Зображення взаємодії людини та природи у творах Івана Корнющенка «Клопітливий півень», «Вдячний відвідувач», «У відповідь на жорстокість»

  Зображення взаємодії людини та природи у творах

                   Івана  Корнющенка «Клопітливий півень», «Вдячний відвідувач», «У відповідь на жорстокість»

Мета: познайомити учнів із книжкою І. Корнющенка «Мій дивосвіт» та його творами, збагатити їхні знання про флору та фауну Слобожанського краю, прищеплювати любов до природи, привернути увагу до екологічних проблем; виховувати моральні якості особистості: доброзичливість; щирість; спостережливість; почуття взаємодопомоги; культуру екологічного мислення; учити школярів характеризувати персонажів, оцінювати їхні вчинки, грамотно й правильно висловлювати власні думки, поповнювати словниковий запас, удосконалювати навички свідомого читання.

Основні завдання психосоціального розвитку:

• сприяти розвитку зв’язного мовлення, логічного мислення, стійкої уваги, творчої уяви, довготривалої пам’яті, самостійних пошукових дій;
• формувати вміння висловлювати власну думку, аргументувати її;
• удосконалювати вміння школярів працювати з текстом, виділяти головне.

Передбачувані результати

Знати: відомості про життєвий і творчий шлях природолюба й натураліста Івана Корнющенка, зміст опрацьованих творів автора, особливості оповідання, етюду, як малих жанрів прози; вимоги до складання сенкану.

Нормувати: знання у вигляді повідомлень, усних і письмових відповідей (робіт), складання сенканів.

Цінувати: природу взагалі й рідного краю зокрема; наполегливість і старанність у здобутті знань; моральні якості людини: почуття любові, доброзичливість, взаємодопомогу, толерантність; лаконічність і чіткість думки.

Обладнання: виставка книг І. Корнющенка, його портрет; ілюстративний матеріал до творів, малюнки учнів, пам’ятки «Вимоги до виразного читання твору», «Як складати сенкан»

Хід уроку

І. Організаційний момент

 Рефлексія настрою

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

 Девіз уроку:  Друже, зосередься, до праці мерщій.

      Усі перешкоди здолати зумій.

      Працюй наполегливо, швидко й старанно,

      Щоб жодна хвилинка не втратилась марно!

ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів

- Дорогі діти, чи замислювалися ви над тим, що в кожному куточку нашої прекрасної землі, навіть на будь-якому кроці існує ще одна країна – країна, де живуть дзвінкоголосі птахи й пишнобарвні метелики, неперевершені «архітектори» - бджоли й таке ж високоорганізоване «суспільство» працьовитих мурах, де полюють завжди обережні вовки й справді хитрі лисиці;стрибають полохливі зайці й спритні білки; де всіма кольорами майорять квіти й при найменшому подиху вітру хвилюються шовкові трави…

 - Які твори про природу, про взаємодію людини і природи ви читали?

ІV. Повідомлення теми і мети уроку

 Епіграф уроку: До природи є лише один вхід – вхід зі сторони доброти

                 Іван Корнющенко

 - Діти, як ви розумієте значення даних слів?

V. Вивчення нового матеріалу

 І. Уведення учнів у світ багаторічних спостережень автора – Івана Корнющенка – та глибокого осмислення ним таїни природи

 - Шановні діти, сьогодні ми дізнаємося, що увесь той багатющий світ найрізноманітніших тварин та рослин, що особливо весною і влітку сповнюють навколишню дійсність чудовою симфонією звуків, існує поряд із нами. Це те розмаїття, котре виграє чарівністю й гармонією найніжніших відтінків кольорів. Це вони вселяють у наші серця врочисту святковість, це від них земля й життя стають світлішими. І майже кожен із нас неодноразово милувався казково барвистим оперенням птахів, слухав їх переливчасті трелі, войовничі посвисти й бадьорі тьохкання; чув, як тихої вечірньої пори у травні сюрчать коники, а можливо, і бачив, як у тихій заводі звивисто плив до берега вуж, як дика качка поспішно ховала виводок у густих очеретах, як дорогу перебігав такий рухливий і водночас полохливий заєць…

 Чи думають «брати наші менші» - звірі, птахи, комахи? Чи діють вони виключно за інстинктом? На це запитання давно намагалися й сьогодні прагнуть

відповісти вчені й аматори-натуралісти. Переважна більшість їх стверджує: так, думають, діють, виходячи з відповідних умов.

 Природолюб і натураліст, автор багатьох публікацій про природу Сумщини Іван Корнющенко по-своєму дає відповідь на це запитання: на основі багаторічних спостережень він цікаво розповідає про кмітливість тварин у книзі «Мій дивосвіт». (Додаток 1)

 Є в цій книжці й оповідання, етюди та есе, які збагатять наші знання читачів про флору та фауну Слобожанського краю.

Звернення до портрета І. Корнющенка (Додаток 2), виставки його книг.

 ІІ. Повідомлення учнів про життєвий і творчий шлях Івана Корнющенка як результат самостійних пошукових дій

Учень 1. Корнющенко Іван Пилипович народився 18 вересня 1936 року в селі Новомихайлівці Сумського району в селянській родині.

 Після навчання в школі та здобуття спеціальної освіти майже тридцять п’ять років присвятив журналістиці, із них вісімнадцять працював редактором газет на Сумщині – липоводолинської та конотопської міськрайонної. Нагороджений трьома медалями. Автор книжок «Панас Кочура» у співавторстві (1975), «Співець грозової юності» (1975), «І на тім рушникові…» (1977), «Назавжди лишились молодими» (1988), «Лісова стежка» (1992), «Невгамовний щем» (1996), «Сходження» (1998). Член двох творчих Спілок України – журналістів і письменників. (Демонстрація книг автора учням класу)

Учень 2. Кожен із нас (і я в тому числі) завжди здивовано дивиться на звірів, птахів, плазунів, комах. Та при цьому далеко не кожен уміє бачити й аналізувати їхню поведінку, не всі здатні  помічати те, що різнить вдачу одного виду від іншого, сприймати приховану природою кмітливість найрізноманітніших представників фауни. Навколишню красу кожен із нас бачить і сприймає душею по-своєму. Це закономірно, адже те, що найбільше полонило вас, - це ваш дивосвіт, а те нове, що помітив я і що так зачарувало мене, - лише мій дивосвіт, моє світосприймання. І  ніхто й ніколи не переконає один одного, що в даний  момент саме він бачить щось красивіше, хвилююче, захоплююче. Як немає в природі нічого однакового, так немає й тотожних поглядів на нього. Звідси, до речі, й назва книжки Івана Корнющенка «Мій дивосвіт».

Учень 3. До створення книги «Мій дивосвіт» автор прийшов через довгі роки й глибоке осмислення як таїни самої природи, так і обраної нелегкої теми. Будучи учнем 5-7-х класів, тобто нашим ровесником, зібрав і впорядкував чималий гербарій; весняної пори багато проводив у полі, на луках та в гаях, де замальовував акварельними фарбами чи кольоровими олівцями цвітіння всіляких рослин, створивши таким чином три своєрідних альбоми. Кожної осені  збирав, описував і впаковував у невеликі  саморобні конверти насіння трав, городніх і лікарських рослин, кущів, дерев. У кожній зеленій стеблині й барвистому суцвітті відчував красу, природну довершеність, бо жадав розкрити таїну їх росту й розмноження, завжди прагнув бачити в непомітному – значне, у, здавалося б, звичайному – виняткове, у простому й буденному – вічний гімн життю, святкові фарби й піднесені звуки всього того, що оточує людство.

 Постійна спостережливість і бажання зафіксувати в пам’яті  ту чи іншу особливість поведінки будь-якої тварини, а ще прагнення розповісти про це іншим і дали Івану Корнющенку можливість написати чимало оповідань, етюдів та есе, що публікувалися в пресі й згодом склали книжечку «Лісова стежка».

Учень 4. З роками захоплення Івана Корнющенка природою переросло в нагальну потребу ще глибше, ширше, всебічніше вивчати й аналізувати поведінку «братів наших менших», з допомогою фоторушниці фіксувати на плівці, а потім і на папері найцікавішу, найзахоплюючішу мить, а про те, що становить найбільший інтерес, розповідати читачам. Як результат – перед нами  ця нова книжка про природу. Вона змальовує дії, розкриває поведінку великої кількості видів різноманітного тваринного світу. Знайомить із загадковим життям відомих нам представників флори, ставить злободенні екологічні проблеми.

 У ній є оповідання і про прісноводну хижачку – щуку, спритного білого метелика, про рідкісного тепер жука – оленя, хитрого вужа, миролюбного велетня – лося, про дбайливе сонечко, кмітливу осу, турботливу нутрію, лісову красуню-козулю, про ослика з вередливим характером, зеленого коника, який не лише добре стрибає, а й уміє створити навколо себе потрібний  мікроклімат… Словом, звірі, птахи, риби, комахи, як і люди, радіють і сумують, плачуть і  сміються, граються, співають, думають, чекають.

- Друзі, давайте ж ознайомимося з деякими творами Івана Корнющенка.

 Автор книги відкривав для себе й передає тепер нам усе те нове, що йому вдалося помітити із життя тварин та домашніх птахів.

 ІІІ. Читання учнями вголос твору І. Корнющенка  «Клопітливий півень»

     1. Робота зі словами –термінами оповідання, етюд.

     2. Звернення до пам’ятки «Вимоги до виразного читання твору»

3.  Бесіда за запитаннями:

     -  До якого жанру відноситься даний твір? Аргументуйте свою думку.

     -  Яким ви уявляєте головного персонажа? Опишіть його. (Додаток 3)

              -    Які почуття викликав у вас півень? Чому?

 -   Яка основна думка даного твору?

 4. Словникова робота:

 лантух – мішок

попаски – ті домашні тварини (птахи), котрі пасуться

сокоче (півень) – подає голосні закличні звуки, кличе

зайда – непроханий гість, чужий захожий

5. Коментування малюнків учнів до творів

IV. Знайомство з твором «Вдячний відвідувач», самостійне його читання.  Визначення жанру.

1. Бесіда за запитаннями:

•   Яке враження справив на вас даний твір? Чому?
•   Чи доводилося вам бачити лосів? Опишіть їх. (Додаток 4)
•   Якими спільними рисами наділені люди і тварини в даному творі?
•   Чому вчить нас дане оповідання?

2. Словникова робота:

отелилася -  народила телятко

знайда – той, кого знайшли

повітка – господарське приміщення для зберігання сіна.

3.           - Прокоментуйте слова епіграфа «До природи є лише один вхід –

 вхід зі сторони доброти» стосовно даного твору.

Розгляд художніх робіт учнів.

Оцінювання роботи учнів.

V. Знайомство з твором «У відповідь на жорстокість»

 1.  Читання в особах.

 2.  Аналіз за запитаннями:

-  Діти, що відчули ви після прочитання твору? Чому?

 -  Якими словами автор визначив учинки персонажів?

  Прокоментуйте їх.

Робота з текстом, заповнення таблиці:

• Діти, кому з персонажів твору ви симпатизуєте, а кого – засуджуєте?
• Який прийом використав автор для зображення персонажів?
• Яку пораду ви хотіли б дати Килині Петрівні?

VI. Розвиток зв’язного мовлення школярів

1. Усний твір-розповідь з елементами опису улюбленої тварини за власними спостереженнями. Оцінювання відповідей учнів.
2. Опрацювання пам’ятки «Як складати сенкан».Складання сенканів.

І варіант  природа

ІІ варіант  людина

ІІІ варіант  світ

3. Заслуховування творчих робіт учнів, оцінювання їх.

VII. Підсумок уроку. Рефлексія.

• У чому, на вашу думку, цінність творів Івана Корнющенка?
• Які почуття вони викликали у вас?
• До виховання яких рис характеру спонукають?
• Чи змінилося ваше розуміння слів, що стали епіграфом нашого уроку: «До природи є лише один вхід – вхід зі сторони доброти»?
• Чи задоволені ви своєю роботою на уроці?

VIII. Домашнє завдання

1. Продовжити самостійне читання оповідань, етюдів Івана Корнющенка.

2. На основі власних спостережень за природою підготувати творчу роботу

    на одну з тем: «Лісова дивина», «Чисте довкілля – це …»

- Шановні діти,  ми перегорнули з вами окремі сторінки книги, і я сподіваюся, що в багатьох із вас любов до навколишнього середовища  переросте у дбайливість, у постійне прагнення примножувати природні багатства, у жадання залучати до цієї благородної справи інших. Автор книги «Мій дивосвіт»

          - Іван Корнющенко –   звертається до кожного з нас, своїх читачів, із такими мудрими й глибокодумними словами: «До природи є лише один вхід – вхід зі сторони доброти».

 Пам’ятайте його! Усі! Завжди! Скрізь. Бажаю вам завжди пишатися добрими людьми, залишати після себе тільки добрий слід на Землі.

Додаток 1

Додаток 2

Додаток 3

Додаток 4

Додаток 5

Додаток 6

Лісова дивина

Мій дідусь проживає в селі, що знаходиться неподалік від міста. Дорога простяглася вздовж лісу. Одного зимового ранку я з мамою вирішила відвідати старенького та пригостити його смачненькими пиріжечками. Вирушаючи на прогулянку, ми тепло вдяглися, бо надворі дуже холодно.

Нарешті я з мамою дісталося білосніжного лісу, що чарує своєю неабиякою красою. Коли падають перші сніжинки, то можна почути, як вітер їх продуває, створюючи заворожений шум: «пш-ш-ш». На білій ковдрі землі так і хочеться  залишити свій перший  слід, щоб побачили інші. «Вжух-вжух» - чується від черевичків. Вони починають тупотіти в ритм. Разом із нами стукає дятел: «тук-тук-тук-тук». Він навіть не замислюється, що саме таким чином допомагає розпочати зимову симфонію. У місті цього не почуєш.

Золоті сонячні промінчики бавляться з мерехтливим снігом. Той віддячує за гру срібним відблиском. Неймовірні дива трапляються взимку! Дивлюся вгору. Розправлені воронячі крила, немов обгорілі пелюстки квітки, закривають жовтогарячу зірку. День стає яснішим. Поступово зникають пухкі, як піна свіжого молока, хмаринки з нескінченно блакитного неба.

Бачачи цю мозаїку зимового ранку, ловлю себе на думці про те, як прекрасно відвідувати ліс узимку, коли все вкрите білим снігом.

Лісова дивина

Весна… Березень місяць. Пора пробудження всього живого від зимового сну.

Як завжди, вузенькою лісовою стежкою я поверталася додому зі школи. Була друга половина дня. Яскраве жовтогаряче сонечко, промінчики якого ніжно спускалися на землю, намагалося обігріти її. Воно ховалося за густими скронями сосен, берізок, ялини, і тому лише зрідка сяйво пробивалося через листя дерев. Високо-високо, у бездонній синяві неба, пролетів клин журавлів. Своїм курликанням вони вітали всіх та все з приходом весни. Тендітні сестриці-берізки стояли поруч одна біля одної, наче красуні-наречені, і пишалися своєю вродою. Вони все розпускали свої довгі зеленувато-жовті кіски, з якими пестливо грався легенький вітерець. Аромат хвої був настільки п’янким, що, здавалося, від нього паморочиться голова. А он по найтовщій сосні швиденько пострибала  маленька рудувато-червона білочка, напевно, по шишки. Де-не-де лежать ще купки снігу. З-під них пробивається молоденька  зелена травичка та перші синьо-голубі підсніжники. Яка це краса! Вони попіднімали свої крихітні голівки догори, тягнучись до теплого весняного сонечка. Усе довкола буяє  пахощами. Пройшовши далі, я натрапила на великий темно-коричневий мурашник. Життя в ньому вирувало. Кожна маленька мурашка-трудівниця займалася своєю власною справою.

Десь на гілці старого дерева чути спів солов’я. Ця музика різко змінює  настрій, і на душі стає радісно та легко - так, що хочеться співати від щастя! Хочеться заспівати в унісон із соловейком і пізнати всі таємниці природи. Як  жаль, що всієї краси лісової казки побачити дуже важко, а пізнати всі ті загадки та дивини природи ще важче. Але на те вона й казка, щоб бути не розгаданою.

Неповторна осені краса

Жовтень… Другий місяць осені. Він, як справжній модельєр, упродовж свого володарювання в природі не гає часу, адже зайнятий важливою справою – одягає всіх жителів лісу в золотаво-червоне вбрання. Зупинишся, озирнешся довкола - і неодмінно замилуєшся всіма дарунками чаклунки. Яких тільки кольорів не побачиш перед собою!

Виблискують у небесній сині жовтою різьбою берези. Святково одягнені, пишаються красені клени. Мабуть, збираються зустрічати гостей. Переливаючись, майорять бронзою осики. Де-не-де від фіолетово-червоних до мідних відтінків сяють удалині ще вбрані у свої шати дуби.

Маленькі ялинки та високі сосни зі своїми вічнозеленими верхівками, поважно хитаючись, мирно розмовляють між собою. Але що це? Невже хтось наважився перервати їхню бесіду? Та ні! То просто в густих вітах блискавично промайнула й миттєво сховалася руденька білочка – весела сусідка всіх дерев і невпинна трудівниця.

Приємно йти доріжкою, коли під ногами шарудить різнобарвний килим осені. О-о, нарешті, уже й вітерець прокинувся. Він знову пустує, розносячи по всьому лісу приємні пахощі достиглих ягід…

Високо в блакитному небі безперестанку пливуть темно-сині хмаринки, нагадуючи своїми обрисами різних казкових  персонажів. Розсікаючи небесну блакить, летять і сумно курличуть на прощання журавлі.

Як хороше, як гарно навкруги! Спасибі тобі, осене, за цю красу!    

Чисте довкілля  - це …

О, як приємно гуляти по весняному зеленому лісу, вдихати його корисне повітря або просто насолоджуватися первозданною чистотою природи. І як іноді буває неприємно спостерігати за великими кучугурами сміття та нестримними потоками викидних  газів.

Людина часом і не замислюється, що її діяльність шкодить довкіллю, руйнує його та здоров’я оточуючих. Мені здається, що кожен із нас повинен якнайкраще це зрозуміти й змінити життя на краще. Нашому довкіллю буде дуже корисним те, що людина почне реальніше стежити за своїми вчинками, адже поодинці жоден із нас не впорається з цим нелегким завданням – тут необхідні командні дії та зібраність. У наш час існує багато різних товариств, котрі захищають природу, проводять різні акції по озелененню довкілля. На мою думку, слід приєднуватися до цих корисних суспільству людей.

Тож не будьмо байдужими, будуймо чисте, світле майбутнє для своїх дітей, онуків, бо чисте довкілля – це людська відповідальність та бажання зробити  цей світ трішечки  кращим, ніж він є зараз!

Чисте довкілля  - це …

Для кожної людини, яка щиро любить рідну землю, її природа – найчарівніша у світі. Та мені здається, що немає нічого прекраснішого за українські краєвиди. Яке серце не сповниться радістю, доторкнувшись до краси України? Яка душа не озветься трепетною й щирою любов’ю до неї?

Щодня ми озираємося й бачимо навколо себе дерева, траву, квіти, птахів, комах, тварин. Це все чарівна матінка природа,  а ми, люди, - її невід’ємна частина. Але за останні роки  питання екології в Україні виходять на перший план. Чисте довкілля – це якість та довготривалість нашого життя. На сьогоднішній день природа забруднюється й руйнується, а людина, на жаль, є основною причиною екологічної катастрофи. Так, саме людство може зупинити природні та техногенні проблеми, які є причиною невпинного зростання смертності населення, виникнення нових захворювань.

Чи  можемо собі уявити, що більше не побачимо, як золотом котяться пшеничні хвилі на степових просторах української землі, як чистим блиском сліпить очі під блакитно-бездонним небом сонячне проміннячко, як квіти розпушили свої чари вздовж галявини? Особисто я – ні! Мабуть, не можна уявити себе без такої краси рідної землі.  І я хочу сказати, що саме від людини залежить, чи збереже вона природу, чи зруйнує. Адже нам подобається чисте повітря, прозора вода в річках, зелена трава на лугах, могутні дерева в лісах. Це життя, що буяє кожної секунди. І наш обов’язок – зберегти його, бо без природи людина загине. Існує безліч способів для збереження навколишнього середовища. Наприклад, кожен школяр може посадити дерево й нагодувати птахів. Ми повинні обережно поводити себе на лісових галявинах та берегах річок, не залишати після себе сміття. Якщо так робитиме хоча б кожен із нас, то й це буде вагомий внесок у справу збереження природи.

Отже, я закликаю всіх замислитися над моїми словами й зробити власні правильні висновки!

Чисте довкілля  - це …

 Довкілля – це якість та довготривалість нашого життя. Сьогодні природа забруднюється,  руйнується, знищується. Людина є основною причиною екологічної катастрофи в Україні та світі, і лише вона може зупинити природні та техногенні катастрофи, що є причиною невпинного зростання смертності населення. Чисте довкілля – це запорука нашого здоров’я. Ми спираємося на те, що чистота навколишнього середовища повинна стати першочерговим завданням суспільства.

Забруднення середовища проживання шкідливо відбивається на здоров’ї людей, приносять значні збитки народному господарству. Останнім часом атмосфера погіршилася настільки, що багато районів оголошені нещасними. Наприклад, ми всілякими способами хочемо полегшити працю, зробити її продуктивнішою, створити благо людині. З цим пов’язані «грандіозні» проекти осушення боліт, повернення русел річок, будівництво атомних електростанцій. Подібні необдумані проекти принесли користь людям, але аж ніяк не природі. Лише тепер ми на собі відчули наслідки без господарського ставлення до природи.

Тож давайте, люди Землі, нарешті, візьмемося за розум, зробимо все можливе, щоб такі біди не повторилися. Треба жити в єдності з природою, берегти й примножувати її багатства. Кожен  справжній патріот Батьківщини повинен берегти свою землю, піклуватися про її благополуччя, щоб чудові краєвиди завжди милували людське око.