Заняття з української літератури. ТЕМА: Постшістдесятництво. Василь Стус. Загальний огляд життя і творчості. «Мені зоря сіяла нині вранці…», «Крізь сотні сумнівів я йду до тебе…»,

Навчально-методична картка заняття № 8

 

 

Навчальна дисципліна:   українська  література

Тема:   Постшістдесятництво. Василь Стус. Загальний огляд життя і творчості. «Мені зоря сіяла нині вранці…», «Крізь сотні сумнівів я йду до тебе…», «О земле втрачена, явися…»: автобіографічність лірики

Мета: 

Освітня:  Охарактеризувати період в українській літературі, що називають Постшістдесятництво.  Ознайомити студентів з ідейно-тематичним діапазоном поезії Василя Стуса, поглибити їхні уявлення про лірику; виробляти навики аналізу ліричних творів, вміння висловлювати власні думки і почуття, навіяні поезією.

Виховна:  виховувати прагнення до пізнання, розширення свого кругозору, естетичні почуття;  виховувати у студентів патріотичні почуття.                                                     

Тип:  комбінований

Форма проведення:  Пошуково-дослідницька робота, постановка проблемного питання, пояснення.   

Міжпредметні зв’язки:

Забезпечуючі:   Історія України

Забезпечувані:  Українська мова, Теорія української літератури

Матеріально-технічне забезпечення:    портрет письменника, підручник (критика), словник слів іншомовного походження, літературознавчий словник, хрестоматія. 

Література:   Авраменко О.М.. Українська література 11 кл. - К:Грамота, 2019.

                        

Додаткова література:

1. Жулинський М. Василь Стус // Жулинський М. Слово і доля.— К., 2002.

2. Коцюбинська М. Стусове “самособоюнаповнення” // Сучасність.— 1995.— № 6.

3. Наливайко Д. Василь Стус — перекладач // Всесвіт.— 1991.— № 1.

4. Не відлюбив свою тривогу ранню... Василь Стус — поет і людина: Спогади, статті, листи, поезії.— К., 1993.

5. Оникієнко І. Символ “веселий цвинтар” в “естетиці страждання” В. Стуса // Слово і час.— 1997.— № 2.

6. Павлишин М. Квадратура круга: пролегомени до оцінки Василя Стуса // Дивослово.— 1994.— № 1.

7. Стус Д. Берегами конспектів В. Стуса. До літературної біографії письменника // Слово і час.— 2000.— № 9.

8. Стус як текст.— Мельборн, 1992.

9. Шевельов Ю. Трунок і трутизна // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.— К., 1994 — Кн.

 

 

 

 

 

 

Структура заняття	Основний зміст заняття	Кільк. хвилин
Організаційна частина заняття	1. Перевірка підготовки стану аудиторії до заняття 2. Оформлення журналу. 3. Визначення присутніх та відсутніх студентів.	5 хв.
Перевірка домашнього завдання	1.  Опрацювати життєвий та творчий шлях Василя Стуса. 2. Аналізувати  новелу «Три зозулі з поклоном». 3. Характеризувати образи головних персонажів твору.	5 хв.
Актуалізація знань	1. Дати відповіді на запитання: 1) Чому творчість Василя Стуса посідає визначне місце в нашій літературі? 2) Які поезії  В.Стуса ви вчили?	5 хв.
Повідомлення теми та мети заняття. Мотивація навчальної діяльності	Тема:  Постшістдесятництво. Василь Стус. Загальний огляд життя і творчості. «Мені зоря сіяла нині вранці…», «Крізь сотні сумнівів я йду до тебе…», «О земле втрачена, явися…»: автобіографічність лірики; ліричний герой як символ незламного духу, збереження людської гідності; ідейно-тематичний аналіз поезій (відчуження особистості від світу через його несприйняття; проблема громадянського та морального вибору людини; стан трагічної самотності й необхідності активної дії; формування себе як людини, Громадянина, Борця; несприйняття розтлінного духу тоталітарної системи); метафоричні образи України – мрії та України упокореної.  Т. Л. : метафора ( повторення).   Мета: Освітня:   Охарактеризувати період в українській літературі, що називають Постшістдесятництво.  Ознайомити студентів з ідейно-тематичним діапазоном поезії Василя Стуса, поглибити їхні уявлення про лірику; виробляти навики аналізу ліричних творів, вміння висловлювати власні думки і почуття, навіяні поезією.  Виховна:  виховувати прагнення до пізнання, розширення свого кругозору, естетичні почуття;  виховувати у студентів патріотичні почуття.	5 хв.
Основний зміст заняття	1. Пояснення  викладача. (додаток)   2. Робота над ідейно-художнім змістом поезії. 3. Визначити тему та основну думку поетичних творів. 4. Визначити ідею віршів (пояснити як ви її розумієте). 5. Розкрити символіку творів. Думки обґрунтувати. 6. Характеристика ліричних героїв творів.	60 хв.
Підведення підсумків заняття	1. Відповіді на питання студентів. 2. Оцінка навчальної діяльності студентів.	2 хв.
Домашнє завдання	1. Скласти усний твір-роздум «Значення творчості Василя Стуса. Вшанування пам’яті митця». 2. Аналізувати вірші Василя Стуса.	3 хв.

 

 

 

 

Додаток  до  заняття  № 8

 

1.  Постшістдесятництво як нове культурологічне явище

Постшістдесятники / Витіснене покоління – генерація поетів в українській літературі, найбільша активність яких припадає на сімдесяті роки XX століття.

Термін було запропоновано українським письменником Іваном Андрусяком, який, зокрема, спирався на оцінки критика Володимира Моренця.

Поширенню терміну посприяла антологія «Поети витісненого покоління», впорядкована Іваном Андрусяком і видана видавництвом «Ранок» в 2009 році.

На думку Івана Андрусяка, поетів Київської школи поезії не слід розглядати ізольовано, оскільки стилістично й тематично вони споріднені з львівськими «підпільними сімдесятниками» (Григорій Чубай), та деякими іншими авторами, яких зазвичай не зараховують до Київської школи (Олег Лишега).

Термін «витіснене покоління», на думку Івана Андрусяка, є значно переконливіший за термін «постшістдесятники». Некоректність терміну «постшістдесятники», на його думку, полягає в тому, що поети «витісненого покоління» не були продовжувачами шістдесятників, а створили новий формально-есетичний напрямок в українській поезії.

Недоречно зараховувати цих письменників і до вісімдесятників. Адже хоча їхні поетичні збірки справді з’явилися у 80-х роках минулого століття, писалися вони в сімдесятих, й лише через заборону друкуватися у той час з’явилися на десятиліття пізніше.

Типові риси поетів «витісненого покоління» (за І. Андрусиком)

•                               Глибинні безсвідомі рефлексії;
•                               найтонші емоційні порухи;
•                               гра нервів;
•                               мінімізовані спостереження.

2.  Досягнення поетів «витісненого покоління»

 На думку критика Володимира Моренця, поети «витісненого покоління», на відміну від шістдесятників, не вдосконалювали соцреалізм, а творили нову для української літератури поетику. Їхня творчість «прямо кореспондує з домінантами європейської поетичної традиції типу Аполлінера, Еліота, Сен-Жон Перса, Пшибося, Незвала, Неруди».

Такі естетичні настанови офіційна радянська критика зустріла відверто вороже, тож більшість поетів «витісненого покоління» десятиліттями не мали змоги надрукувати свої твори навіть у районних газетах. Яскраві дебюти цих поетів не вийшли за межі поодиноких журнальних і газетних публікацій. Лише Тарас Мельничук встиг видати першу книжку. Наклад першої книжки Василя Голобородька, внаслідок втручання радянської цензури, було знищено. Фактично творчість цього покоління відбувалася підпільно, в умовах «внутрішньої еміграції».

Основні представники «витісненого покоління»

Тарас Мельничук

Василь Голобородько

Микола Воробйов

Віктор Кордун

Михайло Григорів

Василь Рубан

Григорій Чубай

Олег Лишега

Станіслав Вишенський

 

 

 

 

1.  Вступне слово викладача. 

 

 

...Ми ще повернемось,                                                      

обов'язково повернемось,

бодай —

ногами вперед,

але: не мертві,

але: не переможені,

але: безсмертні.

               В. Стус

 

 

ВАСИЛЬ СТУС
(1938—1985)

 

      Псевдонім — Василь Петрик.

      Василь Стус народився 6 січня 1938 р. на Вінничині в с. Рахнівка Гайсинського району в сім'ї Семена Дем'яновича та Їлини Яківни Стусів. Був четвертою дитиною в родині. У 1940 р. родина переїздить до м. Сталіно (сучасний Донецьк), де батьки отримують роботу на одному з хімічних заводів.

      Протягом 1944—1954 pp. В. Стус навчався в середній школі № 75 м. Сталіно.
      У 1954—1959 pp. навчався в Сталінському педагогічному інституті за спеціальністю «Українська мова та література», після закінчення працював учителем у Таужнянській середній школі Гайворонського району Кіровоградської області.

      У 1959—1961 pp. В. Стус служив у лавах радянської армії, потім у 1961 —1963 pp. працював учителем української мови та літератури в середній школі № 23 м. Горлівки Донецької області, працював також підземним плитовим шахти «Октябрьская» у Донецьку, літературним редактором газети «Социалистический Донбасе», у 1963р. стає аспірантом Інституту літератури АН УРСР ім. Т. Г. Шевченка зі спеціальності «Теорія літератури». Переїздить до Києва.

      У 1964 р. В. Стус віддає до видавництва «Молодь» першу збірку своїх віршів, що має назву «Круговерть»» (у 1965 p., одразу після виступу в кінотеатрі «Україна», набір збірки було «розсипано»). 4 вересня 1965р. поет виступив в київському кінотеатрі «Україна» з протестом проти серпневих арештів української інтелігенції, а 20 вересня 1965 р. його відраховано з аспірантури за «систематичне порушення норм поведінки аспірантів та співробітників наукового закладу», тобто за виступ у кінотеатрі «Україна».
      В. Стус працює в будівельній бригаді, а згодом кочегаром в Українському науково-дослідному інституті садівництва у Феофанії під Києвом. Одружується з Валентиною Попелюх. Наступного року працює спочатку молодшим, невдовзі — старшим науковим співробітником Центрального державного історичного архіву УРСР. Змушений звільнитися з «традиційним» формулюванням: звільнений за власним бажанням.
      З 1966р. і до арешту В. Стус працює старшим інженером відділу технічної інформації проектно-конструкторського бюро Міністерства промисловості будівельних матеріалів Києва, а потому — старшим інженером проектно-технологічного об'єднання.
      У брюссельському видавництві «Зимові дерева» 1970 р. вийшла друком друга збірка поета — «Зимові дерева» (у 1968р. поет подав рукопис цієї книги до видавництва «Радянський письменник», але, добре усвідомлюючи, що надії на видання немає, прийняв рішення про передачу її за кордон). Факт публікації книги за кордоном особливо обурював суддів на процесі над В. Стусом у 1972 р.

      У 1970р. В. Стус видав у самвидаві свою третю експериментальну книгу віршів— «Веселий цвинтар».

      12 січня 1972 р. — поета вперше заарештовано.

      7 вересня 1972 р. відбувся суд, згідно з вироком якого Василя Стуса засуджено до п'яти років ув'язнення та трьох років заслання.

      У 1972р., перебуваючи в камері попереднього ув'язнення Київського КДБ, поет створює свою четверту книгу — «Час творчості / Dichtenszeit», що складена з оригінальних віршів та перекладів віршів Ґете. Оригінальні творі стали основою майбутньої книги всього життя Стуса — «Палімпсести».

      Протягом 1972—1977 pp. поет відбував покарання в таборах Мордовії.
      З листопада 1975 по лютий 1976 pp. він перебував у спеціалізованій ленінградській лікарні з приводу операції на шлунку.

      З 5 березня 1977 р. поет засланий у селище їм. Матросова Тенькінеького району Магаданської області; працював «учнем проходчика гірської підземної ділянки» та машиністом скрепера на рудні ім. Матросова об'єднання «Севервостокзолото».
      У 1978р. митець прийнятий до PEN-клубу; у 1979р. він повертається до Києва, вступає до Української Гельсінської групи.

      З жовтня цього ж року за поетом встановлено адміністративний нагляд.
      У 1971 —1980 рр. В. Стус остаточно підготував до друку кілька варіантів збірки «Палімпсести» (у 1985р. Г. Бьолль за цю книгу висував Стуса на здобуття Нобелівської премії, а вперше окремим виданням вона вийшла у видавництві «Сучасність» у ,1986р.).
      У 1979—1980 pp. В. Стус працював формувальником II розряду ливарного цеху на заводі ім. Паризької комуни.

      З 1 лютого 1980 р. ідо арешту він працював у цеху № 5 українського промислового об'єднання «Укрвзуттєпром» фабрики взуття «Спорт» намажчиком затяжної кромки на конвеєрі.
      14 травня 1980 р. поет вдруге заарештований.

      Наприкінці Вересня 1980 р. відбувся суд, на якому поета було засуджено до десятирічного ув'язнення та п'яти років заслання.

      З листопада 1980р. він відбував покарання в таборі особливого режиму ВС-389/36 с. Кучино Чусовського району Пермської області. Навесні: 1981р. В. Стус востаннє побачився з рідними. 1982 р. — рік перебуванням камері-одиночці. Протягом 1980— 1985 рр; В; Стус написав останню збірку віршів «Птах душі».

      Поет помер уніч з 3 на 4 вересня 1985 р., у карцері під час голодування; поховали його в безіменній могилі на табірному цвинтарі. Чотири роки потому, 19 листопада 1989 p., прах Василя Стуса перевезений до Києва й перепохований на Байковому цвинтарі.
      Перша в Україні збірка вибраних поезій В, Стуса – «Дорога болю» вийшла у 1990р., а 1991 p..— за цю збірку Василеві Стусові присуджено Державну премію України ім. Т. Шевченка (посмертно).

 

2.  Робота над аналізом поезій.

 

* * *

Мені зоря сіяла нині вранці,
устромлена в вікно. І благодать —
така ясна лягла мені на душу
сумирену, що я збагнув нарешті:
ота зоря — то тільки скалок болю,
що вічністю протятий, мов огнем.

Ота зоря — вістунка твого шляху,
хреста і долі, ніби вічна мати,
вивищена до неба (од землі
на відстань справедливості),
прощає тобі хвилину розпачу, дає
наснагу віри, що далекий всесвіт
почув твій тьмяний клич, але озвався
прихованим бажанням співчуття
та іскрою високої незгоди:
бо жити — то не є долання меж,
а навикання і само собою —
наповнення. Лиш мати — вміє жити,
аби світитися, немов зоря.



Коментар

Багато болю й страждань випало на долю поета. А найперше — за ту незгасаючу, безкомпромісну любов до своєї батьківщини, до рідної мови, за обстоювання справедливості й людських прав. Тому й зоря йому — «скалок болю». Він свідомий того, що судилося йому в житті нести тяжкий хрест, тому прагне набратися сили й снаги, щоб виконати своє призначення.

 

Крізь сотні сумнівів я йду до тебе

* * *

Крізь сотні сумнівів я йду до тебе,
добро і правдо віку. Через сто
зневір. Моя душа, запрагла неба,
в буремнім леті держить путь на стовп
високого вогню, що осіянний
одним твоїм бажанням. Аж туди,
де не ступали ще людські сліди,
з щовба на щовб, аж поза смертні хлані
людських дерзань, за чорну порожнечу,
де вже нема ні щастя, ні біди
і врочить порив: не спиняйся, йди.
То — шлях правдивий. Ти — його предтеча.



Коментар

В. Стус свідомо обрав свою життєву дорогу — це шлях добра і правди. Але там чекають його «сотні сумнівів», «сто зневір» і треба вперто, наполегливо долати щабель за щаблем («йти з щовба на щовб»), щоб досягти мети або хоча б прокласти дорогу іншим, бо він — «предтеча».

 

 

О земле втрачена, явися

* * *

О земле втрачена, явися
бодай у зболеному сні
і лазурово простелися,
пролийся мертвому мені!

І поверни у дні забуті,
росою згадок окропи,
віддай усеблагій покуті
і тихо вимов: лихо, спи!..

Сонця хлопочуться в озерах,
спадають гуси до води,
в далеких пожиттєвих ерах
мої розтанули сліди.

Де сині ниви, в сум пойняті,
де чорне вороння лісів?
Світання тіні пелехаті
над райдугою голосів,

ранкові нашепти молільниць,
де плескіт крил, і хлюпіт хвиль,
і солодавий запах винниць,
як гріх, як спогад і як біль?

Де дня розгойдані тарілі?
Мосяжний перегуд джмелів,
твої пшеничні руки білі
над безберегістю полів,

де коси чорні на світанні
і жаром спечені уста,
троянди пуп'янки духмяні
і ти — і грішна, і свята,

де та западиста долина,
той приярок і те кубло,
де тріпалася лебединя,
туге ламаючи крило? -

Де голубів вільготні лети
і бризки райдуги в крилі?
Минуле, озовися, де ти?
Забуті радощі, жалі.

О земле втрачена, явися
бодай у зболеному сні,
і лазурово простелися,
і душу порятуй мені.


Коментар

Ліричний герой поезії сумує, страждає в розлуці з рідною землею, він пригадує забуті дні — «сині ниви», «перегуд джмелів», «лет голубів» і її — «грішну і святу», кохану. І просить «землю втрачену», щоб явилася вона йому хоч уві сні — дати силу, порятувати зболену душу.

 

Літературний рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Вид лірики: патріотична.

Провідний мотив: мрія про повернення на рідну землю.

Віршовий розмір: ямб.

Про твір: перебуваючи в засланні, В. Стус з ніжністю згадує рідний край, який пізнавав змалку і який залишився теплим спогадом: «сонця хлюпочуться в озерах», «світання тіні пелехаті над райдугою голосів», «плескіт крил і хлюпіт хвиль»… Настрій ліричного героя емоційно під­несений, проте до жорстокої реальності читача повертає питання «де», яке звучить рефреном. Оптимістично звучать останні рядки вірша: «і лазурово простелися, і душу порятуй мені». Ліричний герой (читай В. Стус) сподівається, що спогади про рідний край порятують його душу від несправедливості й зневіри. Вірш «О земле втрачена, явися!..» нале­жить до невольницької лірики.

Ліричний герой поезії сумує, страждає в розлуці з рідною землею, він пригадує забуті дні — «сині ниви», «перегуд джмелів», «лет голубів» і її — «грішну і святу», кохану. І просить «землю втрачену», щоб явилася вона йому хоч уві сні — дати силу, порятувати зболену душу.