ЖІНОЧА ДОЛЯ У ТВОРЧОСТІ КОБЗАРЯ
(Літературний вечір)
Мета: Розкрити тему жіночої долі у творчості Т.Г.Шевченка; виховувати співчутливе ставлення та любов до матері, повагу до жінки, коханої; виховувати доброту, милосердя; прищеплювати любов і пошану до творчості Кобзаря.
Святково прибраний зал. Посередині сцени портрет Тараса Шевченка, прикрашений вишитим рушником. Під ним слова:
І на оновленій землі...
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
У залі, біля сцени,— бюст Шевченка у квітах. Поряд — виставка художніх ілюстрацій до його творів.
Виходять ведучі (хлопець і дівчина), стають на авансцені.
Ведуча.
Для Шевченка нещаслива доля жінки-кріпачки була не лише суспільною, а й особистою трагедією. Його матір ще «молодую у могилу нужда та праця положила», рідні сестри поневірялися на панщині. Добре знав Тарас, як нелегко живеться братам, але сестрам — ще гірше.
Учень.
Не називаю її раєм,
Тії хатиночки у гаї
Над чистим ставом край села.
Мене там мати повила
І, повиваючи, співала,
Свою нудьгу переливала
В свою дитину...
Там матір добрую мою
Ще молодую — у могилу
Нужда та праця положила...
...А сестри! сестри! Горе вам,
Мої голубки молодії,
Для кого в світі живете?
Ви в наймах виросли чужії,
У наймах коси побіліють,
У наймах, сестри, й умрете!
Ведучий.
У вірші «Сестрі», присвяченому молодшій від нього на два роки сестрі Ярині, вірній товаришці його дитячих літ, з великою любов'ю поет пише:
Моя єдиная сестра!
Многострадалиця святая!
Ведуча.
Не забув Тарас і подругу своїх дитячих літ Оксану Коваленко, що стала жертвою кріпосницького ладу
Учень.
Ми вкупочці колись росли,
Маленькими тоді любились,
А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали.
...Помандрувала
Ота Оксаночка в поход
За москалями та й пропала,
Вернулась, правда, через год,
...З байстрям вернулась...
Ведучий.
Життя жінки у кріпосницькому суспільстві було нестерпним. На панщині її шмагав канчуками осавула, вдома вона виконувала всю хатню роботу і терпіла сімейний гніт, а на панщині працювала без відпочинку, релігія вважала її нижчою порівняно з чоловіком.
Учениця.
На панщині пшеницю жала,
Втомилася; не спочивать
Пішла в снопи, пошкандибала
Івана сина годувать.
Воно сповитеє кричало
У холодочку за снопом.
Розповила, нагодувала,
Попестила; і ніби сном,
Над сином сидя, задрімала.
Ведуча.
А скільки дівчат, ставши жертвами поміщицької розпусти, накладали на себе руки. Тільки за 1839 рік в Київській губернії покінчили самогубством 37 дівчат-покриток.
Учень.
А он бачиш? очі! очі!
Нащо ви здалися,
Чом ви змалку не висохли,
Слізьми не злилися?
То покритка попідтинню
З байстрям шкандибає,
Батько й мати одцурались,
Й чужі не приймають!
Старці навіть цураються!!
А панич не знає,
З двадцятою, недоліток,
Душі пропиває!
Ведучий.
Шевченко ніби зібрав воєдино всі страждання закріпачених жінок і на весь голос розказав про них цілому світові. Назви його творів: «Наймичка», «Відьма», «Сова», «Слепая», «Мар'яна-черниця» та ін. — не випадкові. Саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві. Ось один із найтрагічніших образів жінки, з якої сміються, якої лякаються люди, бо вона божевільна.
Учень.
В свитині латаній дрожала
Якась людина. На ногах
І на руках повиступала
Од стужі кров; аж струпом стала.
1 довгі коси в реп'яхах
О поли бились в ковтунах.
І далі Шевченко додає:
Се не мара.
Моя се мати і сестра.
Моя се відьма, щоб ви знали.
Ведуча.
Кожна жінка-жертва для поета рідна. Він плаче її слізьми, мучиться її муками. «Моя се відьма» — тобто його біль, його горе, його страждання. Шевченкові поеми кличуть до помсти над тими, хто топтав жіночу честь, гідність і щастя.
Учениця.
Скривджена паном дівчина-покритка, яку люди називають відьмою, збожеволіла від горя, шукаючи своїх діток-близнят Наталю та Івана. Пан-батько віддав сина якійсь пані в лакеї, а дочку занапастив. Відьма розповідає циганам:
...Діточок шукаю.
Наталоньку!.. Ні, ні, ні!
Я шукаю пана.
Розірву... Возьміть до себе
І мене, цигани,
Я ведмедя водитиму,
А як найду ката,
То й спущу його на його,
Отойді, проклятий!..
Ні, не спущу. Сама його
Загризу...
...Чи я найду моїх діток,
Чи так і загину?
Ведучий.
Про трагічну долю дівчини-покритки написано поему «Катерина». Героїня гине, не витримавши сорому, страждань і зради коханого. Ганна ж з поеми «Наймичка» теж покритка, але вона залишається жити заради свого сина. її материнська любов така могутня, що здатна принести життя в жертву задля щастя сина. Життя Ганни — материнський подвиг. Вона відмовляється навіть бути весільною матір'ю у свого сина і лише перед смертю розкриває правду.
Учні інсценізують уривок від слів: «Іде Марко з чумаками...» до кінця.
Ведуча.
Шевченкові героїні вміють не тільки терпіти страждання, а й мстити своїм насильникам. Оксана, божеволіючи, підпалює палати свого кривдника, Марина вбиває ножем пана, який знівечив її молодість. Шевченкова Відьма горить гнівом, ненавистю до розпусника-пана.
Дев'ятикласники читають у ролях уривок з поеми «Марина», де мати просить божевільну доньку йти спати, а не тривожити людей своїм криком і піснями.
Ведучий.
Невимовно тяжку материнську долю жінки-кріпачки розкриває Шевченко в багатьох своїх творах. Особливо вражаюче описав поет удовине горе, коли єдиного сина забирають у солдати.
Учениця.
Ой привезли до прийому
Чуприни голити.
Усе дрібні, усе малі,
Все багатих діти.
...Усі невлад, усіх назад,
В усіх доля мати.
А у вдови один син,
Та й той якраз під аршин.
Збожеволівши, мати
Селом ходить — то співає,
То страшно голосить...
Діти бігали з паліччям
Удень за вдовою по улицях
Та, сміючись, «дражнили Совою...»
Ведуча.
Уже в маленькій дівчинці бачив Тарас майбутню жінку-страдницю, її тяжку долю і співчував їй, тужив, плакав разом з нею. У 1845 році в Переяслав-Хмельницькому районі, в селі В'юнищах зустрів молодий Шевченко дівча з відрами. Карооке, красиве, наче маківка в цвіту. Але одяг на ньому — одне лахміття, уже спадає останнє листя, а воно босе. Це була сирота Мар'яна, яка служила за харчі наймичкою в багатих. Поет дав їй грошей на хустину. Під враженням цієї зустрічі він написав вірш «Маленькій Мар'яні».
Учениця читає вірш.
Ведучий.
Великий Кобзар бачив у жінці передусім духовну красу, обожнював материнство, уславлював вірність і щирість, але не прощав аморальності і жорстокості. У поемі «Титарівна» дочка титаря насміялася над найкращим, але бідним парубком Микитою, який запросив її до танцю. Згодом вона жорстоко поплатилася за це. Не можна гордувати, зневажати людей, ніби говорить цим Шевченко.
Учениця.
Одчепися, пройдисвіте!
І зареготалась титарівна,— хіба тобі
Наймичок не стало!
Насміялась титарівна
З бідного Микити,
Насміялася при людях,
Що він в сірій свиті!
Мине небагато часу, й титарівна гірко пошкодує за тим, що наробила.
...Живую положили
В домовину!.. Й сина з нею!
Та й засипали землею!
Ведуча.
Поплатилась своїм життям за обман і дівчина Катерина.
Читає вірш «У тієї Катерини хата на помості».
Ведучий.
Є в Кобзаря й жартівливі поезії про веселу, життєрадісну українську жінку.
Учень читає вірш «Утоптала стежечку».
Ведуча.
Немає у світовій літературі іншого поета, який би так ніжно, з любов'ю оспівав у своїй творчості жінку — матір усієї Землі, берегиню, продовжувачку роду. Його невмируще:
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі,—
стало святим ідеалом для багатьох поколінь і є ним для нас нині, коли нарешті ми взялися за будівництво власної хати, бо, як казав незабутній Тарас:
В своїй хаті своя правда,
І сила, і воля.