Збірник диктантів для 5-9 класів
Шахтарська гімназія
Іларіонівської селищної ради
Дніпропетровської області
вчитель української мови і літератури
Тригубенко Тетяна Миколаївна
Збірник диктантів
« Моя Україна»
Збірник диктантів «Моя Україна»
Збірник містить тексти, підібрані з художніх творів, які навчають здобувачів освіти оберігати природу, жити в гармонії з навколишнім світом, бути взірцем для інших.
«Моя Україна» містить матеріал з орфографії та пунктуації української мови, що допоможе повторити всі орфограми та пунктограми, підвищити рівень грамотності.
Бджоли вимагають уміння з ними обходитися. Старі люди радили заводити три колодки, щоб одна була ніби зайвою. Бджоли дуже цікаві, якщо добре вивчити їх. Надвечір вони піднімаються вгору і грають. Трутні й собі піднімаються з ними, літають туди та сюди, гудуть товсто, неначе музикант на контрабасі грає. Але трутні у бджіл тільки для гри. А як уже непотрібні, тоді бджоли їх б’ють, дуже б’ють. Або візьмуть трутня на крила, як пана, одна з того боку, а друга з цього, та й виведуть його з вулика через вічко, та й повідкушують йому крила. От він і лізе, як дурний, поки й пропаде. А до вулика вони все його не впустять.
(110 сл. З народних оповідань)
Виблискує проти сонця озеро. Тихо. Раптом у тихій заводі при березі щось – бовть! То щука-ненажера за дрібними верховодами погналася. Верховоди віялом знялися, зблиснули срібно й знову попадали в воду. Усі, не догнала щука жодного. Тільки налякала лісову мишу, жовтохутру, в чорних крапинках на спині. Миша тихенько шаруділа в торішньому листі: щось пахло їй там. Почула вона, як неспокійно схлюпнула вода, шаснула в нору. А щука все в іншому місці розбишакує. Та даремно! Не втямить вона того, що весняна вода після повені вже встоялася, стала чиста, як повітря. Отож риба, дрібна й велика, бачить хижу спину щуки ще здаля.
(99 сл. за Гр. Тютюнником)
Лисенятко
Лисенятко жило в колишній борсовій норі. Воно не мало мами і всього боялося: джмеля, гусака, літака в небі. Перед його норою заходило на ніч сонце. Ліс потемнів, а сосна угорі була ще золотою.
Під скелею біля води важко дихали високі вантажні машини. Ті машини – лисове щастя: водії, пообідавши, залишала для нього на камені ковбасу – магазинну й домашню, з часником. Поки вони обідали, лисенятко лежало за їхніми спинами в полинах і чекало. А далі хлопці спостерігали з кабін, як лисеня викидає лапками часник і ласує ковбасою.
(82 сл. за М. Вінграновським)
Зробити морфологічний розбір виділених слів.
Було бабине літо. Скільки сягав зір, з’являлися в блакитній високості незліченні білі нитки, то плавно опускаючись, то знову піднімаючись у прозорих потоках повітря. Летіли то швидше, то повільніше, на мить затримуючись, немов у ваганні, і потім знову рушали спокійно далі. А за дахами будинків з глибокої синяви небес уже проступали інші і все пливли, пливли без кінця, без краю. Ніби шматувала страшна буря десь там, за обрієм, гігантські вітрила білі, а сюди долітали з них лише сліпучі шовкові нитки, сяючі шматки далеких розвихрених штормів.
(84 сл. за О. Гончаром)
Зробити фонетичний розбір виділеного слова.
Сонце вже ховалось за гори, хоч було ще не пізно. Узгі’ря геть далеко за молотом темно-синьою хмаринкою спускалось в море і все темніло, темніло. По рожевій площині моря пробігали то золоті, то блакитні іскри, мінялись, блідли, а вкупі з ними бліда і рожева барва.
Аж ось рожева барва зникла. Повіяв ранковий вітер, хвиля сплеснула голосніше. Освітлений краєчок берега почорнів, тінь швидко побігла геть аж на середину моря, що вкрилось дрібнесенькими білими гребінцями. Потім так же раптом зникли гребінці і вітер. Море знов стало спокійне, гладеньке, тільки сизе, як голубині крила.
(91 сл. за Лесею Українкою)
Краєвиди
Зима приїхала на білім коні й покрила поля білою наміткою,в лісах заскрипіли сосни під вагою снігу, ріки задубіли під її гострим подихом. А люди гріли своє тіло овечими, лисячими або вовчими шубами. Село виглядало, як громада круглих снігових могил. Між ними вилися вузенькі рівчаки – стежки, прокопані від хати до хати. Під тою важкою білою покрівлею сумирно спало все село, мов під пуховою периною. Хіба сама природа, щоб не надто вже глухо дрімати, будила свою музику, сердитий вітер свистав, вив і гудів своїми крильми. Ламав дерева в лісі і, здіймаючи безмежні снігові хмари, котив їх на села.
(96 сл. І. Франком)
Виписати службові частини мови.
За вікном літака пропливають білосніжні краєвиди. Вони уявні, зіткані з хмар. Світ, що сяє без меж, залитий сонцем, ніким не заселений, але для когось ніби створений, сповнений величі й загадковості. Але для кого? Ніякі птахи, навіть орли, на ці висоти не злітають. За якими ж законами творяться оці дива, осяйні вершини гір, фантастичні голубі провалля, з самого повітря зіткані долини, співучі рівнинні простори, побудови найніжніші, мабуть, з усього, що є , в природі? Дмухни – і їх нема. Природа фантазує тут буйно, видобуває щораз інші варіанти хмароутворень, якусь нову дійсність у формах чудових, довершених.
(92 сл. за О. Гончаром)
Тим часом туман розірвався на сході, і відразу з нього виникнуло, сяючи пишною красою, золоте сонце. Проміння вогняні, як стріли, сипнули в туман, розірвали, пошматували його, апали на поле, на гайок.
Все сіре та невиразне засяяло близкучими ясними фарбами. Ледве чутні несміливі пташині голоси відразу стали чутнішими, і до їх почало вже додаватися перше дзижчання польових комах. Теплий сонячний промінь упав на людей, сяйнув їм просто в вічі.
А вгорі над ними спліталися зелені віти і листя тихо шуміло.
(79 сл. за Б. Грінченком)
Диктант-завдання
Світ закрутився,заіскрив і зразу згас – то сонце посунуло за гору. Темна тінь знялася, розіслалася над землею. Земля з зеленої зробилася чорна, одні верхів’я високого дерева ще горіли, то останнє сонячне проміння іскрило поверх нього. Ось і воно знялося угору. Всюди зробилося темно, тільки небо, де сіло сонце, мов далека пожежа, горіло-палало.
З міста доносився глухий клекіт, над озером уставав легенький туман. Дужче закумкали жаби в болоті, засвистали черепахи у сазі, а солов’ї – як не розірвуться.
Зробити морфологічний розбір виділених слів.
Природи рідної багатство і краса
На Десні і в лугах починається ранок,а в небі гріється день. В небі вже насіялись жайворонки. А попід ними, наче змагаючись між собою, в синьо- золотистому сяйві чорними стрілами миготять ластівки.
Лисиця виглянула з нори, помружила малинові від сонця очі, розсунула мордочкою звіробій, подумала, помріяла, жовтенько залягла.
Лисиця жила в старому деснянському березі під старою дикою грушкою. І кращого місця для неї не було: від лівого ока на горбі темніє ліс, від правого ока тече правдива Десна. Перед норою внизу лежить озерце з чаїними гніздами в рогозі. А далі, скільки біліє чаїне крило, туманіють деснянські луги, з мишами і жуками, жабами та вужами.
(103 сл. за М. Винграновським)
Мліє степ у малинових променях передвечірнього сонця. Мліє і сходить до неба степова імла. А тумани вже давно щезли. Розвіяли їх сині та теплі вітри й вітерці.
Степ уже вбирався у вечорову просинь. Спершу вона, як вода, вступила у видолинки. Стала у полинових кущах та побіля них. А далечінь була вже вся синя. Над нею аж ген-ген край неба червоніла сонячна заграва та вітерець ледве чутно дихав.
А степ уже вгортався в прозелень. Сонно зітхав утомлений за день вітрисько. І з-за стовпів на шляху сходив круглісінький червоний місяць.
Тиха й тепла стала ніч над степом. А вдалині край степу, за селом, біліє вже вузенька смужечка поміж хатами й садками. То повертається із своєї мандрівки по всіх усюдах на землі новий ранок.
(120 сл. за Гр. Тютюнником)
Угорі над яром шелестять осички. Їхні крони, осяяні низьким місяцем, займаються червоним і тремлять, як полум’я на свічках. Поміж хатами в кінці вулички близько розвішане крайнебо. Наче там, за городом, воно й починається. У вільшині сонно озивається одуд. Повіває молодою осінню холодна річка з низів. Високо-високо в небі в’ється лагідний дзюркіт осокорячого листя. Вже й місяць підбився височенько. Вийшов з-за дерев у ярку та й став посеред неба. Стоїть угорі, як дозорець. А вітер улігся, принишк на досвіття. Десь за річкою глухо озвався з-під стріхи перший півень. А одуд замовк. Мабуть, теж притомився.
Перед світом з лугу хвилястими валками покотив туман. Бовкнулася в річці перша, видно, найголодніша щука. Місяць зблід.
(110 сл. за Гр. Тютюнником)
Виписати дієслова, визначити дієвідміни.
Найсправжнісінький білий зовсім маленький грибок несміливо виглянув з-під великого дубового листочка. Трохи похилився до сходу, підставляючи теплому і ніжному сонцю свою гарну коричневу голівку. Велика краплина роси блиснула в косих променях світла і розтеклась веселими сестрами-намистинками по його капелюшку. Чисто вимитий грибок став зовсім симпатичний і навіть вевелий. А тепер слід чемно привітатися з усіма навкруги: „Доброго ранку, співучі пташки, привітний лісе!”
Раптом почулися кроки. Грибок швиденько накрився своїм листочком і навіть присів від страху. Кроки наближались, важко протупотіли поруч і поступово затихли.
От і цього разу поталанило. Можна мирно погрітися – попереду ще довгий день, повний цікавих подій. Він замріявся і навіть трохи задрімав, розморений лагідним сонцем.
(107 сл. за Ю. Лозинським.
Диктант-завдання
Випишіть із тексту односкладні речення, визначте вид, підкресліть граматичні основи.
Мати-земля
Мати - земле моя! В біло - рожевому вінку з весняних квітів, у смарагдовім вбранні із зелених шат, у золотавому багрянці щедрої осені - ти завжди прекрасна. Варто тобі лише захотіти, і безкраї похмурі степи усміхнуться барвистою веселкою квітів, у пустелях до сонця потягнуться зелені паростки, наповняться соком виноградні грона… Тебе полюбив кожен із тих, хто живе на планеті!
Міні-диктант
Сон-трава
Наші предки, шануючи все живе, у кожній рослині бачили щось незвичайне, неповторне. Квітка сон-трави зворушувала своєю ніжністю, беззахисністю, була особливо помітною на початку весни, коли інші квіти ще не цвітуть. В Україні поширена така легенда. Кожна квітка, як і все живе на світі, має свою матір. Лише у сон-трави не рідна мама, а люта мачуха. Ще тільки сніг зійшов, а вона вже розбудила її, розштовхала: «Вставай, сонлива та дрімлива, вже всі квітки цвітуть, а ти спиш!» Вона і схопилася, й одцвіла раніше за всіх, і ніхто її краси не бачив.
(Однорідні члени речення).
- Зробити морфологічний розбір виділених слів.
- Зробити схеми речень з однорідними членами.
Зацвіла верба, кажуть в народі, прийшла весна. Пухнасті, як молоді курчата, котики з блискуче-білявим усміхом випромінюють не тільки тепло і ласку, а й запах весни. Верби були добрими і, що цінно, найпершими медоносами. Адже лозові кущі найраніше починали цвісти, і бджоли з першим вильотом забезпечувались солодким продуктом.
Верба в полі – це не тільки наш краєвид і оберігач ґрунтів та вологи. Це місце гніздування птаства, зручна схованка звірятам, зокрема зайцям, котрі, як казали колись, не знали, під яким кущем сховатись.
З давніх-давен, як тільки луки покривались травицею, сільська молодь влаштовувала традиційні сільські ігри. Дівчата прихорошувались вербовими котиками, наспівували веснянку: «Ой вербо, вербо, вербице! Час тобі, вербице, розвиться!» Взявшись за руки, водили хоровод.
Верба стала символом нашого народу. Не випадково великий Кобзар, перебуваючи на засланні в Орській фортеці, висадив у пустелі саме вербову гілочку. Вона нагадувала йому рідну Україну.
Розвивайся ж, вербо, хоч би для того, щоб весна зустрічала теплою усмішкою білозубих вербових котиків.
( 152 сл. за В. Скуратівським)
Диктант-завдання
- Пояснити вживання розділових знаків у складних реченнях
з різними видами зв’язку.
Чорний дощ періщив у шибки, гуркотів від вітру бляшаний дах, і від цього в освітленій кімнаті було ще затишніше. Я знов пригадую весну свою хлоп’ячу, що квітла у вітрах в донецькій далині, і вчителя свого лице я бачу, і п’є душа моя слова його ясні. Сонце вже котилось на захід, над полями здіймалась легка пара, в небі, як листя осики, тріпотіли крильцями жайворонки, зеленим соком пашіли трави, в які причепурилися горбки. Коло хати, що стояла в саду, цвіли квіти, а за хатою – проти сінешніх дверей, коло вишень, - поросла полином стара погребня з одкритою лядою, звідки завжди пахло цвіллю. Свій голос є у кожної струни, та струни всі – симфонія єдина, і як дзвенять у злагоді вони, то може все і зробить все людина.
Диктант
Богиня Весна у народних піснях – це дівчина. У веснянках її описують так. Лугом ішла вода, коло лугу була стежка. Стежкою йшла дівчина, вмивалася водицею, втиралася червоною китайкою. Посіяла перли на полі, поставила золоті стовпи, на стовпах помостила для свого милого срібні мости. Тут ми бачимо цілу картину весни. Вода з річок розливається по лугах. На сході або на заході мають хмари, червоні од весняного променя сонця. Сяє, як перлина, сонце серед неба. На небі блищать золоті стовпи й срібні мости – веселки, білі хмари, стовпи з ясного проміння сонця. В той весняний час гримить і бряжчить на срібних хмарах милий Весни – бог Громовик. Про Весну народ співає ще в час повертання сонця з зими на літо, на свято Коляди. В колядках народ уже співає про квітки, про ластівок, про зозулю, яка закувала в садочку до схід сонця і шукала, де б собі гніздечко звити.
(143 сл. за І. Нечуєм-Левицьким)
Виписати у три колонки службові частини мови
Диктант-завдання
- Зробити синтаксичний розбір речень. Пояснити вживання
розділових знаків.
На сході, за річкою, за широкими лугами, тягся під саме небо стовп чорного диму. Орли клекотіли, велично плаваючи над глибоким міжгір’ям. Ліс, наблизившись, перетворився із голубого в зелений. Коло гаю, в чистім полі, на самій могилі, дві тополі високії одна одну хилить. На світі немає нічого кращого, ніж радість праці.
Диктант-завдання
Напишіть своє бачення проблеми, яка порушується в тексті.
Повага змалку
Коли я часом чую, як підлітки, а то й молоді люди звертаються до батьків: «батя», «папаша», «старик», «мамаша» або значно називають їх «мої предки», - мені робиться боляче і ніяково. Боляче за себе, ніби це стосується мене, і за тих батьків, до яких так звертаються. Чому сьогодні так часто з‘являється зневага дітей до батьків, відчуженість між ними? Чогось подібного, принаймні в наших селах, колись не чули. В Україні не лише до батька, матері, діда, баби, а навіть подружжя, сусіди між собою зверталися на «Ви». Любов і повагу до батьків, старших, як і працьовитість, гідність, релігійність, у наших родинах виховували змалку.
(І.Цюпа)
Диктант
Землю зверху розпустило, а всередині вона була ще промерзла. Хлопчик присів біля нарцисового кущика, обдивився його зі всіх боків, погладив гривку, яка зійшла з-під снігу, зеленіючи, і почав викопувати. Робив це своїми пальчиками. Не пошкодив жодного корінчика, переніс гривастого кущика і посадив його коло маминої грядки.
Доглядав його з ранку й до вечора. Оченята зоріли: мамина грядка чорніла, а його кущик розпустив зелені коси. Йому хотілося, щоб нарцис швидше зацвів, тому приніс у глечику води і підлив його з рота, щоб вода була тепліша. Так він підливав квітку кожного вечора. Мати називала його робітником і гладила по голові.
(Б.Харчук)
(Відокремлені обставини, однорідні члени речення)
Ластів’яче гніздо
Над моїм вікном, у куточку, ластівки звили собі гніздо. По крихітці носили вони у дзьобиках мокру глину, трудячись день у день. Ластівки зігрівали гніздо, здається, не залишали його ні на мить.
Та одного разу трапилося несподіване. Замість ластівки я угледів у гнізді горобця. Він витріщив свої жовті очі, настовбурчився увесь, почував себе хіба ж таким господарем у чужій оселі. Він був незворушний і гордий.
Але бачили б ви , що робили ластівки! Вони злетілися сюди з усіх дворів, кружляли,кричали, плакали. Вони підлітали до гнізда і, вгледівши там розбишаку, знову відлітали на родинну раду. І почалось щось неймовірне. Ластівки прилітали з мокрою глиною у дзьобах і закладали вихід із гнізда. Мабуть, вони вирішили ув’язнити горобця.
Однак горобець, не запідозрюючи про їх замір, лишався у затишному гнізді, непереможний і самовпевнений. Уже ледь-ледь видно його голову, уже тільки очі поблискують з потемок гнізда. А ластівки все несуть і несуть свої останні цеглинки… Така була розплата.
(В. Земляк)
Українські краєвиди
Степ вражає своїм безмежжям, блиском, сліпучістю. І все тут пахне. Пахне особливими пахощами степового різнотрав’я, гарячим лоєм отари, батьковим чабанським духом та відкритою навстіж сухою кошарою.
Спочиває степ, сизіє, бузковіє, гасне, набираючись прохолоди після денної сліпучої спеки. Вечірня зірка, далека невідома красуня, алмазно світить з неба. Місяць зійшов, прадавнє козацьке сонце. Тиша, тиша, мов на дні океану. Океан місячної ночі розливається навкруги. І глибину тиші не зменшує ні сюрчання коника десь у траві, ні шелест тополиного вершечка. Як можна не любити цей зоряний степ уночі! Десь пісня тане далека, наче крізь сон. Повітря чисте, запашне. А над тобою простір,всіяний зорями. Світлою порошею курить Чумацький Шлях - шлях твоїх пращурів, що проходили тут чумаками в чорних дігтярних сорочках…
Вітерець дмухнув, і забриніли стебельця сіна, забриніла тирса тонко. Навіть скошена, навіть ставши вже сіном сухим, вона продовжує співати по-світовому.
(137 сл. О. Гончаром)
Рідний край
Щороку на кінець травня, коли стужавіє, набереться сили земля і її живлющі соки досхочу напоять зело, я вирушаю на рідне Полісся. Усе тут вабить око: калинові гаї, шапкасті зарості верболозу на видолинках та озерах, палахкучі луки, усіяні польовими квітами. Та найбільше причаровує густе квітіння азалії. Її жовтий цвіт, мовби велетенське мереживо свічок, зготовлених з ярого воску, освітлює найтемніші закутки лісових хащ. Навіть похмурої днини, коли над смушковими кронами сосен зависає низьке рядно хмар, довкола розвиднюється вогнями тендітних парашутиків.
Кому хоч раз доводилося бачити, як цвіте азалія, той назавжди запам’ятає те неповторне диво. Усе довкола набирає особливої урочистості. Великі, з жовтим відблиском, пелюстки густо вигойдуються на тендітних ниточках. Бутончики нагадують підвішену догори парасолю.
Її справжня, тобто наукова, назва – рододендрон жовтий, що в перекладі з грецької означає «трояндове дерево». Азалією охрестив рослину шведський природознавець Карл Лінней. «Азалія», тобто суха, бо й справді навіть за найсирішої погоди її гілками можна розпалити вогнище.
(149 сл. за В. Скуратівським)
Розповідали старі люди, що давним-давно був у нашому краї страшний випадок. Прилетіли з вирію лелеки, а весни не прихопили. Мокрий сніг посковував їм крила, вночі ще й морозцем взялося. Бідні птахи безпомічно ходили городами, просячи в людей порятунку. І тоді всім селом зібралися на громадську раду, де було вирішено відловити буслів і перетримати їх у хатах до теплої весни. Годували птахів вареною картоплею.
Лелека біля нашої оселі. Мовби недремна сторожа, стоїть він на своєму шапка стому гнізді. Уважніше пригляньтесь до його лагідний і спокійних очей, стрункої постави. І неодмінно помітите одну особливість: ні, він не гість на вашому подвір’ї, він господар! Його поважні розмахи крил, упевнені, немов у хлібороба, кроки, дбайливе опорядження житла утверджують у нашій свідомості, що присутність лелеки необхідна. Дарма, що наші постійні сусіди вимушені на зими полишати обжиті місця. Весною, як запарує земля, вони неодмінно повернуться, принісши із собою особливий настрій.
(143 сл. за В.Скуратівським)
Сосна стала символом священного дерева. Ще в 41-54 роках нашої ери римський імператор Клавдій ввів культ священної сосни і обряди, пов’язані з весняним святом Атіса. Щороку 22 березня римляни зрубували сосну і жреці несли її до капища Кібели.
При цьому крону дерева облямували обрядовою тканиною, прикрашали вінками з фіалок та статуетками богів.
Фрігійці, як і римляни, вшановуючи сосну, обожнювали і її шишки, яким приписували символ плодючості. Разом з жертвопринесеними тваринами їх кидали в священні підземні ями Кібели, щоб «зробити землю плодючою».
Італійська сосна кінія була найпопулярнішим деревом, яким засаджували околиці Риму.
Не меншої слави зажила сосна й серед слов’ян.
Ось така вона, сосна, цей вічнозелений велет, який прикрашає і без якого важко уявити наше довколишнє середовище. Невибаглива до природних умов, її можна зустріти на стрімких вершинах скель, піщаних пагорбах і сланцях, болотистих видолинках. Сосна є своєрідним довгожителем. У середньому вік дерева сягає 300-500 років, а в окремих випадках і 1000 літ.
( 148 сл. за В. Скуратівським)
Диктант
Небо , чисте та безхмарне, починало сиріти. Праворуч від шляху, на темному просторі, виразно зазначилася чорна купа великого лісу, а просто неї в полі - високе самотнє дерево.
Це той дуб над ярком. Він усе більше та більше визначався, а темний простір ставав усе менше та менше чорним. Ще згодом – і якесь сіро - сріблясте світло мов почало наливатися в темряву. І темрява, мішаючись з ним, ставала з чорної попелястою, з попелястої білою. Уже добре видно стало траву над дорогою, всю в сріблястих неповторних перлах. Праворуч попід лісом клубками котився, сходився і розходився білий туман.
Незабаром червона смужка зазначилася ліворуч над польовим обрієм. Ще трохи - і червоне проміння сипнуло, бризнуло по небу. Туман над лісом захитався дужче, заклубочився й почав розходитись, бліднути й зникати. Сріблясті перла на траві замигтіли ясно – червоним, синім, зеленим, золотим, тремтячи і граючи кольорами.
(133сл. Б. Грінченко)
Диктант
Першій грім. Ліс одягається листям. Чорна горішина вже вистрілює вузькі гострі листочки. Берези вгорі, під самим сонцем, закучерявилися зеленим шумом. Листочки, що маленькі, серцевидні, зморщені, несуть на собі сліди того стиску, в якому жили в бруньках. Линяє кора на березах. Облазить тонкий верхній шар, дерево скидає брудну зовнішню сорочку і стоїть біле, ніжне. Мов припудрена дівчина. Тернеш по стовбуру – вся долоня біла. Від птахів дзвенить увесь простір.
А вночі зацвіло абрикосове дерево. Клен коло озера – в ясній зелені. Листя на деревах з’являється ніби після нечутного шовковистого вибуху. А надвечір холодний вітер. Але він не страшний, бо вже настав час. Коли все росте, зеленіє.
Абрикосове деревце – вже у бджолиному гудінні. Серед бджіл два джмелі. Коли сідає сонце, всі бджоли летять, а джмелі залишаються. Легко перелітають вони з квітки, на квітку, не оминаючи жодної, трудяться вперто й самовіддано.
(137 сл. за П. Загребельним)
Сосна
Сосна. Оспівана в піснях. Опоетизована в легендах, вона завжди була поруч людської оселі.
За будь – якої пори сосновий бір був своєрідною коморою для сільських мешканців. Коли надходила глибока осінь і перший приморозок студив землю, бір одлунював людськими голосами. Усім селом сходилися люди, щоб заготовити глиці. Дорослі й діти нагрібали коп’яки опалої і за літо вистиглої хвої. Нею утеплювали хати, палили в плиті.
Взимку, коли втоптувалась дорога, їздили санчатами заготовляли для розпалу сосновий сухостій.
Улітку та восени в сосновому бору вишукували слизькуваті, притрушені торішньою глицею маслюки, червоно – голубі сироїжки.
На околах крадькувато визирали з – під хвойної ковдри дебелі боровики. Погорбно цабеніли тонконогі мухомори, пов’язавши голівки рябими в горошок хустинками.
А ще в сосновому бору можна було назбирати стиглих суниць, що густими острівцями купчилися на видолинкуватих галявах. Посмакувати терпкою ожиною, прихованою в густому моху, чорницею та брусницею. Вивідавши малинник, де сокоріло лісове птаство.
(138 сл. за О. Гончаром)
Диктант-завдання
Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу простора галява з плакучою березою і великим прастарим дубом. Галява скраю переходить в куп`я та очерети, а в одному місці в яскраво-зелену драговину – то береги лісового озера, що утворилося з лісового струмка. Струмок той вибігає з гущавини лісу, впадає в озеро, знов витікає і губиться в хащах. Саме озеро – тиховоде, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посередині. Містина вся дика, таємнича, але не понура, - повна ніжної задумливої поліської краси. Провесна. По узліссі і на галявині перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава. Дерева ще безлисті, але вкриті бростю, що от-от має розкритися.
На озері туман то лежить пеленою, то хвилює од вітру, то розкривається, одкриваючи блідо-блакитну воду.
- Зробити синтаксичний розбір виділеного речення.
- Морфологічний розбір підкресленого слова.
Диктант-завдання
Дібрати до прийменників синоніми.
Край дороги –
Стати навпроти батька –
По роботі заспівали –
Виписати з тексту прийменники: в одну колонку похідні, в другу – непохідні. Визначити, з яким відмінком вжито виділений прийменник.
Край дороги гаряче спалахнув сніп мерехтливого проміння. З серпом у зігнутій руці випросталась молода жниця, рукавом полотняної сорочки витерла піт з чола.
Жовтогаряче поле загородилося полукіпками, співає косами, сріблиться серпами, увите жіночими спідницями. Пливе обабіч шляху жовта і червона пшениця і аж на горбку зупиняється біля озерця рожевого маку.
Диктант-завдання
Виписати з тексту прийменники. Визначити спосіб творення та відмінок, з яким вжито виділений прийменник.
Долиною появилась річечка, наче хто кинув нову синю стрічку на зелену траву. А за річкою, попід кучерявим зеленим лісом, вся гора вкрита розкішними килимами ярини. Гарячою зеленою барвою горить на сонці ячмінь, широко стелиться килим ясно-зеленого вівса, далі, наче ризи рути, темніє просо. Межи зеленими килимами біліє гречка, наче хто розіслав великі шматки полотна білити на сонці. В долині, край лісу, висить синя імла.
Контрольний диктант
Повівав холодний вітерець. З краю неба насувались білі, наче молочні, хмари. Різно бігли мишасті коненята. Дорога була слизька, і сани йшли в затоки. На обидва боки від дороги, скільки скинеш оком, розстелилось поле, вкрите снігом, мов білою скатеркою. Твердий синявий сніг грав на сонці самоцвітами. Чорне вороння сідало громадами на сніг і знов здіймалося з місця. Вітер дужчав. Насунули снігові хмари і оповили небо.. Василько вйокнув на коні, і вони побігли підтюпцем, наближаючись до лісу, що чорною стіною стояв перед ними. Василько в`їхав у ліс… Мокрий сніг бив у лице Василькові, заліплював очі, налазив за комір…
Щось тріснуло в санях, і Василько дав сторчака у сніг. Коні стали. Василько підвівся, обтріпуючись з снігу, підбіг до саней. Старі, трухляві копили зламались, васаг лежав нарізно від санок. Василько обійшов навкруги санок, оглянув їх і мало не заплакав. Запобігти лихові не можна було…
У лісі зовсім затемніло. На землі й у повітрі білів сніг та манячили цупкі, замерзлі стовбури дерев, закурених снігом.
(За М. Коцюбинським)
Диктант-завдання
Ідеш дорогою, а пообіч степ широкий, такий широкий та розлогий, що не видно йому не кінця ні краю, тільки й усього, що ось там за пагорбом щось зачаєно притаїлося, може, хмарка підкрадається грозова, а може, просто вже інший пагорб витинається. Вийдеш на гору, а перед тобою диво невидане. Унизу долина широка розляглася, озеро чи озерце, а може, й звичайна запруда сріблиться, а там, збоку, ліс починається, синій та густий, літніми фарбами переповнений. Тягнеться кудись у безкрай, в ту далину, що потаємно маскує звичайний собі пагорб, а може, й високу та стрімку гору.
В інший бік глянеш – село далеке заплуталось, тремтить у рухливому серпанку.
- Назвіть види односкладних речень.
- Фонетичний розбір підкресленого слова.
Міні-диктант
Весняного ранку я вийшов на подвір`я і став, зачарований. У саду витьохкувала незнайома пташка. Такого співу я досі не чув. Аж захлинається птаха.
Я вирішив спіймати співуна. Ранніми досвітками виходив, підповзав до високої вишні, на якій було гніздо. Кропива жалила босі ноги й розхристані груди, а серце билося на весь малинник. Соловей спорхував удвох із солов`їхою, вони летіли у темно-синю безвість світанку. Врешті вони покинули гніздо. Лишилося четверо блакитнуватих яєчок.
Сьогодні я став би навколішки і каявся б перед ним. Солов`ї, звісно, мене не зрозуміли б, бо з ними треба розмовляти солов`їною мовою. Моє каяття було б щиросердною сповіддю. З чотирьох яєчок вилупилося б четверо солов`ят… Вони чарували б світ своїми піснями.
- Назвіть кульмінацію в тексті. Які типи мовлення поєднано в тексті.
Урятувати лебедів
Ударила по селу тривога: замерзають лебеді, треба їх порятувати. Мали б під мостом бити ключі, зогріваючи воду, та, коли кілька днів підряд мете й не відпускають морози, теплі ключі вже не здатні зогріти річку. Холод огортає її все завзятіше, водного простору поменшало, і тепер від недавнього вільного плину течії під мостом зостались хіба що з обкришеними за берегами ополонки – сиві струпуваті рани на скутому й знеможеному тілі ріки. А на цих ранах, як бранці й невольники раптової холодної зими, бабрались лебеді в крижаному кришиві.
Витягували лебедів із води, орудуючи нарубаними в лісі осиковими жердинами, до яких поприв`язувано мотуззя. А вже коли витягнутий із крижаної купелі лебідь опинявся не березі, тут потрапляв до рук дітей, котрі обдирали зі знесиленої птиці снігову шкаралущу. Горнучи охлялих і покірних лебедів до грудей і самі скидаючись на лебедів не так піднебесних, як земних, діти несли порятованих птахів до тракторних причепів, вистелених соломою, клали на солому. Знесені до причепів лебеді в усьому корилися рятівникам, покладаючи свою долю на людей, зі зворушливою лебединою довірливістю ввіряючи їм як день нинішній, так і день завтрашній.
(За Є. Гуцалом)
Лугова царівна
… Тимко взявся за косу… Він косив повагом, раз за разом махаючи косою і майже не відчуваючи її в руках, така вона була легка…
Трава розступалася перед ним прозоро-зеленою морською хвилею, розкриваючи те, що раніше приховувала, всю свою потаємну красу. Він бачив, що зверху вона суха, вицілувала сонцем, легка, як подих. А при самій землі, між стеблинками, почепившись манюсінькими світлими крапельками, притаїлись росинки і яскраво поблискують, як надрібно потовчене скло. Хвилинами його брав жаль, і він стримував косу, щоб не порушити тієї затаєної при землі краси.
«Я не знаю, чи там, угорі, наді мною, є життя, але я добре бачу, що вся краса тут, не землі», - роздумував він, милуючись свіжістю зеленого роздолля, що плескотіло біля його ніг. Потім знову став косити, докоряючи сам собі в душі за те, що він милується і все ж таки нищить цю красу.
- Зробити морфологічний розбір підкреслених слів.
- Придумати кінцівку, використовуючи прислівники.
Диктант-завдання
Гори мої, гори, любі мої верхи… Ходив я вами – тужу я за вами. Розкрив я свою душу вам на зустріч, повними радості очима дивився на тебе, блакитна смерічко, на тебе, Таємна Чорногоро, на тебе, синьоокий Черемоше… Затаївши дихання, заглядав у пропасті, годинами слухав шепіт потоків і зливався душею з кожним звуком, з кожним подихом, з кожним останнім відблиском сонця на заході… Дивився, як потопають вершини у синій мглі, як над змією-рікою встає легкокрилий співучий туман… І блисне рожок молодого місяця над горою, задзвонить худоба дорогою калаталами, а над рікою керманичі розведуть велике багаття..
Ніч іде! Непорушними очима дивляться велетні-гори, а ти сам у глибокій многозвучній тишині іде, ледве вловлюючи стежку очима, і потопає у красі.. І сльози радості переповняють очі. Гори ж мої, гори, любі мої верхи!.. Ходив я вами – тужу я за вами… Слово я розумів серед вас, велике слово любові! Ви мою душу широко робили, ви моє серце радістю переповняли вкрай. Упившись вашою красою, я приходив додому світлий, тихої радості повний і в нещастях своїх щасливий.
1. Виписати із тексту 2 – 3 односкладні речення, визначити види.
2. Зробити морфологічний розбір підкреслених слів.
про публікацію авторської розробки
Додати розробку