнів адекватно сприймати оцінки та вміти реагувати на них; попереджувати негативний вплив комп*ютерної залежності; розвивати творчу уяву; виховувати відповідальністьза свою поведінку.

Матеріали та обладнання: Смайлик іграшка, чарівна паличка, 2 склянки з водою, склянка із желе, блискітки, чорнило, сіль, схематичні зображення емоцій, психокорекційна казка з додатками, диск з релаксаційною музикою.

Хід заняття.

Психолог. Доброго дня, учні. Давайте станемо у коло і привітаємося один з одним та побажаємо гарного настрою:

Доброго ранку, сонце привітне,

Доброго ранку, небо блакитне,

Доброго ранку, небесні пташки,

Доброго ранку, маленькі дубки,

Я вас вітаю, люблю, поважаю,

Бо живемо ми у ріднім краю,

Доброго ранку усім:

І дорослим, і малим!

Психолог. Я вам приготувала сюрприз, але не знаю, чи любите ви подорожувати?.. (Відповіді дітей). Сьогодні ми з вами здійснимо незвичайну подорож – мандрівку до казкового лісу. А потрапимо туди за допомогою чарівного клубочка.

Ти котись, котись ,клубочок –

Приведи нас у лісочок.

(Музичний супровід).

Психолог. Ось ми прийшли до лісу. Бачите, хатинка стоїть.(Додаток 1) Як ви думаєте, хто в ній живе? (відповіді дітей). А щоб дізнатися, хто в ній живе, треба відгадати загадку:

Котиться , котиться веселий кружок

Але це не сонечко і не колобок.

Всі емоції покаже : радість, сум, утому, крик.

Це веселе личко всі ми звемо… СМАЙЛИК.

Діти, познайомимося із нашим гостем –  це Смайлик. (Додаток 2)

Смайлик дуже любить навчатись. Він багато чого вже знає і хоче знати ще більше. Навчається Смайлик у казковій смайло-школі. А ще він помітив, що його настрій буває різний, залежно від обставин. І особливо змінився в останній час, коли їм в школі почали виставляти  в щоденники і зошити  справжнісінькі оцінки. Як ви думаєте чому ? (відповіді дітей)

Так, ви праві, коли він отримує високі оцінки 10, 11, 12 у нього хороший і веселий настрій, а коли не зовсім справляється з завданнями і вчителька ставить йому 6 або 7 балів – настрій погіршується. Тоді Смайлик почувається дуже погано, йому сумно. Те, що відбувається з ним, нагадує щось неприємне і похмуре. Йому тоді хочеться плакати, а його сльози немов солона водичка. (Демонструється склянка води, психолог просить учня насипати до склянки з водою трохи солі і розмішати її. Потім пропонує дітям покуштувати воду і переконатися, що вона солона). Діти, що вам нагадує солона водичка? Вона схожа на сльози.

Бувають такі хвилинки, коли Смайлик сердиться. Тоді його думки схожі на каламутну воду в негоду. (Демонструється друга склянка, психолог просить дитину допомогти – капнути краплю чорнила у склянку з водою). Ось таким буває інколи настрій в Смайлика, коли він сердиться.

Та коли Смайлик отримує високі бали, тоді його думки схожі на святковий феєрверк — яскраві, швидкі, вони блищать, грають, летять. І світ навкруги здається для нього таким різнокольоровим! У голові з'являються прекрасні ідеї — у такі хвилини у нього і настрій чудовий та веселий. Смайлик  мріє, щоб ці хвилини ніколи не закінчувалися. (Демонструється третя склянка з водою, психолог просить учня допомогти - всипати блискітки у воду і розмішати їх). Ось такими веселими бувають думки Смайлика.

Психолог. Подивіться на наші скланки. Чи були у вас такі випадки, коли ви сумували, сердились або раділи?  Чому? (відповіді учнів).

Психолог . Так, учні, багато причин може впливати на наш настій, але завжди пам*ятайте: МИ САМІ СТВОРЮЄМО СВІЙ НАСТРІЙ. Навіть якщо у вас з*явиться оцінка не така висока, як би ви хотіли, саме від вас залежить при бажанні виправити її наступного разу. Тому ніколи не треба втрачати надію і опускати руки.

Скажіть, а які оцінки, на ваш погляд, найнеобхідніші? (відповіді дітей)

Психолог. Зараз я пропоную вам послухати казочку від Смайлика , а потім знову вас про це спитаю.

В одному місті, а, можливо, селі була нова школа. Її збудували, щоб діти в ній могли вчитися тільки на високі бали. Так воно і було б, якби тут,  у другому класі, не навчася Івасик, щоденник якого ряснів оцінками, починаючи від одиниці і закінчуючи дванадцять.(Додаток 3)

 Ви спитаєте чому? А все через те, що Івась дуже часто забував виконувати домашнє завдання. І на це могло бути мільйон причин: виключили світло, не писала ручка, забув зошит у школі, зуб болів, допомагав мамі… Здавалося, весь світ намагався завадити Івасикові виконати домашнє завдання. Що ж відбувалося з ним насправді? Справа в тому, що, поки його мама і тато були на роботі, Івасик, прийшовши додому, кидав ранець під стіл і швидко сідав за комп*ютер, щоб пограти в ігри. Робокопи, месники, орки, ельфи – кожного разу чекали на нього і заводили у невідомі нетрі комп*ютерних ігор.  То ж, про які уроки можна було думати, коли ти мандруєш незвіданими світами!.

Так було і сьогодні. Івась швидко забіг до кімнати, похапцем з’їв обід, який приготувала для нього мама, і бігом до комп’ютера. Там вже починалася гра «Місто чаклунів». Івасик схопив мишку та  раптом відчув поштовх. В очах потемніто, в ухах почувся дзвін. Через мить все пройшло. Але Івасик дивився навколо і не розумів, що відбувається.

-  Де я? – злякано запитав він. – Що трапилося? Де моя кімната?

-  Ти у місті Чаклунів,- почувся  тихий, пискливий голос.

-  Хто ти? І де?- злякано, озираючись, перепитав хлопчик .

-  Подивись під ноги!

Це була Одиниця. Після того як хлопчик помітив її, вона виросла на зріст Івасика. 

•       Кожний, хто потрапляє до міста Чаклунів має тут свого гіда із королівства Математики. Так як у твоєму щоденнику я найбільше разів зустрічаюся, то тут тебе буду супроводжувати Я!- гордо сказала Одиниця.
•       А як я повернуся додому?
•       Думаю, що це неможливо. У місті Чаклунів потрібно багато працювати головою, вирішувати завдання, а ти лінивий, домашнє завдання не виконував тому і не зможеш повернутися додому.
•       Але, як я буду тут без своїх комп’ютерних ігор?
•       О! Та  з цим тут все прекрасно. Тут ти зможеш грати скільки захочеш, зовсім не турбуючись про інше.
•       Супер, цього мені і бракувало!!! Коли можна буде пограти?
•       Бачиш - великий багатоповерховий будинок.(Додаток 4) Зараз ми зайдемо туди. Це комп*ютерний центр. Там можна і пограти.

Івасик і Одиниця зайшли до будинку. Тут усе було зі скла (Додаток 5) і хлопчик добре бачив як всюди, в маленьких кімнатах сидять хлопчики і дівчатка і з захопленням грають  в різні ігри.

•       Ого, як їх багато! А з ними можна спілкуватися?
•       Бачиш, однією з умов цього міста є те, що ти можеш грати тут скільки завгодно, але не можеш спілкуватися ні з ким більше.
•       Та й не дуже хотілося. Де ж моя кімната, так хочеться пограти.
•       Твоя кімната знаходиться на сотому поверсі, а туди можна дістатися тільки сходами, тому рушаймо.

Наші герої почали підніматися сходами. Шлях був нелегкий  і, поки вони йшли,  Івасик дивився на дітей, через скляні стіни.

•       А чому вони такі бліді і зморені?- запитав Одиницю.
•       Як тобі сказати.. . Вони тут дуже давно... Ні з ким не спілкуються… нічого не їдять, крім солодощів, які приносять їм роботи… не виходять на подвір’я.- хитро посміхнулася Одиниця.
•       Але як так. Вони ж можуть просто померти!
•       Так. – Спокійно відповіла Одиниця .- Але в місті чаклунів є звичай: на честь кожної переможеної комп’ютером дитини ми садимо дерево, - урочисто промовила Одиниця.- Цей сад знаходиться за цим будинком. Ось піднімемося на 56-й поверх і ти зможеш сам його побачити у вікно. Вони хотіли грати досхочу – хай грають! А ти не звертай уваги, швидко піднімаймося. Там попереду - надсучасні  комп*ютерні ігри!

Івасик рухався сходами вгору, але на серці у нього ставало дедалі тривожніше. Він дивився на дітей і розумів, що комп*ютери просто вбивають їх. Ось і 56-й поверх. Івасик глянув у вікно, і у нього ніби щось обірвалося всередині. Куди не глянь – всюди росли дерева. (Додаток 6) Це були і старі,  і ще зовсім молоді пагінці. В голові загуділо, все почало обертатися з великою швидкістю. Та за мить він взяв себе в руки і почав думати, що ж робити. Івасик був, хоч і лінивим хлопчиком, не завжди виконував домашні завдання, але на уроках він був уважний, слухав учительку, тому у його щоденнику і зустрічалися найрізноманітніші оцінки. Ось і зараз він почав обмірковувати, як же виплутатися з цієї ситуації.

•       Слухай, Одинице, невже з  міста Чаклунів ніхто ніколи  не повертався?
•       Та були випадки. Але то тільки через те, що Чаклуни задавали дуже легкі завдання.
•       Які завдання ? – запитав Івасик.
•       Ну, щоб повернутися у свій світ, потрібно пройти через страшний ліс Чаклунів(Додаток 7), виконати завдання, і якщо ти впораєшся – з іншого боку лісу є двері, пройшовши через них, ти опинишся вдома.
•       І як потрапити до цього лісу?
•       Все на сотому поверсі… Все там. У тебе буде ще вибір. - хитро посміхнулася Одиниця.
•       Скажи, а для чого Чаклунам тримати тут дітей?
•       О! Це дуже просто. Магічна енергія  Чаклунів береться з комп*ютерів, а щоб вона вироблялася потрібно постійно грати в ігри. Це і роблять діти. Енергія кабелями іде у одну башту. Там з неї утворюється великий стовп на вершечку якого є магічне Око.(Додаток 8) Воно постійно спостерігає за земним світом  за дітьми, які дуже полюбляють комп’ютер. Це така собі безкоштовна «робоча сила» для підтримання енергії.
•       А чи можна зруйнувати це?- запитав Івась.
•       От який допитливий! Все хочеш знати. Ти щось задумав?! – сердито почала кричати Одниця.
•       Ні-ні, я просто питаю,- злякався хлопчик.
•       Добре, бо ми уже прийшли. Ось дивися – попереду двоє дверей. Ти можеш вибрати, куди тобі йти.

Івасик підійшов до одних дверей, відкрив – це був страшний і темний ліс Чаклунів(Додаток 9). Із гущавини було чути страшні звуки диких звірів, писк птахів….Страх охопив хлопчика і він різко закрив двері. Заспокоївшись, Івасик підійшов до інших дверей – там була простора і світла кімната (зовсім не схожа на ті, в яких він бачив  інших дітей). Тут стояли столи, на них- багато солодощів (Додаток 10) . В кутку було багато іграшок, ролики, скейт-борд, самокат. Посредині стояв великий стіл, а на ньому – комп*ютер золотого кольору, який так і манив Івасика сісти та пограти. Але Хлопчик рвучко закрив двері і почав іти до лісу Чаклунів. Одинця зарепетувала:

•       Ти куди?! Ти що?- Залишиш комп*ютер та іграшки…. там стільки солодощів….

Та Івасик нічого не чув – він зайшов до лісу Чаклунів. Двері зачинилися і зникли. Хлопчик опинився серед темного лісу. Але, в середині серця, щось підказувало, що він зможе подолати всі перешкоди цього страшного чаклунського лісу.

•       Ну, що ти зробив! – почув голос позаду.

Івасик повернувся і побачив Одиницю. Та була зла і сердита.

•       Тепер ти маєш відгадати усі завдання Чаклунів. Якщо не зможеш – ліс просто поглине тебе!
•       Але я мушу спробувати! Ти допоможеш мені? – попросив хлопчик.
•       Добре. Ти мене вмовив. І не тільки мене. Тобі допомагатимуть всі оцінки, які є у тебе в щоденнику. Прошу вітати- мої брати і сестри (Додаток 11): Двійка, Трійка, Четвірка, П’ятірка, Шість, Сім, Вісім, Дев’ять, Десять, Одинадцять і , звичайно, Дванадцять. Єдине, що мене дивувало в тобі Івасику – те, що навіть оцінці Дванадцять знайшлося місце у твоєму щоденнику. Ти просто непередбачуваний хлопчик. Тому, якщо чесно, я так і думала, що ти вибереш Ліс Чаклунів. Маючи стільки друзів, - Одиниця показала на оцінки, – у тебе хороші шанси на перемогу. Отже, слухай. Щоб перейти Ліс Чаклунів, тобі потрібно відкрити всі його брами, а для цього потрібно відгадати загадку, або виконати завдання, а відповіддю є одна з твоїх оцінок. Потрібно правильно їх відгадати. У тебе буде тільки одна спроба.  І ось тобі карта лісу. Куди рухатися – вирішуй сам. Ми будемо тебе супроводжувати, але як тільки почнемо рухатися, говорити нам заборонено. Якщо ти правильно виконаєш завдання, та оцінка, про яку буде йти мова, залашиться у бармі. Інакше, останні  двері не відчиняться.
•       Зрозумів. То ж не гаймо часу і рушаймо.

Психолог. Тут, любі діти, я трохи зупинюся. Чи хочете ви допомогти Івасику вибратися з міста Чаклунів?. (так). Наше заняття незвичайне-сьогодні у класі присутньо багато магії.  Тому ми можемо допомагати Івасику розв’язувати завдання. Спробуємо? (психолог залучає дітей до виконання завдань). Тож слухаємо казку далі.

Вся компанія вирушила до першої поляни. Посередині стояли два велетенські дуби, які закривали своїм гіллям вхід до брами.(Додаток 12) На одній гілці висів казанок, на дні якого був папірус із завданням :

«Про неї іде мова коли рахуємо дні тижн, мама Коза рахувала своїх козенят. Яка це цифра?»

•       Сім! Це цифра Сім! – закричав Івасик . Його друзі посміхнулися.

Дуби розкрили свої гілля, брама розчинилася. Вся компанія рушила далі і тільки Сімка залишилася стояти  у брамі.

Попереду всі побачили огорожу з товстого гілля, а за нею – ще одну браму.(Додаток 13) Івасик заходився розбирати гілки, щоб вони змогли пройти вперед. Гілляя було сухе і колюче, це завдавало хлопчикові болю, але бажання повернутися додому допомагало йому терпіти біль і працювати. Скоро він розчистив завал і дістав нове завдання:

 «Гуси жили у бабусі, але втекли від неї. Бабуся шукала їх. Вони любили мити лапки у канавці…про яку цифру іде мова?»

•       Два гусі? Один сірий другий білий?- сказав хлопчик. Івасик поглянув на оцінки – вони посміхалися, а двійка уже мостилася у брамі.- Фу, а я думав, що завдання будуть складніші. А  це – раз плюнути. Ходімо далі.

Друзі рушили до наступної брами, але Івасик, напевно, запутався в карті (далися взнаки невивчені уроки природознавства), але потім згадав, як приймав участь у шкільному конкурсі з орієнування на місцевості і вийшов до наступної брами. Тут стояли велетенські вулики.(Додаток 14)  Всюди літали бджоли і не пускали до брами. На одному з вуликів висів  казанок із завданням:

«Розгадай стільниковий кросворд, склади зафарбовані букви – отримаєш цифру. Відповіді заповнюй за годинниковою стрілкою.

1.   «Ледачі» бджоли.
2.   Джерело нектару.
3.   Ведмідь – тварина, бжділка - …
4.   Містечко бджіл.
5.   Бджолиний напій

-   Оце так попав! -Вигукнув Івасик . -Ось тобі і уроки «Я і Україна»! Так тобі, Івасику, і треба. (діти, допоможемо Івасику)! Після декількох спроб Івасик відгадав стільниковий кросворд, заповнив зафарбовані клітинки і дізнався цифру.

•       Вісім , це цифра вісім!

Бджоли розлетілися, брама відчинилася, і вони пішли далі .

Стежка була дуже довгою і вилася понад урвищем. Друзі йшли обережно, щоб не впасти. Дійшовши до вершини пагорба, побачили велику кам*яну брилу (Додаток 15), яка закривала вхід до брами. На брилі був зображений ребус.

•       Один , дванадцять, коми… Що це може означати ? Пригадую – якщо коми стоять спереду, то потрібно відкинути перші букви назви наступного зображення. Один … Дванадцять.. три букви відкидаємо, залишається -надцять. Один та надцять – отримуємо – одинадцять !!!

Після цих слів брила відсунулась і відкрила вхід у браму. Оцінка Одинадцять залишилась у брамі. Друзі помахали їй на прощання і рушили далі. Дорога ставала все складнішою – скрізь росли великі чагарники. Але на горизонті побачили ще одну браму до якої веле кам*яна стежка (Додаток 16) Тут була величезна лампа, а на ній написане завдання:

«З нею пов*язане чародійство. За допомогою неї Алладін викликав джина. Вона може бути і цифрою, і дією…»

-  Так …джин жив у лампі…. щоб його викликати Алладін тер лампу. Але я не розумію до чого це?. Тер..тер…три! Це цифра три! Так, правильно – вона може бути і цифрою, і дією- терти лампу!

 Брама відчинилася і друзі рушили далі.

Довго блукаючи лісом, вони знайшли ще одну браму. Тут стояв величезний квадрат і на ньому написане завдання:

«Ось стілець перевернувся,

І на неї обернувся!

Позначає цифра ця

Скільки ніжок у стільця,

Скільки лапок у котів,

А в квадратику кутів!»

- Це дуже просто – вигукнув Івасик .- Математика – мій улюблений предмет! Це- чифра чотири!

  Квадрат відступив і пропустив подорожуючих, а оцінка Чотири залишилася стояти у брамі.

Відшукувати брами ставало дедалі складніше у страшному чаклунському лісі.

Та ось наступна. Вхід закривали велетенські смереки (Додаток 17) . Їх гілля повністю ховало браму від людських очей. Поруч казанок із завданням:

«Скільки всього є двоцифрових чисел, перша цифра у яких один?»

•       10,11, 12, 13, 14, 15, 16, 17,18, 19- десять!- радісно промовив Івасик.

І знову брама відчинилася і компанія, хоч уже не така велика, рушила далі.

Попереду були чагарники. Пробиратися страшними лісовими нетрями ставало дуже важко. Наші герої довго булкали, поки знайшли наступну браму.до неї вели чудернацькі дерев’яні сходи, а вхід закривав величезний пекарський капелюх. Біля нього, в казанку, завдання.

«У одному казковому містечку у багатоповерховому будинку жили собі  пекарі. І дорослі, і діти поважали їх за те, що уміли пекарі виготовляти вироби із тіста чудернацької форми.

 Пекар- товстунчик  випікав бублики, хитрунчик– печиво, з блакитними очима– булочки, найбільший – піццу, найнижчий – круглі буханці хліба, курносий – пампушки, а кучерявий – тістечка, найвеселіший– торти, а самий швидкий – круасани. Та була одна проблема – вони не знали скільки їх разом живе у будинку.»

•       Товстунчик, хитрунчик, з блакитними очима, найбільший, найнижчий, курносий, кучерявий , найвеселіший, самий швидкий. – вголос рахував Івасик , загинаючи пальці на руках.- Дев’ять! Всіх пекарів в будиночку жило дев’ять.

Друзі прошли браму і знову помандрували лісом. Довго блукаючи, вони натрапили на ще одну. Щоб дійти до неї , потрібно було пройти кам’яною стежкою через болото. (Додаток 18) Вхід до неї закривала велика рукавичка, біля неї було завдання:

 «Ця хатинка для великого пальця, ця – для вказівного, ця – для середнього, ще одна – для безіменного, а найменша – для мізинчика. Тепло і затишно пальчикам у рукавичках! Ця цифра товаришує з пальцями людини на руках і ногах»

•       Це цифра п’ять, бо  на руках і ногах людини по п’ять пальців!- вирішив завдання Івасик.

Оцінка П*ять посміхнулася і залашилась стояти у брамі, а наші мандрівники рушили далі.

Ось перед ними ще одна брама, до якої вела стежечка через страшні покручені дерева. Там висів величезний замок. Поруч – завдання –загадка.

«Схожа вона на висячий замок:

знизу кружечок, а зверху- ґачок»

•       Простіше- простого – це – шість. При цих словах замок відімкнувся і вони рушили далі, залишивши оцінку Шість стояти у брамі. Івасик добре розумів, що наступне завдання буде про одну з оцінок , які залишилися – Одиниця  і Дванадцять. Це давало йому сили пробиратися через колючі чагарники чаклунського лісу до передостанньої брами. Ось, нарешті і вона. Тут стояли чотири дерева : одне було вкрите зеленим листям, друге- квітами, на одному листя уже пожовтіло, а ще одне було повністю засипане снігом. Біля самої брами стояв стовп , а на ньому –дзвін.(Додаток19) Ось і знайомий казанок із завданням.

«Відгадай цифру і вдар у дзвін – брама відчиниться.

Ця цифра вміла рахувати місяці, про неї іде мова у назві однієї казки.»

- 12 місяців! – це цифра 12.

Хлопчик  подзвонив і брама відчинилася. Івасик та Одиниця рушили далі.

І ось, нарешті, остання брама. Хлопчику  було весело, але і неспокійно. Він добре розумів, що яке б завдання йому не задавали, відповідь буде – один.

-  Так , які б завдання тут не були, ти уже знаєш відповідь – це один.- Мовила Одиниця.- Не дивуйся – я вмію читати думки – ми ж у місті Чаклунів. Але не так все просто. Це остання брама.( Додаток 20)  Щоб її відчинити, ти повинен пообіцяти, що більше ніколи не забуватимеш виконувати домашні завдання, а грати на комп*ютері тільки відведений час. Якщо твоя обіцянка буде не щирою і не правдивою, брама це відчує і не відкриється. Тоді всі твої зусилля будуть марні. Тому добре обдумай, що ти тут скажеш.

Івасик закрив очі і знову побачив тих зморених дітей, той величезний сад за будинком…

•       Ні! –Рішуче мовив він.- Я не хочу тут залишатися.

   Я, Івасик, учень 2 класу, обіцяю більше ніколи не забувати виконувати домашні завдання, в ігри на комп’ютері грати тільки одну гру і якщо мама дозволить. Я буду дружити з усіма оцінками, бо кожна з них незвичайна і дає мені можливість зрозуміти, що ще треба підучити. Обіцяю чесно вчити уроки, а комп*ютером користуватися для навчання.  Обіцяю! Обіцяю! Обіцяю!

Ця обіцянка звучала так щиро, що Одиниця аж заплакала. І брама відчинилася. Івасик зробив крок уперед і зупинився.

•       Одинице, а що буде з тими дітьми, які залишилися?
•       Вони зробили свій вибір. Це їх життя і ніхто не зможе його прожити за них. А ти пам*ятай свою обіцянку і пам*ятай про магічне Око, яке все бачить. Івасику, ти можеш розповісти про свою пригоду іншим дітям і застерегти їх від небезпечних пригод.
•       Я обов*язково це зроблю, але боюся, що вони мені не повірять.
•       Для цього я подарую тобі талісман – всебачачий Смайлик. З одного боку – це Око, з іншого – веселе обличя Смайлика. Такий талісман ніхто і ніде не знайде, бо він існує тільки в місті Чаклунів. Смайлик нагадуватиме тобі про обіцянку, яку ти тут давав. А зараз час прощатися , бо брама може зачинитися.

 Івасик ще раз глянув на Одиницю і рушив через браму. Вмить він опинився у своїй кімнаті. Тут усе було як завжди: рюкзак валявся на підлозі… розкидані підручники…включений і готовий до гри комп*ютер.. Та Івасик рішуче підійшов до комп*ютера і вимкнув його, підібрав підручники і сів виконувати домашнє завдання. Звичайно, йому хотілося виконати все на високі бали, але він добре розумів, що всі оцінки хороші. Вони нагадують, що ти вже добре знаєш, а що ще потрібно підучити. Хлопчик з нетерпінням чекав наступного дня , щоб розповісти своїм однокласникам та друзям про небезпечні пригоди в місті Чаклунів і застерегти їх від тих помилок, які робив сам. А в руці Івасик  стискав чарівний талісман, подарований Одиницею – Всебачачий Смайлик.

   ТРИ, ТРИ,ТРИ – ЗАВДАННЯ ПІДУЧИ!