«А біль Афгану – на віки»

Сценарій  «Цей одвічний біль – Афганістан»   

Мета заходу: розширити знання учнів про історичні події афганської війни; виховувати повагу і шану до воїнів-інтернаціоналістів, до трагічної сторінки нашої історії; розповісти про односельчан, що служили в Афганістані, віддати данину пам’яті полеглим воїнам-афганцям.

Оформлення:  на сцені  напис: «Цей одвічний біль – Афганістан».

Музичне оформлення: відеоролики на пісні про афганську війну.

Обладнання: ноутбук, екран, мікрофони.      

ВІДЕО «Наш Афган»№ 1

1.Садікова Св. Добрий день, шановні ветерани- афганці, дорогі гості і  всі присутні у цій залі. Щорічно на державному рівні українська спільнота відзначає День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. 15 лютого 2019 року виповнюється 30 років з моменту закінчення завершального етапу виведення радянських військ із Афганістану. Воєнно-політична спецоперація СРСР в Афганістані 1979–1989 років тривала 9 років, 1 місяць і 19 днів. Афганська війна жорстоко зачепила всіх її учасників, і особливо їх сім’ї. Це незагоєна рана, невідступний біль.

2. Рибальченко А. Сьогодні ми віддаємо дань мужності, самовідданості, вірності військовому обов’язку воїнів-інтернаціоналістів, призваних до лав Радянської Армії з України, учасників бойових дій на території   інших держав. На нашому святі присутні Ященко Микола Іванович –голова Кам’янсько – Дніпровської районної спілки ветеранів –афганців, Зоркальцев Володимир Петрович, Адамов Юрій Дмитрович і  Юревич Іван Вікторович. (Квіти)

Вед.1    Будь-яка війна - це катастрофа для людства. Вона нехтує найбільшою цінністю на землі - людським життям.                                      

Відео № 2 Песня из фильма 9 рота

Вед.2  В  народну пам’ять  глибоко врізалася  неоголошена афганська війна, відгомін якої ми відчуваємо й досі. Вона чорним смерчем пронеслася над просторами України, зачепила переважно прості родини робітників і селян, які віддали своїх, часто єдиних, синів до армії, не відаючи, через яке пекло їм доведеться пройти.

Вед.1На цвинтарях України з’явилося понад три тисячі свіжих могил з юними обличчями на фотографіях.

Вед.2 А  на могильних плитах ще  довго забороняли писати справжню причину загибелі, байдуже посилаючись на інтернаціональний обов’язок, від чого, вмить посивілим батькам, було вдвічі важче.

Вед.1 Багато наших воїнів, які виконували  свій  інтернаціональний  обов’язок, були нагороджені орденами і медалями. Але  найвищою  нагородою  для  тих,  хто уцілів, є життя,  а для загиблих – пам’ять.

Онасенко В. Ми повинні розуміти трагізм участі в афганській війні тоді ще радянських людей, бо через Афганістан пройшло їх з України більше 160 тис. У цій війні загинуло понад 15 тисяч наших солдат, 35 тисяч було поранено, тисячі потрапили в полон. Ця війна стала усвідомленням того, що гинуло покоління, народжене в 60-х. Що ж то за країна, що завдала нам стільки болю, горя, смутку?

     Погорелєнко К.  Афганістан – це держава, що знаходиться в Південно-Східній Азії, де проживає 17 мільйонів чоловік, з них 8 мільйонів – афганців, а решта – таджики, туркмени, узбеки, хазарейці. До середини 70-х років це була одна з найвідсталіших країн світу. 3 мільйони чоловік ведуть кочовий спосіб життя. Страшенна бідність, відсутність елементарної медичної допомоги, масова неписемність серед населення, особливо серед жінок і дітей, висока смертність.

Литвинова В.    У 1978 році афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя, скинув монарха, проголосив Афганістан республікою. Нова влада взяла курс на соціалізм. Було видано закони про ліквідацію лихварської заборгованості, скасування калиму при одруженні, про наділення селян землею, яка раніше була власністю поміщиків. Запровадили початкову освіту, надали право жінкам зняти паранджу.

У мусульманських країнах такі закони були приречені на провал, бо суперечили нормам ісламу. Новий режим почав репресії проти духовенства, закривалися і руйнувалися мечеті. Племінні та етнічні вожді не визнавали нового уряду. Почали формуватися загони “маджахетів”(“борців за віру”). У країні спалахнула громадянська війна.                                                                 

27 грудня 1979 року були введені десантні частини в Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом вони втяглися в бойові дії по всій території. Присутність чужоземних військ викликала стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984-1985 роки.

Відео № 3 о мусульманах.

       Колоколкіна Г. Про те, що готують введення обмеженого контингенту в Афганістан, звичайно не знали. Але було передчуття чогось незвичайного. Нашим солдатам говорили, що вони виконують інтернаціональний обов’язок, тобто захищають братній народ. І вони, сліпо обдурені, “наводили лад” у тій країні “вогнем і мечем”. Вони вірили і думали, що продовжують подвиги й славу батьків і дідів, які виконували такі обов’язки в Іспанії, Чехії, Угорщині…

Відеоролік№ 4  фрагмент № 2

Ангеліна. На гори смутком тінь лягає.
Заходить сонце в далині.
Сльозами землю дощ вмиває,
В чужій, далекій стороні.
Не лише дощ, афганські траси,
Политі кров'ю і свинцем.
Розбиті, зранені фугасом,
Немов покарані Творцем.
Ніка.Обіч доріг металу груди.
Помічені страшним вогнем.
До неба скалять чорні зуби: -
"Ми не помремо, не помрем!"
Події звискують, мов кулі.
У снах приходять, мов кіно.
Тривожні дні, давно минулі,
Я вас згадаю все одно!                                                                                                                                       Ліда. Як захлинався бій останній
І ущухав вогонь атак,
Упав юнак в Афганістані –
Двадцятирічний мій земляк.
Упав, з очей спадали зорі,
Темніла неба пелена…
О, Боже мій, що тільки творить
Людьми придумана війна!
Денис. Війна в наш дім проникла тихо,
Згасивши тисячі життів
І залишили біль і лихо
Печалі вдів і матерів.
Ангеліна.Хто ж відповість за юні долі
У крові викупаний стяг?
Коли  і як приспати болі
В людських зневірених серцях…
Ніка. А, може, скажуть кладовища
Устами жадібних троянд,
Чом дев’ять літ там юність нищив
Для нас чужий Афганістан.

Відеоролік.№ 5 нападение на колонну

Злата. Солдати гинуть. І кожна смерть страшна. А як страшно, коли не хочеться помирати у 18-19 років, коли ще тільки починається життя.

Іменем жінки, що овдовіла,

Іменем матері, що з печалі сивіла,

Іменем сина, що батька не знав.

Іменем батька, що в січі смертельній упав,

Я проклинаю війну жорстоку, -

Вона відібрала у людства спокій.

Іменем тих, хто в колисці сьогодні,

Іменем тих, хто над краєм безодні,

Іменем ще не народжених,

Сном немовлят не стривожених.

Кличу з війною стати на бій,

Мир відстояти Землі голубій.

Віталй. Через  безглузду  афганську війну пройшли 700 тисяч чоловік. І серед них 30% були українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українцям. 15 тисяч воїнів загинуло у радянсько-афганській війні.   Ми обіцяємо ніколи не забути, якою ціною завойоване мирне життя. Будемо гарно вчитися, щоб бути гідними тих, хто віддав своє життя за наше сьогодення.

Ангеліна. Літо проминуло, і пройшла зима,

А тебе, наш любий, все нема й нема.

Може заблукав ти, чи поліг в бою,

Ставши враз зорею у чужім краю?..

Песня «Кукушка» Ніка.                                                         

Ангеліна. Поставте скибку хліба на стакан

            І голову схиліть в скорботі вічній

            За тих, кого убив Афганістан,

            Чиї він душі зранив і скалічив.

Аня. На знак вшанування світлою пам'яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя, і тих, хто не дожив до теперішнього часу, схилімо голови і вшануймо їх хвилиною мовчання.

Онасенко Л. Мешканець  Кам`янки-Дніпровської, Кацуба Володимир Васильович, 1960 року народження, загинув 26 травня 1981  року. Посмертно нагорождений орденом Червоної Зірки.

Аліна.  Мешканець сіла  Благовіщенкаа   Котій Михайло Анатолійович,1966 року народження, загинув 25 серпня 1986  року. Посмертно нагорождений орденом Червоної Зірки.

Карина. Мешканець сіла  Дніпровка Пишньов Сергій Миколайович, 1967 року народження, загинув 1 вересня 1986  року. Посмертно нагорождений орденом Червоної Зірки.

Литвинова В. Мешканець сіла  Подове Фролов Олег Васильович, 1968 року народження, загинув 8 липня 1987  року. Посмертно нагорождений медаллю за Відвагу.

Света. Мешканець сіла Нововодяне Цимбалюк Олександр Анатолійович, 1966 року народження, загинув 16 березня 1985  року. Посмертно нагорождений медаллю за Відвагу                                                                   (Хвилинамовчання)                                                                                         Світлана. Кількість загиблих збільшувалася б з кожним днем.        Але, слава Богу, нове керівництво СРСР на чолі з Михайлом Горбачовим визнало помилковим рішення попередників, і з кінця 1986 року пішло на поетапне виведення військ з Афганістану. Однак воєнні дії не припинялися.                                                                                                                                    Аліна.  Восени 1988 року за наказом Москви розпочалася операція “Тайфун”. Радянська авіація завдала нищівного бомбоштурмового удару по кишлаках уздовж траси Кабул-Саланг, якою мали виводити війська.                                                                                                                                                

Світлана. 15 лютого 1989 року, ступаючи із сином по мосту через Амудар’ю, генерал Громов символізував цим переходом закінчення для радянських військ  афганської війни!!!

       Аліна.     Над головами воїнів - афганців свистіли кулі. Кожна хвилина їхнього життя могла стати останньою. Але їм випало щастя вижити і повернутися до рідної домівки. Боляче, коли у мирний час помирають колишні воїни, які пережили страхіття війни. Вижили там, а зараз життя до них немилосердне.           

(ФОН)   Света. Минають дні, ідуть роки.                                                                                                                      Життя  листки перегортає.                                                                                                                                       А  біль Афгану – на віки,                                                                                                                                                В душі чомусь не замовкає.                                                                                                                          Я повернувся з тих завій,                                                                                                                               Але тривожать сни, як рани,                                                                                                                       Що ми ведемо смертний бій,                                                                                                                           І що товариш все ще з нами.                                                                                                                      Гірський суворий перевал,                                                                                                       Розщелина…Важке каміння…                                                                                                        Товариш мій від кулі впав,                                                                                                                          І смерть нагадує про тління.                                                                                                                   Живу. Валерія - нема.                                                                                                                         Немає сина, брата, друга.                                                                                                                           І тиша скрикує німа,                                                                                                                                       І не стихає в серці туга.                                                                                                                          Я там, ще й досі на війні,                                                                                                                Обличчя вгадую знайомі                                                                                                                                    І з другом бачуся у сні.                                                                                                                                   І кличу все його додому…                                                                                                                                          Вони  пізнали вогнедишний плин,                                                                                                              На вражі дула в гори йшли свідомо,                                                                                                                    Один за всіх – всі, як один!..                                                                                                                   Не всі вернулися додому…                                                                                         Тривожна юність лине в їхні сни,                                                                                                  Прорвуться з болю невигойні рани,                                                                                                             І пам’ять заболить: вони всі ветерани                                                                                                  Неоголошеної війни…

Аліна.  Афганська війна  потребує  глибокого  осмислення.   Немає такого комп’ютера, щоб водночас здобути всі її уроки, політичні й військові, які необхідно для долі суспільства. Тому нехай пам’ять пророкує:   що було?  як було?  і чи правильно було? А для тих, хто воював в Афганістані, вона назавжди залишиться обпаленою юністю і спогадом про справжню чоловічу дружбу.Презентація.

Света.  Колишні воїни-афганці знають ціну життя, дружби, єдності. Ще досі тим, хто пройшов крізь афганське пекло, сниться, як горіли небо і земля.  Нестача води і гарячий пісок навкруги, або гори, в яких не пройти. Ковток води цінувався, як золото.  Нашим гостям і всім присутнім у цьому залі бажаємо здоров’я, щастя, миру, душевного спокою, злагоди, добробуту  у великому домі,  який зветься – Україною.

Лера Онасенко. Стільки років щасливої тиші,

Та вривається голос в ефір,

Що благає, нагадує, кличе:

Захистіть, збережіть, люди, мир!

Кожен день, кожен час пам'ятайте,

Скільки жертв нам війна принесла.

Все, що можна, для миру віддайте!

Збережіть для нащадків життя!

(Відеоматеріал «Уходим» ).  Света. Шановні воїни-інтернаціоналісти! Ми пишаємося вами, горді тим, що  поруч  з нами живуть такі мужні, відважні, рішучі чоловіки. Здоров’я вам, сімейного благополуччя і пам’ятайте, що час-найкращий лікар для душі і тілесних ран. На цьому наша зустріч закінчується.