Зародження професійного «театру корифеїв»

Зародження професійного «театру корифеїв» Підготував учитель Теплівського ліцею Какалюк В. С.

Анти́чний теа́тр (грец. Θέατρον — місце для видовищ) — тип архітектурної споруди, що з’явився в Афінах у 6 ст. до н. е., призначений для релігійних святкувань і публічних вистав.

Анти́чний теа́тр. Анти́чний теа́тр (грец. Θέατρον — місце для видовищ) — різновид мистецтва в Греції Давній та Римі Стародавньому — публічне видовище, сюжетно цілісна вистава, що синтезує літературу, музику, хоровий спів, декламацію, танок, драму, пантоміму. Початково головну роль у публічних виставах відігравав хор.  Актор за допомогою масок (їх винахід теж приписують Феспісу), зображував різних персонажів, читав монологи від їхнього імені й вів діалог з хором.  Усі ролі, у т. ч. й жіночі, грали чоловіки. Маски чоловічих персонажів були темного кольору, жіночих — світлого й білого. Емоції позначалися кольором: роздратованість — багряним, хворобливість — жовтим, хитрість — рудим тощо.  Загальновідомі символи театрального мистецтва — дві маски, одна з яких сміється, інша плаче — походять саме з давньогрецького театру. 

Архітектурні залишки амфітеатру археологам пощастило знайти лише в Херсонесі. За типом розташування у просторі він наслідував грецькі театральні споруди. ТЕАТР АНТИЧНОСТІ

ШКІЛЬНИЙ ТЕАТРВиникнення в Україні шкільного театрузумовлене розквітом освіти. Провідними осередками культури в XVII—XVIII ст. вважалися братські школи, колегіуми й академії. У навчальних закладах викладали поетику й риторику. Педагоги навчали учнів складати панегірики й декламації у формі промов. Ці твори виконувалися з нагоди великих релігійних свят, визначних урочистостей. Деякі виступи читців відбувалися у формі діалогу і потребували акторської майстерності. Саме декламації та діалоги сформували основу шкільної драми. Студенти Києво-Могилянської академії. Гравюра XVII ст. Будівля Острозького колегіуму. XVIII ст.

Діалоги з елементами театралізації практикували і під час філософських диспутів для набуття учнями ораторської майстерності. Декламації та діалоги — джерело виникнення шкільної драми. Вистави супроводжували хоровим співом, інструментальною музикою.

ВЕРТЕПВертеп - різновид театру, відомий майже у всіх народів світу. Український вертеп зародився ще в 17 ст. і тісно пов’язаний з різдвяною шкільною драмою. На Галичині, Буковині й Закарпатті популярності набув так званий живий вертеп, в якому замість ляльок грали люди-актори.

Аматорський театр. Аматорський театр — тип самодіяльного народного театру, в якому виконавцями є непрофесійні актори. У 1865 р. виникає аматорський театральний гурток на Херсонщині під керівництвом Максима Кропивницького та І. Тобілевича(І. Карпенка-Карого). Саме в цих аматорських трупах формувалися майбутні корифеї сцени. У 1882 році у м.Єлисаветграді (нині- м. Кропивницький) М. Кропивницький створює «Театр корифеїв». Корифей – це видатний діяч у сфері мистецтва або науки. «Театр корифеїв» - перший професійний український театр, який ввібрав до себе найвидатніших діячів.

Максим Кропивницький (1840 - 1910) – драматург, «батько українського театру», актор, режисер, композитор. Народився у селі Бежбайраки Бобринецького повіту Херсонської губернії (тепер с. Кропивницьке Новоукраїнського району Кіровоградської області). «Театр корифеїв» - ввібрав до себе таких найвидатніших діячів, як брати Тобілевичі: Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Микола Садовський, їхня сестра Марія Садовська-Барілотті, актриса Марія Заньковецька та драматург Михайло Старицький. М. Кропивницький грав ролі, був режисером, хормейстером, писав музику, малював декорації й навіть робив перуки. За своє життя він зіграв понад 500 ролей, написав близько 50 п’єс. Успіх театру корифеїв – це заслуга Марка Кропивницького, який 40 років працював з трупою. Його ім’я стало символом театральної епохи. Його театр служив одним з джерел культурного відродження пригнобленої нації. Помер 21 квітня 1910 по дорозі з Одеси, де був на гастролях; поховано його в Харкові.

Іван Карпенко-КарийІван Карпенко-Карий (справжнє прізвище Тобілевич) (1845 - 1907) - український письменник, драматург, актор, ерудит, корифей українського театру. Псевдонім Карпенко-Карий поєднує в собі ім'я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого — героя п'єси Т. Шевченка «Назар Стодоля» . Народився в родині зубожілого дрібного шляхтича Карпа Адамовича Тобілевича, управителя поміщицького маєтку.

Панас Саксаганський (1859 – 1940)Панас Карпович Саксаганський (справжнє прізвище Тобілевич) — визначний український актор, режисер, драматург і корифей українського театру. У своєму сценічному псевдоніму Саксаганський увічнив батьківщину матері Євдокії (вона походила з містечка Саксагань) та від назви місцевої річки Саксагань. Панас був наймолодшим представником видатної театральної родини Тобілевичів. У родині Тобілевичів було шестеро дітей. Четверо з них стали театральними діячами. 

Микола Садовський (1856 – 1933) М. Садовський(Тобілевич) — український актор, режисер і громадський діяч, корифей українського театру. Брат Івана Карпенка-Карого, Панаса Саксаганського й Марії Садовської-Барілотті. Микола Тобілевич народився 1 грудня 1856 року в селі Кам'яно-Костувате, тепер Миколаївська область. Його батько Карпо Тобілевич викупив із кріпацтва його майбутню матір Садовську Євдокію Зіновіївну. Псевдонім Миколи від дівочого прізвища матері.

Марія Садовська-Барілотті (1855—1891) Марія Садовська-Барілотті красуня, талановита співачка-сопрано. Сестра Карпенка-Карого була талановитою, як уся її рідня. Її прозвали українським соловейком. В театральній трупі Марія познайомилася з молодим італійцем, музикантом і співаком Миколою Барілотті, вийшла заміж. Сімейне щастя тривало недовго, Марія вирішила розлучитися, однак залишила чоловікове прізвище . У 1891 році під час гастролей в Одесі у Марії Карпівни погіршилось здоров’я. Більше Марія з ліжка не підводилась. Лікування не допомагало. 35-річна Марія Садовська померла.

Олена Петляш11 липня 1890 р. прийшла у світ донька Марії Садовської-Барілотті та Дениса Мови – Олена Петляш – українська оперна співачка, яка мала красивий голос широкого діапазону (драматичне сопрано).  Навчалася співу в Київській музичній школі ім. М. Лисенка.  Виступати почала у 1907 р. у Києві в трупі дядька М. Садовського. Отакі були діти й онуки у Карпа Тобілевича.

Марія Заньковецька (1860 — 1934)Марія Заньковецька (справжнє прізвище Адасовська) - українська акторка і театральна діячка, провідна зірка українського театру кінця ХІХ і початку ХХ століть. Народна артистка Української РСР. Народилася 4 серпня 1854 року в с. Заньки, нині Чернігівська область. Була п'ятою дитиною у багатодітній родині збіднілого дворянина. Батько Марії мав чудовий голос, соковитий баритон, а Марія — сильне меццо-сопрано. Удвох вони часто влаштовували для гостей сімейні концерти. В сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України. 

Михайло Старицький. Михайло Старицький (1840 - 1904) — український письменник (поет, драматург, прозаїк), театральний і культурний діяч. Один з корифеїв українського побутового театру. Михайло Старицький народився 2 листопада 1839 р. На полтавщині. Походив зі шляхетського роду. Батько- відставний ротмістр, мати походила з родини Лисенків. Рано залишившись сиротою, Михайло виховувався у родині свого двоюрідного дядька — Віталія Лисенка, батька композитора Миколи Лисенка. У 1885р. Єдина театральна трупа розділилася на два творчих колективи. Один із них очолив М. Кропивницький, інший – М. Старицький. Старицький започаткував традицію мати в українському театрі хор та оркестр. Він продав маєток, що дало можливість збільшити персонал трупи, створити власний оркестр, підвищити платню акторам. Творчі колективи прославили українську культуру, сприяли національно-духовному відродженню українського народу. 

Перепони в розвиткові театру. Емський указ забороняв:- сценічні вистави українською мовою;- друкування текстів до музичних нот;порушення проблем соціального характеру, відображення національно-визвольного руху; - інсценування п'єс іноземних авторів.

Слава про український театр корифеїв ширилася не лише Україною, а й далеко за її межами, де українські митці успішно гастролювали. Їм аплодували, про них писали.