Зародження, шляхи розвитку національних шкіл в клавірному мистецтві ХVІ – ХVIII ст.

    ПЕРІОД КЛАВІРНОГО ВИКОНАВСТВА Зародження, шляхи розвитку національних шкіл в клавірному мистецтві ХVІ – ХVIII ст.

1. Зародження та шляхи розвитку окремих національних шкіл у клавірному мистецтві ХVI – XVII  ст.олітті. В ХУІ ст. В Європі  виникають товариства :- академії або музичні колегії. Жанр ренесансних музикантів - вокальний ансамбль, із інструментальним супроводом.. Клавір стає  ансамблевим  інструмент.     Практика супроводу до кінця ХУІІІ ст.) зберігала імпровізаційну традицію. . 

У кінці ХУІ ст. склався особливий вид акомпанементу -  генерал – басу або бассо – континуо. Партія бассо континуо стала обов’язковою у всіх ансамблевих творах ХУІІ ст.. На межі ХУІ –ХУІІ ст. складається тактова метрика: з’являється наскрізний пульс метричних акцентів,, які надають єдності музичній течії.. 

Три групи клавірних творів:1.  З вокальних перекладів виникли й розвинулися  перші інструментальні поліфонічні п’єси – фантазія, канцона, ричеркар. В них готувалася поява фуги. Фактура цих творів була ще мало характерною для клавіра. 2. Вплив народних пісень і танців найвиразніше виявився у формуванні варіацій і сюїт, – жанрів побутового походження.. Варіації характерні для англійські вірджиналістів.  Танцювальна сюїта найпишніше розквітла у Франції..3. П’єси акордово – моторного складу. Це - жанри  інтонації, прелюдії, токати. Прелюдії і токати – віртуозні жанри клавірної музики ХУІ ст.

Характерні ознаки клавірного письма: розширення використовуваного звукового простору до чотирьох октав; розподіл на партії правої і лівої рук; перехід від  чотири – голосного до  дво-ручного викладу;прихована поліфонія;від гамоподібної розвинулася акордова фігурація;; розвиток арпеджованого викладу виявився у Південній Німеччині. Орієнтаія на вокальний прообраз

Дві тенденції розвитку клавірної фактури Орієнтація на вокальний прообраз породжує  поліфонічні жанри з їхнім розвиненим голосоведінням. Суто інструментальна, фігураційна фактура 

Вплив органного та лютневого мистецтва на клавірну літературу (жанри, форми, фактура творів) та клавірне мистецтво (аплікатура, ігрові прийоми). Центром європейського музичного життя стала ВЕНЕЦІЯ. Засновником  став виходець із Нідерландів Андріан Вілард, а найяскравішими представниками –Андреа і Джовані Габріелі та Клавдіо Меруло. Органна музика найкраще представлена творчістю Джованні Габріелі в традиціях венеціанської школи. та найталановитішим нідерландським композитором-органістом Свелінком.   

Ян Пітерс Свелінка (травень 1562 - 16 жовтня 1621 )Мистецтво Свелінка пов'язано з - церковною музикою (органні фантазії, ричеркари, каприччо),- домашнім побутом голландського міста (псалми, обробки пісень і танців, варіації на їхні теми),  клавіром, вокальними творами (пісні, псалми, "священні піснеспіви")... В циклах варіацій фактурна розробка чисто інструментального складу. В них виражена  ідея динамічно-фактурного наростання від початку до кінця циклу.

Органісти Габріелі і Меркуло. Органісти Габріелі і Меркуло знаходили й використовували у своїх творах такі своєрідні звучання органа, які вже не могли бути проспівані чи відтворені на інших інструментах (лютні). Тут появилася своєрідна органно-клавірна фактура, що виявляє новий , вищий рівень розуміння природи інструменту. 

 Італійська клавірна школа. Стиль барокоІталійські органи ХУІ ст. були одно мануальними. Венеціанські органісти звернулися до імпровізаційних жанрів інтонації і токати.фактура стає джерелом звукової барвистості.розвитку у венеціанських майстрів зазнає й поліфонічна форма ричеркара.

Андреа ГабріеліКлаудіо Меруло. А. Габріелі в ричеркарі кількість тем обмежив до однієї і застосував майстерні прийоми поліфонічного розвитку: імітації, збільшення і зменшення, стретти, подвійний контрапункт. Кл. Меруло поєднав з ричеркаром прийняту форму токати як віртуозно – фігураційної прелюдії. Підсумком досягнень венеціанської органної школи і віртуозного мистецтва Клаудіо Муруло став знаменитий трактат його учня Джироламо Дирути  "Трансильванець". 

Виртуоз. В Італії ХУІІ ст. зароджується поняття «віртуоз». Віртуозом називали артиста, митця або вченого видатної індивідуальності, носія сміливих і нових ідей громадського звучання. Термін «віртуоз» при кінці століття перетворився на позначення музиканта-фахівця. 

СТИЛЬ БАРОКО. З початку. ХУІІ ст. музичне мистецтво вступає в добу Бароко. Його межі прийнято позначати 1600-1750 роками. у Італії в другій пол. ХУІ ст..німецького бароко – ХУІІ та перша половина ХУІІІ ст.. На Україні – др.. половина ХУІІ до 80-х р ХУІІІ ст.. 

Бароко 

музична риторика Музична риторика – ставлення до музики як до мови. Музично-риторичні фігури стають носіями визначеного і зрозумілого всім  змісту – логіки музичного твору. Теорія афектів проголосила емоційну змістовність музики і встановила зв'язок між її засобами та породжуваною ними виразовою дією. Теорія наслідування вбачала джерело виразності музики  в наслідуванні явищ природи. Текст слайда

В творчості Бароко відбувається поступове формування музичних образів. Музика починає набувати самостійності.. Емоційно-яскраві, образні теми помітно виділяються. Загальні форми руху, накопичені попереднім досвідом, відіграють тут ще не малу роль.. Подвійність закладена в  природі барокового стилю - =: з одного боку, його характеризує експресія, динаміка, виразовість,-  - а з другого – твереза майстерність, типізація, раціональний розрахунок. 

8. Композиторська та виконавська діяльність Дж. Фрескобальді. Джироламо Фрескобальді - один з видатних майстрів епохи бароко, основоположник італійської органної та клавірної школи.. У творчому доробку композитора займають інструментальні твори для клавесина і органу у всіх відомих тоді жанрах: канцони, фантазії, ричеркари, токати, капричіо, партіти, фуги. Неповторний композиторський почерк Фрескобальді, для якого характерна стилістика "схвильованого стилю" з гармонійними нововведеннями . Фрескобальді закликає грати ... "не дотримуючись такту ... згідно почуттям або змістом слів, як це робиться в мадригалах".  

Дж. Фрескобальді. Канцони Фрескобальді будуються на чергуванні  фугових та більш вільних гомофонних розділів. Токати проходить через всю творчість Фрескобальді, В них композитор проводить свої гармонічні й фактурні експерименти: вводить довгі пасажі, тріольні ритми. Рекомендації щодо виконання -закликав  до різноманітності в темповому відношенні та до дещо імпровізаційної гри за взірцем манери співу  в сучасних йому мадригалах. Фрескобальді пояснював залежність змін темпу від позначення тактового розміру, від розділу форми, від дисонантної гармонії та від фактури та орнаментації.,чим набагато опередив не тільки своїх французьких та німецьких музикантів, але й Куперена та Баха.. 

6. Клавірне мистецтво Іспанії ХУІ століття

Антоніо де Каберсон(1510-1566).  Каберсон вніс значний вклад в розвиток поліфонічних та варіаційних жанрів органно-клавірної музики. З його іменем  пов’язано розробку жанру тієнто  (з іспанського – відчувати,  сприймати, обмацувати)- інструментальна п’єса в значній мірі імітаційного складу, аналогійна італійському річеркару, попереднику інвенцій і фуги. Диференсіас (різниця) - іспанська назве варіацій, рахується першими взірцями варіацій для клавішних інструментів. На протязі циклу переважає плавний . неперервний рух, який активізується перемінно в різних голосах. Загальний характер варіацій написаний в жанрі тієнто, в більшості випадків зосереджений та, викликає асоціацію з роздумами, погруженням в духовний світ людини. Два ґрунтовні трактати : Хуан Бермудо «Міркування про музичні інструменти» та «Мистецтво гри фантазій» Томаса де Санкта Марія – перші в світовій музичній практиці які присвячені навчанню клаверистів.. . Хуан Бермудо детально розповідає про техніку перекладання вокальних творів. Він звертає особливу увагу на те, як розділяти п’єси на такти – адже риска в цей час ще не була пов’язана з відчуттям сильної доля. . Томаса де Санкта Марія аналізує аплікатурні засади та постановку рук й пальців клавериста, окремі розділи – питанням мелодійної ритмічної орнаментації. 

Нідерланди. 

Ян Пітерзон Свелінк (1562 -1621) Ян Пітерзон Свелінк - один із творців органно – клавірної фуги. Сьогодні відомо 36 органно-клавірних творів Я. Свелінка. Це масштабні композиції: токати, фантазії, річеркари, варіаційні цикли. Фактура їх дуже віртуозна. Свелінк застосовував у своїх творах багатий арсенал імітаційної поліфонії.  Нотний текст клавірних творів Свелінка достатньо повний і завершений – він вже не є схемою розрахованою на імпровізаційне розшифрування. 

5. Англійські верджиналісти  В. Берд, Дж. Булл, Г. Перселл. Характерність жанрів,  зв'язок їх творчості з народно-побутовою музикою. Вірджинал - малий прямокутний  клавесин,  інструмент англійських клаверистів.. Мав діапазон до 4-х октав, лише один мануал і один ряд товкачиків. Представники вірджинальної школи першого періоду були: Вільям Берд, Джон Булл, Пітер Філіпс – Граунд – англійська форма варіацій, в яких весь час повторюється незмінна тема, що творила бас або мелодію остинато.. Риси гомофонності поєднувалися у граундах з поліфонічним розвитком. Фігурації – той будівельний матеріал, що визначає стиль вірджинальної музики. Основою фактурних експериментів тут стало усвідомлення ролі акорду, його виклад у двох формах - як суцільної вертикалі, і як арпеджіо. 

Англійські верджиналісти  . Другий період англійських верджиналістів настав після реставрації Стюардів у 1660 році. Представник – Джон Блоу, впровадив до англійської музики групи танців,об’єднані в сюїти. 

 Генрі Пёрсел (1659 -1695) Генрі Пьерсел  - це класик англійської музики. Він продовжує староанглійську традицію поваги до народної пісні, Застосовує варіаційність, контрапунктичні прийоми,  Не ставить перед виконавцем серйозних віртуозних завдань. Відсутні в нього  великі твори для клавіра. 

Німеччина  Це – країна , в якій з часів Середньовіччя постійно приділяли велику увагу музичній освіті. В ХУ -ХУІ ст. на зміну міським аматорам - містерзінгурам прийшли різнобічні музиканти-фахівці, які мали ґрунтовну освіту, творили і імпровізували музику, добре володіли грою на органі та інших інструментах. 

Німеччина. Творчість Самуела Шайдта-  вершиною першого великого періоду німецького органного мистецтва. Головна праця «Таламбура нова», де представлені зразки чисто інструментальної музики: фантазії,які готують появу фуги. Таламбура Шайдта була новою не лише за змістом , а й за оформленням : тут вперше в Німеччині літературну таламбурну нотацію замінено партитурою , де кожен голос має свій 5- и лінійковий рядок Найбільш вживаний жанр у Букстегуде – прелюдія і фуга, які  за формою ці контрастні, поривчасті і могутні твори скоріш нагадують токати з чергуванням кількох віртуозних і фугованих епізодів. Найбільш вживаний жанр у Букстегуде – прелюдія і фуга

Німеччина.  На півдні Німеччини і в Австрії поряд з органом починає щораз більше  приходити клавесин. Найбільш гучною тут була діяльність Йогана Якоба Фробергера, який вдосконалював свою майстерність у Фрескобальді.творчої спадщини Фробергера складають токати, канцони. Ричеркари, фантазії, капричіо. Все це – жанри запозичені у Фрескобальді. Фробергера вважають одним із творців клавірної сюїти. Середньонімецьку школу очолив Йоган Пахенбель (1653-1706). Його творчість більше пов’язана з органом. У своїх хоральних обробках і токатах Пахенбель виступив одним з найвизначніших попередників Й. С. Баха. Він писав також фуги, варіації та сюїти  Найбільш вживаний жанр у Букстегуде – прелюдія і фуга

Франція  Розвиток французької клавірної музики починається від середини ХУІІ ст. Значно більшого поширення і своєрідності поряд з органом набула у Франції лютнева музика. Найвидатнішим лютнярем Франції був Дені Готьє. Улюбленим жанром його творчості  стали танці, які він об’єднував у невеликі сюїти. 

 Жака Шампіона де Шамбонєра (1601-1672)Танець зазнав різноманітного розвитку  у творчості основогопожника французької клавірної школи Жака Шампіона де Шамбонєра. Фактура п’єс Шамбонєра мала характерні національні риси і значно відрізнялася від п’єс сучасників. Поліфонія  в нього спрощена , а вся увага  звернена на мелодію. Імітаційна техніка існувала  лиш у зародковій формі і на коротких відтинках. У творчості Шамбонєра зустрічаються танці різнонаціонального походження. 

Франція   Розвиток французької клавесинної сюїти і другій половині ХУІІ ст. продовжили учні Шамбонєра: Луї Куперен, Жан-Анрі д. Англебер. В цей час до французької сюїти щоразу більше проникають французькі танці молодшого покоління – менует, ригодон, буре, гавот і паспє. Сильно розвинена орнаментація -– стильова прикмета французької клавірної музики. Нотація прикрас з допомогою мелізмів – заслуга французів. 

Польща і Чехія. У Польщі давню традицію має органна музика. Польські органні твори представлені жанром побутових мініатюр Музика для клавішно- струнних інструментів зявляється у Польщі лише з ХУІІІ ст.. Її появу готує органний і лютневий період. В Чехії ХУІІ-ХУІІІ ст. було багато органістів, які працювали вчителями в селах. На грунті загальнонародної музичної грамотності виріс талант  Богуслава- Маитея Чорногорського – визначного органіста  й педагога, якого називали чеським Бахом. Чоногорський компонував поліфонічні органні твори, опрацьовуючи в них національні мелодії.