ЖІНКИ УКРАЇНИ –ТВОРЦІ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ

Про матеріал
ЖІНКИ УКРАЇНИ –ТВОРЦІ УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ Мета : удосконалення в учнів вміння логічно й критичномислити, аргументовано висловлювати свою думку; розвинення духовності та прищеплення моральної культури, притаманних українському народу, забезпечення високої художньо – естетичної культури, розвиток естетичних потреб, почуттів; виховання патріота своєї держави, який усвідомлює свою приналежність до українського народу, почуття гордості за історичне минуле нашої держави.
Перегляд файлу

 

КИЇВСЬКЕ ВИЩЕ ПРОФЕСІЙНЕ УЧИЛИЩЕ

ШВЕЙНОГО ТА ПЕРУКАРСЬКОГО  МИСТЕЦТВА

 

 

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

Позакласного виховного заходу на тему:

 «ЖІНКИ УКРАЇНИ –ТВОРЦІ   УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ»

 

                                                                 Виконала: викладач «спеціаліст»

                                 Олена Бичкова

 

                     

                                             Київ 2020

КИЇВСЬКЕ ВИЩЕ ПРОФЕСІЙНЕ УЧИЛИЩЕ

ШВЕЙНОГО ТА ПЕРУКАРСЬКОГО  МИСТЕЦТВА

 

 

 

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

Позакласного виховного заходу на тему:

 «ЖІНКИ УКРАЇНИ –ТВОРЦІ   УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ»

 

 

 

Виконала: викладач «спеціаліст»

                                      Олена Бичкова

 

 

 

 

 

 

 

                     

                                             Київ 2020

 

ЖІНКИ УКРАЇНИ –ТВОРЦІ   УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ, Київ 2020. – 16с.

 

 

 

 

 

 

 

 

Упорядник:

Олена Бичкова, викладач «Спеціаліст»

Оксана Василівна Верес, заступник директора з навчально-виробничої роботи Київського вищого професійного училища швейного та перукарського мистецтва

Оксана Юріївна Дема методист Київського вищого професійного училища швейного та перукарського мистецтва

 

 

Відповідальний за випуск, Катерина Василівна Воробей, заступник директора з методичної роботи Київського вищого професійного училища швейного та перукарського мистецтва

 

 

Структура

І. Організаційний момент.

II. Мотивація навчальної діяльності.

III. Повідомлення теми заходу.

IV. Підсумок заходу

 Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПЛАН ПОЗАКЛАСНОГО ВИХОВНОГО ЗАХОДУ НА ТЕМУ:

«ЖІНКИ УКРАЇНИ –ТВОРЦІ   УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ»

Мета : удосконалення в учнів  вміння логічно й критичномислити, аргументовано  висловлювати  свою  думку; розвинення духовності та прищеплення моральної культури, притаманних українському народу, забезпечення високої художньо – естетичної культури, розвиток естетичних потреб, почуттів; виховання патріота своєї держави, який усвідомлює свою приналежність до українського народу, почуття гордості за історичне минуле  нашої держави.

Обладнання: мультимедійний проектор, фотографії, музика.

План заходу:

І. Організаційний момент.

II. Мотивація навчальної діяльності.

Вступне слово  викладача

III. Повідомлення теми заходу.

Виступи учнів

  1. Сторінка Княгиня Ольга
  2. Сторінка Анна Ярославівна
  3. Сторінка Роксолана
  4. Сторінка Марія Заньковецька.
  5. Сторінка Людмила Павличенко
  6. Сторінка Катерина Білокур.                
  7. Сторінка Яна Клочкова
  8. Сторінка Тетяна Олійник
  9. Сторінка Ліна Костенко

IV. Підсумок заходу

V. Список використаної літератури

 

Хід заходу

І. Організаційний момент.

II. Мотивація навчальної діяльності.

Викладач:                  

  Жіноча доля, хто її розкаже?

Жіноча доля, хто її збагне?

Їй на землі моїй чомусь найважче,

Жіноча доля вибрала мене.

III. Повідомлення теми уроку.

Викладач. Україна. Жінка. Мати... Як багато зна¬чать ці слова для кожного з нас. Як глибоко западають у душу. Як гордо ми промовляємо їх.

Щасливі ми, що народилися і живемо на мальовничій землі нашій — славній Україні.  Є на нашій землі ті, ким можна пишатися. І, в першу чергу, це жінки України — вродливі, гостинні і працьовиті. Чимало жінок, які прославляли нашу рідну землю, увійшли в її історію як будівничі, творці, взірці жіночності, історичні постаті.  Яка вона, жінка — ідеал, яке її місце в суспільстві в різні епохи, на що здатна справжня українська жінка?

Сьогодні ми гортаємо сторінки журналу «Жінки України – творці української історії» саме і присвячений українській жінці – простій і скромній, мужній і наполегливій, слабкій і разом з тим сильній духом, роботящій і працелюбній, справедливій і досвідченій. Жінці – мудрій та вільній, жінці – рівній у правах та обов’язках з чоловіком.

Ведучий 1. За всіх часів і в усіх народів жінка уособлювала затишок родинного вогнища: народження й виховання дітей, збереження родовідних традицій та обрядів, привітність і лад в оселі.На ранньому етапі людського суспільства роль жінки була керівною. Із тієї далекої епохи матріархату і йде уявлення про головний обов'язок жінки бути берегинею домашнього вогнища.

Ведучий 2.  Її безмежна любов, ніжність і тепло душі надихали чоловіків на ратні подвиги, наснажували високістю думок поетів і філософів, працьовитістю — ратаїв, героїзмом — князів і воїнів.

Ведучий 1. Та над усе жінка була і залишиться носійкою родинного тепла, своєрідним оберегом духовних цінностей.

Ведучий 2. Дехто думає, що жінка створена, щоб бути господинею і мамою, а от великі справи, мовляв, творять чоловіки. Але ж жінка відрізняється від чоловіка фізичною силою, та аж ніяк не розумом! А видатні справи робляться не м’язами, а саме завдяки мудрості, кмітливості, винахідливості. Звідки ж узялася думка, що жінка не здатна до великого?

Княгиня Ольга.  Я  княгиня Ольга очолила державу у дуже скрутний час. Я помстилась за смерть свого коханого чоловіка –князя Ігоря.

Ви знаєте як я помстилася древлянам за смерть свого чоловіка Ігоря . В «Повісті минулих літ» розповідається про те, що  надіслали до Києва послів, які запропонували княгині стати дружиною древлянського князя Мала. Перших послів княгиня живцем поховала в човні, других – спалила в бані, третьою помстою став похід на землю деревлян, де під приводом тризни над могилою Ігоря київські дружинники «посікли п’ять тисяч» оп’янілих деревлян, після чого відбулася річна облога міста Іскоростень, яка завершилась спаленням міста.

За однією з версій, княгиня Ольга спалила Іскоростень за допомогою спеціальної запалювальної суміші, яку в ті часи називали «грецький вогонь». Але існує й інша легенда, згідно якої, щоб помститись за Ігоря княгиня запустила в місто палаючих голубів. Саме за мого  правління на Русь звідусіль їхали купці за хутром. Щоб не підбурювати народ на повстання, я змінила правила збору данини, ставши, фактично, першим податківцем на Русі, організувала опорні пункти київської влади (погости), що стали першими адміністративно-територіальними одиницями на Русі.

У 955 році в Константинополі, в Соборі святої Софії патріарх Феофіліктій і Костянтин VII Багрянородний особисто хрестили мене. Княгиня Ольга була першою християнкою на княжому престолі. Її шанували при житті, а після смерті визнали рівноапостольною святою. Після свого хрещення Ольга мріяла охрестити і Русь, але їй, на жаль, не судилося цьогозробити. Замість неї через кілька десятиліть, у 988 році,  Русь охрестив її онук Володимир.

Ведучий 1. Перегортаємо далі наші сторінки Анна Ярославна — королева Франції.

Анна Ярославна.  Я - донька київського князя Ярослава Мудрого Анна, народилася в одна тисяча двадцять  п’ятому  році. Дитячі роки і юність  мої пройшли в Києві. Славне життя княгині Анни Ярославни пов'язане із середньовічною історією Франції. Французькі історики на підставі свідчень хроністів писали у XVII столітті, що до короля докотилася слава про красу принцеси Анни, дочки Григорія (це друге ім'я Ярослава Мудрого, під яким він відомий у Західній Європі). Але Ярослав Мудрий не одразу дав згоду на шлюб своєї дочки з королем Франції. Візит довірених Генріха в 1044 році був безрезультатним. Лише в 1048 році єпископу Готьє вдалося переконати київського князя прийняти пропозицію короля Франції. Цього разу княжна залишила рідний край.

У квітні 1048 року  я  була обвінчана в Римі. Під час вінчання я подарувала чоловіку привезене з Києва Євангеліє, писане кирилицею. Всі пізніші королі Франції аж до революції 1793 року приносили клятву на цій святій книзі, навряд чи знаючи, що належала вона самому Ярославу Мудрому.

Займаючи високе становище у тогочасному французькому суспільстві Анна брала діяльну участь у керуванні державою. Її підпис часто зустрічався на ділових паперах французького двору поряд з "хрестиком" неписьменного короля. Про авторитет Анни говорить такий факт, що їй було надано право ставити свій підпис на документах. Цей привілей Анни був унікальним явищем для французького королівського двору XI століття  Анна знала латинську офіційну мову того часу, якою писало і говорило освічене суспільство Західної Європи, пам’ятала кирилицю, часто підписувалася рідною мовою. Це була данина вірної дочки рідній землі — як і присутність в її гербі золотого тризуба, що став обов'язковим елементом державної символіки України -  Русі, починаючи з великого князя Володимира.

У Франції Анна поширювала традиції Київської Русі, насамперед повагу до освіти, культури і мистецтва. Після смерті Генріха І Анна зберігала титул королеви і керувала Францією від імені неповнолітнього сина Філіпа.  Цікаво, хоч хтось із сучасних французів усвідомлює, що такі французькі національні риси, як вишуканість, елегантність, потяг до мистецтва і літератури сформувалися завдяки дочки Ярослава Мудрого Анни? Чинавряд. 

Окремі дослідники історії Франції XI століття  схильні до думки, що наприкінці життя Анна Ярославна повернулася до Києва і там померла. Але літописи про се мовчать.Адже неможливо, що така подія, як повернення на батьківщину дочки Ярослава Мудрого,  залишилася для киян непоміченою. Гіпотеза доводить, що Анна похована в церкві абатства Вільє, неподалік від міста Етампа.

Ведучий 2.   Роксолана  Весь світ знає про вродливу українську дівчину, яка полонила серце молодого султана Сулеймана і стала всемогутньою Роксоланою. Перебуваючи далеко за межами рідної України, вона сприяла розвитку національної культури, дбала про добробут народу.

Роксолана.  За батьківським прізвищем я – Анастасія Лісовська.  Але у 16 столітті її називали так: королева аланів! Тобто – Роксолана! Потрапила я до Туреччини у 15-тирічному віці полонянкою. Згодом опинилася придворі султана Сулеймана. …І враз його, величного султана, приворожила, зачарувала. 

Бідний Сулейман так розчулився, що геть розігнав увесь свій гарем, видав заміж своїх жінок за офіцерів турецької армії, а сам залишився з єдиною дружиною – Роксоланою. І це при тому, що очевидці не вважали її красунею. Схід споконвіку не знав жінку в такій величній ролі! Це суперечило традиціям і духові ісламської релігії! От і скажіть, що це не чаклунство.

Але є і інше пояснення: на той час ніхто не міг зрівнятися з Роксоланою розумом і веселою вдачею. Навіть коли їй було вже за 50, Сулейман так само її обожнював і не було в султанських покоях іншої жінки. Він брав її навіть у військові походи. Може завоювання Османською імперією Європи це теж відьомські вибрики нашої землячки? Хтозна… Отже Роксолана для Туреччини зробила багато чого. А що вона зробила для України?

     Немало. Вона зробила усе можливе, що б зупинити походи турецьких і татарських військ на наші землі. Існують достовірні дані про те, що Сулейман стримував татарську орду від нападів на терени, підпорядковані Речі Посполитої, до якої у той час належала більшість території України. Роксолана листувалася з польським королем Сигізмундом II Августом і сприяла підписанню між ним і своїм чоловіком Сулейманом низки взаємовигідних угод. Деякі історики вважають, що завдяки її впливові на Сулеймана, у 20-50 роках ХУІ століття турецькі й татарські набіги на Україну порідшали, проте це не відповідає дійсності. Роксолана приймала активну участь у військових походах разом з Сулейманом проти маядерів у 1526 році, у поході на Відень у 1529 році та інших. Роксолана - єдина султанша, яка за тисячолітню історію Османської імперії не носила чадри.

В історії я відома як добродійниця. В Медині  побудувала водоводи та велику мечеть Сулеймана, у Стамбулі - мечеть, притулок для вбогих, лікарню. Померла Роксолана в жовтні 1561 року. Похована у восьмигранній усипальниці-гробниці. Всередині під високим куполом вирізьблено алебастрові розети, прикрашені смарагдом, улюбленим самоцвітом Роксолани. Вона була і залишається інтелектуально сильною постаттю, розумною жінкою, володаркою величезної імперії за ціну відступництва, а ось стати нікому не знаною мученицею вона не хотіла. Життя Роксолани породило заздрість до її долі, а через заздрість і осуд у деяких істориків, але не у творах таких талановитих письменників як Павло Загребельний та Осип Назарук в одноіменних історичних повістях "Роксолана".

Ведучий 1. Наступна наша сторінка - Марія Заньковецька.

Марія Заньковецька була окрасою національної сцени, зіркою утеатральному просторі на зламі XIX-XX ст. Вона увійшла в історію театру як видатна українська трагедійна актриса, що у створюваних сценічних образах уособлювала символ української жінки.

Актриса виступала на київській, одеській, харківській, львівській,єлисаветградській, петербурзькій, московській та інших сценах; їй не рукоплескали ні Париж, ні Лондон, ні Берлін – та Марію Заньковецьку величають актрисою світової величини. Вона не грала в п'єсах європейських драматургів, бо в Російській імперії до 1905 року існували заборони для українського театру на переклади творів зарубіжної драматургії.

У 1908 і 1922 роках  українська громадськість святкувала 25- і 40-річний ювілеї сценічної діяльності Марії Заньковецької.  Привітання надійшли з усіх куточків України та з Росії. Її вшановували як творчу людину і як почесну українку. 1932 року Марії Заньковецькій, першій із українських акторів, присвоєно почесне звання Народної артистки України.

Марія Костянтинівна  мала щасливу долю на тернистій ниві українського театру: красу рідної мови і магію слова відкрив їй учитель Чернігівської гімназії, поет, друг Тараса Шевченка Микола Вербицький.

Марія Заньковецька – людина високого інтелекту і культури, натура невичерпного темпераменту й життєвого оптимізму, виняткової пам’яті, спостережливості, працездатності. Жінка незвичайної краси і чарівності. ЇЇ сучасники характеризували в ній надзвичайну спостережливість, акторську уяву, швидке й легке перевтілювання, почуття міри й, передусім природність та щирість.Марію Заньковецьку прирівнювали до світових акторок, а саме - італійки Є. Дузе, француженки З. Бернар.Марія  мала гарний голос (драматичне сопрано) й бездоганно виконувала народні пісні.

Легендарна  актриса прожила сповнене страждань і випробувань життя. Однак у створюваних нею сценічних образах, яку б трагедію вона не грала, – завжди відчувалося оптимістичне начало, адже Заньковецька побудувала свою особисту і творчу долю на любові – до театру, до своїх героїнь, до Миколи Садовського, до України.

 

Ведучий 2. Подвигами на фронтах уславили себе жінки. Звичайно, «у війни не жіноче обличчя», але коли на війні вирішувалася доля народу, коли ця війна набула дійсно народного характеру, вони бралися за зброю поряд із чоловіками. В ті часи страшної біди проявився жіночий характер, який складався протягом віків.

 Не жіноча доля – вбивати… Жінка вбивала. Вбивала ворога, який з неймовірною жорстокістю йшов Україною, палив і руйнував домівки, знищував усе живе…  Ім’я Людмили Павличенко увійшло до енциклопедій багатьох країн світу. Іноземні журналісти писали про неї як про «королеву вогню», «снайпера № 1», «кращу гвинтівку землі». Велика Вітчизняна війна застала Людмилу в Одесі - приїхала туди, щоб закінчити свю дипломну роботу про діяльність гетьмана Богдана Хмельницького. 22 червня вона пішла до військкомату і була зарахована до 25-ї стрілецької дивізії імені В.І. Чапаєва як доброволець. Людмила стала снайпером високого ґатунку. Генерал армії П.І.Батов писав: «Саме Павличенко першою довела, що нелегка снайперська справа під силу жінці, якщо в її серці палає ненависть до фашистів.» Особисто знищила 309 гітлерівців, з них 78 снайперів.

Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 25 жовтня 1943 року. Людмила Павличенко вела боротьбу проти ворога не лише снайперською гвинтівкою, а й силою слова. Вона у складі групи студентів-фронтовиків їде до Америки на запрошення дружини американського президента Елеонори Рузвельт і Американської студентської асоціації. Людмила об’їхала десятки міст, виступала на масових мітингах, на підприємствах, в портах, скрізь викликаючи симпатію як солдат – посланець народу, що вів тоді смертельну боротьбу з фашизмом. На мітингу в Чикаго вона сказала: «Мені 25 років, і я вже встигла знищити на фронті 309 фашистів. Не здається вам, що ви дуже довго ховаєтесь за моєю спиною?»

Ведучий 1. Гортаємо далі -  Катерина Білокур.                

Всесвітньо відомий художник Пабло Пікассо колись сказав так: «Якби в нас була художниця такого рівня, ми змусили б заговорити про неї весь світ». І казав він це не про абикого, а саме про українську художницю. Її ім’я — Катерина Білокур.

Катерина Василівна Білокур народилася 7 грудня 1900 року в у селі Богданівка Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині це Яготинський район Київської області) в бідній селянській родині.

Проста селянка з Київщини, талановита художниця-самоук. Вона стала відомою на весь світ після того, як 1954 року її картини було виставлено в Парижі. Але це аж ніяк не зменшило осуд і нерозуміння односельців і родичів, які вважали її малювання безглуздим і вбачали в цій справі лише спробу ухилитися від роботи. Однак вона крок за кроком відкривала для себе таємниці живопису. Не маючи коштів на фарби, робила їх сама; не маючи художньої освіти, навчалася в природи. Зображені на її полотнах квіти, овочі, предмети побуту осяяні незвичайним чуттям кольору та сприймаються як прославлення природи й людини. Творчість української художниці з села Богданівки належить до найкращих надбань світової культури ХХ століття.

Чарівний світ Катерини Білокур. Її життя - то як роман, сповнений драматизму, де було й нерозділене кохання, і чиєсь нерозуміння, де були і конфлікти з близькими людьми, і причиною всьому була одержимість, нездоланність, відданість мистецькому покликанню. Народжена холодного зимового дня Катеринга Білокур принесла в цей світ стільки тепла, що гріє нас і досі. У високому та світлому сузір'ї діячів культури рідного народу пломеніє незгасним вогнем зірка Катерини Білокур, яка виписувала на своїх полотнах диво-чари української землі.

Ім’я Катерини Білокур, самобутньої художниці з народу, яка в своїх чудових полотнах втілила невмирущу красу живописної української природи, назавжди вписалося в історію народного мистецтва.

Ведучий 2. Спортивна наша сторінка - Яна Клочкова

Яна Клочкова –«золота рибка» України, видатна українська плавчиха, заслужений майстер спорту з плавання.Заслугами спортсменки є безліч рекордів. Серед них 50 рекордів України по комплексному плаванню, вільному стилю, естафетному плаванню,плаванню на спині, баттерфляєм в дистанціях від ста  до тисяча п’ятсот  метрів.

Окрім цього нею був встановлений світовий рекорд на 400 м (на олімпійських іграх в Сіднеї) і рекорд Європи (на 200 м) по комплексному плаванню. Окремо варто відзначити велику кількість нагород Яни. Спортсменка завоювала п’ять медалей на олімпійських іграх, з них чотири золотих і одна срібна.

Яна нагороджена українськими національними орденами: орденом княгині Ольги, «За заслуги», «Героя  України». Всі нагороди та заслуги спортсменки важко перерахувати.

Яна Клочкова є членом Федерації плавання України.У складі цієї організації Клочкова разом з останніми 22 спортсменами колективу пропагують здоровий спосіб життя, прагнучи розвивати плавання й інші водні види спорту. Примітно, що збірна команда по плаванню стала першою в історії України, яка виступала на міжнародних змаганнях під прапором України ще до отримання незалежності.

Ведучий 1. Тетяна Олійник

Чи не найпершу в Україні жінку – капітана далекого плавання Тетяну Олійник нагороджено Орденом княгині Ольги ІІІ ступеня               

У наші дні вже нікого не дивує той факт, що жінки міцно зайняли свою нішу практично в усіх сферах суспільного життя. У політиці, економіці, спорті, мистецтві вони прагнуть до успіху нарівні з чоловіками. Але все ж залишаються ще такі «споконвічно» чоловічі сфери діяльності, у які жінок не допускають. Скажімо, мореплавство. Справді, «розрізати морські простори», перебуваючи віч-на-віч із жорстокою стихією, не бути вдома більшу частину року могли дозволити собі тільки чоловіки. Крім того, відоме старе морське повір’я — «жінка на кораблі — до біди».

Але в усіх сферах рано чи пізно з’являлися своєрідні першовідкривачі, які руйнували загальні стереотипи. До них, без сумніву, належить Тетяна Віталіївна Олійник — перша в Україні жінка-капітан далекого плавання, яка вже 29 років присвячує себе цьому нелегкому та цікавому заняттю. Свій теплохід «Іван Сергієнко» вона ласкаво називає «Ванєчка», на судні панує затишок і відчувається жіноча рука. Тетяна Віталіївна навіть вирощує тут квіти. А за екіпаж вона взагалі несе материнську відповідальність. Але шлях Тетяни Віталіївни до капітанства був довгий і непростий.

Уже в юнацтві вона знала, що хоче присвятити себе мореплавству. Її сім’я була проти, навіть хрещений батько-капітан був головним противником  такого вибору. Але Таня, завдяки своєму сильному характеру та наполегливості, продовжувала йти до поставленої мети. Вона сім років вступала до Одеської національної морської академії (тоді — Одеське вище інженерне морське училище), і коли нарешті у 24 роки вступила, з окремого дозволу міністра морського флоту, директор училища сказав їй: «Ви вбили мене своєю наполегливістю!». До цього моменту Тетяна вже закінчила три навчальні заклади та народила сина.

На сьогодні Тетяна Віталіївна має п’ять червоних дипломів і захищену кандидатську дисертацію. В усіх навчальних закладах вона була єдиною дівчиною і навчалася тільки на «відмінно», при цьому незмінно старостувала. Її дисертацію на тему «Забезпечення безпеки плавання в гирлах рівнинних рік (на прикладі Херсонського морського каналу)», яку вона захистила п’ять років тому, тепер використовують на практиці. Крім усього іншого, Тетяна Олійник є доцентом Херсонського морського університету та «не припиняє вчитися досі», оскільки щодня читає двогодинні лекції своїм помічникам, які приходять на її корабель після училища. «Продовжую ростити кадри», — пояснює вона. З її «школи» вийшли вже два капітани, які ходять у рейси на кораблях «Укррічфлоту».

Тетяна Віталіївна неодноразово опинялася у форс-мажорних обставинах, але гідно з них виходила. Одного разу їй довелося побувати в ролі хірурга, коли вона без наркозу пришила матросу пошкоджену верхню повіку. Причому вона виконала це настільки майстерно, що після прибуття додому йому навіть не знадобилися послуги пластичного хірурга! А в 2004 році Тетяна Віталіївна врятувала свій корабель, який потрапив у 9-бальний шторм, входячи у протоку Босфор. Екіпаж вистояв у дуже важких умовах, боротьба за життя «Іванка» тривала 44 години, сама вона каже, що постійно молилася. Потім їх нагородили грамотою «Кращий екіпаж», і це справді цінна нагорода. Серед найважливіших якостей характеру, що допомагали їй у цьому, Тетяна виділяє професіоналізм, уміння вибрати єдино правильне рішення, оскільки від цього залежить не лише її власне життя, а й життя людей, за яких вона відповідає. І, звісно, віра у Бога. «Чоловіки чомусь вважають, що жінка не в змозі швидко приймати важливі рішення в критичних ситуаціях, — зазначає Тетяна. — Однак жінка — це захисниця, яка завжди оберігає своїх дітей, тому їй, навпаки, легше в таких ситуаціях».

Крім англійської, яка є робочою мовою, Тетяна також трохи знає італійську, турецьку, болгарську, румунську, кілька слів грецькою та івритом. «Намагаюся вчитися, оскільки треба бути на рівні — становище зобов’язує. І зобов’язує те, що я жінка, — я мушу бути кращою за всіх, — говорить вона. — У нас не звикли бачити жінку на керівних посадах, оскільки розумна жінка — це небезпечно. Я зараз уже не відчуваю якогось упередження, оскільки давно в цій сфері, але протягом усіх цих років, звісно, було багато перешкод. Однак мені пощастило: у житті було багато людей, у яких можна було повчитися, були люди, які допомагали. Я товаришую з усіма своїми колишніми наставниками. Ніхто не захищений від помилок, але, що важливо, жінки вміють попросити пробачення, якщо вони помилилися, а чоловіки — дуже рідко. І це одна з особливостей».

 

Ведучий 2. Поетична наша сторінка - Ліна Костенко

 Костенко Ліна Василівна – чутлива поетеса українського слова. Народилася 19 березня 1930 року у містечку Ржищеві на Київщині у родині вчителів. Принципова жінка з чоловічим характером, сталими принципами та поглядами на життя…

Жінка з легенди - так називають улюблену поетесу сучасності Ліну Василівну Костенко, найяскравішу зірку на небі сучасного українського письменництва. Українській літературі таланить на великих жінок. Ліна Костенко - поетеса вищої інтелігентності та порядності, не ласа ні до слави, ані до почестей. У творчому житті вона залишалася сама собою. Вона з тих поетів, які здатні крізь людське бачити національне, переходячи одразу на загальнолюдський рівень. Поетеса не байдужа до проблем нашого сьогодення. Поезія Ліни Костенко торкає серця читачів, по-справжньому хвилює та змушує замислитись про сенс свого власного життя.

        Ліна Василівна – поет, філософ, безстрашний і напружено мислячий митець, кришталево чесний перед своїм народом і власною совістю. Її геній, незважаючи на всі катаклізми й катастрофи, гоніння й замовчування, був і залишається могутнім незламним деревом, олімпом сучасної поетичної думки.

Далекі від видавничого процесу люди навіть і уявити не можуть, крізь які «лінзи» в 60 – 70-ті роки розглядали кожне слово, як немилосердно перетрушували рукописи й викидали з них усе, що мало бодай натяк на незгоду з офіційною ідеологією. Ліну Костенко звинувачували в найтяжчих гріхах, говорили про ідейну хибність її творчості

Ліна Костенко — одна з тих, хто не втратив людської гідності в часи випробувань, і її шістнадцятирічне мовчання не виглядало як слабкість чи компроміс з владою, бо свою позицію поетеса завжди виражала прямо і відкрито: її принциповість і прямота настільки лякали й дратували представників влади, що вони з величезним у будь-який задоволенням спосіб примусили б її мовчати. Але Ліна Костенко користувалась такою великою популярністю і любов'ю читачів, що чиновники просто боялись її чіпати.

Ліна Костенко останнім часом мріє писати вірші не з політичним забарвленням, а "малювати птиць срібним олівцем на лляному полотні".

 Найбільше щастя – це відчувати, що ти потрібен людям. Прожити своє життя так, щоби бути людиною в широкому розумінні цього слова. Старовинна мудрість каже, що людина – творець свого щастя. Справжнє щастя – це передусім уміння любити життя і людей. І  вчить цьому нас безсмертна поезія Ліни Костенко.

Я в людей не проситиму сили,

я нічого в житті не просила,

як не просять гранітні схили,

щоб у спеку дощі їх зросили.

Я в людей попрошу тільки віри

в кожне слово, почуте від мене,

в кожний погляд очей моїх сірих,

в кожну ласку рук не студених.

IV. Підсумок заходу

Сьогодні ви коротко ознайомилися з долями українських жінок, які є творцями нашої української історії. Цю розповідь можна було б продовжити та за регламентом часу ми не мали такої можливості. Ви переконалися, що українські жінки талановиті, мудрі, сильні, вольові, відповідальні, наполегливі, справедливі та незалежні.І не має значення, чи були вони княгинями,  султаншами,  поетесами, актрисами, військовими… Чи можливо ця жінка – мати, що народила дитину, яка принесла користь, славу нашій країні, нашій державі…Всі жінки України разом і кожна з них окремо творять нашу з вами історію. Історію могутньої і багатої на людську доброту країни. Країни, яка ніколи не ставала на коліна, яка завжди боролася за свою свободу, волю і незалежність.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 V. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ :

 

  1. Бойко О. Д. Історія України: підручник / О. Д. Бойко. – 4-те вид., допов. – К.: Академвидав, 2012. – 702 с
  2. Виховна година 10 клас, О. В. Токар, Н. Ю. Могила, І. П. Маланова. — Х. : Вид-во «Ранок», 2016. — 160 с. — (Серія «Наш клас»).
  3. Кульчицький С.В. Історія України: підруч. для 11 кл. загальноосвіт. навч. закл.: рівень стандарту, академічний рівень / С.В. Кульчицький, Ю.Г. Лебедєва. – К.: Генеза, 2011.
  4. Пометун О. І. Історія України: підруч. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закл.: рівень стандарту, академічний рівень / О. І. Пометун, Н. М. Гупан. – Київ: Освіта, 2012.
  5.  Струкевич О.К. Історія України: підруч. для 11 кл. загальноосвіт. навч. закл.: рівень стандарту, академічний рівень / О.К. Струкевич, І.М. Романюк, С.І. Дровозюк. – К.: Грамота, 2011.
docx
До підручника
Історія України (рівень стандарту, академічний) 11 клас (Струкевич О.К., Романюк І.М., Дровозюк С.І.)
Додано
1 березня 2020
Переглядів
1546
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку