Збірник диктантів з української мови

Про матеріал

Збірник диктантів для учнів 7-9 класів. Даний збірник буде впоміч вчителям та дітям для підготовки в написанні диктантів.

Велике значення на уроках рідної мови має використання системи усних і письмових вправ, спрямованих на формування активної, різнобічно розвиненої національно-мовної особистості, яка набуті теоретичні знання вміло буде використовувати в повсякденному житті. Ефективність навчально-виховного процесу значною мірою залежить від рівня зацікавленості школярів. Використання художніх текстів, фольклору на уроках мови створюють можливості не лише для більш повного, рглибокого оволодіння мовою, а й для розуміння естетичної природи літератури, її сутності як мистецтва слова.


Перегляд файлу

 

 

 

 

 

Список необходимых принадлежностейз української мови

ІДЕЇ НАРОДОЗНАВСТВА НА УРОЦІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

 

Упродовж віків український народ створював свої обряди, шанував традиції, дотримувався звичаїв, що були засновані на християнських морально-етичних засадах. Відомий знавець традиційно-культурної спадщини Олекса Воропай вирізнив народні звичаї в унікальне явище, наділивши їх неповторною народознавчою силою. Він констатував, що звичаї народів - це ті прикмети, за якими розпізнають народ, не лише у сучасному, а й у його історичному минулому, це міцні елементи , які об'єднують окремих людей в один народ, в одну націю

Досконале вивчення й оволодіння здобутками минулої спадщини закладає підвалини національно - свідомого громадянина, бо, як зазначає І. Огієнко, культура наша давня, велика, оригінальна, самостійна, і серед слов'янських народів посідає почесне, одне з перших місць. Особливу роль мови у вихованні громадянина - патріота, вважав вчений, є виховання рідною материнською мовою, бо особа, що не зросла на рідній мові, загублена для нації, бо ціле життя буде безбатченком, і справи рідної нації будуть їй чужі

Національна спрямованість освіти полягає у невідділенні освіти від національного грунту, її органічному поєднанні з національною історією і традиціями, збереженні та збагаченні культури українського народу. Для того, щоб діти стали народом, треба, щоб ланцюг духовності народу не переривався. Кожне покоління повинно виховуватись у народному дусі, на ідеях та засобах народознавства.

Виховання підростаючого покоління для кожної нації є найважливішим складником національної культури. Формування особистості учнів засобами народознавства на прикладі народних звичаїв, обрядів, традицій, на кращих зразках творів художників слова сприяє навчальному та виховному процесу.

Особливої уваги набуває сьогодні питання формування духовного світу учнів, цілісних світоглядних уявлень, загальнолюдських ціннісних орієнтирів шляхом прилучення через мову до культурних надбань рідного народу. "Освіта і виховання, як зазначає Ю. Руденко, є найважливішими компонентами культури, яка в усьому світі розвивається національними шляхами"

Використання на уроках мови народної творчості дасть змогу учням збагнути суть мови не лише як засобу спілкування, а й як виразу національної психіки, мудрості народу, його духовної культури, що яскраво представлено у прислів'ях, приказках, загадках.

Особливої уваги набуває це складне питання сьогодні, у час реформування мовної освіти в Україні, коли українська мова розширює сферу свого функціонування. Нині зростає увага до культури усного і писемного мовлення. Необхідно широко використовувати на уроках рідної мови матеріали фольклору. Джерелом, з якого довго питимуть нащадки, назвав фольклор П. Грабовський, бо все краще, створене народом, базується на народному грунті, живиться народною мораллю. І. Франко розглядав народну творчість як пропедевтику історії мови і літератури. Він відзначив великі потенційні можливості фольклору для виховання молоді, бо саме в своїх приповідках, піснях і казках народ "поставив" тривкий пам'ятник своєї здорової, розумної, чесної мислі, своєї прихильності до світла, до справедливості.

К. Ушинський вважав, що немає кращого засобу привести дитину до живого джерела народної мови, ніж прислів'я. Подібну думку виражав В. Сухомлинський: "Коли виникає питання: а чим же найбільше виховують уроки мови?, - то кожного разу переконуєшся в тому, що її виховна сила - саме у формуванні, в утвердженні чутливості до слова, до найбільших порухів душі, виражених у ньому. Слово в устах вчителя - це сила, яку нічим не можна замінити. Він привчав дітей вслухатися у звучання слова, вдумуватися у його зміст, любити прислів'я та приказки, створювати казки за зразком народних. Актуальними є сьогодні думки видатного українського вченого, педагога В. Сухомлинського, який був переконаний, що без казки - живої, яскравої, яка заволоділа свідомістю і почуттям дитини, неможливо уявити мислення і дитячого мовлення. "Казка є тим різцем, який відточує найтонші риси індивідуального мислення і в той же час розкриває дитячі серця назустріч один одному, творить тонкі інтелектуальні взаємини дитячого колективу.

З невичерпної народної скарбниці вибирав І. Нечуй-Левицький засоби творення художнього портрета, які надають розповіді виразності, об'єктивності, особливого народного колориту. Письменник для змалювання художніх портретів використовував символи народнопоетичної творчості: гнучка, як тополя; гарна, як червона калина; гарна, як квіточка; тиха, як тихе літо; куслива, як муха в Спасівку; темні блискучі, як терен, очі; брови чорніли, як шовк; губи, як золото та інші.

До невсихаючих фольклорних джерел вели педагогічні стежки, що їх проклали Г. Сковорода, Т. Шевченко, Олена Пчілка. Додамо до цього, що фольклорні тексти бажано використовувати у процесі опрацювання багатьох розділів програми з мови. Так, наприклад, до прислів'їв та приказок слід звертатися під час вивчення іменника, дієслова: ("Як у воду глянув"; "Не все те золото, що блищить"; "Неправдою світ пройдеш, та назад не вернешся"); під час вивчення займенників, числівників: ("Яка шана, така й дяка"; "Яка хата, така й правда"; "За одного битого двох небитих дають"; "Не той друг, хто медом маже, а той друг, хто правду скаже" і т.д.).

До батьківського порога, до батька й матері, до рідних і близьких зверталися у своїх творах М. Стельмах, О. Довженко, А. Малишко, В. Симоненко та інші. Вони черпали в народній творчості не лише творчу снагу, а й сюжети та образи, художні засоби.

Я знаю, що навіки і віднині

Мені очей старечих не забуть,

Подвір 'я тихе і дідівську хату,

Казок дніпрових золоті мости,

Тебе, маленьку, рідну, сивувату,

Дано навіки в серці пронести.

(А. Малишко)

А з якою гордістю, спростовуючи походження В.Симоненко заявляє:

Я із древнішого роду,

Бо я - полтавський мужик.

Згадаймо, з яким шануванням, теплотою і захопленням О. Довженко розповідає про своїх бабу і діда, батька і матір: "Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Весь в полоні у сумного і весь в той же час з якоюсь внутрішньою високою культурою думок і почуттів..."

Вивчення мови не можна відривати від мовлення, в якому виявляється живе буття мови, а найвищий вияв мовлення вбачається у художній літературі, бо справжнє розуміння слова випливає з розуміння його семантики, форми, вивчення певних граматичних понять, явищ, категорій вносить у процес пізнання ті стимули, які роблять його емоційно насиченим. Вони дають змогу створювати таку атмосферу уваги до слова, яка збагачує уроки мови, наповнює конкретними прикладами ті закономірності, про які йдеться на заняттях. При цьому зростає словниковий запас учнів, їх стилістична і загальна мовна культура та грамотність. Виразне звучання художнього твору на уроках мови розкриває перед учнями художню силу слова, за допомогою якого відтворюється велич природи, внутрішній світ людини, її переживання, болі, прагнення.

Для ефективності мовно-народознавчого виховання потрібна система роботи над виражальними засобами мови, тому важливо спеціально добирати тексти з глибоким змістом народознавчого характеру, розробити низку завдань до дібраного дидактичного матеріалу, на основі яких учні пізнавали б особливості історії нашого народу, його культуру, побут, звичаї, людину - громадянина, патріота України.

Велике значення на уроках рідної мови має використання системи усних і письмових вправ, спрямованих на формування активної, різнобічно розвиненої національно-мовної особистості, яка набуті теоретичні знання вміло буде використовувати в повсякденному житті. Ефективність навчально-виховного процесу значною мірою залежить від рівня зацікавленості школярів. Використання художніх текстів, фольклору на уроках мови створюють можливості не лише для більш повного, рглибокого оволодіння мовою, а й для розуміння естетичної природи літератури, її сутності як мистецтва слова.

 

 

Укладач:

Вчитель української мови та літератури

КЗ «Кальчицька ЗОШ І-ІІІ ступенів»  Безсонна О.М.


БУДОВА СЛОВА І ОРФОГРАФІЯ

 

ЛЕГЕНДА ПРО КАЛИНУ

Колись на Україну нападали турки і татари. Усе нищили на своєму шляху, а дівчат і хлопців забирали у полон. І ось одного разу хотіли забрати у рабство першу красуню села. Але дівчина почала тікати. І могла утекти, та на лихо зачепилася за дерево своїм червоним намистом. Намисто розірвалося, посипалися на землю червоні намистинки.

Забрали вороги красуню, і там вона загинула.

Червоні намистинки зійшли, з них виросли прекрасні кущі з червоними ягідками. Назвали їх люди калиною. З того часу й росте на землі цей чудовий кущ. (88 слів).

ЦІЛЮЩА РОСА

На початку травня селяни виходили «збирати росу». Вдягали святкову одіж, брали їжу і на світанку сходилися до одного з сусідів. Вирушали у поле, коли прокидалося досвітнє проміння.

Йшли парами. Чоловік і дружина, хлопчик і дівчинка. Дорогою не розмовляли, а як траплялися стрічні, то віталися лише поклоном.

Біля ниви розстеляли скатертину й виставляли сніданок. Господар брав до рук вишитого рушника з хлібиною і запрошував усіх тричі обійти житні сходи. Потім скроплювали один одного росою, бажали міцного здоров’я та щастя. Тоді збирали у долоні росу і зливали у пляшечки, щоб вигоювати нею рани.

(За В. Скуратівським)  (91 слово)

«ВОДИТИ КУСТА»

 У давнину Новий рік починався у березні. Наші далекі пращури вірили у чудодійну силу сонця, місяця, блискавки, дерева, річки, озера. Гадали, що з пробудженням природи має обов’язково народитися Новий рік. Тому з приходом весни люди збиралися на галявах, співали, водили танки, грали в різні ігри.

Дівчата йшли в діброви. Вибирали прекрасну дівчину і старанно прикрашали її зеленими галузками. Решта плели віночки, одягали їх на голівки і йшли селом з піснями. Заходили до осель, вітали господарів з новим роком, бажали родині щастя, здоров’я, багатого врожаю. Цей обряд називається водити куста.

ПІСНІ

Починалося опанування пісенними скарбами народу, прилучення до його обрядів, уявлень, вірувань з дитинства. Тому є суто дитячі колядки та щедрівки, веснянки, русальні пісні. У закличках і промовках діти зверталися до сонця, дощу, вітру, комах, рослин. Це сліди віри давньої людини у магічну силу слова й дії.

Немало дитячих пісень, приспівів та віршиків зазнало їх власного творчого втручання, бо у дітей своєрідне почуття смішного, особлива фантазія. Тут тварини, птахи, комахи сіють, жнуть, косять, прядуть, тчуть. Так пісня ще раз нагадувала дитячі про працю, яка залишається основою життя.

(«Народний календар»)  (87 слів)

 

 

КАЛИНА

Ми живемо в Україні і любимо її гарну та співучу мову, її прекрасних людей, її пишну природу. Наша земля красива і щедра. Росте все: жито, пшениця, городина. Цвітуть квіти, зріють плоди. Але особливою любов’ю користується у нас калина.

Росте калина у гаях і дібровах, на схилах, на лісових галявинах. Садять калину біля хат, щоб весною білим цвітом милувала, а зимою від застуди лікувала.

Ягоди калини люблять люди, птахи. На смак вони кислі і трохи гіркуваті, але дуже корисні.

Перед далекою дорогою мати напувала сина калиновим чаєм, а з собою давала хліб з калиною.

Коли в домі свято, на стіл поряд з хлібом кладуть калину.

 (104 слова)

 

6 клас

КУПАЛЬСЬКІ ВОГНІ

Повечеряв я швидко. Всюди молодь, співи. Серед вигону лежала велика купа дров. Навпроти стояли хлопці. Біля них стирчала у землі висока тичка з прив’язаною солом’яною лялькою. Це і було Купайло.

З другого боку гуртувалися дівчата. У кожної на голові віночок з кольоровими стрічками. Вони тримали вербову гілку. На ній красувалися живі квіти та стрічки. Називалася вона Мареною.

Раптом лялька пойнялася вогнем. Хлопці віднесли її до дров, підпалили сухостій.

Вогонь поволі згасав. Найсміливіші хлопці почали перестрибувати через багаття.  (93 слова)

(За В. Скуратівським)

 

ЧОРНИЛО

Народний спосіб виготовлення чорнила досить простий, але цікавий. З достиглих дубових кисличок вичавлювали сік. Його тримали лише у глиняному посуді. Потім туди клали якусь іржаву. За добу сік з’їдав  іржу. Це вже було чорнило красивого позолоченого кольору.

Особливо цінувалося так зване дубове чорнило. Протягом століть воно не блякло і не змивалося водою.

У Київській Русі всі важливі державні документи, грамоти та літописи писалися саме таким чорнилом.

У тих місцях, де дуби не росли, чорнило робили з ягід бузини або крушини. У гірській місцевості розчиняли спеціальний сорт глини.

(За В. Скуратівським) (91 слово)

ІМЕННИК

ЦІЛИТЕЛІ ЛЮДСЬКІ

Лікарські рослини. Їх обвіяли свіжі вітри, зігріло сонце, напоїла пречиста роса, купало в небесних потоках зоряне світило. Тому і додають вони здоров’я людині.

У давні часи на збір трав часто збирався цілий гурт. На світанні люди розходилися по луках,зрізали цілюще зілля.

Для дівчат золотим правилом було заготовляти на зиму пахучі квіти, якими разом з кольоровими стрічками прикрашали волосся.

Пучки запашних квітів мама затикала коло сволока, клала на покуті  біля ікон.

Немовля обов’язково купали у настояних травах. При цьому купіль ставала приємною,а маля схожа на квіточку.

Так українці шанували природу, переймалися її красою, ласкавістю, щедрістю. (98 слів).

ПЕРШЕ КУПАННЯ

Надзвичайно важливим моментом у житті новонародженого вважалося перше купання. Воно повинно було забезпечити дитині не гірку, а щасливу долю. Тому у купіль клали любисток, м’яту, хміль, льон, череду. Ці трави мали заспокійливі, протизапальні властивості, відганяли нечисту силу.

У деяких районах України до купелю додавали знаряддя праці. Тоді діти не ліниві будуть, а працьовиті.

У купіль дівчинки кидали пелюстки з першої квітки ранньої півонії. Квітку берегли, щоб ніхто чужий не зірвав, так могло трапитися. Говорили, що щастя немовляти викрадено.

Після купання під подушечку ховали чебрець, любисток, материнку. Хлопчику у підгузник клали васильки щоб сильним був рід. (95 слів).

ВІЙСЬКОВА ХИТРІСТЬ

Того літа уродило густе жито, та зібрати його людям не пощастило. Гонець приніс тривожну звістку, що на підступах спопеляють села, вбивають мирних людей, виловлюють і відправляють у неволю хлопців та дівчат татарські ординці. Довелося поспішно гуртуватися біля замку.

На другий день татари оточили фортецю. Зійшов один тиждень, повернуто на другий. Гинули захисники, танули харчові припаси, бракувало води.

І тоді житочі відчинили дубову браму. У підвір’я замку сипонула татарва. Раптом на тісне скопище чужинців полетіли дерев’яні колоди, в яких гніздилися бджоли. Розгнівані комахи кинулися на завойовників. Перелякані ординці тікали геть.

(За В. Скуратівським) (98 слів).

ПРИКМЕТНИК
ЗНАК БОГИНІ

Дивною була ота оранка. Слідом за плугатарем одиноко крокував уважний русобородий чоловік. Він зрідка промацував свіжу скибу палицею, нагинався і пучками розтирав теплі грудки землі.

Раптом сонцем сяйнуло червонясте коло надщербленого полумиска з небаченими візерунками. Настала мить великого відкриття.

Ішов тисяча вісімсот дев’яносто шостий рік. Вікентій Хвойка стояв у борозні і тримав у руках мистецький витвір прадавньої людини.

Рік тому він відшукав сліди прадавнього поселення з подібним череп’ям. То біли залишки ще невідомої людської культури, а до неї належала й остання знахідка.

Над синявою Дніпра у садках біліли хати села Трипілля. На честь нього було названо відкриту археологом культуру.

(Михайло Іванченко) (100 слів).

 

МОГИЛИ СЕРЕД СТЕПУ

Романтичним було життя у чумаків, але й вельми нелегким. Далека путь. І розбійники нападали на них, і хвороби перетинали нитку життя.

Ховали чумака при дорозі. Одягали у чисту сорочку, клали у свіжовириту яму, кидали по жмені землі, насипали могилу. Ставили на ній не низьку, а високу тичку з прив’язаною хусткою. Чим довшою була валка, тим вище виростала могила. Ховали і поминали із сумною чумацькою піснею.

Нині одинокі кургани у степу інколи називають чумацькими могилами. Багато їх було. Та за сто з лишком років після занепаду чумаччини їх здебільшого зрівняли з землею.

(«Народний календар») (94 слова).

ЧИСЛІВНИК

СЛАВА І ГОРДІСТЬ СЕВАСТОПОЛЯ

Його намагалися розбити з моря, розбомбити з повітря, підірвати із суші, але воно знов і знов воскресало з попелу. Перший бій Севастополь прийняв через сто років від дня свого народження. Триста сорок днів і ночей тривала оборона у тисяча вісімсот п’ятому роках. Могутнім бастіоном на шляху фашистських загарбників постав він у період Великої Вітчизняної війни. Двісті п’ятдесят діб захисники вибивали ворога. Одразу після визволення дев’ятого травня тисяча дев’ятсот четвертого року Севастополь почав відродження своєї слави. Тому особливої урочистості й краси надають місту обеліски, пам’ятники, монументи. Їх більше як шістсот на цій священній землі.

(«Народний календар») (99 слів).

ЗАЙМЕННИК

НАЙВИЩИЙ ЗАКОН СПРАВЕДЛИВОСТІ

У кожної людини є доля. Є вона й у землі, народу, нації, держави. Суть його у тому, що кожний одержує по заслузі. Чинимо добро чи зло і потрапляємо під певні закони, які діють бумерангом. Будь-які тяжкі провини предків можуть вплинути на долю нащадків. Добродіяння ж роблять славу родоводу. Тому у кожного має бути розвиненою совість. Треба утримувати себе від поганих учинків, лихих намірів. Зло довго не забувається і породжує зло. Добро умножує добро, торує шлях справедливості.

(За Катериною Мотрич) (97 слів).

ЗАЖИНКИ

Зажинки починали у будь-який день, крім понеділка. Він вважався важким для важливої роботи. Жінки одягалися святково і всім сімейством вирушали в поле.

Першою починала зажинки не яка-небудь жінка, а найстарша. Їй дозволялося нажати початкового снопа. Якщо у родині біла дівчина на виданні, то з його зерен мали спекти весільний коровай.

Впоратися зі жнивами требі було як найшвидше. Тому цієї пори ніхто не топив піч. Усі були у полі.

Нарешті дожато останню гінку, снопи пов’язано і складено у полукіпки. Пора зрізувати бороду і плести обжинковий вінок. Його врочисто накладали найкрасивішій молодиці.

(За В. Скуратівським) (93 слова).

ЛЕГЕНДА ПРО ЛЕЛЕКУ

Бог поселив людину на землі і доручив їй віднести на край світу лантуха. У нього біла зібрана всяка нечесть. Бог попередив чоловіка, щоб він не розв’язував мішка. Ніс його чоловік казна-скільки днів, втомився та сів на перепочинок. Захотілося йому взнати, що там у тому мішку. Розв’язав зашморг, а звідти виповзли вужі, жаби, гадюки, ящірки.

Розгнівався бог і перевтілив людину у птаха який сам усе життя повинен виловлювати випущену на волю нечесть.

Ось так людина в прообразі лелеки і досі ходить полями, болотами. Визбирує плазунів. І ніхто не допомагає йому.

(За В. Скуратівським) (93 слова).

ДІЄСЛОВО

ОСВІТА В УКРАЇНІ

Період козаччини в Україні відзначався активним розвитком шкільної освіти. На Запоріжжі навіть була посада отамана січової школи. Вчилися у ній на кошти кошового товариства.

Не тільки на Січі, а у кожному селі намагалися відкрити школу. Поширені були також братські школи. У великих містах існували середні навчальні заклади. Називали їх колегіумами. Далеко за межами України славилася Києво-Могилянська академія. Це була перша вища школа східних славян.

Останній гетьман України Кирило Розумовський мріяв у колишній козацькій столиці Батурині відкрити університет.

Ось так шанувало козацтво освіту й науку, думало й дбало про майбутнє покоління.

(«Народний календар») (93 слова).

ХЛІБ У ЗВИЧАЯХ І ПОВІРЯХ

Хліб завжди берегли, цінували, ставились, як до святині. Про нього народ створив багато повір’їв.

Пильнували, щоб хліб не падав на землю. А як упаде слід підняти, обтрусити і покласти птахам.

За гріх вважалося надкусити і недоїсти шматок. Хліб після поминок роздавали людям. Не можна його викидати свиням, бо на тому світі покійному хліба не дістанеться.

Перший хліб нового врожаю давали потроху собаці чи котові, щоб людям не вадило.

(«Народний календар») (94 слова).

БЕЗКРОВНА ВІЙНА

У пам’яті записано все. І життя людини, і життя країни. Багато сторінок нашої історії списано кривавим  і чорним. Читаєш і подумки здригаєшся від жаху. Особливо вражають  сторінки про голодомор тисяча дев’ятсот тридцять другого – тисяча дев’ятсот тридцять третього років.

Пішов голод Україною. Вмирали на плодючих чорноземах, просто на полях, на шляхах, у холодних хатах і на лавах вокзалів, поодинці і сім’ями, вилягали роди і села. Голод забрав тих, хто за шмат насущного не стежив і не доносив на брата, не виривав останній окраєць з голодних дитячих ротів, не вмів торгувати святинею, красти, вбивати.

Це було не стихійне лихо, а сплановане Сталіним знищення нації.   (З газети «Освіта») (104 слова).

ПОВТОРЕННЯ У КІНЦІ РОКУ

БАГАТО ВМІЛИ НА СІЧІ

Запорізьку Січ населяли не тільки хоробрі воїни, а й великі працелюби. Запоріжці займалися хліборобством, скотарством, ремеслом, торгівлею.

На Січі існував цілий клас козаків, що називалися гречкосіями. Жили вони у зимівниках, селах і бурдюгах, хазяйнували на землі. Зерна мали багато, вміли зберігати його. Були січовики прекрасними конярами. Царі, королі, вельможі вважали запорізького коня найдорожчим подарунком.

Українська рогата худоба славилася на всіх ринках Росії.

Не мали рівних козаки і в рибальстві. Вони приручили видру і навчили її ловити рибу.

І торгівцями були неабиякими. Чумацтво поклало початок українським купцям і промисловцям. Отож багато чого вміли козаки.

(«За А. Онищенком) (97 слів).

 

САВУР-МОГИЛА

Жив собі в одному українському селі кріпак Клим Савур. Пан поглумився над його нареченою. І тоді юнак став мстити гнобителям за образу. Він орлом літав по донецькому степу, захищав знедолених та бідних.

Але пани з військом оточили його ватагу. Бачить Клим, що не вибратися йому з оточення. Наказав товаришам вкопати на підвищенні стовпа, до нього приставити колоди, а зверху засипати землею.

Ввійшов Савур з побратимами у дерев’яний курінь і скомандував рубати підпору. Впав стовп і поховав під насипом сміливців.

Люди стали приносити сюди пригорщами землю і виріс на тому місці високий пагорб, який і назвали Савур-Могилою.

(З книги Олефіренко Вадима «Дума і пісня») (97 слів).

 

НАРОДЖЕННЯ ХЛІБИНИ

Близько семи тисяч років тому плем’я хліборобів поселялося на берегах Дніпра, Дністра, Бугу. Заколосилися щедро хлібини ниви.

Чоловіки обробляли ґрунт, сіяли і доглядали врожай. Жінки збирали зерно, розтирали його між каменями, готували борошняну юшку. Випікати хліб тоді ніхто не вмів.

Та ось трапилось казна-що. Важкі темно-сірі хмари облягли небо, линув дощ. Землероби повернулися з поля.

Юшка цього разу вдалася густою і несмачною. Випадково господиня хлопнула її на розпечений вогнем камінь. Тісто швидко спеклося. Одна з жінок схопила борошняне кружальце і хотіла викинути його геть. Та воно так принадно і солодко пахло, що та не втрималася і покуштувала. Почуття здивування охопило жінку. Так народилася паляниця.

(«Народний календар») (110 слів).

7 клас

Систематизація та узагальнення вивченого

 

БАТЬКІВСЬКІЙ ПОРІГ

Рідна домівка. У цих словах всі людські сподівання.

Про власну хату співано у багатьох піснях. Тільки у рідних стінах людина почувала себе господарем.

Наші предки на нових землях вибирали наймальовничіші місця, біля води, з багатими угіддями, зручні для оборони від ворога. Саме там мали постійно жити їх родини.

У народі говорять, що чоловік за життя повинен збудувати дім, посадити дерево, виростити дитину. Хати на Україні будували з дерева, глини, соломи, очерету, лози.

Не тільки у свята, а й у будні господині білили хату, розписували стіни, сволоки, стелю, піч. Долівку змащували червоною глиною,  застеляли пахучим різнотрав’ям: татарським зіллям, м’ятою, чебрецем. Під вікнами оселі висаджували півники, мальви, бузок та калину.

(109 слів).

ОБІД

За давньою українською традицією обід вважався священним. Обідали завжди всією родиною в один і той же час. Першим за стіл сідав глава сім’ї.

Під час обіду заборонялося сміятися, галасувати і навіть голосно розмовляти. Треба помити руки, тихо помолитися, мовчки сідати до столу і не лізти поперед батька. Саме батько першим починав їсти, а за ним уже всі домашні.

Не можна за обідом лаятися, бо у хаті хліб переведеться. Тому всі тихо і поважно обідали. А дітям не дозволяли й ногами гойдати, бо нечистий причепиться. Не можна грюкати ложками чи ножем.

Їли із спільною миски, кожен своєю ложкою. Якщо сім’я велика, дітей садовили окремо.

(Л. Артюх) (103 слова).

ДІЄПРИКМЕТНИК

ЛЕГЕНДА ПРО ПІСНЮ

Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну і порядок, росіяни – владність. Полякам подарував здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики.

Обдарував усіх і раптом побачив дівчину, одягнуту у вишивану сорочку. У русій косі, переплетеній синьою стрічкою багрянів кетяг червоної калини. Очі, затуманені слізьми і журбою, благально дивилися на Бога.

Узнав Господь, що це Україна, потоптана чужинцями і залита кров’ю.

Замислився Бог. Все роздав народам, Україні нічого не залишив. Та пригадав, що має неоціненний скарб.

Узяла дівчина дарунок, міцно притисла до серця. Поклонилася низенько. З ясним обличчям і вірою понесла у народ. Понесла пісню. (108 слів).

ЖІНОЧІ ПРИКРАСИ

З прадавніх часів дійшли до нас свідчення, що вже тоді жінки біли не байдужі до прикрас. Ще у княжій Русі полюбляли довгастої форми золоте намисто, виготовлене з прозорого скла, оздоблене срібною чи золотою платівкою. Не рідкість й намисто з бурштину, добутого у середній течії Дніпра. Жінки та дівчата гетьманської України прикрашали себе справжніми коралами. За старовинним звичаєм, призабутим у наш час, хлопці щедро обдарювали своїх дівчат коралами.

 Колись носили жінки на шиї дукачі. Це золоті, срібні монети або несправжні дукати виготовлені місцевими ювелірами.

 Був і тут гарний звичай. Хрещений батько дарував золотий дукач своїй похресниці, коли їй виповнювався рік.

Намисто з литих мідних хрестиків, нанизаних на ремінчик, шнурок або дріт, називалося згарда. Тепер можна зустріти його на Гуцульщині.

(Н. Руденко) (113 слів). 

ПОКУТЬ

У традиційному селянському житлі покут розташовувався по діагоналі від печі. Біля нього стояв стіл, накритий скатертиною, і хліб-сіль.

Це місце вважалося святим. У почесному кутку висіла ікона, обрамлена вишитим рушником, який називався божником. Зверху божник прикрашали засушеними квітами рути-м’яти.

Під іконою звисав каганець, уподібнений до панікадила. Стояв пучечок колосся. З його зерен, освячених у церкві, робили перший засів.

На покуті ставили зело, посвячене на Маковія, і галузки червоної верби, страсну свічку та пляшечку з водою, принесену з Водохреща.

Найсвятішим місцем в оселі був покуть. Тут проходило майже все життя людини. Від народин і до смерті. Народні звичаї, пов’язані з покутем, мали не тільки магічну, але і символічну ознаку.

(За В. Скуратівським) (110 слів).

ДІЕПРИСЛІВНИК

ВЕДМЕЖА ВДЯЧНІСТЬ

У місцевому бору з’явився ведмідь. Зла він людям не чинив, але нікого не допускав у свої володіння, боячись, щоб селяни не дерли мед диких бджіл.

Та ось, пересиливши страх, до лісу помандрував сільський свинопас. Діставшись до галявини, заповзявся збирати смаковиті суниці. А тут зачувся шурхіт сухостою. Піднявши голову, пастух остовпів. Прямісінько до нього чалапав волохатий володар нетрів. Утікати білу пізно. Клишоногий стояв поруч, простягаючи дебеле лапище. Глянувши на нього, чоловік відсахнувся. На ведмежій лапі, опухлій і закривавленій, стирчала розкарячкувата скалка. Зрозумівши все, свинопас витяг деревину, і ведмідь пішов геть.

Згодом знову з’явився клишоногий, тримаючи у лапах щільник меду. Так ведмідь віддячив людині за її ласку.

(За В. Скуратівським) (108 слів).

СМЕРТЬ ЯНИЧАРОК

Козаки під проводом Івана Сірка, налетівши у Крим, звільнили з татарської неволі кілька сотен бранок. Вивівши їх у рідні степи, кошовий помітив у деяких на очах зажуру і сльози.

Козаки здивувалися. Бранки повинні були радіти волі, а не ховати на обличчі сум. Спробували розпитати про їхнє горе, але вони вперто мовчали.

Кошовий Сірко, подумавши трохи, дозволив жінкам обрати подальшу дорогу. І тоді чимало звільнених бранок знову, як стадо овець, пошкандибали до Криму. Дивлячись на це, козаки стиснули шаблі від гніву і презирства. Багато їхніх побратимів, визволяючи рабів, загинуло у бою.

Не витримали нерви у синів України. Невеликий загін, наздогнавши яничарок, вчинив самосуд.

(За літописом Величка) (103 слова).

У ХАТІ ДІТИ

Дитячий щебет, наповнюючи хату, робить її безмірно щасливою. А сміються, щебечуть вони, коли здорові. Мати, відшукуючи серед природи, знала найефективніші засоби для лікування недуг.

Лікуючи у дитини понос, мати варила сухі груші, напувала маля крутим узваром. Або давала подрібнені внутрішні оболонки курячих пупків, заварювала корінь чи кінського щавлю.

Дитя упало, заболіла у нього спинка. ЇЇ одразу змащували теплим козячим чи овечим жиром. Кінчиками пальців погладжуючи хребет.

Немовля плаче, погано спить, смикає ніжками. Тоді робили компрес з полину. Змочуючи полотнину у відварі, клали її на животик, прикривали пергаментом, укутували.

Маля переплутувало день і ніч. Брали чорну курку, вмочували її голову у відро з водою. Прокип’ятивши воду, купали у ній дитя. Дивно, але допомагало.

(За Н. Зубицькою) (113 слів).

ПРИСЛІВНИК

ТОПОЛЯ

Лише один погляд на тополю, і мимоволі напрошується порівняння з дівчиною. Струнка, висока і тендітна стоїть край дороги чи посеред поля і немов журиться чогось.

Українські легенди кажуть, що колись-таки біла тополя дівчиною…

Зненацька налетіли на село турки, старих порубали, молодих у полон забрали.

Іде у невільничому гурті дівчина. Кожен крок їй все важче дається, бо веде він подалі від рідного дому.

Вночі стомлені бранці поснули, заснула і варта. Тільки дівчина не спала, тишком-нишком звільнившись від пут втекла. На світанку побачила за собою кінну погоню. Біжить полонянка і рідні степ і поля благає, щоб порятували. Та уже вхопив її за коси людолов. Вхопив, але рука сковзнула з гілки. За мить одну обернулася дівчина тополею.

(За Бондаренком) (124 слова).

ДО БАТЬКА ПО РОЗУМ

Здавна повага до старших, до батьків вважалася у народі рисою, властивою кожній порядній людині. Навчаючи дітей шанувати старших, розповідали їм різні повчальні історії…

Казна-коли старих людей, які вже нічого робити не могли, спускали на лубках у провалля. А один чоловік дуже любив свого батька і, не виконавши жорсткого закону, заховав його у хліві і годував таємно.

Через деякий час трапився недорід. Нічим сіяти було.

Старий побачив, що син журиться. Розпитав про все і порадив зняти снопи із  стріхи, ще раз обмолотити і засіяти. Син так і вчинив.

Зійшов у нього хліб найкраще. Всі сім’ї допитувалися, як до такого додумався. Він спочатку мовчав, а тоді розповів про батькову науку.

Відтоді шанують старих, бо вони мудрі, життям биті, завжди розуму навчать.

(119 слів).

ЛЕГЕНДА ПРО КАЛИНУ

То було давним-давно. В одному селі жила привітна і чарівна дівчина Калинка. Люди любили її за добре серце.

Навесні дівчина пішла у ліс. У глушині його викопала тонесеньке стебельце і посадила вздовж дороги. Щоб воно прийнялося, Калинка аж від своєї хати носила воду з криниці та поливала. І почав, наливаючись силою, розростатися великий кущ. Згодом покрився білосніжним цвітом. Осипалися пелюстки. Зблиснули червоними намистинками ягоди, а у кожній ягідці заховано зернятко, схоже на маленьке серце.

Зненацька налетіли чорні круки на отчий край. Рятуючи рідні оселі, Калинка завела людоловів у непрохідні хащі і там загинула від шаблі ворога.

Саме з крові дочок українського народу зросли калинові кущі.

Не рубай калину, бо то гіркі сльози України.

(117 слів).

СЛУЖБОВІ ЧАСТИНИ МОВИ

НЕОПАЛИМА КУПИНА

У тихій і затишній долині било з-під землі кришталеве дерево. Тут давним-давно осіли люди. Жили мирно і щасливо, аж поки на рідний край не напали татарські орди. Не раз налітали люті вороги, але щоразу підіймалося з руїн село.

Якось зненацька наскочили ординці, спалили хати та повели всіх людей у полон. Нікому вже білу відбудовувати село. І тоді сталося диво. На попелищі виросли пречудові рослини, які не боялися вогню Спалахнувши полум’ям, вони самі залишилися цілісінькими. Здавалося, що в них уселився дух непоборного українського народу. Ніякими ворогами не скорений.

У народі назвали цю квітку неопалимою купиною. Саме так у деяких місцевостях України говорять про ясенці, що споріднені з рутою запашною Ясенець мав цупке темно-зелене листя, схоже формою на листочки ясена. (121 слово)

 

ЧИСТИЙ ЧЕТВЕР

Напередодні Великодня у четвер, п’ятницю і суботу належало особливо суворо поститися.

До чистого четверга годилося прибрати у хаті. Попрати, помазати, побілити, помити вікна й усе начиння, зробити порядок у господарстві. У цей день прикрашали хату чистими рушниками, застеляли стіл скатертиною, запалювали під образами лампадку і молилися. Хворі на шкірні хвороби до сходу сонця купатися до річки, взяти з собою «непочатої води», щоб помитися нею вдома. Вода Чистого четверга вважалася цілющою і змивала всілякі хвороби.

У Чистий четвер обпалювали у печі грудку солі. Нею солили всі великодні страви, щоб не нападала ніяка напасть. Допомагала ця сіль і людям, хворим на шлунок чи печінку.

(«Народний календар») (110 слів)

ЯКБИ КАМІННЯ ГОВОРИЛО

О, розказало б тоді чимало такого, про що не оповість ніхто із живих! Але воно мовчить. Тому довговічніше від нас, незворушне, безстороннє. І все ж, коли людина схоче, заговорить і камінь, багато розповість горянинові.

Гей, гей, діди чули від своїх дідів, що опришок Пинтя кам’яними ядрами з дерев’яної гармати розбив хустський замок, збудований місцевими панами.

А он бачите ті скелі? То скелі Довбуша. І печера його імені.

З каменю далекі пращури виготовляли знаряддя праці, зброю. Жоден верховинець не йшов ні в ліс, ні на полонину без кременя і кресала. З допомогою кременя і кресала добували вогонь.

Так, без людини камінь – нежива природа. То наша пам'ять і фантазія здатні його оживити.

(«Народний календар») (113 слів)

ПОВТОРЕННЯ В КІНЦІ РОКУ

ВІЧНЕ СЛОВО

З-поміж безліч книг особливо виділяються ті, що мають для народу значення заповітне. До таких належить «Кобзар» Тараса Шевченка. Цю книгу народ український поставив на першому місці серед національних духовних скарбів.

У ній клекоче ціле море горя народного, звучить невольницький поклик до помсти і чарівна краса української пісні. Шевченкова поезія, ставши рідною мільйонами людей, перелунюється між народами, твори його читають на десятках мов. Щодалі він ніби росте своєю силою, славою, непогасним світлом, яке колись випромінювало його серце.

До цілого людства приходить нині Шевченко. Кожен народ читатиме його по-своєму. По-своєму читає Шевченка кожне нове покоління, беручи з його невичерпної щедрої спадщини те, що з найближчим, найжагучішим для людей сучасності.

(За О. Гончаром) (110 слів)

 

ХЛІБ НА СТОЛІ

З давніх-давен найбільшою радістю в українців був хліб на столі. Без хліба найкращі страви здавалися не такими смачними. Тому будь-яке свято не обходилося без хліба. Коли народжувалася, йшли з паляницею. Виряджаючи сина в далеку дорогу, мати зав’язувала у рушник житній хліб. Дорогих гостей зустрічали хлібом-сіллю.

На столі, застеленому вишитою скатертиною, завжди лежав хліб. Хлібину не можна було класти на стіл перевернутою. Бувало, що ненароком падав зі столу окраєць. Його піднімали й цілували, щоб хліб не образився.

Час народження хліба. Це було справжнє священнодійство. Щільно причиняли двері хати. Тоді паляниці саджали у піч. Щось глибоке і таємниче ховалося в усьому процесі випікання. Жінка молилася богу і сонцю, щоб хліб вийшов рум’яним, пухким і ситним.  (119 слів)

 

ПОДСТРИЖИНИ

З давніх-давен у народі існує уявлення, що дитину не можна стригти до року. Хворітиме на голову, не ростиме волосся.

Тому на першу річницю, запрошуючи гостей, у сім’ї виконують пострижини. На стіл чи покуть клали кожуха і садовили на нього іменинника. Хрещений батько зрізав навхрест трохи волосся спочатку на потилиці, тоді з різних боків голови. Хрещена мати завершувала процедуру.

Чуб, вміло застрижений, клали на тарілку. Туди ж гості скидали гроші з будь-яким побажанням.

Дівчинці під кожух підкладали прядиво, гребінь, книжку. Хлопчику підсовували ніж, рубанок. Зверху розкладали ті та інші предмети і пильнували, що візьме дитина.

На Полтавщині пекли великий пиріг. Його поламавши над головою дитини, поділяли і роздавали присутнім. Це для того, щоб діждатися весілля.

(«Народний календар») (121 слово)

 8 клас

Систематизація та узагальнення вивченого

 

ДІВОЧІ ВІНОЧКИ

Плетуть та прикрашають ними себе дівчата в нашій Україні здавна. З синіх волошок, з білого ромен-зілля, чорнобривців, з дикої рожі, червоного квітку маку.

Барвистий, доладний, пасує він до будь-якого личка свіжого, молодого. Справжнім гріхом вважалося, щоб наділа ніжну оздобу молодиця чи вдова. Адже вінок не тільки окраса, він символ цнотливості. Отож створив і зберіг народ для поколінь чарівний звичай, пов'язаний з плетінням весільного вінка, з прощанням нареченої з дівоцтвом.

У дівич-вечір збираються в останнє на вечірку до молодої її подружки, співають і в’ють вінок. І неодмінно мав зеленіти у ньому хрещатий барвінок – символ тривалого і чистого кохання. А сам вінок у вбранні нареченої був передовсім чарівним оберегом від злого ока, від усяких нападників. Таким є традиційний український вінок.

СИЛА ЗЕМЛІ

Наші предки знали таємниці землі. Називаючи її матір’ю-годувальницею, розуміли, що вона може бути й лихоносною. Знали про «зони диявола». Там росте миршава трава, миршаве дерево. Туди не ляже худоба, туди й людині краще не йти. У тих місцях енергія йде не в людину, а навпаки.

Особливо свято ставилися до цвинтарів. На них владарює негативна енергія. Заборонялося руйнувати їх, збирати врожаї, будуватися. Там ніколи не будеш щасливим і здоровим.

Християнська традиція породила багато звичаїв і ритуалів, пов’язаних із ставленням до кладовищ. Серед них дуже важливим є печатання могили. Це висвячування землі із неї, щоб не біло лиха. Цвинтарна земля, над якою прочитане закляття, стає смертоносною мольфою. Люди, обсипані нею, страждають хворобами й невезінням.

(За Катериною Мотрич) (113 слів)

СЛОВОСПОЛУЧЕННЯ І РЕЧЕННЯ.

ГОЛОВНІ І ДРУГОРЯДНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ. ТИРЕ МІЖ ПІДМЕТОМ І ПРИСУДКОМ.

 

БАБА-ПОВИТУХА

У традиційному українському побуті повитуха – найшановніша особа. Вона втілювала у собі народну мудрість, практичний лікувально-знахарський досвід. Від її уміння залежав успішний наслідок пологів. Для сім’ї баба ставала своєю, вважалася родичкою. Їй належала заголовна роль у виконанні більшості обрядів, пов’язаних з появою дитини, із святкуванням родин, хрестин, пострижи. Вона біла також посередницею між родиною і церквою, несла попові жертовну курку, домовлялася про день хрещення.

У народних переказах досвідчена повитуха – віщунка долі народженого. Дитя з’явилося лицем до гори – це добра прикмета. Донизу – то умре до року.

Поява дитини вранці або вдень обіцяла складне життя. Знаюча баба, обмивши немовлятко, виносила воду «на зорі», виливала і могла визначити характер, час і місце смерті.

(«Народний календар») (113 слів)

ПЕРУН

З десятого століття головним у пантеоні слов’янських поганських божеств став Перун – володар неба, грому і блискавки. Його ім’ям клялись київські князі і дружинники, купці.

Дерев’яний ідол Перуна із срібною головою і золотими вусами стояв на одному з київських пагорбів. Це його, скинутого потім у Дніпро, кияни просили: «Видибай, боже!»

Весняним громом Перун будив землю зі сну, а блискавками розганяв лихі сили, насилав на поля дощі і дарував перемогу над ворогом. Не дивно, що такий всесильний і могутній бог забувався по волі, але до кінця так і не забувся.

У західних областях України словом «перун» до цього часу називають грім, блискавку. З прийняттям християнства Перунові функції бога-громовика перебрали на себе святі Гавриіл, Ілля, Пантелеймон. Найшановнішим з них є Ілля.

(Г. Бондаренко) (119 слів)

Примітка: пояснити написання слова «перун».

 

РУШНИКИ

І сучасну, і традиційну оселю на Україні важко уявити без рушників. Тчуть їх і вишивають досі. Для краси у домі, на щастя в ньому, просто так, для душі. Узори на рушниках – то давні забуті символи. Ромб з крапкою посередині – засіяна нива. Вазон чи квітка – світове дерево від неба до землі. Людська фігура – знак берегині, богині хатнього вогнища. А подивіться, де висять рушники? Над вікнами і над дверима, на покуті – це обереги від усього злого, що може зайти у дім.

Широкою була сфера використання рушників. На знак згоди на шлюб дівчина подавала їх старостам. Головний убір уже заміжньої жінки – це довгий рушник. У нього загортали маля, що з’явилося на світ. На рушниках спускали в яму домовину.

Бажаючи людині щастя, казали: «Хай стелиться вам доля рушниками!»

(Г. Бондаренко) (125 слів)

 

ОДНОСКЛАДНІ ПРОСТІ РЕЧЕННЯ.

НЕПОВНІ РЕЧЕННЯ

 

У ЇЇ РУКАХ – МАЙБУТНЄ

Народна мораль дбала про духовну чистоту майбутньої матері, про її вміння вести господарство, знання звичаїв. Дівчина-українка повинна була вміти співати, пам’ятати багато казок, притч. Вона змалечку розуміла, що їй не можна піднімати важке, уникати протягів, не пити вина, горілки. Її вчили готувати страви. І смачні, і прості, і поживні. Дівчина вчилася прясти, ткати, вишивати, господарювати у хаті, на городі. Вона і шаблею володіла неабияк, бо мусила захищати себе і дітей.

Тайною було огорнене зачаття, зародження нової людини. Весілля відбувалося у певний час, під певними сузір’ями. Молодятам суворо заборонялося пити. Можна було пригублювати весільні чарки.

Наречена берегла цноту до шлюбної постелі. Дівчина, що загубила свій віночок до весілля, піддавалася осуду.

І це не просто пережитки суворої моралі – це умова благословення.

 

НЕЗБАГНЕННА СИЛА

Наші селянки. На фотографіях початку століття ці жінки сидять, мов святі, оточені дрібними охайними діточками. По-царськи носять білі намітки, вишиті сорочки, дрібне намисто з дукачами.

А потім – переможні п’ятирічки, концтабірні бушлати, колгоспні фуфайки. Ера великого страху.

Фотографії сорокових – п’ятдесятих років. Мати з дітьми сполохано збилися докупи, неначе біля тюремної стіни перед розстрілом. Діти з переляканим застиглим поглядом. Голомозі або у зіжмаканих чорних кашкетиках, сивих куцих піджачках і стоптаних черевичках.

Чому всі одразу забули про красу і гідність? Краса і культура каралися як пережиток. Усюди страх.

І все-таки незбагненна сила схована у нашому генетичному корені. Серед геноциду, приреченості, знищення, попелища злетіли такі таланти незнищенної сили, як Катерина Білокур та Марія Примаченко. Колись тисячі народних художниць малювали тільки свої штахи і квіти. Свої родинні обереги.

(За Софією Майданською) (125 слів)

ДІДІВНА СУБОТА

По всій Україні справляли осінні поминки.

…Нижній Березів. З’їхалися три сини Лазаровичі на дідів ну суботу. Пам'ять по дідові справити. На цвинтар вступили, молитву змовили.

На столі – свіча у кованім свічнику. Тато робив На стіні – бартка-сталєнска. Його рученьки робили. Сім звізд на обушку. Знак коваля. Замок-косиця на писаній скрині. Що ті рученьки переробили? Скільки коней підкували? А вози понині справні. Колесами шерхотять по гірській дорозі. Не стало коваля.

На сільськім цвинтарі – хрести дубові. А серед них пам’ятник. Сини татові поклали. Стоять, похиливши голови. Лад коло могили. Згадують люди…

Врятував їх від смерті в Сибіру. Мололи по жмені кукурудзу. Всього було. Пам'ять лишилася по нім світла, як його діти. Видите, тримаються звичаю. Який тато, такий син. Дай, боже, і нам такої пам’яті у дітей!

(За Романою Кобальчинською) (126 слів)

ЗАПОРІЗЬКЕ ВІЙСЬКО

Про нього складено багато героїчних легенд, переказів. І не без підстав, бо було то справді славнозвісне військо. У козаки йшли люди самовіддані, гордої відваги і честі. Служили своєму народу свідомо, за переконаннями і не знали страху смерті. Але сила козацького війська крилася не тільки в силі воїнського духу. Запорожці мали досить досконалу військову організацію. Усі три основні роди військ: піхота, кіннота і флот – відзначалися високою бойовою майстерністю.

Озброєння і тактика біли продуманими і різноманітним. Козаки самі виготовляли зброю: вогнепальну, холодну – і блискуче володіли нею. Вони легко переходили від оборони до наступу і навпаки, тижнями витримували в укріпленнях з возів навалу переважаючих сил ворога, штурмували фортеці.

Запорізькі чайки панували на Чорному морі, першими в Європі козаки спорудили й дерев’яні підводні човни.

(Н. Руденко) (120 слів)

 

ДОМАШНЄ СОНЦЕ

Жінка – це те домашнє сонце, тепла і ласки якого повинно вистачити на всю сім’ю. Вона і чарівна дружина, і турботлива мати, чиясь дочка, а комусь невістка, сестра, родинний лікар. Тож знати, уміти вона має багато.

Своїм кмітливим розумом, сильним материнським інстинктом жінка завжди буда ближчою до природи, розуміла її і ніколи не помилялася у виборі природних ліків.

Капустяний листок з рук жінки головний біль і жар. Температура знижувалася від обтирання. Обтирали все тіло швидко і загортали хворого у легке простирадло.

Рани, порізи шкіри негайно затягувалися, а кровотечі припинялися від соку полину гіркого або деревію.

Скільки корисного, мудрого і водночас простого й доступного знала жінка. Досвід попередніх поколінь необхідно зберігати, збагачувати і передавати нашим дітям. І це повинна зробити вона.

(За Н. Зубицькою) (120 слів)

БЕРЕГИНЯ

Останнім часом це слово звучить часто, а саме: з екрана телевізора, в радіопередачах, у розмовах людей. Інколи можна побачити і її символічне зображення як жінки із застережливо піднятими руками. Берегиня – то найдавніша богиня добра і захисту людини від усілякого зла.

З часом вона стає «хатньою» богинею, оберігаючи домівку, всю родину, а особливо малих дітей від хвороб, лютого звіра, смерті. Тому її образ українці вишивали на одязі, рушниках. Такі рушники вішали у хаті, як-от: над вікнами, над дверима – для захисту від чорних сил.

Вирізьблювали на віконницях, ганках, дверях. Невеликі мідні чи глиняні обереги носили на грудях.

Графічне зображення Берегині перетворилося за доби Київської Русі у малюнок тризуба. Його зображали на князівських печатках і товарах. Тризуби прикрашали пояси дружинників князівського війська, зброю, знамена. (128 слів)

РЕЧЕННЯ ІЗ ЗВЕРТАННЯМИ, ВСТАВНИМИ СЛОВАМИ (СЛОВОСПОЛУЧЕННЯМИ, РЕЧЕННЯМИ)

 

 МОЛИТВА ЗА УКРАЇНСЬКУ ЗЕМЛЮ

Господи Боже, Владико небесний, що небом і землею управляєш, зішли свою ласку й на українську землю і глянь на неї ласкаво. Ти знаєш, Господи, скільки праведної крові борців наших і скільки гіркого поту хлібороба нашого впало на ту землю. Не дай же, Господи, нашої землі в наругу ні переможцям, ні напасникам.

Нехай животворна роса щедрот і благодатей твоїх, Отче наш, упаде на українські ниви й лани, на поля й левади, на ліси й діброви, на гори й долини, на степи й моря українські. Нехай красується українська земля вільною і нехай не топче її ворожа стопа, але нехай буде наша рідна, прадідна земля покрасою вінця й слави твоєї, Боже. Амінь.

(«Народний календар») (116 слів)

 

РУШНИК – ОБЛИЧЧЯ ОСЕЛІ

Рушник на стені. Не було, здається, жодної оселі на Україні, котру б вони не прикрашали. Безумовно, не всім господарям судилося заможне життя, але, без сумніву, рушники палахкотіли багатством кольорів, біли обличчям оселі і, певна річ, господині.

По рушника створювалася думка про жінку та її дочок. Ніщо, мабуть, так предметно і наочно не характеризувало жіночу вправність, майстерність, зрештою, охайність і працьовитість, ніж ці вимережані дива.

Гарно оздоблений рушник висів біля порога на кілочку у кожній сільській хаті. Ним, по-перше, витирали руки і посуд, по-друге, покривали діжу з тістом, спечені паляниці, з ним, нарешті ходили доїти корову.

З рушником і хлібом, як відомо приходили до породіллі, одужували дітей, зустрічали гостей і рідних, проводжали людину в останню путь, виряджали у далеку дорогу батька, сина, чоловіка й коханого.

(З газети «Освіта») (127 слів)

САДИБА І ОСЕЛЯ

Стояли колись в Україні цілі чумацькі села. І, безперечно, не схожі вони були на всі інші своєю забудовою. Садиби, звичайно, починалися від поля й спускалися до яру. Хати, господарські приміщення, по-перше, зводили посеред обістя, по-друге, у розкішних садках.

Хати були неодмінно дубові, у зубр, на дві половини. В одній, як відомо, жили, готували їсти, а друга – світлиця. Обидві гарно та весело розмальовували півниками, квітами, виноградом й вазонами. На грубі, комині теж красили узори. Коло вікон, попід стелею хмеликами малювали. А білком (особливо перед святами), щоб блищало.

Мав чумак на подвір’ї добру криницю, комори (на помостах із мережаними стовпами), льохи, повітки, хліви, обори, кошари. Поміж будівлями росли дерева: груші, яблуні, горіхи, липи.

(«Народний календар») (121 слово)

РЕЧЕННЯ З ВІДОКРЕМЛЕНИМИ ЧЛЕНАМИ

 

НА ПРОКОПА,  У ЖНИВА

Саме на Прокопа, двадцять першого липня, традиційно в Україні починалися жнива. Селяни, одягнені по-святковому, йшли на поле. Уклонившись ниві, приступали до косовиці. Перший сніп зажинала серпом переважно жінка. Вправно, доладно зв’язувала його. Сніп той, «дідух», відвозили до дому і берегли у стодолі до Різдва. А у святвечір ставили під образами, прикрашали стрічками, цукерками і вклонялися йому як символу врожаю, достатку, як домашньому богові.

Дожинаючи лан, наші предки неодмінно залишали стояти трохи стебел з колосками. Недожате колосся зв’язували у пучок червоню ниткою, прикрашали квітами. Ґрунт між стеблами й навколо них розпушували серпом і засівали зерном з трьох колосків. Красувалася на стерні «спасова борода», добрий знак завершення жнив, надія на щасливий урожай наступного року, до самої оранки.

(За Н. Руденко) (118 слів)

ТУЛУМБАС

Запорізькі козаки, спритні на вигадку, дали це наймення литаврам – своєрідному барабану, виготовленому у вигляді великої мідної чаші, зверху обтягнутої воловою шкурою. Тулумбаси бували такі великі, що часом у них били вісім чоловік. Називали їх ще набатом.

Без тулумбаса, подейкують, не існувало б Запорізької Січі. Його гучний голос скликав козаків і старшин на раду, повідомляв про загрозу нападу. Певним умовним сигналом передавалися накази по кошу або по лику під час бою. Використовуючи подібну «музику», сіяли паніку у ворожому війську. То вже залежало від уміння та здібностей довбишів – вправних литавристів.

Тулумбаси, поширені колись серед козацтва, нині є переважно у симфонічних або великих духових оркестрах. Для нас інструмент цікавий тим, що додає дешицю до літопису життя українського народу.   (М. Федоренко) (115 слів)

Примітка: пояснити написання слова «дешиця».

СОНЦЕ НА СТОЛІ

Час народження хліба. Це біло справжнє свято. Чепурили світлицю, зі скрині виймали рушник, витирали руки і готували тісто. Тісто, замішане у діжі, покривали теплою фуфайкою. Вчиняли тісто у четвер, а пекти вже треба тільки у п’ятницю, названу жіночим днем. У цей день у сім’ї не повинно біти сварок.

Паляниці, випечені й рум’яні, клали на рушник, зверху теж накривали рушником, щоб хліб дійшов.

На обід зі свіжим хлібом, як на свято, збиралася вся сім’я, батько різав хліб, притримуючи його лівою рукою і притискуючи до грудей. Різати хліб треба тільки до себе. Окраєць давали дівчатам, щоб хлопці любили. Святим правилом було не залишати недоїдків хліба. Коли окраєць падав зі столу, його піднімали і цілували. Тоді хліб не образиться.

Хліб на рушнику – це сонце у хаті.

(125 слів)

ПРЯМА І НЕПРЯМА МОВА. ДІАЛОГ

 

ВІДВІДИНИ ПОРОДІЛЛІ

Відвідини породіллі і святкування родин за давньою народною традицією – суто жіночій звичай. Значення його у тому, щоб не лишати поза увагою народження дитини, привітати матір, допомогти їй. Відвідини – прадавнє діло. «Скільки раз жінка побуває на родинах, – казали, – стільки і в раю».

Окрім старого, м’якенького полотна на пелюшки, обов’язково несли породіллі хліб і сіль, вареники, пироги, налисники, пампушки. До частування входили також яєчня і яйця, борошно, кисіль, варені груші й чорниці, мед, цукор. Гостинці віддавали з відповідними побажаннями: «Їж, щоб покорму було дитині, щоб дитина голодна не була, щоб подужувала, силу мала».

Застосовували й формули образно-символічного змісту. «Їж, та закладай бочки, де були сини і дочки», – бажали породіллі. Добрими побажаннями наділяли й немовлятко: «Щоб дитина була багата, як земля, здорова, як вода, щоб у коморі й оборі всього було доволі».

(Н. Гаврилюк) (132 слова)

ДУБ

Це про нього співають: «Ой на тім дубі ворона кряче»…Зелений красень, патріарх лісу щедро оспіваний народом. У наших пращурів дуб був отим першодеревом світу, що зросло на піску, піднятому з дна первісного океану. Про це співається у стародавній галицькій колядці. А пам’ятаєте в давніх заклинаннях: «На морі-океані, на острові Буяні стоїть дуб…»

Біля могутнього велета у священному гаю слов’яни-язичники молилися божеству рослинності, приносячи в жертву голову вепра.

«Нехай ваш синочок росте, як дубочок», – бажали на хрестинах хлопчикові й вірили, що виросте він міцним, як дерево.

Щоб не боліла в жнива спина, рекомендувалося носити за поясом дубову гілочку. Шанобливе ставлення до дуба наші предки переносили і на речі, виготовлені з його деревини.

Сучасні дослідники з подивом для себе відкрили, що біоритм дуба збігаються з частотою биття серця слов’янина.

(За Г. Бондаренком) (130 слів)  

КОЛЯДНИКИ

Поскрипує сніжок, пощипує морозець, а вулицею з масками і зіркою йдуть колядники. Ось вони заходять до нашого подвір’я. Звіздар стукає у вікно. Тато, накинувши кожушину, виходить на вулицю. «Можна вам заколядувати?» – просить дозволу ватага. «А чого ж ні, – кланяється їм батько. – Заходьте, прошу, до господині!»

Під музичний супровід вибухає парубоцька співаночка: «Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров’я».

Далі почалася вертепна вистава. Особливо мені до вподоби маскарадна Коза. Вона така чудернацька. Змахує головою, висолоплює язика, буцкається навсібіч. Мені трохи лячно стає, і я вилажу на піч. Та Коза наздоганяє: «Я тебе ріжками, я тебе ніжками…» Слідом за нею і Міхоноша з наповненою гостинцями торбами.

«Облиш, Кізонько, – зупиняє він вередливу тварину. – Господар пообіцяв нам щедрого гостинця!»

Тато скидають у міх приготовлені віддарунки, а колядники починають співати величальної.

(В. Скуратівський) (128 слів)

ПОВТОРЕННЯ У КІНЦІ РОКУ

ПІЧ

Піч служила українському селянинові тричі, а саме: для опалення житла і як тепле спальне місце, для приготування їжі, для випікання хліба. Отож була центром народного мікрокосму. До неї ставилися як до священного предмета, шанували, тримали у чистоті. І протягом віків створилася ціла система звичаїв, обрядів, ритуалів. Піч і хатні предмети: кочерги, коцюба, рогачі, хлібна лопата – за народними повір’ями могли відводити зло, очищати, нести добробут.

Щоб дитина росла здоровою й заможною, після хрещення її клали на кожух на піч. Під час сватання дівчина повинна була стояти коло комина й колупати глину. Хлівна лопата й коцюба, викинуті навхрест на подвір’я у сильну зливу, відводили град.

На Василя кочергою лякали курей, щоб добре неслися. Цілюще зілля, зібране на Івана Купала, розвішували на піч у комин. У сильну грозу, кидаючи у піч гілочки свяченої верби, запобігали пожежі.

(Л. Артюх) (134 слова)

ДЕНЬ ПРОРОКА  ІЛЛІ

З його настанням літо на осінь повертає. Кінець сінокосу, хліб у копах та скиртах. Влучно говориться про це в народному прислів’ї: «Пророк Ілля літо кінчає, жито дожинає». «Ілля на полі копи лічить», – кажуть ще.

Ілля, як повідомляє народна міфологія, є наступником давньослов’янського бога дощу, блискавки та грому Перуна. Він, які його попередник, роз’їжджав по небу на огнистій колісниці, блискавками-стрілами розганяв бісів.

У цей час, особливо на півдні України, бувають горобині ночі: небо спалахує грозами, блискавками, розколюється від громів. Піднімаються такі бурі, що починає ревти худоба, тривожаться люди.

Під час грози селяни запалювали перед образами «страсну свічку», щоб грім хати не спалив.

Отож пророк Ілля – володар дощу, грому, блискавки і сівач. Після цього свята починають озимих. (Н. Руденко) (121 слово)

Примітка: пояснити написання словосполучення «страсна свічка».

СВОЛОК

Так у будові українського житла називався брус зі стовбура дуба чи липи. На ньому держалася стеля у хаті. Тримаючи на собі весь світ оселі, сволок символізував собою її міцність, довговічність. Вирізьблені або намальовані на ньому знаки: сонце, хрести, квіти, птахи, місяць та зорі – мали уявлення наших предків про світобудову, космос.

На сволоку, як правило, писали дату побудування хати, рік народження її господаря. На довге життя і добре здоров’я піднімали куми до сволока немовля, збираючись на хрестини у церкву.

Перед  Великоднем страсною четверговою свічкою писали на сволоку хрест – оберіг від грому. На Водохрещі вимальовували крейдою або наліплювали хрест із тіста, замішаного на свяченій воді. Це від нечистої сили.

І поки стояв на землі дім, сволок надійно  захищав усіх, хто проживає у ньому.

(За Г. Бондаренком) (130 слів)

9 клас

СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО

ПІР’ЯСТИЙ СУЛТАН

За давнім звичаєм, вирушаючи у далеку дорогу, чумаки брали із собою півня – найкращого, найбільшого, найголоснішого. У дорозі він завжди був на першому возі, сидів або стояв зверху на збіжжі і гордовито оглядав степ. Ним дорожили, адже був незамінним помічником, звуковим маяком.

Доглядали за півнем усім товариством, годували добірним зерном і пильно стежили, щоб де-небудь у селі чи на хуторі він не чкурнув до курей. Бувало, й від’їзд валки затримувався, поки не знайдуть втікача. Якщо півень освоювався із своєю роллю, то до кінця життя супроводжував чумацьку валку.

За повір’ям його крик відганяв придорожнього біса. Але улюбленцем чумацького товариства півень був, мабуть, тому, що нагадував про рідне село, дім, домочадців. Як добре, коли у людини є тварина – собака, кіт чи птах. Вони символізують рідну оселю і кличуть до неї.

(«Народний календар») (134 слова)

СТІЛ

Стіл і дім здавна поняття нерозривні. Бажаючи комусь достатку в домі, казали: «Хай буде щедрим ваш стіл».

Справіку в Україні, закінчуючи будівництво хати, першим заносили до неї стіл, застелений убрусом, на якому лежав хліб. Ще в праслов’янські часи з’явилася традиція трапезувати за одним столом на знак взаємного миру та дружби. Він у домі був своєрідним олтарем та жертовником.

На покуть, почесне місце за столом, невдовзі після народження клали немовля. Через стіл молода подавала нареченому хустку, засвідчуючи згоду на шлюб.

«Тихо стіл стоїть, на нім хліб лежить», – так починалося замовлення від крикливців. Під Новий рік гуцули обмотували ніжки стола ланцюгами, щоб худоба не розбігалася на пасовиську.

На стіл не можна було сідати, залишати на ньому на ніч ножа, сірники, класти ключі. Вважалося, що за це можуть образитися домашні божества.

(За Г. Бондаренком) (129 слів)

СКЛАДНОСУРЯДНЕ РЕЧЕННЯ

КВІТКА КОХННЯ

Із сивої давнини дійшли до нас легенди про квіти. З допомогою букетів освідчувалися у коханні, призначали місце побачення. Нині ця символіка втратила первісне значення, але легенди лишилися…

Богиня краси Афродіта палко кохала Адоніса, який захоплювався полюванням. Якось юнак поранив вепра, і той розірвав його іклами.

Дізнавшись про трагедію, богиня пішла шукати тіло коханого. Колючки й каміння дряпали її ноги, і краплі крові встеляли шлях. На цьому шляху гірко оплакувала жінка Адоніса, а кров його перетворювала у квітку. Капне сльоза на кров – і троянди цвітуть. Відтоді адоніс, або горицвіт весняний, став символом туги, а червона троянда – кохання.

Одержати букет троянд для жінки – велика радість. Підбираючи колір, пам’ятайте його значення. Червоний – це життя, кохання, свобода, а жовтий – радість, повага до старості. Жовтогарячий – влада, розкіш, примхливість, проте фіолетовий – дружба, довір’я, гідність. Білий – невинність, чистота.

Дівчатам дарують квіти з напіврозкритими бутонами, що підкреслює цнотливість, чистоту.

(Народний календар) (144 слова)

ЗАХОДИТЬ ДО ХАТИ СВЯТВЕЧІР

Улюблений у народі час зимових свят починався з надвечір’я Різдва. Хата буда гарно прибрана, в ній смачно пахло пирогами і кутею з медом, а ще морозом від внесеного житнього снопа. На небі сходила вечірня зірка, і вся родина сідала вечеряти.

Вечір цей повнився чудесами. У стайні розмовляли між собою домашні тварини, і зірниця могла прикликати дівчині судженого. Каша з ячного зерна з узваром і медом звалася нині «Кутя Настя», зате ложка цієї каші могла накликати рої на пасику і власкавити мороз, бурю. Житній сніп на покуті був тепер домашнім богом, що обіцяв хороший урожай. Старі люди могли побачити у Святвечір своїх померлих родичів, а дівчата дізнатися ім’я майбутнього чоловіка і навіть побачити його обличчя.

Саме це єднання людини з усім світом: земними стихіями і янголами небесними, зорями, з усім родом і померлими предками – залишало у кожного почуття неповторності свята, дарувало надію на краще.

(Г. Бондаренко) (147 слів).

 

1

 

docx
Додано
14 грудня 2018
Переглядів
47932
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку