У період панування класицизму в живописі сформувалися обов’язкові для виконання канони, що не допускали поєднання жанрів і використання алегорій, а також визначали чіткий розподіл фігур у композиції та розмежування планів за допомогою певних кольорів: передній план потрібно було передавати коричневим кольором, середній — зеленим, а дальній — блакитним. Проте, незважаючи на свою консервативність, стиль класицизм збагатив малярство багатьма художніми традиціями.
«Нарцис і Ехо» (1625-1627)Нарцис - син річкового бога Кефиса і німфи Лавриона, прекрасний, але гордий і холодний юнак, який не любив нікого, крім самого себе. Багатьох німф зробив він нещасними, відкинувши їх любов. Однією з них була німфа Ехо, над якою тяжіло покарання Гери: Ехо не могла говорити, а на запитання відповідала, повторюючи їх останні слова. Богиня кохання Афродіта покарала Нарциса: він закохався в своє власне відображення в струмку. Не добившись від свого «обранця» взаємності, Нарцис вмирає від нерозділеного кохання. Це відбувається на очах у нещасної німфи Ехо, яка як і раніше любить Нарциса. У тому місці, де схилилася на землю голова Нарциса, виросла біла запашна квітка – квітка смерті, нарцис.
Картину називають також «Метаморфоза рослин». Вона прославляє рослинне царство і заснована на вірші Овідія, в якому міфологічні персонажі перетворені в квіти. У той час як Флора, оточена амурами, розсипаючи квіти танцює в центрі картини, Аякс кидається на свій меч. Нарцис дивиться на дзеркальну поверхню води в посудині, який тримає німфа Ехо. Інша закохана парочка, Крокос і Смілакс, розташувалася праворуч на передньому плані. За нею знаходяться знамениті своєю граціозною красою юнака: коханий Венери Адоніс (зі списом) і улюбленець Аполлона Гіацинт. Четвірка коней бога сонця, на яку дивиться Кіфія, видніється над хмарами в зодіаку. Кожна фігура, хоча це і не особливо впадає в очі на картині, забезпечена квіткою, в який вона перетворюється.«ЦАРСТВО ФЛОРИ» (1630-1631)
«Клятва Гораціїв»На картині зображена сцена з римської легенди, в якій розповідалося про суперечку між двома ворогуючими містами - Римом і Альба Лонгом. Три брати, готові боротися за своє місто, віддають священну присягу - клятву своєму батькові, який благословляє їх на бій. Чоловіки зображені на картині як воїни - чіткими, жорсткими лініями. Ця чіткість підкреслює їх хоробрість і рішучість. У той час як жінки є другорядними персонажами, лише доповнюють загальну композицію. Жінки зігнуті немов арки, це підкреслює їх відчай і переживання. У цій картині передається почуття патріотизму молодих людей, віра батька в своїх синів, жіноча вірність і відданість.
У Німеччині в другій половині XVIII ст. ідеї класицизму втілювалися у живописі Антона Рафаеля Менгса. Менгс писав алегоричні та міфологічні картини, портрети, займався монументальними розписами. Його живопису притаманні теми благородства і вишуканої простоти стародавніх греків, відтворення краси пластичного об’єму античних статуй, строгість їх композиційного рішення. Найбільш характерна робота Менгса — розпис плафона «Парнас» на віллі Альбані в Римі. Яскравими прикладами класицизму в живописі також є його картини «Суд Паріса» та «Персей і Андромеда». Значний доробок художника і в жанрі портрета.
«ПЕРСЕЙ І АНДРОМЕДА»Державний Ермітаж володіє однією із кращих в світі колекцій картин Менгса, написаних в різні періоди його творчості. Найбільш знаменита із них – «Персей і Андромеда» на сюжет «Метаморфоз» Овідія. Вона була виставлена в Палаццо Берберіні в Римі в 1777 році і визвала захват глядачів. Менгс звернувся до античної спадщини в пошуках досконалих художніх форм. Зразком для фігури Персея послужила статуя Аполлона Бельведерського; фігура Андромеди запозичена з античного рельєфу на віллі Памфілі в Римі. Ідеально правильний малюнок, майстерність скульптурно-об’ємного моделювання фігур, величний риторичний жест головного героя – все вказує на те, що програмний твір майстра створено за строгими канонами класицизму, яких дуже притримувався Менгс.
У цей період повернулися модні тенденції античності. Жіночі сукні шили із завищеною талією без корсета і зайвих прикрас. Шовк вийшов із моди: його замінили муслін і батист. Плаття мали ліф із глибоким вирізом; для них найчастіше використовували легкі тканини світлих тонів: переважно бірюзові, світло-коричневі, блакитні. Сукні також підперізували поясом вище талії, що було характерним для стилю ампір. На ногах жінок красувалися античні сандалії, шию та плечі вкривали індійські шалі.
Англійський чоловічий сукняний фрак замінив шовковий французький каптан. Фрак мав стоячий виложистий комір і відігнуті від талії поли. Модним також став редингот — щось середнє між пальтом і сюртуком — з прямими полами і шалевим коміром. Жабо і манжети на сорочках стали вужчими; кюлоти залишилися вузькими, а панчохи — білими.