Збірка "Донеччина у легендах"

Бахмутська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів № 4

Бахмутської міської ради Донецької області

 

 

 

 

Донеччина у легендах

 

 

 

 

 

 

 

 

Бахмут - 2019

 

                 Анотація

      Представлена збірка є своєрідним зібранням найвідоміших, найцікавіших та найзагадковіших легенд Донецького краю. До збірки входять ___легенд. Так легенди про Святогора та про Азовське море  надають можливість читачу відчути атмосферу давнини  і по-новому поглянути  на відомі історичні факти. Книга містить  ілюстрації Донецького краю.    Одним із значеннєвих аспектів збірки є об’єднання всіх шанувальників рідної історії й культури в дослідженні й популяризації джерел народної  мудрості.

    Пропоноване зібрання присвячене виокремленню з-поміж величезного пласту краєзнавчого матеріалу Донеччини саме легенд  як жанру, що позначений виваженим світосприйняттям, глибиною народної мудрості, багатством тематики й образів, жанру, в якому найбільш сконденсовані етичні ідеали людей та суспільно-політичні погляди й устої.

Цінність збірки – у практичному застосуванні її в навчально-виховному освітньому процесі, тому й розрахована для вчителів-словесників, учнів, широкого загалу читців, усіх, кому не байдужа народна творчість.  

 

 

 

                 ЗМІСТ

 

1. Легенда про виникнення річки Бахмут
2. Легенда про появу кам’яних могил
3. Легенда про Донецький кряж
4. Легенда про Святогора
5. Легенда про Азовське море
6. Легенда про сумуючу вдовицю
7. Легенда про кам’яний ліс

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

              

Не за синіми  високими горами,

Не за синіми глибокими морями,

А в краю Донецькім мальовничім

Нас легенди загадкові  до себе кличуть..

 

Легенда

про виникнення річки Бахмут

 

   Це було в давні часи в одному чудовому краї, де жили сильні та красиві люди. І жила серед них чарівна дівчина, яку всі називали Бахмутка. Мала дівчина блакитні, як небо, очі та золоті пшеничні коси.

 

І покохав її високий чорноокий хлопець з русявим

 

хвилястим волоссям, ім я якого був Дінець. Щиро покохала Бахмутка хлопця.

    Та про красу дівчини дізналися вороги. І прийшли вони до цього чудового краю, щоб захопити красуню в полон. Багато їх змагалось за дівчину: і хазари, і татари, і скіфи… Топтали вони своїми кіньми землю, та  ніхто не міг здобути перемогу, юнак  відчайдушно боровся за свою прекрасну наречену відважний Дінець.

    Тоді вирішили вороги знищити юнака. Заманили його у непрохідні чащі. Коли про це дізналася                       

Бахмутка,  почала гірко плакати. І від цих сліз утворилася ріка з дуже солоною водою, яку люди на честь дівчини нахвали Бахмуткою. А ще з її солоних сліз утворилися на цій землі поклади солі, яку до цього часу добувають люди.

    Дівчина почала просити богів, щоб вони покарали ворогів, і вороги перетворилися на непорушних кам’яних баб, що й досі стоять, мов вартові, у степах.

   

А хлопець Дінець після загибелі став корисним людям. Його чорні очі стали вуглинками, що дарують нам тепло юнакового серця, його русяве волосся стало корисним гіпсом, а одну з річок люди назвали на честь юнака Дінцем.

    Вірна Бахмутка не змогла жити без свого коханого. Її пшеничні коси проросли із землі щедрим колоссям. От звідки в нашім краї  стільки багатств—усе від красивих, щедрих душею Дінця і Бахмутки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Легенда

про появу кам’яних могил

  Летів якось Чорт над Дніпром. Дивиться на нього, на людей, які плавали на човнах, на рибалок,  і серце його чорне затрусилось від злості.

- Диви, як їм добре! Не по – моєму!

        І вирішив Чорт нашкодити людям. Коли спустилася ніч, узяв ряднину і полетів за море, на високі гори.

  Набрав там дикого каміння, повернувся до Дніпра і висипав у річку.

 

 

•              Пам’ятатимете мене! – волав Чорт. -Закидаю всю річку камінням.

 Так літав він декілька разів. Вже й кам’янисті пороги почали здійматися з дніпровської води.

   

І перед самим світанком він набрав каміння дуже багато. Летить, ледве тримає. Десь унизу голосно заспівав півень.

    Здригнулася лапа у Чорта, ряднина висковзнула, і каміння посипалися на землю, впали посередині степу. З того часу і височіють там ці темні нагромадження дикого каміння, схожі та степові могили. І люди називають їх Кам’яними Могилами.

 

 

 

 

 

Легенда про Донецький кряж

 

    Сталося це у сиву давнину, коли місцевість, де ми зараз живемо, була морським дном. А біля самого моря, на високій скелястій кручі стояла маленька хатка, складена з плаского каміння, знайденого біля моря. І жив у тій хатинці старий рибалка із своєю онукою. Як її звали ніхто не пам’ятає, загубилося її ім’я у сивій давнині. Відомо лише, що дівчина була дуже вродлива, смілива та горда. Місцеві хлопці її не зачіпали, бо боялися. Дівчина допомагала старому рибалці. Коли, бувало, захворіє він, то дівчина сама виходила у відкрите море і поверталась з багатим уловом.

  

    А в маленькому селі біля густого лісу жив із своєю старенькою матір’ю молодий хлопець – стрункий та міцний, як дуб.

 Дуже йому сподобалась та дівчина – красуня. А вона наче й не помічала його , але потайки також думала про нього.

   Якось на світанку вийшла дівчина одна в море на своєму човні. Погода була тиха, ласкава. Закинула вона невід, сидить собі, пісеньку наспівує, морем милується. Аж тут з’явилася зграя  акул. Ось вони вже зовсім близько, вистрибують високо з води, пащі роззявляють, диви, й до дівчини доберуться.

     І тут, наче з-під води з’явився поряд з нею хлопець. Замахнувся палицею, вдарив по голові одну з акул, вона на дно й пішла, ще раз замахнувся – і друга тільки хвостом сплеснула, потопаючи. Але інші підпливли дуже близько.. але хлопець молотив їх по головах, аж допоки остання акула не зникла у морській воді. Тоді молодик підплив до дівчини і, посміхаючись, вклонився. Дівчина відповіла йому посмішкою, простягнула руку. Він обережно пересадив її на свій човен, її човник прив’язав до свого, і вони тихо попливли до берега.

   

 З того часу минуло багато століть. На тому місці, де грало море, височіє Дружківська гора. В старому кар’єрі, де видобували вапняк, археологи знайшли акулячі зуби. І кажуть, що зуби знайшли саме там, де хлопець захищав від морських чудовиськ дівчину – красуню. А ще біля Дружківки знайдено тридцятиметровий скелет морського ящіра. Може, все дійсно було так, як розказано в легенді.

 

 

      

 

 

           Легенда про Святогора

    Розповідають, що якось зустрівся богатир Святогір із печенігами. Багато їх було, а він один.

   І зав’язався між ними бій. Довго тривав він, багато печенігів полягло від великого Святогірського меча. А він, поранений, продовжував битися. Але ворожа отруєна стріла  вп’ялася  Святогору в тіло. Відчув богатир слабкість, зрозумів, що кінець близько.

   Озирнувся навкруги: на високі крейдяні кручі, на блакитні води Дінця, похилився і тихо впав під скелею над Сіверським Донцем. Там і спочив.

   А місцевість ту люди назвали його ім’ям – Святогір’ям.

 

Легенда про Азовське море

Жила колись давно на самому березі моря красуня Аза разом із старим батьком. І була вона настільки вродливою, що всі хлопці не зводили з неї очей. Вона ж ні на кого не звертала уваги, бо була дуже пихатою. Ще й хвалилася, що їй ніхто не подобається.

  Тоді хлопці домовились, прийшли до Ази і запропонували їй обрати серед них собі нареченого. Подивилась на них красуня і сказала:

•         Будете змагатись Хто усіх переможе, той і буде моїм нареченим.

 Почали хлопці змагання. Один – таки вийшов з того змагання переможцем, але Аза відмовила йому, ще й почала насміхатися. Обдурила дівчина хлопців. Розгнівалися тоді хлопці, схопили дівчину та й втопили її в морі.

 

 

 

До цього часу, коли підходить вода до берега, з моря чути чи то плач, чи то стогін. Старі люди говорять, що це красуня Аза плаче за своїм незнайденим нареченим.

І море назвали  на її честь  Азовським.

 

 

 

            

Легенда

про сумуючу вдовицю

 Знаходиться серед скель запові́дника  «Кам'яні́ Моги́ли» Сумуюча Вдовиця. Може, й не одна вона була, та час не щадить нікого. Після страшної битви на Калці, в 1223 році, за участю війська київського князя Мстислава Романовича та монголо-татарської орди прийшли на поле битви дружини, матері, сестри, аби відшукати серед загиблих своїх близьких,  бо за свідченнями древніх літописів, загинув кожен четвертий русич, а саме кровопролитне побоїще продовжувалося близько 10 днів.

 Побачивши побоїще, одна з дружин скам’яніла на місці.

 

 

Легенда про кам’яний ліс

  Одна з богинь – покровителька лісів- довго блукала в лісі. Стомилась, схотіла пити. Бачить, заєць сховався за кущем. Вона махнула своєю чарівною паличкою, вбила зайця і вирішила його засмажити. Поглянула вгору , а верхівки дерев зайнялися вогнем. Деревам шкода було зайця, і вони від гніву зайнялися.

   Розсердилася богиня. І щоб дерева ніколи більше не змогли палати, навічно перетворила їх на кам’яні.

 

    

­

 

 

.