Збірник переказів на тему: "Збірник переказів на основі етнопедагогіки для 5-11 класів"
У збірнику переказів зібрано цікавий матеріал на основі старої педагогіки про традиції, звичаї та повір'я людей, які виховують патріотизм, щирість, моральну чистоту... Цей матеріал допоможе вчителям - філологам у підготовці до уроків для формування загальної культури поведінки та проведення годин спілкування.
Збірник рекомендовано вчителям української мови і літератури, класним керівникам та студентам філологічного факультету.
СОКОЛ ЗІНАЇДА ГРИГОРІВНА – вчитель української мови і літератури, спеціаліст вищої категорії, звання “ старший вчитель”, педагогічний стаж 25 років.
ЗБІРНИК ПЕРЕКАЗІВ
НА ОСНОВІ ЕТНОПЕДАГОГІКИ
ДЛЯ 5 – 11 КЛАСІВ
У збірнику переказів зібрано цікавий матеріал на основі старої педагогіки про традиції, звичаї та повір’я людей, які виховують патріотизм, щирість, моральну чистоту... Цей матеріал допоможе вчителям - філологам у підготовці до уроків для формування загальної культури поведінки та проведення годин спілкування.
Збірник рекомендовано вчителям української мови і літератури, класним керівникам та студентам філологічного факультету.
ВСТУП
Багатовіковий досвід виховання й навчання дітей, молоді кожного народу , нації закріпився в певних педагогічних законах і правилах. Скільки існує народ, стільки ж існує його народна педагогічна мудрість. Кожний народ, нація мають тільки їм властиву етнопедагогічну систему. Тому народна педагогіка є однією з характеристик народу.
Українська етнопедагогіка, ґрунтуючись на звичаєвому праві народу, його міфології, громадських моральних ідеалах та економічно-виробничій базі, що властива лише українцям, має свою виховну та навчальну спрямованість, орієнтовану на людяність і волелюбство, працьовитість і моральну чистоту, доброзичливість і духовність, патріотизм і естетичність, щирість і дотепність...
А ще непримиримість до неправди, аморальності, розпусти, нещирості, зради, насильства тощо.
Етнопедагогіка віддзеркалює всі як позитивні, так і негативні явища суспільства, створеного народом, нацією. Життя – найкращий учитель, найкраща школа. Тому етнопедагогіку не можна розглядати у відриві від життя народу.
Народна мова виступає засобом етнопедагогіки, народною пам’яттю, що активно оформляє думки й почуття.
Етнопедагогіка постійно звертає увагу на традиції роду, на знання історії роду, краю, країни, спонукає пам’ятати імена людей, що так чи інакше прислужилися добрими ділами рідному краєві, своєму народу. Знання історії було обов’язковим у кожній сім’ї. Через добрі справи предків виховувались патріотизм, волелюбність, історична пам’ять. Передача історичної пам’яті старшими була обов’язковою.
Фольклор українського народу - скарбниця моральних правил та законів, що лягла в основу етнопедагогіки. Прислів’я та приказки - постійно діючий засіб виховання моральної гармонії людини. Критерії моральності людини завжди визначаються її ставленням до праці, до подружнього життя, батьків, старших у роду, громаді, а також через доброзичливість, людяність, співчуття, загальну культуру поведінки, участь у громадських справах тощо.
Народний дизайн - це квітникарство, садівництво, ткацтво, ковальство, гончарство, килимарство та інші ремесла, де кожна річ естетично оформлялася. Гумор і сатира відігравали особливий вплив на процес естетичного виховання. (271сл).
Етнопедагогіка завжди наголошувала на важливій ролі родини в житті кожної людини ,бо без “щастя сім'ї - нема щастя на землі”. Заповіді народної педагогіки вимагали шанувати старших, у першу чергу батька й матір, слухати їх, остерігатися облуди, брехні, лінощів, пияцтва.
Дуже серйозним було ставлення до підготовки молоді до шлюбу, до родинного життя. Зокрема правильно підмічено, що в шлюб слід вступати і не дуже рано, але й пізно “Не кайся, рано вставши, а кайся, замолоду женившись”.
Не можна брати шлюб, не подумавши, не вивчивши добре один одного. Народна педагогіка рекомендувала молодим: перевірте себе, придивіться до свого обранця, але “не в хороводі, а в городі”. Засуджувалися шлюби корисливі, без кохання: “Де беруться не з любові, там щастя не буде”, “Мати, мати, що ж ти гадала, що за нелюбом світ зав’язала”.
В усі часи високо шанувалася дівоча честь, цнота, а легковажна поведінка засуджувалася, висміювалася: “Цілувала , а кого, і сама не знала”, “Як не дівка, йди до дідька”. Осуду підлягали не тільки молоді за легковажну поведінку, а й їхні батьки, які не зуміли правильно виховати дітей : “Оце тобі , моя ненько, за твою науку: колихала ти мене, колихай й онуку “, “Оце тобі, тату, за тую науку: сядь собі у запічку, колиши онуку”.
Народ турбувався і про залишених малят. Їх виховували у будинках, відомих під назвою “боже домок”, а хлопчиків-підкидьків найчастіше називали Богданами, тобто даними Богом. У старовинних літописах згадується існування таких будинків у Києві, Львові та інших містах . У ці будинки люди зносили одяг, іграшки, продукти, а турбувалися про дітей “ сумлінні бабусі і дідусі”. Це було свідченням вияву народного милосердя до найбільш знедолених дітей, що притаманне українському народу. Добре відомі в народі слова Володимира Мономаха :”Убогих не забувайте, але, наскільки можете , по силах годуйте і подайте сироті”.(283 слова)
Завдання до тексту:
1. Напишіть вибірковий переказ, вказуючи на роль народної педагогіки.
РОДИНА
Без родини не уявляє українець повноцінного змістовного життя. Вона для нього – це і родичі, і рідна домівка, але насамперед – сім’я. Для жінки життя красне лише з чоловіком, синами та дочками. Де чоловік, там і дружина, де дружина, туди і чоловік тягнеться. Чоловік і дружина між собою – нерозлийвода, вони – одне ціле, одне діло, одне тіло, один дух. Тому й кажуть у народі, що де в сім’ї панує згода, там і горе танцює. Родинна злагода і любов – це основа міцної сім’ї. Не завжди сімейний віз котиться прямою і гладенькою дорогою. Іноді йому доводиться і грюкати, і підстрибувати, і застрявати...
У старовину чоловік і дружина рідко офіційно оформляли розлучення.
Сім’я – продовження роду, але водночас це і оселя, і двір, і господарство. Головна турбота про все лежала на плечах чоловіка. Тому голову сім’ї відзначали самостійність, відповідальність, твердість. Сором для нього бути боржником і прошаком, ледацюгою і тюхтієм. Йому треба добре попотіти, щоб і сім’я була сита, і господарство ціле, і батьки та свояки не ображені. Тримати лад у сім’ї йому допомагали звичаєве право та сільська мораль. Наприклад, вчи жінку без дітей, а дітей без людей.
Чоловік у домі – голова, а жінка – душа. Дружина – найліпша подруга чоловіка, надійний товариш. Хата, як відомо, тримається на жінці. Чоловік за один кут притримує хатину, дружині ж дістаються три.
У справжньої господині в хаті повинно бути , як у віночку : хліб випечений, як сонце, сама сидить, як квіточка. Дружина на свій розсуд могла розпоряджатися молоком, яйцями, курми, овочами. У хаті господарює одна жінка. “Чоловік носить плахту, а жінка булаву”, - казали про родину, де верховодить дружина. І все ж мудраки стверджували, що саме норовом, як пава пером, гарна українська господиня. Саме від жінки-берегині залежить гасіння сварок. Правда, це можливе лише за умови, коли у хаті господарює одна жінка. Зла свекруха і безпорадна невістка часто не можуть дати ради і кошеняті.(310 слів)
Завдання до тексту:
1.Напишіть докладний переказ тексту.
2.Розтлумачте зміст: вчи жінку без дітей, а дітей без людей
ВІД РОДУ ДО РОДУ
Батьки і діти, діти і батьки. Одвічний клубок, тісно змотаний у родову спілку. Протягом століть наш народ виробив і опрактикував мудрі моральні критерії цієї неперервності. Вони передавалися з покоління в покоління, залишаючи по собі добру чи оганьблену славу. Добра пам’ять про батьків чи дідусів, матерів або бабусь завжди переходила на їхніх нащадків. Саме це змушувало більшість людей дорожити своєю поведінкою, зразковим прикладом чи вчинком, щоб увічнитися в родоводі.
Жити на світі без зв’язків із родом і родинної підтримки важко, бо без зв’язку з ріднею, як і з рідною країною, людина безпорадна.
У народі кажуть: як помре батько – дитина напівсирота, а як мати – кругла сирота. Батько і мати – це два сонця гарячих, що нам дарують надію й тепло. Бережіть їх, щоб довше вони світили, зігрівали і оберігали вас, а ви ніколи не скривдили і не зрадили їх.
Запам’ятайте ці пророчі слова: ми повинні все життя вслухатися в мамин голос, у її слова, прислухатись до неї і діяти за її порадами. Ось як заповідав нам берегти неньку В.О.Сухомлинський: “Бережи матір, оберігай її здоров’я, дорожи надіями. Нічим не захмарюй її життя. Будь таким, щоб мати пишалася тобою”.(185 слів)
Завдання до тексту:
1. Напишіть творчий переказ, висловивши свою думку до слів В.О. Сухомлинського.
Мудрі слова належать Ніцше , що лише там можливе воскресіння , де є могили : що вдихнути живу душу можна лише в уже готовий , хоч і хвилею завмерлий організм , що завтра має лише той , хто мав учора : що піднестися може лише нація , яка має традицію .
Предки лишили нам свої мрії , пориви , намагання , спогади , славу і розпач , величезну силу колись активної енергії , яка і тепер рухає і в майбутньому буде рухати до цілей , таких неоднакових у кожного . Тож нехай в сім’ях наших передається з покоління в покоління праця й достаток , довір’я й подяка , добрий звичай і спомин про добрі діла . Мати завжди давала в дорогу вишитий рушник . Візьміть свої домашні обереги . Мир і спокій вашій оселі .
Батько і мати – два сонця гарячих , що нам дарують надію й тепло . Бажаю вам , щоб у вас завжди було два сонця , і бережіть їх , щоб довше вони світили , зігрівали і оберігали вас , а ви ніколи не скривдили і не зрадили їх .(153 слова)
Завдання до тексту:
1.Напишіть творчий переказ, використовуючи народні прислів’я.
2.Висловіть ваше ставлення до батьків.
3.Розтлумачте головну думку першого абзацу.
ВІН ТА ВОНА ...
Жінка і чоловік – два окремих життя, два острови. Але ці клаптики суші з’єднані однією водою. І ось раптом звідкись здіймається вітерець і між островами пробігають хвильки. Душа душу чує, а серце серцю вість подає – хвильки несуть від одного острова до іншого зернятка любові. З цих зерен і виростають чарівні квіти кохання. На їх пелюстках виблискують райдужні росяні крапельки, якими милується увесь білий світ. Більше того цими квітами світ стверджує себе, в їх кольорах і чарівному розмаїтті він знаходить сенс свого існування у просторі та часі. Росяні краплі – то щасливі або скорботні сльози кохання. Дівчина, як відомо, рукавом ці сльози втирає, а очима на парубка поглядає.
Саме з очей починається кохання...”Як у голову зайде, то і за піччю знайде”, - зітхають батьки, дізнавшись, що у юній тендітній душі їхнього чада раптом угніздилося сильне, палке почуття. І вони праві. Це - доля. Серце ні на що не вважає – свою долю має. Дорослі часто добре розуміють, що ні їхнє суворе батьківське слово, ні виснажлива праця не можуть втримати парубка чи дівчину вдома, коли вогонь кохання западає в душі. Добре, коли вогник любові зігріває дві юні душі і допомагає пробитися на світ паростку чарівного кохання. Але часом трапляється, що полум’я того вогню висвітлює у нічній темряві хибну стежину, якою легко і весело крокувати у молодості, та слизько і слізно у старості. Йдеться про розпусне життя, в яке можуть штовхнути людину перші стрімкі і жадібні поцілунки та обійми.
Що вже казати про сором’язливого юнака або дівчину, у якої душа чиста, як лісове джерельце. За обіднім столом мати, згадуючи свої молоді роки, говорить вередливому малюку :”Бери і гризи хлібні цілушки, виростеш – дівки цілуватимуть”. Щоб дівчину кохали, вона вмивалася водою, якою обтирали перший хліб, витягнутий з печі.
Життя прожити - не поле перейти. На варті дівочої честі стояла громадська мораль. Юну селянку, що втратила дівочу честь, називали покриткою, бо повинна була носити хустку на голові.(306 слів).
ЛЮБЛЯЧІ СЕРЦЯ
Дівчину, яка досягла зрілості і яку батьки хочуть видати заміж, називають “відданицею”.
Людина тричі дивна буває: як народжується, одружується і вмирає. Зближення і шлюбне з’єднання чоловіка і жінки, як народження і смерть – споконвічний і незмінний закон життя.
У більшості випадків шлюб, одруження, весілля – це насамперед результат вільної радісної любові молодих, їхнього прагнення стати одне одному другом на все життя. До глибокої старості згадують чоловік і дружина урочистий і веселий день, коли була започаткована їхня сім’я.
Як любляться серця, не потрібно і вінця. Так колись і було. Церковне освячення шлюбу у давнину не мало законної чинності, лише згодом вінчання стало урочистим офіційним оформленням шлюбної угоди. І все ж , як і за давніх часів, так і пізніше, без весільної обрядовості ні молоді, ні їхні батьки та родичі, ні громада не уявляли собі шлюбу.
Прощання молодої з дівоцтвом і з батьківською хатою та її теплом відбувалося під час обряду “покривання” – покриття голови очіпком і наміткою, що символізувало перехід молодої до заміжнього стану.
Молодий місяць не на всю ніч, але його світла було достатньо, щоб відбулося з’єднання двох сердець, його тепла вистачало, щоб зігріти зернину нового життя. У низці обрядів у старовину виділялася “перезва” – демонстрація цнотливості нареченої. Після шлюбної ночі гостям виносилася сорочка молодої. Коли всі впевнювалися, що вона до цього була “правичкою”, на воротах чи над хатою вивішувався червоний прапор – “малина” або “покраса” – червона запаска.
Українське весілля не можна уявити без жартівливих і величальних пісень, бубнів, музики, танців, обрядових страв, ігор та розваг. Його справляли три дні, а подекуди й довше.
Чоловік і жінка – дві різнополюсні статі, два життя. Їхні дороги зливаються в один шлях, у свою власну прокладену путь... (267 слів).
Завдання до тексту:
1.Допишіть власне ставлення до шлюбу, висловивши думки щодо старих обрядів після шлюбної ночі
МУДРІ ЛЮДИ СЕЛА
Розум – найдорожча знахідка на життєвому шляху. Чоловік без розуму, що сніп без перевесла, він що день, то мудрохень- здавна люди йшли до голови по розум, добуваючи собі і своїм дітям хліб насущний. Без розуму ні сокирою рубати, ні личаки в’язати. Наші предки колись назвали Мудрим одного із найшановніших, найдобріших і найсильніших людей.
Людина вчиться розуму цілий вік. Дорога до мудрості пролягає через пригоди і лихі перешкоди. Хто їх долає, той мудрості набуває. Лише птах красний пером, долю ж людини не перо пише, а її голова. Справжні мудраки впевнені, що знання за плечима не носити.
Ранок мудріший від вечора, але стара людина мудріша від безвусого хлопака. З цим згодні усі. Буває, правда, і з сивою бородою не приходить розум.
Хоч мудрість здебільшого і мовчазна, сама себе не виставляє, але важко відразу розпізнати, де грязі, а де князі. Мудрі живуть своїм тямущим розумом, допитливістю, - він не дасться за ніс водити.
Є твердження, ніби розумна голова волосся не держить...Так часто говорять ті, хто не може второпати, чого це у них розуму палата, а грошей малувато. Та коли лихо постукає у двері – поспішають до мудраків. Його мова – не полова. Кажуть : легка дорога від оселі мудрака.
Лише на дорогах, прокладених мудрістю і розумом, знайдуть люди землі свою долю і щастя...(206 слів)
Завдання до тексту:
- Із змісту тексту випишіть відомі вам народні приказки та прислів’я.
- Складіть простий план до тексту, використовуючи народні прислів’я.
- Розтлумачте одне з прислів’їв.
ГАРНІ ДАТИ
Зелене весілля – той день, коли молодята стають на “рушник щастя”. Символ – гілочка барвінку, яка прикрашає свято. Ситцеве – святкується по першому році спільного життя і називається так тому, що життя молодят уже увійшли будні. Вони дарують одне одному бавовняні хусточки. Дерев’яне – п’ять років одруження; подружжю дають вироби з дерева. Цинкове – 6,5 року. Воно нагадує: шлюб повинен блищати, як цинк. Мідне – після 7 років. Чоловік і жінка обмінюються мідними перснями, обдаровують одне одного грошима – символом дзвінкого щастя. Бляшане – 8 років разом. У цей день дарують предмети хатнього начиння. День троянд – так називають десятиріччя спільного життя. У дім винуватців свята приходять з трояндами. Нікелеве – 12,5 років. Попереджає про те, щоб чоловік і дружина не забували підтримувати блискучу форму! Скляне – 15 років шлюбу. Ясними і прозорими повинні бути відносини у сім’ї. Подарунки – лише із скла. Порцелянове – двадцятиріччя сімейного життя. Стіл сервірують посудом з порцеляни. Срібне – 25 років. На це весілля запрошують усіх близьких та знайомих. Поруч з золотими обручками чоловік і дружина одягають срібні. Перли нове – знаменує 30-й рік подружнього життя. Чоловік дарує дружині намисто з перлів. Полотняне – в день 35-річчя подружжю дарують рушник і простирадла з полотна. Алюмінієве – 37,5 років, свідчить про міцне сімейне щастя. Рубінове – відзначається 40 років. Чоловік дарує дружині каблучку з дорогоцінним каменем кохання і вогню – рубіном. Золоте – 50 років. Подружжя обмінюється новими обручками, бо руки, які їх носили, змінились, а золото стерлося. Діамантове – 60 років. Свідчить про те, що ніщо вже не може розлучити подружжя. Залізне – 65 років. Кам’яне – 67,5 років. Шляхетне – 70 років. Коронне весілля – 75 років. (257 слів)
Українська хата – це колиска нашого народу, де творилася його журавлина доля, де кохалися, народжували дітей, вмирали, щоб поступитись місцем прийдешнім поколінням.
Деревина, солома, глина – основні будівельні матеріали .Білі стіни, коричнево-червона призьба, золотава або сірувата стріха внесли в колористику села України свою надію. “Хата – мов писанка”(розписували стіни). Біла, сяюча, ласкава, вона і в негоду зберігала на своїх стінах відблиск сонця.
Центром хати була красуня-піч. Поряд з нею, біля дверей, містився вбудований у стіну мисник (сучасний буфет).Навпроти печі в чільній(головній, передній) стіні завжди прорубували вікно. Воно освітлювало місце приготування їжі.
Божниця, у покуті, завжди була прикрашена вишитими рушниками. На стелі виділялась головна балка – сволок. Він тримав усю стелю і тому був уособленням міцності дому, непорушної єдності сім’ї. Світ українського селянина наповнювали значущі символи: долівка зв’язувала його з матір’ю-землею, стіни захищали від ворога, дах – од непогоди, а сволок – від нечистої сили.
Красу українських хат важко не помітити. У народі казали: “У хаті, як у віночку”.
Хата дала початок усій українській архітектурі, відзначеній самобутністю в XVII- XVIII століттях.
Хата – колиска українських геніїв, скарбниця народного смаку, який з такою силою в ній виявився, став одним із найважливіших проявів талановитості народу. ( 189 слів)
Завдання до тексту:
- Висловивши свою думку про українську хату, поясніть вислів: “ У хаті, як у віночку”.
ДЕ ХАТУ ПОСТАВИТИ?
І тепер старі люди розповідають про звичай обрання місця для нової оселі. То є цілий ритуал. Красивий і мудрий.
Так-от, облюбовували майданчик, назначали чотири кути майбутньої хати, робили на їх місці заглиблення. У кожне звечора насипали по пригорщі жита. Ранком, до сходу сонця, обстежували купки зерна. Коли ніщо їх не потривожило, збереглися ніким не торкані, - тут і ставити дім. І навпаки, коли порушено жито, залишали місце й шукали іншого: сприймали як знак того, що не до вподоби це місце домовику, чекають тут на людей лише збитки. Ще примічали: як десь постійно любить лежати худоба, там і людям буде добре. То сприятливе місце для оселі.
Або таке. Де мали зводити житло, господар припадав вухом до землі. Добре, коли поблизу пролунає пісня, сміх. Якщо ж почується плач, стогін, нічого й розраховувати на щастя на цьому місці. Не будувалися й там, де вже раз стояла хата. А тим паче, якщо споруду колись спалила блискавка.
Існує повір’я, що там , де кінь качається, треба ставити свій дім, бо у ньому завжди буде добро жити, любов…
Коли ж остаточно вирішували, де стоятиме новий дім, заготовляли дерево, солому, глину – все, що необхідно для будівництва. Тепер можна й на закладчини кликати.(195 слів).
Завдання до тексту:
- Які ще звичаї закладчини хати ви знаєте?
- Додайте народні повір’я та легенди про будівництво житла.
СУПУТНИЦЯ ЛЮДСЬКОЇ ОСЕЛІ
Любов і пошана нашого народу до ластівки виявляються в приповідках та прислів’ях. “Як ластівка з ластовенятками”, - кажуть про матір, що любить і шанує своїх дітей. “ Щебече, як ластівка “ , - говорять про лагідну і приємну мову дівчини або молодиці. “Горобець – молодець, а ластівка краща!”
Ластівки в Україні в’ють свої гнізда під стріхами хат, під
самою стелею в коморі чи стайні, під бантинами клунь – у господарських приміщеннях, поруч з людськими житлами. Руйнувати гніздо ластівки – великий гріх. “Хто в руки ластівку або її яйце візьме, у того обличчя вкриється ластовинням”, - так матері лякають своїх дітей, щоб вони не турбували ластівок у їхніх гніздах. Городники під Явдоху сіють розсаду капусти, вірячи, що вона вже не буде боятися морозів. Якщо розстане сніг і на вулиці стоять калюжі, то пасічники вірять, що вони матимуть так багато меду, як води. Господарі вгадують урожай: якщо вітер у цей день віє з заходу або з півдня – буде врожай на збіжжі; якщо ж зі сходу або півночі, то була посуха, а тому і неврожай на зернові культури. Якщо день сонячний – уродить пшениць, якщо день понурий і небо захмарене – буде врожай на просо і гречку. Теплий сонячний день віщує врожай льону і конопель. Якщо зранку сонячно, то ранні посіви будуть урожайні; сонце в обід – можна надіятись на середні посіви, а якщо цілий день небо захмарене і сонце визиратиме тільки надвечір – пізні посіви будуть урожайні. Якщо в цей день хуртовина, то селяни кажуть: ”Явдоха хвостом крутить – буде пізня весна!”. Ранком, перед сходом сонця дівки чарівниці заклинали колись ворогів: “Щоб на дорозі не стояли, та мене – хрещеною народжену рабу Божу Оксану (кожна з дівчат вставляє своє ім’я) добрим словом поминали!”. Садівники зрізують сухе верховіття плодових дерев, щоб ті краще родили і щоб на них нечисть не заводилась. У другу неділю Великого посту спостерігають погоду: як вона в цей день тиха і ясна, то така й весна буде.(305 слів).
Завдання до тексту:
1. Напишіть докладний переказ.
ВЕЧОРНИЦІ
У жовтні на селі відновлювалися вечорниці та досвітки. Їх початок відзначався масовим гулянням і відповідними обрядами. На вечорі, що знаменував початок вечорниць, обирали на рік розпорядника.
Під час вечері перед їдою тарілку із стравою виносили надвір і ставили на підвіконні, щоб господа була багатою і щедрою для присутніх. З першою ложкою їжі дівчата виходили на вулицю слухати собаку: в якому напрямку той загавкає, туди й заміж вийде. Почувши гавкання, дівчина викидала за спину страву з ложки, а сама нагиналась в темряві, щоб узяти в руку , що потрапить. Якщо попадав папірець – чоловік неодмінно писарем буде, коли тріска чи паличка – за столяра заміж вийде, а якщо під рукою була тільки земля – значить за хліборобом бути.
Зібравшись на вечорниці, юнаки та дівчата пригощалися, балакали, співали, танцювали. Веселились довго – до пізньої ночі, а то й до ранку. Тільки на вечорницях хлопці могли залишитися ночувати з дівчатами в одній хаті. Щодо моралі, то у народі вона була строгою: як любить парубок дівчину – честі її не скривдить. А от святенництва не було : у палких поцілунках та ніжних обіймах поганого не бачили. Для дівчат на вечорницях була добра нагода почаклувати. Наприклад, можна було дати свою ложку тому парубкові, кого дівчина кохає. Після того вона цю ложку припікала і вже нікому не давала. Чинили й так : у спідньої сорочки навколо відривали рубця, потім палили того рубця у печі, приказуючи: “Щоб ти за мною так пікся”. А як засне хлопець, то дівчина його тим попелом обсипала або (як не засинав) давала у воді напитися. (250 слів)
Завдання до тексту:
- Висловіть свою думку про те, як ви проводите своє дозвілля.
ВИШИТА ДІВЧИНОЮ СОРОЧКА
На Україні існують численні повір’я, звичаї та обряди, пов’язані з шиттям сорочок та їх носінням. Дівчата нерідко гаптують це вбрання нареченим, про що співається і в народній пісні:
А вже ж тая слава
По всім городочку,
Що дівчина козакові
Вишила сорочку.
Сидячи над сорочкою чи хустиною протягом кількох днів або й тижнів, дівчина чи жінка, напевно ж, устигне багато передумати про того, хто її носитиме, про його і своє життя. Ось чому ці вироби мають не лише ужиткове, але й символічне значення” їх вишивають і дарують не будь-кому, а людині особливо близькій.
Не мавши відповідного одягу, дівчина не вважала себе готовою до одруження:
Якби мені хвастух білий,
Два разки намиста,
То була б я одній жінці
Для слави невістка.
До речі, про намисто. Зокрема, про коралі. Без них колись, як і без ошатного вбрання скрині, дівчина не могла вийти заміж. Разом із дукатами, дукачами, хрестиками намисто завершувало ансамбль жіночого одягу. Але слугувало не лише прикрасою. По намисті можна було визначити, багата дівчина чи бідна. Адже іноді вартість коралів дорівнювала вартості волів. Носили “добре намисто” ще й як оберіг, вірячи в його цілющі властивості.(185 слів).
Завдання до тексту:
- Висловіться про те, як ви ставитесь до української вишиванки.
ВОРОЖІННЯ НА СУДЖЕНОГО
Напередодні Андрієвого дня (30 листопада за старим стилем) постять дівчата, щоб мати гарних чоловіків. Ворожіння про судженого здійснюється тоді переважно ввечері та вночі різними способами.
Та дівчина, що ворожить, узявши жменю конопляного сім’я, до півночі виходить на двір, роздягається і, обходячи три рази круг хати або іншої будови, сіє сім’я, заволочує їх сорочкою і примовляє:
Святий Андрію,
На тебе конопельки сію!
Дай, Боже, знати:
З ким буду свадьбу грати!
Наваривши каші, виходять дівчата також на подвір’я і, злізши на ворота, кличуть судженого їсти кашу: на цей заклик суджений обов’язково з’явиться.
Увечері печуть також солоні коржі та їдять їх, щоб збудити жагу. А ще , укладаючись спати, кладуть під голову шматок хліба з сіллю – суджений з’явиться у сні і в першому випадкові подасть води, а в другому – розділить хліб з нею.
...Наливши в тарілку води, кладе на неї декілька соломинок у вигляді місточка. Тарілку на ніч ставить під ліжко: суджений, кажуть, привидиться у сні й переведе через міст.
І під Новий рік дівчата гадають... Гадають таким чином: кидають за ворота черевик, в який бік упаде черевик, в ту дівчина піде заміж. Запирають на ключ замок і кладуть собі під голови. Хто у сні попросить ключ, щоб відперти замок, той буде чоловіком. Лічать на заборі кілки :”Удівець, молодець, удівець, молодець!” якщо останній кілок молодець, то вийде за хлопця, якщо ж вдівець, то – за вдівця. Слухають під вікнами, що говорять у хаті... Деякі селяни примічають, куди худоба вночі лежить головою: якщо на схід, буде врожай, а якщо на захід, то ні. Хазяйки примічають, куди головою лежить стільна корова, якщо на схід, то отелиться ранком, на захід – ввечері, на південь- опівдні, на північ- уночі.(270 слів).
Завдання до тексту:
1. Напишіть докладний переказ.
СВАТАЛИСЬ ДІВЧАТА
Колись у наших краях дівчата самі сватались до хлопців, котрі їм подобались. От як це виглядало. Закохана дівчина йшла до хати парубка у той час, коли сподівалась застати вдома батька, матір і свого судженого. На порозі промовляла: “Помагай Біг”. Сідала в хаті та й вихваляла того, хто припав їй до серця. Зверталась до нього по імені зі словами: “Бачу з твого обличчя, що ти людина добра, будеш дбайливим і любитимеш свою жінку. Сподіваюсь, що з тебе вийде добрий господар. Ці твої гарні якості змушують мене уклінно просити взяти мене за жінку”. Потім просила батька й матір парубка дати згоду на шлюб. Якщо ж діставала відмову чи одговір, буцімто хлопець ще молодий, не готовий до одруження, дівчина казала, що не залишить їхньої оселі, доки не візьме він її за жінку. І стояла на своєму, не виходила із світлиці, поки не домагалася згоди. І батьки, як правило, погоджувались, починали намовляти сина, щоб пильніше придивлявся до дівчини, як до своєї майбутньої дружини. Зрештою, все влаштовувалося і гуляли весілля.
Розповів про цей звичай сватання французький інженер Гійом Левассер де Боплан, який у першій половині ХVІІ століття подорожував Україною і 1650 року видав книгу “Опис України”. Картину залицяння дівчини знаходимо й в оповіданні Михайла Коцюбинського “Пе коптьор”. Вітчизняні історики сумніваються, що такий звичай був поширений. Може, і сучасним дівчатам варто взяти його на озброєння.(223 слова).
Завдання до тексту:
1. Продовжіть думку тексту.
РУШНИКОВА МЕЛОДІЯ
Як і все народне мистецтво, наш фольклор і декор наших рушників перейняті з діда-прадіда волелюбним характером .Він виявляється перш за все в тому, що колорит нашого рушника та щирий орнамент, його високомистецькі споріднення тонів і кольорів – тішать людину, цілюще впливають на її емоції.
На наших рушниках багато червоного кольору, який часто переплітається з чорним, символом журби – поряд з символом радості. Але чорний колір завжди підпорядкований червоному, і його завжди менше. Коли ж ми бачимо безліч рушників, декорованих лише червоними нитками, то годі знайти рушника, щоб був вишитий лише чорним. Розумне і високомистецьке поєднання багатокольорового декору, як ми це бачимо на зразках подільських, справляє радісне враження.
Коли б перенести рушникову мелодію фарб і форм орнаменту на музику, то це була б та сама наша відома всьому світові чарівна пісня. Для багатьох, на жаль, та рушникова пісня – ще за сімома печатями. Тож наш обов’язок дослідити, розшифрувати її, “закодовану” нитками, та покласти на музику сьогоденних почувань нашого народу. (156 слів)
Завдання до тексту:
- Переписуючи , виділіть відносні прикметники – прості й складні.
- Чи знаєте ви, як раніше називались різні види рушників?
Довідка: утирач, стирок, кілковий, божник, плечевий, подарковий.
РУШНИКИ
Рушники на Україні здавна супроводить постійний епітет “чисті”. Це означає не лише те ,що вони мають зберігатись у чистоті...Чисті рушники – це символи високих естетичних та етичних ідеалів. Видовжені прямокутники рушників за формою нагадують поля, дороги. Засіяні зерном орнаментів, вони певною мірою і є символами ланів та доріг. Ними вітають гостей, дають на згадку, дівчата подають рушники старостам, готуючись у дорогу на нове життя, рушниками проводжають і в останню путь.
Рушник – це та сама задушевна пісня чи дума, заспівана засобами ткання, вишиття, вибійкою, безмежно буйною фантазією орнаменту, в яку наш народ вклав поетичну душу.
Подавати рушники – це перев’язувати спеціально для цього приготовленими рушниками під час обряду сватання сватів у знак згоди на вихід заміж :дати згоду на одруження з ким-небудь.
Рушника передавали як оберіг, з роду в рід, із покоління в покоління. По багатьох місцях України понині батьки бережуть рушники для дітей – і не лише для дівчат, а й для хлопців...
Особливо знаменну і навіть законодавчу роль відіграє рушник на весіллях. Як молоді стали на рушник – то був апогей весілля, після чого вже ні батько, ні мати, ні суд, ні громада не мали права розлучити пару. Недаремно є про це створено народом багато зворушливих пісень. Ось, для прикладу, деякі з них:
А хто теє відерце дістане,
Той зі мною на рушничок стане.
Дала один, дала другий,
На третьому стала,
А четвертим біленьким
Руки пов’язала.
Рушником перев’язують старостів та сватів, молодого – молода. За народним повір’ям дівчина, що не надбала собі рушників для родинного життя, заміж не вийде. Рушниками вистеляють дорогу на весіллі від порога до столу, а то й від воріт до дверей хати.(274 слова)
Завдання до тексту:
- Напишіть детальний переказ.
Скриня – дерев’яний ящик з віком та прискринком. Овіяна легендами й оспівана в піснях, вона часто була дійовою особою в казках.
Здавна люди дотримувались народної моралі: ніхто не мав права зазирати до скрині – ні мати, ні батько, ні сестри, вона залишилася власністю дівчини, а пізніше жінки на все життя. У спадок вона могла перейти тільки після смерті.
Кожна дівчина мріяла про скриню, заповнену гарними і потрібними речами, які б засвідчували працьовитість, сумлінність майбутньої господині і, до певної міри, її розуміння краси.
Скрині ставили у світлиці біля столу. Вони мальовані або різьблені, завжди виділялись серед інших селянських меблів, які переважно не оздоблювались.
Про скриню, яка була головним об’єктом весільного обряду – “пересувин”, складено чимало пісень.
Скриня була символом майбутньої нової сім’ї. Молода дружина вивозила її з рідної хати як спогад про минуле своє, як частину родинного вогнища батьківської хати, духовних і моральних засад. Вона ставала в певному розумінні фундаментом нової родини.
Ви бачили справжню скриню? Таку, од якої очі розбігаються, серце калатає, таку, в яку хочеться пірнути, мов у барвисте літо? Не скриня – скарб. Чого тільки не було у тій скрині! Святковий одяг, рядна, подушки, сорочки, намиста. До скрині ховали “спомин про дівування”, скарби, надбані за самостійного господарювання, рушники повивальні, рушники весільні, сорочки шлюбні та великодні, скатертини святкові та на “щодень”.
Дослідники виділяють два типи традиційних скринь. Одні з них мають віко у вигляді двосхилого даху, а інші – плоске віко.
Наприкінці XIX століття набули широкого вжитку скрині з напівкруглим віком (“куфри”, які часто були огранені стрічками профільованої бляхи).
Майже всі вони оздоблювалися різноманітними орнаментами мотивами. В Карпатах їх вирізували на темній поверхні стінок. На Лівобережжі відомі ковані скрині великих розмірів з багатими рослинними розписами. Найчастіше натрапляємо на зображення вазонів з квітами, рідше – тварин і людей. (282сл.)
Завдання до тексту:
- Напишіть вибірковий переказ.
ДОБРА СПРАВА КОЛИСКОВОЇ
Мов ясочка, схилилася над дитячою люлечкою молода мати, обережно колисає свого первістка: “Ой люлі, люлі, налетіли гулі...
Заплющ оченята, склади рученята...” У такт пісні й погойдування колиски легенько погладжує синові рученьки. Торкається тендітних пальчиків, нашіптуючи: “Сон у колиску, дрімки у кісточки, здоров’я на росточок, спи, мій синочок”. І знову: “Ой люлі, люлі, засинай, синочку, заплющ оченята – давно пора спати”.
Чарівна мелодія пісні, магія слів роблять свою добру справу. Зрештою, “золотенятко – мамине дитятко” засинає, а матуся ще довго вдивляється у любе личко. І спадає їй на думку мудра бабусина наука:
- Пам’ятай, доню: ростиме дитина здоровою та щасливою, коли сама будеш мудрою. Матимеш доньку – то колисай її у вербовій, калиновій люлечці. Буде бадьорою, жвавою, а пісень співатимеш – повік будеш їй найріднішою. А як пошле доля сина, хай батько завчасно люлечку зробить із явора або дуба. Це найкращі “чоловічі” породи дерев. Вони додають сили, а ще, кажуть, і розуму в голівку. Коли ж удасться кволий чи плаксивий – вигойдуй у тополевій або кленовій. А як хочеш, щоб ніжним зріс, то краси серденьку додасть ясен.
Ще знай, що класти спати дитину треба голівкою на схід сонця, а ніжками на захід.(189 слів).
Завдання до тексту:
1. Доповніть текст роздумом про значення колискових пісень у вихованні дитини.
КОЛИСАНКА НОВОНАРОДЖЕНОМУ
Колись колиска була така: чотири дощечки, мішок знизу, чотири вірьовки, підвішувалась до стелі і ін.
Колиска була “барометром”: її вішали на рівні грудей жінки-матері. Як грудям було холодно, то й дитині, колиску піднімали й навпаки.
Якщо діти довго плакали, погано спали, в узголів’ї підвішували віночок з хмелю, але не більше 12 шишок, зрізаних у липні, висушених на горищі.
У колиску ліворуч для доньки клали ляльку, для хлопчика праворуч – сопілочку. За старим повір’ям, то були символічні атрибути-обереги, які прийшли за часів язичництва і несуть в собі цілющу силу.
На четвертий день влітку і через 7 днів взимку раненько дитя показували сонцю (Дажбогу). Батько брав дитину на руки і, переступаючи пороги, казав: “Пороги, пороженьки, маленькі й великі, писані й рублені, святі й священні, з дому дитя викликайте, на вулицю до людей виводьте, ніг не збивайте, очі бережіть”. Батько вертався до хати, клав дитя в колиску, примовляючи:
“Будем сонце любити, долю твою берегти, щоб клопоти відійшли од твоїх плечей дитячих”.
Колись молодій матері приносили куплені в церкві три ключі. Ключі-амулети мали захистити дитину в житті. Дарувалась також ложка і гребінець. Бо ложка – це символ достатку, за узорами і написами на ній можна було прочитати долю дитини. А гребінці для дітей робили з деревини груші, дуба, горобини, срібла, бронзи.
Дарунки приносили у день, який називають на Україні Днем родини. У цей день приносили монети, які мати дитини зберігала до хрестин, щоб обсипати ними немовля, коли його приносили з церкви. ( 234 слова)
Завдання до тексту:
- Напишіть вибірковий переказ.
- Поясніть значення слова “ ключі-амулети”.
ЗОЗУЛИНЕ “ СІМЕЙНЕ ГОРЕ”
Птахи весною шукають пари, паруються, як висловлюється народ; їх парування служить символом, порівнянням того, як молоді люди сходяться до того, щоб жити в парі.
Соловей запрошує до себе галочку – улюблений символ поради молодої пари . Символ зозуленька кує відповідає дівчинонька плаче. Народ собі пояснює, чому кукушка печально кує – плаче; цією причиною служить сімейне горе. Зозуля служить ще в народі символом віщої птиці, яка своїм куванням відповідає на задані питання: скільки людині залишається літ життя, чи скоро дівчина заміж вийде. Виліт жайворонка, дуже ранній, проти волі, знаменує, як згадується в пісні, надто раннє весілля. Символ горобець прилітає – значить милий приходить. Перепілка – символ жінки. Сокіл та ластівка – символ жениха й нареченої.
Таким чином, життя птахів весною, коли виявляються кращі їх риси в турботі про пташенят, у чарівному співі, служило для людини ніби закликом почати подібне ж життя; і дикун міг повчитися гуманітарному почуттю в солов’я, ластівки, перепілки, качки й взагалі в пташок. Тому символіка, запозичена з життя птахів, так любима народом і завжди знаменується такою ніжністю й поетичністю.(165 слів)
Завдання до тексту:
1.Прочитайте.З’ясуйте, яке в зозулі “сімейне горе”.
2. Що означає “пекти жайворонки”?
3. Які ще “пташині” символи ви знаєте?
“ХИТРА” СОРОКА
Сорока своїм виглядом і своїм характером вже давно привернула увагу наших селян. Вони нагородили її епітетом “хитра” і створили про неї багато казок, прислів’їв, приповідок і загадок.
Живе сорока у близькому сусідстві з людьми. Своє велике, міцне, збудоване з дрібного гілля гніздо в’є на високих деревах, що ростуть окремо в садах, гаях та парках. Великих лісів вона не любить, не любить і голого степу; але охоче гніздиться у вузьких лісових смугах південних степів.
Сорока, як і її близька родичка ворона, на зиму не відлітає, а живе постійно в тій місцевості, де народилася. З цього приводу є приповідка: “Живи з сороками, з воронами, що в вирій не летять!” – мовляв, з тими, що по світі блукають, не знайся.
Якщо люди сороку не ганяють, гніздо її не руйнують, то вона постійно вештається в господарстві, біля якого поселилася. Її можна бачити здебільшого на плоті (згадаймо прислів’я: “Сорока на плоті”), бо на землі сидіти вона не любить.
Існує чимало українських народних приповідок, де в тій чи іншій формі згадується про сороку і пліт. Наприклад: ”Живе так, як сорока на плоті – хто йде, сполохне”, ”Розживемось, як сорока на лозі, а тінь на воді”, “Вертишся, як сорока на тину”, “Пише, як сорока по тину лапою”, “ Одна сорока з плота, а десять на пліт”, “Примостився, як сорока на колу”.
Сорока любить сидіти в старих заростях сливи або терену – там вона, ймовірно, знаходить для себе багату поживу, а звідси і прислів’я : “Сидить, як сорока в сливах”.
Одна з особливостей сороки – це її пристрасть до блискучих речей і схильність красти речі. Звідси й прислів’я: “Гляди, бо сороки вкрадуть”. Так кажуть тій особі, що забагато чепуриться.
Про бідність у господарстві приповідка каже: “ На голу кістку і сорока не впаде!”. Трапляється, що сорока краде кістку у упса і шукає в ній поживи; звідси приповідка: “Заглядає, як сорока на кістку”.
Якщо хто-небудь каже щось і не доказує або робить і не доробляє, то в такому випадку кажуть: “Загубила сорока хвіст!”. Зовнішність і характер сороки широко згадуються в народній творчості. “Е, ще сорока не побіліла!” – мовляв, цього тобі зробити не вдасться. Так кажуть тій особі, що безпідставно нахваляється зробити якусь прикрість. “Іще сорока не побіліла, щоб жінка чоловіка била!” або “Отоді жінка буде старша, як сорока побіліє!” “Чи одна сорока білобока?”, “Краще сороці без хвоста літати, ніж письменному вміти читати та не вміти писати”. “Сорока на хвості принесла!”, - кажуть про чутку. “Сорока летить, а собака на хвості сидить!”, - так, жартуючи, кажуть про жінок, які люблять говорити нісенітниці. “Жінки, як сороки!” – мовляв, говорить забагато. “Ніхто сороці з-під хвоста не впав!”. “Не роззявляй рота, бо сорока влетить!”. “Сорока скрекотала – гості казала!”. “Нема води, бо сороки колодязь перевернули”. “Не хоче – хай з’їсть сороче!” (імовірно яйце). “Уроки на сороки, а пристріти на їх дітях”. “Уроки на сороки та на бабині діти!” або ще “Пху, пху! Уроки на сороки, а помисли на коромислі!” – так примовляють від “поганого ока”: Щоб хтось не зурочив.(614 слів).
Завдання до тексту:
1. Складіть характеристику сороці народними прислів’ями тексту.
Перукарів –цирульників - у старовину шанували у містах і селах.
Вважалося, що людина, не стрижена з дня народження, зла. Ще змалку сільська дітлашня була знайома з ножицями і гребінкою. У більшості родин до пєяти років намагалися відзначити “пострижини” – малюка садовили на кожух, і кум вистригав навхрест пучок волосся, яке віддавав на памєять матері. Волосся з голови хлопчика, щоб ріс кучерявим, могли закопати під грушею, а дівчаче пасмо ховали під вербою, щоб мали довгі коси. Острижену чуприну не годилося викидати на смітник, бо її заберуть жаби на кубло і тоді болітиме голова. У крайньому випадку острижене волосся необхідно було спалити в печі.
Просто і швидко стригли хлопчаків. Не дуже складними були зачіски й у дорослих. На українських землях підстригали “під макітру”- на голову насаджували макітру або інший черепєяний посуд і обрізали волосся, звисало знизу, навколо голови, надаючи йому однакової довжини. Довге волосся носили, як правило, духовенство, писарі, люди розумової праці.
Здавна характер, звички, настрій людини відбивалися на її зовнішньому вигляді. І вбрання голови, спосіб підстригання та укладання волосся грали не останню роль.
З “почубеньками” – смиканням за волосся – були добре знайомі сільські хлопчаки, яких у сім років підстригали, залишаючи чуб спереду. Частіше про чуби на голеній голові згадується, коли йдеться про козаків. “Чубатий іде – лихо за собою веде ”, - казали про запорожців.
“Оселедець”(так ще називали чуба) став однією з найоригінальніших ознак зовнішності і войовничості запорожця. Козаки носили відмінний знак на маківці голови - чуб, великий, наче жмуток пір’я. Решту голови голили. Чуб мав таке значення, що коли козак вирве його в іншого , то мусить заплатити йому п’ять карбованців. “Оселедці” мали право носити тільки козаки, які належним чином проявили себе в боях. Довгі чуприни (вони могли бути півметра і більше) козаки замотували декілька разів за ліве вухо, а хто ще й за праве вухо. Той, хто любив похизуватися ошатною зачіскою, на ніч перев’язував чуприну стрічкою і закручував її на лобі, а вранці розпускав.(318 слів).
Завдання до тексту:
1. Які зачіски для хлопців та дівчат модні сьогодні?
КОСА – ДІВОЧА КРАСА
У народі говорили: дівоча коса – честь дівоча. Коса споконвіку вважається однією з найголовніших ознак дівочої краси. Вона наділена шлюбною символікою: одну косу носили дівчата, дві коси –одружені жінки.
Коса – символ дівочої краси, чистоти, гідності, вірності та кохання. У народі говорили :”Нема коси – нема краси”.
Перше заплітання коси дівчинці означало її
перехід у нову вікову категорію. Доки їй підрізували волосся, вона була “дівчинкою”, а щойно їй заплітали косу – вона ставала “дівкою”, дівчиною на виданні.
З давнини зберігся звичай для дівчини чи жінки розчісувати й заплітати косу перед тим, як братися за будь – яку роботу.
Про охайність дівчини дізнавалися по косі. Коса запліталася з трьох частин, бо то є золоте трисуття: Сонце , урожайність та шлюб. Споконвіку вважалося найбільшою неохайністю для дівчини сідати за стіл чи братися до будь – якої роботи з розпущеним волоссям. Говорили так :”У неї на голові сорока гніздо звила”, “У неї в косах сім чортів кублилось”. По косі дівчини дізнавалися, якою вона буде господинею: ”Яка коса-така й краса. Подивись на косу, а подумай про господиню”.
Мати завжди навчала доньку доглядати за волоссям, роз’ясню- вала значимість коси для дівчини. Тому-то й звучить прохання у давно забутій народній пісні:
Ой не ріж косу –
Не нівеч красу.
Дівчина з косою, казали старші люди, як трава з росою. Дівка без коси – що кінь без гриви.
Вона ростом невеличка,
Ще й літами молода,
Руса коса до пояса,
В косі стрічка голуба.
Та коли дівчина , врешті, вибирала собі милого, коса втрачала свою силу.
На жаль, нині не часто побачиш дівчину з косою. Народні традиції відходять у минуле, але якою магічною силою притягують до себе погляд дівчата з довгими густими косами. (175сл.)
Завдання до тексту:
1. Висловіть своє ставлення до дівочої коси.
ЗАПЛІТАННЯ ДІВОЧИХ КІС
Як козак хизувався своєю чуприною, так дівчина пишалася русявою косою дівка без довгої, нижче пояса, коси не мала ні щастя, ні краси. Коса – це честь і гордість сільської красуні, символ дівування, високих і натхненних почуттів юності. Заплітання кіс було пов’язане з численними пересторогами і забобонами. Бабусі радили юним красуням не заплітатися на людях, бо не прийдуть свати.
Волосся заплітали, як правило, в одну або дві коси, подекуди “у дрібушки”- дрібні коси. Коси могли просто спускатися на спину, вінкоподібно укладатися на голові, закріплюватися над чолом і на потилиці. Їх часто прикрашали кольоровими стрічками, бантами, гребінцями, гудзиками. Обвиті навколо голови коси часто-густо “закосичувалися” живими квітами і ставали схожими на вінки, а уквітчані сільські красуні в свою чергу на юних богинь і грайливих русалок.
Здавна на Україні дівчата дорожили косою, бо коса – символ дівування. Існував цілий весільний обряд –розплітання коси:
Як я в косах ходила,
То я вас не просила,
А тепер я вас просю:
Розпустіть мені косу,(двічі)
По червонім поясу.
Прощання з косою – це прощання з дівуванням.У нареченої починався новий період її життя.
Таким чином, коса – дівоча честь і цнота. Якщо ж дівчина не зберегла її, то вона не мала права носити косу. За старим звичаєм, такій дівчині перед усім народом відрізали косу.
Неможливо уявити заміжню жінку в старовину без “очіпка”- невеличкої шапочки, яка збирала і закривала волосся. “Вже нема коси в Насті :Петро очіпком накрив”, - говорили дівчата про заміжню подругу . Разом з очіпком та іншими головними уборами могли носити “намітку” (“плат”, “завивало”, “серпанок”).
Найбільш поширеним жіночим головним вбранням були і залишаються різних розмірів хустки, хустини і хусточки, їх зав’язували кінцями спереду або на потилиці.
Всі молодиці люблять виглядати, як лялечки, однак не кожній вдається швидко і красиво вбрати голову в одну або дві хустини. “Оце захималась”,- казали про тих, хто погано пов’язав голову.(296 слів).
Завдання до тексту:
- Напишіть детальний переказ.
У КОСАХ СТРІЧКА ГОЛУБА
Сором був тій дівчині , у якої стрічки пов’язані недбайливо або не по порядку. В’язати стрічки треба теж уміти і символи їхні знати.
Скажімо, найпершу у віночку – посередині, в’яжуть світло-коричневу стрічку – символ землі-годувальниці. Пообіч від коричневої – жовті стрічки – символ сонця, за ними світло-зелені – символ краси і молодості. Потім голубі, сині – символи неба і води, що дають силу й здоров’я, далі в’яжуть жовтогарячу – символ хліба, фіолетову – символ мудрості людини, малинову – символ душевності, щирості, рожеву – символ достатку. В’язали до строю й білу стрічечку, але тоді, коли кінці її були розшиті сріблом і золотом. На лівому кінці вишивали сонце, а на правому – місяць. Якщо стрічка не була вишита, то її не пов’язували, бо це – символ пам’яті про померлих.
Дівчата заплітали волосся в косу разом з ниткою (“шваркою”), на яку нанизували мосяжні ґудзики, коси густо оплітали червоною вовною (“попліткою”). Зачіску оздоблювали живими квітами (“закосичували”). Як дівочий святковий убір голови відомі уплітки – копляне прядиво, сплетене в косу, а поверх неї – плетінка з червоної вовни і мосяжні ґудзики. На Рахівщині також носили уплітки, для яких брали один-два мотки ниток із вовни молодих овець і скручували їх у три нитки. З фарбованих у червоний колір ниток робили три уплітки, дві заплітали з волоссям, а на третю нашивали 20-25 гудзиків і разом з косами обвивали голову.(119 слів).
Завдання до тексту:
1.Назвіть відомі вам сучасні зачіски заплітання коси, описавши процес їх створення.
ОБРЯДОВЕ ЗНАЧЕННЯ ДІВОЧОЇ ХУСТКИ
Дівоча хустка на Україні має ще й обрядове значення. Так, при сватанні дівчина перев’язує руку парубкові на знак згоди бути його дружиною. У народній пісні про це співається:
Ой, маю я одну хустку та їй нема року,
А то буде миленькому на осінь до боку...
Покривати молоду – у весільному обряді: надягати на голову молодої убір заміжньої жінки – це відбувається в неділю; в понеділок інколи ще покриває молоду в церкві священик; полатай хата – епітет сина: той, що додає до господарства; попід віконню пішов – відправився просити, зробився старцем; волосом посвітити – про заміжню жінку: бути без головного убора; закладом косити вірності в коханні. У Тараса Шевченка читаємо:
Дарувала шиту шовком хустину,
Щоб згадував на чужині...
На випадок, коли козака спіткає смерть в дорозі чи він згине в бою, хустка від дівчини виконує важливу роль: нею вкривають обличчя козака, “щоб хижі птахи очей не довбали, козацької крові не випивали...”
Якщо козака ховали з військовими почестями, то тіло його клали в домовину, накривали червоною китайкою, а вишиту хустину клали на осідланого коня, якого вели за домовиною –
Ведуть коня вороного,
Розбиті копита...
А на ньому сіделечко
Хустиною вкрите.
Так про цей звичай писав Тарас Шевченко у своїй поемі “Хустина”.(225 слів) .
ЖІНОЧІ ПРИКРАСИ
У неділю й свята дівчата на Україні вбираються в стрічки, одягаючи й інші жіночі прикраси. “Добре намисто” – це коралі, що вважалися великою цінністю, вказували на багатство сім’ї, в якій зростала дівка. Колись на Україні дівчата носили справжні золоті австрійські дукати – це дукачі – золоті монети.
Згарда, дробинка, уплітка, дрібушки, “чільце”... Виглядати гарно й оригінально – модно було завжди. Згарда – це намисто з литих мідних хрестиків, нанизаних на ремінчик, шнурок або дріт. Ця прикраса на сонці переливалася золотом. Дробинка - це намисто, виплетене у вигляді стрічки з дрібних кольорових намистинок – “пацьорок”, здебільшого на шовковій основі. Уплітка – сплетені, ніби коси, гарусні нитки червоної барви. Вони приплітаються до кіс і в кінці об’єднуються в одну велику китицю, що звисає мало не до землі. Дрібушки - дрібні кіски. Їх викладають навколо голови вінком, а одну кіску “перекидають” через голову. “Чільце” – підвішені до дротика вузенькі металеві платівочки(“рясна”), що мають вигляд маленьких стрючечків або пелюсток квітів.
Здавна характер, звички, настрій людини відбивалися на її зовнішньому вигляді. І вбрання голови, спосіб підстригання та укладання волосся грали не останню роль. Обвиті навколо голови коси часто-густо “закосичувалися” живими квітами і ставали схожими на вінки, а уквітчані сільські красуні в свою чергу на юних богинь і грайливих русалок.(196 слів)
Завдання до тексту:
1.Чи можете ви продовжити розмову про названі жіночі прикраси та вбрання?
2.Які ще жіночі прикраси вам відомі?
3.Знайдіть у тексті прості речення, поясніть синтаксичну роль тире.
ЧОРНОГУЗ
Ранньою весною повертається з вирію і чорногуз – великий птах з довгою шиєю і довгими міцними ногами. У нас на Україні чорногуз в’є своє гніздо на хаті, клуні або на великих деревах – дубі, липі, - що ростуть на подвір’ї чи в саду.
За народним віруванням господарство, в якому є гніздо чорногуза, є щасливим і забезпеченим від пожежі :”Чорногуз хату від лиха береже”, - кажуть селяни на Херсонщині. Руйнувати гніздо цього птаха – великий гріх, та й небезпечно, бо “хто зруйнує гніздо боцюна, у того хата згорить”.
Колись на Поділлі, як господар, було, побачить бусла вперше, то простягає до нього шматок житнього хліба і каже :”Бусел, бусел, на тобі гальвоту, дай мені жита копу !” Цим він накликав урожай на своє поле.
Якщо дівчина побачить вперше навесні бусла літаючим. То це знак, що вона буде все літо веселитися; якщо побачить, що бусел ходить або стоїть на ногах, то не матиме великого успіху в своєму дівуванні ціле літо. Найгіршою прикметою для дівчини є те, якщо вона побачить вперше навесні сидячого бусла: “сидітиме ще довго в дівках”.(169 слів)
Завдання до тексту:
1.Доберіть синоніми до слова чорногуз.
2.Як ставляться до цього птаха у вашій місцевості?
3.Доповніть текст новою інформацією про птаха.
ПРОСИМО НА ВЕСІЛЛЯ
Плетіння вінків супроводжувалося барвінковими піснями. Під ці пісні виконувався обряд розплетення коси. На долівці розстеляли біле полотно, на якому ставили хлібну діжку, а зверху клали подушку. Молода сідала на неї (на Прикарпатті сідала на застелене кожухом ярмо), і брат розплітав їй косу, після чого дівчата прикрашали голову нареченій весільним вінком. У давніші часи ці дії виконувала мати. За гуцульськими звичаями не можна було знімати віночок аж до шлюбу, бо існувало повір’я, що, коли б він пропав, наречена зазнала б великого нещастя.
Молодому вінок старша дружка (весільна “матка”) чіпляла до шапки чи капелюха, садовила біля нареченої на кожух, що лежав догори вовною, і накривала їх рушником або посипала житом. Після цього молоді називались “князем” і “княгинею”, вони збирали весільний поїзд та йшли просити рідню і сусідів на весілля. (128 слів)
Завдання до тексту:
1. Розкажіть про сучасну підготовку до весілля.
Тополя – міфічний образ – тотем давніх слов’ян, згодом українців. Свято Тополя відзначалося наприкінці весни. Обирали найстрункішу дівчину, якій зав’язували над головою руки. На підняті руки навішували стрічки, хустки, намисто і т. ін. Дівчину водили селом, полем, лугом, співаючи:
Стояла тополя край чистого поля,
Стій, тополенько, стій, не розвивайся,
Буйному вітроньку не піддавайся...
Свято Тополя було розповсюджене на околицях стародавнього Києва. Тополя вважалася священним деревом, її рубали для жертовних вогнищ. Свято Тополя рівнозначне російській Гостей ці та білоруському Кусту.(76 слів) .
Завдання до тексту:
1. Доповніть текст розповіддю про інші відомі вам дерева – символи України.
ЦІКАВЕ ПРО СІЛЬ
Сіль у народі називають скарбом. Хлібом - сіллю віншують молоде подружжя, зустрічають дорогих гостей... Хліб у кожній родині – найперший годувальник, дарунок Божий, батько, всьому голова... А чи буде він смакувати без солі?
Сіль супроводжує людину з найдавніших часів. Здавна сіль вважалася символом чистоти, дружби, щирості. Наприклад, в арабів існував звичай: при укладанні важливих угод подавати посуд із сіллю, з якого особи, що підписали документ, з’їдали кілька її кришталиків – як гарантію дотримання укладених домовленостей.
У Київській Русі солеваріння – найстаріше з ремесел початку ХІІ століття. Соляні родовища вважалися божим даром. Вони належали монастирям, яким приносили величезні прибутки.
Людина навчилася засолювати на зиму овочі, гриби, рибу.
Необхідність безперебійного постачання солі породила потужний промисел в Україні – чумацтво, що сприяло розвитку торгівлі. Соляний тракт – чумацький шлях – і досі, як стверджують науковці, зберігає підвищений вміст солі, бо за один сезон чумаки перевозили кілька мільйонів пудів риби та солі, які вимінювали на майже 50 мільйонів пудів хліба.
З появою залізниць і пароплавів чумацтво відійшло в минуле. Відійшла в минуле й колишня слава солі, хоча в деяких частинах Африки сіль і сьогодні – велика розкіш, яку можуть собі дозволити тільки багаті, за африканськими мірками, люди.
З давніми друзями “пуд солі з’їдаємо”, “сіллю землі” називаємо добірне товариство...А коли ненароком розсипаємо сіль і чекаємо за цією прикметою неприємності, то не замислюємось, що в сиву давнину розсипати таку цінну і дорогу річ уже й було справжнім нещастям.(226 слів)
Завдання до тексту:
1.Розтлумачте, як ви розумієте вислів пуд солі з’їсти ?
2.Висловіть думку, чому відійшла у минуле колишня слава солі?
3.Що цікавого й нового ви дізнались із змісту тексту?
СПОСОБИ ЛІЧБИ
У минулому на Україні широко побутували народні способи лічби, вимірювання земельних ділянок, тобто певні знання з математики... Оригінальні засоби вимірювання побутували серед карпатських горян. Лісоруби та обліковці на лісорозробках користувалися так званим лавашем – дерев’яним предметом з карбованими позначками; у ткацькій справі використовувалися одиниці загальнослов’янського походження – чисниця (три нитки), пасмо – 10 чисниць, моток – 30 пасм...
Сипкі речовини, зокрема зерно, міряли пудами, в повсякденному вжитку – міркою (посудиною на пуд або півпуда ваги), іноді лантухами (5 пудів). На Правобережжі зерно міряли корчем, що вміщав 8 пудів. Іноді використовувалася давньослов’янська одиниця виміру зерна –четверик(24 –26 літрів).Вагу м’ясних та рибних продуктів обчислювали на фунти (400 грам) та ока(4 фунти). Урожай рахували копами(60 снопів) та возами або хурами(кількість снопів, яка вміщувалася на возі чи хурі при їх транспортуванні на тік). Рідину – воду, молоко, горілку тощо – міряли квартами(дві пляшки), гарнцями(4 кварти), відрами(10-12 літрів).(149 слів)
Завдання до тексту:
1.Переписуючи текст, числа запишіть словами.
2.Чи можна назвати міри довжини п’ядь, лікоть, ступінь і сажень народними? Що міряли п’ядями , ліктями, ступенями й сажнями?
НАРОДНІ СПОСОБИ ВИМІРУ ЗЕМЛІ
В основу виміру земельних ділянок була покладена схема прямокутної десятини з розмірами 40 Х 60 або 30 Х 80 сажнів.
Десятина – офіційна одиниця вимірювання земельної площі, що застосовувалася на Україні, вона дорівнювала 2400 квадратних сажнів (сажень –2,13 м).
Довержай – старовинна одиниця вимірювання землі на Закарпатті – відстань, на яку доросла людина спроможна кинути камінець або грудку землі. Походить від вживаного закарпатцями слова довержи (докинути).
Волока – одна з давніх офіційних одиниць вимірювання земельної площі, що дорівнювала 30 метрам. Поширена була здебільшого на Правобережжі та Волині.
Гона (гони) –міра відстані, що дорівнювала довжині ланів. Оскільки останні у різних селах бували неоднаковими. Гона була нестабільною одиницею. Розрізнялися невеликі –60 сажнів, середні – 80 та довгі гони –120 і більше сажнів. Слово походить від “ганятися”, тобто орати лан багато разів уздовж від початку і до краю.
День – народна одиниця виміру площі – ділянка, яку можна було зорати плугом протягом робочого дня (приблизно 0,7 десятини ).
Лан – міра надільної землі. Поступово зменшуючись від 30 до 10 десятин, набув вигляду трьох ділянок, розміром 400 на 96 ліктів.
Морг – одна з одиниць вимірювання земельної площі. Застосовувалась переважно у Західній Україні, має польсько-литовське походження. Дорівнював звичайно 0,57 га.
Опруг – розмір земельної ділянки, яку виорювали парою волів без перерви протягом третини або чверті робочого дня: з ранку до сніданку – перший, до обіду – другий, до полудня – третій, до вечора – четвертий опруг.(227 слів)
Завдання до тексту:
1.Введіть у речення різні виміри землі.
2. Цифри запишіть прописом.
ДОБА В ПЕРІОДАХ ДНЯ
Часто чуємо різні назви періоду дня.
Добу на території України ділили на такі періоди : “досвіта” – година до зорі, “рано” – як вийде сонце, “у полуддень” – дванадцята година дня, “по полудни” – біля другої години дня (чотирнадцяти ), “опівночі” – двадцять четверта година , “по опівночі” – друга година ночі.
На території Гуцульщини були ще й такі періоди: “на зорьих” – коли зоріє, “у обіди” – біля восьмої години ранку, а на Закарпатті – малі обіди (8 –9 година), великі обіди – десята –одинадцята година, “у великий підвечірок” – три години до заходу сонця, “малий підвечірок” - година до заходу сонця, “у вечеріх” - як смеркнеться, “у заульиги” – як лягають спати (двадцять друга година).(100 слів)
Поясніть :
Перші півні співають о
Другі півні співають о
Треті півні співають о
Використана література:
1.Українське народознавство за загальною редакцією Павлюка С. П., Львів, видавничий центр “Фенікс”, 1994 рік.
2.Супруненко В.П.,“Ми – українці. Енциклопедія українознавства., У 2 кн.: Дніпропетровськ: ВАТ “Дніпрокнига”, 1999.
3.Стрюк Л. Б.,“Етнологія України у пісенному фольклорі” :Тернопіль: “Астон”,
2001 рік.
4.Неживий О. І., Ужченко В. Д., “Дидактичний матеріал з народознавства на уроках української мови. Посібник для вчителя.: Київ.: “Освіта”, 1993 рік.
5.Гавриленко Л. А., “Криниця”, посібник з українського народознавства.: Запоріжжя: “Просвіта”, 2003 рік.
ЗМІСТ
сторінка
Вступ (271 слово)-----------------------------------------2
Етнопедагогіка- (283 слова)----------------------------4
Родина (310 слів)------------------------------------------5
Від роду до роду (185 слів)-----------------------------7
Мудрі слова Ніцше (153 слова)------------------------8
Він та вона.. (306 слів).----------------------------------9
Люблячі серця (267 слів) ------------------------------11
Мудрі люди села (206 слів) ---------------------------12
Гарні дати (257 слів) -----------------------------------14
Українська хата (189 слів)---------------------------- 15
Де хату поставити? (195 слів)-------------------------17
Супутниця людської оселі (305 слів) ---------------18
Вечорниці (250 слів)---------------------------------- 19
Вишита дівчиною сорочка (185 слів) ---------------21
Ворожіння на судженого (270 слів)-----------------22
Сватались дівчата( 223 слова) -----------------------24
Рушникова мелодія (156 слів)------------------------ 25
Рушники ( 274 слова)---------------------------------- 26
Скриня (282 слова) -------------------------------------28
Добра справа колискової ( 189 слів)---------------- 30
Колисанка новонародженому (234 слова) ---------31
Зозулине “сімейне горе”( 165 слів) -----------------32
“Хитра” сорока (614 слів) ---------------------------- 33
Перукарі-цирульники ( 318 слів)---------------------36
Коса –дівоча краса (175 слів) ------------------------38
Заплітання дівочих кіс (296 слів) --------------------40
У косах стрічка голуба (119 слів) -------------------42
Обрядове значення дівочої хустки (225 слів) -----43
Жіночі прикраси (196 слів) ---------------------------44
Чорногуз (169 слів) -------------------------------------45
Просимо на весілля (128 слів) -----------------------47
Тополя (76 слів) -----------------------------------------47
Цікаве про сіль (226 слів) -----------------------------48
Способи лічби (149 слів)-------------------------------50
Народні способи виміру землі (227 слів) ----------51
Доба в періодах дня (100 слів) -----------------------52
1
про публікацію авторської розробки
Додати розробку