Адаптація першокласників

Виступ на батьківських зборах.

Тема: Адаптація першокласників до навчання в школі.

Мета: дати батькам уявлення про труднощі звикання дітей до школи, вікові та психологічні особливості адаптації першокласників; визначити, які позитивні і негативні риси з`явилися у дітей за період навчання, виробити стратегію допомоги у подоланні труднощів; сприяти формуванню батьківської спільноти та комфортного середовища під час спілкування.

Вступне слово.

Доброго дня, шановні батьки! Наші діти – наше майбутнє, тому щасливі посмішки на їхніх обличчях – це найголовніше завдання і родини, і школи. Сьогодні ми з вами поговоримо про адаптацію першокласників до навчання в школі.

Як говорив відомий психолог Леонід Амбрамович Венгер:

«Бути готовим до школи – не означає вміти читати, писати і рахувати.

 Бути готовим до школи - означає бути готовим всьому цьому навчитися.»

Повідомлення «Особливості адаптації дітей до школи»

Вступ до школи – переломний момент у житті дитини. Він пов'язаний з новим типом стосунків з оточенням (ровесниками й дорослими), новим видом діяльності (навчальної). У житті дитини змінюються все: обов'язки, оточення, режим.

Це «кризовий період» у житті дитини, і ця її «криза» виявляється у тому, що свої ігрові потреби дитина має задовольняти навчальними способами.

Адаптація (лат. adapto - пристосовувати) –  в широкому розумінні означає пристосування організму до нових  умов існування.

Адаптація дитини до школи відбувається не одразу. Не один день і не один тиждень потрібно для того, щоб вона змогла призвичаїтися до навчального закладу по-справжньому. Це досить складний процес, пов`язаний зі значним напруженням усіх систем організму. Лише через 5-6 тижнів поступово підвищуються та стають більш стійкими показники працездатності, у дитини спадають напруження та тривожність.

Залежно від стану здоров`я, сімейної ситуації, відвідування чи не відвідування дитячого садка адаптація до школи, до нових умов життя може мати різний перебіг.

Упродовж усього життя нам (і дорослим, і дітям) доводиться адаптуватись до різних ситуацій. Переступаючи поріг школи, дитина також увесь час адаптується: до дітей, до вчителів, до уроків, до нового режиму дня. Одним зі складних адаптаційних періодів якраз і є навчання у 1-му класі.

Виділяють три рівні адаптації:

Біологічна.

Психологічна.

Соціальна.

Існує три рівні адаптації.

Високий рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: правила й вимоги сприймає адекватно; навчальний матеріал засвоює легко; розв`язує ускладнені задачі, чемний, уважно вислуховує вказівки, пояснення вчителя; доручення виконує охоче і сумлінно, без зовнішнього контролю; виявляє високу зацікавленість до самостійної навчальної роботи,  має у класі позитивний статус.

Середній рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: відвідування уроків не викликає у нього особистих переживань; розуміє навчальний матеріал, коли вчитель пояснює його досить детально і наочно; засвоює основний зміст програми з усіх предметів, самостійно розв`язує типові задачі; зосереджений і уважний під час виконання завдання, доручень, вказівок учителя, разом з тим потребує контролю з боку дорослого; зосередженим буває тільки тоді, коли робить щось цікаве для себе; доручення виконує сумлінно; дружить з багатьма однокласниками.

Низький рівень адаптації. Першокласник негативно або байдуже ставиться до школи: часто скаржиться на здоров`я, погане самопочуття, в нього переважає пригнічений настрій; спостерігається порушення дисципліни; матеріал, який пояснює вчитель, засвоює фрагментарно; самостійна робота з підручником викликає труднощі, під час виконання самостійних завдань не виявляє до них інтересу; до уроків готується нерегулярно, потребує постійного контролю і спонукань як збоку вчителя, так і збоку батьків; для розуміння нового матеріалу потребує значної допомоги вчителя і батьків; доручення виконує під контролем і без особливого бажання; пасивний, близьких друзів не має, знає імена й прізвища лише частини однокласників.

Низький рівень – це фактично показник «шкільної дезадаптації».

Дезадаптація – це утворення неадекватних механізмів пристосування дитини до школи у формі порушення в навчанні й поведінці, конфліктних стосунків, психосоматичних захворювань і реакцій, підвищеного рівня тривожності, викривлень у розвитку особистості.

Які ж прояви дезадаптації до школи:

а) відставання від програми;

б) швидка втомлюваність;

в) недисциплінованість;

г) невміння будувати відносини з однолітками та дорослими;

д) підвищена тривожність, плаксивість;

е) глибокий спад працездатності наприкінці дня;

є) неадекватна поведінка.

1. Поясняти дитині, що означає «бути школярем» та для чого це потрібно. Розповідати про школу, про існуючі в ній правила, щоб дитина була обізнана і відчувала себе впевнено, не боялася і не сумнівалася у своїх здібностях.

2. Дотримуватися режиму дня.

3. Час . Вам необхідно потрапити у світ вашої дитини. Постарайтеся, щоб його інтереси стали Вашими. Не жалкуйте для дитини часу. Грайте, навчайтеся, розмовляйте з дитиною.

4. Дозвольте дитині бути самим собою, з своїми недоліками, слабкостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є.

5. Щиро цікавтеся шкільним життям дитини.

6. Не соромтеся демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будете її любити за будь-яких обставин.

7. Задля виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та засудження.

Методи зняття емоційного напруження.

1. Ігри. Це еможуть бути ігри з піском та водою, ліплення з глини, пізнавальні ігри тощо.

2. Спілкування з природою. Прогулянки у парку чи лісі, спостереження за сезонними змінами, багатством природних барв заспокоюють, урівноважують емоційний стан дитини.

3.Фізичні навантаження. Якщо в дитини поганий настрій, їй необхідно гратися на свіжому повітрі в рухливі ігри, спортивні ігри — футбол, волейбол, теніс.

4.Виготовлення виробів з природного матеріалу. Плетіння з соломки формують довільну поведінку, врівноважують дитину.

5.Малювання фарбами, м’якими олівцями, фломастерами, крейдою та іншими пластичними матеріалами.  Надійний захід для виходу зі стану напруження. Бажано не обмежувати дитячу уяву певною тематикою, зразками роботи дорослого, оскільки це стримує дитину, змушує копіювати і через це пригнічує,отже, нервує.

Вправа «Ми--батьки».

Ми вже говорили, що діти – наше майбутнє. Від часу народження ваших дітей ви мріяли, якими вони будуть, коли виростуть, ким стануть у майбутньому. Але інколи наші очікування, наші мрії не справджуються. І потім ми починаємо задумуватися: «А чи все я зробив чи зробила для того, щоб моя дитина виросла справжньою людиною». Так от, щоб не було запізно, це запитання потрібно ставити собі ще на самому початку шляху.

Зараз ми виконаємо одну вправу яка має назву «Ми-батьки»

(Учасники отримують по три стікери. Їм пропонується на кожному зі стікерів продовжити речення (стосовно своєї реальної дитини):

•на стікері—«Якою я хочу бачити свою дитину…»;

•на стікері—«Що для цього я роблю…»;

•на стікері—«Чого я ніколи не дозволю собі, як мати, у вихованні дитини…».

- Чи легко було продовжити речення «Як мати для цього я роблю…»

- Чи завжди вдається у реальному житті виконувати ваш варіант  речення «Як мати я ніколи…»?