8 липня о 18:00Вебінар: Проєктне навчання: розвиваємо логічне, критичне та креативне мислення школярів

Засоби професійного самовдосконалення викладача

Про матеріал
Одним із шляхів самореалізації та самоосвітньої діяльності педагога є участь у професійних конкурсах, конференціях, вебінарах та майстер-класах. Готуючись до них викладач опрацьовує досить великий об’єм основної та додаткової інформації, випробовує свої надбання у освітньому процесі. Ресурс, на який варто звернути увагу, що дає можливість додатково дистанційно підвищити свою кваліфікацію, опановуючи нові формати роботи це дистанційні навчальні курси.
Перегляд файлу

 

ПАЛАЦ ДІТЕЙ ТА ЮНАЦТВА ПЕЧЕРСЬКОГО РАЙОНУ

М. КИЄВА

 

Засоби  професійного самовдосконалення викладача

 

 Городецька О. Г.

 

Київ – 2020

 

 

Професійна компетентність педагога визначається обсягом компетенцій, колом повноважень у сфері професійної діяльності, що окреслюють його індивідуальний стиль роботи, спосіб досягнення освітньої мети, забезпечують якість і ефективність професійної діяльності. Професійна компетентність педагога ґрунтується на знаннях, нормах, цінностях, здібностях, набутих завдяки безперервному самонавчанню, самотворенню, самовдосконаленню і самореалізації.

Для цього викладач повинен безперервно здійснювати самоосвітню діяльність, саморозвиватися, шукати шляхи професійної самореалізації, здійснювати безперервне навчання,

Сучасна педагогіка має потребу у висококваліфікованих спеціалістах, які здатні творчо підходити до організації навчально-виховного процесу та досягати високих якісних результатів.

Важливою складовою професійної діяльності сучасного педагога є самопізнання, зіставлення своїх особистісних особливостей із вимогами творчо-креативної педагогіки. Він має не лише володіти професійними знаннями та вміннями, а й уміти творчо змінювати свою особистість, спираючись на психологічні знання, духовно-моральні цінності суспільства та водночас зберігаючи власну індивідуальність. Усі перераховані вміння є складовими професійного зростання педагога.

Педагог, який  має  свободу  самовираження  й  уміє  керувати  власним  розвитком, зможе  спрямувати  свої  творчі  сили  і  на  пошук  нових  шляхів  розвитку, навчання  і  виховання  дітей.

Дієве самовдосконалення передбачає постійний контроль над своїм психічним станом. Тому дуже важливо опанувати та повсякчас використовувати різні методи  саморегулювання.

 У професійному самопізнанні можна виділити кілька методів.

Самоспостереження — фіксація й аналіз вчинків за певний проміжок часу.  Уже в дитинстві багато хто набуває звички осмислювати свою поведінку та вчинки. Так, наприклад, учень початкових класів може щовечора подумки аналізувати події минулого дня, що було правильно й гарно, а що невірно й неприємно.  Таку корисну звичку повинні прищеплювати дитині батьки. пізніше вона може допомагати людині аналізувати й більш тривалів часі епізоди життя.

Самоспостереження — це уміння фіксувати факти, події, що надалі допоможе дещо в них скорегувати, виправити. Деякі педагоги не схильні, наприклад, помічати у своїй поведінці брутальності, дратівливості, неуважності до інших, відсутності почуття гумору й інших особливостей, що негативно впливають не лише на оточуючих, а й на власний престиж та імідж.

Самоаналіз — процес оцінювання, критичного аналізу фактів, подій. Аналізуються причина й наслідок, окремі вчинки усвідомлюються, внаслідок яких якостей самої особистості трапляються ті або інші факти.

Самовипробовування випробування професійних знань, умінь, культури в процесі діяльності (практики, тренерської роботи). Самовипробуванню можна піддати й особливості   своїх інтелектуальних, емоційних, вольових якостей.

Етап самопрограмування. Заснований на побудові плану    самовиховання з урахуванням тих висновків, що були зробле­ні на етапі самопізнання. Виходячи з тих якостей, які людина хотіла б мати або від яких хотіла б позбутися, складається певна програма. Сам факт усвідомлення якого-небудь недоліку є потужним чинником його корекції.

Одно­го знання своїх вад чи переваг ще не досить. Для запуску програми самовдосконалення потрібна сильна мотивація. Як правило, таким мотивом є бажання бути успішним, а також прагнення до задоволення соціальних потреб у повазі, високій оцінці оточуючих, у високому соціальному статусі. Крім того, допомагає самокритичність, відсутність якої спричиняє само­вдоволення. Етап реалізації програми включає кілька методів самовпливу.

Самоінструкція свідоме регулювання своєї педагогічної поведінки, заздалегідь передбачаючи свої дії в тій або іншій педагогічній ситуації. Самоінструкція виявляється чимось схо­жим на репетицію, що передує справі, способом управління своєю поведінкою. Вона особливо ефективна, якщо педагог-початківець занадто хвилюється перед проведенням уроку чи відповідальним виступом перед малознайомою аудиторією. У період педагогічної практики для кращої самоорганізації мож­на користуватися самоінструкцією:

а) на оптимальну поведінку в ситуації порушення учнями дисципліни;

б) на висування до учнів оптимальних педагогічних вимог;

в) на прояв витримки у складних ситуаціях.

Самопереконання - це процес доведення собі необхідності формування якостей  особистості, обов’язкових для власного вдосконалення або досягнення мети діяльності. Його  застосовують у тих випадках, коли потрібно закріпити свої позиції. Наприклад, педагог  вирішив для підвищення ефективності освітнього процесу оволодіти технологією методичного  конструктора за блочно-тематичним принципом, а розуміння й підтримки від оточення не отримав. Щоб не втратити впевненості в собі, йому необхідно переконати самого себе, знайти аргументи на користь прийнятого  рішення.

До різновидів самопереконання відносять: самовиправдання, самозвинувачення (самобичування), самозаспокоєння як спосіб саморегуляції у важкі хвилини. Різні філософські течії пропонують багато способів саморегуляції. Особливо яскраві це виражено в східній філософії.

Самопримус – вольовий вплив на самого себе. Може відбуватися коли минув етап самоаналізу, коли рішення прийнято, а  сумніви і послаблення собі заважають активній діяльності.

   Настає момент, коли необхідно змусити себе приступити до виконання планів. До самопримусу дуже близьке поняття самоподолання — застосування людиною зусиль волі для змушування себе до діяльності, яку виконувати немає бажання; або ж змушування себе відмови­мовитися від здійснення дії чи вчинку, до якого притягує. До цих понять близькі перемога над собою, моральна свідомість, почуття обов’язку й відповідальності.

Самонавіювання (аутосугестія) - це психічний вплив людини на саму себе, вироблення певних установок, психічних станів шляхом постійного повторення словесних формул чи виникання яскравих уявлень, За допомогою цього методу можна максимально мобілізувати свої сили і волю, набути навичок самовладання, тобто здатності діяти у ситуаціях, що дезорганізовують людину і впливають на  її  емоційну сферу.

Різновидом самонавіювання є аутогенне тренування (аутотренінг) - цілеспрямоване самонавіювання за допомогою словесних формул. Завдяки йому відбувається м'язова релаксація, концентрація уваги, формується вміння регулювати розумову активність із метою підвищення ефективності значущої для людини діяльності. Унаслідок читання відповідної літератури і накопичення  досвіду  практично  кожна  людина  може  засвоїти  релаксаційні  знання  і  застосовувати  їх  у  самовдосконаленні.

Самопідбадьорення полягає у зміцненні віри  в  себе. У процесі самопідбадьорення використовують такі прийоми: самозаспокоєння; навіювання впевненості у досягненні мети; навіювання впевненості в собі; рівняння на ухваленого героя, авторитетних  людей (а їм як було?). Воно може мати форму самокритики. Тоді застосовують інші прийоми, як-от: зауваження на свою адресу (Чому розкис? Не будь розмазнею!); самокритика у присутності друзів та інших людей тощо.

Самозмушування можна розглядати як різновид самопереконання: людина змушує себе щось зробити  з огляду на негативні результати, спричинені відсутністю дій.

Самонаказ полягає у велінні самому собі. Це  дієвий  спосіб формування самовладання й уміння управляти собою навіть у найскладніших ситуаціях. Ефективність самонаказу, якщо він поєднується із самопереконанням,  тобто коли людина постійно знаходить  нові  докази  й  аргументи на користь виконання само наказу.

Якщо людина вдається до самонавіювання, то має вірити в нього. Сумнів чи критика можуть  повністю зруйнувати дієвість цього  методу. Можна навіювати собі, що не страшно спілкуватися з незнайомими людьми, виступати перед великою аудиторією, що без надмірних зусиль можна виконати творче завдання чи підготувати виступ до засідання педради. Слід лише частіше повторювати самому собі, особливо у стані розслаблення, спокою, і почнете в це вірити. Людина стає  сильнішою якщо  вірить у свої нереалізовані можливості, і значно слабшою - якщо опускає руки, думає, що не зможе подолати труднощі.

Самосхвалення - це своєрідне «прогладжування» самого  себе,  висловлювання  задоволення  собою  від  досягнутого успіху, зробленого.

Самозаохочення є нагородженням самого себе за досягнутий успіх. У деяких випадках для того, щоб закріпити позитивний емоційний стан від подолання певних труднощів, можна зробити для себе щось приємне (наприклад, піти на прогулянку чи відвідати театр). Таке самозаохочення завжди посилює задоволення від  досягнення певного успіху. До самозаохочення вдаються, коли потрібно подолати негативні риси характеру.

Самопокарання доречне і навіть необхідне, коли людина знає, що невдача у певній справі є наслідком її лінощів, байдужості, недбалості тощо. Тоді можна і «в куток себе поставити», заборонити собі щось бажане, приємне,  але не слід займатись «самоз'їданням». Головне - винести урок із невдачі і дати собі слово більше не повторювати помилок.

Будь-який процес не може вважатися завершеним, якщо в ньому відсутній контроль. У результаті контролю усвідомлюються ті зміни, які відбулися в системі професійної підготовки, поведінці, особистісних якостях. Існують такі методи контролю.

Самооцінка — оцінювання особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей. Самооцінку в психології відносять до ядра особистості, вона є важливим регулятором поведінки, від неї залежать взаємовідносини з оточуючими, критичність, ви­могливість до себе, ставлення до успіхів і невдач. Незадоволен­ня собою веде до бажання змінитися, а задоволення собою й своїми якостями викликає бажання їх закріпити.

Самоконтроль проявляється в оцінюванні педагогом своїх дій, емоцій, поведінки й аналізі їхніх наслідків. Так, наприклад, невміння контролювати свій емоційний стан, запальність, не­коректність висловлювань можуть призвести до негативних педагогічних наслідків. Самоконтроль - це свідоме самостійне регулювання особистістю своєї поведінки, її мотивів і спонукань на основі виявлення відхилень від загальноприйнятих вимог у думках, вчинках, діях. Механізм самоконтролю охоплює  самоаналіз, самооцінювання, самокритику, самообмеження.

Саморегуляція — управління власним психічним станом і поведінкою для того, щоб оптимально діяти в складних педа­гогічних ситуаціях. Рішення про те, як діяти, педагогові доводиться прийма­ти не роздумуючи, в умовах дефіциту часу.

Основними напрямами для вирішення процесу самовдосконалення педагогів у процесі професійної діяльності визначається комплекс методологічних, педагогічних, методичних проблем, що розв’язуються через удосконалення практичної діяльності, яка спрямована на підвищення рівня власного професіоналізму.

Самовдосконалення педагога це свідомий цілеспрямований процес підвищення рівня своєї професійної компетентності та розвитку професійно значущих якостей у відповідності із зовнішніми соціальними вимогами, умовами професійної діяльності і особистою програмою розвитку.

Самоосвіта – це безперервний процес саморозвитку та самовдосконалення педагогів. Сенс самоосвіти виражається в задоволенні пізнавальної активності, зростання потреби педагога в самореалізації шляхом безперервної освіти.

Самоосвіта педагога є основною формою підвищення педагогічної компетентності, яка складається з удосконалення знань та узагальнення педагогічного досвіду шляхом цілеспрямованої самоосвітньої роботи. Самоосвіта здійснюється індивідуально або колективно. Суто індивідуально її може виконувати високорозвинена особистість, діяльність якої  продуктивна і творча.

Вивчаючи специфіку діяльності сучасного педагога чітко визначається важливість їх багатопрофільної безперервної підготовки безпосередньо під час практичного викладання матеріалу, підготовці до уроків, розробці нових методичних матеріалів та вдосконалення вже набутих. Окрім того не менш важливим моментом для поліпшення педагогічної діяльності вчителя у світлі сучасних перетворень, що відбуваються в країні, є акумуляція досвіду європейських країн з власним досвідом та орієнтація на науково-дослідну і науково-педагогічну діяльність, де кожен крок забезпечує певний перехід на наступний рівень професійно-практичної діяльності фахівця.

У педагогічній літературі виділяються такі принципи самоосвіти вчителя:

  1. Принцип цілісності ( системність самоосвітньої діяльності ).
  2. Принцип діяльності ( практична спрямованість роботи ).
  3. Принцип мобільності (відповідність змісту самоосвіти рівню професійної компетентності).
  4. Принцип самореалізації (впровадження в життя своїх внутрішніх можливостей та здібностей).
  5. Принцип самореалізації (здатність особистості раціонально організувати свою діяльність).

Досконала організація самоосвіти залежить від багатьох факторів. Багато залежить від мотивів самоосвіти, об’єктивної  і суб’єктивної  значущості, теоретичної і практичної підготовки, ступеня оволодіння вміннями здійснювати  самоосвітню роботу, фізіологічного й емоційного стану та інших факторів.

Раніше знання черпали більшою мірою з книг, довідників, періодичних видань. Вони й зараз є джерелом інформації. Це видання «Шкільного світу» та Видавничої групи «Основа». Є також багато регіональних видавництв з цінними матеріалами. Тепер  паперові носії доповнюють  Інтернет - ресурси із своїми дуже широкими можливостями. На сайтах «Всеосвіта» та «На урок»  ви зможете ознайомитись із досягненнями своїх колег із усієї країни та поділитись власними напрацюваннями. Самореалізації своїх досягнень також сприяє співпраця з педагогічними видавництвами.

Одним із шляхів самореалізації та самоосвітньої діяльності педагога є участь у професійних конкурсах, конференціях, вебінарах та майстер-класах. Готуючись до них викладач опрацьовує досить великий об’єм основної та додаткової інформації, випробовує свої надбання у освітньому процесі.

Ресурс, на який варто звернути увагу, що дає можливість додатково дистанційно підвищити свою кваліфікацію, опановуючи нові формати роботи це дистанційні навчальні курси.

Основна їх перевага – вільний доступ, вузька спеціалізація напрямків, які можна обирати відповідно до своїх потреб, можливість навчання у зручному для себе місці і в зручний час.

 

 

 

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

 

  1. Вайніленко Т.В. Основи професійного самовдосконалення педагога: методичні рекомендації/Т.В. Вайніленко. – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2005. – 250 с.
  2. Данилова Г.С. Акмеологічна модель педагога // Освіта і управління. 2006. - № 3 – 4. – 82 – 84 с.
  3. Керівник і керівництво: інноваційні підходи/ упоряд. Людмила Галіцина.- К.,Шк. світ, 2011 ( Бібліотека «Шкільного світу»).
  4. Лосєва Н. М. Самовдосконалення викладача: навч.-метод. посібн. Донецьк: ДонНУ,2004. 387 с.
  5. Мойсеюк Н. С. Педагогіка:  Навчальний посібник / Н. С. Мойсеюк. – К. : 2001. – 608 с.
  6. Хореографічна культура і освіта : проблеми та перспективи : Зб. матеріалів І Міжнародної науково-практичної конференції , Київ 30 квітня – 1 травня 2019 р. – Київ : Видавництво НПУ імені М. П. Драгоманова , 2019. – 118 с.
  7. Цвєткова Г.  Професійно-педагогічне  самовдосконалення  викладачів  ВНЗ: специфіка, структура, етапи. Рідна школа. 2012. №12. С. 33–38.
  8. Яворська Г.Х. Особистість педагога та її роль у навчально- виховному процесі // Яворська Г.Х. Педагогіка для правників. – К.: 2004. – 186 с.

 

1

 

docx
Пов’язані теми
Педагогіка, Інші матеріали
Додано
1 червня
Переглядів
43
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку