: Зовнішня політика Данила Романовича. Коронація.

Тема уроку:     Зовнішня політика Данила Романовича. Коронація.

 

Мета уроку: охарактеризувати зовнішню політику Данила Романовича.

 

Очікувані результати уроку

Після цього уроку учні зможуть:

• називати роки правління Данила Романовича;
• показувати територію Галицько-Волинської держави за правління Данила

   Романовича; 

• характеризувати заходи, до яких вдавався Данило, для возз’єднання

   князівства та збереження могутності Галицько-Волинської держави$                                                                                                                     

• висловити власну думку щодо діяльності Данила Романовича/

 

Обладнання уроку: Смолій В.А. Історія України: Підручник для 7 кл. загальноосвітніх  навчальних закладів / В.А. Смолій, В.С. Степанков. – К.: Генеза, 2007. – 224 с.: іл., карти.; Літопис Руський /переклад з давньорус. Л. Махновиця. – К.: Дніпро, 1989; Карта «Київська Русь IX – XII ст.»; відеоролики з телефільмів «Невідома Україна», «Обличчя української історії»; аудіозаписи на підставі різних історичних джерел.

 

Тип уроку : урок вивчення нового матеріалу, формування знань, вмінь та навичок

Хід   уроку

                                     Робота в групах

Група І

Учитель об’єднує учнів у 4 групи, кожна з яких досліджуватиме один епізод з життя та діяльності Данила Романовича.

Робота проводиться у два етапи.

І етап – «Пошук інформації». Учитель роздає учням інформаційні  картки. Учні повинні вибрати всі уривки, що стосуються їх проблеми дослідження.

ІІ етап – «Спільний проект». На основі відібраних матеріалів з інформаційної картки, підручника, відеороликів учні здійснюють «науково-історичне» узагальнення щодо свого завдання. Завершивши роботу, групи усно звітують і на дошці заповнюють схему та визначають, які цілі і чому висував Данило Романович та які засоби використовував для їх досягнення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Інформаційний матеріал

 

«Данило сказав: «Негоже є держати отчину нашу крижевникам (хрестоносцям) –темпличам, тобто соломоничам». І пішли вони … на них із великою силою, узяли город (Дорогочин) місяця березня і старійшину їх Бруна схопили і воїв захопили, і вернулися у Володимир …»

                                                                    (Галицько-Волинський літопис)

 

«…Вийшов Данило з воями із Холма, і був він на третій день у Галичі, і радо його прийняли городяни. Коли ото він під’їхав під город і сказав їм: «О мужі-городяни! Допоки ви будете терпіти іноплемінних князів владу?» - то вони, вигукнувши, сказали: «Се єсть державець наш, богом даний!» І пустилися вони (до нього), яко діти до отця, як ті бджоли до матки, як (олені), спраглі води, до джерела. Єпископ же Артемій і двірський Григорій(Васильович) не давали йому (увійти до Галича). Але, побачивши, що не можуть удвох удержати город, вони (удали), малодушні, ніби й вони готові передати город. Вийшли вони обидва зі сльозами на очах і з усміхненими лицями, – бо не мали влади княжіння свого, – і, облизуючи уста свої, сказали тоді удвох поневолі:»Прийди, княже Данило! Візьми город!».

                                                               (Галицько-Волинський літопис)

 

«…Прибув він до Батия на Волгу…І поклонився він за звичаєм їх, і ввійшов у вежу його. Він (Батий) сказав: «Данило! Чому ти  эси давно не прийшов? Але якщо нині ти прийшов эси, – то й се добре. Чи п’єш ти чорне молоко, наше пиття, кобилячий кумиз?» І він сказав: «Досі я не пив. А нині ти велиш – я п’ю…»

    …О, лихіша лиха честь татарськая! Данило Романович,що був князем великим, володів із братом своїм Руською землею, Києвом, і Володимиром, і Галичем, і іншими краями, нині сидить на колінах і холопом себе називає! А вони данини хотять, і погрози ідуть, і він життя не надіється! О, лиха ти, честь татарськая… Пробув же князь у них днів двадцять і п’ять, (а тоді) одпущений був…і поручена була земля його йому…»

                                                               (Галицько-Волинський літопис)

 

«У ті ж роки (1252р.) прислав король угорський (Бела) до Данила (посла), прохаючи його (прийти) на поміч, на бій,- бо він мав війну з німцями. (Данило) рушив йому на поміч і прийшов до (города) Пожга.

І виїхав король із ними (послами) назустріч же Данилу-князю, і Данило прибув до нього, спорядивши всіх людей своїх.

Німці тим часом дивувалися оружжю татарському: бо коні були в личинах і в попонах шкіряних, а люди – в латах, і велике було сяйво полків його од оружжя, що виблискувало. Сам же (Данило) їхав обіч короля, за звичаєм руським, а кінь під ним був диву подобен і сідло позолочене, і стріли і шабля золотом (були) оздоблені та іншими прикрасами, що аж дивно, а жупан із золототканого єдвабу грецького і широким золотим мереживом обшитий, і чоботи зелені козлові, обшиті золотом. І коли німці дивилися і багато дивувалися, сказав йому король:  «Я не взяв би тисячі серебра замість сього, що ти прийшов єси згідно з обичаєм руським предків своїх».

                ( Літопис Руський / За Іпатіївським списком переклав Леонід Махновець. – с.408-409.)

    

             «У той же час прислав папа послів достойних, що принесли (Данилові) вінець, і скіпетр, і корону, які означають  королівський сан, кажучи: «Сину! Прийми од нас вінець королівства». Він бо перед цим прислав (був) до нього біскупа веронського і каменецького (Якова Браганца), кажучи йому: «Прийми вінець королівства». Але він, (Данило), у той час не прийняв був (вінця), сказавши: «Рать татарська не перестає. Зле вони живуть із нами. То як можу я прийняти вінець без підмоги твоєї».

       Тим часом Опізо (посол папський), прийшов, несучи вінець і обіцяючи: «Ти матимеш поміч од папи». Але він, (Данило), все одно не хотів, та умовила його мати його (Анна), і (князі лядські) Болеслав та Сомовит, і бояри лядські кажучи: «Прийняв би ти вінець, а ми (готові) єсмо на підмогу проти поганих».

    Він, отож, прийняв вінець од бога, од церкви Святих апостолів, від престолу святого Петра , і від отця свого, папи Інокентія, і від усіх єпископів своїх.

    Прийняв же Данило од бога вінець у городі Дорогочині, коли він ішов на війну (проти ятвягів) із сином Львом і з Сомовитом, князем лядським».

( Літопис Руський / За Іпатіївським списком  переклав Леонід Махновець. – с.412-413.)

   

«З 1230р. починається боротьба Данила за Галичину… В цій боротьбі брали участь Литва, Угорщина, Польща (Мазовія), Австрія, Пруський орден хрестоносців, який на початку ХІІІ ст. Оселився на Балтицькому узбережжі..Нарешті у 1238р. галицьке міщанство відчинило браму перед Данилом…»

                                                      (Н. Полонська-Василенко. Історія України)

«…Данило мусив поїхати до ханського двору в Сарай над Волгою і був там досить прихильно прийнятий, але остаточно мусив визнати себе васалом хана. Які були умови підданства,докладно не відомо, - звичайно татари вимагали від підлеглих країн деяких контрибуцій й участі у воєнних походах. Таким способом Данило врятував свою державу від руїни».

                                                       (І. Крип’якевич. Історія України)

 

«…Володарі Галичини і Волині після поїздки Данила 1245р. на поклін у Сарай вважалися федератами хана: вони мусили висилати власне військо до монгольських походів, але регулярної данини, супроводжуваної переписом населення, не платили…»

                                                        (Н.Яковенко. Нарис історії України з

                                                        найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст.)

 

 «…Данило Галицький у зовнішньополітичній сфері намагається реалізувати свої плани щодо створення анти ординської коаліції. Князь не тільки примирюється, а й налагоджує союзницькі відносини зі своїми колишніми ворогами – Польщею. Угорщиною, Литвою. Шлюб дочки Данила та Володимиро-Суздальського князя Андрія Ярославича, молодшого брата Олександра Невського, скріпив воєнний союз двох найвпливовіших руських князів».

                                                                 (О.Бойко. Історія України)

 

«Данило звернувся до Папи Інокентія ІV з проханням допомогти зібрати слов’ян на хрестовий похід проти монголо-татар. За це Данило погоджувався на перехід своїх володінь на церковну юрисдикцію Рима. Так він уперше поставив питання, що згодом стане важливою і постійною темою галицької історії, а саме – питання про відносини між західними українцями та римською церквою».

                                                    (О.Субтельний. Україна. Історія.)

         

        «Данило не хотів, щоб коло прийняття ним з папських рук королівської корони було багато шуму. Тому коронація відбулася тихо й скромно, на самій північно-західній окраїні Данилових володінь в Дорогичині (1253)».

                                                               (Д.Дорошенко. Нарис історії України)

 

     «Ідею з’єднання християнства під одним пастирем нарід сприйняв прихильно, тим більше, що Інокентій запевняв пошану обрядів української церкви,виклинав тих, що зневажали грецьку православну віру…»

                                                                (І. Крип’якевич. Історія України)

 

     «Виглянуло сонце й освітило рицарські полки. Заблищали щити і наконечники копій. Заіскрились дивовижні рогаті німецькі шоломи. Рицарі стояли на лузі, по обидва боки шляху. Данило пильно придивлявся. Вони стояли , немовби неживі істоти, тільки іноді якийсь кінь ударить ногою… грізний вигляд ворогів приголомшив руських воїнів. Згадали Данилові слова – справді, з такою силою ще не доводилось зустрічатися…

Надівши шолом, Данило опустив забороло і подав знак…

Твердою рукою відбили руські воїни наскок хрестоносців-пройдисвітів на Дорогочин. Обірвали марення завойовників, перед якими вже мерехтіла в пожадливій уяві багата Волинська земля…»

                                                                (А.Лотоцький. Княжа слава)

  … Князь знав про тут заведені порядки

І свій полин, хоч весь кипів, а пив…

І голос в нім, мов зимова колядка,

Дзвенів: «Терпи, юнак, терпи!

Терпіння – мудрість чистого сумління!

Ти знаєш, як до тебе я молюсь,

Щоб Бог явив тобі благословення:

На короля свого заждалась Русь!»

                                         (Й.Кащишин. Сказання про короля Данила)

 

     «Коронація відбулася у дорогочинській церкві дуже велично… Насамперед мав промову по - латині легат Опізо… Йому відповів теж по – латині митрополит Курило… На другий день відбулася коронаційна врочистість. Була Служба божа, князь Данило причащався. Потім митрополит мав проповідь… Князь Данило став перед царськими воротами навколішки, і легат Опізо наложив йому королівську корону на голову…

Король Данило дав бенкет у своєму дорогочинському теремі…»

                                                                (А.Лотоцький. Княжа слава)

 

   …Народ тиснувся – голці впасти ніде! –

   І ахав, як Данило з Васильком

   Приятелів, князів, своїх сусідів

   Вітали  гречно, як велить закон.

   Всім не терпілось бачити в короні

   Данила-князя, вже як короля,

   Із скіпетром на золотому троні,

   Якщо не зблизька, то хоча б здаля…

                                          (Й.Кащишин. Сказання про короля Данила)