ЖІНОЧА ДОЛЯ У ТВОРЧОСТІ КОБЗАРЯ (Літературний вечір)

ЖІНОЧА ДОЛЯ У ТВОРЧОСТІ КОБЗАРЯ

(Літературний вечір)

Мета: Розкрити тему жіночої долі у творчості Т.Г.Шевченка; виховувати співчутливе ставлення та любов до матері, повагу до жінки, коханої; виховувати доброту, милосердя; прищеплювати любов і пошану до творчості Кобзаря.

     Святково прибраний зал. Посередині сцени порт­рет Тараса Шевченка, прикрашений вишитим руш­ником. Під ним слова:

І на оновленій землі...

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.

     У залі, біля сцени,— бюст Шевченка у квітах. Поряд — виставка художніх ілюстрацій до його творів.

Виходять ведучі (хлопець і дівчина), стають на авансцені.

Ведуча.

Для Шевченка нещаслива доля жінки-кріпачки була не лише суспільною, а й особистою трагедією. Його матір ще «молодую у могилу нужда та праця положила»,   рідні  сестри   поневірялися   на   панщині. Добре знав Тарас, як нелегко живеться братам, але сестрам — ще гірше.

Учень.

Не називаю її раєм,

Тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села.

Мене там мати повила

І, повиваючи, співала,

Свою нудьгу переливала

В свою дитину...

Там матір добрую мою

Ще молодую — у могилу

Нужда та праця положила...

...А сестри! сестри! Горе вам,

Мої голубки молодії,

Для кого в світі живете?

Ви в наймах виросли чужії,

У наймах коси побіліють,

У наймах, сестри, й умрете!

Ведучий.

У   вірші   «Сестрі»,   присвяченому   молодшій   від нього на два роки сестрі Ярині, вірній товаришці його дитячих літ, з великою любов'ю поет пише:

Моя єдиная сестра!

Многострадалиця святая!

Ведуча.

Не забув Тарас і подругу своїх дитячих літ Оксану Коваленко, що стала жертвою кріпосницького ладу

Учень.

Ми вкупочці колись росли,

Маленькими тоді любились,

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

            ...Помандрувала

Ота Оксаночка в поход

За москалями та й пропала,

Вернулась, правда, через год,

...З байстрям вернулась...

Ведучий.

     Життя жінки у кріпосницькому суспільстві було нестерпним. На панщині її шмагав канчуками осавула, вдома вона виконувала всю хатню роботу і терпіла сімейний гніт, а на панщині працювала без відпочинку, релігія  вважала  її  нижчою  порівняно з чоловіком.

Учениця.

На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

Воно сповитеє кричало

У холодочку за снопом.

Розповила, нагодувала,

Попестила; і ніби сном,

Над сином сидя, задрімала.

Ведуча.

     А скільки дівчат, ставши жертвами поміщицької розпусти, накладали на себе руки. Тільки за 1839 рік в Київській губернії покінчили самогубством 37 дівчат-покриток.

Учень.

А он бачиш? очі! очі!

Нащо ви здалися,

Чом ви змалку не висохли,

Слізьми не злилися?

То покритка   попідтинню

З байстрям шкандибає,

Батько й мати одцурались,

Й чужі не приймають!

Старці навіть цураються!!

А панич не знає,

З двадцятою, недоліток,

Душі пропиває!

Ведучий.

Шевченко ніби зібрав воєдино всі страждання закріпачених жінок і на весь голос розказав про них цілому світові. Назви його творів: «Наймичка», «Відьма», «Сова», «Слепая», «Мар'яна-черниця» та ін. — не випадкові. Саме наймичками, відьмами, сова­ми, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві. Ось один із найтрагічніших образів жінки, з якої сміються, якої лякаються люди, бо вона божевільна.

Учень.

В свитині латаній дрожала

Якась людина. На ногах

І на руках повиступала

Од стужі кров; аж струпом стала.

1 довгі коси в реп'яхах

О поли бились в ковтунах.

І далі Шевченко додає:

Се не мара.

Моя се мати і сестра.

Моя се відьма, щоб ви знали.

Ведуча.

    Кожна жінка-жертва для поета рідна. Він плаче її слізьми, мучиться її муками. «Моя се відьма» — тобто його біль, його горе, його страждання. Шевченкові поеми кличуть до помсти над тими, хто топтав жіночу честь, гідність і щастя.

Учениця.

    Скривджена паном дівчина-покритка, яку люди називають відьмою, збожеволіла від горя, шукаючи своїх діток-близнят Наталю та Івана. Пан-батько віддав сина якійсь пані в лакеї, а дочку занапастив. Відьма розповідає циганам:

...Діточок шукаю.

Наталоньку!.. Ні, ні, ні!

Я шукаю пана.

Розірву... Возьміть до себе

І мене, цигани,

Я ведмедя водитиму,

А як найду ката,

То й спущу його на його,

Отойді, проклятий!..

Ні, не спущу. Сама його

Загризу...

...Чи я найду моїх діток,

Чи так і загину?

Ведучий.

     Про трагічну долю дівчини-покритки написано поему «Катерина». Героїня гине, не витримавши сорому, страждань і зради коханого. Ганна ж з поеми «Наймичка» теж покритка, але вона залишається жити заради свого сина. її материнська любов така могутня, що здатна принести життя в жертву задля щастя сина. Життя Ганни — материнський подвиг. Вона відмов­ляється навіть бути весільною матір'ю у свого сина і лише перед смертю розкриває правду.

Учні інсценізують уривок від слів: «Іде Марко з чумаками...» до кінця.

Ведуча.

     Шевченкові героїні вміють не тільки терпіти страждання, а й мстити своїм насильникам. Оксана, божеволіючи, підпалює палати свого кривдника, Мари­на вбиває ножем пана, який знівечив її молодість. Шевченкова Відьма горить гнівом, ненавистю до розпусника-пана.

     Дев'ятикласники читають у ролях уривок з поеми «Марина», де мати просить божевільну доньку йти спати, а не тривожити людей своїм криком і піснями.

Ведучий.

     Невимовно тяжку материнську долю жінки-кріпачки розкриває Шевченко в багатьох своїх творах. Особливо вражаюче описав поет удовине горе, коли єдиного сина забирають у солдати.

Учениця.

Ой привезли до прийому

Чуприни голити.

Усе дрібні, усе малі,

Все багатих діти.

...Усі невлад, усіх назад,

В усіх доля мати.

А у вдови один син,

Та й той якраз під аршин.

Збожеволівши, мати

Селом ходить — то співає,

То страшно голосить...

Діти бігали з паліччям

Удень за вдовою по улицях

Та, сміючись, «дражнили Совою...»

Ведуча.

     Уже в маленькій дівчинці бачив Тарас майбутню жінку-страдницю, її тяжку долю і співчував їй, тужив, плакав разом з нею. У 1845 році в Переяслав-Хмельницькому районі, в селі В'юнищах зустрів молодий Шевченко дівча з відрами. Карооке, красиве, наче маківка в цвіту. Але одяг на ньому — одне лахміття, уже спадає останнє листя, а воно босе. Це була сирота Мар'яна, яка служила за харчі наймичкою в багатих. Поет дав їй грошей на хустину. Під враженням цієї зустрічі він написав вірш «Маленькій Мар'яні».

Учениця   читає вірш.

Ведучий.

    Великий Кобзар бачив у жінці передусім духовну красу, обожнював материнство, уславлював вірність і щирість, але не прощав аморальності і жорстокості. У поемі «Титарівна» дочка титаря насміялася над найкращим, але бідним парубком Микитою, який запросив її до танцю. Згодом вона жорстоко поплати­лася за це. Не можна гордувати, зневажати людей, ніби говорить цим Шевченко.

Учениця.

Одчепися, пройдисвіте!

І зареготалась титарівна,— хіба тобі

Наймичок не стало!

Насміялась титарівна

З бідного Микити,

Насміялася при людях,

Що він в сірій свиті!

    Мине небагато часу, й титарівна гірко пошкодує за тим, що наробила.

...Живую положили

В домовину!.. Й сина з нею!

Та й засипали землею!

Ведуча.

    Поплатилась своїм життям за обман і дівчина Катерина.

Читає вірш «У тієї Катерини хата на помості».

Ведучий.

Є в Кобзаря й жартівливі поезії про веселу, життєрадісну українську жінку.

Учень  читає вірш «Утоптала стежечку».

Ведуча.

Немає у світовій літературі іншого поета, який би так ніжно, з любов'ю оспівав у своїй творчості жінку — матір усієї Землі, берегиню, продовжувачку роду. Його невмируще:

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі,—

стало святим ідеалом для багатьох поколінь і є ним для нас нині, коли нарешті ми взялися за будівництво власної хати, бо, як казав незабутній Тарас:

В своїй хаті своя правда,

І сила, і воля.