Іван Якович Франко (27 серпня 1856, с. Нагуєвичі — 28 травня 1916, Львів, Австро-Угорщина) — видатний український письменник, поет, публіцист, перекладач, науковець, громадський і політичний діяч. Іван рано залишився сиротою: батько помер, коли хлопчикові було одинадцять років, а шістнадцятирічним утратив матір. Закінчивши гімназію, він вступив до Львівського університету. Найвідоміші твори: поетичні збірки «З вершин і низин», «Зів’яле листя», поема «Мойсей», повість «Захар Беркут», драма «Украдене щастя». Упродовж своєї більш ніж 40-літньої творчої активності Франко надзвичайно плідно працював як оригінальний письменник (поет, прозаїк, драматург) і перекладач, літературний критик і публіцист, багатогранний науковець — літературо-, мово-, перекладо- й мистецтвознавець, етнолог і фольклорист, історик, соціолог, політолог, економіст і філософ.
Зустрілася Лисичка з Раком. Стала й дивиться, як він помаленьку лізе. А далі давай над ним насміхатися:— Ну, та й швидкий же ти, нема що й казати! Справжній неборак! А скажи мені, Раче-небораче, чи то правда, що тебе раз по дріжджі послали, а ти аж через рік з дріжджами прийшов та й ті посеред хати розілляв?— Може, коли й правда була,— каже Рак,— а тепер дуже на брехню схоже.— Овва! Значить, ти тепер прудкіший став?— Прудкіший чи не прудкіший, а тобі глузувати не дозволю. Коли хочеш знати, який я прудкий, то давай побиймося об заклад, що я швидше від тебе до того пенька добіжу.— Що? що? що? — здивувалася Лисичка.— Ти хотів би зі мною наввипередки бігати?
— Не тільки побіжу, а хоч ти на один скок спереду ставай, то я швидше тебе на місці буду,— мовить Рак. Побилися вони об заклад. Стала Лисичка на один скок поперед Рака, а Рак учепився їй кліщами за хвіст. Рушила Лисичка, біжить щодуху, аж курява здіймається. Добігла до пенька та й кличе:— А де ти, Раче? Нічого не чути.— Ну, Раче, де ти там? — ще раз кличе Лисичка та й обернулась хвостом до пенька.— Та ось де я! Давно вже жду тебе, аж трохи за пеньок забіг.