Аграрне право як самостійна галузь права

Про матеріал

Аграрне право - галузь права, котра регулює правовідносини в сфері виробництва продуктів харчування, продовольчих товарів і сировини рослинного і тваринного походження, переробки і реалізації останніх суб'єктами підприємницької діяльності.

Перегляд файлу

Поняття аграрного права та його історичні витоки

Аграрне право — порівняно нова галузь у системі права, яка об’єктивно сформувалась у 70-х рр. минулого століття внаслідок об’єднання в єдиний комплекс правових норм, які регулювали суспільні відносини в колгоспах, державних сільськогосподарських підприємствах, інших сільськогосподарських виробничих структурах, що існували у той час. Об’єктом аграрних відносин цих різних суб’єктів стала насамперед їх сільськогосподарська виробнича діяльність. Вона має єдину спрямованість — на використання земель сільськогосподарського призначення для виробництва відповідної продукції. Ця діяльність може бути безпосередньо сільськогосподарською або тісно з нею пов’язаною.

Суспільні відносини, що становлять предмет аграрного права, являють собою складний комплекс відносин як за складом суб´єктів, так і за своїм предметом і змістом. Головну роль в аграрному виробництві відіграють відносини з приводу використання земель сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва сільськогосподарської продукції. Вони включають у себе порядок і умови надання права власності на землю та права землекористування, права й обов´язки землекористувачів тощо.

Із земельними відносинами тісно пов´язані майнові аграрні відносини, які виникають з приводу володіння, користування та розпорядження об´єктами власності, розподілу прибутків між членами аграрних підприємств тощо.

До предмета аграрного права належать також трудові відносини, які складаються у сфері організації праці, дотримання дисципліни праці, оплати праці тощо в аграрному секторі економіки. Самостійним видом аграрних відносин, як різновиду предмета аграрного права, є організаційно-управлінські відносини, які поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішні організаційно-управлінські відносини створюються між структурними підрозділами суб´єкта аграрного господарювання та його органами щодо організації та здійснення сільськогосподарського виробництва. Зовнішні організаційно-управлінські відносини створюються між суб´єктами аграрного господарювання та державними органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування щодо регулювання аграрного виробництва.

До предмета аграрного права належать також соціальні аграрні відносини, які складаються з приводу забезпечення зайнятості сільського населення на сільськогосподарських підприємствах, підвищення рівня заробітної плати селян, розвитку на селі освітянсько-культурної сфери тощо.

Отже, предметом аграрного права є врегульовані нормами аграрного законодавства земельні, майнові, трудові, організаційно-управлінські, соціальні відносини, які складаються в процесі здійснення аграрними суб´єктами виробничо-господарської та іншої сільськогосподарської діяльності.

Метод аграрного права — це сукупність прийомів і способів впливу на правовідносини в галузі сільськогосподарського виробництва.

Майнові відносини, які базуються на юридичній рівності

Методи сторін, регулюються нормами цивільного права, тому стосовно цих аграрного відносин застосовується диспозитивний метод. Згідно з ним права суб´єкти аграрного підприємництва, вступаючи у майнові правовідносини, мають право відповідно до ст. 44 Господарського кодексу України (далі — ГК) з власної ініціативи приймати будь-які

Диспозитивний метод рішення, що не суперечать законодавству України. Тобто суб´єкти підприємницької діяльності діють за принципом “дозволено все, що не заборонено законом”.

Метод Із розширенням права колективного самоврядування як локальної системи управління діяльністю колективних сільськогосподарських правотворчості підприємств і виробничих сільськогосподарських кооперативів дедалі більшого розповсюдження набуває метод локальної правотворчості. Застосування цього методу дає можливість Рекомендації заповнити наявні в аграрному законодавстві прогалини.

В аграрному праві застосовують також метод рекомендацій, згідно з яким держава в особі уповноважених органів виконавчої влади регулює діяльність суб´єктів аграрного підприємництва, Владних пропонуючи зразкові форми договорів (наприклад, договору оренди

приписів майна), статутних документів (типовий статут акціонерного товариства тощо).

Організаційні відносини, що базуються на підпорядкуванні однієї сторони іншій, здебільшого регулюються нормами публічного права, тому стосовно цих відносин застосовується метод владних приписів, який виходить з того, що суб´єкти аграрного підприємництва зобов´язані підпорядковувати свою діяльність моделям правовідносин, які визначені законодавством. Означений метод застосовують для регулювання порядку землекористування, використання природних ресурсів у сільському господарстві, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності, стандартизації та сертифікації тощо. При цьому органи державного управління економікою мають діяти за принципом “дозволено те, що встановлено законом”.

Принципи та їх класифікація

Принципи права — це основоположні засади, ідеї, які закріплені в правових нормах і відображають закономірності певної галузі права, загальну спрямованість правового регулювання. В них розкриваються системні особливості галузі права, що зумовлюють її галузеву сутність.

Аграрне право як комплексна галузь права має систему спеціальних принципів, наявність яких пояснюється особливостями мети та змісту аграрних відносин.

Найважливішими спеціальними принципами аграрного права є:

1) пріоритетність сільського господарства в

народногосподарському комплексі України

2) забезпечення економічної багатоманітності та рівнівний захист

державою всіх суб´єктів аграрних відносин

3) право суб´єктів аграрного господарювання самостійно

здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність

4) органічний взаємозв´язок трудових і земельних відносин

5) державна підтримка сільськогосподарського виробника

6) забезпечення рівності і справедливого розподілу

матеріальних і культурних благ між міським і сільським населенням

Функції і система аграрного права

Функції аграрного права являють собою спеціальні напрями правового регулювання відносин по виробництву, переробці та реалізації сільськогосподарської продукції.

Функція позитивного регулювання аграрних відносин полягає у регулюванні

_{Охоронна} існуючих відносин, учасники яких – функція сільськогосподарські організаційно-правові

утворення та окремі громадяни, які задовольняють свої життєві потреби.

Охоронна функція здійснюється у взаємозв’язку також з іншими галузями.

Так, наприклад, за правопорушення в галузі

Функції аграрних відносин до винних осіб аграрного

_права застосовуються санкції, передбачені

_{Функція} нормами інших галузей права.

позитивно Виховна Сутність виховної (превентивної) ^го функція функції зводиться до вимог добросовісного регулюван

_ня виконання суб’єктами аграрного

підприємництва та окремими працівниками АПК своїх прав та обов’язків.

Система аграрного права — це сукупність взаємопов´язаних, розміщених у певній логічній послідовності норм і правових інститутів, які регулюють аграрні правовідносини суб´єктів аграрного господарювання.

Одним із провідних інститутів аграрного права є інститут права власності на землю, який сформувався в результаті здійснення земельної та аграрної реформи, виникнення аграрних товаровиробників, заснованих на різних формах власності.

Важливу роль відіграє інститут аграрної оренди як організаційновиробничої форми сільського господарства. Норми цього інституту регулюють відносини щодо порядку й умов надання земельної ділянки, призначеної для виробництва сільськогосподарської продукції.

Дедалі більшого значення набуває інститут фермерського господарства, який включає норми права, що регулюють складний комплекс організаційноуправлінських, трудових, майнових, земельних та інших відносин.

Своєрідним інститутом аграрного права є інститут правового становища приватних підсобних господарств. Правовими нормами цього інституту визначається правовий статус суб´єкта права ведення приватного підсобного господарства, регулюються майнові, договірні та інші відносини, пов'язані з веденням цього господарства.

В умовах ринкових перетворень у сільському господарстві важливе значення має інститут аграрно-договірних відносин, норми якого забезпечують створення майнових, фінансових та інших передумов для ефективної господарської діяльності аграрних товаровиробників.

Система АП як навчальної дисципліни складається із загальної, особливої та спеціальної частини. В загальній частині містяться норми, які мають визначальне значення для всієї галузі права цілком: предмет, метод, принципи, система, джерела, правовідносини, державне регулювання. Матеріал особливої частини характеризуються певними особливостями: це суб’єкти, правовий режим майна, органи управління, правове регулювання виробничо-господарської діяльності, оплата праці, трудова дисципліна, відповідальність за порушення аграрного законодавства. Спеціальна частина АП присвячена основним рисам АП зарубіжних країн, правовому регулюванню земельної та аграрної реформ в цих країнах.

Поняття, ознаки і класифікація джерел аграрного права та їх особливості

Джерела аграрного права — це результат правотворчості державних органів як зовнішній вираз волі народу, закріпленої в уніфікованих і диференційованих нормативно-правових актах, а також локальних актах сільськогосподарських товаровиробників, що регулюють аграрні відносини в процесі сільськогосподарського виробництва, переробки та розподілу сільськогосподарської продукції.

До джерел аграрного права належать закони, підзаконні акти, постанови, положення, правила, інструкції, примірні статути, статути.

Джерела АП мають особливі риси серед яких слід назвати:

• відсутність єдиного нормативного акту;

• значимість локальних актів с/г підприємств;

• зростання ролі Законів України в регулюванні аграрних правовідносин;

• значна питома вага рекомендаційних правових норм, на підставі яких формується самостійна підсистема локальних правових актів;

• використання правових норм інших галузей права, які одночасно належать і до норм АП;

• зростання ролі міжнародних норм права.

	Джерела АП можна класифікувати за різними ознаками:
За юридичною силою		За суб’єктним складом учасників правовідносин	За силою впливу на регулювання суспільних відносин	За ступенем врахування специфіки аграрних правовідносин	За обсягом волі, закріпленої в нормативному акті
• Закони • Підзаконні акти • Локальні акти		• законодавство про с/г кооперацію • про державні та комунальні с/г підприємства • про господарські товариства • про фермерські господарства тощо.		• Уніфіковані (спрямовані одразу на багатьох суб’єктів, проголошують і закріплюють принципи, які знаходяться в основі правового становища та правового регулювання їх діяльності) • Диференційовані (характеризуютьс я певною конкретністю, вони визначають правовий статус та правове регулювання діяльності саме аграрних товаровиробникі в, права та обов’язки працівників с/г.	• загальноаграрні, розраховані на відносини з іншими суб’єктами і внутрішньогоспо дарські, які регламентують внутрішні взаємовідносини між структурними підрозділами підприємства, органами управління тощо

Конституція і закони України як джерела аграрного права

Конституція України та закони є основними джерелами аграрного права, які визначають правові основи регулювання аграрних відносин в Україні.

1. Конституція України як джерело аграрного права.

Конституція закріплює базові принципи, які є основою аграрного права:

- Стаття 13: Визначає, що земля та інші природні ресурси є власністю українського народу, і держава здійснює управління ними від імені народу.

- Стаття 14: Закріплює, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави, та гарантує право приватної власності на землю.

- Стаття 41: Встановлює право громадян на приватну власність, включаючи право на землю.

- Стаття 42: Гарантує право на підприємницьку діяльність, зокрема у сфері сільськогосподарського виробництва.

2. Закони України як джерела аграрного права. Закони України регулюють конкретні аспекти аграрних правовідносин:

- Земельний кодекс України: Основний закон, що регулює земельні відносини, включаючи порядок набуття, використання та охорони земель сільськогосподарського призначення.

- Закон України «Про фермерське господарство»: Регулює створення та діяльність фермерських господарств як суб'єктів сільськогосподарської діяльності.

- Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію»: Визначає правові засади створення та діяльності сільськогосподарських кооперативів.

- Закон України «Про охорону земель»: Встановлює правові механізми охорони земельних ресурсів, зокрема сільськогосподарських.

- Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України»: Регулює питання державної підтримки аграрного сектору, кредитування та страхування аграрної діяльності.

3. Постанови Кабінету Міністрів України

Кабінет Міністрів України є центральним органом виконавчої влади, який видає постанови

для виконання законів у сфері аграрного права.

Вони визначають механізми реалізації законодавчих актів.

- Приклади: Постанови про порядок надання державної підтримки с/г підприємствам, використання земель с/г призначення, регулювання ринку аграрної продукції.

4. Нормативні акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади

Міністерства, особливо Міністерство аграрної політики та продовольства України, видають

накази, інструкції та положення, які регулюють конкретні аспекти аграрної діяльності.

- Приклади: Накази про стандарти якості сільськогосподарської продукції, інструкції з

ведення аграрного виробництва, положення про порядок надання субсидій аграріям.

Основні види підзаконних нормативно-правових актів в аграрному праві:

1. Укази Президента України

Укази Президента є підзаконними актами, що мають правову силу і регулюють окремі

питання державної політики в аграрній сфері.

Вони видаються в межах повноважень Президента, визначених Конституцією.

- Приклади: Укази про реалізацію аграрних

реформ, державні програми підтримки с/г, призначення спец. заходів в аграрній галузі.

2. Постанови Верховної Ради України

Постанови Верховної Ради мають підзаконний характер і здебільшого стосуються

організаційних або процедурних питань,

пов'язаних із регулюванням аграрних відносин.

- Приклади: Постанови про затвердження аграрних програм, контроль за виконанням

законів у сільському господарстві, рекомендації уряду щодо розвитку аграрного сектору.

5. Розпорядження місцевих органів влади

Місцеві органи влади видають нормативно-правові акти, що стосуються управління сільськогосподарськими землями та підприємствами на місцевому рівні..

- Приклади: Розпорядження про надання земельних ділянок у користування, рішення про підтримку місцевих аграрних кооперативів, регулювання використання комунальних ресурсів у сільському господарстві.

Види і юридична сила локальних правових актів як джерел аграрного права

Локальні правові акти є важливою складовою системи джерел аграрного права, оскільки вони регулюють внутрішні питання діяльності аграрних підприємств, установ і організацій. Вони видаються на рівні конкретного підприємства, місцевої громади або організації, і мають обмежену дію на відповідній території або для певного кола осіб.

Види локальних правових актів в аграрному праві України:

1. Статути сільськогосподарських підприємств

Статут — це основний установчий документ будь-якого аграрного підприємства (фермерського господарства, агрофірми, кооперативу тощо). Він визначає правову основу функціонування підприємства, його організаційну структуру, права і обов'язки засновників та учасників, порядок управління.

- Юридична сила: Статут є обов'язковим для виконання всіма учасниками підприємства, не може суперечити національному законодавству та затверджується відповідними державними органами.

2. Колективні договори

Це угоди, укладені між роботодавцем (власником аграрного підприємства) і трудовим колективом або профспілкою, які регулюють трудові відносини, встановлюють умови праці, порядок оплати праці, соціальні гарантії тощо.

- Юридична сила: Колективний договір обов'язковий для виконання всіма сторонами.

Його норми не можуть погіршувати умови праці, встановлені державними законами.

3. Правила внутрішнього трудового розпорядку

Цей локальний нормативний акт регулює порядок організації праці на підприємстві, трудовий режим, права та обов’язки працівників, дисциплінарну відповідальність за порушення правил.

- Юридична сила: Ці правила є обов’язковими для всіх працівників аграрного підприємства і мають забезпечувати чітке виконання вимог трудового законодавства.

4. Положення про оплату праці

Цей документ визначає порядок і умови оплати праці на підприємстві, зокрема встановлює оклади, премії, надбавки та інші види стимулюючих виплат.

- Юридична сила: Обов’язковий для виконання всіма працівниками та керівниками підприємства. Він не повинен суперечити законодавчим нормам про оплату праці.

5. Положення про охорону праці

Це нормативний акт, що регламентує вимоги до безпечної організації праці на аграрному підприємстві, заходи щодо запобігання нещасним випадкам і професійним захворюванням.

- Юридична сила: Акт має обов’язковий характер для всіх працівників та керівників підприємства. Його порушення може призвести до юридичної відповідальності.

6. Розпорядження місцевих органів влади

Органи місцевого самоврядування приймають розпорядження, що стосуються управління аграрними ресурсами на місцевому рівні, зокрема щодо земельних відносин, підтримки сільськогосподарського виробництва, розподілу земельних ділянок для фермерських господарств тощо.

- Юридична сила: Рішення органів місцевої влади є обов'язковими для виконання на відповідній території і повинні відповідати нормам національного законодавства.

Юридична сила локальних правових актів:

1. Локальні акти діють у межах конкретного підприємства або громади, але мають обов’язкову силу для всіх суб’єктів, на яких вони поширюються.

2. Локальні акти не можуть суперечити Конституції України, законам, указам Президента та іншим нормативно-правовим актам вищого рівня. У разі конфлікту з законодавством, пріоритет мають норми законів та інших вищих нормативно-правових актів.

3. Локальні акти враховують специфічні потреби підприємств і громад, що дозволяє забезпечити більш точне і гнучке регулювання аграрних правовідносин на місцевому рівні.

Роль і значення узагальнень судової та господарської практики у забезпеченні правозастосування і зміцнення законності в аграрному секторі економіки країни

Узагальнення судової та господарської практики мають суттєве значення для правозастосування та зміцнення законності в аграрному секторі економіки України. Вони виконують важливу роль у забезпеченні єдності правозастосування та правової визначеності, що є критично важливим для ефективного функціонування аграрного сектору.

Проаналізувавши джерела АП можна відзначити, що сучасне аграрне законодавство характеризується:

• надмірною кількістю нормативно-правових актів, що мають різну юридичну силу;

• аграрно-правові норми містяться у законних та підзаконних актах різних галузей законодавства;

• зустрічаються деякі норми, що в різних законах по-різному тлумачаться чи суперечать одна одній.

Проблеми кодифікації та шляхи вдосконалення аграрного законодавства України

Кодифікація аграрного законодавства України є важливим аспектом розвитку правового регулювання аграрних відносин. Проте, існує низка проблем, які ускладнюють цей процес. Основні проблеми кодифікації аграрного законодавства та шляхи його вдосконалення:

Проблеми кодифікації аграрного законодавства:

1. Фрагментація нормативної бази:

Аграрне законодавство складається з великої кількості окремих нормативно-правових актів, що призводить до розпорошеності та складності в розумінні й застосуванні норм.

2. Невизначеність правового статусу суб'єктів аграрних правовідносин: Чинні закони недостатньо чітко визначають правовий статус аграрних підприємств, фермерських господарств та інших учасників аграрного сектору.

3. Незавершеність земельної реформи:

Земельна реформа в Україні, зокрема запровадження ринку землі, супроводжується правовими колізіями та неврегульованими питаннями, що ускладнює роботу аграрного сектору.

4. Недосконалість норм щодо екологічної безпеки:

Аграрне законодавство недостатньо враховує екологічні ризики, пов'язані з аграрним виробництвом, що призводить до деградації земельних ресурсів.

5. Колізії з іншими галузями права:

Аграрне законодавство часто вступає в протиріччя з нормами земельного, екологічного, цивільного та адміністративного права.

Шляхи вдосконалення аграрного законодавства:

Створення єдиного Аграрного кодексу:

Необхідно об’єднати всі аграрні нормативні акти в єдиний документ, що систематизує та спрощує регулювання аграрних відносин.

Удосконалення правового статусу суб'єктів аграрних правовідносин:

Внесення змін до законодавства, що чітко регулюють діяльність аграрних підприємств і фермерських господарств, зокрема питання правової відповідальності та оподаткування.

Завершення земельної реформи:

Потрібно врегулювати всі аспекти земельних відносин, зокрема питання купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення, захист прав землевласників та орендарів.

Гармонізація з європейським законодавством:

Україна має інтегрувати своє аграрне законодавство з нормами та стандартами ЄС, що сприятиме розвитку аграрного ринку та підвищенню якості продукції.

Врахування екологічної складової:

Необхідно впровадити більш суворі норми щодо використання земель, охорони ґрунтів, водних ресурсів, а також розвиток екологічно безпечного сільського господарства.

Цифровізація аграрного законодавства:

Впровадження електронних систем для реєстрації та управління аграрними правовідносинами, що знизить рівень бюрократії та підвищить прозорість.

Використані джерела інформації:

https://e -pidruchniki.com/content/agrarne -pravo -yak -galuz -prava -jogo -