Акція "День пам'яті Голодомору"

Ключовий вираз: Ніч гасить день, - ми засвічуємо свічки в кожному  місті, селі, області. Горітимуть вони, зігріваючи зорі і небо, й душі тих, кого в 33-му не відспівали, не оплакали, не провели, не пам’янули…

 

 

Формат: Круглий стіл (учні сидять за столом, накритим вишиваною скатертиною; на столі – запалені великі свічки, перев’язані чорними стрічками, букетики колосків, хлібина; учасники тримають на долонях зерно)

 

Закличка-слоган: «Щоб хліб святий народом вдячно шанувався,

                                                         А в пам’яті людській Голодомор не забувався!»

 

Мета:

• розвивати духовно-моральну особистість, здатну бути повноцінним суб’єктом суспільно значущих соціальних взаємин;
• сприяти отриманню ціннісних життєвих навичок, які відповідають світу, що змінюється;
• формувати готовність до вияву відповідальної громадянської позиції й патріотизму;
• підводити до усвідомлення причетності особистості до своєї нації, роду;
• консолідувати молоду спільноту через втілення почуттів-цінностей «я – українець», «ми - українці», «ми – незалежні»;
• виховувати базові соціальні цінності  в учнівської молоді, соціально-значущі якості особистості.

 

      Акція до ДНЯ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРІВ

 

Ведучий 1:    Сьогодні у нас день пам’яті..

Ведучий 2: Прошу вас бути уважними і задуматись, що відбулося в Україні 79 років тому і що витерпів український народ  на шляху до незалежності.

 

Ведучий 1:  У світі сталося багато трагедій. Страшних трагедій.

Так, були різні війни, катастрофи, які забирали життя людей.

Коли гинуть люди від стихійного лиха, аварії літака чи потягу, виверження вулкану – це одне. Коли люди гинуть на війні, захищаючи свою Батьківщину від ворогів, - це друге. А коли люди гинуть від голоду – це зовсім інше. Особливо – голоду, який створили навмисно.

 

Ведучий 2: Хіба можна уявити, що народ – хлібороб помирає від голоду?

Хіба можна уявити, що людина збирала урожай, раділа, що зможе прогодувати свою родину, своїх дітей, а на наступний день влада все забирала, не лишаючи ані зернини, ані картоплини.

 

Ведучий 1:  В ті часи жертвами ставали не окремі люди, винищувались цілі села. Від голоду помирали і старі, і молоді. Найстрашніше – помирали діти. У вересні 1933 року за шкільні парти не сіли близько 2/3 учнів. Вони не дожили до свого першого дзвоника.

 

Ведучий 2: Саме так влада поступила з мільйонами українців у ті далекі 30-ті роки минулого століття.

Людей свідомо морили голодом. Це злочин проти людини. Це злочин проти народу. Це злочин проти усього людства.

І це наша історія. Ми не можемо її викреслити з нашої пам’яті. Ми не можемо це забути.

 

Ведучий 1:  Але найстрашнішим є те, що голодомор був створений спеціально.

Керівництво держави винайшли власний, один з найжорстокіших за усю історію людства. Він залізною рукою впровадив терор і голодну смерть.

Ця трагедія забрала життя від 10 до 14 мільйонів наших земляків.

 

Ведучий 2: Дотепер ми не знаєм імен всіх, хто загинув від голодної смерті. Їх не називали героями. Їм не ставили пам’ятників чи обелісків.

Нас просто заставляли про це забути. Але пам'ять не можна знищити!

 

Ведучий 1:  А як же так сталося, що на багатій українській землі почався голод?

Наприкінці 20-х років у сільській місцевості почали організовувати колгоспи. Вступаючи до них, господар віддавав для загального користування землю, худобу і птицю.

   

Ведучий 2: З болем і страхом вступали селяни в колгоспи. Тих, хто не хотів іти суворо карали. Їх висилали з рідних місць, називали куркулями, ворогами народу.

Ведучий 1:  Вирвані з корінням, вивезені  до Сибіру, на Урал гинули люди в нужді і злиднях. Мільйони не повернулися в Україну. 

Ведучий 2: осінь 1932 року для селян видалася щедрою. Врожай був не гірший, ніж у попередні роки, а навіть краще. Селяни здали державі запланований податок.

 Ведучий 1:  Та раптом за першим податком оголосили другий, потім третій. Спеціальні продовольчі загони їздили по селах і забирали все до нитки.

  Ведучий 2: Голодні люди збирали колоски пшениці, залишені на полях, щоб прогодувати дітей.

  Ведучий 1:  В Україну для виконання плану хлібозаготівлі було направлено комісію на чолі з Молотовим. Дії комісії були жорстокими: у селах конфісковували все. 

Ведучий 2: Забирали із селянських господарств не тільки зерно, а й худобу, птицю, картоплю, сухарі, буряки, сало, соління, сушки, квасолю та інше.

Засуджували навіть дітей, які підбирали колоски пшениці на вже зібраних полях.

А потім вийшов закон ”Про п’ять колосків» За те що збирали колоски в полі

 дозволялося застосувати  найвищу міру покарання  — розстріл, а як виняток — 10 років ув'язнення

За знайдених п’ять колосків!!!!

  ВІДЕО 1

 

Ведучий 1. Зима-весна 1932-1933 рр. стала найтяжчою. Люди пухли від голоду, вимирали цілі села. Наступила голодна зима. Хліба не стало вже до Нового року. За зиму  в селах з’їли всіх собак, котів, щурів. Переловили ворон і горобців. Щодня на цвинтар десятками вивозили мертвих

 

Ведучий2:Голодуючі сім’ї їли кукурудзяні качани,стебла,просяне лушпиння,стручки акації, сушену солому, трави, гнилі кавуни і буряки, а також якщо пощаститьзнайти м’ясо  дохлих тварин

 

Ведучий 1. А тисячі пудів хліба пріли, гнили на сусідніх з

голодуючими селами залізничних станціях та елеваторах під пильною

охороною міліції та чекали відправки до інших країн в

якості гуманітарної допомоги.
 

Ведучий 2. Села вимирали тихо, благаючи хліба. Виснажені, напівживі жінки

пекли перепічки, замішані на тирсі і жолудях. Та з кожним наступним днем

ставало все скрутніше і голодніше. Пограбовані, зламані голодом і

жорстокістю влади, люди вже не намагалися шукати вихід.

 

Ведучий 1. У слабших, вразливіших натур виникав безконтрольний хворобливий стан. З’являлась моторошна байдужість до мук ближнього. Люди від голоду їли людей,і навіть власних дітей але це було в час затьмарення мозку.. Ледь прийшовши до тями, ці люди у відчаї накладали на себе руки, або назавжди втрачали  розум.
  

Ведучий 2. Радянська влада злочинно замовчувала факт голоду.

Жодної офіційної згадки про цю жахливу трагедію не було зроблено. Офіційно

голоду не було. Навіть такого слова в офіційних документах не вживалося

Те, що відбувалося в Україні в 1933 році, не знайшло жодного відображення в

документах.

 

Ведучий 1.  Але мільйони людей, які загинули від голоду в 1933 році не

можуть безслідно зникнути у часі. 26 держав світу визнали голодомор актом

геноциду проти українського народу. ”Великий голод 1932-1933 років в Україні

забрав життя від 10 до 14 мільйонів невинних людей…”Такою була спільна

заява делегацій 65 держав-членів ООН 7 листопада 2003 року.

 

ВІДЕО 2

 

Ведучий 2. Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно

хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і

тих, хто народився після тих страшних років

                            

Ведучий1. Тож пом’янімо сьогодні  хвилиною мовчання  мільйони українських селян, жертв одного з     найжорстокіших злочинів  проти нашого народу.

 

Метроном

 

Ведучий 2. Моя Страднице-Земле… Майже через сто років, у цивілізованій, квітучій Україні ця історія, на жаль, може повторитися… Знову ті ж самі вороги, тільки тепер уже їхні онуки та правнуки, знову спроби знищити українців як націю… Вони палили цілі пшеничні поля, вони вивозили херсонський хліб, вони морили голодом тисячі людей на окупованих територіях… Не можна стримати сліз, коли на очі трапляються відео з історіями сучасних очевидців…

І ми всі просимо у світу зупиніть цю страшну війну! Наші діти хочуть жити!

 

ПІСНЯ ДІТИ ВІЙНИ

 

Куди ви везете наш хліб, кати?

Тоді не знищили – тепер за це взялися?

Та ви лиш на подібне спромоглися,

Щоб українців зО світу звести…

 

Куди ви везете наш хліб, скажіть?

Чи принесе він вам добро і щастя?

Ні! Ні! Бо через вас маленька Настя

В могилі під Ізюмом вже лежить…

 

Куди ви везете наш хліб, куди?

У кого забираєте останнє?

У дідуся сивенького, що зрання

У Маріуполі - у пошуках води…

 

А скільки ви спалили тих пшениць,

Налитих стиглим і важким колоссям…

Кати! Та чи не сняться й досі

Вам золоті поля, розстріляні з рушниць?

 

А скільки танками спаплюжено хлібів,

Розтоптано ворожими ногами…

Який же нелюд так керує вами?

Яка ж це мати народила тих синів?..

 

Ви думали – ми з голоду помрем?

Не дочекаєтеся! Чуєте, убогі!

Ми українці! В серці - із вогнем!

В душі – із піснею! За нами – Перемога!

 

Ви думали – позбавите нас світла,

Так ми здамося – місто і село…

Та ні! Ми українцями звемося!

Ми – нація найкраща світу!

Ми вистоїмо – що б там не було!

 

Ми не допустимо нових Голодоморів,

Ми не дозволимо чинити геноцид,

Бо захист наш – Дніпро й Карпатські гори,

А оберіг – наш український славний рід!

 

Моя країно! Потерпи ще трішечки, єдина!

Скоро війні страшній уже кінець,

Для тебе сплетемо вінок з колосся і калини

І переможний ми одягнемо вінець!

 

Учитель:   Бере зерно

Ми народилися з зернятком на долоні,

Тож зберегти його -  наша мета в житті,

Щоб жила пам’ять про Голодомори -

Слова народжуються віщі, золоті…

 

Сипить учневі в долоні

(діти по черзі проказують слова, тримаючи долоньку із насипаним зерном та свічечки)

 

Тихо свічечка мерехтить…

На долоні зерничко лежить…

 

На долоні хлібчик, на долоні,

Як пам’ять про загублені долі…

 

На долоні – житні зернята,

Як пам’ять про загиблого тата…

 

На долоні – зерна майбутніх хлібів,

Як пам’ять про полеглих захисників…

 

Жменька зерна – жменька тепла…

Жменька зерна – жменька добра…

 

Жменька зерна – жменька свята…

Жменька зерна – жменька життя…

 

Хай проростає із цього зерна

Нація наша – нова, осяйна…

 

Ми живемо, щоб пам’ятати…

Боротися… Вірити… Перемагати…

 

На долоні – зерна – укупці, єдині,

Наче народ у моїй Україні…

 

А свічечка все так і мерехтить…

А на долоні зерничко лежить…

 

(Бере кошик з булками)

Ви відчуваєте, як пахне в класі хліб…

Які приємні й неповторні аромати…

Вертається людина з тисячі доріг,

Щоб рідній ниві шану за той хліб віддати…

А вирушає в далечінь із дому –

Окраєць хліба захова до серця,

І поцілує, й посмакує після втоми –

І знову у душі земля рідна озветься…

 

(діти роздають булочки)

 

Ведучий 1. Доки ми пам’ятатимемо гіркі миті української історії, доки переказуватимемо своїм дітям та онукам правдиві історії з життя українців, доти і називатимемося народом, бо таких страшних утисків і страждань не зазнала жодна нація світу!

 

Ведучий 2. Погодьтеся, Господь уберіг усе-таки українців, дав їм шанс вижити, продовжити свій рід, щоб ми із вами зараз насолоджувалися оцими запашними булочками, а не їли, як тоді, лободу й жолуді…

Тому не цінувати хліб – для нас великий гріх!

Доведімо ж, що ми можемо бути вдячними нащадками-українцями!

 

Роки так швидко плинуть, пролітають,

Ніхто не в силах їх призупинить.

На жаль, багато люди забувають,

Хоча й свіча минулого горить...

 

Та є у світі речі, що мандрують,

Крізь місяці, століття та віки

І спомин про минуле нам дарують,

Про ті тяжкі, страшні для нас часи…

 

Історія – це пам'ять, це повага,

А хліб святий – основа із основ,

А Батьківщина - сила і відвага,

Це наша Віра, це Надія, це Любов…

 

 

Я вдячна хлібові за ниточку життя,

За те, що нас тримає на цім світі,

А ті часи не підуть в забуття,

Бо ми – Вкраїни вдячні діти!

 

Я вдячний хлібові за те, що маю все,

За те, що сили є і є наснага жити,

За те, що слово, праведне й святе,

Я можу вдячно для людей творити!

 

Я вдячна хлібові із маминої печі,

Бо дух святий у ньому мого роду,

У ньому – правда, що тримає плечі

Великого і сильного народу!

 

Я вдячний хлібові за велич і красу,

І за добробут, до життя натхнення,

Я вдячний хлібові, я вічно пронесу

Це щире батьківське благословення!

 

Усі разом:

Щоб хліб святий народом вдячно шанувався,

А в пам’яті людській Голодомор не забувався!

 

ПІСНЯ СВІЧА

 

Ведучий 1: В четверту суботу листопада, кожного року  вся країна вшановує пам’ять  жертв Голодомору. В цей день ми засвітимо свічки і поставимо їх на підвіконня так, щоб їх було видно знадвору. Ці вогники символізуватимуть нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів.

Ведучий 2: Цих вогників має бути якнайбільше Ці вогники символізують нашу скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів наших українців. . Вони потрібні для кожного з нас Вони зігріють душі загиблих. 

 

Ведучий 1: Це - знак  нашої пам’яті.

Ведучий 2: Це – символ очищення задля нашого майбутнього.

 

Всі разом: Ми живемо. Живе наш народ. Так буде завжди