"Життя та творчість Франческо Петрарки"

Франческо Петрарка (1304-1374) Італійський поет, голова старшого покоління гуманістів, один з найвидатніших діячів італійського Проторенесансу.

Петрарка народився 20 липня 1304 в Ареццо. Через сім місяців мати відвезла Франческо в Анчізу, де вони залишалися до 1311. На початку 1312 вся сім'я переїхала в Авіньйон (Франція). Після чотирьох років занять з приватним учителем Франческо віддали в юридичну школу в Монпельє. У 1320 разом з братом він відправився в Болонью продовжити вивчення юриспруденції. У квітні 1326, після смерті батька, обидва брати повернулися в Авіньйон. До того часу Петрарка вже виявляв безсумнівну схильність до літературних занять.

Петрарка вступив в духовне звання і зблизився з могутнім родом Колона. В 1327році - вперше побачив Лауру. У 1341 році - листи Петрарки і його літературні твори зробили його знаменитістю, і він майже одночасно отримав запрошення з Парижа, Неаполя та Риму прийняти коронування лавровим вінком. Петрарка обрав Рим і був урочисто увінчаний на Капітолії лавровим вінком.

Відхиливши запропоновану йому кафедру у Флоренції, Петрарка оселився в Мілані при дворі Вісконті, виконував різні дипломатичні місії і, між іншим, був у Празі у Карла IV

Творчість 6 квітня 1327 – в Авіньйонській церкві Петрарка зустрічає дівчину на ім'я Лаура.

Петрарка ідеалізує Лауру, робить її осередком всяких досконалостей, констатує очищає й облагороджує дію її краси на його психіку. Але Лаура не втрачає своїх реальних обрисів, не стає алегоричною фігурою, безтілесним символом істини і чесноти. Вона залишається реальною прекрасною жінкою, якою поет милується, як художник, знаходячи все нові фарби для опису її краси, фіксуючи те своєрідне і неповторне, що є в даній її позі, даній ситуації.

Латинська творчість - дві автобіографії - «Про презирство до світу»

Італійськомовна творчість Світова слава Петрарки як поета заснована виключно на його італійських віршах. Сам Петрарка ставився до них із зневагою, як до «дрібниці», «безделка», які він писав не для публіки, а для себе, прагнучи «як-небудь, не заради слави, полегшити скорботне серце». Безпосередність, глибока щирість італійських віршів Петрарки обумовила їх величезний вплив на сучасників і пізніші покоління.

 Франческо Петрарка був поетом-патріотом, громадянином, ідеологом єдиної великої Італії, спадкоємиці римської слави, «наставниці народів». Його канцони «Italia mia» ( моя Італія) та «Spirito gentil» (Незалежний дух) стали на багато століть символом віри всіх італійських патріотів, борців за об'єднання Італії.

Останні роки життя Петрарка провів при дворі Франческо да Kappapa, частину в Падуї, частину в заміському селищі Арква, де й помер в ніч з 18 на 19 липня 1374, не доживши одного дня до свого 70-річчя. Його знайшли вранці за столом з пером у руці над життєписом Цезаря. На місцевому цвинтарі красується пам'ятник з червоного мармуру, поставлений поетові його зятем Броссано, бюст ж споруджений в 1667 році.

Оспівування кохання в “Книзі пісень”

365 віршів 317 - на життя донни Лаури на смерть донни Лаури

італійська сонет життя смерть час кохання

Від італійського sonetto, sonoro – дзвеніти, звучати Канонічна форма вірша з 14 рядків: двох катренів на дві рими та двох терцетів на три рими, написана найчастіше п’ятистопним ямбом

14 – рядковий ліричний вірш, який складається з двох катренів (4 рядки) і двох терцетів (3 рядки) 2 катрени - головна теза І терцет - почуття ІІ терцет – висновок, підведення підсумку За формою сонет може бути роздум, сповідь, портрет, гімн, ода

Сонети Петрарки належать до медитативної лірики: Заглиблення поета в себе Особисті думки Риторичні питання

Своєрідність збірки «Книга пісень»(«Канцоньєре») – ліричний щоденник поета, приводом до написання якого стало кохання; – переважна частина творів збірки за жанром — сонети; – складається з двох частин: «На життя мадонни Лаури»; «На смерть мадонни Лаури»; – уславлення земної жінки, краса якої відкриває авторові красу реального світу; – розкриття суперечливих душевних переживань.

Літературний рід, в основі якого лежить вираження переживань, роздумів, стану людської особистості у певний момент життя пейзажна громадянська інтимна філософська Особа, від чийого імені ведеться лірична розповідь, з переживаннями, почуттями, думками якої ми знайомимося

“...З найбільшим завзяттям вивчав я давні тексти, бо час, у який довелося жити, був мені не до душі, я завжди мріяв народитися в іншому столітті...” “... Марна слава, набута лише блиском слова...” “... Важливо добре прожити життя...”