Анкета "Визначення інтенсивності протікання вікової підліткової кризи"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Анкета на визначення інтенсивності протікання підліткової кризи

 

 

 

 

 

 

 

Автор: Шаш Анна Романівна,

практичний психолог

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність дослідження та інтерес до проблеми вікових криз дитини та дорослого обумовлюється тим, що психічний розвиток людини відбувається нерівномірно. У ньому спостерігаються періоди відносно повільних, поступових змін, коли людина протягом довгого часу зберігає одні і ті ж основні риси, і періоди набагато різкіших, стрибкоподібних змін, пов’язаних з відмиранням, зникненням старих і появою нових психічних рис. Ці стрибкоподібні переходи називають кризами розвитку.

Вікові кризи розвитку – специфічно-умовна індексація-денотація перехідних фаз-етапів вікової еволюції, що розглядається в концепціях Л. Виготського, Е. Еріксона, З. Фрейда, А. Леонтєва, Д. Ельконіна [70].

Криза розвитку означає початок переходу від одного етапу психічного розвитку до іншого. Вона виникає на стику двох вікових періодів і означає завершення попереднього вікового періоду і початок наступного. Джерелом виникнення кризи виступає суперечність між зростаючими фізичними і психічними можливостями людини і формами її взаємин, що раніше склалися, з навколишніми людьми і видами (способами) діяльності.

У вітчизняній психології термін “вікова криза” був введений  Л.С. Виготським [34].

На думку Л.С. Виготського, криза або критичний період – це час кількісних позитивних змін, результат яких – перехід особистості на нову, більш високу ступінь розвитку [34]. Згідно з Л.С. Виготським, вікова криза обумовлена виникненням основних новоутворень, які передують стабільному періоду і призводять до руйнування однієї ситуації розвитку і виникнення іншої, адекватної новому психологічному образу людини. Механізм зміни соціальних ситуацій складає психологічний зміст вікової кризи [34].

Л.С. Виготський увів поділ критичного віку на передкритичну, власне критичну і посткритичну фази [34].

Передкритичну фазу можна назвати етапом емансипації: в попередній стабільний період людина була повністю занурена у поточну ситуацію, зараз ця ситуація здається їй поки ще привабливою, але вже як одна з багатьох. 

Далі наступає власне критична фаза, яка в свою чергу складається з трьох етапів. 

На першому етапі відбувається спроба реалізувати найбільш загальні уявлення про ідеальну форму в реальних життєвих ситуаціях. Відкривши нове, інше, те, чого нема, людина відразу ж намагається “потрапити” в цей інший вимір. Специфіка цього етапу пов’язана з особливостями самої ідеальної форми, з тим, що ідеальна форма існує в культурі не відособлено, не сама по собі, а в різноманітних втіленнях. 

Далі наступає етап конфлікту – необхідна умова нормального розвитку в кризі, що дозволяє людині і її оточуючим гранично оголити власні позиції. Позитивний сенс цього етапу полягає в тому, що для людини відкривається неможливість прямого втілення ідеальної форми в реальне життя. До конфлікту єдиною перешкодою для матеріалізації ідеальної форми залишалися зовнішні обмеження – старі форми життя і взаємозв’язків. Конфлікт породжує умови для диференціації цих обмежень. За допомогою конфлікту виявляється, що частина із них дійсно була пов’язана із втрачаючими свою активність табу (і вони потім прибираються), але якась частина пов’язана і з власною недостатністю (невмінням, відсутністю здібностей). В конфлікті з ясністю оголюються і емоційно переживаються перешкоди до реалізації ідеальної форми. Зовнішні перешкоди потім зникають, але залишаються внутрішні, пов’язані з недостатністю власних здібностей. Саме в цей момент і виникає мотивація нової діяльності, створюються умови для подолання кризи. Саме у фазі конфлікта відбувається виявлення людиною нового “життєвого значення”.

Перш ніж критична фаза завершиться, повинен відбутися третій етап – рефлексія власних здібностей, повинне виникнути новоутворення кризи. Тут ми розглядаємо рефлексію як етап кризи, котрий представляє собою інтеріоризацію конфлікта між очікуваним і реальним.

Криза завершується посткритичною фазою, котра являє собою утворення нової ситуації розвитку. В цій фазі завершується перехід “реальне – ідеальне” і ”своє – інше”, приймаються нові форми культурної трансляції ідеальної форми (нова провідна діяльність), відбувається пошук нового значущого іншого. Реалізується нова форма – ідеальна, а не ідеалізована, повноцінна, а не формальна.

Основними характеристиками критичних періодів, по Л.С. Виготському, можна назвати:

•    наявність коротких змін в короткі проміжки часу;
•    нечіткість меж кризи, тобто труднощі у визначенні моментів її початку і закінчення;
•    конфлікти з оточуючими;
•    наявність руйнації в розвитку; тобто на перший план виносяться процеси відмирання і згортання, розпаду того, що утворилось на попередній стадії [34].

Таким чином, проблема вікових криз підводить нас до питання про їх роль в житті людини, розвитку і формуванні її особистості. І якщо теоретичний аспект проблеми вікових криз більш-менш вивчений, то практичний аспект має дуже багато «білих плям». Однією з них є те, що не було створено психодіагностичного інструментарію для визначення кількісного виміру явища вікових криз, що не дозволяє быльш грунтовно і точно визначити проблемні питання цыєї теми: межі, інтенсивніст протікання, фактори тощо.

Опираючись на теоретико-методологічну основу вивчення проблеми , яку складають концептуальні положення вітчизняних та зарубіжних дослідників (Л. Виготського, А. Леонтьєва, Л. Божович, Т. Титаренко, Е. Еріксона, Д. Левінсона, Г. Крайга, С. Грофа та ін.) щодо суті та значення вікових криз в розвитку особистості, нами протягом двох років були створеніі апробовані дві анкети на визначення інтенсивності протікання вікових криз: для підліткового віку та дорослості.

Відомо, що життя дорослої людини неминуче без криз, які характеризуються своєю різноманітністю і складністю. Т.М. Титаренко розрізняє нормальну або нормативну, тобто вікову кризу, яка пов’язана із завершенням певного етапу психічного розвитку і переходом до нового вікового періоду, і анормальну, або ненормативну, кризу, що виникає в складних умовах життя і вимагає від людини дій, які перевершують її можливості, а в деяких випадках такі кризи змінюють долю людини [14].

Т.М. Титаренко виділяє три ступені кризи: поверхову, середньої ваги і глибинну [57].

Поверхова криза проявляється у зростанні неспокою, тривоги, роздратування, нестриманості, незадоволеності собою, своїми діями, планами, стосунками з оточуючими. Відчувається розгубленість, напруженість, очікування нещасливого розвитку подій. Виникає байдужість до всього, що хвилювало, втрачаються колись стійкі інтереси, звужується їх спектр. Апатія безпосередньо впливає на зниження працездатності.

Криза середньої ваги виявляється у відчутті безсилля перед тим, що відбувається. Все падає з рук, втрачається можливість контролювати події. Всі навколо лише дратують, особливо найближчі, котрі повинні терпіти спалахи гніву та каяття. Діяльність, яка завжди була легкою, звичайною, потребує значних зусиль. Людина втомлюється, стає сумною, песимістично сприймає світ. У неї порушуються сон, апетит. Залежно від індивідуальних особливостей можуть виникнути агресивні реакції. Всі ці симптоми утруднюють контакти, звужують коло спілкування, сприяють зростанню відчуженості. Власне майбутнє викликає дедалі серйозніші побоювання, людина не знає як жити далі.

Глибинна криза супроводжується почуттям безнадійності, розчарування в собі та інших. Гостро переживається власна неповноцінність, нікчемність, непотрібність. Людина впадає у стан відчаю, який змінюється апатією чи почуттям ворожості. Поведінка втрачає гнучкість, стає ригідною. Людина вже неспроможна спонтанно виявляти свої почуття, бути безпосередньою та креативною. Вона заглиблюється в себе, ізолюється від рідних і знайомих. Усе, що її оточує, здається нереальним, несправжнім. Сенс існування втрачається.

Данітеоретичні аспекти стали основою для поділу отриманих даних при використанні анкети.

Л.С. Виготський, слідом за Ельзою Келер, описав сім симптомів кризи у дітей:

1. Негативізм. Це негативна реакція, пов'язана зі ставленням однієї людини до іншої. Дитина відмовляється взагалі підкорятися певним вимогам дорослих.

2. Впертість. Це реакція на своє власне рішення. Наполягання на своїй вимозі, на своєму рішенні. Її не слід плутати з наполегливістю. 

3. Строптивість. Дуже близька до негативізму і впертості, але має специфічні особливості. Вона є безосібною. Це протест проти порядків, які існують вдома.

4. Свавілля. Прагнення до емансипації від дорослого. Дитина сама хоче щось робити, прагне до самостійності. Правда, її можливості ще не дозволяють цього робити. 

5. Знецінювання дорослих. Дитина може близьким їй людям (бабусі, мамі) сказати “Ти дурна”, “Ти свиня” тощо. 

6. Протест — бунт. Постійні сварки з батьками, ситуація “війни” з оточуючими, конфлікти з ними. 

7. Деспотизм. Дитина проявляє деспотичну владу по відношенню до всього оточуючого, відшуковуючи для цього найрізноманітніші способи.

Дані теретичні аспекти лягли в основу анкети для підліткової кризи.

У своєму психічному розвитку доросла людина переживає п‘ять вікових криз: кризу чверті життя (характеризується зіткненням з реаліями життя), кризу 30 років (визначається корекцією планів), кризу середини життя (полягає в остаточному переосмисленні планів), кризу виходу на пенсію (характеризується пристосуванням до статусу пенсіонера), та кризу 60 років (характеризується підведенням підсумків та прийняттям кінцевості свого життя) [14; 31].

Теоретичний аналіз вище зазначених вікових криз ліг в основу анкети для дорослих.

Таким чином, нами були створені психодіагностичні інструменти, які дозволяють визначати вікові кризи, що розширює простір у їх дослідженні.

 

 

 

 

 

Анкета на виявлення  інтенсивності  протікання  кризи у підлітковому віці

Інструкція: оцініть, наскільки часто у Вашому житті зустрічаються наступні ситуації, де:

  1 - практично ніколи; 

  2 - дуже рідко;

  3 - іноді;

  4 - дуже часто;

  5 -  практично завжди.

 1. Я роблю навпаки все те, про що мені говорять або просять батьки, викладачі.

2. Буває так, що я наполягаю на чомусь, навіть якщо це вже мені не потрібно і не важливо.

3. У мене з батьками бувають сварки та конфлікти.

4. Батьки і близькі занадто прискіпливі до мене у вихованні, адже я вже дорослий (а) і знаю, що погано, а що добре.

5. Буває, що я думаю (або кажу друзям) нецензурні слова або неприємні слова в адресу батьків, викладачів та інших дорослих.

6. Я боюся бути неприйнятим (ою) в яку-небудь привабливу для мене групу або компанію.

7. Я не розумію, чому батьки та інші дорослі вважають мене дитиною, адже я вже дорослий (а) і можу все робити сам (а).

8. Мені не подобається, коли без мого дозволу батьки входять в мою кімнату, беруть речі і т. п.

 

Обробка отриманих результатів: підрахуйте загальну кількість балів по всім питанням.

Аналіз отриманих даних:

8-16 балів – відповідає поверховому протіканні вікової кризи. Поверхова криза проявляється у зростанні неспокою, тривоги, роздратування, нестриманості, незадоволеності собою, своїми діями, планами, стосунками з оточуючими. Відчувається розгубленість, напруженість, очікування нещасливого розвитку подій. Виникає байдужість до всього, що хвилювало, втрачаються колись стійкі інтереси, звужується їх спектр. Апатія безпосередньо впливає на зниження працездатності.

17-31 балів – відповідає кризі середньої ваги. Криза середньої ваги виявляється у відчутті безсилля перед тим, що відбувається. Все падає з рук, втрачається можливість контролювати події. Всі навколо лише дратують, особливо найближчі, котрі повинні терпіти спалахи гніву та каяття. Діяльність, яка завжди була легкою, звичайною, потребує значних зусиль. Людина втомлюється, стає сумною, песимістично сприймає світ. У неї порушуються сон, апетит. Залежно від індивідуальних особливостей можуть виникнути агресивні реакції. Всі ці симптоми утруднюють контакти, звужують коло спілкування, сприяють зростанню відчуженості. Власне майбутнє викликає дедалі серйозніші побоювання, людина не знає як жити далі.

32-40 балів – відповідає глибинній кризі. Глибинна криза супроводжується почуттям безнадійності, розчарування в собі та інших. Гостро переживається власна неповноцінність, нікчемність, непотрібність. Людина впадає у стан відчаю, який змінюється апатією чи почуттям ворожості. Поведінка втрачає гнучкість, стає ригідною. Людина вже неспроможна спонтанно виявляти свої почуття, бути безпосередньою та креативною. Вона заглиблюється в себе, ізолюється від рідних і знайомих. Усе, що її оточує, здається нереальним, несправжнім. Сенс існування втрачається.

Список використаної літератури:

 

1. Абрамова Г.С. Возрастная психология: Учебник для студентов вузов. – Екатеринбург: Деловая книга, 1999. – 624 с.

2. Александрова М.Д. Проблемы социальной и психологической геронтологии. – Л.: Издательство Ленинградского университета, 1974. – 136 с.

3. Алферова М.О. Личностные особенности переживания кризиса середины жизни // Мир психологии. – 2006. – № 3. – С. 124 - 130.

4. Анцыферова Л.И. Личность в трудных жизненных условиях: переосмысление, преобразование ситуаций и психологическая защита // Психологический журнал. – 1994. – № 1. – С. 3 - 18.

5. Анцыферова Л.И. Поздний период жизни человека: типы старения и возможности поступательного развития личности // Психологический журнал. – 1996. – № 6. – С. 60 - 71.

6. Бондаренко О.Ф. Психологічна допомога особистості. – Харків: Фоліо, 1996. – 237 с.

7. Бороздина Л.В., Молчанова О.Н. Самооценка в возрасте пожилых. Сообщение 1. Содержание самооценки // Вестник Московского университета. Серия 14. Психология. – 1998. - № 4. – С. 29 - 40.

8. Бороздина Л.В., Молчанова О.Н. Самооценка в возрасте пожилых. Сообщение 2. Формальные параметры // Вестник Московского университета. Серия 14. Психология. – 1999. - № 1. – С. 20 - 30.

9. Братусь С.Б. К проблеме развития личности в зрелом возрасте // Вестник Московского университета. – Серия 14. – Психология. – 1980. – № 2. – С. 3 - 13.

10. Варбан Є.О. Стратегії і прийоми психологічного подолання життєвих криз особистості // Практична психологія та соціальна робота. – 1998. – № 8. – С. 7 - 9.

11. Вайзер Г.А. Смысл жизни и “двойной кризис” в жизни человека // Психологический журнал. – 1998. – № 5. – С. 3 - 14.

12. Василюк Ф.Е. Психологический анализ переживания преодоления критических ситуаций: Автореф. дис. … канд. психол. наук. – М., 1981. – 18 с.

13. Василюк Ф.Е. Психология переживания: анализ преодоления критических ситуаций. – М.: Издательство МГУ, 1984. – 200 с.

14. Вікова і педагогічна психологія / Скрипченко О.В., Долинська Л.В. та ін. - К.: Каравела, 2006. – 344 с.

15. Вишневская-Рошковская К. Новая жизнь после шестидесяти. – М.: Прогресс, 1989. – 259 с.

16. Габолаева Ф. Метакатегориальный аспект понятий “зрелость” и  “кризис”// Прикладная психология и психоанализ. – 2003. - № 4. – С. 25 - 33.  

17. Гамезо М.В., Герасимова В.С., Горелова Г.Г., Орлова Л.М. Возрастная психология: личность от молодости до старости: Учебное пособие. – М.: Пед. общество России, Издательский Дом  “Ноосфера”, 1999. – 272 с.

18. Гримак Л.П. Резервы человеческой психики: Введение в психологию активности. – М.: Политиздат, 1987. – 286 с.

19. Гринева О.А. Личностные особенности пожилых людей как фактор адаптации в пострудовой период // Прикладная психология и психоанализ. – 2007. – № 3-4. – С. 70 - 93.

20. Донченко Е.А., Титаренко Т.М. Личность, конфликт, гармония. – К.: Политиздат Украины, 1989. – 175 с.

21. Дубравська  Д.М. Основи психології: Навч. посібник. – Львів: Світ, 2001. – 280 с.

22. Духовный кризис: Когда преобразование личности становится кризисом / Под ред. Станислава и Кристины Гроф / Пер. с англ. Репина А.С. – М.: Независимая Фирма “Клас”, Издательство Трансперсонального института, 2000. – 288 с. – (Библиотека психологии с психотерапии, вып. 78).

23. Зеер Э.Ф., Сыманюк Э.Э. Кризисы профессионального становлення личности // Психологический журнал. – 1997. – № 6. – С. 35 - 44.

24. Испытание кризисисом. Одиссея преодоления / Титаренко Т.М. – К.: Людопринт Украина, 2009. – 280 с.

25. Климов Е.А. Основы психологии: Учебник для вузов. – М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1997. – 295 с. 

26. Климов Е.А. Психология: Учебник для средней школы. – М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1997. – 287 с.

27. Когутяк Н. Становлення автентичності особистості в період життєвої кризи: концептуальна модель // Психологія і суспільство. – 2008. – № 1. – С. 115 - 126.

28. Корнеева Л.Н. Профессиональная психология личности // Психологическое обеспечение профессиональной деятельности / Под ред. Никифорова Г.С. – СПб.: Издательство Санкт-Петербургского университета, 1991. – С. 61 - 83.

29. Крайг Г. Психология развития. –  СПб.: Издательство “Питер”, 2000. – 992 с.: ил. – (Серия “Мастера психологии”).   

30. Краснова О.В., Лидерс А.Г. Социальная психология старения: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. – М.: Академия, 2002. – 288 с.

31. Кулагина И.Ю., Колюцкий В.Н. Возрастная психология: Полный жизненный цикл развития человека. Учебное пособие для студентов учебных заведений. – М.: ТЦ “Сфера”, при участии “Юрайт-Н”, 2001. –  464 с.

32. Логинова Н.А. Развитие личности и ее жизненный путь // Принцип развития в психологии / Под ред. Анциферовой Л.И. М.: Наука, 1978. – С. 156 - 172.

33. Лэнгле А. Person: Экзистенциально-аналитическая теория личности: Сб. статей: Пер. с нем. / Вступ. ст. Кривцовой С.В. – М.: Генезис, 2006. – 159 с.

34. Малкина-Пых И.Г. Возрастные кризисы: Справочник практического психолога. – М.: Изд-во Эксмо, 2005. – 896 с.

35. Малкина-Пых И.Г. Кризисы пожилого возраста. – М.: Издательство Эксмо, 2005. – 368 с. – (Справочник практического психолога).

36. Мелкумян А.С. Геронтология: Учебное пособие. – М.: Социально-технологический институт Московский государственный университет сервиса, 2002. – 214 с.

37. Методологічні і теоретичні проблеми психології: Хрестоматія / Упоряд. – Карпенко З.С., Гоян І.М. – Івано-Франківськ: Плай, 2000. – 128 с.

38. Нартова-Бочавер С.К. “Coping behaviour” в системе понятий психологии личности // Психологический журнал. – 1997. – № 5. – С. 20 - 30.

39. Овчинникова Ю.Г. К проблеме кризиса идентичности // Вестник МГУ. Серия 14. Психология. – 2000. – № 2. – С. 84 - 89.

40. Овчинникова Ю.Г. О конструктивной роли кризиса личностной идентичности в развитии личности // Мир психологии. – 2004. – № 2. – С. 124 - 132.

41. Овчинникова Ю.Г. О путях разрешения кризиса личностной идентичности // Вестник МГУ. Серия 14. Психология. – 2003. – № 4. – С. 37 - 45.

42. Пиняева С.Е., Андреев Н.В. Личностное и профессиональное развитие в период зрелости // Вопросы психологии. – 1998. – № 2. – С. 3 - 10.

43. Поливанова К.Н. Психологический анализ кризисов возрастного развития // Вопросы психологии. – 1994. – № 4. – С. 61 - 69.

44. Порсева Х.О. Психічні особливості ціннісних орієнтацій людей поважного віку // Педагогіка і психологія. – 2003. – № 3 - 4. – С. 131 - 141.

45. Психология. Учебник / Под ред. Крылова А.А. – М.: “ПРОСПЕКТ”, 1998. – 584 с.

46. Психология возрастных кризисов: Хрестоматия  / Сост. Сельченок К.В. – Мн.: Харвест, 2003. – 560 с.

47. Райгородский Д.Я. Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебное пособие. – Самара: Издательский Дом “БАХРАХ-М”, 2002. – 672 с.

48. Ратушный И.А. Технология норративного тренинга для людей преклонного возраста // Журнал практикующего психолога. – 2004. - № 10. – С. 161 - 169.

49. Савчин М.В. Духовний потенціал людини. – Івано-Франківськ: Плай, 2001. – 203 с.

50. Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2005. – 360 с. (Альма-матер). 

51. Семичов С.Б. Теория кризисов и психопрофилактика // Труды Ленинградского научно-исследовательского психоневрологического института им. В.М. Бехтерева. – Т.63. Неврозы и пограничные состояния. – Л., 1978. – С. 112 - 115.

52. Ситниченко Л. Першоджерела комунікативної філософії. – К.: Либідь, 1996. – 176 с.

53. Солодилова О.П. Шпаргалка по возрастной психологии: Учебное пособие. – М.: ТК Велби, 2005. – 56 с.

54. Сорокоумова Е.А. Возрастная психология. Кратний курс. – СПб.: Питер, 2007. – 208 с.: ил. –  (Серия “Краткий курс”).

55. Терлецька Л. Вікова карта // Психолог. – 2002. – № 5. – С. 11 - 12.

56. Титаренко Т. Рання молодість: проблеми смислоутворення, подальше професійне й життєве самовизначення // Основи практичної психології / Панок В., Титаренко Т. та ін.: Підручник. – К.: Либідь, 1999. – С. 447 - 454.

57. Титаренко Т. Життєві кризи особистості // Основи практичної психології / Панок В., Титаренко Т. та ін.: Підручник. – К.: Либідь, 1999. – С. 155 - 168.

58. Титаренко Т.М. Життєвий світ особистості у межах і поза межами буденності. – К.: Либідь, 2003. – 376 с.

59. Фолкэн Чак Т. Психология – это просто. / Пер. с англ. Р. Муртазина. – М.: ФАИР-Пресс, 2000. – 640 с.

60. Хесле В. Кризис индивидуальной и коллективной идентичности // Вопросы философии. – 1994. – № 1. – С. 112 - 123.

61. Холостова Е.И. Социальная работа с пожилыми людьми: Учебное пособие. – М.: Данилов и К°, 2002. – 296 с.

62. Хухлаева О.В. Основы психологического консультирования и психологической коррекции: Учебное пособие для студентов высших педагогичных учебных заведений. – М.: Издательский центр “Академия”, 2001. – 208 с.

63. Хьел Л., Зиглер Д. Теории личности. – СПб: Питер. Ком, 1999. – 608 с.

64. Чайковська В. Потреби літніх людей у медико-соціальній допомозі: проблеми, методологія, визначення // Соціальна політика і соціальна робота. – 1998. – № 3. – С. 53 - 61.

65. Чернишова Т. Кризис молодости в восприятии двадцатилетних // Прикладная психология и психоанализ. – 2004. – № 2. – С. 37 - 55.

66. Чудновский В.Э. О некоторых “болевых точках” становления личности // Психологический журнал. – 2006. – № 3. – С. 5 - 17.

67. Шихи Г. Возрастные кризисы. Ступени личностного роста. – СПб.: Ювента, 1999. –  436 с.

68. Шостром Э., Браммер Л. Терапевтическая психология. Основы консультирования и психотерапии: Пер. с англ. Абабкова В., Гаврилова В. – СПб.: Сова; М.: Эксмо, 2002. – 624 с.

69. Эриксон Э. Детство и общество. – Изд. 2-е, перераб. и дополн. / Пер. с англ. – СПб.: ООО “Речь”, 2000. – 416 с.

70. Юрчук В.В. Современный словарь по психологии. – Мн.: “Современное Слово”, 1998. – 768 с.

71. Яцемирская Р.С., Беленькая И.Г. Социальная геронтология: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. – М.: ВЛАДОС, 1999. – 224 с.