Адаптація дітей з ООП в освітнє середовище школи

   Усі люди різні, і кожна має право відрізнятися від інших, бути не такою, як решта. Сучасне суспільство має бути готовим до цього.

   Одним із найяскравіших соціальних нововведень є інклюзивна освіта, що дозволяє дітям з особливими освітніми потребами(далі ООП), навчатися у звичайних класах нарівні з усіма. Освітнє середовище має підлаштовуватися під певні категорії таких дітей.

    На мою думку, система педагогічної підтримки дітей з ООП має базуватися на наступних принципах:

- принцип компетентності;

- принцип взаємозв’язку в роботі фахівців;

- принцип взаємодії з батьками;

- принцип поєднання індивідуального підходу з груповими формами роботи;

- принцип щоденного обліку психофізичного стану дитини задля визначення об’єму і характеру занять та інших форм навчання, що проводяться з нею;

- принцип пріоритетного формування якостей особистості, необхідних для успішної соціальної адаптації і інтеграції;

- принцип поєднання роботи по розвитку порушених функцій і формування прийомів їх компенсації.

  Таким чином, освіта дітей з ОП(особливі потреби), має передбачати включення їх у загальну діяльність разом з іншими дітьми, зі шкільного молодшого віку, а ще краще починаючи з дошкільного віку. У процесі такої, соціальної адаптації, формуються прийнятні оточенням навички спілкування, поведінки та діяльність, що дають особистості самоствердитися,реалізувати свої потреби та інтереси.

   Щоб досягти успіху та задовольнити різноманітні потреби учнів, зумовлені їхніми здібностями, рівнем розвитку, інтересами та іншими відмінностями, педагогам необхідно змінювати методи навчання, навчальне середовище, матеріали тощо. Педагоги, котрі досягають успіху в навчанні дітей з особливими освітніми потребами, застосовують різноманітні методи навчання, які змінюються залежно від спеціальних потреб учня. Ці зміни або пристосування до потреб учнів відбуваються через адаптації або модифікації.

   Адаптацію у класі можна організувати в наступних сферах:

- фізичне середовище – адаптація змінює середовище (побудова пандусу, пристосування туалетних приміщень, розширення дверей, зміна освітлення, розташування меблів в класній/груповій кімнаті тощо).

- навчання – адаптація змінює процес навчання (спосіб повідомлення педагогом матеріалу; спосіб організації занять учнів, що має на меті залучення дітей до виконання завдань і сприяння їхньому навчанню).

- адаптація навчального плану: модифікація навчального плану або цілей і завдань, прийнятних для конкретної дитини; видозміна завдань; визначення змісту, який необхідно засвоїти тощо. У навчально-виховному процесі вчителі аналізують відповідність вимог навчальної програми та методів, що використовуються на уроках, актуальним і потенційним можливостям дитини. У такий спосіб досягається ефективність організації навчальної діяльності дітей з особливостями психофізичного розвитку.

- вказівки – адаптація змінює процедури, методи та щоденні заняття, які використовує вчитель.

- матеріали – адаптація полягає у пристосуванні навчальних інструментів і матеріалів до індивідуальних потреб учнів. (Матеріалами можуть бути книги, іграшки, аркуші із завданнями, маніпулятивні предмети тощо).

Для досягнення успіху дітей з особли­востями психофізичного розвитку в навчальній діяльності необхідно враховува­ти:

- час, протягом якого дитина може кон­центрувати увагу (5—7 хв, 15 хв);

- зручність (давати дитині можливість визначити, в яких умовах їй зручніше працю­вати);

- відволікання (визначати місце і умови роботи, за яких дитина мінімально відволі­кається на сторонні подразники; слідкувати, щоб увага була сконцентрована на матеріалах центру);

- рівень шуму (визначати робоче місце учня поруч з учителем, асистентом або ліде­ром групи, щоб уникати гамору);

- вибір матеріалів (розташовувати в центрі тільки ті матеріали, що стосуються теми, завдання; використовувати засоби на­вчання, які сприяють соціальному та емоцій­ ному розвитку дитини);

- створення сприятливої атмосфери (ранкові зустрічі, святкування досягнень дитини, визначення учня « дитиною дня», наго­родження призами).

   Працюючи в інклюзивному класі асистентом та досліджуючи свою методичну проблему, я схильна стверджувати, що ефективність соціальної адаптації, особистісного розвитку дітей з ОП залежить від того, наскільки успішно будуть підготовлені діти з ОП до навчання в школі.Певна річ, сім’я дитини з ОП є першим соціалізуючим інститутом.Зауважу, що налаштування дитини на перебування у закладі, на важливість нових змін у її житті виконують члени родини.І вже у закладі важливу роль має відіграти такт педагогів, повага до дитини з ООП.

   Кожна дитина має свої слабкі та сильні сторони і проходить індивідуальний шлях розвитку.

   Дитина в колективі набуває важливого соціального досвіду, взаємодіючи таке саме ставлення до себе,як і до всіх інших, вона не відчуває своїх недоліків і не сприйма себе аутсайдером.До неї висивають такі самі вимоги, як і до решти, завдяки чому розвиток дитини з ООП мало чим відрізняється від розвитку дитини без особливостей.

   У класі, де з’являться дитина з ООП, інші представники колективу мають сформувати своє ставлення до такої дитини.Успішне самовизначення дуже важливе для особистості дитини: у цьому випадку вона усвідомлює, що людину потрібно сприймати такою, якою вона є, що всі люди різні.Дитина починає розуміти,що зовнішні фізичні вади не визначають суті людини.

    Вчитель та асистент не можуть змусити дітей бути близькими друзями з усіма, але можуть навчити їх бути толерантними, добрими й поважати почуття інших, а також підтримувати одне одного як у класі, так і за його межами.

   Діти, що багато часу проводять у класах, прагнуть гармонійної та щасливої атмосфери.Це також стосуться тих дітей,які погано поводяться.Навіть діти зі складною поведінкою, які вже зазнали душевної травми через те,що сталося в їхньому житті раніше, можуть розквітнути в доброзичливій атмосфері взаємодопомоги.

   Тож, у своїй роботі, я дотримуюсь таких провідних ідей:

• У кожного з нас  те, що ми можемо дати іншим;кожен з нас може змінити світ.
• Усі ми з’являємося на цей світ різними.Одні – артистичні, інші – спортивні, треті – не можуть добре бачити або чути.Деякі вчаться не так швидко,як решта.Важливо зосередитися на тому, що люди можуть робити, а не на тому, чого вони не можуть.
• Усі діти прагнуть того самого – вони хочуть подобатися, бути прийнятими й мати друзів.
• Дружба вчить нас того, що всі ми багато в чому схожі: і тим, що нам подобається, і тим, що не подобаться.Важливо ставити запитання та висловлювати свої почуття.Так ми дізнаємося нове про себе й інших.
• Нам варто бути сильними й мати сміливість бути собою.

  Таким чином, організується гуманний,особистісно зорієнтований підхід до кожного учня інклюзивного класу.

  Для соціальної адаптації дитини та ефективної роботи вчителя та його асистента в інклюзивному класі,важливо створити стратегії співпраці. Адже спільне викладання - це здатність двох педагогів працювати разом для досягнення спільної мети, при цьому партнери зацікавлені у досягненні високої успішності класу, з яким вони працюють.

  Під час своєї співпраці з вчителем, ми використовували такі моделі спільного викладання у класі.

   Модель консультування – вчитель/асистент може виступати консультантом асистента/вчителя у питаннях адаптації і модифікації навчальних завдань.

   Модель навчання – вчитель та асистент вчителя по черзі навчають один одного з тих питань,в яких вони  компетентними.

    Модель співпраці – передбачається розподіл обов’язків між вчителем та асистентом.

   Користуючись моделлю співпраці, ми мали змогу випробовувати різні способи викладання:

• Підтримуюче викладання
• Паралельне викладання
• Додаткове викладання
• Викладання у команді

    Також разом створювали ІПР, ІПН та програму корекційно-розвиткових занять.

    До аналітичної довідки над моєю роботою, над проблемою соціальної адаптації дітей з ООП, в освітнє середовище,  додаю характеристику дитини з ООП,яка навчається в інклюзивному класі,де я працюю асистентом вчителя.