Знайомство з народними традиціями

        Знайомство з народними традиціями на уроках ручної праці

    Знайомство з народними традиціями ужиткового мистецтва чи українського ремесла відбувається рівномірно протягом усього навчального року. Учні знайомляться з різними національними звичаями та техніками виготовлення деяких типових виробів.

                                                     Писанкарство

    У 2-му класі учні знайомляться із стародавнім звичаєм українців розписувати на Великдень курячі яйця. Пофарбовані в один колір яйця, називаються крашанками, а розписані візерунком - писанками. Вони є чудовим подарунком та прикрасою святкового столу. Народні майстри по-різному виготовляють писанки. Найчастіше вони використовують у роботі віск. Зробити справжню писанку з воском - копітка та важка робота. Тому учням пропонується виконати макет писанки у вигляді аплікації з паперу або тонкого кольорового картону. Візерунок для писанки учні можуть вигадати самостійно або використовуючи друковані зразки в Альбомі з праці для 2 класу.  Вдома, використовуючи готовий візерунок, учні можуть спробувати розписати куряче яйце фломастером. А, виготовлення аплікації, можуть послужити відкритками до свята.

    У 4-6 класах учням повідомляється, що у всіх етнографічних районах України існують старовинні, традиційні техніки розпису писанок, за якими роботи виконуються у різній колірній гамі, що надає їм різноманітності. Назви багатьох народних технік походить від способу виготовлення: крашанки, крапинки, дряпинки, трав'янки, мальованки, писанки, техніка селища Холодів - розпис загостреним уламком бджолиного воску, техніка поетапного розпису, розпису шпилькою, техніка вибілювання та інші.

                                       Декоративний розпис

      Початок свого розвитку цей вид бере з настінного малювання, який дуже поширений у селах України, особливо на Дніпропетровщині, Подолі, Буковині. Протягом тривалого часу в кожній місцевості розвивалися свої прийоми та технічні способи зовнішнього оформлення сільських будівель, інтер'єру будинків, прикраси  ужиткових предметів. Залежно від цього, у кожній місцевості поступово утвердився свій характер орнаментальних мотивів, зразки яких навіяні щедрою українською природою та фантазією народних майстрів.

   Учні молодших класів вивчають узори для глиняного посуду Косово, Васильків (майоліка), Опішні та отримують найперші, примітивні відомості про Петриківський розпис. Докладніше з цим видом творчості знайомляться учні 4-6 класів. Село Петриківка Дніпропетровської області є одним із найвідоміших центрів мистецтва розпису. Для настінного малювання тут до кінця 19 століття використовували сажу, крейду, кольорові глині, саморобні рослинні фарби, дешеві анілінові барвники. Фарби розводили яєчним жовтком, молоком, природнім вишневим клеєм. Основний мотив візерунків рослинно-квітковий.

       На перших етапах учні початкових класів тренуються в малюванні хвилястої лінії (стеблинка "бігунець"). Пензлик при цьому тримається вертикально до аркуша паперу. Малювати потрібно кінчиком пензлика, не перериваючи лінії, легко спираючись на мізинець. Необхідно стежити, щоб лінія була тонка на всьому своєму протязі, а хвилі однакової величини. У старших класах учні знайомляться з основними елементами візерунка, що у своїй основі складаються з окремих мазків, які, у зв'язку з різною технікою виконання, мають різні назви: "зернятко" - звичайний мазок, "вусик зернятка" - мазок під кутом до вертикальної лінії, "криве зернятко", "травка", "колосок", "перисте листя", "бутон". Учні поступово переходять до рядкових візерунків та "бігунця", що має у своєму складі хвилясту лінію, елемент "травка" та трипелюсткові квітки. Вивчення теми закінчується складанням візерунка для листівки.

                                                          Вишивка

    Наступним, дуже відомим видом ручної праці та народної творчості, є з давніх часів вишивка. Народне мистецтво, різноманітне та багатогранне, з'явилося від любові до рідного краю, усього навколишнього світу, з потреби не тільки бачити та відчувати красу, а й творити її власними руками. З потреби та любові і почалося рукоділля. Не розвагою, а важкою жіночою працею були ткацтво, шиття, в'язання, плетіння мережив, килимарство, вишивання та виготовлення прикрас до святкового одягу. Люди самі вирощували льон, коноплі, ткали полотно, з якого потім виготовляли одяг та необхідні у господарстві речі. З конопляного, грубого полотна шили буденний одяг, а з лляного - святковий. Вишивкою прикрашали жіночі та чоловічі сорочки, рушники, верхній одяг – свиті, плащі, кожухи, головні уборі.

       Спочатку вишивали лише білими та сірими нитками, які залишалися після виготовлення полотна. Щоб надати їм більш святкового вигляду, їх навощували. Згодом люди навчилися фарбувати нитки та використовувати крім льняних та конопляних ниток шерстяні, шовкові, золоті та срібні, а також стеклярус та бісер.

         Ручне вишивання не потребує якогось спеціального обладнання, але вимагає дотримання уваги, старанності та акуратності. Учні знайомляться з матеріалами, інструментами, пристроями для вишивки, видами ниток, підготовкою робочого місця до роботи, технікою праці в роботі з ручними інструментами, з видами візерунків, кольоровими поєднаннями, технікою збільшення або зменшення малюнка, вивчають спочатку найпростіші шві та стібки та поступово переходять до значно  складним стібкам "хрестик". Молодші учні навчаються спочатку вишивати лише у горизонтальному чи у вертикальному напрямку, а вже, освоївши цей прийом, переходять до інших, так званих, «рушниковим» візерункам і до найскладнішого для молодших школярів  виду -  маленьких сюжетних картинок.

            Найчастіше для вишивання використовується спеціальне полотно, рідше – канву; іноді учні виготовляють основу самостійно, протягуючи нитки з рихлої тканини. Прикрашають готові роботи бахромою, китицями, помпонами, вбудовують у рамочки з дерева.

          Усі вишивки є цінними сувенірами до будь-якого свята, оформленням одягу, знайомством з видами народного мистецтва, залученням учнів до прекрасного  світу ручної творчості.

                                               Витинанки

         Витина́нка (від українського слова «витинати», тобто «вирізувати», «вивертати»)  — вид народного декоративного мистецтва, зокрема українського. Під витинанками розуміють ажурні чи силуетні паперові прикраси, виготовлені ножицями, ножем, а також методом відщипування паперу пальцями, тобто вириванки. Енциклопедичне визначення терміна «Витинанка» уведене в науковий обіг у 1995 році. Навдавніші українські витинанки походять із північно західного Покуття (Стриганці, Довге) і датовані 1887 роком. Витинанки кінця XIX — початку XX століття вирізняються високою художньою майстерністю. У кожному регіоні та в багатьох осередках населення вони набули своєрідних локальних рис щодо трактування матеріалу, форми, технічної вправності, відчуття ритму, пропорцій, силуетів, багатства орнаментики.

      Папір при витинанні складається вдвоє, вчетверо, увосьмеро, що дозволяє створити сталі структури, композиції. Традиційні витинанки у вигляді сніжинок слугували прикрасами на вікнах на Новий рік.

       Витинанки були розповсюджені на Поділлі, Подніпров'ї, Прикарпатті, Подніпров'ї. «Витинанки до окраси хат» описані у творах Григорія Квітки-Основ'яненка, Михайла Коцюбинського, Бориса Грінченка. Іван Франко теж відзначив «незвичайну оригінальність узорів і відпрацьовану техніку тих витинань».

          У 2012 році було створено сайт «Українська витинанка», де наведено широкий огляд історії виникнення українських витинанок, публікацій про них та їх сучасного стану.

           За технологічними та художніми особливостями витинанки поділяються на: ажурні — виготовляються з одного аркуша паперу, зображення міститься у прорізах; силуетні — зображення виступає силуетом; одинарні — виготовляються з одного аркуша паперу; складні — аплікаційні з кількох аркушів паперу, тому майже завжди багатоколірні.

      За формою витинанки можуть бути різноманітними й нагадувати кола, ромби, квадрати, овали, смужки, і навіть утворювати складні сюжетні композиції.

                               Витинанки бувають таких груп:

        фігурки — силуетні витинанки, витяті за контуром, бувають кількох композиційних типів — пташки, вершники, ляльки;

        розетки — ажурні витинанки, що складаються з розеток, зірок, ромбів, квадратів (усі одинарні) та накладних «сонечок»;

     дерева — сюжетно-декоративні витинанки, будуються відносно вертикальної осі: дерево, дерево з пташками, гілка, букет, вазон і под.;      

    стрічки — з однобічною або двобічною композицією орнаменту;

    шпалери — витинанки, які складаються з таких типів композиційної структури: центральна, рядова, сітчаста, вільне заповнення;

    фіранки — рід паперових прикрас, як ускладнений варіант одинарних стрічкових витинанок;

     ігранки — витинанки з яскраво вираженим декоративним і тематичним характером;

    виставкові витинанки — це тематичні твори, пристосовані для експонування на виставках та оздоблення поліграфічної продукції.

            Дітям початкових класів пропонуються прості за виготовленням витинанки «Орнамент у смужці паперу», «Новорічні витинанки», «Дерево життя» нескладної конструкції:

        Починати, звичайно, краще з нескладних візерунків, поступово ускладнюючи малюнки. Для того, щоб зацікавити та заохотити дітей до творчої діяльності на уроці трудового навчання та у позакласний час, ручну працю доцільно ефективно поєднувати, інтегрувати з країнознавчими заняттями.

     Витинанки – найпоширеніший вид народної творчості, що надає широкі можливості для розвитку пізнавальних та творчих здібностей дітей. Витинання здійснює естетичний та художній розвиток учнів, виховує в них елементарну чутливість до прекрасного, інтерес до мистецтва взагалі та декоративно - ужиткового зокрема, розвиває координацію й точність рухів пальців, естетичну ерудицію. Крім того -  витинання допомагає розвинути фантазію, почуття ритму, краси, симетрії та рівноваги зображення й фону.