Зміни адміністративно - територіального устрою Слобідської України.

Зміни адміністративно - територіального устрою Слобідської України. Презентацію підготувалавчитель історії та правознавства. КЗ «Солоницівський ліцей №3»Черноброва О. Г.

Мета: виявлення причин і наслідків змін в адміністративно- територіальному устрої Слобідської України; засвоєння та застосування термінології; відпрацювання навичок роботи з картою, закріплення навичок складання схем, формування вміння робити висновки;

План: Зміна політичного значення території Харківщини. Утворення Слобідсько-української губернії . Харківське намісництво. Харківська губернія. Герб міста Харкова. Зростання адміністративного значення Харкова в ХІХ ст. Губернські адміністративні установи.

Зміна політичного значення території Харківщини З 50-х рр. XVII ст. район русько-татарських зіткнень поступово переміщався все далі на південь. Татари нападали цілою ордою на чолі з ханом або невеликими загонами. Напади татар підштовхували державний уряд до проведення значних військово-оборонних заходів на півдні, а саме – до спорудження Ізюмської оборонної межі.

Ізюмська межа – це укріплена лінія держави, побудована у XVIIІ ст. для подальшого просунення володінь держави на південь і захисту від татарських розбоїв. Вона простяглась приблизно на 530 км., проходила від річки Коломак через місто Валки, по річці Мож, через міста Зміїв, Лиман, Балаклія, Ізюм, Цареборисів, угору по річці Оскіл, через Куп’янське містечко, місто Валуйки, по річці Валуй до річки Тиха Сосна. Тут Ізюмська межа з’єднувалась із Бєлгородською межою. Усього на ній було збудовано 17 фортець. Ця оборонна лінія називалась ще Новопобудованою, Новою межею.

Караульну службу на Ізюмській межі несли козаки Харківського та Охтирського полків,котрі повинні були обороняти фортеці, що було збудовано по цій лінії. Спроби татар прорвати Новопобудовану межу на початку XVIII ст. успіху татарам не приносили. Ізюмська межа захищала територію на південь від Бєлгородської межі, у тому числі й місто Харків. У зв’язку із цим до кінця XVIII ст. деякі міста-фортеці, які знаходилися на північ від Ізюмської лінії, втрачають колишнє військове значення.

Утворення Слобідсько-української губернії На початок XVIII ст. на містах зберігався козацько-старшинний адміністративно-політичний устрій. Але згодом царський уряд почав проводити централізовану адміністративну політику, скасування козацького самоврядування. Ліквідація Слобідської автономії почалася за Петра І, багато зробила для знищення слобідсько-української автономії цариця Анна Іоаннівна, а ліквідувала її цариця Катерина ІІ. На початок XVIII ст. цар Петро І скасував у місті Харкові воєводське управління, у 1700 р. Петро І видав грамоту, згідно з якою полковники затверджувалися государем у своїй владі назавжди. Україну було включено до складу Азовської губернії, а в 1718 р. місто Харків відійшло до Київської губернії.

За часів царювання імператриці Анни Іоаннівни було зламано місцеве самоврядування, слобідські козацькі полки перетворено на армійські, полковників перейменовано на прем’єр-майорів. Крім колишніх козацьких полків було створено драгунський. Драгунський полк

У 1764 р. було ліквідовано гетьманство в Україні, а у 1768 р. і козацьку службу взагалі, слобідські козацькі полки перетворено на гусарські загальновійськового типу. Слобідських козаків перетворено на військових обивателів, обкладених подушним податком. Реформа Катерини ІІ була повною та рішучою, вона знищила місцеву автономію краю та здійснила різку зміну в його соціально-економічній організації.

Ліквідація гетьманства та руйнування Запорізької Січі

У 1765 р. Слобідську Україну було перетворено на Слобідсько-Українську губернію, яка охоплювала територію колишніх слобідських полків ( Сумського, Охтирського, Ізюмського, Острогозького та Харківського). Адміністративним центром губернії було визначено місто Харків. Губернією керував губернатор. Першим харківським губернатором став Євдоким Олексійович Щербинін. Губернія поділялась на п'ять провінцій, які відповідали колишнім полкам, а провінції – на шість комісарств. У ході адміністративної перебудови в державі Харків став одним із губернських міст, центром Слобідсько-Української губернії.Євдоким Олексійович Щербинін – перший губернатор Харкова

Харківське намісництво З 1780 р. Слобідсько-Українську губернію було перетворено в намісництво, центральним містом якого став Харків. До Харківського намісництва входили землі Валківського,Вовчанського, Зміївського, Лебединського, Богодухівського, Куп’янського повітів. Харківське намісництво ділилося на 15 повітів або округів, створених із чотирьох провінцій колишньої губернії. Центрами повітів були міста: Охтирка, Білопілля, Богодухів, Валки, Золочів, Вовчанськ, Ізюм, Краснокутськ, Лебедин, Миропілля, Суми, Харків, Недригайлів, Чугуїв, Хотмизьк.

Зросло значення міста Харкова в адміністративному відношенні. У Харкові розташувався ряд намісницьких, а потім губернських установ. У 1796-1797 рр. Харківське намісництво знову перетворено на Слобідсько-Українську губернію в колишніх межах, а з 1835 р. вона почала називатися Харківською губернією.

Харківська губернія У 1835 р. Слобідсько-Українська губернія була перейменована на Харківську губернію. Її адміністративний поділ остаточно сформувався до 1856 р., коли до складу Харківської губернії входило 13 повітів. Наприкінці XIX – на початку ХХ ст.. губернія складалася з 11 повітів, які у свою чергу поділялися на волості. Як адміністративна одиниця Харківська губернія проіснувала до 1925 р.

Герб міста Харкова У 1780р. під час адміністративно-територіальних перетворень було встановлено правило, за яким кожне місто повинно було мати свій герб. 21 вересня 1781 р. указом імператриці Катерини ІІ місто Харків одержало свій герб. Герб Харкова являв собою хрестоподібно розташовані на зеленому полі ріг достатку, із плодами та квітами, і кадуцей, або Меркуріїв жезл. Герб символізував природні багатства земель, які оточували місто, та торгівлю, що відбувалася на місцевих ярмарках. Герб Харкова став основою герба Харківської губернії. Герб Харківської губернії 1781-1878 рр. Герб міста Харкова

Деякі міста вже мали герби до часу утворення намісництва, їх вирішено було залишити без змін. Для міст, які не мали гербів, їх було розроблено та затверджено вперше. Під час створення гербів брали до уваги різні обставини: географічне положення міста, властиві йому характерні прикмети тощо. На щиті кожного міського герба було зображено і герб Харкова як центрального намісницького міста. Він зображався у верхній частині нових міських гербів. Герб міста Ізюм. Герб міста Валки

Зростання адміністративного значення Харкова в ХІХ ст. Харків здавна був місцем перебування служилих людей, які охороняли південні кордони держави. Крім того, Харків став торгівельно-промисловим центром, що залучило сюди купців, промисловців. З 1835 по 1856 р., у період існування в місті генерал –губернаторства, місто Харків було адміністративним центром трьох губерній: Харківської, Чернігівської та Полтавської. До середини ХІХ ст. в імперії почався період загальної кризи феодально-кріпосницької системи та загрози революційного вибуху. Одним із проявів стала активізація народних рухів.

Ситуація, що склалася, виникла необхідність проведення загальнодержавних реформ. Із 60-х рр. ХІХ ст. в державі відбувся злам старих та створення нових адміністративних установ: 19 лютого 1861 р. було проголошено відміну кріпосного права, у 1861-1866 рр. проведено реформу суду, створено органи самоврядування – земства, у 1874 р. здійснено військову реформу. Маніфест про скасування кріпосного права 1861 р. Оголошення про скасування кріпосного права

У зв’язку з цим Харків стає центром округу, що вбирає в себе Харківську, Курську, Воронезьку, Орловську, частини Катеринославської та Тамбовської губерній. У місті засновують судову палату, що стала вищим судовим органом для цих губерній, військово-окружне управління. З 1879 по 1881 р. боротьба з революційним рухом викликала необхідність утворення тимчасових генерал-губернаторств із надзвичайними повноваженнями. Центром тимчасового генерал-губернаторства стало місто Харків. Вищим представником центральної влади в Харківській губернії в ХІХст. був губернатор.

Губернські адміністративні установи. При губернаторові існував ряд адміністративних установ, які очолював та якими керував сам губернатор. Губернська канцелярія спочатку складалася з одного секретаря. Потім численність секретарів збільшилася, вони стали називатися правителями канцелярії.

Губернське правління являло собою колегіальну адміністративну установу. На чолі губернського правління стояв губернатор. Головою приказу громадської опіки теж був губернатор. У віданні приказу перебували сирітські будинки, лікарні. Найближчим помічником губернатора в справі управління губернією був віце-губернатор. Під його наглядом були фінансові справи губернії, він же керував губернією під час відсутності губернатора. Віце-губернатор був членом майже всіх колегіальних губернських установ. Він стояв на чолі казенної палати. Губернське правління

Казенна палата У віданні Казенної палати була фінансово-господарська частина управління, податки з населення та контроль за губернськими прибутками та витратами. У 1839 р. створено Палату державного майна, яка завідувала державними землями, лісами, державними селянами, а після реформи – тільки державним майном.

Вищими органами юстиції у дореформений період були дві палати: Палата кримінального права та Палата Цивільного права. Існував також суд, який розглядав головним чином сімейні судові справи. У Харкові засновується Судова палат й Окружний суд. Судова палата складалася з декількох департаментів: кримінального та цивільних. У губернії існувала посада губернського прокурора. До його обов’язків належав контроль за всіма галузями губернського управління, за виконанням законів. У випадку порушень губернський прокурор повідомляв про це міністра юстиції. Жандармські штаб-офіцери виконували обов’язки комендантів під час проведення ярмарків, брали участь у рекрутських наборах. Поступово сфера діяльності жандармського штаб-офіцера розширювалася. Жандарми

Домашнє завдання Опрацювати параграф 22,друкований зошит урок 26 (письмово).