Загальні закономірності формування правового галузевого законодавства в соціальній роботі

Загальні закономірності формування галузевого законодавства.

 

1.Правозастосування – це:

а) складна, послідовна діяльність, яка відбувається в декілька етапів, стадій і регламентується процедурними нормами, які встановлюють певний порядок правозастосування і забезпечують її логічну завершеність;

б) складна діяльність, яка відбувається в декілька етапів, регламентується нормами права, які встановлюють певний порядок поведінки і забезпечують її логічну завершеність;

в) діяльність, яка відбувається в декілька етапів, які встановлюють формально-обов’язковий порядок поведінки і забезпечують її логічну завершеність та регламентується законодавством;

г) складна, послідовна діяльність, що відбувається в декілька стадій, регламентується волевиявленням законодавця, яка встановлює порядок правотворення і забезпечує його логічну завершеність;

д) проста діяльність, що відбувається в декілька стадій, яка встановлює

порядок застосування інструкцій установ, організацій.

2.   Метою правозастосовної діяльності є:

а) встановлення індивідуально-правових приписів;

б) припинення шкідливих наслідків і покарання винної особи;

в) видання законів;

г) встановлення законності і правопорядку;

д) усунення прогалин у праві.

 

3.   Застосування норм права – це:

а) форма реалізації зобов'язуючих юридичних норм, яка полягає в активній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними незалежно від їхнього власного бажання;

б) форма реалізації уповноважуючих правових норм, яка полягає в активній чи пасивній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними за їхнім власним бажанням;

в) форма реалізації забороняючих юридичних норм, яка полягає у

пасивній поведінці суб'єктів, утриманні від заборонених діянь;

г) державно-владна, організаційна діяльність компетентних органів держави й посадових осіб із реалізації правових норм відносно до конкретних життєвих випадків через винесення індивідуально-конкретних правових наказів; д) інтерпретація змісту правової норми для інших осіб, тобто тлумачення,

виражене ззовні вербально або документально та доступно для інших осіб.

 

4.               Характерною рисою правозастосовної діяльності є:

а) правозастосовна діяльність не здійснюється на основі норм права;

б) відсутність спеціального суб’єкта правозастосування;

в) правозастосовна діяльність немає кінцевого результату;

г) правозастосовна діяльність немає чітко передбаченої законодавством

процедури здійснення;

д) державно-владний характер правозастосовної діяльності.

 

5.               Передумова,       що     викликає   необхідність правозастосування:

                  а) потреба в систематизації нормативно-правових приписів;

б) відсутність перешкод у здійсненні суб’єктивного права;

в) потреба в створенні нормативно-правових приписів; г)

потреба в зміні політичного курсу держави;

д) усунення прогалин у праві.

6.               До специфічних ознак застосування норм права відноситься:

а) організуючий характер, оскільки створюються відповідні умови для

більш повної реалізації правових норм;

         б) здійснення         органами,     що     не    наділені     державно-владними

повноваженнями;

в) не має державно-владного характеру;

          г) порядок застосування права не регламентований спеціальними юридичними нормами;

д) результати правозастосування не оформлюються юридичним актом.

 

7.               Підставою застосування норм права не є:

а) необхідність офіційного визнання певних юридичних фактів;

б) визначення міри юридичної відповідальності;

в) виникнення нових суспільних відносин, що потребують правового регулювання;

г) неможливість виникнення прав і обов’язків конкретних осіб без

державно-владної діяльності суб’єктів владних повноважень;

д) існує необхідність захисту законних прав та інтересів.

 

8.               Право компетентного органу вирішити справу та обов’язок зацікавлених осіб виконати прийняте рішення – це: а) юридичний зміст правозастосовної діяльності;

б) фактичний зміст правозастосовної діяльності;

в) заохочувальний зміст правозастосовної діяльності;

г) рекомендаційний міст правозастосовної діяльності;

д) імперативний зміст правозастосовної діяльності.

 

9.               Діяльність уповноважених органів і посадових осіб по вивченню обставин          справи,      її        юридичної          кваліфікації        і        винесенню          акта застосування права, а також дії зацікавлених осіб у зв’язку з його розглядом і ухваленням рішення – це:

а) юридичний зміст правозастосовної діяльності;

 б) фактичний зміст правозастосовної діяльності;

 в) заохочувальний зміст правозастосовної діяльності;

 г) рекомендаційний міст правозастосовної діяльності;

 д) імперативний зміст правозастосовної діяльності.

 

10.          Суб'єктами правозастосування не є:

а) голова міської ради; 

б) ректор університету;

в) викладач інституту;

г) голова обласної державної адміністрації;

д) міністр.

 

11.          За статусом суб’єкта правозастосування класифікують на:

а) публічно-правове, приватноправове;

б) повне, часткове;

в) приватноправове, державно-правове;

г) імперативне, диспозитивне;

д) загальнодержавне, місцеве.

 

12.          В залежності від юридичної основи правозастосування класифікують на:

а) застосування норм права та застосування приписів;

б) застосування принципів права та застосування приписів;

в) застосування загальних та спеціальних норм;

г) застосування норм права та застосування принципів права;

д) застосування норм поведінки та застосування приписів права.

 

13.          За характером поведінки, яку передбачають правові норми, розмежовують:

а) активну та пасивну форми їх реалізації;

б) індивідуальну та колективну форми їх реалізації;

в) строкову та безстрокову форми їх реалізації;

г) абсолютну та відносну форми їх реалізації;

д) просту та ускладнену форми їх реалізації.

 

14.          За характером суб'єктів реалізацію правових норм класифікують на:

а) індивідуальну та особисту; 

б) індивідуальну та колективну;

в) загальну та спеціальну;

г) абсолютну та відносну;

д) пряму та представницьку.

 

15.          З огляду на методи, якими забезпечується реалізація правових норм, розрізняють:

а) прості та складні акти їх реалізації;

б) добровільні та примусові акти їх реалізації;

в) абсолютні та відносні акти їх реалізації;

г) імперативні та диспозитивні акти їх реалізації;

д) прямі та представницькі акти їх реалізації.

 

16.          Враховуючи те, чи вимагає реалізація правових норм здійснення якогось одного або ж декількох послідовних актів поведінки, вона може бути класифікована на:

а) спрощену та складну; 

б) просту та ускладнену;

в) елементарну та складну;

г) просту та складну;

д) спрощену та просту.

 

17.          За конкретними способами здійснення правових приписів виділяють такі основні форми реалізації норм права, як:

а) дотримання, виконання та використання;

б) дозволи, заборони та зобов'язання;

в) виконання, використання та заборона;

г) дозволи, заборони та використання;

д) дотримання, виконання та використання.

 

18.          Формами реалізації норм права є:

а) використання, виконання, дотримання, застосування;

б) оперативно-виконавча, правоохоронна, правосуддя; 

в) законодавча, виконавча, судова;

г) контрольна, наглядова;

д) використання, виконання, дотримання.

 

19.          Забороняючі нормативно-правові приписи реалізуються у формі: а) правотворення;

б) використання; 

в) виконання;

г) дотримання;

д) реалізації.

 

20.          Форма реалізації забороняючих юридичних норм, яка полягає у пасивній поведінці суб’єктів, що вчиняється незалежно від їх власного бажання – це:

а) використання правових норм;

б) виконання правових норм;

в) дотримання правових норм; 

г) застосування правових норм;

д) підтримання правових норм.

 

21.          Дотримання норм права як форма реалізації правових норм полягає у:

а) реалізації забороняючих норм права;

б) встановленні міри необхідної поведінки суб’єкта;

в) застосуванні забороняючих норм права;

г) використанні конкретних норм права відповідно до існуючих конкретних обставин;

д) дотриманні приписів правових норм.

 

22.          Форма реалізації зобов’язуючих норм, що полягає в активній поведінці суб’єктів, яка здійснюється ними незалежно від їх власного бажання – це:

а) використання правових норм;

б) виконання правових норм;

в) дотриманя правових норм;

г) застосування правових норм; 

д) підтримання правових норм.

 

23.          Подання громадянином обов’язкового податкового звіту – це:

а) дотримання норм права;

б) виконання норм права;

в) використання норм права;

г) застосування норм права;

д) реалізація норм права.

 

24.          Форма реалізації уповноважуючих правових норм, яка полягає в активній чи пасивній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними за їхнім власним бажанням – це:

а) використання норм права;

б) дотримання норм права;

в) виконання норм права;

г) тлумачення норм права;

д) застосування норм права.

 

25.          Здійснення приписів правових норм у практичних діях (бездіяльності) суб’єктів – це:

а) імплементація правових норм;

б) тлумачення правових норм;

в) реалізація правових норм;

г) застосування правових норм;

д) підтримання правових норм.