Афористичний диктант "О слово рідне..."

                Афористичний диктант

Визначте автора, назву твору, стильову манеру письма.

1. Мужича правда єсть колюча, а панська на всі боки гнуча (І.Котляревський. «Енеїда»).
2. Обніміте, брати мої, найменшого брата. Нехай мати усміхнеться, заплакана мати ( Т.Шевченко. «І мертвим, і живим…»).
3. Не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись (Леся Українка. «Лісова пісня»).
4. Сміливі завжди мають щастя (І.Багряний «Тигролови»).
5. Народе мій замучений, розбитий, мов паралітик той на роздорожжу, людським презирством, ніби струпом, вкритий, твоїм будущим душу я тривожу (І.Франко. «Мойсей»).
6. Не можу я розминутися з людиною (М. Коцюбинський. «Інтермецо»).
7. Живе хто в світі необачно, тому нігде не буде смачно, а більш, коли і совість жметь (І.Котляревський. «Енеїда»).
8. Цілуй, цілуй, цілуй її: знов молодість не буде ( О.Олесь. «Чари ночі»).
9. Ніяка туга краси перемагати не повинна (Леся Українка. «Лісова пісня»).
10. Не ридать, а здобувати хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі (І.Франко. «Гімн»).
11.  Любов к отчизні де героїть, там сила вража не устоїть, там грудь сильніша од гармат ( І.Котляревський. «Енеїда»).
12.  Бог не без милості, козак не без щастя (І.Багряний. «Тигролови»).
13.  Другим ми часто пророкуєм, як знахарі, чуже толкуєм, собі ж шукаєм циганок (І.Котляревський. «Енеїда»).
14.  Вірю в силу духа і в день воскресний твойого повстання (І.Франко.«Мойсей»).
15.  Коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю (Г. Сковорода).
16.  Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну ( В. Сосюра).
17.  Ти на землі Людина. І хочеш того чи ні, – усмішка твоя єдина, мука твоя єдина, очі твої одні ( В. Симоненко).
18.  Чужа душа – то тихе море сліз (Л.Костенко. «Маруся Чурай»).
19.  Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм (О.Довженко. «Зачарована Десна»).
20.  О Руськая земле! Уже за горами єси! («Слово…»).
21.  Нехай мовчать Америки й Росії, коли я з тобою говорю (В.Симоненко. «Задивляюсь у твої зіниці»).
22.  Народе мій, до тебе я ще верну, як в смерті обернуся до життя (В.Стус. «Як добре те, що смерті не боюсь я»).
23.  Здушили сльози – не виходь на люди. Болить душа – не виявляй на вид  (Л.Костенко. «Маруся Чурай»).
24.  Краще вмерти біжучи, аніж жити гниючи (І.Багряний. «Тигролови»).
25.  Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі (Л.Костенко. «Страшні слова, коли вони мовчать»).
26.  Я син народа, що вгору йде, хоч був запертий в льох (І.Франко).
27.  Жити хочу! Геть думи сумні! (Леся Українка. «Cotra spem spero»).
28.  Від того кидавсь берега до того – любив достаток і любив пісні (Л.Костенко. «Маруся Чурай»).
29.  Ніколи не треба забувати про своє призначення і завжди пам’ятати, що митці покликані показувати світові, що життя прекрасне (О.Довженко. «Зачарована Десна»).
30.   У горі, сину, ні на кого серця немає. Саме горе (Г.Тютюнник. «Три зозулі з поклоном»).
31.  Червоне – то любов, а чорне – то журба (Д.Павличко «Два кольори»).
32.  Подяка блаженній натурі, що потрібне зробила неважким, а важке – непотрібним (Епікур – байка Г.Сковороди «Бджола і Шершень»).
33.  Серце  болить, а розказувать треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись, нехай братаються знову з своїми ворогами (Т.Шевченко. «Гайдамаки»).
34.  В своїй хаті своя правда, і сила, і воля (Т.Шевченко. «І мертвим, і живим…»).
35.  Од молдованина до фіна на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує… (Т.Шевченко. «Кавказ»).
36.  Тінь яблуні не заважає (Г.Сковорода).
37.  Невже повік уділом буде твоїм укрита злість, облудлива покірність усякому, хто зрадою й розбоєм тебе скував і заприсяг на вірність? (І. Франко. «Мойсей»).
38.  Ну як-таки щоб воля та пропала? Се ж так колись і вітер пропаде (Леся Українка. «Лісова пісня»).
39.  Як хочеться знайти собі такого друга, теплого, щирого, щоб до нього можна було промовитись словом із Грінченкового словника та й з власного серця (М.Куліш. «Мина Мазайло»).