ЗНАЧЕННЯ ЛАНДШАФТОЗНАВСТВА У КРАЄЗНАВЧИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

ЗНАЧЕННЯ ЛАНДШАФТОЗНАВСТВА У КРАЄЗНАВЧИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

Природа краю розглядається як частина більш великої території. Тому в процесі вивчення свого краю потрібно визначити риси схожості з природою великих регіонів і виявити місцеву специфіку природних компонентів і комплексів. В цьому полягає значення фізико-географічних досліджень краю.

Сучасні фізико-географічні дослідження – це комплексне вивчення природи території краю, що є результатом взаємодії між природними компонентами.

Комплексні дослідження з ландшафтознавства та фізико-географічного районування на Україні було розпочато в 60-х роках ХХ ст. Розроблено класифікацію ландшафтів, видано ландшафтні карти окремих регіонів та України в цілому, організовано стаціонарні та експедиційні дослідження геофізичних та геохімічних властивостей ПТК, їх стану і динаміки, на ландшафтно-генетичній основі створено схему фізико-географічного районування.

Методологічні та методичні засади ландшафтознавства сформульовані в роботах російських та українських вчених: В.О.Бокова, Л.І.Воропай, В.Т.Гриневецького, М.Д.Гродзинського, В.М.Гуцуляка, Г.І.Денисика, О.Г.Ісаченка, О.М.Маринича, А.В.Мельника, І.В.Мельничука, Л.І.Мухіної, В.А.Ніколаєва, В.Некоса, В.М.Пащенка, К.Позаченюк, Г.І.Швебса, П.Г.Шищенка та ін. Палеоландшафтні дослідження, які дозволяють зрозуміти сучасну природу ландшафтів, досліджували М.Веклич, М.Куниця, І.Мельничук, Ж.Матвіїшина, Н.Сіренко, В.Шовкопляс та інші. Проблемами вивчення і оцінки природно-ресурсного потенціалу ландшафтів присвячені наукові роботи В.П.Руденка, Г.Пархоменка, Б.М.Данилишина та інші.

Об’єктом сучасної фізичної географії є ПТК – певна територія, яка характеризується взаємодією природних компонентів і процесів, спільністю походження і історією розвитку.

Природні компоненти – це частини комплексу, які характеризуються певним фізичним станом і хімічними властивостями (гірські породи і мінерали з відповідним рельєфом, повітря з характерним кліматом, води, грунти, рослини і тварини). Природні компоненти і процеси розподіляються в певному порядку у просторі і часі, тобто характеризуються просторово-часовими закономірностями: зональністю, азональністю та ритмічністю.

ПТК утворюються різних розмірів. Виділяють три рівні їх організації: планетарний; регіональний (фізико-географічна країна, природна зона, фізико-географічний край, фізико-географічна область, фізико-географічний район або ландшафт); топологічний, тобто морфологічна структура ландшафту (місцевість, урочище, фація).

Об’єктом природничо-краєзнавчих досліджень є саме структурні частини ландшафту. Звідси зрозуміло, яке важливе значення має ландшафтознавство - наука про ландшафт, його структуру, походження, динаміку, розвиток, зміни під впливом антропогенної діяльності.

Поняття ландшафт в фізичній географії розглядається у трьох розуміннях:

перше – це синонім поняття ПТК будь-яких розмірів, йому тотожнє поняття геосистема;

друге – це індивідуальне розуміння (ототожнюється з найменшим регіональним ПТК – фізико-географічним районом);

третє - типологічне розуміння ландшафту, яке використовується для означення окремих територіально відокремлених комплексів, які мають відносну схожість,  використовується це розуміння в систематизації, класифікації ПТК, утворюючи систему таксономічних одиниць типологічної класифікації ландшафтів (клас, тип, під клас, підтип, род, вид ландшафту). Ландшафти складаються з менших за розмірами ПТК – місцевостей, урочищ, фацій. Головним критерієм диференціації ландшафту на менші ПТК є азональний фактор, тобто місцеві особливості поверхні (мезо- і мікрорельєф, літологія порід, особливості грунтів, підземних вод тощо).

Найменшим ПТК є фація, яка характеризується однією літологією поверхневих порід, однаковим характером рельєфу і зволоження, мікроклімату, одним ґрунтовим різновидом і одним біоценозом. Група фацій, які характеризують певну мезоформу рельєфу (наприклад, балка, яр, вододільні ділянки на однорідних породах, над заплавні тераси з однорідною поверхнею, окремі горби, западини) утворюють урочище. В зв’язку з складністю будови  виділяють прості і складні урочища. Групи закономірно повторюваних урочищ утворюють місцевість, яка відповідає певному комплексу мезоформ рельєфу в межах одного ландшафту (наприклад, яружно-балковий тип місцевості, заплавний, терасовий, схилів з зональним типом грунтів і рослинністю).

Можна зробити висновок, що розуміння основних положень ландшафтознавства дозволяє краєзнавцям вірно організувати дослідну роботу по вивченню природи краю саме в комплексному плані. Досить тривалий час краєзнавча робота зводилась до вивчення окремих компонентів природи. Сучасний етап розвитку науки та обсяг географічної інформації вимагає вивчення природних компонентів і процесів у сукупності, взаємодії їх на певній території. Вивчення ПТК своєї місцевості слід починати з ознайомлення з спеціальною науковою і методичною літературою, краєзнавчими джерелами про природу краю.

Таким чином, ландшафти є результатом взаємодії природних компонентів на певній території, що складається за певний період часу. Природні складові ландшафтів змінюються у просторі та часі і це сприяє формуванню ландшафтів, які відрізняються своїми індивідуальними властивостями. Природні компоненти підчиняються географічним закономірностям – зональності, азональності і ритмічності, що обумовлює типологію ландшафтів та спричиняє фізико-географічне районування.

На ландшафтно-географічних принципах і підходах ґрунтуються наукові дослідження багатьох сучасних вчених-географів. Отже, саме ландшафтний підхід повинен лежати в основі аналізу проблем природокористування краю.