Значення самоосвіти для формування професійної компетентності педагогічного працівника

Значення самоосвіти для формування професійної

компетентності педагогічного працівника

О.Г.Концаренко

          Сучасні вимоги до педагога на перше місце ставлять систематичну самостійну роботу з розвитку професійної компетентності, поглиблення його теоретичних знань та практичних умінь. Отже, проблема самоосвіти стає все більш актуальною. Завданням методичних служб на даному етапі є максимальне використання творчого потенціалу педагогів, яких, за твердженням В.Пікельної, сьогодні треба повернути від виконавчої дисципліни до дисципліни самостійного творчого мислення. У той же час актуальною є проблема підпорядкування індивідуальних творчих інтересів загальній творчій проблемі, над якою працює колектив.

          Як відомо, ставлення педагогів до методичної роботи взагалі, до самоосвіти зокрема, неоднозначне, а тому головним завданням методичної служби є створення стійкої мотивації професійного самовдосконалення. Адже, за словами К.Д.Ушинського, "учитель живе до тих пір, поки він учиться, коли він перестає учитися, у ньому вмирає вчитель”.

          Про відповідний освітній рівень педагога, як головну передумову здійснення навчання і виховання, писали видатні педагоги-гуманісти ХХстоліття С.Русова та В.Сухомлинський. С.Русова підкреслювала, що педагог повинен мати "широку схему освіти”, "високу освіту” – загальну і фахову, яку зуміє використовувати у житті, викликаючи у дітей інтерес і цікавість. В.Сухомлинський писав про ерудованого, інтелектуально розвиненого вчителя, зокрема, про досконале володіння ним знаннями зі своєї спеціальності. Учитель, на його думку, повинен знати в десять, двадцять разів більше, ніж буде викладено на уроці. Тільки за такої умови педагог зможе пробудити інтерес до пізнання, жадобу знань в учнів.

          Отже, для того, щоб навчати, вчителю самому необхідно постійно навчатись. Прагнення до знань, психологічна готовність педагога до об'єктивної потреби навчатись протягом своєї педагогічної кар'єри є безперечним гарантом його професійного становлення.

          Самоосвіта визнається одним із найефективніших шляхів розвитку професійної компетентності, який зумовлює наступність, послідовність післядипломної освіти педагога.

          Перед тим, як безпосередньо перейти до питання управління самоосвітньою діяльністю педагогів, корисно розібратися у таких базових поняттях, як "самовдосконалення”, "самостійна робота”, "педагогічна самоосвіта”.

          Отже, самовдосконалення передбачає самостійну роботу педагога над розширенням власного світогляду, підвищенням рівня культури, освіченості, тобто синтезує в собі поняття "самостійна робота” і "самоосвіта”.

          Самостійна робота - це систематична діяльність педагога, спрямована на ефективне забезпечення вимог навчально-виховного процесу, а саме підготовку навчально-плануючої документації, відбір навчального матеріалу, його дозування, розробку дидактичних матеріалів, наочних посібників, вибір форм, методів, прийомів роботи, засобів навчання тощо. Якість самостійної роботи значною мірою залежить від вміння організовувати самоосвіту.

          Педагогічна самоосвіта – цілеспрямована, наближена до дослідницької, самостійна діяльність педагога з удосконалення педагогічних знань, вмінь з метою застосування у професійній діяльності.

          Для створення мотивації педагога до самоосвітньої діяльності використовуються різні засоби управлінського впливу, які складають систему чинників, завдяки яким особистість вчителя саморозвивається.

          Результативність такого впливу залежить від структури процесу управління самоосвітньою діяльністю, який передбачає: під час підготовки – з'ясування мети діяльності і взаємин, що складаються між її учасниками; визначення завдань і планування роботи; під час здійснення – організацію діяльності, аналіз ходу процесу і його корекцію; під час підведення підсумків – аналіз ефективності зробленого, визначення нових завдань.

          Самоосвіта – постійна діяльність учителя, спрямована на розширення й поглиблення знань і вмінь, підвищення рівня предметної підготовки, розвиток його творчої особистості. Бо завдяки вчителю здійснюється безперервний вплив на розвиток особистості дитини. Самоосвітня діяльність учителя – запорука успішної роботи кожного навчального закладу.

          Відповідно до проекту Національної доктрини розвитку освіти, у ХХІ столітті професіоналізм учителя розв'язує багато педагогічних проблем. Сучасну українську школу характеризує організація навчально – виховного процесу в контексті з розвитком особистості, відповідно до індивідуальних навчальних можливостей учня. Тому в педагогічному колективі слід приділяти велику увагу вдосконаленню педагогічної майстерності, модернізації педагогічних технологій, у здійсненні яких самоосвіта набуває першочергового значення.

          Отже, самоосвіта – це усвідомлена потреба в постійному вдосконаленні своєї професійної діяльності з акцентом на її соціалізацію, на створення умов для розвитку особистісно і соціально значущих рис особистості вчителя та особистості кожного учня.

          Самоосвіта – постійна діяльність учителя, спрямована на розширення та поглиблення знань, умінь, підвищення рівня предметної та методичної підготовки.

          Шлях від епізодичної самоосвітньої діяльності учителя до планової усвідомленої самоосвіти пролягає через осмислення й створення особистості

«Я - концепція».

          Самоосвітня діяльність учителя передбачає:

•  Науково – дослідницьку роботу над реалізацією індивідуальної науково – методичної проблемної теми;

•  Вивчення наукової, методичної та навчальної літератури;

•  Теоретичну роботу і практичну апробацію особистих матеріалів;

•  Організацію роботи творчих груп учителів;

•  Індивідуальну роботу кожного вчителя;

•  Обмін досвідом.

•  Педагогічні тренінги, ділові ігри.

          Самоосвіта вчителів у міжкурсовий період може здійснюватися як індивідуально, так і у ШМО, творчих групах учителів.

          Індивідуалізація роботи з учителями відбувається за такими напрямами:

•  Планування процесу самоосвіти (за індивідуальним планом).

•  Підготовка до атестації (підготовка атестаційних матеріалів):

а) створення атестаційної папки, у яку вчитель збирає свої творчі напрацювання, дидактичні матеріали;

б) робота над удосконаленням свого професійного та методичного рівня:

•  ознайомлення з нормативними документами;

•  ознайомлення з досвідом колег;

•  ознайомлення з новою методичною літературою;

в) робота з експертною карткою діяльності учителя.

          Організація самоосвіти учителя залежить від рівня його підготовки, визначення проблеми, мети вдосконалення його педагогічної майстерності, вибору форм і методів узагальнення досвіду, опанування методики впровадження самоосвітньої діяльності відбувається через наступні етапи:

          діагностичний:

•  діагностика труднощів у роботі педагога;

•  розробка концептуальних основ;

•  участь у семінарах;

          організаційний:

•  створення матеріальних умов;

•  підготовка науково – методичних матеріалів;

•  мотивації;

          практичний:

•  послідовне вирішення всіх завдань;

•  моніторинг;

•  корекція;

          узагальнювальний:

•  аналіз результатів;

•  розробка прогнозу.

          Отже, при плануванні самоосвітньої діяльності необхідно передбачити певне співвідношення самостійної роботи з колективними формами методичної роботи, які містять елементи такої діяльності.

          Планування повинно здійснюватись з дотриманням таких вимог:

•  план має визначати перспективу творчого росту педагога, підвищення його компетентності;

•  необхідною умовою реальності плану є його погодження із актуальними завданнями навчання і виховання учнів;

•  змістовну частину плану повинні складати конкретні потреби і інтереси педагога, за його бажанням тут можуть відбиватися питання його участі у розробці науково - методичної теми, проблеми;

•  план має довільну форму, адміністрацією школи не затверджується, але при необхідності аналізується і уточнюється.

          Ефективність самоосвіти педагогів залежить від стилю управління педагогічним колективом. Важливо, щоб дирекція школи здійснювала індивідуальний підхід до кожного вчителя, підтримувала його творчість, прагнення до самореалізації.

          Умови для самореалізації ми створюємо на діагностичній основі, за результатами моніторингу педагогічної, методичної, психологічної підготовки вчителя. На початку кожного навчального року вчитель заповнює діагностичну картку, де визначає рівень ускладнень, які в нього виникають. Протягом кожного навчального року вчитель заповнює експертну картку діяльності педагога, де відтворює свою наукову, методичну, педагогічну діяльність.

          Усі теми самоосвіти учителів спрямовані на реалізацію науково – методичної теми школи.

          Для висвітлення успіхів учителів використовуються різні методико – педагогічні заходи: відкриті уроки, співбесіди з учителями, інструктивно – методичні консультації й наради, презентації педагогічних знахідок, предметно – методичні тижні.

          З метою регулювання і коригування самоосвітньої діяльності заступник директора з навчально – виховної роботи повинен відвідувати і аналізувати разом з педагогом проведені уроки, рецензувати підготовлені реферати, доповіді, методичні розробки, аналізувати виступи педагогів на семінарах, конференціях, педрадах, засіданнях ШМО. Це дає змогу зробити висновок щодо правильності обраних напрямів самоосвіти та її впливу на результативність роботи педагогів, вчасно внести корективи.

Критерії оцінювання результатів самоосвіти:

•  педагогічний – освітні програми, проекти, рівень навченості учнів;

•  психологічний – рівень психолого – фізіологічного комфорту, розвинутість професійних особистісних якостей.