«А ти лишаєшся як свято…» (Тема поета і поезії у творчості Людмили Овдієнко і Лідії Віцені)

«А ти лишаєшся як свято…»

 

(Тема поета і поезії у творчості Людмили Овдієнко і Лідії Віцені)

Мета: Краще пізнати творчість Л.М.Овдієнко та Л.М.Віцені. Простежити тему поезії у творчості краянок. Розвивати навики ідейно-художнього аналізу. Виховувати любов до рідного слова. Викликати бажання до творчості.

Тип уроку: Урок духовної краси.

Методи: Розповідь учителя, повідомлення учнів, виразне читання поезії, «реклама», «мікрофон».

Обладнання: Портрети Л.Віцені, Л.Овдієнко; виставка творів поетес.

 

Хід уроку

1.Активізація уваги.

Вступне слово вчителя.

На одному із заходів, організованих Клубом письменників, який діє при обласній Спілці, познайомилися дві жінки, поетеси. Одразу порозумілися. Потім виявилося, що одній із них ні на чому доїхати додому, у місто Кобеляки. Інша запросила її до себе. Вечір довго не міг закінчитися – обом було що розказати. А з тих пір минуло понад 20 років. І за цей час їхня дружба зміцніла.

Тією полтавкою була Лідія Миколаївна Віценя, а її гостинею – Людмила Миколаївна Овдієнко.

Обидві журналістки, поетки. Для кожної з них поезія – свято душі.

Епіграфом до уроку можуть стати слова Л.Віцені, присвячені Л.Овдієнко:

                                                      А ти лишаєшся, як свято,

П’янке й болюче – до душі.

                                                      І я навчилась розрізняти:

                                                      Це так, як вірші і вірші.

2.Повідомлення теми і мети уроку.

УЧИТЕЛЬ. Сьогодні поговоримо про місце поезії у творчості Л.Віцені та Л.Овдієнко, щоб краще зрозуміти їх вірші, щоб  збагнути себе і, можливо, відкрити в собі поета.

3.Узагальнення знань.

Виступають із повідомленнями учні, які заздалегідь готувалися до уроку.

ПЕРШИЙ УЧЕНЬ. Віценя Лідія Миколаївна народилася 9 листопада 1954 року в селі Дібровка Миргородського району. Навчалася в Дібровській середній школі, закінчила факультет журналістики Київського університету в 1997 році. Працювала в редакції газети «Комсомолець Полтавщини».

 Перші вірші були надруковані на сторінках Миргородської районки «Прапор перемоги».

Друкувалась в обласних та республіканських газетах: «Комсомолець Запоріжжя», «Літературна Україна», «Молодь України». У перекладі болгарською мовою друкувалися у газеті «Борба». Її вірші неодноразово з’являлися на сторінках журналів «Дніпро», «Ранок».

Л.Віценя – авторка документальної повісті «Сашенька».

За серією про сучасну молодь удостоєна премії ім. Григорія Яценка та премії «Зорі Полтавщини» ім. Андрія Нанкевича.

Член Спілки журналістів України і Полтавської Спілки літераторів.

ДРУГИЙ УЧЕНЬ. Овдієнко Людмила Миколаївна народилася 1 травня 1948 року в селі Нова Гребля на Сумщині в сім’ї учителя. З 14 років надсилала свої роботи у редакцію Лохвицької районної газети «Зоря».Після закінчення школи працювала в цій редакції. А пізніше – у редакції Чорнухинської газети «Трибуна хлібороба». З кінця 70-их років живе в м. Кобеляки, працює у газеті «Колос»(З 1990 року - редактор). Нині на заслуженому відпочинку.

З 1979 року член Спілки письменників України.

Автор збірок «Весняна повінь» (1997), «Довіра»  (1981), «Зліва, де серце…» (1991), «Не прощаюся» (1997), «Не вистачає тиші для молитви» (2004), книг «Дорога до себе» (2005), «Вибір» (2004),  «Ми більше не вороги» (2009),серії оповідань на сучасні теми.

УЧИТЕЛЬ. Дві долі… По-різному прийшли ці дві талановиті жінки в поезію. Але однаково віддані вони силі слова. Поезія – це злет душі, який ніщо не може зупинити, так як і примусити злетіти неможливо.

Учень читає напам’ять вірш Овдієнко «Я знала, що таке крилатість».

•                       Дослідіть віршовий розмір твору.
•                       Які художні засоби використала поетеса?
•                       Як вони допомагають розкрити думку авторки?

УЧИТЕЛЬ. У Лідії Віцені ось як звучить ця тема:

Я сиплю вірші. Я довірю все

Цьому багаттю, бо й сама з вогню я.

Я звільнення сьогодні з ним святкую.

Він душу мою чисту вознесе.

•                       Який спільний мотив у віршах Овдієнко та Віцені?
•                       Які художні засоби найбільш яскраво виражені у творі?
•                       До яких роздумів спонукають такі твори?

Для творця поезія – сенс життя. Це те, чим живе кожна людина, пропущене крізь гаряче серце митця.

УЧИТЕЛЬ. Найбільшим покаранням для поета є байдужість. Поет живе і творить для людей, боліє їхніми турботами. Інакше жити не може.

 Учень читає напам’ять вірш Віцені «І ви сказали: годі вже про біль..»

                                  І ви сказали: годі вже про біль

                                  Писати вірші.

                                                    Я мовчала довго.

                                  Чекала, доки все переболить.

                                  А потім було порожньо і тихо.

                                  І довго я верталася у світ,

                                  Де болем все пронизане так само.

                                  І та гроза, що скоро загримить.

                                  І та веселка, що осяє душу.

                                  Даруйте, я ніколи не навчусь

                                  Писати вірші, де немає болю.  

     -     Яким має бути справжній поет?

     -     У творчості яких поетів звучать такі мотиви?

     -    Чи легко бути, на вашу думку, поетом?

УЧИТЕЛЬ. Поет – це теж людина із щоденними турботами, обов'язками. Якось Людмила Миколаївна сказала, що робота в реакції – це проза життя, а поету потрібні крила, щоб літати. Та все ж ні домашні турботи, ні обов'язки на роботі не спроможні обрубати крила справжнього поета.

Ця думка виразно звучить у вірші Л.Віцені «Забулись рядки, не записані вчасно в блокнот».

Учень читає вірш напам’ять.

                                    Забулись рядки, не записані вчасно в блокнот,

                                    І вже не тривожать колись недописані вірші.
                                       І вже над ними всміхаюсь сьогодні мудріше.

                                    У вирі подій, у буденному вирі турбот.

                                    Як білка у колесі, з ранку й допізна щодня

                                    Біжу й не встигаю, і втома зашпортує ноги.

                                    А він мене – треба ж! – забутий рядок здоганя!

                                    Як завжди, невчасно. Жену його – знов не до нього.

                                    І вкотре забудеться він. І забуде мене.

                                    Забуду і я про той біль,який гріх забувати.

                                    Та й ніколи, нікому тайни старі відкривати.

                                  Уже, навпаки, замикається коло німе.

                                  Уже, навпаки, зачиняються душі на ключ.

                                   В гризотах дрібних кожне серце потроху маліє.

                                   Це хто там сказав, що з літами душа не старіє?

                                   Ти краще мене, недописаний вірше, не муч.

                                   Я вже не вернуся з буденного виру турбот.

                                   Вже проза життя від поезії серця мудріша.

                                   Але як в ній жити, якщо не кусатимуть більше

                                   Забуті рядки, не записані вчасно в блокнот?

-             Охарактеризуйте емоційний стан ліричної героїні.

-            Які художні засоби та прийоми допомагають його передати?

Учні читають вірші.

                                   Л. Віценя.

                                                        Поезія.

                                    Я думала,

                                    Що перший біль прийшов,

                                    А то – поезія.

                                    Я думала –

                                    Знайшла свою любов.

                                    А то – поезія.

                                    Боялася: жде доля нелегка.

                                    А то – поезія.

                                    Вагалася:

                                    Хіба в її вогні!

                                    Зігрію серце я?

                                    Збагнула:

                                    Доки світ живий в мені,

                                    В нім все – поезія.

 

                                  Л. Овдієнко.

                                                       х х х

                                    Якщо пісня моя даремна –

                                    То мовчу, як мовчать дерева.

                                    Хоч від кореня до галузки,

                                    Ти прислухайся, вся я з музики.

                                    Якщо слово моє не варте

                                    Ні жаринки з твоєї ватри –

                                    Відрубай мені крила – вірші,

                                    Або жити навчи по – іншому.

•             Поет – це не професія. Перефразовуючи Ліну Костенко, скажемо: бути поетом -  це доля. Ви  згодні?
•             Чи щойно прослухані твори підтверджують цю думку? Зачитайте відповідні 

           рядки.

•             Виділіть найяскравіші тропи.
•             Дослідіть форму «Поезії» Л. Віцені. У чому її особливість.
•             Визначте тип римування і віршовий розмір твору Л. Овдієнко « Якщо пісня моя

даремна».

УЧИТЕЛЬ. Якось Борис Котляров у листі до Людмили Овдієнко писав: Не розумію, чому ти не пишеш. Адже часу не так багато…»

Усвідомлювала це поетеса. І зараз усвідомлює. Але переконана, що поезія – не просто складання віршів, а високе покликання. Це муза. Це натхнення. А підганяти натхнення не можна. Як гарно сказано у Ліни Костенко:

•                       Поезія – це завжди неповторність,
•                       Якийсь безсмертний дотик до душі.

Хочеться пригадати слова Івана Драча:

       Поезіє, сонце моє оранжеве!

       Щомиті якийсь хлопчисько

       Відкриває тебе для себе,

       Щоб стати навіки соняшником.

Метод «мікрофон»

• Чим збагатив мене сьогоднішній урок?

Колись для себе відкрили поезію наші славетні землячки. А сьогодні, можливо, хтось із вас поверне свою золоту голівку і гаряче серце  до оранжевого сонця  поезії, - і тоді засяють її промені ще яскравіше над нашим Полтавським краєм.

Сторінка реклами

 УЧЕНИЦЯ.  У мене в руках зовсім нова книжечка. Це повість Л. Овдієнко «Ми більше не вороги», що вийшла у травні 2009 року в Полтавському видавництві «Дивосвіт». У творі порушено ряд актуальних проблем, які не залишать байдужим сучасного читача. Зворушує історія життя родини Овдієнків. Пов’язуючи минуле із сьогоденням, авторка спонукає задуматися над добром і злом, вчить прощати, бути великодушним. Пропонуємо прочитати нову книгу землячки. Можливо, один із наступних уроків літературного краєзнавства пройде за цим твором. 

4. Підсумки  уроку.

5. Домашнє завдання. Написати твір-мініатюру «Поезія – це завжди неповторність». Окремі учні можуть за бажанням скласти поезію.