Засоби навчання мовознавчих дисциплін у закладах вищої освіти

Міністерство освіти і науки України

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Філологічний факультет

Кафедра історії та культури української мови

ПЛАН-КОНСПЕКТ

лекції:

„Засоби навчання мовознавчих дисциплін

у закладах вищої освіти”

Підготувала

студентка 604 групи

Проскурняк Я. С.

Перевірила

керівник практики

Івасюта М. І.

Чернівці – 2019

Тип заняття: лекція.

Мета лекції:

• навчальна: розкрити методику підготовки мовознавчих занять за допомогою засобів навчання у закладах вищої освіти;
• розвивальна: розвивати пізнавальний інтерес студентів, їхню творчу активність, мислення;
• виховна: виховувати почуття поваги одне до одного, потребу самостійно здобувати знання та готовність до застосування знань, умінь у практичній діяльності;

План лекції:

1. Роль та місце засобів навчання  в педагогічному процесі вищої школи
2. Особливості дистанційного навчання у вищій школі
3. Електронний підручник як засіб навчання нового покоління
4. Лінгводидактичні особливості мережевого сервісу
5. Блоги, подкасти

К л ю ч о в і  п о н я т т я: засоби навчання, дистанційне навчання, електронний підручник, мережевий сервіс, блог, подкаст.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Кухаренко В. М. Дистанційне навчання / В. М. Кухаренко // Енциклопедичне видання: Навч.метод. посіб. – К. : ТОВ Редакція „Комп’ютер”, 2007. – 128 с.

2. Починкова М. Структурно-змістові особливості дистанційного курсу філологічного спрямування / М. Починкова // Вісн. Луган. нац. пед. Ун-ту ім. Тараса Шевченка. – 2009. – № 4 (167). : Пед. науки. – С. 145–149.

 3. Семенів Н. Електронний підручник з рідної (української) мови як засіб реалізації особистісно орієнтованого навчання / Наталія Семенів // Укр. мова і л-ра в шк. – 2005. – № 5. – С. 2–6.

4. Симоненко Т. В. Теорія і практика формування професійної мовнокомунікативної компетенції студентів філологічних факультетів: Монографія. – Черкаси : Вид. Вовчок О. Ю., 2006. – 328 с.

5. Уліщенко А. Комп’ютер і вивчення української словесності (корисні поради) / Андрій Уліщенко // Дивослово. – 2006. – № 10. – С. 7 – 11.

6. Цінько С. Роль ТЗН і комп’ютерних технологій у розвитку професійно-творчого потенціалу майбутніх учителів-словесників / Світлана Цінько, Олександр Рябцев // Укр. мова і л-ра в шк. – 2005. – № 1. – С. 40–42.

 7. Шепетко Ю. Електронний підручник як засіб навчання молодого покоління / Ю. Шепетко // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Педагогічні науки. – 2009. – № 4 (167). – С. 175–180.

8. Шепетко Ю. М. Електронний підручник як ефективний засіб підвищення якості освіти [Електроне джерело] / Ю. М. Шепетко // Інформаційні технології і засоби навчання. – К. : Електронне наукове фахове видання. – 2010. – Випуск 6 (20). – Режим доступу до журналу: http://www.ime.edu0ua.net/em.html.

Основний зміст лекції:

1. Роль та місце засобів навчання  в педагогічному процесі вищої школи

Для реалізації змісту освіти на кожному його рівні пе­дагогу ВНЗ потрібно володіти пев­ними методами, прийомами та засобами навчання. Успішність процесу навчання, ефективність викорис­тання в ньому різних методів і форм навчання значною мірою залежить від вдалого вибору засобів навчання. Від рівня володіння ними залежить і рівень педагогічної майстерності викладача,ефективність навчально-виховного процесу загалом.

Засоби навчання – це різноманітні матеріали і знаряддя навчального процесу, завдяки яким більш успішно і за коротший час досягаються визначені цілі навчання; це те, за допомогою чого здійснюється процес навчання мовознавчих дисциплін.

В науці немає загальноприйнятої класифікації дидактичних засобів. Ми послуговуємося класифікацією польського дидакта В. Оконя, в якій засоби навчання розташовані відповідно до наростання можливості замінювати дії учителя й автоматизувати дії учня.

І. Прості засоби:

1. Словесні: підручники, навчальні посібники і под.

2. Прості візуальні засоби: реальні предмети, моделі, картини тощо.

ІІ. Складні засоби:

1. Механічні візуальні прилади: діаскоп, кодоскоп та ін.
2. Аудіальні засоби: програвач, магнітофон, радіо.
3. Аудіовізуальні: звуковий фільм, телебачення, відео.
4. Засоби, які автоматизують процес навчання: лінгвістичні кабінети, комп’ютери, інформаційні системи, телекомунікаційні мережі.

Засоби навчання виконують різ­номанітні функції: заміняють викладача як джерело знань (кінофільми, магнітофон, навчальні пристрої та ін.); кон­кретизують, уточнюють, поглиблюють відомості, які пові­домляє викладач (картини, карти, таблиці та інший наоч­ний матеріал); формують у студентів на­вчальні та професійні уміння та навички (прилади, інстру­менти та ін.); є символічними (знаковими) засобами (карти, графіки, діаграми тощо).

До засобів навчання належать підручники, посібники, практикуми, методичні рекомендації, лексикографічні, енциклопедичні, довідкові видання, тексти художніх творів, дидактичний матеріал, наочність, технічні засоби.

Дидактичний матеріал ілюструє теоретичні положення певної теми чи розділу. Він має відповідати принципам навчання, бути бездоганним щодо нормативності мови і мовлення, містити тексти, спрямовані на розвиток і виховання особистості студента.

Основним засобом навчання мовознавчих дисциплін є текст, за допомогою якого викладач організовує засвоєння знань сту­дентами, формує у них відповідні уміння та навички. Ви­кладаючи новий матеріал, він спонукає до роздумів над ним, його осмислення і усвідомлення. Текст розглядається в умовах сучасного педагогічного дискурсу як результат мовленнєвої діяльності, явище лінгвістичне й позалінгвальне (позамовне). Текст є посередником між учасниками спілкування, важливим компонентом у структурі комунікативного акту між адресантом (тим, хто висловлюється) та адресатом (тим, хто сприймає висловлення). У тексті функціонують одиниці всіх мовних рівнів, об’єднані відповідно до законів текстотворення, що передбачають збереження логічно-змістової єдності висловлення з урахуванням жанров-стильових особливостей.

Важливим засобом навчання є підручник, за допомо­гою якого студент відновлює в пам’яті, повторює та за­кріплює здобуті на заняттях знання, виконує різні види самостійної роботи. Саме тому вчені трактують підручник як інформаційну модель навчання, як своєрідний сценарій навчального процесу, який відображає теорію і методику процесу навчання. Саме з цих позицій підручник повинен відображати зміст і цілі навчання, визначати систему пізнавальних дій з матеріалом, форми навчання і способи контролю.

Як допоміжний засіб навчання виступає наочність, що забезпечує визначення найголовніших ознак мовознавчих явищ, адекватне їх відтворення, доступність у засвоєнні матеріалу. Доцільним є використання портретів письменників, ілюстрацій до художніх творів, порівняльних таблиць, що активізують мисленнєву діяльність студентів і служать матеріалом для розв’язання пізнавальних завдань; таблиць узагальнювального характеру, що дають змогу повторити раніше вивчений матеріал та систематизувати його; текстові таблиці дозволяють виконувати різного виду творчі завдання, аналіз мовних явищ, інтонаційно-смислові та стилістичні спостереження. Під час вивчення української мови (за професійним спрямуванням) своєрідним видом наочності є зразки ділової документації.

На сучасному етапі вагому роль відіграють технічні засоби навчання. На думку С. Смирнова: „ТЗН – це сукупність технічних приладів та дидактичних матеріалів, що використовуються в навчальному процесі у якості засобів підвищення ефективності навчання”. До них належать: дидактична техніка (кінопроектори, діапро­ектори, телевізори, відеомагнітофони, електрофони, комп'ютери), екранні посібники статичної проекції (діа­фільми, діапозитиви, транспаранти, дидактичні матеріали для епіпроекції), посібники динамічної проекції (кіно­фільми, кінофрагменти та ін.), фонопосібники (магніто­фонні записи, відеозаписи, радіо- і телепередачі).

       Інформаційні ТЗН з огляду на те, які органи чуття включені для сприймання навчальної інформації, поділя­ють на аудійовані (слух) і візуальні (зір). Найзручнішими є аудіовізуальні (слухо-зорові), тобто за яких показ зобра­ження супроводжується текстом, а звуковий ряд – відпо­відними ілюстраціями.

Ефективність проведення навчально-виховних заходів зростає при використанні комплексів технічних засобів навчання, які мають відповідати таким вимогам: враху­вання пізнавальних закономірностей навчальної діяльності під час заняття; забезпечення органічного поєднання їх зі словами викладача, а також іншими засобами навчання; відповідність змісту навчально-виховним завданням заняття; врахування можливості застосування різних ме­тодичних прийомів.

       Комплексне використання ТЗН дає змогу чітко виділити структуру матеріалу, який вивчається; створити найкращі умови для мимовільного запам’ятовування; показати зв’язок теорії з практикою; якнайповніше розкрити сутність і закономірність явищ, що вивчаються; демонструвати явища у статиці й динаміці.

       Методичну підготовку до заняття з використанням ТЗН фахівці пропонують здійснювати в кілька етапів (А. Якимов):

- добір до теми, що вивчається, аудіовізуальних на­вчальних засобів, які відповідають освітньо-виховним за­вданням заняття;

-  попередній   перегляд   або   прослуховування   ма­теріалу з метою аналізу його змісту;

-  визначення доцільності використання дібраного ма­теріалу;

- визначення функції технічних засобів навчання в структурі заняття (повідомлення нової інформації, ілюст­рація, узагальнення, систематизація, закріплення, кон­троль);

-  вибір провідного методу у використанні технічних засобів навчання (наочно-ілюстративний, активно-еврис­тичний) і методичних прийомів показу (цілком, частина­ми, окремими кадрами);

-  визначення засобів активізації пізнавальної діяльнос­ті студентів на етапах використання технічних засобів на­вчання (повідомлення мети перегляду, постановка завдання, в т. ч. проблемного, контрольні запитання, складання пла­ну, виконання вправ, обговорення).

       Рівень застосування ТЗН залежить від характеру на­вчальної дисципліни, підготовки та інтересів самих сту­дентів, форми занять, нахилів, пристрастей викладача, наявних засобів, програмно-методичного забезпечення. Умовно виділяють три рівні використання ТЗН: епізодичний (використовуються викладачем від випадку до випадку), си­стематичний (постійне застосування, що дає змогу розши­рювати і урізноманітнювати обсяг інформації) і синхронний (передбачає практично безперервне супроводжування ви­кладу матеріалу застосуванням ТЗН впродовж всього занят­тя). Однак слід пам’ятати, що за будь-якого рівня технізації навчального процесу вирішальна роль належить викладачу, а ТЗН, навіть у найсучасніших варіантах, завжди залишати­муться допоміжним засобом у проведенні занять.

 У процесі формування фахової компетентності можна використовувати комп’ютер як інструментальний засіб навчання задля: залучення інформації і структурування навчального матеріалу; сортування великих обсягів інформації, орієнтування в них і пошук потрібних даних, представлення результатів у наочній формі; укладання каталогу навчально-методичної інформації з предмета.

До основних завдань навчання мовознавчих дисциплін, що реалізовуються за допомогою персонального комп’ютера, відносять репрезентацію граматико-орфографічного матеріалу; заочні екскурсії літературною картою, віртуальне відвідування музеїв; закріплення й контроль знань, умінь та навичок, насамперед правописних; забезпечення індивідуальної роботи на різних етапах навчання.

Тетяна Симоненко доводить, що розвиткові практичних мовленнєвих навичок сприяє застосування різних типів комп’ютерних програм, які за характером є тренувально-навчальними та контрольними, і можуть пропонуватися, наприклад, у вигляді тестів, вправ, контрольних робіт.

Система вищої освіти в Україні має відповідати вимогам інформаційного суспільства, яке інтегрується в європейську та світову спільноти. У Національній стратегії розвитку освіти в Україні у 2012-2021 роках, яка є стратегічним документом, що окреслює основні напрями розвитку освіти в Україні на найближчі 10 років, пріоритетними визначено розроблення й запровадження освітніх інновацій, інформаційних технологій, створення сучасної індустрії навчальних засобів. Усвідомлення важливості формування інформаційно-навчального середовища для забезпечення кожному магістрантові рівного доступу до якісної освіти, підготовку його до продуктивної професійної діяльності в умовах високотехнологічного інформаційного суспільства стимулює викладачів до пошуку шляхів вирішення означеної проблеми: розроблення дистанційних курсів, електронних підручників, словників тощо. У кожному конкретному закладі формується власне інформаційно-навчальне середовище, причому в різних вишах воно різне.

Навчальний матеріал в освітніх закладах переорієнтовано на винаходи сучасності, зокрема веб-технології, електронну пошту, пошукові сервери, телеконференції, спілкування в чатах. На сайтах кафедр подано навчальні плани, робочі навчальні програми з дисциплін, спецкурсів і спецсемінарів, навчальні посібники, методичні рекомендації, плани для проведення практичних (семінарських чи лабораторних занять); методичні рекомендації з курсів, що викладаються, матеріали для самостійної роботи студентів тощо.

  Отже, комплексне використання нових технологій і за­собів навчання дає змогу інтенсифікувати процес засвоєння студентами неперервно зростаючих обсягів актуальної науково-технічної, екологічної, соціальної і методичної інформації; забезпечити якісне практичне застосування теоретичних знань навчальних дисциплін; допомогти студен­там самостійно здобувати нові знання на базі сучасних за­собів телекомунікацій та доступу до світових банків знань; раціоналізувати працю викладачів та інших учасників на­вчально-виховного процесу.

2. Особливості дистанційного навчання у вищій школі

Економічні, політичні і соціальні зміни, які відбуваються в Україні, зумовлюють необхідність прискорення реформування системи освіти. Перш за все це стосується задоволення освітніх потреб громадян впродовж всього життя, забезпечення доступу до освітньої і професійної підготовки всіх, хто має необхідні здібності і адекватну підготовку. Тому, передбачено запровадження у навчально-виховний процес новітніх педагогічних технологій та науково-методичних досягнень, створення нової системи інформаційного забезпечення освіти, входження України у міжнародну систему комп’ютерної інформації. Найбільш ефективному рішенню вказаних проблем сприяє дистанційне навчання.

Дистанційне навчання (ДН) (англ. distant learning) – новий засіб реалізації процесу навчання, в основі якого використання сучасних інформаційних та телекомунікаційних технологій, які дозволяють навчатися на відстані без особистого контакту між викладачем і студентом. Дистанційна освіта – це форма навчання, рівноцінна з очною, вечірньою, заочною та екстернатом, що реалізується, в основному за технологіями дистанційного навчання.

Останнім часом усе більшого поширення набувають дистанційні курси, що забезпечують опанування значних обсягів інформації, формування професійної компетентності студентів-філологів. Основним документом, що регламентує розвиток дистанційного навчання на сучасному етапі, є Концепція розвитку дистанційної освіти України (затверджено Постановою МОН України від 20 грудня 2000 р.).

Найбільш широко дистанційне навчання застосовується в таких країнах, як США, Великобританія, Франція, Іспанія, Китай, Німеччина та ін. Так, у відкритому університеті Великобританії щорічно навчається більше 20 тис. студентів, у відкритому університеті Хаген (Німеччина) – понад 50 тис. студентів, у INTEC-коледжі Кейптауна за системою дистанційного навчання щорічно навчається більше 68 тис. студентів, у США дистанційне навчання використовують близько 60% університетів.

Характерними рисами такого навчання є:

Використовувані сьогодні технології дистанційної освіти можна розділити на три великі категорії:

·    неінтерактивні (друковані матеріали, аудіо- , відео-носії),

·    засоби комп’ютерного навчання (електронні підручники, комп’ютерне тестування і контроль знань, новітні засоби мультимедіа ),

·    відеоконференції – розвинуті засоби телекомунікації по аудіоканалам , відеоканалам і комп’ютерним мережам.

Розвинені засоби телекомунікації, використання супутникових каналів зв’язку, передача упакованого відеозображення з комп’ютерних мереж тільки зовсім недавно стали застосовуватися в практиці дистанційної освіти. Це пов’язано з відсутністю розвиненої інфраструктури зв’язку, високою вартістю каналів зв’язку та використовуваного обладнання.

Електронна пошта економічно і технологічно є найбільш ефективною технологією, яка може бути використана в процесі навчання для доставки змістовної частини навчальних курсів і забезпечення зворотного зв’язку студента з викладачем.

Відеоконференції з використанням комп’ютерних мереж можуть бути використані для проведення семінарів в невеликих (5-10 чоловік) групах, індивідуальних консультацій, обговорення окремих складних питань досліджуваного курсу.

Дмитро Володимирович Чернілевський зазначає, що поняття „дистанційний курс” містить кілька складових залежно від предмета вивчення:

– підручник або опорний конспект з курсу, який містить усі матеріали, що використовуються, зокрема й з уже вивчених раніше дисциплін; за необхідності може доповнюватися хрестоматіями або ксерокопіями робіт, які вивчаються;

– методичні рекомендації з вивчення предмета – своєрідний путівник з курсу, що зіставляє розділи підручника, робочих зошитів, лабораторного практикуму, відео- та аудіодоповнень, графік перегляду навчальних телепрограм, участь у телеконференціях і контрольних комп’ютерних опитуваннях у режимі online (до методичних рекомендацій доцільно додавати орієнтовні дані про обсяги того чи іншого розділу задля надання студентові можливості зіставляти свою швидкість вивчення предмета із середніми даними, а ВНЗ – вчасно проводити телеконференції й контрольні заходи);

 – завдання й матеріали до лабораторного практикуму.

На думку Марії Починкової, такі ж складники має дистанційний курс філологічного спрямування. Однак, зважаючи на своєрідність дисциплін філологічного циклу, необхідним у структурі курсу є глосарій, що містить тлумачення основних мовознавчих понять та лінгвістичні словники (тлумачні, орфографічні, словники іншомовних слів, синонімів, омонімів, паронімів тощо) і допоможе студентові перевірити правильність написання слова, його значення. Ці знання сприятимуть формуванню вмінь комунікативно доречно використовувати слова в різних контекстах.

Викладача, який організовує й здійснює навчальний процес за умови дистанційного навчання, називають тьютором. Він відповідає за проведення занять зі студентами, створює відповідне навчальне середовище. Науковцями (В. Кухаренко, А. Шабанов) виділено комплекс основних функцій діяльності тьютора в умовах дистанційного навчання.

Вибіркова функція дозволяє реалізувати особистісно зорієнтований підхід під час навчання за дистанційним курсом: студент має змогу обрати індивідуальний рівень навчання.

Демонстраційна функція реалізується насамперед через демонстрацію навчального матеріалу.

Презентаційна функція передбачає надання інформації студенту. Ця функція реалізується через увесь матеріал, який може бачити / чути студент. Інформацію курсу можна певною мірою співвіднести з лекціями, практичними, контрольними заняттями традиційної форми навчання, оскільки вона реалізує ті ж самі завдання, що й традиційні форми навчання.

 Контролювальна функція реалізується передусім через систему контролю курсу, що складається з тестових, практичних завдань, виконання яких є обов’язковим, а результати мають бути надіслані тьюторові.

Тісно пов’язана з контролювальною координувальна функція. Тьютор координує процес навчання за допомогою електронних журналів відвідувань курсу, участі студента в обов’язкових семінарах, перевірки й контролю вчасно надісланих контрольних і практичних завдань та результатів тестових відповідей.

 Функція планування й керування навчальними діями більшою мірою реалізується самим студентом, який самостійно обирає зручний для себе графік роботи (що не може виходити за межі встановленого загального графіка) й планує власну діяльність.

Тренажерні функції реалізуються тьютором, який використовує для цього різноманітні методи і прийоми навчання.

Консультативна функція реалізується через листування студента з тьютором через електронну пошту, спілкування в режимі реального часу, через надання консультацій у визначений час.

Комунікативна функція полягає в забезпеченні ефективного спілкування під час опанування дистанційного курсу мовознавчого циклу. Усі види спілкування в дистанційному курсі реалізуються через електронну пошту та чати або форуми (спілкування в режимі реального часу в мережі інтернет).

На думку Марії Починкової, зміст курсу дистанційного навчання мовознавчого спрямування з огляду на його мету й завдання доцільно розділити на чотири основні блоки, що репрезентують структуру курсу:

І. Інформаційно-змістовий блок.

ІІ. Тренажерний блок.

ІІІ. Контрольно-моніторинговий блок.

ІV. Довідковий блок.

 Так, зміст інформаційно-змістового блоку дозволить опрацювати навчальний матеріал, тренажерний блок закріпити вивчене, за допомогою контрольно-моніторингового блоку перевірити якість отриманих знань, а довідковий блок допоможе отримати необхідну довідку під час роботи з курсом.

Отже, дистанційне навчання є ефективним не тільки з економічної та інформаційної точок зору, але також створює умови для навчання впродовж усього життя завдяки своїй доступності, воно є формою освіти, що відповідає швидкому темпу розвитку суспільства і є новітньою формою інтелектуальної та професійної соціалізації людини. Тому важливим є створення на базі українських університетів платформ для здійснення дистанційного навчання, а також підготовка викладацького складу для роботи дистанційно.

3. Електронний підручник як засіб навчання нового покоління

Розвиток інформаційно-комунікаційних технологій істотно позначився на модернізації системи освіти і вплинув на підвищення рівня знань студентів. Використання комп’ютерів в освітньому середовищі дозволило інтенсифікувати навчальний процес, мотивувати навчально-пізнавальну активність студентів, стимулювати творчі дії викладачів під час створення навчально-методичного комплексу. Особлива роль відводиться електронному підручнику – засобу навчання нового покоління.

Юлія Миколаївна Шепетко визначає електронний підручник як мультимедійний засіб навчання нового покоління, що містить систематизовану інформацію з дисципліни відповідно до навчальної програми з урахуванням сучасного професійного спрямування курсу, побудований на загальнодидактичних, лінгводидактичних та специфічних принципах навчання української мови; спрямований на формування мовної, мовленнєвої, комунікативної, соціокультурної компетентностей студентів.

Електронний підручник відкриває великі перспективи в методиці викладання матеріалу. Він має ряд безсумнівних позитивних властивостей, що вигідно відрізняють його від традиційних підручників. Спільні ознаки електронного й традиційного друкованого підручника полягають у висвітленні теоретичного матеріалу, який репрезентовано на сучасному рівні; матеріал викладається систематично, що свідчить про завершеність теми. Але електронний підручник, на відміну від традиційного, повинен бути стислим та коротким (для зручного читання з екрану), заголовки повинні бути короткими; він містить багатоваріантні завдання для перевірки знань із зворотним зв’язком; наочність, яка пропонується в електронному підручнику значно ефективніша, бо є змога використовувати мультимедійні технології, зокрема слайди і відеофрагменти, звуковий супровід, гіперпосилання тощо. Електронний підручник можна доповнювати теоретичним і практичним матеріалом, коректувати, удосконалювати. Тестова форма перевірки знань дозволяє одразу отримати результат, проаналізувати помилки, ознайомитися з порадами та рекомендаціями. Полегшує роботу студентів і робота зі словниками, що заощаджує час у порівнянні з пошуком потрібного слова в друкованих словниках. До того ж, на жаль, не всі навчальні заклади забезпечені потрібними словниками.

Тетяна Володимирівна Симоненко зазначає: „Електронні підручники з дисциплін фахового спрямування, зокрема „Сучасної української літературної мови”, „Основ культури мови”, „Стилістики” тощо – це технологізація особистісно орієнтованого освітнього процесу, яка передбачає новітній підхід в конструюванні та репрезентації навчальних текстів, дидактичного матеріалу, створення якісно нових форм контролю за процесом розвитку мовно-комунікативної компетенції студентів – філологів у ході навчання”.

Електронні підручники з мовознавчих дисциплін передбачають удосконалення орфографічних, лексичних, граматичних, стилістичних умінь і навичок, активізацію таких мисленнєвих процесів, як аналіз, порівняння, узагальнення, конкретизація тощо. Тетяна Симоненко зазначає, що використання під час навчального процесу на філологічних факультетах електронних підручників з фахово спрямованих дисциплін – один із шляхів уникнення одноманітності, трафаретності в роботі викладачів-практиків, що забезпечує послідовність, наступність та системність навчального процесу.

Електронний підручник, безперечно, має багато переваг порівняно зі звичайним паперовим підручником, але слід сказати і про його недоліки. До недоліків електронного підручника можна віднести:

• сприйняття з екрана комп’ютера текстової інформації набагато менш зручне і ефективне, чим читання книги;
• більш висока вартість у порівнянні із звичайним паперовим підручником.

Електронний підручник покликаний не замінити друкований посібник, а доповнити його за рахунок подання навчального матеріалу в іншому вигляді – за допомогою акцентів на ключових поняттях, тез та опорних схем, використання інтерактивних завдань, великої кількості мультимедійного ілюстративного матеріалу.

Усвідомлення важливості формування інформаційно-навчального середовища для забезпечення кожному магістрантові рівного доступу до якісної освіти, підготовку його до продуктивної професійної діяльності в умовах високотехнологічного інформаційного суспільства стимулює викладачів до пошуку шляхів вирішення означеної проблеми. Таким чином, електронний підручник є ефективним засобом навчання, який дозволяє реалізувати основні загальнодидактичні та лінгводидактичні принципи на високому рівні.

4. Лінгводидактичні особливості мережевого сервісу

Розвиток освітнього середовища в епоху інформаційного буму неминуче призводить до активізації використання електронних форм навчання, розширенню мережевого світу, бурхливого розвитку електронних дисциплін із новими дидактичними та методичними закономірностями. За певних обставин виникають нові пріоритети в розвитку педагогіки, що пов’язані з базовими категоріями процесу навчання, такими, як засоби навчання й готовність педагога ефективно працювати в діапазоні електронного формату. З розвитком електронної лінгводидактики теорія й практика навчання української мови забезпечуватиме вчителю ефективне використання в навчальновиховному процесі електронних, цифрових і телекомунікаційних технологій. Зауважимо, що під впливом динамічного їхнього розвитку істотних змін зазнає й дидактика – загальна теорія навчання предмета, в нашому випадку мистецтво навчання мови в електронному форматі.

Соціальний мережевий сервіс – це віртуальний майданчик, що об’єднує людей у мережеві спільноти за допомогою спеціального програмного забезпечення в мережі інтернет, сприяє розвитку культури мовлення майбутніх учителів української мови та літератури й передбачає обов’язкове врахування психологічних особливостей і механізмів мовлення, формування творчого мислення майбутніх фахівців – філологів.

Використання електронних засобів навчання дає змогу викладачеві реалізувати індивідуалізований підхід до навчання; здійснювати об’єктивний контроль рівня сформованості мовно-мовленнєвої компетентності студентів; організувати самостійну роботу відповідно до вимог Болонського процесу; студентам – самостійно обирати темп вивчення навчального матеріалу, зручний час та місце для навчання; самостійно визначати послідовність та рівень складності навчального матеріалу; опрацьовувати більший обсяг інформації порівняно з традиційним навчанням.

Для організації навчально-пізнавальної діяльності учнів під час вивчення української мови вчителю доцільно створити навчальний блог, який сприяв би вирішенню таких методичних завдань: поповнення словникового запасу; формування й удосконалення орфографічних, граматичних навичок; формування й удосконалення навичок читання, говоріння та письма; формування й удосконалення навичок аудіювання на основі аудіотекстів мережі Інтернет, а також аудіотекстів, підготовлених педагогом; удосконалення вміння монологічного й діалогічного висловлювання на основі проблемного обговорення матеріалів мережі або в процесі комунікації за допомогою комунікативних сервісів та Інтернет-засобів; підвищення рівня комунікативної компетенції; удосконалення комунікативних навичок за допомогою інтерактивних служб і сервісів мережі; ознайомлення учнів з культурологічними реаліями, що включають мовний етикет, особливості мовної поведінки різних народів в умовах спілкування, особливості культури, традицій країни тощо.

Безумовно, як свідчить практика створення такого електронного ресурсу, існують цілком природні проблеми психологічного, технічного характеру, негативний відтінок має й людський фактор („для чого?”, „обійдуся”, „не готовий” тощо). Сучасному електронному освітньому середовищу потрібен педагог нового типу, який здатний створювати предметний курс на основі електронних засобів навчання нового покоління, який володіє методикою навчання предмета на основі широкого діапазону інформаційно-комунікаційних технологій, який спроможний розробляти нові навчальні матеріали з урахуванням розвитку профільних і суміжних електронних дисциплін. Для зняття суто психологічного бар’єру вчителя варто поступово підводити до думки, що жити в інформаційному суспільстві й не володіти новітніми технологіями – абсурд.

Мережева взаємодія в аудиторний і позааудиторний час – один із способів вирішення проблеми мотивації, зокрема й у вивченні української мови. Використовуючи сервіси інтернету, можна дійсно створити мовне середовище для реального спілкування, яке спонукає його учасників до активної дії. На практиці можна переконатися, що це не тільки нові технічні засоби, а й нові технології, форми і методи навчання, новий підхід до процесу навчання.

У процесі навчання української мови можуть широко використовуватися відеолекції і лекції он-лайн,застосування яких дає змогу більш продуктивно забезпечувати учнів необхідними для засвоєння нового матеріалу. Відеолекції можуть бути не схожі на звичайні лекції з української мови. Вчителі не просто пояснюють матеріал, а задіюють зір, слух учнів, вибудовують асоціативний ряд, використовуючи відео- та аудіоматеріали, що допомагає краще зрозуміти і запам’ятати матеріал, що опрацьовується. Лекції такого типу спрямовані на розвиток комунікативних навичок, а також комунікативної компетентності, тому що в них представлені матеріали про культуру, традиції, звичаї, історію, що вивчається і про особливості сучасної розмовної мови.

Отже, застосування мережевого сервісу в процесі вивчення української мови сприятиме розширенню світогляду студентів; побудові міжособистісних відносини та посиленню відповідальності за результати власної роботи. Інтерактивність блог-технології потребує від користувачів нової генерації знань, умінь створення національного-мережного контенту, участі в нових формах навчально-пізнавальної діяльності.

6. Блоги, подкасти

Посиленню інтересу до процесу навчання сприяють блоги, що стимулюють студентів до активного обговорення робіт, проведення круглих столів, дискусій на заняттях. Блог (англ. blog, від web log – „мережевий журнал чи щоденник подій”) – це веб-сайт, головний зміст якого – записи, зображення чи мультимедіа, що регулярно додаються. Для блогів характерні короткі записи тимчасової значущості.

З огляду на те, що широкий загал ознайомлений з текстами, розміщеними на блозі, студенти мають змогу заздалегідь підготувати запитання до доповідача. Блоги активізують роботу з пошуковими системами, цікавими мовними сайтами, онлайн-словниками, глосаріями, спонукають студентів самостійно створювати словникові сторінки. Студенти мають змогу розміщувати на блозі групи відеофрагменти, зразки відеотренінгів, ці ролики коментуються користувачами блогу та обговорюються на заняттях. Такі види робіт дають змогу студентам самостійно знаходити інформацію, дізнаватися думки інших людей про їхні роботи; виводити виконання завдань за межі навчального процесу та взаємовідносин „викладач-студент”, дозволяють усім охочим оцінити і прокоментувати роботи студентів; відкривають нові можливості для роботи в аудиторії та за її межами. Блоги стають своєрідними студентськими електронними портфоліо, які вміщують колекцію матеріалів (відеоролики, медіапрезентації, творчі роботи, коментарі та обговорення опублікованих робіт, словникові сторінки тощо), які демонструють досягнення студентів, розвивають чистоту, логічність, правильність, доречність мовлення, дискурсивні та риторичні вміння, лінгвістичну креативність, дозволяють реалізувати наступність у навчанні, продемонструвавши студентам молодших курсів виконану роботу.

Існують різноманітні класифікації блогів:

1. За видом: (блог-чернетка, блог-проект, блог-партія, блог-ЗМІ, блог-візитна картка, блог-щоденник, блог-посилання, просто блог, предметний блог, блог кафедри, тематичний блог, блог-звіт).

2. За функціональною ознакою: навчально-методичні; методичні; навчальні; допоміжні; контролюючі.

 3. За авторським складом: викладацький (включає навчальний план, завдання для студентів, тематичні посилання на ресурси Інтернету); студентський; колективний блог групи.

4. За формою: макроблоги (великий обсяг навчальної інформації); мікроблоги (обмежений обсяг (140−200 символів), носять неформальний характер).

5. За ступенем інтегрованості в навчальний процес: одноосібний або колективний (заснований на певній навчальній темі); підтримуючий блог студента (студентів) або викладача.

6. За рівнем доступу: відкриті (блог відкритий для широкої аудиторії Інтернету); закриті (викладач вирішує, кому надати доступ до блогу. Цей вибір визначається рівнем володіння мови, складністю проблеми, яка обговорюється, метою теми, часовими рамками, особливостями комп’ютерноопосередкованої комунікації).

На заняттях для інтенсифікації процесу вивчення мовознавчих дисциплін, удосконалення ораторської майстерності використовують технології подкастів. Подкаст (англ. неологізм podcast, утворений від слів iPod – популярна модель MP3-плеєра та broadcasting – радіомовлення) – цифровий медіа-файл або низка таких файлів, які розповсюджуються інтернетом для відтворення на портативних медіа-програвачах чи персональних комп’ютерах. За змістом вони можуть нагадувати радіо-шоу, звукову виставу, містити інтерв’ю, лекції чи будь-що інше, що належить до усного жанру.

Подкасти дозволяють студентам прослуховувати матеріали вдома та виконувати тестові завдання за почутим, самостійно складати тестові завдання, аналізувати, записувати почуте у формі переказу, що сприяє розвиткові таких комунікативних ознак, як точність, логічність, виразність мовлення.

Подкасти, які створюють студенти самостійно в парах (групах), є засобом формування вмінь студентів працювати в команді, розвитку та формування міжособистісного спілкування, самосвідомості, уяви, навичок необхідних для повноцінного функціонування як у навчальному середовищі, так і за його межами. Особливої популярності набувають подкасти-інтерв’ю – випуски з цікавими особистостями в форматі „запитання-відповідь”.

Ознаки типового навчального подкасту: носій мови розповідає про певні події, граматичне або лексичне явище, розглядаючи його у різних контекстах; середня тривалість подкасту 5-10 хв.; тематика подкастів сучасна та актуальна; на сайті доступний текст та аудіо файл подкасту.

Викладачі, в основному, використовують подкасти у двох напрямах:

1) для повторення вже пройденого матеріалу (repetitive), наприклад, для запису лекцій, включаючи лекціонні слайди та демонтраційний матеріал (скрінкасти);

2) для надання додаткової інформації (supplemental), наприклад, прослуховування інтерв’ю, різних додаткових аудіо матеріалів з певної тематики, радіо програм, оголошення, коментування чогось, надання інструкцій щодо практичної роботи студентів, тощо.

Таким чином, подкасти створюють нові інноваційні освітні можливості, нове творче середовище для навчання. Підвищується мотивація студентів, зацікавленість в предметі, бо  мова стає не ціллю, а засобом отримання цікавої та корисної інформації. Студенти отримають більш можливостей для якісної дистанційної освіти. Сучасні дослідження доводять, що використання подкастів в освітніх цілях є ефективним засобом навчання. Подальше вивчення особливостей данної теми та впровадження на практиці використання подкастів може підвищити якість вивчення та викладання мови.

Використані джерела:

1. Бадер В. І. Електронна лінгводидактика: стан і перспективи / В. І. Бадер // Education and Pedagogical Sciences (Освіта та педагогічна наука). – 2012. – № 2. – С. 34–43.
2. Донченко Т. К. Про концепцію вивчення рідної мови / Донченко Т. К. // Укр. мова і л-ра в шк. – 1993. – № 1. – С. 3-4.
3. Мадзігон В.М. Інформатизація в контексті демократизації освіти // Розвиток педагогічної і психологічної наук в Україні 1992-2002: зб. наук. праць до 10-річчя АПН України. – Харків: “OBC”, 2002.– Ч. 1.– 640 с.
4. Починкова М. М. Дидактичний потенціал курсів дистанційного навчання філологічного спрямування / М. М. Починкова // Вісн. Луган. нац. пед. ун0ту ім. Тараса Шевченка. – 2008. – № 8 (147). : Пед. науки. – С. 66–70.
5. Практикум з методики навчання мовознавчих дисциплін у вищій школі : Навч. посібник/О. Горошкіна, С. Караман, З. Бакум, О. Караман, О. Копусь / за ред. О. Горошкіної та С. Карамана –2015. – 250 с.
6.  Уліщенко А. Комп’ютер і вивчення української словесності (корисні поради) / Андрій Уліщенко // Дивослово. – 2006. – № 10. – С. 7 – 11.
7.  Цінько С. Роль ТЗН і комп’ютерних технологій у розвитку професійно-творчого потенціалу майбутніх учителів-словесників / Світлана Цінько, Олександр Рябцев // Укр. мова і л-ра в шк. – 2005. – № 1. – С. 40–42.
8.  Шепетко Ю. Електронний підручник як засіб навчання молодого покоління / Ю. Шепетко // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Педагогічні науки. – 2009. – № 4 (167). – С. 175–180.