Підготувала:
вчитель Іщенко І.І.
Придумала мати дочкам імена,
Ось Літо і Осінь, Зима і Весна.
Приходить Весна - зеленіють ліси,
І пташині всюди дзвенять голоси.
А Літо прийшло - все під сонцем квітне,
І стиглі ягоди просяться в рот.
Нам щедра Осінь приносить плоди,
Дають врожаї поля і сади.
Зима засинає снігами поля.
Взимку відпочиває і дрімає земля.
(А. Кузнєцова)
ЗИМА
Пopa року, коли вся природа вмирає або засинає, а все живе та рухоме, захищаючись від холодів, і зберігаючи тепло для весняного воскресіння, замикається в собі, відгороджується від замороженого довкілля. Зима -то «хвороба» Землі, яка в зимову пору відпочиває-лікується, аби зі свіжими силами-соками зустріти тепло і світло Весни. На відміну від Літа та Осені, Зима дуже скупа та бідна.
Її образ - стара і товста баба з величезними зубами і кістлявими пальцями (але може бути і холодною красунею з крижаним блиском в очах). її чоловік - Дід Мороз, який виконує все, що вона йому накаже; син - Сніговій, котрий сипле снігу стільки і там, де вона велить; невістка - Завірюха, а внучка - Метелиця; є й онуки - Приморозки. З такою «зимово-морозною» сім'єю Зима може накоїти багато лиха, тому до неї слід серйозно готуватись. А підготовлена людина люту зимову облогу використає для відпочинку та збереться з силами для успішної праці з настанням весни...
Однак, і Святий Миколай, і Новий Рік. і Різдво Христове, і Богоявлення - Водохреща, і Стрітення приходять взимку, чим свідчать: Зима безсила проти всього світлого і радісного, вона неспроможна зупинити переможне сходження Сонця до Весни і Літа...
ВЕСНА
В давнину вона була початком не лише господарського, а й календарного року рахували рік з 1 березня, першого дня весни. Це пора торжества дня і кохання, коли над світом людей панує богиня життєвої злагоди і гармонії Лада та її донька Леля, покровителька закоханих. Весною воскресає і відроджується життєдайна сила Сонця. Тому на Весну припадають найкрасивіші та найулюбленіші народні свята - Благовіщення, Воскресіння Христове, часто Вознесіння, а інколи й Зелені свята (за умови ранньої Пасхи).Образ Весни - юна красуня з розпущеними косами та у віночку, сплетеному з зеленого барвінку та перших квітів. її птахи - ластівка, котра Весну розпочинає, бо приносить ключі, якими замикає зиму і відмикає весну-літо, і соловейко, котрий весну закінчує. Та ще жайворонок, який виспівує весну над полями. І зозуля, яка тільки весною починає «кукувати» людям літа.То весна - старт всьому живому, красивому і радісному...
ЛІТО
Сильна, як і Зима, найвеличніша пора року, тільки її сила та велич в теплі та стиглості, а не в холоді та застиглості. Літо з Зимою схрещують свої гарячі і холодні мечі на теренах Весни, особливо, весни ранньої, коли теплі дні чередуються з морозами і сніговіями. Битва Літа і Зими розпочинається на Стрітення: впевнене у своїй перемозі, Літо виходить в одній сорочці, а Зима, передчуваючи поразку, одягає сім кожухів. Однак, і це їй не допомагає... За давніми переказами, богиня Літо долає Бабу-Зиму неперевершеною Божественною красою букета літніх квітів - від одного погляду на них тане лід Зими, а снігопади переходять у теплі дощі.
Образ Літа - молода, щедра і багата дівчина-красуня, у вбранні та прикрасах якої все доречне і чарівне: і квіти, і трави, і плоди, і стиглі ягоди, і налиті теплом колоски.Літо - то найсприятливіша пора року, коли будь-яку справу можна і завершувати, і продовжувати, і навіть розпочинати.
На літню пору припадають давні і сучасні християнські свята: в основному, Зелені свята або Трійця, завжди - Івана Купала, Спаса, Перша Пречиста...
ОСІНЬ
Якщо Весна – старша сестра Літа і захищає його від підступних ударів умираючої Зими, то Осінь - його молодша сестра, котра приймає на себе колючі крижані уколи зміцнілої і озлобленої Баби-Зими, що наближається. То Весна захищає багатства Літа від пізніх морозів-холодів, а Осінь - від ранніх.
Осінь чарівна не лише своїми щедрими дарами - саме осінньої пори кожна нива, кожен сад віддають людям все, що в них залишилося (а останній дар - то дар найщедріший!), а й своїми яскравими барвами, голубою далечінню небес, передзимовим гамором та метушнею пташини.
Її донька Мокрина завершує літні дні густими дощами - це і сумний плач залітнім теплом і сонячними днями, і животворний дар землі для осінніх посівів озимих хлібів.
Восени - і Друга Пречиста, і Свято Чесного Хреста, і Покрова, і початок Різдвяного посту...
Грудень
“Сумний грудень у свято й будень”
Грудень - від слова груддя. Після осінніх дощів розтоптані возами грунтівки замерзали. Їздити такими дорогами було важко - заважали замерзлі грудки. В давньоруські часи цей місяць називали студень. У народі його звали: лютень, хмурень, стужайло, мостовик, трусим.
З кожним днем вечори стають все довшими і довшими, а ночі — безкінечними. Для молоді байдуже: на вечорницях час швидко збігав, а для літніх людей — одні спогади про те, що вже не вернеться…
Грудень зиму починає: він і замостить, і зацвяшить, і саням хід дасть, бо в грудні сонце на літо, а зима на мороз”. “ Грудень око снігом радує, а за вуха скубає”. Колись місяць називали студнем”, мостовиком”. А назва місяця, мабуть, від того пішла, що зорана земля замерзає й перетворюється в брили. А, може, й від груд снігу, які дуже рідко останнім часом, але бувають взимку.
Прислів’я та приказки
Як лютий не лютуй, а на весну брів не хмур.
Вітер добрий при стозі, а злий при морозі.
Страшна зима, як дров нема.
То сніг, то завірюха, бо вже зима коло вуха.
Грудень землю грудить і хату студить.
Січень з груднем прощається, а на лютий очі косить.
Зимове сонце, як мачушине серце: світить, а не гріє.
Оповідання про зиму |
Зайці Автор: Євген Гуцало |
— А мороз аж сміється, такий міцний, — розказував батько, вернувшись додому. — Ішов я через леваду, а заєць вискочив просто з-під ніг, і якби хоч злякався, якби дременув, а то ледь-ледь чеберяє лапами, хоч за вуха хапай. Тепер у полі все завіяно снігом, то зайці до села внадилися — на городах та в садках їм легше прогодуватися. Це ж можуть і молоді яблуні в нас пообгризати. Василько глянув крізь шибку на засніжений садок, одягнув кожушка, озув биті валянки — й надвір. Поки йшов до погреба, мороз веселенько так і співає під ногами. У погребі Василько набрав моркви, з капусти наздирав листків і побрів городом до саду. Під стовбурами молодих яблунь він клав де морквину, а де капустяне листя. І радів: уночі зайці не стануть обгризати кору на деревах, матимуть смачнішу поживу. Зосталося іще трохи моркви, то Василько перейшов до сусіднього садка. Та тут під грушею хтось уже поклав моркву. А також майстерно прилаштував дротяне сильце. Василько, гамуючи хвилювання, відв’язав мудру пастку і шпурнув її подалі в дерезу... А вранці сусід, прокидаючи від хати до воріт стежку, розказував Васильковому батькові: — Ох і зайці у нас цієї зими! І, мабуть, здорові, бо вчора зірвали у мене біля груші пастку. А слідів не лишилося. За ніч усе снігом замело. Василько прислухавсь до їхньої розмови. Він прив’язував шматочок сала на калині — для синичок — і хитро всміхався. |
Січень
“Року початок — зимі середина”
Назва січень походить від слова "Січа". У давнину в цей час починали розчищати ділянки від корчів, щоб весною їх засіяти. Цей промисел називався січа. До цього перший місяць року мав і інші назви: студень, просинець, сніговик, тріскун, вогневик, льодовик, щипун, сніжень, лютовій.
Загадки
Мухи білі прилітають,На головоньки сідають,Замітають всі доріжкиІ дарують діткам сніжки.Хто ж дарує жартомаБілі мухи? Це …
Біле-біле покривалоПо землі порозстеляла,Все укрила ним сама.Відгадайте: це …
|
Нова радість стала |
|
Нова радість стала, яка не бувала:
Над вертепом звізда ясна світлом засіяла.
Де Христос родився, з Діви воплотився,
Як чоловік пеленами, убого повився.
Ангели співають, славу й честь звіщають,
На небесі і на землі мир проповідають.
Давид виграває, в гуслі ударяє,
Чудно, дивно і предивно Бога вихваляє.
І ми теж співаймо, Христа прославляймо,
Із Марії рожденного смиренно благаймо:
— Просим тебе, Царю, небесний Владарю,
Даруй літа щасливії сего дому господарю.
Даруй господарю, даруй господині,
Даруй літа щасливії нашій славній Україні
|
|
Щедрівка «Ой сива зозуленька». |
|
Ой сивая та і зозуленька, Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на здоров’я! Усі сади та й облітала, Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на здоров’я! А в одному та і не бувала. Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на здоров’я! А в тім саду три тереми. Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на здоров’я! У першому — красне сонце. Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на здоров’я. У другому — ясен місяць, Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на здоров’я! А в третьому — дрібні зірки. Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на здоров’я. Ясен місяць — пан господар. Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на здоров’я. Красне сонце — жона його. Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на здоров’я. Дрібні зірки — його діти. Щедрий вечір, добрий вечір, Добрим людям на здоров’я!
|
|
Лютий
“Питає лютий чи добре взутий?”
Назва лютий закріпилася за місяцем у кінці минулого століття. Адже він люту вдачу має. Пронизливі сніговії, колючі морози, вітри й перемети - все це лютий. Про це свідчать і попередні назви місяця: крутень, зимобор, криводоріг, казибрід, межень (межа між зимою та весною).
Аж тріщіть мороз, лютує,
Сніжна віхола танцює.
А ставок у лід закутий.
Це зимовий місяць... (Лютий)
|
Чому лютий короткий Автор: Вадим Скомаровський |
Чи то жарт напівзабутий, Чи одна із небилиць — Тільки чув я, ніби Лютий Довгий-довгий був колись. Він у шапці-невидимці Мандрував собі щодня По дорозі, по стежинці, По заметах навмання. Де не ступить — наче глиця Стане вмить колючий сніг, На льоту замерзне птиця І впаде йому до ніг. А дихне — ставки і ріки Лід засклить аж до весни, І поснуть, бува, навіки Судаки, лящі, лини. По горбах і кручах голих Мерзнуть кози і зайці... І забили тут на сполох Побратими-місяці. На узліссі просто неба Раду скликали мерщій. — Гріти землю швидше треба! — Загули навперебій. Ну, а Лютий не зважає, Все те байдуже йому, Не припас, мовляв, тепла я, Де ж тепер його візьму? І сказали побратими: — Це турбота не твоя, Вахту Березень нестиме Від сьогоднішнього дня. ... Чи то жарт напівзабутий, А чи й вигадка, гляди, — Тільки от говорять люди, Що відтоді місяць Лютий Став короткий назавжди.
|
Три брати ідуть по світу -
Від зими назустріч літу.
Перший пройде - тане лід,
другий пройде - всюди квіт,
третій пройде - укрива
землю шовкова трава!
Нерозлучні три брати.
Не стрічався з ними ти?
Березень
“У березні сім погод надворі”
Назва березень закріпилась за місяцем у середині минулого століття. Походить від назви промислу - березол (заготівля березового попелу, що використовувався для виготовлення скла). До цього часу місяць називався март. У народі його звали: капельник, протальник, запалі сніги, з гір потоки, соковик, полютий, красовик.
Народні прикмети
Українські народні ігри
Веснянки
Веснянки зародилися в глибоку давнину, коли наші пращури річний відлік пов’язували з приходом весни. У них вони оспівували пробудження природи, висловлюючи надії на щедрий урожай. Як тільки пагорби звільнялись од снігу, молодь, зібравшись, заспівувала:-
- Весняночко – паняночко,
Де ти зимувала?
- Зимувала у садочку,
На кілочку пряла.
Пряла на кілочку
Горобцю сорочку.
Що виведу нитку –
Горобцю на свитку.
Що виведу другу –
Горобцю на пугу.
Що позоставались конці –
Горобцю на штанці.
Весняночко – паняночко
Весняночко – паняночко,
Де ти зимувала?
- У садочку на пеньочку
Пряла на сорочку.
А ворони оснують,
А білі лебеді
Ще побілять на воді
А лугові пташки
Пошиють сорочки
Благослови мати
Благослови, мати
Весну закликати!
Весну закликати,
Зиму проводжати
Зимочка в возочку,
Літечко в човночку.
Ой виходьте, дівчата.
Ой виходьте, дівчата
Та в сей вечір на вулицю.
Весну – красну стрічати,
Весну – красну вітати.
Будем весну стрічати.
Та віночки сплітати.
А віночки сплетемо,
Хороводом підемо.
Квітень
“ Квітневий день рік годує”
Квітень носить свою назву з 16 століття. Саме в цей час земля починає квітувати. В ужитку були й інші народні назви: краснець, лукавець, дзюрчальник, водолій та апріль, що латинською мовою означає " сонячний".Квітень — пора весняного цвітіння, хліборобу ж він завдає чималих клопотів. Мабуть, через те в цьому місяці мало свят пора землю орати і зерном засівати, бо «весна ледачого не любить». У давні часи місяць по-різному називали: і «красень», і «лелечник», і «снігогін», а найчастіше «квітнем».
Народні прикмети
Квітень |
|
|
Автор: Микола Сингаївський |
|
Квітню мій заквітчаний, місяць-квітничок, виший мені, квітеню, цвітом рушничок. Синіми барвінками, травами і ріками та зеленими гаями з червоними солов'ями.
|
|
Початок медоносу |
|
|
Автор: Степан Жупанин
|
|
Медонос весняний Розпочався нині. І гудуть невпинно Вулики бджолині. А дідусь між ними Ходить на світанку, Слухає, як бджоли Дзумкають веснянку. Бджоли дідусеві Бороду обсіли, Думали: то перший Цвіт весняний білий. |
|
Травень
“Прийде май — у землю дбай”
Травень — останній місяць весни, коли природа постає у всіх своїх найкращих шатах. У народі кажуть, що то травень ліси свіжу зелень одягає, літо в гості чекає. В давнину місяць називала «майником», «травником», «пролітаєм», «маєм». Слово «май» і українській мові означає зелень, гілки дерев: «І за образами май, і по гвіздочках май». Це місяць пахучих трав, місяць закоханих, і місяць молодих:
Травень |
|
|
Автор: Максим Рильський |
|
В травні трави молоді, Ніби хвилі по воді, Розливаються широко, Аж радіє наше око. В травні — праця на полях, На городах, у садках: Праця з піснею дзвінкою, Як сестра живе з сестрою... |
|
Великдень (Уривок) |
|
|
Автор: Іван Манжура |
|
«Христос воскрес! Христос воскрес!» — Лунає в селах, і з небес Любують янгольськії очі На те, як ради цеї ночі Із піднебесної імли На землю зорі мов зійшли... Бо де не церква — там від брами її святої, як зірками, По селах вкрились вулички. То ж не зірки, а свічечки, Що люди добрі посвітили Понад пасками й освятили Той Божий дар, та це веселі Несуть до рідної оселі, Де жде мала їх дітвора... Весела, радісна пора!.. |
|
Сьогодні писанка стала символом Воскресіння Ісуса Христа. Але з'явилася перша писанка набагато раніше, аніж християнство прийшло на Україну.
Наші давні предки поклонялися сонцю.
В ньому вони вбачали і відродження природи і життя. В яйці теж таїться зародок нового життя, а за формою воно - нагадує сонце. Отож і стало яйце символом відродження весняного сонця. Його і почали розписувати магічними знаками. Так з'явилася писанка.
Писанка і крашанка — це не одне й те ж. Крашанка з'явилася набагато пізніше від писанки, її варять і фарбують у природніх барвниках. Крашанки їдять, діти граються ними у великодні ігри. Писанки ж ніколи не варять, щоб не вбивати живу силу зародка, їх не їдять, а дарують і зберігають як священний талісман.
В канадському місті Вергевіл за проектом художника Павла Цимбалюка створено пам'ятник українській писанці заввишки у триповерховий будинок.
В місті Коломиї, що на Івано-Франківщині, є єдиний у світі музей писанки!
Червень
“Червень складає сіно в копиці”
Червень походить від слова "червець". Саме в цей час з'являється сокоживна комаха - кошеніль (червець). З неї в давнину добували червону фарбу, якою фарбували давньоруські стяги. Її такох продавали сусіднім державам. До цього місяць звався: кресень, гедзень, червивий місяць, гнилець, ізок (коник).
Веселка |
Автор: Людмила Кондрацька |
У веселки-веселинки Запитала Василинка: —Ой райдуго-семицвітко, Чарівна небесна квітко, Звідки силу ти черпаєш? Де ти кольори збираєш? Може, в морі на просторі? Може, у високих горах? Чи в долині-скатертині? А можливо, в неба сині? Розкажи, бо хочу знати, Щоб тих фарб собі набрати! Засміялася веселка, Бо завжди вона весела: — Добре, дівчинко, скажу, Таємниць я не держу. Ніжні маки у пшениці, В лісі запашні суниці Фарб червоних назбирали І мені подарували. Де взяла жовтогарячий? На городі йди побачиш, Там дівиця-морковиця, Що сховалася в темниці, Пензлик чарівний взяла І по небу провела, А вродливі нагідки Помагали залюбки. Жовтий — соняхи дали, Що у полі зацвіли. А зелений, а зелений Звідусіль прийшов до мене: Із стежини у садочку, З поля, лугу та лісочку Із усіх земних просторів, Що злились в зелене море. Дарували небеса Голубий. Озер краса Теж влила своє відерце. Й незабудки — пам'ять серця — Пензликом попрацювали — Так я голубий придбала. У житах волошки сині Додали до мене сині. Фіолетовий, останній, Плив до мене на світанні Від фіалок та бузку, Від медунки у гайку. Ось тому така вродлива Розцвітаю всім на диво.
Липень Маківка літа. Липень - дуже давня назва місяця. Походить від слова липець (липовий мед). На цей місяць припадає період основного медозбору. В народі його іноді називали білець (час, коли коли вибілювали полотно), грозовик, дощовик. Липень на Україні — найтепліший місяць. А назвали його так через те, що в цю пору липа зацвітає. Колись місяць називали “грозівником” за часті грози: “Липень казати звикся грозовик”. Це час, коли хлібороб пильнує кожну погожу днину. Казали: “Червень на луках з косою ходить, а липень по хлібах з серпом бігає”. Одним словом: “Танцювала б баба, та маківка літа настала”.
Народні прикмети
|
|
Липень Автор: Тамара Коломієць |
— Липа, липа зацвіла! — Засурмила всім бджола. — Гей, злітайтеся, подруги, У гайок на край села. Там уже не видно віт, А лише пахучий цвіт. Наберем багато меду. Вирушаймо ж у політ! — Бджоли з пасіки летять, Липі крону золотять. І здається, що у липи Віти струнами бринять. |
Лісові балакуни
Автор: Юрій Ярмиш |
Якось насварилися птахи на відомих лісових балакунів: — Хоч би хвилинку помовчали! А то Сорока цілісінький білий день скрекоче — плітки переказує, Зозуля все перераховує — та часом і помиляється. Пугач вночі лякає, спати не дає. А Болотяний Бугай у річку дзьоба пустить та й гуде собі так, що аж на тому боці чути!.. Засоромились балакуни. Зібралися докупи, кажуть: — І ми мовчати вміємо. Відтепер аж доки нас не покличете, ми ані пари з дзьобів... І коли сонечко за ліс покотилося, Сорока, Зозуля, Пугач усілися на високу сосну, а Болотяний Бугай — поблизу на березі річки, в очереті, і замовкли. Аж тут із нори під сосною вилізли руді Лисенята та й почали гратися — борюкаються, один одного наздоганяють, ще й голос вчаться подавати — гавкають тоненько, повискують, мов щенята. Пугач не втерпів, витріщив свої банькаті очі: — Пугу! Пу-гу-у! Ану геть звідси, не заважайте нам мовчати! Почувши це, Болотяний Бугай аж ревонув спересердя: — Що ти за птах, Пугачу! Одразу порушив слово. А Зозуля швидко перерахувала: — Ку-ку! Ні, не один, це ви обидва розбалакалися. Ку-ку! Тоді Сорока, що спостерігала за всім цим з вершечка сосни, аж заскрекотіла в захваті: — Лише мені одній вдалося промовчати. |
|
|
|
|
|
Серпень
“Що в серпні пожнеш — з тим і зиму проведеш”.
Серпень - від слова серп. Це знаряддя, яким жали зернові. Інші назви, що існували в народі, також про жнива свідчили: копень, густар, хлібочол, жнивець, зоряничник, городник, прибериха-припасиха, спасівець, барильник.В народі ще й так говорили: “ Хто влітку буде співати, той взимку буде танцювати”. Або: “ Хто літом гайнує-взимку голодує ”. На порі жнива, треба косити, молотити, орати і сіяти під майбутній урожай: “ Не питає добрий жнець, чи широкий загонець”. Через це серпень називають “ приберихою-припасихою”, “густарем”, “зорієм”. Остання назва, мабуть, через те, що в серпні особливо яскраво зоріє Чумацький Шлях, безупину падають зорі.
В серпня місяця в господі... |
|
|
Автор: Тамара Коломієць |
|
В серпня місяця в господі Дозріва плодів багато, І на полі, і в городі Спробуй все оте зібрати! Тож на ниві урожайній, Де валками хліб кладеться, Він жнивує на комбайні, Хоч усе ще серпнем зветься!
|
|
Прислів’я та приказки про літо
Літо селянові батько і мати.
Ластівка день починає, а соловей кінчає.
Хто про землю дбає, вона тому повертає.
Бджоли раді цвіту люди літу.
Пшениця колоситься – життя веселиться
Бур’яни знищуєш – урожай підвищуєш.
Від природи бери те, що вона дає, та й за те дякуй.
Земля – тарілка, що покладеш,те й візьмеш.
З природою живи в дружбі, то й буде вона тобі в службі.
Хліб – батько, вода – мати.
Доглядай землю плідну, як матір рідну.
До природи не неси шкоди.
Землю обдуриш раз – вона тебе сто раз.
Осінь
Вересень
“Вересень літо проводжає, золоту осінь зустрічає”.
Назва вересня прийшла з Полісся. Там у цей період цвіте верес - цінна медоносна рослина. Був цей місяць також ревуном, заревом, сівнем, бабським літом та покрійником.Осінь підводить підсумок всі праці хлібороба. У народі кажуть:”Весна багата на квітки, а осінь — на сніпки”, “Восени і горобець багатий”, “Восени багач, а на весні прохач .”
Прийшла дівчина до хати,
Узялась хазяйнувати:
Вправно скриню відімкнула,
В жовту свитку ліс вдягнула.
|
Народна гра «Лис»
Побравшись за руки, діти стають у коло, а один з гравців за вибором стає за лиса і йде у середину. Коло рухається то праворуч, то ліворуч з піснею:
Ха – ха , ха – ха, гі – гі – гі!
Лис зловився в капкані.
Качки, кури, голуб’ята,
Тіштесь, смійтесь: гі – гі – гі!
Злодій вже в капкані.
Ой, ой! Вирвавсь – утікайте!
Тепер в нього страшна злість,
Кого зловить, того з’їсть.
Коли проспівають усю пісню до кінця,
то кидаються врізнобіч, а лис ловить. Кого спіймає –,
той стає лисом і гра починається спочатку.
Жовтень
“У жовтні гріє і не плуг, і не піч, а ціп”
Жовтень - час жовтіння листя. Цю назву місяць має ще з часів Київської Русі. Місяць дістав назву за жовтогаряче вбрання дерев. Раніше його називали “зазимником”, “грязником”, “весільником” - після Покрови у селі справляли багато весіль. Початок жовтня буває переважно теплим, а в другій половині місяця погода псується7 “Жовтень березню брат: то плаче, то сміється”.
Калина.( Легенда)
І з того часу дівочу красу порівнюють з калиною. Про цей чарівний кущ складено безліч пісень, віршів і приказок.
|
|