Заняття з педагогами "Навички першої психологічної допомоги (ППД)"

Навички першої психологічної допомоги (ППД)

Психологічні знання та навички потрібні кожному. Вони допомагають нам краще розуміти світ навколо, інших людей та самих себе. У цьому матеріалі розповідаємо про те, що таке перша психологічна допомога, як підтримати потерпілого та чого не варто казати людині, яка постраждала. 

У світі відбуваються різні трагічні події: війни, стихійні лиха, аварії, пожежі та міжособистісне насильство (наприклад, сексуальне).

Сьогодні, під час війни, це особливо актуально, адже люди часто стають свідками чи потерпілими жахливих подій, втрачають дім чи близьких людей, можуть бути розлучені зі своїми сім’ями та громадами або можуть стати свідками насильства, руйнувань або смерті.

Постраждати можуть окремі люди, сім’ї та цілі громади. Хоча такі події певним чином впливають на кожного, можливі реакції та емоції людей на них можуть бути дуже різними. Багато хто почувається приголомшеним, розгубленим або не дуже добре розуміє, що відбувається. Люди можуть відчувати страх, тривогу, заціпеніння або відчуженість. Деякі особи мають помірну реакцію, інші — значно сильнішу. Багато чинників впливає на те, як люди реагують на таку ситуацію.

1. Вправа «Що таке ППД?» (5-6хв.)

Мета : допомог­ти учасникам з’ясувати, що таке ППД.

Учасники діляться на 2 групи: 1-ша визначає помилкові  твердженнями, 2-а - правдиві.

Твердження про ППД (розрізані на окремі твердження)

• Підготовлений список про те, що є ППД, а що ні.

Кожна група  зачитує свої твердження.

ППД – ЦЕ (правда)

•   втішати людину, що знаходиться в дистресі, і допомагати їй почуватися в безпеці і спокої
•   оцінка потреб і проблем
•   захист людей від подальшої шкоди
•   надання емоційної підтримки
•   допомога в задоволенні нагальних основних потреб, таких як їжа і вода, ковдра або тимчасове місце проживання
•   допомога людям в доступі до інформації, послуг і соціальної підтримки.

 

ППД - ЦЕ НЕ (неправда)

• те, що роблять тільки професіонали
• професійне консультування або терапія
• заохочення детального обговорення події, яка викликала стан дистресу
• прохання людини проаналізувати, що з нею сталося
• тиск на людину для отримання інформації про те, що сталося
• примус людей ділитися своїми почуттями і реакціями на події.

 

Бажання допомогти комусь, хто перебуває у стані дистресу є природнім. Перша психологічна допо­мога спрямована на те, щоб зменшити чийсь досвід переживання дистресу, а також зосередитися на практичних потребах.

ППД допомагає людині, яка перебуває у стані дистресу, відчувати, що її бачать, чують, підтримують. Відчуття підтримки є важливим для розширення власних можливостей справлятися із проблемами та складними ситуаціями.

1. Перша психологічна допомога  – це дії, які надають підтримку та допомогу людям, що цього потребують. У першу чергу, ця допомога спрямована на осіб, які переживають гострі стресові реакції.

Це набір навичок і знань, які застосовуються аби підтримати  людину в дистресі, а також це метод допомогти комусь заспокоїтися та керувати ситуацією.

ППД часто передбачає з’єднування людей, які потребують допомоги, з тими, хто може її надати. Навички ППД включають в себе знання як оцінити ситуацію; про загальні реакції на кризові події; як підійти до людини, що переживає дистрес, і як її заспокоїти, якщо це необхідно; як надати емоційну підтримку та практичну допомогу.

Коментар:  коли ви надаєте ППД будь-кому, важливо поводитись так, щоб по­важати безпеку, гідність і права людей, яким надається допомога.

 

БЕЗПЕКА

       Уникайте наражання на подальший ризик людей в результаті ваших дій.

       У міру своїх можливостей переконайтеся, що люди, яким ви допомагаєте, знаходяться в безпеці і захищені від фізичних або психологічних загроз.

 

ГІДНІСТЬ

     Ставтеся до людей з повагою і відповідно до їх культурних і соціальних норм.

 

ПРАВА

  Переконайтесь, що люди можуть звертатися за допомогою справедливо і без дискримінації. Допоможіть людям відстоювати свої права і отримати доступ до підтримки.

  Дійте тільки в інтересах людини, з якою ви працюєте.

 

2. Кому потрібна ППД?

Не всі, хто пережив кризові події, потребують ППД. Деякі люди можуть самостійно, чи за допо­могою інших людей, впоратися із складними ситуаціями.

Фактори, що допомагають людям упоратися із ситуацією:

  відчуття безпеки та спокою

  здатність підтримувати позитивний і здоровий спосіб життя

  відчуття соціальної підтримки

  упевненість у своїх силах і здатності керувати ситуацією

  релігійні або духовні переконання

  можливість збереження звичного способу життя, або швидкого повернення до нього

 

Кращий спосіб дізнатися, чи потребує людина допомоги, – це спостерігати і запитувати. Якщо людина, що перебуває у кризовій ситуації, не може спілкуватися, наприклад, через те, що має ін­валідність, мовні труднощі, або в силу віку, особа, що надає допомогу, повинна здійснити оцінку й визначити, яка допомога потрібна. Діти без супроводу завжди мають бути спрямовані до служб захисту, щоб забезпечити їхню безпеку та спробувати встановити зв’язок з їхньою сім’єю.

 

Можливі ситуації, коли особа потребуватиме більш професійної

підтримки, аніж звичайної ППД. Оцінюйте свої можливості та отримуйте допомогу інших, наприклад, медичних працівників (якщо вони є), колег або інших людей, які знаходяться на місці події, органів місцевого самоврядування або лідерів громад і релігійних лідерів (священників).

ОСОБИ, ЯКІ ПОТРЕБУЮТЬ БІЛЬШ ПРОФЕСІЙНОЇ

НАГАЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ:

     особи із серйозними травмами, що становлять загрозу для життя,потребуватимуть невідкладної медичної допомоги;

     особи, настільки засмучені, що не спроможні дбати про себе або своїх дітей;

     особи, які можуть завдати собі шкоди;

     особи, які можуть завдати шкоди іншим.

 

3. Коли ви надаєте ППД?

    ППД спрямована на підтримку тих осіб, які постраждали від кризової події нещодавно.

    Ви можете надавати ППД під час першого ж контакту із людьми, що перебувають у стані сильного дистресу. А таке зазвичай буває або під час, або одразу ж після події.

Проте іноді це може статися і через кілька днів або тижнів після події, залежно від того, як довго тривала подія та наскільки тяжкою вона була.

Інколи віддалені у часі наслідки кризової події можуть бути більш складними, ніж у момент події. Наприклад, коли помирає людина, яка страждала від тривалої виснажливої хвороби, одразу після її смерті близькі можуть відчувати полегшення, тому що біль і страждання їхньої близької людини закінчилися, однак через декілька місяців вони можуть відчувати дистрес, намагаючись упоратися із остаточною втратою.

4. Де ви надаєте ППД?

Перша психологічна допомога може бути надана в будь-якому місці, що є безпечним та зручним для того, хто надає допомогу та для людини (людей), які перебувають у стані дистресу. ППД можна надавати вдома, у громадських центрах, торгівельно-розважальних центрах, школах, вок­залх, аеропортах тощо. Оберіть місце, в якому буде безпечно та спокійно. У делікатних ситуаці­ях, наприклад, коли хтось зазнав сексуального насильства, спробуйте знайти місце, в якому інші люди не зможуть чути вашу розмову. Це допомагає зберегти конфіденційність а поважає гідність людини.

     Безпосередньо на місці події (наприклад, якщо йдеться про нещасний випадок)

     Вдома

     У громадських центрах

     Торгівельно-розважальних центрах

     Школах

     Вокзалх

     Аеропортах тощо.

Оберіть місце, в якому буде безпечно та спокійно.

5. Хто може надавати ППД?

Надавати ППД може кожен – волонтери, служби швидкого реагування, представники громад­ськості. Це не той вид допомоги, який можуть надавати лише професіонали, навички надання ППД не залежать від досвіду фахівців у сфері психічного здоров’я або професійних психологів. Навчання навичкам надання ППД дозволяє кожній людині дізнатися, як надати емоційну під­тримку та практичну допомогу людям, що перебувають у стані дистресу.

   Навичкам надання ППД неважко навчитися. Більшість людей вже знають їх та користуються ними, не усвідомлюючи, що це навички першої психологічної допомоги. (Прикладами є активне слухання, надання допомоги без суджень, заспокоєння людей,що переживають дистрес та задоволення чиїхось невідкладних потреб)

6. Як ви надаєте ППД?

Заходи, яких ви вживаєте при наданні ППД, залежать від ситуації та потреб людей, яким ви допомагаєте.

Існує три принципи дії, які є центральними для ППД.

Це «Дивитися, Слу­хати і Направляти».

 

Принцип «Дивитися» означає зважати на:

• інформацію про те, що відбулося та відбувається;

• те, кому потрібна допомога;

• ризики для безпеки;

• фізичні травми;

• невідкладні основні та практичні потреби;

• емоційні реакції.

 

Інформація про те, що відбулося та відбувається

Перший крок у реагуванні на кризову подію, незалежно від того, стосується вона однієї люди­ни чи багатьох людей — зібрати інформацію про те, що вже сталося, та те, що відбувається зараз, при цьому важливо зберігати спокій, поводитися тактовно та ненав’язливо.

 

 

Кому потрібна допомога?

У деяких ситуаціях, є очевидним, хто потребує допомоги, наприклад, якщо подруга має зрив , бо її чоловік загинув внаслідок нещасного випадку. Однак можуть скластися ситуації, в яких кризова подія зачіпає багатьох людей, це може бути землетрус, вибух, промислова аварія, паніка під час фестивалю, тощо. Якщо людей, що потребують допомоги багато, а той хто може її надати лише один, визначити пріоритети, кому надати допомогу в першу чергу буває складно.

Навички надання Першої психологічної допомоги включають вміння визначити, хто потребує допомоги та і як до них звертатися.

 

 

Ризики для безпеки

Значна кількість найбільш стресових подій, з якими ми стикаємося, пов’язана із небезпекою та насильством. Перевірити ризики для безпеки та подбати про захист – це перші кроки при надан­ні Першої психологічної допомоги, а також ті кроки, які, імовірно, будуть повторюватися кілька разів. Як тільки той, хто надає допомогу, упевниться, що продовжувати безпечно, можна перехо­дити до наступних дій з надання Першої психологічної допомоги, в тому числі подбати про кон­фіденційність. Це також може посилити відчуття безпеки у людей, що перебувають у стані дистресу.

Якщо безпеку на місці події неможливо гарантувати, то недоречно продовжувати надавати ППД. У такому випадку, волонтер чи співробітник, має спробувати організувати іншу допомогу для лю­дей, які цього потребують, і, якщо це можливо, спілкуватися з ними з безпечної відстані.

Фізичні травми

Наступний важливий крок – перевірити, чи має людина, яка зазнали впливу кризової події, фі­зичні травми, і вжити заходів щодо їх усунення. Якщо це малолітня дитина, або людина, яка не може комунікувати з інших причин, той, хто надає допомогу, має оцінити наявність фізичних травм, виходячи із її поведінки та видимих пошкоджень на тілі. Людям, які надають ППД дуже важливо вміти надавати першу допомогу, вони можуть діяти комплексно, якщо цього потребує ситуація.

 

Невідкладні основні та практичні потреби

Також є пріоритетними безпосередні основні та практичні потреби. Перевірте, чи потрібна лю­дині вода, одяг або ковдра, і, у разі необхідності, намагайтеся забезпечити їх якнайшвидше. Бо людям складно зосередитись на вирішенні проблем, коли їм холодно, або хочеться пити. Забез­печте емоційну та практичну підтримку відповідно до потреб (їжа, вода, одяг, житло, соціальна підтримка – включаючи відновлення родинних зв’язків, медичну або юридичну допомогу). Важ­ливим вмінням при наданні ППД є розуміння як допомогти людям отримати доступ до необхід­ної підтримки для задоволення їх основних потреб. Це не означає, що ви маєте знати всі контакти для всіх ресурсів у громаді, але це значить, що ви знаєте, як отримати доступ до інформації, яка вам потрібна.

 

Емоційні реакції

Коли людина перебуває у дистресі, вона відчуває і демонструє ряд різних емоційних реакцій, і це нормально. Важливою частиною Першої психологічної допомоги є вміння розпізнати емоційні реакції інших людей, прийняти їх без осуду та реагувати на них з турботою та розумінням. Дайте людині, що перебуває у стані дистресу, відчути себе прийнятою, навіть якщо він або вона мають емоційні реакції, які складно зрозуміти тому, хто допомагає, або які можуть відрізнятися від його власних реакцій. Наприклад, людина, яка надає допомогу, має знати про культурні відмінності у вираженні емоцій.

Якщо людина у стані дистресу переживає сильні емоційні реакції, які протягом тривалого часу заважають її щоденному функціонуванню, вона має бути перенаправлена за професійною під­тримкою у сфері психічного здоров’я. Прикладами таких реакцій можуть бути відсутність сну впродовж тижня і більше у поєднанні із відчуттям розгубленості та дезорієнтованості; нездат­ність виконувати повсякденні справи і піклуватися про себе та своїх дітей; втрата контролю над власною поведінкою і непередбачувані руйнівні дії; погрози зашкодити собі чи іншим; надмірне вживання алкоголю чи психоактивних речовин. Людям, які мають із психіатричні захворювання або проходили лікування до виникнення стресової ситуації, також може знадобитися постійна професійна підтримка у сфері психічного здоров’я.

 

Принцип «Слухати» стосується до того, як людина, що надає допомогу,

• підходить і звертається до когось;
• представляється;
• приділяє увагу та активно слухає;
• приймає почуття інших, ставиться з повагою;
• заспокоює людей, що переживають дистрес;
• запитує про потреби та проблеми;
• допомагає людині (людям), що переживають дистрес, знайти вирішення їхніх нагальних потреб і проблем.              

 

“Слухати” — це те, як людина, що надає допомогу, спілкується з людиною, яка пережила кризову ситуацію, з моменту звернення та початку взаємодії з ними. Цей комплекс дій включає застосу­вання навичок активного слухання, які важливі не лише в контексті першої психологічної допо­моги, а й у повсякденному житті.

• Слухання – це не лише те, що ми робимо вухами. Це означає чути. Слухати означає бути присут­нім, приділяти увагу і намагатися зрозуміти, що відбулося з людиною (людьми) які переживають дистрес, і чого вона потребує. Це означає бути відкритим, зацікавленим та чуйним до того, що відчуває людина, які переживає проблеми. Це також визнання ситуації, коли хтось не хоче роз­мовляти, і можливість промовчати.

 

Надзвичайно важливо уважно слухати людей, яким ви надаєте допомогу, щоб зрозуміти їхнє становище та потреби, допомогти заспокоїтись та мати можливість надати їм необхідну допомогу.

Вчіться слухати:

     «очима» демонструючи особі вашу зосередженість та увагу;

     «вухами» щоб дійсно почути, що саме турбує особу;

     «серцем» з турботою та повагою.

 

Підходити і звертатися до когось

Підійдіть до людини, яка перебуває у стані дистресу, побережно і спокійно. Реакція людини, яка переживає дистрес, на пропозицію допомоги, залежить від поведінки та системи ставлень того, хто надає допомогу. Коли людина, що пережила кризову подію і демонструє панічні реакції і зустрічає когось, хто надає допомогу і також панікує, це тільки поглибить її відчуття дитсресу. Натомість зустріч із спокійною і зосередженою людиною допомагає почуватися спокійно та без­печно.

Представлятися

Скажіть, як вас звати, хто ви.

Приділяти увагу та активно слухати

Приділяти максимум увагу людині, що пережила кризову подію, допоможуть кілька простих речей. Наскільки це можливо мінімізуйте відволікаючі фактори; тримайте людину в полі зору, підтримуйте зоровий контакт, якщо це доречно; не користуйтеся телефоном під час розмови; зосередьтеся на тому, що людина говорить і як себе поводить. Намагайтеся перебувати на тому ж фізичному рівні, що й інша людина. Наприклад, якщо людина сидить на землі, присядьте поруч, щоб перебувати з нею на одному рівні.

Активне слухання – це більше, ніж просто чути, що хтось говорить. Це комунікативна навичка, яка має і вербальні і невербальні прояви. Невербальне слухання про­являється через поставу тіла, зоро­вий контакт, відстань між двома людьми. Деякі люди демонструють, що вони слухають, тримаючи іншу людину за руку, киваючи або торка­ючись її плеча. Ставити запитання, щоб поліпшити розуміння ситуації; перефразовувати і узагальнювати те, що сказала людина іншими сло­вами (щоб переконатися, що зрозу­міли вірно), а також підбадьорювати та підтримувати — це вербальні прояви активного слухання.

 ПІДТРИМУЮЧЕ СПІЛКУВАННЯ

У деяких культурах обійми і дотики є прийнятними, у інших - це недоречно, особливо якщо людина, яка надає допомогу, не знайома близько або іншої статі. Слід пам’ятати про можливі розбіжності щодо цього і завжди запитуйте дозволу, перш ніж доторкатися до кого-небудь.

Приймати почуття інших

Люди реагують на кризові події по-різному. Важливо не засуджувати реакції та почуття інших людей, навіть якщо вони відрізняються від ваших власних реакцій або очікувань. Пам’ятайте, немає правильних чи неправильних реакцій. Залишайтеся доброзичливими та співчутливими, навіть якщо з кимось дуже складно. Освоєння навичок надання першої психологічної допомоги потребує відкритого, безоціночного ставлення, яке допомагає розпізнати людей у стані дистресу, і дає їм можливість почуватися вільно у їх діях чи реакціях.

Заспокоювати людей, що переживають дистрес

Коли люди перебувають у стані критичного стресу, вони часто відчувають сильні фізичні та психологічні реакції. Вони можуть почуватися розгубленими або пригніченими, мати фізичні реакції, наприклад, тремор, ускладнене дихання або прискорене серцебиття.

Існує багато способів заспокоїти людину, яка перебуває у тяжкому становищі. Ось деякі приклади:

               зберігати спокійний і м’який тон голосу

               намагатися зберігати спокій, так як це матиме заспокійливий ефект на людину, яка знаходиться в стані дистресу.

               якщо це доцільно з точки зору культури, намагайтеся підтримувати зоровий контакт (але не пильний) з людиною під час розмови або кладіть руку їй на плече, щоб до­торкнутися до неї.

               нагадайте людині про намір допомогти і про те, що вона у безпеці, якщо це правда.

               попросіть людину відчути лаву або стілець, на якому вона сидить, або підлогу під но­гами, щоб вона відчули зв’язок з землею. Це може допоможе людині відчувати себе спокійніше в своєму тілі.

Запитувати про потреби та проблеми

Метою Першої психологічної допомоги є дати можливість людині відчути, що її підтримують та про неї піклуються, в тому числі надати інформацію, як вона може отримати доступ до необхідної підтримки. Для цього потрібно задавати питання, які можуть допомогти людям, які пережива­ють дистрес, визначити, якої підтримки вони потребують. Якщо хтось не потребує допомоги, не нав’язуйте її. Запитання мають бути сфокусовані на тому, яка допомога потрібна і які є пріо­ритети. Йдеться не стільки про деталі того, що сталося, а швидше про те, як люди ставляться до ситуації. Особа, що надає допомогу, має зібрати якомога більше інформації, щоб чітко розуміти, яка допомога потрібна, але без примусу говорити чи тиску.

 Допомагати знаходити вирішення нагальних потреб і проблем

Важливо допомогти людині визначити, яка підтримка їй необхідна для вирішення нагальних по­треб і проблем. Один із способів зробити це – попросити її розповісти про те, як вона справляли­ся зі складними ситуаціями раніше, та підтвердити її здатність упоратися із поточною ситуацією. Запитайте людину, що їй потрібно, для того щоб почуватися краще. Заохочуйте людей вико­ристовувати конструктивні стратегії подолання наслідків кризових подій та уникати деструктив­них

Конструктивною стратегією подолання труднощів є сортування, які проблеми або потреби є пер­шочерговими, або звернення за допомогою до інших, у випадку якщо людина не може їх виріши­ти самостійно. Прикладом деструктивної стратегій може бути вживання алкоголю або наркотиків, для того, аби забутися. На перший погляд ці стратегії можуть здатися робочими й здатними, проте в довготривалій перспективі вони матимуть негативний вплив.

Цей принцип дії має практичні результати. Він включає допомогу людині, яка переживає кризову ситуацію, в отриманні інформації та задоволенні її практичних потреб. Пам’ятайте, що надання Першої психологічної допомоги часто буває короткотривалою інтервенцією. Основним завдан­ня того, хто надає допомогу, є допомогти людині впоратися самостійно та відновити контроль над ситуацією.

 Надавати інформацію

Люди, які пережили кризову подію, потребують актуальної інформації щодо самої події, безпе­ки та прав людей, які зазнали її впливу, доступу до послуг і речей. Надавайте точну та корисну інформацію відповідно до потреб людини. Це може бути не лише інформація щодо доступу до певних ресурсів, а і психоедукація, яка допомагає нормалізувати реакцію дистресу і підготувати людину до можливих реакцій.

 ЩО ТАКЕ ПСИХОЕДУКАЦІЯ

Психоедукація - це надання людям інформації, яка допомагає їм краще зрозуміти свою власну поведінку та почуття, а також поведінку оточуючих. При наданні ППД вирішальним є знання загальних реакцій на кризові події і здатність пояснити ці реакції людям, які перебувають у дистресі. Такий підхід дозволяє переконати людину в тому, що те, що вона відчуває — нормально, і не є ознакою психічного захворювання. Надання інформації про стрес та подолання стресу також може допомогти людям підготуватися до можливих реакцій.

 Принцип «Не нашкодь»

1. Культурний контекст Культура впливає на те, як люди ставляться один до одного, і на те, що прийнятно і неприйнятно говорити або робити. Наприклад, у деяких культурах неприйнято ділитися почуттями з кимось за межами сім’ї. Жінкам також може бути недоречно розмовляти з чоловіками поза сім’єю.

Гендер, вік і можливість взаємодії

До кого я можу підійти? Чи існують соціальні або культурні норми, які впливають на те, до кого я можу звернутися? Наприклад, чи можу я, як чоловік, один підходити до жінки, яка перебуває у стані дистресу? Якщо я бачу, як хтось плаче у супермаркеті, чи можу я підійти до цієї людини? Якщо я бачу маленьку дитину, яка йде тротуаром на самоті й виглядає загубленою, чи доречно мені відвести дитину до служби охорони чи я маю зв’язатися з кимось іще, щоб вони теж приєдналися до нас?

Дотики і поведінка

Якими є прийнятні способи дотику в цій громаді? Чи можна тримати когось за руку або торкатися плеча? Чи є якісь особливі аспекти поведінки з людьми похилого віку, дітьми, жінками або іншими людьми?

Вірування і релігія

Які етнічні та релігійні групи представлені в громаді? Які переконання чи практики важливі? Як потерпілі можуть зрозуміти або пояснити, що сталося?

2. Безпека, гідність і права

БЕЗПЕКА

Поводьтеся так, щоб поважати безпеку, гідність і права людей, яким допомагаєте.

Уникайте наражати людей на ризики в результаті ваших дій.

У міру своїх можливостей переконайтеся, що люди, яким ви допомагаєте, перебувають у безпеці й захищені від фізичної або психологічної шкоди.

ГІДНІСТЬ

Ставтеся до людей із повагою і відповідно до їхніх культурних і соціальних норм.

ПРАВА

Переконайтеся, що люди можуть звертатися за допомогою справедливо й без дискримінації. Допоможіть людям відстоювати свої права та отримати доступ до підтримки. Дійте в інтересах людини, із якою ви працюєте.

3. Конфіденційність

Конфіденційність – це взаємна довіра й повага, і вона дуже важлива під час встановлення зв’язку з людиною, що знаходиться у стані дистресу. Збереження конфіденційності означає, що інформація про будь-кого не повинна передаватися іншим особам без усвідомленої згоди цієї особи.

Конфіденційність означає, що не можна ділитися інформацією з членами сім’ї, колегами, лікарями, іншими НДО, засобами масової інформації тощо без згоди особи. Із цього правила є деякі винятки, які стосуються безпеки людини, її найближчих родичів або інших осіб. Наприклад, якщо людина постраждала і не може говорити, вам, можливо, доведеться звернутися за медичною допомогою й поділитися подробицями її травми і стану, не маючи можливості отримати згоду.

Розголос і соціальна стигматизація

Розголос конфіденційної інформації про будь-кого може піддати його або її соціальній стигмі. Наприклад, у деяких громадах люди, що постраждали від сексуального та гендерного насильства, піддаються покаранню або ризикують втратити життя (разом зі своїми найближчими родичами).

Особи, які надають допомогу, завжди повинні інформувати тих, кому вони допомагають, про те, що жодна інформація не буде передана без їхньої письмової згоди. Винятком із цього правила є розкриття інформації про дітей, коли особа, яка надає допомогу, зобов’язана діяти так, щоб забезпечити дитині турботу та захист навіть без їхньої згоди.

 Стигма– це коли хтось сприймає вас у негативному сенсі через певну характеристику чи ознаку (наприклад, стать, колір шкіри, культурне походження, інвалідність, психічне захворювання, ВІЛ-статус, сексуальну орієнтацію, статус ВПО та інші ознаки).

4. Що можна і чого не можна робити

ЩО МОЖНА РОБИТИ	ЧОГО НЕ МОЖНА РОБИТИ
поважати приватне життя і зберігати історію людини в таємниці	порушувати правило конфіденційності, якщо у вас немає дуже вагомих причин
надавати емоційну та практичну підтримку	втручатися занадто глибоко у справи людини, що перебуває у дистресі
поводитись належним чином, з огляду на культуру, вік і стать людини	виявляти неповагу або використовувати ваші стосунки як особи, яка надає допомогу
застосовувати активне слухання	відволікатися й думати про інші речі, доки хтось говорить вам про щось важливе
бути обізнаним про власні упередження та упередження інших людей	засуджувати людину за її вчинки та почуття
поважати право людей приймати власні рішення та сприяти самодопомозі	розповідати іншій людині, що робити або як вирішувати свої проблеми
бути чесним і заслуговувати довіри	надавати неправдиві обіцянки або давати неправдиву інформацію
допомогти людям отримати доступ до основних потреб	просити в людини грошей чи послуг за допомогу
знати свої можливості	переоцінювати свої навички
дати зрозуміти людям, що навіть якщо вони не хочуть вашої допомоги зараз, вони все одно можуть отримати допомогу в майбутньому	продовжувати тиск, якщо людина не хоче вашої підтримки
припинити вашу допомогу з повагою	раптово припинити допомогу, без надання інформації про подальшу підтримку й не закриваючи розмову.

Які фрази, не варто говорити людині, яка потребує підтримки?

•         «Мені теж важко, але ж я якось справляюся».
•         «Ти не повинен (повинна) так думати. Не думай про це».
•         «Це взагалі не проблема».
•         «Все могло бути гірше».
•         «З тобою щось не так».
•         «Я б на твоєму місці…».
•         «Все буде добре».
•         «Я тебе розумію».
•         «Заспокойся, не плач, візьми себе в руки».
•         «Тобі пощастило, що ти вижив (вижила)… Головне, що залишилися живі…».
•         «Нічого страшного – усе ще наживете…».
•         «Чого ти впав (впала) на підлогу, ніяких вибухів не було».

Що говорити і як діяти, щоб підтримати й допомогти?

•         Пропонуйте підтримку, не нав’язуючи її: «Чи хочеш ти поговорити про те, що відбувається? Я можу вислухати. Якщо зараз невдалий час, просто знай, що я тут. Коли будеш  готовий (готова), я поряд».
•         Слухайте активно. Використовуйте позитивне невербальне спілкування, зберігайте відкрите положення тіла та демонструйте, що ви зацікавлені, підтримуючи зручний зоровий контакт. Не поспішайте. Людина може потребувати сторонньої підтримки, але бути не готова говорити. Можна запропонувати склянку води/чаю і сказати так: «Ти не один (одна), я поряд. Ми можемо просто посидіти в тиші».
•         Дозвольте людині проявляти будь-які емоції, не забороняйте їх такими фразами: «Заспокойся. Не плач. Не бійся. Не думай так». Натомість покажіть людині, що ви приймаєте її почуття: «Я бачу, що ти відчуваєш страх, паніку, провину….», «Те, що ти відчуваєш – це нормальна реакція на ненормальну ситуацію». Усвідомлення і прийняття свого емоційного стану – це перший крок до покращення.
•         Використовуйте позитивну підтримуючу мову, наприклад: «Я тут, із тобою. Ти не один (одна)», «Мені знайоме те, що ти відчуваєш», «Дякую, що поділився (поділилася), іноді важко це зробити», «Я вражений тим, як ти впорався (впоралася) з….», «Мені дуже шкода, що тобі зараз так важко. Чи можу я щось зробити для тебе?».
•         Спрямовуйте увагу людини на активні дії, наприклад: «Чим я можу допомогти?», «Пропоную прогулятися й попити кави», «Я не знаю відповіді на твоє запитання, але я можу бути поруч, вислухати й поділитися контактами фахівців…», «Я знаю, що в таких ситуаціях можуть допомогти фізичні вправи або проста прогулянка…».
•         Уникайте давати поради і ставити діагнози, натомість поділіться контактною інформацією та/або спрямуйте людину до ресурсів, де вона зможе отримати допомогу фахівця.

 

 

 

 

 

Алгоритм надання першої психологічної допомоги:

 

 

Гострі реакції на стрес:

  ступор

Ознаки ступору: людина «застигає» в якійсь позі (м’язи напружені); відсутні або обмежені реакції на зовнішні подразники (звернення, дотик); вираз обличчя здивований.

Небезпека ступору: відсутній контакт з навколишнім світом, постраждалий не помічає небезпеки та не робить ніяких дій, щоб її уникнути.

Мета першої психологічної допомоги – досягти будь-яку реакцію у постраждалого.

Основні етапи надання першої психологічної допомоги при ступорі: 1) Зігни постраждалому пальці на обох руках і притисни їх до долоні. Великі пальці повинні бути виставлені назовні. 2) Кінчиками пальців зроби потерпілому масаж активних точок на обличчі: над бровами та між бровами. 3) Встанови контакт з постраждалим через дихання. 4) Отримай зворотній зв'язок з потерпілим, запитуючи прості питання. Якщо постраждалий не відповідає, попроси відреагувати по-іншому. 5) Якщо зворотного зв’язку не встановлено, посади постраждалого на землю, постукай долонями почергово по кожному коліні, при цьому накажи побратиму спостерігати за твоїми рухами. 6) Для повного відновлення доручити воїну виконувати просту, монотонну роботу.

   істерика

Ознаки істерики: надмірне збудження, багато рухів; мова емоційна, швидка; крики, ридання; свідомість збережена.

 Небезпека істерики: потерпілий в дуже напруженому емоційному стані, тому погано розуміє, що відбувається з ним та навколо.

Мета першої психологічної допомоги – привести до тями.

Основні етапи надання першої психологічної допомоги при істериці: 1) Намагайся зробити так, щоб не було «глядачів». 2) Зроби несподівану дію, яка може здивувати: наприклад, крикни, влий склянку води в лице 3) Говори з потерпілим спокійно, короткими фразами, директивним тоном: “випий води”, “вмийся”. 4) Після істерики спостерігається зниження енергії, тому, по можливості, вклади постраждалого спати.

   нервове тремтіння

Ознаки нервового тремтіння: тремтять окремі частини тіла, найчастіше руки, або все тіло; тремтіння неможливо припинити за власним бажанням.

Мета першої психологічної допомоги – посилити тремтіння, щоб вивільнити тіло від зайвої напруги.

Основні етапи надання першої психологічної допомоги при нервовому тремтінні: 1) Візьми постраждалого за плечі та сильно, різко потряси протягом 10-15 с. 2) Розмовляй з товаришем, щоб допомога не сприйнялась, як напад. 3) Після завершення реакції, при можливості, вклади потерпілого спати.

НЕ треба:

• обіймати чи пригортати постраждалого до себе;

 • вкривати потерпілого.

   панічна атака

Ознаки панічної атаки: необгрунтований страх; знижений контроль над власною поведінкою; напруга м’язів (особливо м’язів обличчя); сильне серцебиття; прискорене поверхневе дихання.

Основні етапи надання першої психологічної допомоги при панічній атаці: 1) Поклади руку постраждалого собі на зап’ястя, щоб він відчув твій спокійний пульс. Це буде для потерпілого сигналом, що він не один. 2) Дихай глибоко та рівно. Спонукай побратима дихати в однаковому з тобою ритмі. 3) Запевни колегу, що через цей стан не помирають. 4) Якщо постраждалий говорить, слухай його, виявляй зацікавленість, розуміння, співчуття. 5) Якщо можливо, зроби потерпілому легкий масаж найбільш напружених м’язів тіла.

   рухове збудження

Ознаки рухового збудження: різкі, часто неусвідомлені, метушливі рухи (як «загнана» тварина); ненормально гучна мова або підвищена мовна активність (людина говорить без зупинки, іноді абсолютно безглузді речі); часто відсутня реакція на оточуючих (на звернення/накази).

Небезпека рухового збудження: потерпілий може не розуміти, що відбувається навколо; перестає мислити логічно та не може визначити де безпечно, а де небезпечно (може піти у бік обстрілу).

Мета першої психологічної допомоги – заспокоїти. Основні етапи надання першої психологічної допомоги при руховому збудженні: 1) Знерухом постраждалого, притиснувши спиною до землі та зафіксувавши (лікті, коліна). 2) Встанови зоровий контакт з потерпілим та говори спокійним тоном про те, що він відчуває. В розмові уникай фраз з часткою «не», наприклад: «не бійся», «не кричи». Доцільно застосувати фрази: «все добре», «навколо свої» тощо. 3) Коли зоровий контакт встановлено, директивно контролюй дихання постраждалого – давай команди на вдих і видих.

НЕ треба:

• вступати у суперечку;

• підкреслювати увагу на його стані.

   агресія

Ознаки агресії: неконтрольоване намагання вимістити внутрішню енергію на зовні - роздратування, гнів; нанесення ударів руками або якими-небудь предметами; словесна образа, сварка; м’язове напруження; підвищення кров’яного тиску.

Небезпека агресії: невідомо на кого агресія може бути скерованою.

Мета першої психологічної допомоги – безпечно вивільнити небезпечну енергію. Основні етапи надання першої психологічної допомоги при агресії: 1) Зведи до мінімуму кількість оточуючих; 2) дай можливість потерпілому «випустити пар» (наприклад, накажи побити кулаками пружний, м’який предмет; доручи фізичну роботу); 3) вислухай побратима, будь доброзичливим, покажи, що ти на його боці; 4) намагайся розрядити ситуацію за допомогою гумору.