Збірка "Вірші, легенди, скоромовки, ігри, загадки про перелітних птахів"

Знаменівський ліцей

Піщанської сільської ради

У пташиному царстві

(Збірка віршів, легенд,скоромовок, ігор, загадок про перелітних птахів)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вчитель початкових класів

                                                                                 Олена КРИВОЗУБ

 

Мета:  збірка природничого спрямування розширить  знання дітей про перелітних птахів та  умови пристосування до  середовища. Сприятиме розвитку допитливості, логічного мислення, пам'яті школярів. Допоможе учням  початкових класів ознайомитися із давніми звичаями зустрічі птахів, дізнатися прикмети, легенди, загадки про пернатих.  Зміст творів має не тільки пізнавальне, а й виховне значення: любов до природи, дбайливе ставлення до пернатих друзів.

Загадки

Що то за пташина,

Що свою дитину

Іншим підкидає,

А сама гуляє? (Зозуля)

 

Як тільки сонце пригріває,

У небо стрімко він злітає,

Згори чудова пісня ллється.

Хоч він маленький, та, здається.

Що в небі велетень співає -

Так гучно спів його лунає. (Жайворонок)

 

Має він важку роботу:

Ходить-бродить по болоту

І шукає жабенят

Для маленьких пташенят. (Лелека)

 

Дуже люблять всі вони

Чорні в цяточку штани

Такі ж самі сорочки

І однакові шапки.

З південної сторони

Прилітають щовесни.

Діти радо їх вітають,

Житла їм виготовляють. (Шпаки)

 

Хто гніздо своє в'є на калині,

Хто присвячує пісню дружині,

Як вона на яєчках сидить?

Хто сади і гаї веселить? (Соловей)

 

Хоч сіренькі і малі,

Йдеш — не помічаєш,

Серед всіх птахів землі

Їхній спів пізнаєш. (Соловей)

 

Біле диво прилетіло,

На озерце в лісі сіло.

Дивляться птахи у воду

На свою хорошу вроду.

Шиї довгі та гнучкі.

Що за красені такі? (Лебеді)

Хто гнізда свого не має,

Яйця іншим підкидає,

Та у лісі в холодку

Все кує: ку – ку, ку – ку? (Зозуля)

 

Які ноги заввишки,

Такий ніс завдовжки.

Хату на хаті має,

Жабам рахунок знає. (Лелека)

 

У садочку понад тином

Я зробив йому хатину.

Він навколо обдивився,

Заспівав -  і оселився. (Шпак)

 

В мене є великий хист:

Я співаю, як артист.

Спів мій радісний усюди

Дуже люблять слухать люди. (Соловей)

 

Все життя співати

В півня вчиться,

Але й досі

Зна вона всього

Лише половину

Пісеньки його. (Зозуля)

 

Гриць дивується, питає,

Що за пташка так співає:

Як горобчик цвірінчить,

Мов сорока скрекотить,

А ще інколи бува,

Що кричить немов сова!

Хто ж виспівує отак? (Шпак)

     

 

Довгі ноги, довгий ніс,

Прилетів – обід приніс:

Малих жабеняток

Для своїх маляток. (Журавель)

 

Відлітають за моря,

У краї далекі,

На будинках гнізда в'ють.

Звуть же їх… (лелеки).

 

Ми пішли до гаю вдвох:

Я й сестра Марина.

А в гаю тім «тьох» та «тьох»

Та іще так дзвінко.

Що за співанки? Чиї?

То співають… (солов'ї).

 

Діти! Хто з вас відгадає:

Що за пташка так співає?

Як горобчик цвірінчить,

Мов сорока скрекочить,

Наче качка кряче,

Мов дитина плаче.

Вимовляє, як захоче,

Навіть деякі слова.

То мов курочка кокоче,

То регоче, мов сова…

Хто ж виспівує отак?!

Молодці! Вгадали - …(шпак).

 

 

Сам вечірньої години

Заховався в кущ малини

Та на дуду голосну

Грає пісню чарівну. (Соловей)

 

Ось хатина, в ній – співак.

Як цю пташку звати? (Шпак)

 

Маленька, чорненька, співає, щебече,

Під стріхою з глини зліпила гніздечко,

Роздвоєний хвостик, як ножички, має.

Що за пташина? Хто пташку цю знає? (Ластівка)

 

Швидко скрізь цей птах літає,

Безліч мушок він поїдає,

За вікном гніздо будує,

Тільки в нас він не зимує. (Ластівка)

    

Не людина, а живе в хатці. (Шпак)

 

В мене є великий хист,

Я співаю, як артист.

Спів мій радісний усюди

Дуже люблять слухать люди. (Соловей)

 

В горі тремтить сіренька цятка

Й пісні співає  голосні,

Та жаль, що тільки навесні.

Скажи скоріше, без відмовок,

Що за пташка? (Жайворон

Вірші про перелітних птахів

              Шпак

Прилетіли вже шпаки-

Перші вісники весни.

Дуже любим цих птахів:

Знищать гусінь, слимаків.

Птах цей гарний теж співак,

Ось такий чудовий шпак.

Ми шпаківні змайстрували,

Про житло птахам подбали.

 

                   Ластівки

Ластівки – невтомні трудівниці,

Працьовитіш не знайдеш ти птиці.

З глини зліпили чудо – гніздечко,

Відклали в ньому маленькі яєчка.

І ось безпорадні пищать пташенята,

Приносять їм їжу батьки так завзято.

Коли ж пташенята стануть літати,

Всі ластівки у вирій летять зимувати.

У вересні – жовтні вони відлітають,

Місця гніздування свої  залишають.

Навесні ми знову їх будем чекати.

Хай гнізда збудують над вікнами хати.

Журавель

Прилетів журавель

З невідомих земель.

А в нашій окрузі

Поселився в лузі.

Воду п'є – не просить жбанок,

Ходить тихо, наче дід.

Жабу зловить на сніданок,

Другу зловить на обід.

                           А. Малишко

 

Облітав журавель

Облітав журавель

Сто морів, сто земель,

Облітав, обходив,

Крила, ноги натрудив.

Ми спитали журавля:

- Де найкращая земля?

Журавель відповідає:

- Краще рідної немає!

           П. Воронько

 

***

Прилетіли солов'ї,

Звеселили всі гаї,

Ой, веселі солов'ї,

Розкажіть про ті краї.

Де зимою все літали?

Що ви їли?

Де ви спали?

А чи мають ті краї

Отакі, як в нас, гаї?

 

                  ***

Літом ластівка літає,

Ластів'ят малих навчає:

«Не лінуйтесь, ластів'ята,

Вчіться літечком літати,

Бо як літо відлітує,

Ми за морем помандруєм».

       Ліна Костенко

 

Весна

Прийшла весна,

Скрізь тепло стало,

Вгорі синіють небеса.

Усе кругом порозквітало.

Яка краса! Яка краса!

І молоді клейкі листочки

Прокинулись на гілочках.

Зазеленіли всі садочки,

Співають птахи у гаях.

Наталка Криворучко

 

Дивовижна пора

Як прекрасна весна зацвіла!

Всюди гарно, і зелено, й чисто.

Це квітуча і гарна пора.

Зустрічаєм її урочисто.

її подих відчула земля,

Й просвітлішали враз небеса.

Із землиці пробилась травичка,

Задзвеніла в струмочках водичка.

Птахи весело щебетали,

Рідну землю свою привітали:

Із пробудженням, сонцем, теплом,

З весняною красою й добром.

                   Володимир Білоус

 

Ластівка

Ти знов защебетала

У мене під вікном,

І вирію вернувшись,

Клопочиться з гніздом.

А там же вічне літо,

Цвіти, як божий рай,-

Чого ж вернулись нову

Ти в мій журливий край

Хоч літо там і сяє, -

Любіше тут мені:

Така квітчасто – пишна

Вкраїна повесні.

                Б. Грінченко

 

       Бусел

Він прилітає з далекого краю,

Не спочиваючи, лине, лине,

Здається, на світі миліше немає,

Чим наше подвір'я, стара яворина.

Стоїть вона здавна, листом багата.

Бува зашумить, а бува, не шелесне.

 от він шукає її хату,

І те, що прожито , як сон чудесний.

Спочине звечора в темному лузі,

Де в синій заводі чайка кигиче,

А потім купається собі в галуззі,

Гніздо лаштує, буслиху кличе.

Давно спарувались, як птиці гоже,

Пір'я назносять, кладуть між віток,

І хлопці вже чули (чи брешуть, може),

Як розмовляли вони про діток.

Таким його знаю. Люблю недаром

За крила міцні чи за бистре око

Вбиває гадюку одним ударом,

А потім в небі кружляє високо).

Чи, може, за те, що у час негожий

Летить у гніздо, збиваючи втому?

Не смійтесь, я теж на бусела схожий

Такою ж любов'ю до отчого дому.

                         А. Малишко

 

***

Ще дідусь мій примостив

Колесо на хаті.

І лелеки з тих часів

Стали прилітати.

Мов сторожа на горі,

Зверху поглядають,

Від мишей, комах, щурів

Двір оберігають.

У старе гніздо несуть

Очерет, солому.

Пір'я і траву кладуть –

Буде тепло в ньому.

І висиджують малят

У дощі і спеку.

Пройде літо – полетять

У краї далекі.

            В. Парамонова

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Легенди про перелітних птахів

Бусол

Давно це було. Жив собі бідний чоловік. Нічого він не мав. Прийшов Великдень. В хаті холодно, голодно. Діти плачуть. І пішов чоловік до лісу хоч дровець на свято нарубати. Рубає він. Аж раптом іде старенький дідусь. Розпитав чоловіка, дав йому торбину з грішми та й каже: «Іди додому». Так рік вони прожили, маючи що їсти, пити, в хорошому походити. В неділю, на Великдень чоловік знову пішов рубати дрова. Але цього разу дідусь уже не дав йому грошей, а перетворив на лелеку, який і до сьогодні ходить, вишукуючи прокорму для своїх дітей.

Лелека

Біля одного будинку, високо на стовпі, де приготував для них гніздо господар, поселилися лелеки. Вони висиділи пташенят, і батько – лелека літав за кормом для дітей, а мама – лелечиха сиділа з малими і бавила їх. Одного разу, коли лелека був біля своїх малят, з відкритих вікон будинку, біля якого вони поселилися, показався дим, а потім стало вириватися полум'я, почувся крик дитини. Лелеки закружляли над будинком, кличучи на допомогу. Але їх ніхто не чув. Тоді один із них шугонув у відкрите вікно і виніс звідти маленьке дитя. Але крила його обгоріли. З тих пір і носять лелеки таке вбрання, а люди називають їх оберегами, бо оберігають вони від лиха.

Гуси

 Колись у давнину біля італійського міста Риму було болото. Жили біля нього гуси. Неспокійно було в ті часи. Велися міжусобні війни. Одного вечора, коли вартові спали, несподівано до міста наблизились вороги. Вони хотіли захопити місто. Гуси, які жили неподалік, хотіли допомогти людям у місті. Тоді вони взяли в лапи по каменю, який могли піднести, і полетіли. Коли гуси пролітали над замком, кожен із птахів кинув по каменю. Гуркіт розбудив людей у замку, і вони відбили ворогів. Тепер у Римі суворо заборонене полювання на гусей, а також споруджений пам'ятник цим рятівникам.

 

Зозуля кувала

                                                       

Сонце тільки-но зійшло. Річка Терса покрита легким туманом. Густі очерета, тихі плеса, сиза роса на траві – все в рожевому світлі перших променів. Голосно кричать неподалік перепели, застрекотіли очеретянки, задзвенів у синяві неба жайворонок. І раптом серед багатоголосого пташиного хору закувала зозуля.Хто із нас не зупинявся, почувши оте мелодійне «ку-ку», не рахував про себе роки, які нібито залишилось нам прожити?

 Ось вона, сива зозуля, оспівана в піснях, у народних переказах. Низько пролетіла над річкою і сіла на густий розлогий клен. Пташки, побачивши її, загаласували, заметушились над кленом, намагаючись прогнати непрохану гостю. Мабуть, знали вони, що недаремно зозуля прилетіла. Та вона не звертала на птахів ніякої уваги: кувала собі та кувала, веселила своїм співом цей чудовий ранок, тиху степову річку.

 Я знав, що зозуля кладе яйця в чужі гнізда, але як вона це робить, ніколи не доводилося бачити. Ще в дитинстві ми шукали зозулині «сльози», а на запитання, чому зозуля плаче, бабуся впевнено відповідала, що плаче птаха тому, що розгубила по світу своїх діточок і тепер не може знайти їх.

 Біля берега в густому очереті, над водою я побачив гніздо очеретянки, в якому лежало троє зеленкуватих яєць. Мабуть, це гніздо й запримітила зозуля, бо сиділа недалеко на дереві і час від часу поглядала на нього. Очеретянки на гнізді не було – чи вона злякалась мене, чи разом з іншими птахами кружляла над зозулею. Сховавшись в очереті я став чекати. Пройшло декілька хвилин, і раптом зозуля, наче підстрілена, впала в траву, а її місце зайняв самець. Він закружляв над річкою, відвертаючи на себе увагу пташок. Все далі й далі відводив їх від того місця, де залишилася зозуля. А вона, впавши в траву, швиденько задріботіла до гнізда, інколи зупиняючись, немов прислухаючись, чи нікого немає поруч, чи не помітив. Аж ось і мета її подорожі. Зозуля присіла, подивилась навкруги і не злетіла, а стрибнула в гніздо. А самець все кружляв та кружляв над річкою, і гамірливим табунцем за ним ганялися пташки. Через деякий час зозуля вистрибнула в траву і швидко-швидко поповзла геть, тримаючи у дзьобі яйце очеретянки. Я не стерпів, підкрався ближче і заглянув у гніздо. Там лежало двійко яєць хазяйки і величеньке – зозулине. Третє яєчко очеретянки розбійниця взяла, щоб підкріпитися після «трудів праведних». Ось вона вже радісно закувала на другому березі, мабуть, подавала сигнал своєму дружкові, що все, мовляв, гаразд, можна летіти далі. Через кілька хвилин до гнізда прилетіла очеретянка. Вона заглянула в нього, завагалась на хвилину і… сіла виконувати свій материнський обов’язок.

 Тепер я частенько навідувався сюди. Хотілось побачити, яке ж воно, зозуленя, і як поводитимуться очеретянки. І от, нарешті, з гнізда почувся веселий писк. То пищало зозуленя. Малих очеретянок в гнізді не було. Зозуленя їх викинуло, щоб годували тільки його. Це теж інстинкт самозбереження зозуль. Бідні очеретянки тепер літали зранку до пізнього вечора, щоб нагодувати це ненажерливе пташеня, а воно сердито кричало та все розкривало свій жовтий дзьобик.

 Коли зозуля вбралася в пір’я, воно вже не тільки кричало, а й боляче дзьобало своїх названих батьків. А ті, бідненькі, щось лагідно джеркотіли йому і ніяк не могли второпати, чому їх дитина народилася такою сварливою та здоровенною. Десь через двадцять днів у гнізді вже не було зозуленяти. Воно вилетіло, не подякувавши тим, хто його вигодував і виростив.

 

Про жайворонка

     Недалеко від густого лісу стояла хата. У ній жила селянська сім'я.  Жили вони добре. Жінка займалася хатньою роботою, а чоловік навесні орав,сіяв хліб. Так спливали роки.

- Ось і знову весна настала.

- Так, Петре! Кажуть, її птахи на крилах приносять.

- Піду я, Ганнусю, в поле, час і хліб сіяти.

- Хай тобі Бог помагає.

Вийшов чоловік на своє поле і побачив, що нива вкрита дрібними камінцями. Зажурився хлібороб:

- Що ж мені робити? Уже потрібно сіяти, а тут ці камінчики необхідно визбирувати.

  З лісу вийшла лісова царівна. Але чоловік побачив її аж тоді, коли вона  заговорила до нього:

- Чоловіче, залиш свою дружину, переходь жити до мене, я і гарна, і лісом володію…

- Не буде по - твоєму, царівно! Моя мила дружина мені вірна, а любов її сильніша за все на світі.

- О, чоловіче, ти вчинив чесно! Я ж тільки хотіла перевірити твою вірність. Візьми цей камінчик і підкинь його вгору.

Він так і зробив. Здивувався, як побачив, що з камінця вилетіла пташка. Усі камінчики після цього піднялися жайворонками.

- Це тобі, хліборобе, найкращий подарунок від мене за твою родинну вірність.

Щовесни жайворонки голосистим дзвіночком кликатимуть тебе в поле, їхній спів нестиме тобі радість і насолоду в праці, - сказала царівна і зникла в лісі.

Відтоді із настанням весни над полем співають жайворонки

 

Розмова з граком

- Граче, ти, мабуть, на пожежу літав?

- Чому на пожежу?!

- Та у тебе ніс закопчений!

- Чому це закопчений?

- У граків носи білі, а в тебе чорний!Немов би його спеціально закоптили.

- І все ти вигадуєш! Ніс у мене цілком нормальний. Та дуже красивий! Просто я ще молодий грак, мало на полі бував, мало у землі колупався...Ось ще й не встиг ніс до блиску вичистити.

 

Мишка- малючка та вівчарик
 

- Терем-теремок! Хто в теремі живе?

- Я, Мишка.

- Ось смішно! Мишка, а живеш високо на кущі.

- А я не звичайна Мишка. Я — Мишка-малючка, добре лазити вмію, зі стеблинки на стеблинку мандрую, з гілочки на гілочку видираюся, насіння збираю. Тут у мене і стіл, і дім. Де ж мені гніздо робити, як не на куші?

- Терем-теремок! Хто в теремі мешкає?

- Я, Пташка.

- Ось смішно! Пташка, а жити на землі влаштувалася, в траві!

- А я не проста пташка. Я — Вівчарик-Веснянка, живу на лісових галявинах та на зелених галявинках, усяких комах ловлю. Тут у мене  і стіл, і дім. Де ж мені гніздо робити?

 

Бушля

Одного разу, коли Арсен, як завжди, рибалив біля своєї верби, припустив дощ. Вода в річці зробилася сірою та непривітною. Перестало виспівувати й витьохкувати птаство всяк на свій лад, лише дятел стукотів десь недалечко по корі всохлого дерева. Не клювало, бо в дощ риба залягає на дні й спить. Арсен прикрив голову та плечі лантухом, який завжди носив з собою про дощ, і дивився на воду. По ній густо витанцьовували дощові спичаки й здіймалися великі прозорі бульбахи. Дивився, дивився Арсен на той танок дощу по річці та незчувся, коли й заснув.

А тут летіла бушля — велика довгонога і довгошия птаха, що любить ховатися попід очеретом та лепешкою й вичікувати, доки мимо пливтиме рибинка: то вже вона її неодмінно втопить своїм зубатим дзьобом. Покружляла бушля над Арсеном, а він і не зворухнеться, бо спить, — подумала, напевне, що то пень, та й сіла просто йому на голову. Сіла, учепилась кігтями в лантушину й теж задрімала під кущем.

Довгенько так вони сиділи обоє: Арсен у човні, бушля — на Арсенові.

От уже й сонце крізь хмари проглянуло, і дощик ущух, і птахи знову заспівали, а вони сплять — розморило на дощ обох.

Першою прокинулася бушля. Кліпнула очима, звелася на ноги і... збудила Арсена. Хотів був старий підняти голову — несила, важке щось тисне її вниз. Тільки ворухнув рукою, щоб помацати, що воно за диво, а бушля як закричить:

К-а-а-й...— мов людина.

Ударила крильми діда по вухах, раз і вдруге — не зніметься, бо кігті в лантушині заплуталися. Аж похолов од страху Арсен. Та й собі в крик:

— Рят-у-у-йте-ж-бо-що-воно-за-лиха-година!

Бушля кричить, і Арсен кричить. А довкіл, ні в лісі, ні на річці, ані лялечки, тільки луна котиться.

Нарешті бушля таки злетіла, хоч і подряпала кігтями дідову голову. Побачивши птаху, що метнулася від нього понад водою, Арсен отямився, поторкав руками здряпану голову й сказав:

— Я тобі пеньок, чи що? — І заходився мотати вудки.

А дома не втримався, розказав бабі про свою пригоду з бушлею. Посміялися вдвох, та й годі. І, може, пригоду цю й забули б, якби Арсениха не переповіла її сусідці, а сусідка — своїй сусідці... Доки все село взнало.

Тепер, як іде Арсен вудити, рибалки гукають йому з-під круч:

— Поспішайте, діду, поспішайте, бо ондечки над вашою вербою вже бушля кружляє... Жде!

— Ану ж, діду, розкажіть, як ви з бушлею кричали!.. Арсен і не сердиться. Усміхнеться хіба та й скаже:

— Отак і кричали: вона по-своєму, а я по-своєму.

Відтоді й по сей день Арсена звуть у селі не інакше, як Бушля.

 

Лелечий суд

Якось восени я йшов полем і побачив: на великому лузі зібралося багато лелек. Вони утворили коло, а в колі тім з опущеною головою стояв один, красень, і слухав стрекотливу, тривожну мову своїх побратимів. Коло то звужувалося, то знову розширювалося, одні поступалися місцем іншим. Була саме пора відльоту лелек, і вони, певно, так я думав, зібралися на цей луг з навколишніх сіл і гаїв, щоб звідси разом вирушити в далеку путь. Спочатку я гадав, що в центрі стоїть їхній ватаг, але невдовзі відкинув цей здогад. По якомусь невловимому знаку всі лелеки піднялися, а він залишився, він навіть побоявся підвести голову. Вони зробили над ним прощальне коло і полетіли.

Він не стрекотав, не бився об землю, не просив прощення чи помилування. Він стояв, убитий горем. Тільки тепер я здогадувався, що відбувся лелечий суд – можливо, найсправедливіший і водночас найжорстокіший з усіх судів. Осуджений не рухався, не ворушився, аж поки його побратими зникли з видноколу. Потім уже він піднявся і полетів у протилежний бік. Його покинули, йому заборонили летіти з ними, і він залишився в самотині...

Виявляється, він не загинув. Його підібрали діти, не знаючи про те, що він учинив злочин, відігріли, привчили до іншого життя, назвали його Халимоном.

Лелеки, що восени прилітали, виводили діток, знову відлітали, а Халимон усе жив самітником і більше ніколи не піднімався в небо.

Зовсім випадково я довідався, за що покарали лелеку. Може, то просто людська вигадка, а може, й правда – не знаю. Люди часто, коли достоту не знають, як було насправді, вигадують свою історію, свою легенду...

Мені розповіли, що того літа в сусідньому селі під час грози блискавка підпалила хату, на якій багато років жили лелеки. Господар хати майже з вогню виніс дітей і дружину. Він же, лелека, рятуючи себе, відразу полетів геть од пожежі, забувши про свою родину. На виручку прилетіли інші лелеки, але вже було пізно – мати з двома маленькими нелітками загинула у вогні. Лелека все літо ховався, а коли настала пора вильоту, він тихенько пристав до зграї. Але там його упізнали й осудили на вічну самотність.

 

Лелеки

 

Біля одного будинку, високо на стовпі, де приготував для них гніздо господар, поселилися лелеки. Вони висиділи пташенят, і батько-лелека літав за кормом для дітей, а мама-лелечиха сиділа з малими і бавила їх. Одного разу, коли лелека був біля своїх малят, з відкритих вікон будинку, біля якого вони поселилися, показався дим, а потім стало вириватися і полум'я, почувся крик дитини. Лелеки закружляли над будинком, кличучи на допомогу. Але їх ніхто не чув. Тоді один із них шугонув у відкрите вікно і виніс звідти маленьке дитя. Але крила його обгоріли. З тих пір і носять лелеки таке вбрання, а люди називають їх оберегами, бо оберігають вони від лиха.

 

Бузько

Давно це було. Жив собі бідний чоловік. Нічого він не мав. Прийшов Великдень. В хаті холодно, голодно. Діти плачуть. І пішов чоловік до лісу хоч дровець на свято нарубати. Рубає ін. Аж раптом іде старенький дідусь. Розпитав про все чоловіка, дав йому торбинку з грошима та й каже: «Іди додому». Так рік вони й прожили, маючи що їсти, пити, в хорошому ходити. В неділю, на Великдень, чоловік знову пішов рубати дрова. Але цього разу дідусь уже не дав йому грошей, а перетворив на лелеку, який і до сьогодні ходить, вишукуючи прокорму для своїх дітей.

 

Чорногуз

Бог дав одному чоловікові мішок і наказав викинути його, не зазираючи всередину. Але чоловік був дуже цікавим. Не витримавши, він відкрив мішок. З цього мішка почала вилазити усяка нечисть: змії, жаби, різні гади. Та й розповзлися по всій землі. Бог дуже розгнівався на чоловіка за його непослуг. І перетворивши його на лелеку, наказав зібрати всю нечисть назад у мішок. До тих пір, поки чоловік не збере всіх гадів назад, у мішок, він буде лелекою. І зараз лелеки збирають різних гадів, виконуючи Божий наказ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Скоромовки

Годувала ґава гавенят на ганку

Зготувала ґава гарну запіканку.

 

Дві ґави зранку гасали по ганку,

Гави просили на ганку сніданку.

 

Їв лелека кашу з глека,

Хоч дістать її нелегко.

Та в лелеки довга шия-

Він із глека їсти вміє.

 

Летів лелека

Та заклекотав

До своїх лелеченят.

 

Галасливі гави й галки

В гусенят взяли скакалки.

Гусенята їм гелгочуть,

що вони сказати хочуть.

 

Сів шпак на шпаківню,

Заспівав шпак півню:

- Так, як ти не вмію я,

ти не вмієш так, як я.

 

Літом ластівка літає,

Ластів'ят малих навчає:

- Не лінуйтесь, ластів'ята,

Вчіться літечком літати,

Бо як літо відлітує

Ми за море помандруєм.

 

Гава прогавила гавеня

 

Через річку, через брід

Ходить чапля на обід.

Для маленьких чапленят

Носить чапля жабенят,

А маленькі чапленята

Скоро будуть вже літати.

 

Шпак шпачисі каже гнівно:

- Шершень залетів в шпаківню!

Швидше шибеника гнати,

Шпаченят обороняти!

 

 

Народні прикмети, пов'язані з птахами

• Птахи в'ють гнізда на сонячній стороні – на холодне літо.
• Ранній приліт жайворонків та грачів – на теплу весну.
• Побачиш птаха – знай: весна біля порога.
• Жайворонок з'явився – до тепла, а зяблик – до холоду.
• Зозуля стала кувати – морозам не бувати.
• Не проспівав соловейко – не сій гречки і не стрижи овечки.
• Якщо граки пасуться  на траві – невдовзі задощить.
• Зозуля довго кує – на теплу погоду.
• Журавлі летять високо – до зими далеко.
• Гуси сидять, поховавши голови під крило, - буде похолодіння.
• Закує зозуля на голе дерево – буде неврожай.
• Якщо граки прилетіли прямо на гнізда – буде рання весна.
• Журавель прилетів – скоро лід зійде.
• Побачив шпака – знай: весна біля порога.
• Жайворонок з'явився – до тепла, а зяблик – до холода.
• Благовіщення без ластівок – холодна весна.
• Якщо жайворонки багато і довго співають, збережеться ясна погода без опадів, якщо ж їх не чути зранку, буе дощ.
• Ластівки почали лаштувати гнізда – настало стійке тепло.
• Соловейко всю ніч  співає – перед гожою дниною.
• Перелітні птахи летять зграями – на дружну весну.  
•  

                                        Ігри про птахів

«Так чи ні?»

• Тіло птахів вкрите пір'ям? (Так)
• Птахи залягають в зимову сплячку? (Ні)
• Усі птахи відлітають в теплі краї? (Ні)
• У птахів є крила? (Так)
• Лелека – перелітний птах? (Так)
• Птахи бояться холоду? (Так)
• Можна руйнувати гнізда птахів? (Ні)
• Можна брати яйця птахів до рук? (Ні)
• Можна підгодовувати птахів? (Так)
• Люблять птахи гучну музику? (Ні)

 

«Закінчи речення»

• Птахів, які відлітають у теплі краї, а навесні повертаються в рідний край називають…. (перелітними).
• Перелітні птахи – це…( зозулі, лелеки, жайворонки, граки, солов'ї, дикі гуси, дикі качки, чаплі, куріпки, лебеді, шпаки, журавлі).
• Птахи відрізняються від інших тварин…( тіло вкрите пір'ям,мають дзьоб, крила)
• У довкіллі птахи…(знищують шкідливих комах, розповсюджують насіння, за ними можна звіряти час, синоптики, гарні співаки).

 

«Хто летить?»

Ведучий говорить: «Соловейко летить» і піднімає руки. Всі роблять те саме. Потім він називає інших птахів, а всі гравці повинні підняти руки. Зненацька ведучий каже: «Корова летить» (або «Дім летить», «Кішка летить»). У таких випадках руки не піднімають.

 

« Шпаки – стрибунці»

На долівці малюють коло. Один гравець – кіт, він в центрі кола. Всі інші – шпачки – стають за колом, біля краю. За сигналом вчителя шпачки починають стрибати у коло та вистрибувати з нього, а кіт намагається спіймати когось у ту мить, коли той знаходиться в колі. Коли спіймали, стає котом, а кіт – шпачком. Далі гра продовжується.

 

Література

• Лісова А.О. Буду я пташині другом.//Початкове навчання та виховання. – 2015. – с.114 – 117.
• Чорна Ю.М. Птахи у нашому житті.// Розкажіть онуку. – 2008. – с.82 – 84.
• Нєсвєдова О.В. Предметний тиждень із природознавства у початковій школі.//Початкове навчання та виховання. - 2011. – с.66 – 81.
• Гончарова І.М., Полохова Л.М. Слова – назви птахів. //Уроки розвитку зв'язного мовлення в 1 класі. – 2010. – с.74 – 87.
• Зелененко С.О., Логозинська І.О..»Зустрічаймо птахів!//Початкове навчання та виховання.-2010.- с.35 – 37.