ЗМІ та їх вплив на розвиток України

1. Роль ЗМІ у виборчому процесі

Успішне функціонування усіх механізмів сучасної демократії, залученість громадян до політики, їхня політична компетентність, здатність робити усвідомлений, обґрунтований вибір і приймати раціональні рішення - все це залежить від доступу громадян та утворюваних ними партій і організацій до всієї можливої інформації про діяльність урядів, парламентів, інших офіційних інституцій, не кажучи вже про перебіг виборів та поведінку учасників електорального процесу.

ЗМІ відіграють важливу роль у забезпечені принципу свободи агітації, дотримання якого неможливе без реалізації свободи слова та свободи інформації. Для цього необхідно гарантувати їм можливість для вільної діяльності. Законодавець повинен забезпечити правовий захист як самих ЗМІ, так і журналістів, а також не допускати можливості запровадження цензури. Принцип свободи агітації багато в чому залежить від того, чи ЗМІ хочуть працювати на незаангажованій професійній основі під час виборчого процесу. Необхідно, щоб існували чіткі критерії законодавства щодо відповідальності, особливо за публікацію недостовірної інформації. Владні структури не повинні здійснювати тиск проти ЗМІ, які проголошують критику на їхню адресу. Для забезпечення свободи агітаційна діяльність повинна проводитися за певними правилами. Так, ЗМІ не повинні переривати подачу агітаційних матеріалів а їх працівники коментувати виступи чи інформацію суб’єктів виборчого процесу. Потрібно враховувати й те, що з розвитком інформаційних технологій появилися нові засоби та форми проведення передвиборної агітації (мобільний зв'язок та Інтернет), що вимагає нетрадиційних підходів для їх регулювання. Вагому роль ЗМІ відіграють у забезпеченні принципу рівності суб’єктів виборчого процесу. Останні повинні мати рівний доступ до «мас-медіа». Він передбачає рівні умови використання державних та недержавних ЗМІ для ведення передвиборної агітації. Суб’єкту виборчого процесу повинен надаватися рівний безплатний ефірний час а також рівна безплатна площа та місце у друкованих ЗМІ. При цьому рівень мінімальної державної підтримки повинен бути достатнім для того, щоб кандидати і політичні партії (блоки) мали змогу донести до виборців потрібну інформацію. Важливою є неупередженість та об’єктивність самих ЗМІ, які повинні подавати збалансовану інформацію про всіх кандидатів, не надаючи перевагу одному з них. Важливо, щоб держава не намагалася контролювати ЗМІ, а останні мали змогу самостійно формувати свою редакторську політику. У випадку виявлення фактів порушення рівності доступу до ЗМІ, влада повинна оперативно на них реагувати. Повинні існувати процедури пришвидшеного розгляду скарг та конкретні види компенсації. Також ЗМІ відіграють ключову роль у реалізації принципу гласних виборів, для чого важливою є доступність «мас-медіа» до отримання достовірної інформації про хід виборчого процесу. Органи влади та виборчі комісії повинні надавати її ЗМІ в межах своєї компетенції. Під час виборів на ЗМІ накладаються і певні обмеження. Зокрема, представники ЗМІ зобов’язані поважати права та інтереси всіх учасників виборчого процесу. Вони повинні дотримуватися норм виборчого законодавства, а також моральних принципів. Представникам ЗМІ заборонено втручатися в роботу виборчих комісій, приховувати суспільно значиму інформацію чи поширювати недостовірну інформацію та чутки. Необхідно зазначити, що рівень об’єктивності щодо висвітлення у ЗМІ виборчого процесу у значній мірі залежить від відповідальності як ЗМІ, так і конкретних журналістів. Висновок ЗМІ є важливим чинником забезпечення демократичності виборчого процесу. Вони здійснюють громадський контроль за діями органів влади та всіх суб’єктів виборчого процесу під час виборчих перегонів, спостереження за ходом виборчого процесу, виявляють та оприлюднюють факти порушень виборчого законодавства.

Демократичний процес неможливий без обміну інформацією. Важливе значення має політична інформація, тобто відомості, необхідні для прийняття рішень у сфері державної влади, а також здійснення відповідних дій. Інформацію необхідно розглядати і як передумову дій політичного суб'єкта, і як необхідний ресурс, що дозволяє досягати у політичній сфері тих чи інших цілей. Свідоме сприйняття, тлумачення та засвоєння інформації носить назву комунікації. У масових інформаційно-комунікативних процесах особливе місце належить засобам масової інформації (ЗМІ, мас-медіа).

Засоби масової інформації — сукупність сучасних каналів зв'язку (преса, телебачення, радіомовлення, кіно, відео, Інтернет тощо), за допомогою яких поширюється різноманітна інформація у суспільстві.

Засоби масової інформації активно беруть участь у формуванні громадської думки та подіях що супроводжують передвиборчий процес. Вони як забезпечують суспільство всебічною інформацією про діяльність органів держаної влади, кандидатів на пост Президента та їх представників, подій що відбуваються в суспільно-політичному житті країни; так і надають оплатні рекламні площі або ефірний час кандидатам у Президенти для проведення перевиборчої агітації, яка формує певні ідеї та думки у громадян. 

Роль ЗМІ в сучасному демократичному процесі помітно зростає, і особливого значення набуває рівень їх політичної культури, що забезпечує зважений діалог різних політичних сил. Засоби масової інформації можуть стримувати політичну конфронтацію в суспільстві, переводячи її у площину діалогу з метою заміни небезпечного протистояння корисним для суспільства порозумінням та співробітництвом різних політичних сил.

Найважливішою засадою функціонування демократії є свобода поширення інформації. Ключовим критерієм свободи інформації, підкреслюють К. Крос і Р. Гакет, є різноманітність її джерел у поєднанні з вільним доступом до них. Головною метою ЗМІ є оперативне інформування окремих осіб, соціальних груп населення в цілому про події та явища у світі, конкретній країні, певному регіоні. Цієї мети вони досягають, виконуючи притаманні їм соціальні функції, насамперед освітню (пізнавальну), виховну, інформаційну, ідеологічну та формування цінностей демократії, та політичні функції: формування громадянськості, контролю і спостереження за діями суб'єктів влади; політичної соціалізації (участь у процесі засвоєння індивідом політичних знань, норм і цінностей суспільства);

Крім загальних функцій, засоби масової інформації мають ще свої специфічні функції, властиві лише їм, а не іншим суб'єктам масових інформаційно-комунікаційних процесів. До них належать функції редагування (відбір і коментування інформації) та оцінювання, що істотно впливає на формування громадської думки та суспільних настроїв.

Вплив засобів масової інформації на суб'єктів і учасників виборчих кампаній є надзвичайно великим, часто навіть вирішальним. Для більшості виборців засоби масової інформації стають найпотужнішим джерелом інформації про політичні партії, виборчі блоки партій, кандидатів у народні депутати, про перипетії виборчого процесу тощо. Формуючи громадську думку, засоби масової інформації, з одного боку, акумулюють досвід і волю мільйонів, а з іншого — впливають не тільки на свідомість, а й на вчинки, групові дії людей. В Україні вони значно впливають на формування громадської думки населення. Це можна пояснити звичкою людей довіряти засобам масової інформації, які є основним джерелом суспільно-важливого інформування. Звісно, що до читача, глядача чи слухача ЗМІ левова частка інформації потрапляє у вторинному вигляді, й містить авторську оцінку ситуації, події, яка нав'язується аудиторії. Обтяжений щоденними проблемами й турботами пересічний громадянин сучасного інформаційного суспільства, перетворюється у зручну мішень для інформаційного впливу, схиляючись до заданої певною соціальною групою суб'єктивної точки зору, вміло поданої за допомогою ЗМІ.

Засоби масової інформації не лише виконують інформативну функцію, виконуючи роль суб'єкта впливу на громадську думку, а й інструментом за допомогою якого відбувається безпосереднє її формування, та важелем участі в соціальному управлінні. Мас-медіа не тільки інформують, розважають та просвіщають. Вони володіють маніпулятивно-управлінським потенціалом змінюючи установки, моделі поведінки та сприйняття дійсності.

Неучасть засобів масової інформації у виборах може створити інформаційний дефіцит, а непрофесійна участь може відчутно зашкодити суб'єктам виборчого процесу або ж навіть і негативно вилинути на результати виборів. Від засобів масової інформації значною мірою залежить рівень свідомої оцінки виборцем конкуруючих партій і кандидатів.

У висвітленні і здійсненні виборчого процесу беруть участь різні засоби масової інформації. Але мета у них одна, і вона відповідальна, а саме: забезпечити доступ до засобів масової інформації усім партіям і кандидатам, які беруть участь у виборах, надати електорату точну, об'єктивну, неупереджену інформацію, спонукати виборців виявити громадянську відповідальність і взяти участь у виборах. Лише досягаючи цієї мети, засоби масової інформації повною мірою відіграватимуть під час виборів ту роль, що покладає на них розвинене демократичне суспільство.

У виборчому процесі на засоби масової інформації покладається велика відповідальність за подання інформації у доступній формі та наповнення її змістом, вартим, з огляду на актуальність події дня, неупередженого, виваженого висвітлення перебігу подій виборчого процесу і референдумів. До потенційних функцій ЗМІ в період виборчих кампаній і референдумів можна віднести такі: забезпечення інформаційної бази для здійснення громадянами політичного вибору.

Тому в ідеальному варіанті ЗМІ мають бути притаманні об'єктивність, істинність, достовірність, доказовість інформації, які ґрунтуються на чесності, порядності, відповідальності перед Законом. Гласність, свобода слова гарантують право на спростування брехливої інформації. Кожна демократична країна має певну систему законів, конституційних положень, які регулюють стосунки між засобами масової інформації і суспільством, між журналістом і державою, між видавцем і аудиторією. У більшості ж країн Європи розроблена розгалужена сукупність законів та законодавчих документів, покликаних регулювати діяльність засобів масової інформації.

В Україні діяльність засобів масової інформації забезпечується нормами Конституції України, Законами України «Про вибори Президента України», «Про Центральну виборчу комісію», «Про інформацію», «Про телебачення та радіомовлення», «Про державну підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів», Указами Президента України, тощо.

            Стаття 34 Конституції України проголошує «Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір». Ці ж принципи, а також принцип права на вільний доступ до інформації стверджуються і в Законі України «Про інформацію». Крім того, Закон визначає права учасників інформаційних відносин -     Учасники  інформаційних  відносин  мають  право:   

•             Одержувати (виробляти, добувати), використовувати,  поширювати  та  зберігати інформацію в будь-якій формі з  використанням  будь-яких  засобів, крім випадків, передбачених законом;
•             Кожний учасник інформаційних відносин для  забезпечення  його прав,  свобод  і  законних  інтересів  має  право  на    одержання інформації про: діяльність органів державної влади; діяльність народних депутатів; діяльність органів місцевого і  регіонального  самоврядування та місцевої адміністрації.

            Закон України «Про телебачення та радіомовлення» у статті 5 гарантує свободу діяльності телерадіоорганізацій та визначає що: цензура   інформаційної   діяльності  телерадіоорганізації забороняється; телерадіоорганізація  є  незалежною  у  визначенні  змісту програм та передач; не  вмотивоване  законодавством  України втручання органів державної влади чи органів місцевого  самоврядування,  громадських чи релігійних об'єднань, їх посадових осіб чи працівників, а також власників у сферу професійної діяльності  телерадіоорганізацій  не допускається.

            Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» визначає основні напрямки підтримки ЗМІ у випадках коли це не стосується рекламної діяльності.

            На виборах Президента України специфіку діяльності ЗМІ визначають Закони України «Про Центральну виборчу комісію» та «Про вибори Президенту України». Так, наприклад частина 2 статті 4 Закону «Про Центральну виборчу комісію» надає право представникам масової інформації бути присутніми на засіданнях Комісії без попереднього дозволу чи запрошення. Законом «Про вибори Президента України» регулюється використання засобів масової інформації для проведення рекламної кампанії та теледебатів, а стаття 10 Закону визначає що «Засоби   масової   інформації    зобов'язані    об'єктивно висвітлювати хід виборчого процесу. Їх представникам гарантується безперешкодний  доступ  на  всі  публічні  заходи,   пов'язані   з виборами, а на засідання виборчих комісій та на виборчі дільниці у день виборів  та  в  день  повторного  голосування  -  на  умовах, визначених  у  частині  дев'ятій  статті 28 Закону (тобто не більше ніж по два представники від кожного ЗМІ).  Виборчі комісії, органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, посадові  і  службові  особи цих органів зобов'язані в межах своїх повноважень і компетенції надавати представникам  засобів  масової інформації  необхідні  їм  відомості щодо підготовки та проведення виборів.»

            Крім того Указ Президента України «Про забезпечення реалізації конституційних виборчих прав громадян України, прозорості та відкритості виборчого процесу на чергових виборах Президента України»  також постановляє органам державної влади створити «рівні умови для роботи засобів масової інформації з метою об'єктивного висвітлення в установленому порядку ходу виборчого процесу» Та забезпечити «надання органами виконавчої влади, їх посадовими і службовими особами в межах своїх повноважень представникам засобів масової інформації необхідних відомостей щодо підготовки та проведення виборів».

Роль мас-медіа у виборчому процесі регламентовано законодавством, однак з цього приводу щоразу виникають суперечності. У виборчому законодавстві узаконено ключовий світоглядний підхід, але, беручи до рук Закон України «Про вибори народних депутатів України», видно, що він писався (саме в частині мас-медіа) не в інтересах громади і не в інтересах засобів масової інформації чи журналістів. Він швидше написаний в інтересах партій та суб’єктів виборів. І це природно, що саме політики зрештою над цим законом працювали. Але назрів час для серйозного перегляду і філософії цього блоку питань, і конкретних норм закону. Якщо ми говоримо про філософію, то у виборчому законодавстві має бути чітко зафіксовано, що роль мас-медіа у виборчому процесі зводиться до функцій ретранслятора заяв і загалом виборчої інформації. Тому в разі поширення інформації, яка є насправді небезпечною, чи такою може комусь здаватися, шукати винних потрібно не серед журналістів чи редакторів, або теле- чи радіоменеджерів, а серед тих, хто цю інформацію насправді озвучив.

В Україні існує проблема в розмежовуванні таких важливих понять як інформація та агітація. Інформація – це все, що подається журналістами, агітація – те, що подається суб’єктами виборів (партіями, блоками чи кандидатами в депутати) з метою схилити на свій бік виборців або відштовхнути їх від опонентів. За цим визначенням, журналісти не агітують. Так повинно бути за умови дотримання високих журналістських стандартів.

В Україні найсуттєвіша проблема полягає у прихованій рекламі, яку журналісти поміж себе називають «джинсою». Це коли журналістський матеріал, який мав би підпадати під категорію інформації і до якого не мало б бути жодних питань ні у виборчої комісії, ні у суб’єктів виборчого процесу, містить явну агітацію на користь того чи іншого суб’єкта. Саме через засилля «джинси» під час виборчої кампанії законодавці змушені шукати способи, як цього можна уникнути. Досі ефективної схеми не знайдено. Тому, на мою думку, ми неминуче вийдемо на чітке розмежування цих понять таким чином: інформація, яка йтиме від журналістів, не може вважатися агітацією апріорі, оскільки журналісти насправді керуються зовсім іншими мотивами, а високі журналістські стандарти повинні вберегти від того, щоб журналістський матеріал став агітацією. Агітацією, відповідно, є ті матеріали, які подаються учасниками виборів. Безперечно, журналістська етика має бути визначальною у вирішенні цього питання.

З вище описаного можна зробити висновок, що Засоби масової інформації активно беруть участь у формуванні громадської думки яка супроводжують передвиборчий процес. Вони як забезпечують суспільство всебічною інформацією про діяльність органів держаної влади, кандидатів на пост Президента та їх представників, подій що відбуваються в суспільно-політичному житті країни; так і надають оплатні рекламні площі або ефірний час для проведення перевиборчої агітації. 

Проте можливі випадки зловживання впливом ЗМІ на виборчий процес, тому демократичне суспільство, якщо воно хоче залишитися самим собою, змушене балансувати між двома крайнощами: з одного боку, без свободи слова відсутня демократія, з іншого — існує небезпека використання свободи слова для маніпулювання масовою свідомістю. Преса повинна зважено і критично оцінювати події. Держава в свою чергу повинна контролювати засоби масової інформації відповідно до Конституції та чинних законів, щоб нейтралізувати можливі прояви інформаційної шкоди для своїх громадян.

Список використаної літератури

1.         Бебик В.М., Сидоренко О.І. Засоби масової інформації посткомуністичної України. -Київ, 1996.
2.         Кастельс М. Информационная эпоха. Экономика, общество и культура. - Москва, 2000.
3.         Ковриженко Д. Регулювання участі ЗМІ у виборчому процесі: напрями удосконалення // Парламент, 2008, № 1, с. 12-23.
4.         Оссовський В. Проблема взаєморозуміння журналістів і соціологів. – К.: Прес-клуб Міжнародного фонду "Відродження", 2000.
5.         Підгорна В. Медіа-політики в Україні. Модель та практики // Студії політологічного центру «Генеза». - 1997. - №2.
6.         Хімченко О. Г. Політичні партії і виборчий процес в умовах розбудови демократичного суспільства: Навчальний посібник.- К., 2006
7.         Шведа Ю. Р. Вибори та виборчі системи. Європейські стандарти та досвід для утвердження демократії в Україні. – Львів, 2010.