Здібність до витривалості: поняття, структура, методика тестування

Здібність до витривалості: поняття, структура, методика тестування

План1. Визначення поняття. 2. Види витривалості.3. Фактори що впливають на прояв фізичної витривалості.4. Засоби виховання витривалості.5. Методи виховання витривалості.6. Вікова динаміка природного розвитку витривалості.7. Контроль та оцінка рівня розвитку витривалості.8. Тестування витривалості.9. Висновок.

1. Визначення поняття: Здібність до витривалості – це генетично обумовлені в розвитку здібності, які дозволяють людині тривало виконувати будь – яку діяльність без зниження її ефективності. У структурі здібності до витривалості виділяють загальну, специфічну і спеціальну.

2. Види витривалості: Загальна витривалість – це спроможність виконувати тривалу роботу помірної інтенсивності, яка визначається в розвитку функціональними можливостями серцево – судинної, дихальної і м’язової системи. Вона виявляється в циклічних видах спорту. Розрізняють такі види загальної витривалості: кардіореспіраторну, тотальну, регіональну. Специфічна витривалість – це витривалість окремих якісних сторін рухових можливостей людини. Можна виділити такі види специфічної витривалості:швидкісна, швидкісно - силова,координаційна. Спеціальна витривалість – це витривалість стосовно певної діяльності, обраної як спортивна спеціалізація або професійна робота (витривалість стрибуна, борця, боксера, лижника, велосипедиста тощо).

3. Фактори що впливають на прояв фізичної витривалості:1. Діяльність центральної нервової системи. 2. Аеробна та анаеробна продуктивність організму. 3. Рівень розвитку рухових здібностей людини. 4. Вольові якості людини. 5. Якість техніки рухів. 6. Фактори генотипу і середовища.

4. Засоби виховання витривалості. Засоби виховання витривалості– це найрізноманітніші фізичні вправи та їх комплекси, що відповідають низці вимог. Засобами розвитку загальної витривалості є вправи, що викликають максимальну продуктивність серцево-судинної і дихальноїсистем. М'язова робота забезпечується за рахунок переважно аеробного джерела; інтенсивність роботи може бути помірною, великою, змінною; сумарна тривалість виконання вправ складається від декількох до десятків хвилин. Застосовують різноманітні за формою фізичні вправи циклічного і ациклічного характеру (тривалий біг, біг по пересіченій місцевості, пересування на лижах, біг на ковзанах, їзда на велосипеді, плавання, ігри та ігрові вправи, вправи, які виконуються за методом колового тренування та ін). Основні вимоги: вправи повинні виконуватися в зонах помірної і великої потужності робіт до 60-90 хв; робота здійснюється при глобальному функціонуванні м'язів.

5. Методи виховання витривалостіРівномірний метод характеризується безперервним тривалим режимом роботи з рівномірною швидкістю або зусиллями. При цьому потрібно зберегти задану швидкість, ритм, постійний темп, величину зусиль, амплітуду рухів. Вправи можуть виконуватися з малою, середньою і максимальною інтенсивністю. Змінний метод відрізняється від рівномірного послідовним варіюванням навантаження в ході безперервної вправи шляхом спрямованої зміни швидкості, темпу, амплітуди рухів, величини зусиль і т. п. Повторний метод спрямований на розвиток швидкісної витривалості і характерний повторним проходженням відрізків дистанції з максимальною або граничною інтенсивністю. Відпочинок триває, поки частота серцевих скорочень не знизиться до зони помірної інтенсивності - пульс 120 - 140 уд / хв. Цей метод розвиває анаеробну продуктивність організму.

Інтервальний метод передбачає виконання вправ зі стандартним і змінним навантаженням і зі строго дозованими і заздалегідь запланованими інтервалами відпочинку. Як правило, інтервал відпочинку між вправами 1-3 хв. Таким чином, тренувальні діі відбуваються не тільки і не стільки в момент виконання, скільки в період відпочинку. Такі навантаження роблять переважно аеробно-анаеробний вплив на організм і є ефективні для розвитку спеціальної витривалості.Ігровий метод передбачає розвиток витривалості в процесі гри, де існують постійні зміни ситуації, емоційність. Змагальний метод тренування характерний змагальними інтенсивністю і об'ємом навантаження. Він допомагає не тільки підвищувати стан тренованості, а й опановувати тактичними вміннями і навичками, а також удосконалювати вольові якості, здобувати змагальний досвід. Метод колового тренування передбачає виконання вправ, що впливають на різні м'язові групи і функціональні системи за типом безперервної або інтервальної роботи. Зазвичай в коло включається 6-10 вправ, які учні проходить від 1 до 3 разів.

6. Вікова динаміка природного розвитку витривалостіЗАГАЛЬНА витривалість хлопців має високі темпи приросту від 8-9 до 10, від 11 до 12 та від 14 до 15 років. У віці від 15 до 16 років темпи розвитку загальної витривалості у хлопців різко знижуються, а в інші періоди спостерігаються середні темпи її приросту. ШВИДКІСНА витривалість хлопців має високі темпи приросту у віці від 13 до 14 та від 15 до 16 років. Середні темпи припадають на вікові періоди від 11 до 13, від 14 до 15 та від 16 до 17 років. Суттєво відрізняється від хлопців динаміка природного розвитку витривалості у дівчат. У них високі темпи приросту загальної витривалості спостерігаються лише від 10 до 13 років, потім вона протягом двох років зростає повільно, а у віці від 15 до 17 років загальна витривалість зростає в середньому темпі. Найвищі світові досягнення у видах спорту на витривалість демонструються людьми у віці від 20-22 до 30-32 років.

7. Обов’язковою умовою розвитку витривалості є періодичний контроль та оцінка її рівня• тривалість бігу з швидкістю 50-60% від максимальної;• пробігання певної дистанції (1000, 2000 і т. д.) за найменший час;• пробігання якомога більшої відстані за визначений час (наприклад, тест К. Купера). ШВИДКІСНУ витривалість контролюють шляхом визначення максимальної швидкості подолання змагальної дистанції (наприклад, 100м у бігу), потім з максимальною швидкістю пробігають (пропливають і т. ін.) дистанцію, на подолання якої потрібно затратити час від 15 до 90с, і визначають середню швидкість її подолання. Чим меншою є різниця між максимальною швидкістю на змагальній дистанції та середньою швидкістю на контрольній, тим вищий є рівень розвитку швидкісної витривалості. СИЛОВУ витривалість в ациклічних вправах визначають двома шляхами:• за допомогою тесту на максимально можливу кількість подолання значного (50-70% від максимального) зовнішнього опору в одному підході;• тестом на максимально можливу кількість повторень вправи у подоланні незначного (20-40%) зовнішнього опору за дозований час (20-60с). В циклічних вправах силову витривалість визначають за динамікою довжини кроків у бігу на відповідній дистанції.

8. Тестування витривалостіБіг за час 6,7, 9, 12 хв. Обладнання: секундоміри, виміряна бігова дистанція, стартовий пістолет або прапорець. Опис проведення тестування. Чим менше вік дітей, тим їм пропонується біг менший за часом. Після старту учасники тестування намагаються за встановлений час подолати як можна більшу дистанцію. Результатом тестування євизначення довжини дистанції, яку пробіг учасник за встановлений час з точністю до одного метра. Загальні вказівки і зауваження. Тестування проводити за сприятливих погодних умов. Перед тестом необхідно провести розминку, а після нього заминку. При появі неприємних відчуттів тестування припиняють.

Прогресуючий тривалий біг за методикою Л. Легер. Фізіологічною основою тесту є наявність прямої залежності між швидкістю бігу і максимальним споживанням кисню в осіб старше 18 років. Обладнання. Легкоатлетична 400-метрова бігова доріжка розмічена через кожні 50 метрів. Секундомір. Стартовий пістолет або прапорець. Опис проведення тестування. Біг проводився із завчасно за­даною швидкістю, яка через кожні 2 хвилини поступово зрос­тає. Тест починається із швидкої ходьби, яка переходить у біг. Швидкість повідомляється по диктофону через кожні 30 сек. Темп приросту швидкості представлено у таблиці 5. Тест вва­жався закінченим, коли досліджуваний не може підтримувати задану швидкість. Результатом тестування є запис швидкості, яка була попе­редня тій швидкості, яка стала непосильною. Оцінка макси­мального споживання кисню проводиться по Л. Легер (Л. П. Сергієнко «Тестування рухових здібностей школярів», с.335, табл. 162).

Рівномірний біг за методикою Л. Д. Солдатова, В. С. Фарфеля. В тесті основним є виконання бігу з постійною, заданою викладачем швидкістю. Обладнання. Для підтримання і контролю за заданим темпом доріжку стадіону розмічають кольоровими прапорцями через кожні 40 метрів (мал. 13). Час проходження відрізків дистанції контролюється секундоміром, циферблат якого через рівні проміжки (через 10 сек.) розмічений кольоровими трикутниками. Опис проведення тестування. На чолі групи бігунів, яка тестується ставлять найбільш витривалого школяра, якому дається завдання пробігти як можна більшу відстань по стадіо­ну з рівномірною швидкістю 40 м за 10 сек. Всі учасники біжать за лідером з інтервалом у 2 метри. Темп бігу можна встановити при допомозі звукового сигналу, який тренер чи його помічник подають свистком через проміжки часу, які відповідають мо­менту проходження лідером бігу чергового прапорця. Тих, хто не витримує заданого темпу, треба попередити, а якщо вони не доганяють групу — зняти з дистанції і зафіксувати результати виконання тесту. Результатом тестування єреєстрація довжини дистанції у кілометрах і метра, яку пробігає у рівномірному темпі той, кого випробовують.

Рівномірний біг на місці за методикою Б. В. Сермєєва, В. А. Шекурова. Тест, що дає можливість визначити загальну витривалість, проводиться в умовах спортивного залу. Тому, кого випробовують, пропонують виконати рівномірний біг на місці з інтенсивністю 90 або 70% від максимальної. Обладнання. Дві стійки для стрибків у висоту з гумовим джгутом (у гіршому варіанті — мотузкою), метроном, секун­домір, гімнастична лонжа. Опис проведення тестування. Спочатку визначається мак­симальна частота рухів під час бігу на місці за 5 сек. Для цього, досліджуваного фіксують гімнастичною лонжею, щоб виклю­чити рух у передньо-задньому напрямі. Гумовий джгут або мо­тузку натягують між стойками для стрибків у висоту на рівні, який обмежує згинання ноги у кульшовому суглобі до 80°. Під час бігу джгут повинен торкатися середини стегна. За командою «Марш!» досліджуваний починає біг з макси­мальною частотою при заданій амплітуді рухів стегна (80°). Підраховують кількість торкань джгута стегном правої ноги. Через 5 сек. дослідник подає команду «Стій!», зупиняє секун­домір і підраховує загальну кількість торкань стегна. Для цього одержану кількість частоти рухів треба помножити на 2 (тор­кання обома ногами). Тривалість руху протягом 5 сек., вибира­ють через те, що у дітей і підлітків максимальна швидкість досягає на п'ятій-шостій секундах. За максимальною частотою визначають частоту рухів ніг під час бігу на місці з інтенсивністю, що становить 90 і 70% макси­мальної. Результатом тестування є фіксація часу рівномірного бігу на місці із заданою інтенсивністю.

Контроль силової витривалостіСтатична силова витривалість. Обладнання. 2 ядра по 1 кг; гімнастичні стінка і лава; стіл; секундомір. Проведення тесту. Подаємо методику визначення силової витривалості м’язів плечового пояса, живота, стегна і гомілки, спини, тазового пояса. Тестування силової витривалості м’язів плечового пояса. Учень стоїть прямо, руки витягнуті в боки, у кожній руці вага по 1 кг. Тестування силової витривалості м’язів живота. Виконання кута на гімнастичній стінці. В тих випадках, коли учень не в змозі витримати кут на гімнастичній стінці, виконується інша вправа – кут в упорі сидячі на гімнастичній лаві.12

3. Тестування силової витривалості стегна і гомілки. Учень стоїть на носках у положенні напівприсіду, тулуб тримає вертикально. Кут між стегном і гомілкою становить 90˚4. Тестування силової витривалості м’язів спини. Учень грудьми лягає на стіл так, щоб край столу був на рівні пояса, ноги витягнуті паралельно підлозі. Учасника тестування утримують за плечі. 5. Тестування силової витривалості м’язів тазового пояса. Учень стоїть прямо. Випрямлена нога піднята вперед. Результат. Час утримання відповідної пози або заданого зусилля на динамометрі у секундах. 54

9. Висновок. Фізична витривалість як рухова якість людини — це її здатність долати втому у процесі рухової діяльності. Одним з основних критеріїв витривалості є час протягом якого людина здатна підтримувати задану інтенсивність діяльності. У практиці розрізняють 2 види витривалості: загальну і спеціальну. Розвиток витривалості, як і інших фізичних якостей, на різних етапах вікового дозрівання організму відбувається нерівномірно. У міру вікового дозрівання організму для виховання витривалості використовується все більш широкий комплекс вправ - циклічних, ациклічних і змішаних. Високий рівень розвитку витривалості може бути досягнуть лише при одночасному удосконалюванні всіх її основних компонентів за допомогою комплексу різноманітних засобів і методів, що забезпечують виборчий вплив на відповідні функції і якості спортсмена. Застосування всіх цих засобів і методів повинне базуватися на знанні основних закономірностей біохімічної адаптації в процесі тренування. Отже, виховання витривалості у дітей є досить важливим завданням навчально-виховного процесу школи і заслуговує на досить велику увагу.

Використані джерела: Христова Т.Є. Тестування рухових здібностей школярів: курс лекцій для студентів вищих навчальних закладів спеціальності «Фізична культура» /Т.Є. Христова. – Мелітополь: ФОП Силаєва О. В., 2017. – 48 с. Сергієнко Л. П. Тестування рухових здібностей школярів. Київ: Олімпійська література, 2001. 437с. (електронний ресурс)Шиян Б. М. Теорія і методика фізичного виховання школярів : [підруч. для студ. вищ. навч. закл. фіз. виховання і спорту] : у 2 ч. / Б. М. Шиян. – Т. : Навчальна книга – Богдан, 2004. – Ч. 1. – 272 с. ; Ч. 2. – 248 с.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!