Методично-практичний посібник "Тривожні діти: методичні та практичні рекомендації"

 

 

 

 

 

 

 

ТРИВОЖНІ ДІТИ: МЕТОДИЧНІ ТА

ПРАКТИЧНІ

РЕКОМЕНДАЦІЇ

 

 

Упорядник:

практичний психолог

Шаш Анна Романівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Чернігів, 2013

Зміст

Теоретичний аспект проблеми тривожності

Вступ. Поняття тривожності  . . . .  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

Ознаки тривожності. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .4

Причини тривожності. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4

 

Робота з тривожними дітьми

Методичні рекомендації по роботі з тривожними дітьми .  . . . . . . . . . . . . . . .10

Практичні рекомендації по роботі з тривожними дітьми .  . . . . . . . . . . . . . . . 12

 

Робота з колективом

Тренінг для педагогічного колективу «Тривожна дитина». . . . . . . . . . . . . . . . 36

 

Додатки

Додаток 1. Анкета на визначення тривожності. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .44

Додаток 2. Пам’ятка для педагогів «Правила роботи з тривожними дітьми» 45

 

 

Список використаної літератури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 46

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ПРОБЛЕМИ ТРИВОЖНОСТІ

Вступ. Поняття тривожності

Тривога — емоційний стан, який виникає в ситуаціях невизначе­ності й небезпеки і виявляється в очікуванні несприятливого розвит­ку подій.

Вроджена або сформована схильність дитини легко впадати у стан тривоги свідчить про тривожність як рису характеру.

Дуже часто у людини, а тим паче у дитини, виникають різні реакції на певні ситуації, зокрема переживання або тривожність. Се­ред причин, що викликають дитячу тривожність, на першому місці — неправильне виховання і несприятливі стосунки з батьками, особливо з матір'ю. Відторгнення, неприйняття матір'ю викликає тривогу через неможливість задоволен­ня потреби в любові, ніжності і захисті. У цьому випадку виникає страх: дитина відчуває умовність матеріальної любові («Якщо я зроблю погано, мене не будуть любити»). Незадоволена потреба дитини в любові спонукатиме домагатися її за­доволення будь-якими способами.

Тривожність може бути наслідком і симбіо­тичних стосунків з матір'ю, коли мати відчу­ває себе єдиним цілим з дитиною, намагається відгородити її від труднощів і неприємностей життя. Вона «прив'язує» до себе, оберігаючи від уявних, неіснуючих небезпек. Унаслідок цього дитина хвилюється, коли залишається без мате­рі, легко губиться й боїться. Замість активності та самостійності розвиваються пасивність і за­лежність.

У тих випадках, коли виховання ґрунтується на завищених вимогах, з якими дитина нездатна впоратися або їй це дається важко, тривожність може бути викликана страхом не впоратися, зро­бити не так, як потрібно, нерідко батьки куль­тивують «правильність» поведінки: ставлення до дитини може включати жорсткий контроль, сувору систему норм і правил, відступ від яких спричиняє осуд і покарання. У цих випадках тривожність дитини може породжуватися страхом відступити від норм і правил, установлених дорослими («Якщо я робитиму не так, як сказала мама, вона мене не любитиме», «Якщо зроблю не так, як треба, мене покарають»).

Отже, вирішальну роль у формуванні тривож­ності відіграє оточення, в якому зростає дитина, характер стосунків із близькими, соціальна си­туація її розвитку.

Тривожність можуть викликати і жорсткі рам­ки, що встановлюються авторитарним педагогом, високий темп заняття, який тримає дитину в по­стійному напруженні протягом тривалого часу, що породжує страх не встигнути або зробити щось неправильно.

Дисциплінарні заходи, які застосовує такий педагог, найчастіше зводяться до осуду, окрику, негативних оцінок, покарань.

Непослідовний вихователя викликає тривожність дитини тим, що не дає їй можливості прогнозува­ти власну поведінку. Постійна мінливість вимог вихователя, залежність його поведінки від настрою, емоційна лабільність спричиняють розгубленість у дитини, неможливість вирішити, як їй слід вчинити в тому чи іншому випадку.

Якщо дитина росте в атмосфері побоювань, хвилювань, тривоги батьків, то ці тривоги під­свідомо, мимоволі передаються дітям. Дитина заражається їхнім настроєм і переймає нездорову форму реагування на зовнішній світ.

 

Ознаки тривожності

Тривожність у дітей виявляється в емоційній вразливості, боязні спілкуватися з незначущими людьми, плаксивості, нитті.

Ознаки тривожності:

— підвищена збудливість, напруженість, скутість;

— страх перед усім новим, незнайомим, незвичайним;

— невпевненість у собі, занижена самооцінка;

— очікування неприємностей, невдач, осуду старших;

— старанність, розвинуте почуття відповідальності;

— безініціативність, пасивність, боязкість;

— схильність пам'ятати більше погане, ніж хороше.

 

Анкета на визначення рівня тривожності

1. Дитині важко зосередитися на чомусь.

2. Будь-яке завдання викликає надмірну тривогу.

3. Під час виконання завдання дитина дуже напружена, скута.

4. Часто говорить про можливі неприємності.

5. Спить неспокійно, погано засинає.

6. Дитина ляклива, багато що викликає в неї страх.

7. Неспокійна, легко засмучується.

8. Погано переносить чекання.

9. Не любить братися за нову справу.

10. Не впевнена у собі, своїх силах, боїться труднощів.

 

Висока тривожність — 8—10 балів.

Середня тривожність — 4—7 балів.

Низька тривожність — 1—3 бали.

 

Причини тривожності

Причини тривожності:

— конституціональна особливість нервової системи (меланхолій­ний темперамент);

— компонент невротичного стану, що виявляється як страх окре­мих людей, ситуацій, які спровокували психоемоційну травму дити­ни, наприклад, страх перед людиною у білому одязі (нагадує білий халат лікаря), страх залишитися на самоті як вияв емоційного диском форту, коли дитину покидала мама чи хтось із близьких людей;

— наслідок інфекційної інтоксикації, виникає на фоні загального нервово-психічного виснаження;

— результат залякування дорослими з метою домогтися послуху («Не слухатимешся, забере Бабай, Змій Горинич, міліціонер...»);

— побічний продукт багатої емоційної уяви дитини;

— природний страх перед новим, незвичайним, вияв інстинкту самозбереження (страху грози, темряви);

— результат гіперсоціалізованого виховання з надмірною кількістю заборон, правил, оцінок, вимог, поєднується з комплексом провини за свою неспроможність відповідати жорстким соціальним стандартам;

— один із симптомів аутизму.

Вихователю, також необхідно знати ситуації, які можуть викликати дитячу тривож­ність, насамперед ситуацію неприйняття одно­літків. Дитина вважає: у тому, що її не люблять, є її вина, вона погана («люблять хороших»). Тому вона прагнутиме заслужити любов за допомогою позитивних результатів, оцінок. Якщо це праг­нення не реалізується, то тривожність дитини наростає.

Наступна ситуація — суперництво, конку­ренція. Особливо сильну тривожність вона буде викликати у дітей, виховання яких відбувається в умовах гіперсоціалізації. У цьому випадку діти,

потрапляючи в атмосферу суперництва, намага­тимуться стати першими, за будь-яку ціну до­сягти найвищих результатів.

Ще одна ситуація — підвищена відповідаль­ність. Тривога може бути зумовлена страхом не виправдати сподівань, очікувань дорослого, бути відторгнутою ним.

У таких ситуаціях тривожним дітям, як пра­вило, притаманна неадекватна реакція. Якщо дитина передбачає, очікує або переживає схожу ситуацію, яка викликає тривогу, то стереотип поведінки, шаблон дозволяють уникнути тривоги або максимально її знизити. До таких шаблонів належить систематичне ухиляння від участі в тих видах діяльності, які викликають занепокоєння, мовчання дитини замість відповідей на запитан­ня незнайомих дорослих або тих, до кого дитина ставиться негативно. Загалом тривожність є про­явом проблем особистості, а також невисокої самооцінки.

Для кожного вікового періоду існують певні сфери, об'єкти дійсності, які викликають підвищену тривогу незалежно від наявності реальної загрози. Ці «вікові тривожності» є наслідком найважливіших соціальних потреб. У дітей ран­нього віку тривожність породжується розлукою з матір'ю. У віці 6—7 років головну роль віді­грає адаптація до школи, у молодшому підліт­ковому — спілкування з дорослими (батьками та вчителями), в ранній юності — ставлення до майбутнього і проблеми, пов'язані зі стосун­ками з хлопцями чи дівчатами.

Тривожні діти вкрай чутливі.

Вони гостро реагують на невдачі, схильні відмовлятися від діяльності, в якій відчувають труднощі.

Самооцінка у них нерідко занижена, оскільки батьки ставлять перед ними понадсильні завдання. У випадку невдачі їх, як правило, карають, принижують («Нічого ти робити не вмієш! Нічого в тебе не виходить!»).

Поведінка таких дітей на уроках і після них сильно відрізняється. Поза уроками це жваві, товариські та безпосередні діти, на заняттях вони скуті й напружені, відповідають на запитання вчителя тихим і глухим голосом, можуть навіть почати заїкатися. Мова їх може бути як дуже швидкою, квапливою, так і повільною, усклад­неною. Як правило, виникає тривале порушення: дитина смикає одяг, перебирає щось у руках, відчувається психологічний дискомфорт.

Тривожні діти схильні до шкідливих звичок невротичного характеру (гризуть нігті, смокчуть пальці, висмикують волосся, займаються она­нізмом). Маніпуляція з власним тілом знижує у них емоційне напруження, заспокоює.

У тривожних дітей серйозний, стриманий вираз обличчя, опущені очі, на стільці сидять акуратно, намагаються не робити зайвих ру­хів, не галасувати, вважають за краще не при­вертати до себе уваги. Таких дітей називають скромними, сором'язливими. Батьки однолітків зазвичай ставлять їх за приклад своїм шибени­кам: «Дивись, як добре поводиться Сашко. Він не заважає на уроках. Він слухається, не кри­чить». І, на диво, весь цей перелік чеснот буває правдою — такі учні поводяться «правильно».

Діти з сильною нервовою системою можуть довго працювати або гратися, у них, як правило, високий емоційний тонус, стійка в межах вікових можливостей увага, хороша здатність орієнту­ватися в незвичній ситуації. Вони порівняно швидко перемикаються на новий вид діяльності, у них високий темп і інтенсивність роботи. Діти зі слабкою нервовою системою мляві, повільні у всіх діях, неохоче включаються в роботу, довго перемикаються і відновлюються. Працюють по­вільно, зате дуже швидко відволікаються. Темп і інтенсивність діяльності — низькі. Н. Левітов прямо вказує, що тривожний стан — показник слабкості нервової системи, хаотичності нерво­вих процесів. Дослідник пише, що тривога у ді­тей може породжуватися відкладеним підкріп­ленням. Коли дитині обіцяють щось приємне, наприклад, подарунок, і відкладають виконання обіцянки, то це зазвичай спричиняє очікування, хвилювання, чи вона отримає обіцяне. Тривога виникає частіше при відкладанні чогось при­ємного, значного. Чекання неприємного може супроводжуватися не так тривогою, як надією на те, що все ж неприємностей не буде. К. Хорні відзначає, що виникнення і закріплення три­вожності пов'язане з незадоволенням провідних вікових потреб дитини, які набувають гіпертрофованого характеру.

Автори книжки «Емоційна стійкість школяра» Б. Кочубей і О. Новікова вважають, що тривожність розвивається внаслідок наявності у дитини внутрішнього конфлікту, який може бути викликаний:

1. Суперечливими вимогами батьків або ви­хователів дитячого садка. Наприклад, батьки не пускають дитину в школу, а вчитель ставить «двійку» в журнал і докоряє за пропуск уроку в присутності інших дітей.

2. Неадекватними вимогами (найчастіше за­вищеними). Наприклад, батьки неодноразово повторюють дитині, що вона неодмінно має бути найкращою.

3. Негативними вимогами, які принижують дитину, ставлять її в залежне становище. Наприклад, вихователь або вчитель говорять: «Якщо ти розповіси, хто погано поводився, коли мене не було, я не повідомлю маму, що ти побився».

Фахівці вважають, що в дошкільному і мо­лодшому шкільному віці тривожніші хлопчики, а після 12 років — дівчатка. При цьому дівчатка більше переймаються через взаємини з іншими людьми, а хлопчиків значною мірою турбують насильство і покарання.

Природно, що підростаючи, дитина звільня­ється від якихось тривог. З віком страхи зміню­ються не тільки кількісно, а й якісно. На місце конкретних страхів приходять соціально обумов­лені: страх самотності, покарання; у підлітковому віці вони пов'язані зі стосунками. Профілактика полягає у тому, щоб розширити функціональні та операційні можливості дитини, сформувати необхідні знання, вміння, навички, які б спо­нукали до підвищення ефективності діяльності, повернули віру в успіх.

На формування стійкої тривожності впливає хронічна травматизація та фатальний збіг обставин, коли випадково чи по черзі дитина пере­живає психічне потрясіння, що перевищує межу її адаптаційних можливостей. Цілком можливе формування неврозу, страху, деформування рис характеру. Роботу слід починати одразу, тільки-но зауважите ненормальність у поведінці дити­ни. Спочатку потрібно дізнатися, що сталося. Не треба боятися «оживити» страхи, повертаю­чись до них у розмові чи малюнках. Краще, щоб страх став усвідомленим, аби з ним можна було працювати, аніж би він «гніздився» десь у підсві­домості, очікуючи нагоди вирватися. Що молод­ша дитина, то легше їй допомогти. Адже можна дати змогу «втекти», «покарати» кривдника, пояс­нити, показати, що до чого, відволікти, включити в гру, продемонструвати на власному прикладі чи на прикладі казкового героя, вселити впевне­ність і приділити увагу. У жодному разі не можна карати за страх чи тривогу. Потрібно навчитися відрізняти істинні страхи від надуманих. Є діти, які люблять фантазувати, уявляти страшні речі. Така поведінка властива демонстративним ді­тям. Фантазії спонукають звернути на себе увагу, а страхи допомагають виділитися. Гірше з тими дітьми, яким страхи ввижаються систематично і нав'язливо. Вони пригнічують настрій, паралі­зують поведінку. Дитині може бути важко роз­повісти про свої страхи, тому варто скористатися прийомом малювання. За кілька сеансів малю­вання запропонуйте трансформувати малюнок так, щоб дитина спочатку на папері впоралася з тим, що її гнітить.

Причинами тривожності можуть бути: неуважність батьків, напружені емоційні обставини вдома, суперечливі вимоги дорослих, а також дитячі страхи. Зрозуміло, що пасивна життєва позиція не сприяє розвитку та самореалізації: тривожні діти почуваються безпорад­ними, бояться братися за нові види діяльності, мають незначний досвід спілкування порівняно з однолітками. Як наслідок — рівень самооцінки знижується.

Для тривожних дітей характерні також і со­матичні проблеми: біль у животі, головний біль, запаморочення, спазми в горлі, ускладнене, по­верхневе дихання. Під час проявів тривожності вони часто відчувають сухість у роті, спазм у гор­лі, слабкість у ногах, прискорене серцебиття.

 

Ситуація 1

Марат відвідував підготовчу групу, але щоранку плакав, розлучаючись із матусею. Крім цього, він відмовлявся брати участь у процесі занять, навіть від прогулянки: боявся, що мати повернеться, не знайде його та хвилюватиметься. Для того щоб допомогти хлопчикові подолати дискомфорт, його приводили до дитячого садочка тато та бабуся, дозволили приносити у групу улюблені іграшки, батьки забирали його додому раніше ніж решту дітей.

 

Запитання

— Чи можна таку поведінку дитини Назвати капризами?

— Чи варто приділяти значну увагу таким витівкам дитини?

Коментар психолога

У дитячому садочку діти часто відчувають острах розставання з батьками. Необхідно пам'ятати, що у віці двох-трьох років цей острах є припустимим і зрозумілим. Якщо ж дитина і в підготовчій групі постійно плаче під час розставання з батьками, не зводить очей із вікна, очікуючи на появу батьків, на це варто звернути особливу увагу.

Якщо впродовж чотирьох тижнів дитина залишається при­гніченою і сумною, плаче під час розставання, відмовляється йти до дитячого садочка, боїться спати та залишатися на самоті, про­кидається вночі від кошмарів, скаржиться на головний біль, біль у животі та інші фізіологічні розлади, то можна припустити, що її дитини справді спостерігається острах розставання і вона потре­бує допомоги спеціаліста.

 

Ситуація 2

Тато Артура скаржиться: «Мій син нібито не в собі. Його одноліток Сашко вже добре грає в шахи. Артур же ледь навчився ходити пішаком і конем. Його сестра годинами грає на піаніно, вже тричі виступала на концерті в школі. Артур ледве спробував навчатися музики і відразу ж катего­рично відмовився від занять. І взагалі, його важко зацікавити чимось серйозним, а ось бавитися з конструктором він гото­вий годинами.

Крім цього, він ще й боязкий, як дівчисько. Що б не тра­пилося — ховається за матусину спину. Він навіть не може відверто сказати, чого йому хочеться та якої допомоги потребує. Мій син гірший за всіх...»

 

Запитання

— Чи обґрунтовані претензії батька?

— Як знайти ключі до таких дітей, щоб краще підготувати їх до життя?

Коментар психолога

Як правило, тривожні діти не повідомляють про свої проблеми відверто, а іноді навіть приховують їх. Звісно, усім дорослим відомо, що не можна порівнювати дітей одне з одним. Особливо тоді, коли йдеться про таких дітей, як Артур: прийом порівняння з рештою дітей є категорично неприпустимим стосовно тривожних дітей.

Крім цього, під час виховання таких дітей бажано уникати будь-яких змагань і видів діяльності, умовами яких є порівняння досягнень одних дітей із досягненнями інших.

У ситуації з тривожною дитиною краще порівняти досягнення дитини з її ж результатами, які було отримано, наприклад, тиж­день тому. Навіть якщо дитина зовсім не впорається із завданням, у жодному разі не можна говорити, що вона виконала його гірше за решту дітей.

У наведеній ситуації з Артуром вимоги до хлопчика завищені й не звертається увага на конструктивні здібності дитини.

 

Ситуація З

На перший погляд, Ліля — тиха дівчинка, урівноважена та спокійна. У групі її присутність можна не помітити: на заняттях вона мовчазна, відповідає тільки тоді, коли до неї звертається вихователь, іноді мовчить навіть у відповідь на запитання педагога. Вона ніколи не розповідає, чого їй хочеться або чого їй бракує. Із дітьми Ліля привітна, але ніко­ли не ініціює спілкування та ігор із ними. Мати дуже задово­лена дитиною, тому що дівчинка виконує будь-яке прохання, грається тихо і не потребує багато уваги.

Згодом вихователь помітив, що дівчинка гризе нігті й обкушує губи.

 

Запитання

— Чи повинна викликати тривогу дорослих тиха, спокійна ди­тина?

— «Зручні» для дорослих діти: це добре чи погано?

Коментар психолога

На жаль, дуже часто дорослі не вбачають жодних проблем в пасивній поведінці дитини, вважаючи її звичайнісіньким тиш­ком, який відзначається гарною поведінкою. Проте це не завжди так: дитина може почуватись нещасною, пригніченою, але не в змозі передати своїх емоцій. Дорослим необхідно бути уважними до «незначних» особливостей у поведінці дитини, які можуть бути ознаками значніших і серйозніших внутрішніх проблем. У наведе­ному випадку йдеться про шкідливі, нав'язливі звички — такі, як ссання пальця, шкрябання шкіри, кусання нігтів і обкушування губ, розгойдування на стільці, онанізм. Усі ці нав'язливі звич­ки є свідченням внутрішнього напруження дитини, вони згодом можуть перетворитися на тривожність. Дорослі повинні допомогти дитині передати (висловити) свої переживання, викликати довіру та прихильність дитини.

 

 

РОБОТА З ТРИВОЖНИМИ ДІТЬМИ

Методичні рекомендації по роботі з тривожними дітьми

Дітей з високою тривожністю потрібно постійно підбадьорювати, заохочувати, висловлювати впевненість в їхньому успіху, можливостях. Щоб подолати скутість, треба допомагати дитині розслаблятися, зніма­ти напруження за допомогою рухливих ігор, музики, спортивних вправ. Допоможе інсценізація етюдів на виявлення сміливості, рішучості, що вимагає від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем. Ігри, які виражають тривожність, неспокій учасників, допомагають емо­ційно відкинути пригніченість і страх, оцінити їх як характеристики ігрових персонажів, а не дитини, і на основі психологічного розототожнення з носієм гнітючих переживань позбутися своїх страхів.

Виховуючи тривожних дітей, не рекомендується також робити щось таке, що передбачає врахування швидкості; не можна під­ганяти та квапити їх; необхідно, як ми вже згадували, уникати змагальних моментів під час повсякденної діяльності та ігор. Включення дитини в будь-яку нову ситуацію повинно відбува­тися поступово, починаючи з поетапного знайомства з людьми, повідомлення правил, умов, звикання до приміщення та ін. Важ­ливо хвалити таких дітей навіть за незначні успіхи, відзначати їх у присутності інших людей — це підвищує самооцінку тривожної дитини. Похвала обов'язково повинна бути щирою, тому що діти гостро реагують на фальш; дитина обов'язково повинна знати, за що її похвалили. ,

Намагайтеся робити дитині якнайменше зауважень. Будьте послідовними у своїх діях, не забороняйте дитині без будь-яких причин те, що дозволяли їй раніше.

Правила роботи з тривожними дітьми

• уникайте змагань і будь-яких видів робіт, які потребують від дитини швидких дій;
• не порівнюйте дитину з іншими;
• да частіше використовуйте тілесний контакт, вправи на ре­лаксацію;
• сприяйте підвищенню самооцінки дитини, частіше хваліть її, але так, щоб вона знала, за що;
• частіше звертайтеся до дитини на ім'я;
• демонструйте зразки упевненої поведінки, будьте прикла­дом дитині у всьому;
• ураховуйте можливості дитини, не вимагайте від неї того, чого вона не може виконати. Якщо дитині щось дається складно — допоможіть їй і підтримайте її, а при досягненні найменшого успіху не забудьте похвалити;
• постійно зміцнюйте у дитини впевненість у собі, у своїх силах і можливостях;
• будьте послідовними у вихованні дитини — не забороняй­те їй без жодних причин того, що ви дозволяли раніше;
• намагайтеся робити дитині якнайменше зауважень;
• уникайте покарань наскільки це можливо;
• не принижуйте дитину, караючи її;
• спілкуючись із дитиною, не підривайте авторитет інших значимих для неї людей — мами, тата, вихователя, друзів. Скажімо, не можна говорити дитині: «Багато ваші вихова­телі розуміють!», «Бабусю ліпше не слухай!» тощо;
• довіряйте дитині, будьте з нею чесним і щирим, приймайте її такою, якою вона є.

 

Як працювати з батьками тривожної дитини

Абсолютно очевидно, що батьки ніколи не праг­нуть того, щоб їхня дитина стала тривожною. Однак іноді дії дорослих сприяють розвитку цієї якос­ті у дітей. Адже якщо батьки висувають дитині завищені вимоги, відповідати яким їй не під силу, то малюк не може зрозуміти, як і чим догодити батькам, марно намагається заслужити їхню прихиль­ність та любов. Тривожність дитини за таких умов лише посилюється.

Слід пояснити батькам тривожної дитини, що вони повинні зробити все, щоб завірити дитину у своїй любові (незалежно від успіхів), в її компе­тентності у якійсь галузі (не буває зовсім нездібних дітей). Вони повинні щоденно відмічати успіхи ди­тини, повідомляючи про них у присутності інших членів сім'ї. Необхідно відмовитися від слів, які принижують гідність дитини.

Не треба вимагати від дитини вибачень за той чи той вчинок, ліпше нехай пояснить, чому вона це зробила. Корисно зменшити кількість зауважень. Батькам варто порадити протягом лише одного дня записати всі зауваження, висловлені дитині, а ввечері їх перечитати. Для них стане очевидним, що більшість зауважень можна було не робити: вони або не принесли користі, або лише зашкодили їм та їхній дитині.

У жодному разі не можна допускати сімейних протиріч у питаннях виховання дитини. Батькам потрібно бути послідовними у заохоченнях і пока­раннях дитини.

Слід пам'ятати, що тривогу дитини можуть ви­кликати будь-які різкі зміни у її житті: переїзди зміна вихователів, навіть перестановка меблів.

Не можна погрожувати дитині: «Замовкни, бо рот заклею!», «Не плач, бо залишу тебе у садку!». Дитина і без того боїться усього на світі. Необхід­но пояснити батькам, що з дитиною слід більше розмовляти, допомагати їй виражати свої думки  і почуття словами. Саме такі розмови та обгово­рення почуттів дитини є хорошим профілактичним засобом і можуть запобігти екстремальній си­туації.

Ласкаві дотики батьків (тактильний контакт допоможуть тривожній дитині зняти м'язове напруження, набути почуття впевненості і довіри до світу, а це дасть змогу значно знизити її тривожність.

 

Як гратися з тривожними дітьми

На початкових етапах роботи з тривожною ди­тиною треба керуватися такими правилами:

• включення дитини у будь-яку нову гру має відбуватися поетапно. Нехай вона спочат­ку ознайомиться з правилами гри, подивиться, як у неї грають інші діти, і лише по­тім, коли сама захоче, стане її учасником;
• необхідно уникати змагальних моментів та ігор, у яких враховується швидкість ви­конання завдання, наприклад, таких, як «Хто швидше?»;
• якщо ви вводите нову гру, то ліпше про­водити її на матеріалі, вже знайомому тривожній дитині, щоб вона не відчувала небезпеки від зустрічі з чимось невідо­мим. Можна використовувати знайомі ма­люнки, картки, частину інструкції або правил із гри, в яку дитина вже грала ба­гато разів;
• у колективні ігри три ножну дитину мож­на запрошувати, якщо вона почувається достатньо комфортно, а спілкування з ін­шими дітьми не викликає у неї особливих труднощів;
• ігри із заплющеними очима рекомен­дується проводити лише після тривалої роботи з дитиною, коли вона сама вирі­шить, що може виконувати цю умову;
• працюючи з тривожними дітьми, треба пам'ятати, що стан тривоги, як правило, су­проводжується сильним напруженням різ­них груп м'язів. Тому релаксаційні і ди­хальні вправи таким дітям просто необ­хідні.

 

Практичні рекомендації по роботі з тривожними дітьми

 

Ігри, етюди, вправи

1. ТІНЬ

Звучить музика Л.Петрова «Поклик сині» (з кінофільму «Синій птах»).

Двоє дітей ідуть по дорозі через поле: одна дитина попереду, а інша — на два-три кроки позаду (це «тінь» першої). «Тінь» повинна точно повторювати всі дії першої дитини.

Завдяки повторенню рухів однієї дитини інша позбуваєшся тілес­ної скутості.

2. У МАГАЗИНІ ДЗЕРКАЛ

У магазині було багато великих дзеркал. Туди увійшов чо­ловік, на плечі в нього сиділа мавпочка. Вона побачила себе в дзеркалах і подумала, що це інші мавпочки, і стала робити гри­маси. Мавпочки відповіли їй тим самим. Вона посварилася ку­лачком і їй з дзеркал погрозили, вона тупнула лапкою, всі мав­почки тупнули лапкою. Що б не робила мавпочка, всі точно по­вторювали її рухи.

Гра допомагає учасникам розслабитися, зробити поведінку спон­танною.

3. ПРОТИЛЕЖНІ РУХИ

Діти шикуються в дві шеренги, одна навпроти іншої. Під музику «Канадської народної пісні» на початок кожного такту друга шеренга виконує рухи, протилежні рухам першої. Якщо перша шеренга при­сідає, друга підскакує тощо.

Гра допомагає подолати руховий автоматизм, виховує сміливість діяти за власним спонуканням.

4. ДРАКОН КУСАЄ СВІЙ ХВІСТ

Гравці стоять один за одним, тримаючись за талію того, хто стоїть попереду. Перша дитина — це голова дракона, остання — кінчик хвоста. Поки звучить музика Д. Нурієва «Східний танець», перший гравець намагається схопити останнього — дракон ловить свій хвіст. Всі інші діти міцно тримаються один за одного. Якщо дракон не піймав свій хвіст, то наступного разу на роль голови дра­кона призначається інша дитина.

Гра викликає емоційне збудження, бадьорий настрій.

5. СОВА

Діти обирають ведучого — сову, яка сідає в гніздо і спить. Діти починають бігати і стрибати. Потім ведучий говорить: «Ніч!» Сова розплющує очі і починає літати. Всі гравці одразу повинні завмерти.

Хто поворухнеться або засміється, стає совою. І гра продовжується. Музичний супровід — «Балалар» О. Гельфуса.

Гра відволікає від гнітючих переживань, повертає гарний настрій.

6. РІЧКА

У грі беруть участь дві групи дітей. Позначивши на підлозі неши­року річку, підходять до неї по одному від кожної групи і намагають­ся її перескочити. Хто перескочив, повертається до своєї групи. А хто ні — повинен перейти в сусідню.

У якій групі під кінець гри дітей виявиться більше, та й виграла. Гра супроводжується азербайджанським народним танцем в обробці С. Рустамова.

Гра виховує сміливість, впевненість у своїх силах.

7. ВІДДАЙ

Дитина вимагає віддати їй іграшку.

Тілесні вияви. Кисті рук тримати горизонтально долонями вгору. Гра розвиває здатність відстоювати свої інтереси.

8. ВІДІЙДИ!

Дитина відштовхує кривдника.

Тілесні вияви. Кисті рук тримати вертикально, долонями на вгору. Гра навчає самозахисту адекватними небезпеці засобами.

9. ГРА В СНІЖКИ

Зима. Діти в саду грають у сніжки. Етюд супроводжується музи­кою ГСтруве «Весела гірка».

Тілесні вияви. Нахилитися, схопити двома руками сніг, випрями­тися і кинути сніжку різким коротким рухом, широко розкриваючи пальці.

Гра сприяє розслабленню й емоційному піднесенню.

10. ВЕДМЕДИКИ ОДУЖАЛИ

Захворіли ведмедики Тім і Том. До них прийшов лікар Зай. Він вилікував ведмедиків. І їм стало дуже добре. Не болять більше живо­ти у Тіма і Тома.

Тілесні вияви. Положення сидячи, ноги розведені, тіло відхилене назад, підборіддя ледь підняте, посмішка.

Етюд забезпечує переживання полегшення, звільнення від страждання.

11. БИТВА

У залі звучить музика П.Хоффера «Битва».

Одна дитина удає з себе Івана-царевича, який бореться з триголо­вим Змієм Гориничем і перемагає його. Радий і гордий своєю перемо­гою Іван-царЕвич.

Тілесні вияви. У виконавця ролі Змія Горинича голова і кисті рук — це голови Змія Горинича. Вони хитаються, роблять випади в бік Івана-царевича, опадають по черзі (відрубані), піднімаються (виростають нові). Іван-царевич з помітним зусиллям розмахує уявним мечем. Поза і міміка переможця: плечі розправлені, ноги ледь роз­ставлені, голова відкинута, брови підняті, губи складені в усмішку.

Етюд допомагає пережиги радість перемоги і гордість за свої успіхи.

12. Я — ГРІЗНИЙ БОЄЦЬ

Хлопчик почуває себе сильним і хоробрим. Поки звучить музика І.Шумана «Марш», він крокує по залу, уявляючи себе грізним бійцем.

13. ПОПЕЛЮШКА

У залі звучить музика М.Воловаиа «Попелюшка і принц» (ури­вок).

Дівчинка удає із себе Попелюшку, яка приходить додому після балу дуже сумною; вона загубила туфельку...

Тілесні вияви. Опущена голова, насуплені брови, опущені кутики губ, сповільнена хода.

Завдяки етюду можна виразити сум і страждання через важливу обставину.

14. ОСТРІВ ПЛАКС

Мандрівник потрапив на Чарівний острів, Де живуть самі плакси. Він намагається втішити то одну, то іншу дитину, але всі діти-плакси відштовхують його і продовжують плакати.

На час етюду звучить музика Д.Кабалевського «Плакса».

Міміка. Брови підняті й насуплені, рот напіввідкритий.

Через вираження суму і плачу досягається розуміння їх об'єктив­ної безпідставності й безглуздості.

15. ЛИСЕНЯ БОЇТЬСЯ

Лисеня побачило на іншому березі струмка свою маму, але воно не наважується ввійти у воду. Вода така холодна, та й глибоко.

Тілесні вияви. Виставити ногу вперед на носок, потім повернути ногу на місце. Повторити цей рух кілька разів. Для більшої вираз­ності можна імітувати струшування з ноги уявних краплин води.

Вираження страху перед холодною водою сприяє його подолан­ню, оскільки зустріч з мамою є надто привабливою перспективою.

16. СОБАКА ГАВКАЄ І ХАПАЄ ЗА П'ЯТИ

Дитина гуляє. Повз неї на повідку йде собака. Він гавкає на хлоп­чика і намагається, натягуючи повідок, дістати мордою його ніг. Під час етюду звучить музика Г.Фріда «Поява великого собаки». Етюд виховує сміливість.

17. СТРАХ

Хлопчик боїться самоти. Він нерухомо сидить на стільці і зі страхом дивиться на двері. Раптом в іншій кімнаті хтось причаївся, що тоді?

Під час етюду звучить музика М.М'яскінського «Тривожна ко­лискова».

Тілесні вияви. Голова відкинута назад і втягнута у плечі. Брови піднімаються вгору, очі відкриті, рот розкритий ніби для вигуку.

Запитання: Чи була у хлопчика причина боятися?

Етюд допомагає позбутися страху, спричиненого хворобливою уявою дитини про можливу небезпеку.

18. ГРОЗА

За вікном гроза. Ллє дощ. Крешуть блискавиці. Грізно гримить грім.

Дитина вдома сама. Вона стоїть біля вікна. В момент сильною гуркоту грому їй стає страшно.

Звучить музика М.Раухвергера «Грім».

Тілесні вияви. Голова закинута і втягнена у плечі; очі широко роз­криті; рот відкритий; долоні ніби відгороджують від обличчя страш­не видовище.

Етюд допомагає виразити страх як засіб мобілізації внутрішніх сил дитини в момент небезпеки.

19. МОМЕНТ ВІДЧАЮ

Дитина приїхала з батьками в чуже місто, але на вокзалі відстала віл них. Хлопчик вийшов на привокзальну площу. Він розгубився, не знає, куди йти. Звучить музика М.Лисенка «Момент відчаю» (уривок).

Тілесні вияви. Голова нахилена вперед і втягнута у плечі, плечі підняті, брови йдуть вгору і насуплюються, губи розкриті так, що видно верхній ряд зубів, одна рука з силою стискає іншу.

Запитання: Що треба робити, коли загубишся в чужому місті?

 

 

20. СМІЛИВИЙ ЗАЄЦЬ

Заєць любив стояти на пеньку, голосно співати пісні й читати вірші. Він не боявся, що його може почути Вовк.

Тілесні вияви. Положення стоячи, одна нога ледь попереду іншої, руки закладені за спину, підборіддя підняте.

Міміка. Впевнений погляд.

21. ШТАНГА

Дитина піднімає «важку штангу». Потім кидає її. Відпочиває.

Етюди 21—23 навчають прийомів саморозслаблення.

22. ПЕТРУШКА СТРИБАЄ

Гравець зображає Петрушку, який м'яко і легко стрибає. Стрибки на двох ногах одночасно з м'якими, розслабленими колінами і корпу­сом, обвислими руками і опущеною головою.

Тілесні вияви. Ноги зігнуті в колінах, корпус тіла трохи нахилений вперед, руки висять вздовж тіла, голова нахилена вниз.

Етюд супроводжується музикою Д.Кабалевського «Клоуни».

23. СПЛЯЧЕ КОШЕНЯ

Дитина виконує роль кошеняти, яке лягає на килимок і засинає. У кошеняти повільно піднімається і опускається животик.

Етюд супроводжується музикою Р.Паулса «День розстає, ніч на­стає» (колискова).

 

Ігри на розвиток емоційно-вольової сфери

ДРАКОНЧИК КУСАЄ СВІЙ ХВОСТИК

Мета: позбутися напруження, невротичного стану страхів.

ХІД ГРИ

Лунає весела музика. Діти стають одне за одним і міцно трима­ються за плечі сусіда. Перша дитина — «голова дракона», остан­ня — «хвостик дракончика». «Голова» намагається впіймати «хвіст», а той тікає від неї.

Примітка

• Стежити, щоб діти не відпускали одне одного.

• Стежити також, щоб ролі «голови дракона» і «хвоста» викону­вали всі бажаючі.

СОНЯЧНІ ЗАЙЧЕНЯТА

Мета: сприяти психологічному розвантаженню; виховувати доб­роту, чутливість.

ХІД ГРИ

Діти утворюють коло. Усі вони — «сонячні зайченята». Одна ди­тина — «сонечко». «Сонечко» по черзі торкається «сонячних зай­чиків» своїми «промінчиками», і кожен «зайчик» каже йому будь-яке лагідне слово. Після того, як «сонечко» торкнеться всіх «зайче­нят» , воно пригадує все хороше, що казали про нього «зайченята».

Гра повторюється, доки у ролі «сонечка» не побувають усі діти. Найуважнішим є те «сонечко», яке пригадає добрі слова всіх «зай­ченят». Вихователь пропонує дітям придумати пісеньку чи казоч­ку про сонечко.

ЖИВІ КОЛЬОРИ

Мета: учити дітей співвідносити власні емоції, почуття із відпо­відними кольорами та відтінками; учити передавати свої думки в слові та малюнку; розвивати відчуття, сприймання, увагу, мис­лення, емоційну сферу дошкільників.

ХІД ГРИ

1. Вихователь пригадує з дітьми, що означають такі слова як: «радість», «щастя», «сум», «тривога» тощо. Запитує, чи пережива­ли вони подібні почуття, емоційні стани. Просить дітей назвати ко­льори, що асоціюються у них із цими словами. Після цього роздає малюкам кольорові картки і просить назвати почуття, з якими у них асоціюються різні кольори.

2. Вихователь просить дітей уявити, що вони відчувають гострий біль, сильне здивування, раптовий переляк та інші емоції. Пропо­нує дітям описати кольори й відтінки тих чи інших станів.

Вихователь може зібрати всі малюнки і, показуючи їх по черзі," запропонувавши дітям відгадати, який стан передається тим чи ін­шим кольором. Відгадувати діти можуть колективно.

ЧАРІВНИЙ ПРОМІНЧИК

Мета: виховувати взаємодопомогу, оптимізм.

ХІД ГРИ

Вихователь пропонує дітям уявити, що одного разу сонечко наді­слало на землю добрий чарівний промінчик.

Діти повинні придумати, чим і як чарівний промінчик допоможе людям у різних ситуаціях.

• Хтось заблукав у лісі.

• Хтось посварився зі своїм товаришем.

• Хтось отримав зауваження.

• У когось захворіла мама.

• Хтось запізнився на потяг тощо.

Наприклад, людині, яка запізнилась на потяг, промінчик пода­рує квиток на сонячний потяг. На ньому людина доїде до сонечка, яке почастує її сонячним обідом, а потім промінчик миттєво відне­се її в те місце на Землі, куди вона хоче потрапити.

Вихователь просить дітей намалювати, як чарівний промінчик допомагає людям у різних ситуаціях. Із дитячих малюнків створю­ється виставка «Добрий чарівний промінчик».

ФЕЯ МУДРОСТІ

Мета: розвивати увагу, мислення, морально-вольові якості.

ХІД ГРИ

Вихователь пропонує дітям уявити, що мудрість — чарівна Фея, на шиї у якої прекрасне намисто з діамантів мудрості. Кожен ді­амант — одна з якостей мудрості, наприклад: скромність, уміння вибачати, уміння слухати тощо.

Назвати усі ці діаманти.

Вихователь пропонує уявити, що Фея Мудрості прийшла до дітей додому. До якого з діамантів дітям необхідно торкнулися б перш за все і чому?

Дітям необхідно придумати казку про те, що з ними відбудеться, коли вони отримають в подарунок ту чи іншу якість мудрості.

МУДРА СОВА

Мета: розвивати творчу активність, взаємодопомогу, симпатії.

ХІД ГРИ

Вихователь роздає дітям картинки з малюнками різних лісових мешканців. Діти утворюють коло. Один із них — Мудра Сова. Ко­жен придумує будь-яку ситуацію, у яку потрапив лісовий мешка­нець, і запитує поради у Сови.

Наприклад, двоє зайчиків на галявині побилися між собою через одну велику ягоду полуниці.

Порада Сови. Оскільки ягідка одна, зайченята повинні подарува­ти її своїй мамі.

Якщо Мудра Сова впродовж декількох секунд не може дати муд­рої поради, то Совою стає той, кому нічим не зарадили.

Наймудрішою є та Сова, яка дасть лісовим мешканцям найбіль­ше мудрих порад. Потім лісові мешканці малюють те, що їм пора­дила Мудра Сова.

ЩАСЛИВІ ПРЕДМЕТИ

Мета: виховувати взаємодопомогу, чуйність.

ХІД ГРИ

Вихователь об'єднує дітей у групи і роздає їм картинки з малюн­ками різних предметів: вікон, дерев, будинків тощо. Кожна група повинна придумати сценку про те, як зробити, щоб той чи інший предмет був щасливим.

Наприклад, щоб вікно стало щасливим, його потрібно помити, дерево — полити тощо.

Діти повинні показати свої сценки за допомогою міміки і жес­тів. Решта відгадують, які предмети зображують їх товариші та що було зроблено, щоб ці предмети почувалися щасливими.

ЩО ВПЛИВАЄ НА ДОЛЮ 

Мета: розвивати морально-вольові якості, доброзичливість.

ХІД ГРИ

Вихователь пропонує дітям подумати, які добрі й погані вчин­ки впливають на долю людини. Діти повинні пригадати якийсь власний добрий вчинок, завдяки якому в їх долі відбулося бага­то хорошого, і будь-який свій поганий вчинок, що вплинув на їх долю.

Потім вихователь пропонує намалювати якийсь позитивний ви­падок із власного життя, що вплинув на їх долю.

ЩО БАЧАТЬ ОЧІ ТА РОЗУМ?

Мета: розвивати спостережливість, позитивні естетичні почут­тя, емоції.

ХІД ГРИ

Вихователь пропонує дітям озирнутися навколо і перелічити те, що вони побачать. Наприклад: небо, хмари, дерево, будинок, сон­це, зірочка тощо. Усе перелічене дітьми замальовується, схематич­но зображується, записується на дошці.

Потім вихователь просить дітей подумати і розповісти: чого мо­жуть навчити людину певні об'єкти.

Наприклад, сонце може навчити людину бути світлою, дарувати тепло; небо — роздумів про прекрасне, високих прагнень; дерево — стійкості, сили, витримки тощо.

НАШ РОЗДУМ

Мета: спонукати дітей до роздумів; розвивати мислення, мовлен­ня, взаєморозуміння.

ХІД ГРИ

Вихователь пропонує дітям поміркувати і перелічити все хороше і добре, що може дати людині розум. Згодом перелічити все погане, до чого може призвести людину незнання.

Після цього діти разом із дорослим придумують казку про те, як розумна порада (розумна книга, фільм, товариш та ін.) допомогла людини позбавитися незнання.

ВЕСЕЛІ КЛОУНИ

Мета: розвивати уяву, емоційно-вольові процеси.

ХІД ГРИ

Дітям необхідно обрати «веселого клоуна» (ведучого), який на­магається розсмішити «несміянок». Вихователь пояснює дітям, що використовуються міміка і жести, інтонація, розповіді тощо. Найсерйозніший із «несміянок» стає ведучим.

БДЖІЛКА В ТЕМРЯВІ  

Мета: сприяти позбавленню страху темряви, замкненого просто­ру, висоти.

ХІД ГРИ

Вихователь. Бджілка перелітала із квітки на квітку (доречно використовувати іграшкову бджолу, яка «перелітає» з лавочки на лавочку, на стільчики, полички різної висоти). Коли бджілка прилетіла на найяскравішу квітку з великими пелюстками, то вона посмакувала нектаром, напилася роси та й заснула в середині квіт­ки (використовується дитячий столик, під який залазить дити­на). Непомітно настала ніч, і пелюстки почали стулятись (столик накривається тканиною). Бджілка прокинулась, розплющила очі й побачила, що навколо темрява. Вона пригадала, що залишилась у середині квітки, і вирішила поспати до ранку. Зійшло сонечко, настав ранок (тканина прибирається), і бджілка почала весели­тись, перелітати з квітки на квітку.

Гру можна повторювати, посилюючи щільність тканини, тобто збільшуючи ступінь темряви. Вихователь може проводити гру як з однією дитиною, так і з підгрупою дітей.

ГОРОБЦІ-ПУСТУНЦІ

Мета: сприяти позбавленню фізичної гіперактивності.

ХІД ГРИ

Вихователь пропонує дітям обрати собі пару і «перетворитися» на пустотливих «горобців» (діти присідають, обнявши руками ко­ліна). «Горобці» підстрибують одне до одного, злегка штовхають­ся. Якщо хтось із дітей впаде або забере руки зі своїх колін, той ви­буває з гри («лікують крильця та лапки в лікаря Айболитя»),

Пустощі «горобців» розпочинаються та завершуються за сигна­лом дорослого.

ХВИЛИНА ПУСТОЩІВ

Мета: спонукати дітей до психологічного розвантаження.

ХІД ГРИ

Ведучий за сигналом (удар у бубон) пропонує дітям трішки по­пустувати: кожен може робити те, що йому заманеться, — стриба­ти, бігати, кричати. Повторний сигнал ведучого через 1-3 хвилини означатиме завершення пустощів.

ЗЛІ — ДОБРІ КОТИ

Мета: сприяти позбавленню загальної агресивності.

ХІД ГРИ

Вихователь пропонує дітям утворити велике коло, у центрі якого на підлозі лежить фізкультурний обруч. Це «чарівне коло», у яко­му будуть здійснюватися «перевтілення».

Дитина входить у середину обруча і за сигналом вихователя (оплески в долоні) перетворюється на «злого кота»: шипить, дряпається. При цьому із «чарівного кола» виходити не можна.

Діти, які стоять навколо обруча, хором промовляють за вихова­телем: «Сильніше, сильніше, сильніше...», — і дитина, яка зобра­жує кота, робить «зліші» рухи.

За повторним сигналом ведучого «перетворення» завершується, після чого в обруч входить інша дитина, і гра повторюється.

Наприкінці гри вихователь пропонує всім «злим котам» стати добрими і лагідними. За сигналом діти перетворюються на «добрих котів», які пестять одна одну.

КАПРИЗУЛЯ

Мета: сприяти подоланню впертості та негативізму.

ХІД ГРИ

Діти, які входять в коло (обруч), по черзі зображують «капризну дитину». Решта допомагають словами: «Сильніше, сильніше...». Потім діти об'єднуються в пари «дитина» і «батько (мати)»: «дити­на» капризує, «батько (мати)» вмовляє її, заспокоює. Кожен гра­вець повинен побувати в ролі «капризулі» та «батька».

ФЕЯ ДОБРОТИ

Мета: формувати поняття доброти; учити співвідносити вчинки дітей із проявом доброти.

ХІД ГРИ

Обирається Фея Доброти. Вихователь пропонує дітям утворити коло і поставити перед собою руки. Він бере каблучку, обходить із нею всіх дітей і непомітно вкладає її до рук однієї дитини.

Вихователь. Хто сьогодні найдобріший, біжи до мене скоріше!

Той, у кого виявиться каблучка, повинен вибігти в центр кола. Фея торкається когось із дітей і говорить про дитину щось добре. Той, кого торкнулася Фея, повинен сказати щось добре про сусіда, а той — наступній у колі дитині, тощо. Остання дитина повторює все добре, що діти сказали одне про одного.

ДОБРИЙ СВІТ

Мета: формувати поняття доброти; розвивати уяву.

ХІД ГРИ

Вихователь об'єднує дітей у кілька груп, дає кожній групі кар­тинку із зображенням різних предметів, наприклад: літака, потя­га, будинку, людини. Діти повинні придумати і намалювати каз­ку про добрий літак, будинок, людину тощо. За цими малюнками представники різних груп розповідають свої казки. Із малюнків вихователь може влаштувати виставку «Добрий світ навколо нас».

ДОБРИЙ ЛІС

Мета: формувати поняття доброти, розвивати уяву.

ХІД ГРИ

Вихователь об'єднує дітей у групи, роздає їм картки зі словами або малюнками, наприклад: море, ліс, місто, дім тощо. Діти по­винні описати «чарівні закони», за якими живуть у доброму морі, місті, лісі, домі тощо.

Наприклад, у доброму лісі хижі звірі навчаються в спеціальних лісових школах, де їх вчать доброти. У доброму лісі існують без­коштовні їдальні для звірів, які не можуть знайти собі їжу, тощо.

Вихователь пропонує дітям намалювати добрий ліс, місто, море і розповісти за своїми малюнками про добрі закони того чи іншого місця.

ХТО ПРИЙДЕ НА ДОПОМОГУ

Мета: формувати уявлення дітей про дружбу, товаришування, взаємодопомогу.

ХІД ГРИ

Вихователь об'єднує дітей у групи і пропонує кожній придумати оповідання про те, як ті, хто є частиною живої природи, зможуть допомогти людям у таких ситуаціях:

• дитина почала тонути в морі (собака, дельфін);

• у дім залізли злодії (собака);

• у людини заболіло серце (конвалія);

• у людини часто болить горло (бджола).

УЧИМОСЯ ПІКЛУВАТИСЯ

Мета: формувати поняття про турботливість, піклування; по­в'язувати їх прояв із життєвими ситуаціями.

ХІД ГРИ

Вихователь об'єднує дітей у групи, пропонує їм подумати, яку турботу можна виявити до рідних людей у таких ситуаціях:

• мама захворіла;

• у бабусі день народження;

• молодший братик вередує;

• тато повернувся із роботи втомлений.

Наприклад, коли тато повертається із роботи втомлений, потріб­но йому всміхнутися, допомогти роздягнутися.

Ігри та вправи на розвиток навичок спілкування, групової взаємодії

ВІТАННЯ

Мета: розвивати почуття єдності; учити позбуватися напруження.

ХІД ГРИ

Діти утворюють коло. Вихователь учить дітей правильно вітатися.

Вихователь. Подивіться будь-ласка, на свого сусіда, посміх­ніться йому, вклоніться і скажіть: «Вітаю», а зараз зробіть те саме із сусідом із другого боку.

Згодом діти утворюють коло, вихователь пропонує торкнутися плечем сусіда з одного боку, а потім — із другого; те саме можна зробити носиками, долоньками. Це ще один вид вітання — невербальне (тактильне).

ЛУНА

Мета: розвивати увагу одне до одного; створити можливості кож­ній дитині для того, щоб почуватися в центрі уваги.

ХІД ГРИ

Діти утворюють коло.

Вихователь. Той, хто сидить праворуч мене, називає своє ім'я і приплескує долоньками, ось так: «Ка-тя» (по складах), а ми друж­но, як луна, повторюємо за ним.

Потім по колу діти по черзі називають своє ім'я.

ПОСМІШКА ПО КОЛУ

Мета: розвивати почуття доброзичливості, уваги одне до одного.

ХІД ГРИ

Діти утворюють коло. Вихователь пропонує дітям передати уяв­ну посмішку з рук у руки по колу, посміхаючись одне одному і про­мовляючи до свого сусіда що-небудь приємне і хороше.

 

ДОБРЕ СЕРЦЕ

Мета: розвивати навички спілкування, групової взаємодії.

ХІД ГРИ

Вихователь розташовує дітей у формі уявного серця, пропонуючи дітям по черзі передавати мотузок або клубок ниток і говорячи при цьому компліменти одне одному. Під час гри мотузок з'єднується і кладеться на підлогу. Вихователь пропонує поглянути на фігу­ру і відповісти, що вона їм нагадує, що вони відчувають.

ПЛУТАНИНА

Лунає весела, жвава музика. Діти утворюють коло, заплющують очі й, витягнувши вперед руки, сходяться у центрі. Правою рукою кожна дитина бере за руку будь-яку іншу дитину, ліва рука зали­шається для того, щоб за неї хтось узявся. Після цього всі діти роз­плющують очі. Вихователь допомагає дітям у тому, щоб за одну руку взялася тільки одна дитина. Таким чином, утворюється плу­танина.

Вихователь. Ви маєте розплутати плутанину, не відпускаючи рук.

ВЕДМЕДИКИ

Мета: розслабити м'язи.

ХІД ГРИ

Дитина перетворилася на маленьке «ведмежа». Воно «лежить у барлозі». «Подув» холодний вітер і «потрапив» у барліг. «Ведме­жа замерзло». Воно зіщулилося у маленький клубочок — гріється. Стало спекотно, «ведмежа» випросталося й загарчало.

Вихователь розповідає дитині про «ведмежа», а та зображує його рухи.

НАСОС І М'ЯЧ 

Мета: навчити дітей простих навичок м'язового розслаблення для набуття ними досвіду спілкування із власним тілом.

ХІД ГРИ

Гра може проводитися у групі та індивідуально. Один з учасни­ків (можливо, вихователь) стає «насосом», решта — «м'ячами». Спочатку «м'ячі» стоять, розслаблені, на напівзігнутих ногах. Корпус нахилений уперед, голова похилена. Коли «насос» починає надувати «м'ячі», супроводжуючи свої дії звуком, діти починають розпрямлятися, надуваючи щоки і підводячи руки. «М'ячі» наду­ті. Вихователь витягає шланг насоса з «м'ячів». Діти з силою відтворюють звук «ш-ш-ш-ш», повертаючись у вихідне положення. «Насосом» може бути й дитина.

Бажано, щоб під час проведення цих ігор і вправ у кімнаті звуча­ла неголосна музика. Важливо, щоб настрій музики збігався з ха­рактером вправ. Музичний супровід сприяє створенню і підтри­манню емоційного фону.

ЯК МОЖНА СПІЛКУВАТИСЯ БЕЗ СЛІВ

Вихователь обговорює із дитиною, за допомогою яких засобів вона може спілкуватися з іншими людьми. Напевне, вона відразу назве мовлення. Запитує її, як можна без слів порозумітися з люди­ною, як за допомогою жесту, міміки передати свій емоційний стан. Чи можна довідатися, про що думав, як почувався письменник, ху­дожник чи композитор, читаючи, розглядаючи чи слухаючи їхні твори.

Вихователь пропонує дітям спробувати відгадати настрій автора, читаючи якусь книгу або слухаючи музику.

ІНОЗЕМЕЦЬ

На гостину приїхав іноземець, який не знає української мови, а діти не знають тієї мови, якою розмовляє він. Вихователь пропо­нує дітям поспілкуватися з ним, показати йому свою кімнату, свої іграшки, запросити пообідати, звісно, усе це без слів.

ЗОБРАЗИТИ КАЗКУ

Грають дві команди (або двоє дітей). Одна команда намагається зобразити без слів якусь відому казку або мультфільм. Друга ко­манда повинна здогадатися, що це казка і хто кого зображує. Зав­дання вихователь може ускладнити тим, що за допомогою міміки і пантоміміки зображувати не тільки героїв, але й речі, які їм на­лежать.

У цій грі дітям важливо спочатку домовитися про спільне демон­стрування казки, а потім уже координувати свої дії одне з одним без слів.

ЗІПСОВАНИЙ ТЕЛЕФОН

Мета: учити розуміти важливість правильного грамотного мов­лення для спілкування із співрозмовником.

ХІД ГРИ

Це мовленнєва гра для кількох учасників. Діти сідають в одну лі­нію. Перша дитина задумує слова.

Завдання: передати «ланцюжком» це слово якомога швидше, го­ворячи його пошепки на вухо одне одному. Наприкінці гри перший і останній учасники проголошують перший варіант слова і те, що почув останній. Діти порівнюють, наскільки змінився зміст слова. Вихователеві можна простежити ті зміни, що відбувалися під час передачі слова. Для цього кожна дитина повідомляє, що їй почу­лося.

ПІКТОГРАМИ

Мета: тренувати вміння розпізнавати емоційний стан за мімі­кою.

ХІД ГРИ

1. Для цієї гри вихователеві необхідно виготовити набір карт-піктограм. Піктограми — це зображення облич людей у різному емоційному стані. Знадобиться два набори карток — один цілий, другий — нарізаний.

Вихователь пропонує дітям набір шаблонів, вони розпізнають настрій (емоції), даючи найменування кожній піктограмі (визна­чають, яка людина: весела чи смутна, сердита чи добра, щаслива або збентежена). Потім пропонує інший такий самий набір, тільки розрізані шаблони перемішуються між собою. Вихователь пропо­нує дітям допомогти людям, знайти й зібрати їхні фотографії.

2. Після визначення настрою кожної піктограми діти об'єднуються у пари. Кожен учасник має свій набір піктограм. Один учасник бере піктограму і, не показуючи її другому, називає настрій, який на ній зображено. Другий повинен знайти картинку, задуману його парт­нером. Після цього дві обрані картинки порівнюються. Якщо картки не збігаються, то вихователь може попросити дітей пояснити, чому вони обрали ту чи іншу піктограму для визначення настрою.

МІМІЧНА ГІМНАСТИКА

Мета: вивчати міміку обличчя і пов'язаний із ним емоційний стан людини; тренувати виразну міміку.

ХІД ГРИ

Вихователь пропонує дітям виконати низку вправ для мімічних м'язів обличчя. Наморщити лоба, підняти брови (подив). Розсла­битися. Зберегти лоба гладеньким протягом однієї хвилини. Звес­ти брови, насупитися (сердитий). Розслабитися. Повністю роз­слабити брови, «закотити» очі («а мені все одно» — байдужість). Розширити очі, рот відкритий, руки стиснуті у кулаки, усе тіло на­пружене (страх, жах).

Розслабитися. Розслабити ніздрі, зморщити носа (бридко, ніби вдихнув неприємний запах). Розслабитися. Стиснути губи, при­мружити очі (презирливість). Розслабитися. Усміхнутися, підмор­гнути.

ЧАРІВНИЙ МІШОК

Мета: учити усвідомлювати свій емоційний стан і звільнитися від негативних емоцій.

ХІД ГРИ

Перед цією грою вихователеві необхідно обговорити з дитиною, який вона має настрій, що відчуває, можливо, вона ображена на ко­гось тощо. Потім вихователь пропонує дітям скласти у «чарівний» мішок усі негативні емоції: злість, образу, сум тощо. Цей мішок з усім поганим, що в ньому є, викидається. Вихователь пропонує дітям самим викинути його. Добре, якщо вихователь також «скла­де» до нього і власні негативні емоції. Вихователеві можна вико­ристовувати ще один «чарівний» мішок, з якого дитина може взя­ти собі ті позитивні емоції, які вона бажає.

МАЛЮЄМО ЕМОЦІЇ ПАЛЬЦЯМИ

Мета: учитися передавати свій емоційний стан.

ХІД ГРИ

Вихователь пропонує дітям намалювати свої емоції пальцями. Для цього необхідно використати скляночки з гуашевою фарбою. Можна намалювати свій настрій за допомогою пальців.

У цьому випадку не важливо, чи буде сюжетним малюнок. Мож­ливо, дитина просто намалює якісь плями. Вихователь надає дітям можливість спробувати самовиразитися, відтворити свої емоції на аркуші паперу.

МУЗИКА ЕМОЦІЙ

Мета: розвивати розуміння передачі емоційного стану, образного мислення.

ХІД ГРИ

Прослухавши музичний уривок, діти описують настрій музики за шкалою:

весела — сумна; задоволена — сердита;

смілива — боягузлива; святкова — буденна;

задушевна — відчужена; бадьора — утомлена;

спокійна — схвильована; повільна — швидка;

тепла — холодна; ясна — похмура.

МАЛЮЄМО НАСТРІЙ МУЗИКИ

Мета: формувати вміння висловлювати свої почуття, враження через колір, малюнок.

ХІД ГРИ

Після прослуховування й обговорення характеру і настрою музи­ки вихователь пропонує дітям намалювати її. Перед малюванням обумовлюється, яка фарба (колір) відповідає якому настрою.

СПОСОБИ ПОШИРЕННЯ НАСТРОЮ

Вихователь обговорює із дітьми, як можна поліпшити собі на­стрій. Пропонує придумати якомога більше таких способів (усміх­нутися собі в дзеркалі, спробувати розсміятися, згадати про щось хороше, зробити добру справу іншому, намалювати собі картинку тощо).

Вихователеві необхідно провести з дітьми невелику бесіду про те, які вони знають емоційні настрої. Діти повинні пригадати ситуа­ції, у яких вони відчували ту чи іншу емоцію, чим був спричинений такий стан, що вони при цьому відчували. Вихователеві можна об­говорити зовнішні прояви кожного емоційного стану.

Вихователь. Як ви розумієте слова: «емоції», «почуття»? Коли вони виникають?

ХТО Я?

Мета: давати дітям можливість поглянути на себе ніби з різних боків; розширювати уявлення про себе.

ХІД ГРИ

Діти по черзі намагаються назвати якомога більше відповідей на запитання «Хто я?» З метою опису себе вони використовують ха­рактеристики, риси, інтереси й почуття, і кожне речення почина­ється із займенника «Я». Наприклад: «Я — дівчинка», «Я — люди­на, яка займається спортом», «Я — хороша людина» тощо.

Вихователь стежить за тим, щоб діти не повторювали те, про що говорили попередні діти, а описували саме себе.

СКЛАДИ ОПОВІДАННЯ

Вихователь пропонує дітям скласти оповідання на тему, яку може запропонувати вихователь, або на тему, яку дитина обере сама.

Орієнтовні теми:

• «Я люблю, коли...»

• «Мене турбує...»

• «Коли я злий...»

• «Коли мені погано...»

• « Коли мене ображають...»

• «Чого я не можу...»

• «Я боюся...».

Важливо, щоб дитина давала не лаконічну, а повну, розгорнуту відповідь. Потім ці оповідання можна програти, причому, у голов­ній ролі має бути сам оповідач. Разом із дітьми вихователеві можна придумати шляхи виходу з цих ситуацій і також програти їх.

СКЛАДИ ОПОВІДАННЯ

Мета: розвивати концентрацію уваги; сприяти зверненню уваги на себе, на свої відчуття.

ХІД ГРИ

Вихователь. Давайте сядемо зручніше, розслабимося і заплю­щимо очі. Послухаємо, що відбувається навколо і всередині тебе. Уважно прислухайтеся до своїх відчуттів... Що ви зараз відчу­ваєте, чого хочете? Що ви почули?

Діти діляться своїми враженнями.

ЗООПАРК

Діти перетворюються на тих тварин, кого забажають самі. Спо­чатку всі сидять за стільцями («у клітках»). Кожна дитина зобра­жує свою тварину, решта дітей відгадують, кого вона зображує. Після того, як усіх «упізнали», «дверцята кліток відчиняються», «звірі» виходять на свободу: стрибають, бігають, кричать, «гар­чать».

КРАЇНА ПЛЯМ

Ця вправа може бути як індивідуальною, так і груповою. Перед дітьми вихователь кладе великий аркуш паперу, на якому вони по­винні намалювати різнокольорові плями будь-якого розміру і фор­ми. Потім вихователь пропонує дітям спробувати роздивитися в плямах якусь картинку, вигадати казку про побачене.

МАЛЮЄМО СЕБЕ

Мета: учити усвідомлювати себе як індивідуальність; учити усві­домлювати різні сторони свого характеру.

ХІД ГРИ

Вихователь дитині пропонує кольоровими олівцями намалюва­ти себе зараз і в минулому. Обговорює із нею деталі малюнка, чим вони різняться. Запитує дитину, що їй подобається і не подобаєть­ся в собі.

Це корисно для визначення того, що змінилося в дитині порівня­но з минулим, і що ще хотілося б змінити.

КРАЇНА X (колективний малюнок)

Мета: давати можливість кожній дитині взяти участь у спільній діяльності; побачити, яке місце займає дитина у групі; допомогти закріпити наочно ті знання, які дитина здобуває у школі на занят­тях або в дитячому садку.

ХІД ГРИ

Ця вправа передбачає спільне малювання дітей на великому ар­куші паперу. Вихователь пропонує дітям разом вигадати свою кра­їну, дати їй назву і намалювати. Кожна дитина малює на спільній картині те, що хоче. Вихователь також може брати участь у спіль­ному малюванні.

КОГО МИ НАЗИВАЄМО ДОБРИМ (ЧЕСНИМ, УВІЧЛИВИМ ТОЩО)

Вихователь із дітьми обговорює деякі людські якості, що сприя­ють ефективному спілкуванню. Разом із дітьми виробляє правила того, як розвинути у собі ці якості.

1. Доброта. Правила доброти:

• допомагати слабким, маленьким, хворим, старим, тим, хто по­трапив у біду;

• пробачити помилки іншим;

• не бути жадібним;

• не заздрити;

• жаліти інших.

2. Чесність.

Вихователь обговорює з дітьми такі теми: «Чи важко бути чес­ним?», «Як дотримати свого слова?» тощо. Правила чесності:

• сказав — зроби;

• невпевнений — не обіцяй;

• помилився — визнай;

• забув — попроси пробачення;

• говори те, що думаєш;

• не можеш сказати правду — поясни, чому;

• не видавай чужу таємницю.

3. Увічливість. Правила ввічливості:

• увічливість — уміння поводитися так, щоб іншим було приєм­но з тобою;

• будь завжди привітний: вітайся під час зустрічі, дякуй за допо­могу, ідучи - попрощайся;

• не примушуй за тебе хвилюватися; ідеш — скажи, куди йдеш, о котрій годині повернешся;

• не капризуй, не вередуй. Твоє капризування може зіпсувати настрій іншим.

Зміст бесід вихователь може закріплювати в сюжетно-рольових іграх («Школа», «Дочки-матері», «Лікарня» тощо). Вихователь обговорює, які складнощі виникали під час ігор, із порушенням яких правил вони були пов'язані.

ПОВОДИР

Мета: розвивати почуття відповідальності за іншу людину, дові­ри одне до одного.

ХІД ГРИ

Вправа виконується у парах. Спочатку ведучий водить веденого з пов'язкою на очах, керуючи ним і відповідаючи за його безпеку. Потім діти міняються ролями.

ПРОГРАВАННЯ СИТУАЦІЙ

Мета: сприяти розвитку згуртованості групи, організації спіль­них дій; розвивати почуття спільності та сприяти встановленню у групі атмосфери довіри і безпеки; формувати уважне та дбайливе ставлення одне до одного.

ХІД ГРИ

Вихователь пропонує дітям розіграти різні ситуації. Це можуть бути ситуації з реального життя, наприклад, конфлікт, що виник у грі, або запропоновані вихователем ситуації, але також наближе­ні до реальних, наприклад:

• «Ти посварився з другом, а тепер хочеш помиритися»;

• «Ти приніс до дитячого садка апельсин, а твій, друг сьогодні не має нічого смачненького»;

• «Ти завітав-на дитяче свято, де нікого не знаєш. Познайомся з дітьми» тощо.

Вихователеві слід відзначити, що діти самі формулюють ті пра­вила, що допоможуть їм ефективно спілкуватися (дружби, ввічли­вості тощо). Поступово під час рольових ігор вихователеві можна розпочати використовувати такі прийоми:

• створення обстановки, що відповідає грі;

• обмін ролями (діти під час гри обмінюються ролями, що дає можливість пристати на думку іншого, відчути його переживання);

• «дзеркало» (після гри діти намагаються якомога точніше зо­бразити позу, звички, типові вирази обличчя тієї чи іншої ди­тини).

У грі вихователеві необхідно звернути увагу на взаємодію ді­тей, а також на можливі причини виникнення тих чи інших про­явів.

МІСТОК

Мета: тренувати взаєморозуміння дітей.

ХІД ГРИ

Вихователь проводить на підлозі дві паралельні лінії на відстані ЗО см одна від одної. Це «міст», під ним внизу — швидка «гірська річка».

Назустріч одна одній на міст ступають по одній дитини. Не гово­рячи, їм необхідно порозумітися, розійтися і, не наступивши при цьому на лінію, пройти кожному у своєму напрямку. Наступити на лінію — означає зірватися вниз.

Діти грають парами зі зміною партнерів.

Вихователь. З ким у грі ви почувалися надійно та впевнено? У грі яскраво виявляється спрямованість взаємин. Високо ціну­ється бажання та уміння допомагати іншим.

ЖЕСТОВИЙ ГОМЕОСТАТ

Примітка. Гомеостат — у психології — експериментальний апа­рат, що дає можливість зберігати рівновагу певних показників в умовах групового виконання завдання.

За командою вихователя діти одночасно показують будь-яку кількість пальців.

Слід спробувати показати однакову кількість пальців, викорис­тавши якнайменше спроб. Не підказувати — тільки уважність і спостережливість!

ПОКАЖИ ПОЧУТТЯ

Вихователь. Вам відомо, що рух м'язів обличчя, що переда­ють внутрішній стан, називається мімікою. Міміка — важливий елемент спілкування.

Зараз кожен отримає завдання зобразити мімікою дві емоції:

• гнів, злість;

• здивування, біль;

• страх, утомленість;

• радість, спокій...

1. Першу із зазначених емоцій ви демонструєте усім для відга­дування.

Чи легко порозумітися без слів?

2. Об'єднаємося у пари і станемо «дзеркалом», зображуючи дру­гові задану емоцію.

Обговоримо наші труднощі.

ВІТЕР ДМЕ НА...

Зі словами «Вітер дме на... » вихователь починає гру. Для того щоб учасники гри більше довідалися про інших, запитання можуть бути такими:

• «Вітер дме на того, у кого світле волосся» (усі світловолосі зби­раються в одну купку);

• «...у кого є сестра»;

• «...хто любить тварин»;

• «... хто багато плаче » тощо.

ЗНАЙДИ ДРУГА

Вправа виконується серед дітей. Одній половині дітей вихова­тель зав'язує очі, даючи можливість походити приміщенням і про­понуючи знайти та впізнати решту. Дитину можна впізнати, обма­цуючи волосся, одяг, руки. Потім, коли друга знайдено, гравці мі­няються ролями.

 

 

РУКАВИЧКИ

Для гри потрібні вирізані з паперу рукавички, кількість пар до­рівнює кількості пар учасників гри. Вихователь розкидає рукавич­ки з однаковим орнаментом (але не розфарбованим) по приміщен­ню. Діти ходять залою. Відшукують свою «пару», відходять у ку­точок і за допомогою трьох різнокольорових олівців намагаються якнайшвидше однаково розфарбувати рукавички.

Примітка. Вихователь спостерігає, як організується спільна ро­бота пари, як діляться олівці, як діти при цьому домовляються.

СКЛАДЕМО ІСТОРІЮ

Вихователь. Жили собі...

Наступний учасник продовжує, і так далі по колу. Коли черга знову доходить до вихователя, він коментує сюжет історії, робить його осмисленим, гра триває.

ДРАКОН

Гравці утворюють лінію, тримаючись за плечі. Перший учас­ник — «голова», останній — «хвіст дракона». «Голова» повинна дотягтися до «хвоста» і торкнутися його. «Тіло дракона» суцільне. Щойно «голова» схопила «хвіст», вона стає «хвостом». Гра триває, доки кожен учасник не побуває у двох ролях.

ДРУЖБА ПОЧИНАЄТЬСЯ З УСМІШКИ...

Ті діти, які сидять у колі, беруться за руки, дивляться сусідові у вічі, мовчки дарують йому по черзі добру усмішку.

ДОБРА ТВАРИНА

Учасники гри утворюють коло і беруться за руки. Ведучий ти­хим голосом говорить: «Ми — одна велика добра тварина. Давайте послухаємо, як вона дихає!» Діти прислухаються до свого подиху, подиху сусідів.

«А тепер подихаємо разом!» Вдих — усі роблять крок уперед. Ви­дих — усі роблять крок "назад. Вдих — усі роблять 2 кроки вперед, видих — усі роблять 2 кроки назад.

«Так не тільки дихає тварина, так само чітко і рівно б'ється ЇГ велике добре серце». Стукіт — крок уперед, стукіт — крок назад тощо.

КОМПЛІМЕНТИ

Сидячи в колі, діти беруться за руки. Дивлячись в очі сусідові, кожній дитині необхідно сказати йому кілька добрих слів, за щось похвалити. Сусід киває головою і додає: «Спасибі, мені дуже при­ємно!» Потім він дарує комплімент своєму сусідові, гра проводить­ся по колу.

ПОПЕРЕДЖЕННЯ

Деякі діти не можуть сказати комплімент, вихователеві необхід­но їм допомогти. Можна замість похвали просто сказати «смачне», «солодке», «молочне» слово.

Якщо дитині складно зробити комплімент, вихователь не чекає, коли її сусід засумує, говорить комплімент сам.

НА ЩО СХОЖИЙ НАСТРІЙ?

Учасники гри по черзі говорять, на яку пору року, природне яви­ще, погоду схожий їхній сьогоднішній настрій. Почати порівняння краще вихователеві: «Мій настрій схожий на білу пухнасту хмари­ну в спокійному блакитному небі, а твій?»

Вправа проводиться по колу. Вихователь узагальнює — який сьогодні настрій у всієї групи: смутний, веселий, смішний, злий тощо. Інтерпретуючи відповіді дітей, він ураховує, що погана пого­да, холод, дощ, похмуре небо, агресивні елементи свідчать про емо­ційне неблагополуччя.

НАМАЛЮЙ СВІЙ СТРАХ, ПОДОЛАЙ ЙОГО

До проведення вправи вихователеві бажано поговорити з дітьми. Вихователь. Чого ви боїтеся, коли вам буває страшно? Чи було таке, коли ви сильно злякалися?

Потім він пропонує дітям намалювати те, чого вони бояться. Не­обхідно взяти великий аркуш паперу, олівці або фарби. Після ма­лювання ще раз запитує, чого саме дитина боїться. Потім вихова­тель бере ножиці, просить дітей розрізати «страх» на дрібні шма­точки, а дрібні — ще на дрібніші.

Коли «страх» розсипається на дрібні шматочки, вихователь по­казує дітям, що тепер його зібрати неможливо. Він загортає ці дрібні шматочки у великий папір, підходить до смітника і викидає туди, потім із дитиною викидає все сміття — воно не потрібно, його відвезуть, спалять, а разом зі сміттям спалять і «страх», і більш його ніколи не буде.

Примітка. Вихователеві доцільно повторити вправу через 1-2 тижні. Він спостерігає, що змінилося в зображенні «страху» (ко­лір, сюжет, композиція), і проводить цю вправу до тих пір, поки не побачить здивований вираз обличчя дитини у відповідь на прохан­ня: «Намалюй свій страх».

ТРЕНУЄМО ЕМОЦІЇ

Вихователь просить дитину...

1. Насупитися, як:

• осіння хмара;

• розсерджена людина;

• зла чарівниця.

2. Усміхнутися, як:

• кіт на сонці;

• саме сонце;

• Буратіно;

• хитра лисиця;

• радісна дитина;

• ніби побачила чудо.

3. Сердитися, як:

• дитина, у якої забрали морозиво;

• двоє баранів на мосту;

• людина, яку вдарили.

4. Злякатися, як:

• дитина, яка загубилася в лісі;

• заєць, який побачив вовка;

« кошеня, на якого гавкає собака.

5. Зобразити утому, як:

• батько після роботи;

• людина, яка підняла важкий вантаж; « мураха, яка притягла велику муху.

6. Зобразити відпочинок, як:

• турист, який зняв важкий рюкзак;

• дитина, яка багато попрацювала, але допомогла мамі;

• як утомлений воїн після перемоги.

ЯК ТИ СЬОГОДНІ ПОЧУВАЄШСЯ?

Вихователь пропонує дітям картки із зображенням різних від­тінків настроїв. Вона має обрати ту, яка найбільше схожа на її на­стрій, на настрій мами, батька, друга, кішки тощо.

КЛАСИФІКАЦІЯ ПОЧУТТІВ

Діти розглядають ті самі картки й розкладають їх за ознаками:

• які подобаються;

• які не подобаються.

Потім їм необхідно назвати емоції, що зображені на картках, а вихователеві запитати, чому вона їх розклала таким чином.

РОМАШКА

5-6 стільців у центрі. 5-6 стільців у зовнішньому колі — «пе­люстки». Учасники розсаджуються по стільцях. Завдання:

• подивитися одне одному в очі;

• учасники говорять одне одному про те, що вони бачать в інших (одяг, зачіску, усмішку);

• учасники попарно визначають, що між ними спільного;

• визначити, чим учасники відрізняються одне від одного: інте­ресами, характером, поведінкою тощо.

ПЕРЕДАЧА ПОЧУТТІВ

Діти стають у шеренгу, перший гравець повертається до другого і передає йому мімікою почуття (радість, гнів, сум, подив), другий має передати наступному це саме почуття. В останнього вихователь запитує, яке почуття він отримав, і порівнює із тим, яке почуття було передано спочатку, і як кожний розумів отримане ним почуття.

СПІЛКУВАННЯ БЕЗ СЛІВ (невербальне спілкування)

Вправа виконується мовчки. Учасники утворюють два кола, по­вернувшись обличчям одне до одного. Зовнішнє і внутрішнє коло рухаються в протилежні боки. Ті, хто опинилися навпроти одне од­ного, утворюють пару, вихователь просить їх:

• заплющити очі та привітатися за допомогою рук;

• розплющити очі та рухатися далі.

Знову за командою утворюються пари, які отримують завдання:

• покласти руки на плечі одне одному, подивіться протягом хви­лини в очі партнерові, посміхнутися, відпустити руки і починати рухатися далі;

• зупинитися, помірятися руками;

• висловити підтримку за допомогою рук; « попрощатися.

Після вправи учасники обмінюються почуттями.

МОЇ СИЛЬНІ СТОРОНИ

Діти утворюють коло. Кожна дитина повинна розповісти про свої сильні сторони, про те, що вона любить, цінує в собі, про те, що дає їй почуття внутрішньої впевненості та довіри до себе. Вихователеві важливо, щоб дитина не применшувала своїх переваг, не критику­вала себе, не говорила про свої помилки і недоліки (ця вправа спрямована на уміння позитивно мислити про себе і чітко викладати свої думки).

ДОЛОНЯ В ДОЛОНЮ

Діти притискають долоньки й у такий спосіб рухаються кімна­тою, у якій можна встановити різні перешкоди, які дитина має по­долати. Це можуть бути стілець або стіл. У грі можуть брати участь пари: вихователь — дитина.

НЕІСНУЮЧА ТВАРИНА

Дитина вигадує тварину, якої насправді не існує. Потім вона має зобразити тварину, пройти, як ця тварина. Зображення відбуваєть­ся під музику. Решта дітей відгадують, яка це тварина: весела чи сумна, добра чи зла тощо.

СЛІПИЙ І ПОВОДИР

Мета: сприяти розвитку довіри.

ХІД ГРИ

Вправа проводиться в парах. Один з учасників — «сліпий», дру­гий — його «поводир», кожен має провести «сліпого» через різ­ні перешкоди, що створені заздалегідь (меблі* столи, стільці, та­кож перешкодою можуть бути інші люди). У «сліпого» зав'язані очі. «Поводир» має провести його таким чином, щоб той не спіт­кнувся, не впав, не забився. Після гри вихователеві необхідно об­говорити її: як діти почувалися, виконуючи ролі «сліпого» і «пово­диря», чи було їм затишно у цих ролях.

Вправи на розслаблення

ПОЗА СПОКОЮ

Сісти ближче до краю стільця, спертися на спинку, руки вільно покласти на коліна, ноги злегка розставити. Вихователеві необхід­но вимовляти формулу загального спокою повільно, тихим голо­сом, із тривалими паузами.

Всі уміють танцювати,

І стрибати, й малювати,

Та не всі іще уміють

Розслаблятись, спочивать.

Є у нас такая гра —

Дуже легка і проста,

Уповільнюється рух,

І зникає все навкруг...

І стає нам зрозумілим,

Що розслаблення нам миле!

КУЛАЧКИ

Вихователь. Стисніть міцно пальці в кулаки. Руки лежать на колінах. Стисніть кулаки ще міцніше, щоб кісточки побіліли. Он як напружилися руки! Значне напруження. Нам неприємно так си­діти! Руки втомилися. Розслабили руки. Відпочиваємо. Кисті рук потеплішали. Стало легко й приємно. Слухаємо і робимо, як я. Спо­кійно! Вдих — видих!

(Ця і кожна наступна вправа повторюються тричі.)

Руки на колінах,

Кулачки стиснуті,

Міцно, з напруженням

Пальці притиснуті. (Стиснути пальці.)

Пальчики сильніш стискаєм —

Відпускаєм, розтискаєм. (Легко припідняти та опустити розслаблену кисть.)

ОЛЕНІ

Вихователь. Уявімо собі, що ми — «олені». Піднести руки над головою, схрестити їх, широко розчепіривши пальці. Ось які роги у «оленя» Напружте руки. Вони стали твердими! Нам важко й не­зручно так тримати руки. Напруженість неприємна. Швидко опус­тіть руки на коліна. Розслабили руки. Спокійно. Вдих — видих!

Вправи, що спрямовані на розслаблення м'язів ніг Перед початком роботи з цими вправами діти повинні засвоїти вправи, що спрямовані на розслаблення м'язів рук. Добре, якщо кожна дитина повторить ці вправи. Повторення може бути завер­шене віршами.

Руки не напружені,

А розслаблені.

Наші руки так стараються,

Хай і ноги розслабляються!

 

 

 

 

 

 

 

Тренінг для педагогічного колективу «Тривожна дитина»

Мета:

• розкрити значення термінів «тривож­ність», «тривога», «страх» та основні причини виникнення тривожності у дітей;
• ознайомити учасників тренінгу з можли­вими способами виявлення тривожних ді­тей;
• відпрацювати навички ефективної взаємо­дії з тривожними дітьми.

 

ХІД ТРЕНІНГУ:

Вправа «Привітання»

Мета: створити доброзичливу атмосферу в групі.

Учасники по черзі вітаються та продовжують ре­чення: «Про мене діти моєї групи сказали б, що я...».

 

Міні-лекція «Що таке тривожність»

Мета: розкрити значення термінів «тривож­ність», «тривога», «страх» та основні причини виникнення тривожності у дітей.

Тренер: Тривожність — це індивідуальна психо­логічна особливість, яка полягає у підвищеній схильності відчувати неспокій у найрізноманіт­ніших життєвих ситуаціях, зокрема і в таких, які до цього не спонукають. Тривожність буває ситуа­тивна та загальна.

Слід відрізняти тривогу від тривожності. Як­що тривога — це епізодичний прояв неспокою, хвилювання дитини, то тривожність є стійким ста­ном, Наприклад, трапляється, що дитина хви­люється перед виступами на святі. Але цей неспо­кій проявляється не завжди, іноді в таких самих си­туаціях вона залишається спокійною. Це — прояв тривоги. Якщо ж стан тривоги повторюється часто і в різних ситуаціях, то можна говорити про три­вожність.

Тривожність не пов'язана з якоюсь певною си­туацією і проявляється майже завжди. Цей стан су­проводжує дитину під час будь-якого виду діяль­ності. Коли ж дитина боїться чогось конкретно, ми говоримо про прояв страху. Наприклад, страх тем­ноти, страх висоти, страх замкнутого простору.

Страх може розвинутися в дитини у будь-якому віці: у дітей від одного року до трьох років часті ніч­ні страхи, на другому році життя найчастіше про­являється страх неочікуваних звуків, страх самот­ності, страх болю (і пов'язаний з цим страх медич­них працівників). У 3 — 5 років для дітей характер­ні страхи самотності, темноти і замкнутого просто­ру. У 5 — 7 — провідним стає страх смерті. Від 7 до 11 років діти найбільше бояться «бути не тим, про кого говорять хороше, кого люблять, цінують і по­важають».

Кожній дитині притаманні певні страхи. Однак якщо їх дуже багато, то можна говорити про проя­ви тривожності в характері дитини.

Тривожність розвивається внаслідок наявності в дитини внутрішнього конфлікту, який може бу­ти викликаний:

• суперечливими вимогами, які висувають­ся батьками, або батьками і педагогами ди­тячого садка;
• неадекватними вимогами (найчастіше за­вищеними);
• негативними вимогами, які принижують дитину, ставлять її у залежне становище.

Спеціалісти вважають, що у дошкільному і мо­лодшому шкільному віці більш тривожні хлопчики, а після 14 років — дівчатка. При цьому дівчатка більше хвилюються з приводу стосунків з іншими людьми, а хлопчиків здебільшого хвилюють на­сильство і покарання. Здійснивши який-небудь «неправильний» вчинок, дівчатка хвилюються че­рез те, що мама або педагог погано про них поду­мають, а подруги відмовляться гратися з ними. У цій самій ситуації хлопчики, скоріше за все, бу­дуть боятися, що їх покарають дорослі або поб'ють ровесники.

Тривожність дитини багато в чому залежить від рівня тривожності дорослих, які її оточують. Ви­сока тривожність педагога або батьків передаєть­ся дитині. У сім'ях з доброзичливими стосунками діти менш тривожні, ніжу сім'ях, де часто виника­ють конфлікти. Учені вважають, що тривожність дітей зростає у тому випадку, якщо батьки не задо­волені своєю роботою, житловими умовами, мате­ріальним станом. Можливо, саме тому в наш час кількість тривожних дітей постійно зростає. Авто­ритарний стиль батьківського виховання в сім'ї та­кож не сприяє внутрішньому спокою дитини.

Існує думка, що навчальна тривожність почи­нає формуватися вже в дошкільному віці. Цьому можуть сприяти як стиль роботи вихователя, так і завищені вимоги до дитини, постійне порівняння її з іншими дітьми. У деяких сім'ях протягом року, який передує вступу до школи, у присутності дити­ни ведуться розмови про вибір «гідної» школи, «перспективного» вчителя. Стурбованість батьків передається й дітям. Крім того, батьки наймають для дитини вчителів, із якими вона годинами вико­нує відповідні завдання. Неготовий до такого інтен­сивного навчання дитячий організм іноді не витри­мує, дитина починає хворіти, бажання вчитися про­падає, а тривожність з приводу очікуваного навчан­ня стрімко зростає.

 

Вправа «Портрет тривожної дитини»

Мета: надати можливість учасникам тренін­гу скласти характеристику індивідуальних осо­бливостей тривожних дітей, актуалізувати вмін­ня педагогів виявляти у процесі навчання таких дітей.

Тренер пропонує учасникам картку «Портрет особливої дитини», у якій перераховані індиві­дуальні особливості агресивних, гіперактивних, тривожних та аутичних дітей. Завдання полягає утому, щоб із запропонованого переліку вибрати характеристики тривожної дитини. Потім тренер пропонує учасникам об'єднатися у чотири групи обговорити свої вибори та представити групове рішення: яким є портрет тривожної дитини.

Перелік індивідуальних особливостей дитини до картки «Портрет особливої дитини»: 

надмірно говірка

відмовляється від колективної гри

надмірно рухлива

дуже вимоглива до себе не розуміє почуття й переживання інших людей

почувається покинутою

любить ритуали

має низьку самооцінку

часто свариться з дорослими

створює конфліктні ситуації

відстає у розвитку мовлення

уникає спілкування з дітьми

крутиться на місці

робить стереотипні механічні рухи

постійно контролює свою поведінку

надмірно хвилюється з приводу певних подій

перекладає свою вину на інших

метушлива, імпульсивна у рухах

має соматичні проблеми: болі в животі, горлі, головні болі

часто сперечається з дорослими

метушлива

здається байдужою до оточення

любить розв'язувати головоломки, склада­ти мозаїки

часто втрачає контроль над собою

відмовляється виконувати прохання

імпульсивна

погано орієнтується у просторі

часто б'ється

має відсутній погляд

часто передчуває «погане»

самокритична

не може адекватно оцінити свою поведінку

має м'язове напруження

захоплюється колекціонуванням

має погану координацію рухів

побоюється нової діяльності

часто спеціально дратує дорослих

ставить багато запитань, але рідко може дочекатися відповідей

несміливо вітається

тривалий час грає в ту саму гру

мало і неспокійно спить

говорить про себе від другої або третьої особи

штовхає, ламає, нищить все навколо

почувається безпомічною

 

Міні-лекція «Як допомогти тривожній дитині»

Мета: ознайомити з основними напрямами ро­боти з тривожними дітьми.

Тренер: Робота з тривожною дитиною має пев­ні труднощі і, як правило, займає досить тривалий час.

Спеціалісти рекомендують здійснювати роботу з тривожним дітьми у трьох напрямах:

• підвищення самооцінки;
• навчання дитини умінню керувати собою у конкретних, найбільш хвилюючих її ситуа­ціях;
• зняття м'язового напруження.

Підвищення самооцінки

Звичайно, підвищити самооцінку дитини за ко­роткий час неможливо. Необхідно щоденно прово­дити цілеспрямовану роботу. Звертайтеся до дити­ни на ім'я, хваліть її навіть за незначні успіхи у присутності інших дітей.

Бажано, щоб тривожні діти частіше брали участь у таких іграх, як «Комплімент», «Я дарую тобі...», які допоможуть їм дізнатися багато приємного про се­бе від однолітків, поглянути на себе «очима інших дітей». А щоб про досягнення кожної дитини дізна­лися всі у групі, можна оформити стенд «Зірка тиж­ня», на якому раз на тиждень уся інформація буде присвячена успіхам конкретної дитини. Це дасть змогу кожній дитині бути у центрі уваги найближ­чого оточення. Стенд можна оформити у вигляді квітки. У центрі — розмістити фотографію дитини, на окремих пелюстках — рубрики: «Я умію», «Я хо­чу навчитися», «Я мрію», «Коли я буду дорослим», «Я малюю», «Я люблю», «Мої друзі».

Позитивна інформація дуже важлива як для ді­тей, так і для їхніх батьків, для встановлення взає­морозуміння між ними. Причому така інформація потрібна для батьків дітей будь-якого віку.

Формування у дитини вміння керувати своєю поведінкою

Як правило, тривожні діти не повідомляють про свої проблеми відкрито, а іноді навіть приховують їх. Навіть якщо дитина заявляє дорослим, що вона нічого не боїться, це не означає, що її слова відпо­відають дійсності. Скоріше за все, це і є прояв три­вожності, яку дитина не може і не хоче визнати.

У цьому випадку бажано залучати дитину до спільного обговорення проблеми. Можна погово­рити з дітьми про їхні почуття і переживання в хви­люючих ситуаціях, на прикладах літературних тво­рів показати дітям, що смілива людина — це не та, яка нічого не боїться (таких людей немає на світі), а та, яка вміє долати свій страх. Можна запропону­вати дітям намалювати свої страхи, а потім у колі, показавши малюнок, розповісти про нього. Такі об­говорення допоможуть тривожним дітям усвідоми­ти, що у багатьох ровесників існують проблеми, схо­жі на ті, які є, як їм здавалося, лише у них.

Звичайно, усі дорослі знають, що не можна по­рівнювати одну дитину з іншою. А якщо йдеться І про тривожних дітей, цей прийом категорично неприпустимий. Крім того, бажано уникати змагань і таких видів діяльності, які вимагають порівнювати досягнення одних дітей з досягненнями інших. Іноді навіть проведення спортивної естафети може травмувати дитину. Ліпше порівнювати досягнення дитини з її ж результатами, скажімо, тиждень тому. Навіть якщо дитина зовсім не справилася із завданням, у жодному разі не можна пові­домляти батькам: «Ваша дочка найгірше викона­ла аплікацію» або «Ваш син закінчив малюнок останнім».

Якщо у дитини тривога проявляється під час ви­конання навчальних завдань, не слід пропонувати  їй будь-які види робіт, що потребують швидких дій. Таких дітей не варто підганяти.

Звертаючись до тривожної дитини з проханням або запитанням, бажано встановити з нею контакт очей: ви маєте нахилитися до дитини, або підняти її до рівня ваших очей.

Спільне з дорослими створення казок та історій навчить дитину виражати словами свою тривогу і страх. І навіть якщо вона приписує їх не собі, а вигаданому герою, це допоможе зняти емоційний вантаж внутрішнього переживання і деякою мірою заспокоїть дитину.

Дуже корисно застосовувати у роботі з тривож­ними дітьми рольові ігри. Розігрувати можна як знайомі ситуації, так і ті, які викликають особливу тривогу дитини. Наприклад, у ситуації «боюся ви­хователя» рольова гра дасть змогу дитині пограти­ся з лялькою, яка символізує педагога, і «вихлюп­нути» свої страхи.

Тривожні діти бояться рухатися, але саме під час рухливої емоційної гри дитина може пережи­ти і сильний страх, і хвилювання, що допоможе зняти напруження у реальному житті.

Зняття м'язового напруження

Працюючи з тривожним дітьми, бажано вико­ристовувати ігри, що передбачають тілесний кон­такт. Дуже корисні вправи на релаксацію, техніка глибокого дихання, заняття йогою, масаж і просто розтирання тіла.

 

Як працювати з батьками тривожної дитини

Абсолютно очевидно, що батьки ніколи не праг­нуть того, щоб їхня дитина стала тривожною. Од­нак іноді дії дорослих сприяють розвитку цієї якос­ті у дітей. Адже якщо батьки висувають дитині за­вищені вимоги, відповідати яким їй не під силу, то малюк не може зрозуміти, як і чим догодити бать­кам, марно намагається заслужити їхню прихиль­ність та любов. Тривожність дитини за таких умов лише посилюється.

Слід пояснити батькам тривожної дитини, що вони повинні зробити все, щоб завірити дитину у своїй любові (незалежно від успіхів), в її компе­тентності у якійсь галузі (не буває зовсім нездібних дітей). Вони повинні щоденно відмічати успіхи ди­тини, повідомляючи про них у присутності інших членів сім'ї. Необхідно відмовитися від слів, які принижують гідність дитини.

Не треба вимагати від дитини вибачень за той чи той вчинок, ліпше нехай пояснить, чому вона це зробила. Корисно зменшити кількість зауважень. Батькам варто порадити протягом лише одного дня записати всі зауваження, висловлені дитині, а ввечері їх перечитати. Для них стане очевидним, що більшість зауважень можна було не робити: вони або не принесли користі, або лише зашкодили їм та їхній дитині.

У жодному разі не можна допускати сімейних протиріч у питаннях виховання дитини. Батькам потрібно бути послідовними у заохоченнях і пока­раннях дитини.

Слід пам'ятати, що тривогу дитини можуть ви­кликати будь-які різкі зміни у її житті: переїзди зміна вихователів, навіть перестановка меблів.

Не можна погрожувати дитині: «Замовкни, бо рот заклею!», «Не плач, бо залишу тебе у садку!». Дитина і без того боїться усього на світі. Необхід­но пояснити батькам, що з дитиною слід більше розмовляти, допомагати їй виражати свої думки  і почуття словами. Саме такі розмови та обгово­рення почуттів дитини є хорошим профілактичним засобом і можуть запобігти екстремальній си­туації.

Ласкаві дотики батьків (тактильний контакт допоможуть тривожній дитині зняти м'язове на­пруження, набути почуття впевненості і довіри до світу, а це дасть змогу значно знизити її тривож­ність.

 

Як гратися з тривожними дітьми

На початкових етапах роботи з тривожною ди­тиною треба керуватися такими правилами:

• включення дитини у будь-яку нову гру має відбуватися поетапно. Нехай вона спочат­ку ознайомиться з правилами гри, подивиться, як у неї грають інші діти, і лише по­тім, коли сама захоче, стане її учасником;
• необхідно уникати змагальних моментів та ігор, у яких враховується швидкість ви­конання завдання, наприклад, таких, як «Хто швидше?»;
• якщо ви вводите нову гру, то ліпше про­водити її на матеріалі, вже знайомому тривожній дитині, щоб вона не відчувала небезпеки від зустрічі з чимось невідо­мим. Можна використовувати знайомі ма­люнки, картки, частину інструкції або правил із гри, в яку дитина вже грала ба­гато разів;
• у колективні ігри три ножну дитину мож­на запрошувати, якщо вона почувається достатньо комфортно, а спілкування з ін­шими дітьми не викликає у неї особливих труднощів;
• ігри із заплющеними очима рекомен­дується проводити лише після тривалої роботи з дитиною, коли вона сама вирі­шить, що може виконувати цю умову;
• працюючи з тривожними дітьми, треба пам'ятати, що стан тривоги, як правило, су­проводжується сильним напруженням різ­них груп м'язів. Тому релаксаційні і ди­хальні вправи таким дітям просто необ­хідні.

 

Вправа «Царська сім'я»

Мета: підвищити самооцінку та власну значу­щість учасників.

Тренер пропонує учасникам об'єднатися у чоти­ри підгрупи, кожна з яких має зобразити за допо­могою пантоміми певну «сімейну фотографію». Потім роздає картки із завданням зобразити:

царську сім'ю;

сім'ю всесвітньо відомого ученого;

сім'ю «нових українців»;

сім'ю кінозірки.

Підгрупи по черзі представляють «сімейну фо­тографію». Решта учасників намагається відгадати, хто «зображений на фото».

Тренер проводить обговорення у колі. Під час обговорення учасники по черзі відповідають на запитання: «Що ви відчували під час виконання вправи?».

 

Вправа «Ліфт»

Мета: навчити учасників знімати м'язове напру­ження.

Тренер: Покладіть долоню на живіт. Уявіть, що живіт — це перший поверх будинку. Трохи вище — шлунок — це другий поверх. Потримайте там долоню. Тепер покладіть її на груди й уявіть, що це — третій поверх. Приготуйтеся, ми починаємо «поїздку на ліфті». Вдихніть через ніс повільно і глибоко — так, щоб повітря дійшло до першого по­верху — до живота. Затримайте подих. Видихніть через рот. Зробіть це так, щоб повітря піднялося на один поверх вище — до шлунка. Затримайте подих. Видихніть через рот. Видихніть і «підніміть ліфт» ще на один поверх — до грудей. Затримайте подих. Видихніть через рот. Під час видиху ви відчуваєте, що напруження та хвилювання виходять із тіла, не­мов із дверей.

Вправу слід виконувати стоячи. Подих затриму­вати на 2 — 3 секунди.

 

Вправа «Закінчи речення»

Мета: підвищити самооцінку учасників.

Тренер пропонує учасникам стати кружка і по черзі продовжити речення: «Я вмію...» (перше ко­ло), «Я зможу...» (друге коло). Коли учасник вимо­вить закінчення фрази, усі йому аплодують.

 

Вправа «Комплімент»

Мета: підвищити самооцінку та власну значу­щість учасників.

Тренер пропонує учасникам стати у два кола — внутрішнє і зовнішнє — обличчям одне до одного. Кожен учасник із зовнішнього кола має сказати комплімент учаснику, який стоїть навпроти нього у внутрішньому колі. Потім за сигналом тренера кожен учасник із зовнішнього кола робить крок вліво (за годинниковою стрілкою), опиняючись навпроти наступного учасника із внутрішнього ко­ла, щоб зробити йому комплімент і т. д. Так учасни­ки зовнішнього кола рухаються за часовою стріл­кою, а внутрішнього — стоять на місці. Потім учас­ники внутрішнього і зовнішнього кола міняються місцями.

Тренер підбиває підсумки тренінгу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 1. Анкета на визначення рівня тривожності

Анкета на визначення рівня тривожності

1. Дитині важко зосередитися на чомусь.

2. Будь-яке завдання викликає надмірну тривогу.

3. Під час виконання завдання дитина дуже напружена, скута.

4. Часто говорить про можливі неприємності.

5. Спить неспокійно, погано засинає.

6. Дитина ляклива, багато що викликає в неї страх.

7. Неспокійна, легко засмучується.

8. Погано переносить чекання.

9. Не любить братися за нову справу.

10. Не впевнена у собі, своїх силах, боїться труднощів.

 

Висока тривожність — 8—10 балів.

Середня тривожність — 4—7 балів.

Низька тривожність — 1—3 бали.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 2. Пам’ятка для педагогів «Правила роботи з тривожними дітьми»

 

Правила роботи з тривожними дітьми

(пам’ятка для педагогів)

• уникайте змагань і будь-яких видів робіт, які потребують від дитини швидких дій;
• не порівнюйте дитину з іншими;
• да частіше використовуйте тілесний контакт, вправи на ре­лаксацію;
• сприяйте підвищенню самооцінки дитини, частіше хваліть її, але так, щоб вона знала, за що;
• частіше звертайтеся до дитини на ім'я;
• демонструйте зразки упевненої поведінки, будьте прикла­дом дитині у всьому;
• ураховуйте можливості дитини, не вимагайте від неї того, чого вона не може виконати. Якщо дитині щось дається складно — допоможіть їй і підтримайте її, а при досягненні найменшого успіху не забудьте похвалити;
• постійно зміцнюйте у дитини впевненість у собі, у своїх силах і можливостях;
• будьте послідовними у вихованні дитини — не забороняй­те їй без жодних причин того, що ви дозволяли раніше;
• намагайтеся робити дитині якнайменше зауважень;
• уникайте покарань наскільки це можливо;
• не принижуйте дитину, караючи її;
• спілкуючись із дитиною, не підривайте авторитет інших значимих для неї людей — мами, тата, вихователя, друзів. Скажімо, не можна говорити дитині: «Багато ваші вихова­телі розуміють!», «Бабусю ліпше не слухай!» тощо;
• довіряйте дитині, будьте з нею чесним і щирим, приймайте її такою, якою вона є.

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

1. Карпенко З. Експресивні психотехніки для дітей 5-10 років.

2. Лютова Е. К., Монина Г. Б. Шпаргалка для взрослых: Психокоррекционная работа с гиперактивными, агрессивными, тревожными и аутичными детьми. — СПб.: Речь, 2005.

3. Незабаром до школи. Психологічні особливості дітей дошкільного віку. 6-й рік життя / Уклад. О.А. Дмітрієва. – Х.: Вид група «Основа», 2009. – 189 с.

4. Пікуль Н. Тривожність // Психолог. - № 6, 2012. – С. 62-64.

5. Усі розробки ігор та вправ. До Базової програми «Я у Світі». Упоряд. Гладченко О. М., Дикань Н. І.  — X.: Вид. група «Основа», 2010. — 319 [1] с— (Серія «ДНЗ. Ви­хователю»).

6. Шевчук В. Тривожна дитина // Вихователь-методист дошкільного закладу. - № 6, 2010. – С. 52-59.