Методичний посібник містить теоретичні відомості по темі тривожності: поняття,види, ознаки і причини тривожності; методичні та практичні рекомендації по роботі з тривожними дітьми; тренінг для педагогічного колективу по проблемі тривожної дитини
1
ТРИВОЖНІ ДІТИ: МЕТОДИЧНІ ТА
ПРАКТИЧНІ
РЕКОМЕНДАЦІЇ
Упорядник:
практичний психолог
Шаш Анна Романівна
Чернігів, 2013
Зміст
Теоретичний аспект проблеми тривожності
Вступ. Поняття тривожності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3
Ознаки тривожності. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .4
Причини тривожності. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4
Робота з тривожними дітьми
Методичні рекомендації по роботі з тривожними дітьми . . . . . . . . . . . . . . . .10
Практичні рекомендації по роботі з тривожними дітьми . . . . . . . . . . . . . . . . 12
Робота з колективом
Тренінг для педагогічного колективу «Тривожна дитина». . . . . . . . . . . . . . . . 36
Додатки
Додаток 1. Анкета на визначення тривожності. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .44
Додаток 2. Пам’ятка для педагогів «Правила роботи з тривожними дітьми» 45
Список використаної літератури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 46
ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ПРОБЛЕМИ ТРИВОЖНОСТІ
Вступ. Поняття тривожності
Тривога — емоційний стан, який виникає в ситуаціях невизначеності й небезпеки і виявляється в очікуванні несприятливого розвитку подій.
Вроджена або сформована схильність дитини легко впадати у стан тривоги свідчить про тривожність як рису характеру.
Дуже часто у людини, а тим паче у дитини, виникають різні реакції на певні ситуації, зокрема переживання або тривожність. Серед причин, що викликають дитячу тривожність, на першому місці — неправильне виховання і несприятливі стосунки з батьками, особливо з матір'ю. Відторгнення, неприйняття матір'ю викликає тривогу через неможливість задоволення потреби в любові, ніжності і захисті. У цьому випадку виникає страх: дитина відчуває умовність матеріальної любові («Якщо я зроблю погано, мене не будуть любити»). Незадоволена потреба дитини в любові спонукатиме домагатися її задоволення будь-якими способами.
Тривожність може бути наслідком і симбіотичних стосунків з матір'ю, коли мати відчуває себе єдиним цілим з дитиною, намагається відгородити її від труднощів і неприємностей життя. Вона «прив'язує» до себе, оберігаючи від уявних, неіснуючих небезпек. Унаслідок цього дитина хвилюється, коли залишається без матері, легко губиться й боїться. Замість активності та самостійності розвиваються пасивність і залежність.
У тих випадках, коли виховання ґрунтується на завищених вимогах, з якими дитина нездатна впоратися або їй це дається важко, тривожність може бути викликана страхом не впоратися, зробити не так, як потрібно, нерідко батьки культивують «правильність» поведінки: ставлення до дитини може включати жорсткий контроль, сувору систему норм і правил, відступ від яких спричиняє осуд і покарання. У цих випадках тривожність дитини може породжуватися страхом відступити від норм і правил, установлених дорослими («Якщо я робитиму не так, як сказала мама, вона мене не любитиме», «Якщо зроблю не так, як треба, мене покарають»).
Отже, вирішальну роль у формуванні тривожності відіграє оточення, в якому зростає дитина, характер стосунків із близькими, соціальна ситуація її розвитку.
Тривожність можуть викликати і жорсткі рамки, що встановлюються авторитарним педагогом, високий темп заняття, який тримає дитину в постійному напруженні протягом тривалого часу, що породжує страх не встигнути або зробити щось неправильно.
Дисциплінарні заходи, які застосовує такий педагог, найчастіше зводяться до осуду, окрику, негативних оцінок, покарань.
Непослідовний вихователя викликає тривожність дитини тим, що не дає їй можливості прогнозувати власну поведінку. Постійна мінливість вимог вихователя, залежність його поведінки від настрою, емоційна лабільність спричиняють розгубленість у дитини, неможливість вирішити, як їй слід вчинити в тому чи іншому випадку.
Якщо дитина росте в атмосфері побоювань, хвилювань, тривоги батьків, то ці тривоги підсвідомо, мимоволі передаються дітям. Дитина заражається їхнім настроєм і переймає нездорову форму реагування на зовнішній світ.
Ознаки тривожності
Тривожність у дітей виявляється в емоційній вразливості, боязні спілкуватися з незначущими людьми, плаксивості, нитті.
Ознаки тривожності:
— підвищена збудливість, напруженість, скутість;
— страх перед усім новим, незнайомим, незвичайним;
— невпевненість у собі, занижена самооцінка;
— очікування неприємностей, невдач, осуду старших;
— старанність, розвинуте почуття відповідальності;
— безініціативність, пасивність, боязкість;
— схильність пам'ятати більше погане, ніж хороше.
Анкета на визначення рівня тривожності
1. Дитині важко зосередитися на чомусь.
2. Будь-яке завдання викликає надмірну тривогу.
3. Під час виконання завдання дитина дуже напружена, скута.
4. Часто говорить про можливі неприємності.
5. Спить неспокійно, погано засинає.
6. Дитина ляклива, багато що викликає в неї страх.
7. Неспокійна, легко засмучується.
8. Погано переносить чекання.
9. Не любить братися за нову справу.
10. Не впевнена у собі, своїх силах, боїться труднощів.
Висока тривожність — 8—10 балів.
Середня тривожність — 4—7 балів.
Низька тривожність — 1—3 бали.
Причини тривожності
Причини тривожності:
— конституціональна особливість нервової системи (меланхолійний темперамент);
— компонент невротичного стану, що виявляється як страх окремих людей, ситуацій, які спровокували психоемоційну травму дитини, наприклад, страх перед людиною у білому одязі (нагадує білий халат лікаря), страх залишитися на самоті як вияв емоційного диском форту, коли дитину покидала мама чи хтось із близьких людей;
— наслідок інфекційної інтоксикації, виникає на фоні загального нервово-психічного виснаження;
— результат залякування дорослими з метою домогтися послуху («Не слухатимешся, забере Бабай, Змій Горинич, міліціонер...»);
— побічний продукт багатої емоційної уяви дитини;
— природний страх перед новим, незвичайним, вияв інстинкту самозбереження (страху грози, темряви);
— результат гіперсоціалізованого виховання з надмірною кількістю заборон, правил, оцінок, вимог, поєднується з комплексом провини за свою неспроможність відповідати жорстким соціальним стандартам;
— один із симптомів аутизму.
Вихователю, також необхідно знати ситуації, які можуть викликати дитячу тривожність, насамперед ситуацію неприйняття однолітків. Дитина вважає: у тому, що її не люблять, є її вина, вона погана («люблять хороших»). Тому вона прагнутиме заслужити любов за допомогою позитивних результатів, оцінок. Якщо це прагнення не реалізується, то тривожність дитини наростає.
Наступна ситуація — суперництво, конкуренція. Особливо сильну тривожність вона буде викликати у дітей, виховання яких відбувається в умовах гіперсоціалізації. У цьому випадку діти,
потрапляючи в атмосферу суперництва, намагатимуться стати першими, за будь-яку ціну досягти найвищих результатів.
Ще одна ситуація — підвищена відповідальність. Тривога може бути зумовлена страхом не виправдати сподівань, очікувань дорослого, бути відторгнутою ним.
У таких ситуаціях тривожним дітям, як правило, притаманна неадекватна реакція. Якщо дитина передбачає, очікує або переживає схожу ситуацію, яка викликає тривогу, то стереотип поведінки, шаблон дозволяють уникнути тривоги або максимально її знизити. До таких шаблонів належить систематичне ухиляння від участі в тих видах діяльності, які викликають занепокоєння, мовчання дитини замість відповідей на запитання незнайомих дорослих або тих, до кого дитина ставиться негативно. Загалом тривожність є проявом проблем особистості, а також невисокої самооцінки.
Для кожного вікового періоду існують певні сфери, об'єкти дійсності, які викликають підвищену тривогу незалежно від наявності реальної загрози. Ці «вікові тривожності» є наслідком найважливіших соціальних потреб. У дітей раннього віку тривожність породжується розлукою з матір'ю. У віці 6—7 років головну роль відіграє адаптація до школи, у молодшому підлітковому — спілкування з дорослими (батьками та вчителями), в ранній юності — ставлення до майбутнього і проблеми, пов'язані зі стосунками з хлопцями чи дівчатами.
Тривожні діти вкрай чутливі.
Вони гостро реагують на невдачі, схильні відмовлятися від діяльності, в якій відчувають труднощі.
Самооцінка у них нерідко занижена, оскільки батьки ставлять перед ними понадсильні завдання. У випадку невдачі їх, як правило, карають, принижують («Нічого ти робити не вмієш! Нічого в тебе не виходить!»).
Поведінка таких дітей на уроках і після них сильно відрізняється. Поза уроками це жваві, товариські та безпосередні діти, на заняттях вони скуті й напружені, відповідають на запитання вчителя тихим і глухим голосом, можуть навіть почати заїкатися. Мова їх може бути як дуже швидкою, квапливою, так і повільною, ускладненою. Як правило, виникає тривале порушення: дитина смикає одяг, перебирає щось у руках, відчувається психологічний дискомфорт.
Тривожні діти схильні до шкідливих звичок невротичного характеру (гризуть нігті, смокчуть пальці, висмикують волосся, займаються онанізмом). Маніпуляція з власним тілом знижує у них емоційне напруження, заспокоює.
У тривожних дітей серйозний, стриманий вираз обличчя, опущені очі, на стільці сидять акуратно, намагаються не робити зайвих рухів, не галасувати, вважають за краще не привертати до себе уваги. Таких дітей називають скромними, сором'язливими. Батьки однолітків зазвичай ставлять їх за приклад своїм шибеникам: «Дивись, як добре поводиться Сашко. Він не заважає на уроках. Він слухається, не кричить». І, на диво, весь цей перелік чеснот буває правдою — такі учні поводяться «правильно».
Діти з сильною нервовою системою можуть довго працювати або гратися, у них, як правило, високий емоційний тонус, стійка в межах вікових можливостей увага, хороша здатність орієнтуватися в незвичній ситуації. Вони порівняно швидко перемикаються на новий вид діяльності, у них високий темп і інтенсивність роботи. Діти зі слабкою нервовою системою мляві, повільні у всіх діях, неохоче включаються в роботу, довго перемикаються і відновлюються. Працюють повільно, зате дуже швидко відволікаються. Темп і інтенсивність діяльності — низькі. Н. Левітов прямо вказує, що тривожний стан — показник слабкості нервової системи, хаотичності нервових процесів. Дослідник пише, що тривога у дітей може породжуватися відкладеним підкріпленням. Коли дитині обіцяють щось приємне, наприклад, подарунок, і відкладають виконання обіцянки, то це зазвичай спричиняє очікування, хвилювання, чи вона отримає обіцяне. Тривога виникає частіше при відкладанні чогось приємного, значного. Чекання неприємного може супроводжуватися не так тривогою, як надією на те, що все ж неприємностей не буде. К. Хорні відзначає, що виникнення і закріплення тривожності пов'язане з незадоволенням провідних вікових потреб дитини, які набувають гіпертрофованого характеру.
Автори книжки «Емоційна стійкість школяра» Б. Кочубей і О. Новікова вважають, що тривожність розвивається внаслідок наявності у дитини внутрішнього конфлікту, який може бути викликаний:
1. Суперечливими вимогами батьків або вихователів дитячого садка. Наприклад, батьки не пускають дитину в школу, а вчитель ставить «двійку» в журнал і докоряє за пропуск уроку в присутності інших дітей.
2. Неадекватними вимогами (найчастіше завищеними). Наприклад, батьки неодноразово повторюють дитині, що вона неодмінно має бути найкращою.
3. Негативними вимогами, які принижують дитину, ставлять її в залежне становище. Наприклад, вихователь або вчитель говорять: «Якщо ти розповіси, хто погано поводився, коли мене не було, я не повідомлю маму, що ти побився».
Фахівці вважають, що в дошкільному і молодшому шкільному віці тривожніші хлопчики, а після 12 років — дівчатка. При цьому дівчатка більше переймаються через взаємини з іншими людьми, а хлопчиків значною мірою турбують насильство і покарання.
Природно, що підростаючи, дитина звільняється від якихось тривог. З віком страхи змінюються не тільки кількісно, а й якісно. На місце конкретних страхів приходять соціально обумовлені: страх самотності, покарання; у підлітковому віці вони пов'язані зі стосунками. Профілактика полягає у тому, щоб розширити функціональні та операційні можливості дитини, сформувати необхідні знання, вміння, навички, які б спонукали до підвищення ефективності діяльності, повернули віру в успіх.
На формування стійкої тривожності впливає хронічна травматизація та фатальний збіг обставин, коли випадково чи по черзі дитина переживає психічне потрясіння, що перевищує межу її адаптаційних можливостей. Цілком можливе формування неврозу, страху, деформування рис характеру. Роботу слід починати одразу, тільки-но зауважите ненормальність у поведінці дитини. Спочатку потрібно дізнатися, що сталося. Не треба боятися «оживити» страхи, повертаючись до них у розмові чи малюнках. Краще, щоб страх став усвідомленим, аби з ним можна було працювати, аніж би він «гніздився» десь у підсвідомості, очікуючи нагоди вирватися. Що молодша дитина, то легше їй допомогти. Адже можна дати змогу «втекти», «покарати» кривдника, пояснити, показати, що до чого, відволікти, включити в гру, продемонструвати на власному прикладі чи на прикладі казкового героя, вселити впевненість і приділити увагу. У жодному разі не можна карати за страх чи тривогу. Потрібно навчитися відрізняти істинні страхи від надуманих. Є діти, які люблять фантазувати, уявляти страшні речі. Така поведінка властива демонстративним дітям. Фантазії спонукають звернути на себе увагу, а страхи допомагають виділитися. Гірше з тими дітьми, яким страхи ввижаються систематично і нав'язливо. Вони пригнічують настрій, паралізують поведінку. Дитині може бути важко розповісти про свої страхи, тому варто скористатися прийомом малювання. За кілька сеансів малювання запропонуйте трансформувати малюнок так, щоб дитина спочатку на папері впоралася з тим, що її гнітить.
Причинами тривожності можуть бути: неуважність батьків, напружені емоційні обставини вдома, суперечливі вимоги дорослих, а також дитячі страхи. Зрозуміло, що пасивна життєва позиція не сприяє розвитку та самореалізації: тривожні діти почуваються безпорадними, бояться братися за нові види діяльності, мають незначний досвід спілкування порівняно з однолітками. Як наслідок — рівень самооцінки знижується.
Для тривожних дітей характерні також і соматичні проблеми: біль у животі, головний біль, запаморочення, спазми в горлі, ускладнене, поверхневе дихання. Під час проявів тривожності вони часто відчувають сухість у роті, спазм у горлі, слабкість у ногах, прискорене серцебиття.
Ситуація 1
Марат відвідував підготовчу групу, але щоранку плакав, розлучаючись із матусею. Крім цього, він відмовлявся брати участь у процесі занять, навіть від прогулянки: боявся, що мати повернеться, не знайде його та хвилюватиметься. Для того щоб допомогти хлопчикові подолати дискомфорт, його приводили до дитячого садочка тато та бабуся, дозволили приносити у групу улюблені іграшки, батьки забирали його додому раніше ніж решту дітей.
Запитання
— Чи можна таку поведінку дитини Назвати капризами?
— Чи варто приділяти значну увагу таким витівкам дитини?
Коментар психолога
У дитячому садочку діти часто відчувають острах розставання з батьками. Необхідно пам'ятати, що у віці двох-трьох років цей острах є припустимим і зрозумілим. Якщо ж дитина і в підготовчій групі постійно плаче під час розставання з батьками, не зводить очей із вікна, очікуючи на появу батьків, на це варто звернути особливу увагу.
Якщо впродовж чотирьох тижнів дитина залишається пригніченою і сумною, плаче під час розставання, відмовляється йти до дитячого садочка, боїться спати та залишатися на самоті, прокидається вночі від кошмарів, скаржиться на головний біль, біль у животі та інші фізіологічні розлади, то можна припустити, що її дитини справді спостерігається острах розставання і вона потребує допомоги спеціаліста.
Ситуація 2
Тато Артура скаржиться: «Мій син нібито не в собі. Його одноліток Сашко вже добре грає в шахи. Артур же ледь навчився ходити пішаком і конем. Його сестра годинами грає на піаніно, вже тричі виступала на концерті в школі. Артур ледве спробував навчатися музики і відразу ж категорично відмовився від занять. І взагалі, його важко зацікавити чимось серйозним, а ось бавитися з конструктором він готовий годинами.
Крім цього, він ще й боязкий, як дівчисько. Що б не трапилося — ховається за матусину спину. Він навіть не може відверто сказати, чого йому хочеться та якої допомоги потребує. Мій син гірший за всіх...»
Запитання
— Чи обґрунтовані претензії батька?
— Як знайти ключі до таких дітей, щоб краще підготувати їх до життя?
Коментар психолога
Як правило, тривожні діти не повідомляють про свої проблеми відверто, а іноді навіть приховують їх. Звісно, усім дорослим відомо, що не можна порівнювати дітей одне з одним. Особливо тоді, коли йдеться про таких дітей, як Артур: прийом порівняння з рештою дітей є категорично неприпустимим стосовно тривожних дітей.
Крім цього, під час виховання таких дітей бажано уникати будь-яких змагань і видів діяльності, умовами яких є порівняння досягнень одних дітей із досягненнями інших.
У ситуації з тривожною дитиною краще порівняти досягнення дитини з її ж результатами, які було отримано, наприклад, тиждень тому. Навіть якщо дитина зовсім не впорається із завданням, у жодному разі не можна говорити, що вона виконала його гірше за решту дітей.
У наведеній ситуації з Артуром вимоги до хлопчика завищені й не звертається увага на конструктивні здібності дитини.
Ситуація З
На перший погляд, Ліля — тиха дівчинка, урівноважена та спокійна. У групі її присутність можна не помітити: на заняттях вона мовчазна, відповідає тільки тоді, коли до неї звертається вихователь, іноді мовчить навіть у відповідь на запитання педагога. Вона ніколи не розповідає, чого їй хочеться або чого їй бракує. Із дітьми Ліля привітна, але ніколи не ініціює спілкування та ігор із ними. Мати дуже задоволена дитиною, тому що дівчинка виконує будь-яке прохання, грається тихо і не потребує багато уваги.
Згодом вихователь помітив, що дівчинка гризе нігті й обкушує губи.
Запитання
— Чи повинна викликати тривогу дорослих тиха, спокійна дитина?
— «Зручні» для дорослих діти: це добре чи погано?
Коментар психолога
На жаль, дуже часто дорослі не вбачають жодних проблем в пасивній поведінці дитини, вважаючи її звичайнісіньким тишком, який відзначається гарною поведінкою. Проте це не завжди так: дитина може почуватись нещасною, пригніченою, але не в змозі передати своїх емоцій. Дорослим необхідно бути уважними до «незначних» особливостей у поведінці дитини, які можуть бути ознаками значніших і серйозніших внутрішніх проблем. У наведеному випадку йдеться про шкідливі, нав'язливі звички — такі, як ссання пальця, шкрябання шкіри, кусання нігтів і обкушування губ, розгойдування на стільці, онанізм. Усі ці нав'язливі звички є свідченням внутрішнього напруження дитини, вони згодом можуть перетворитися на тривожність. Дорослі повинні допомогти дитині передати (висловити) свої переживання, викликати довіру та прихильність дитини.
РОБОТА З ТРИВОЖНИМИ ДІТЬМИ
Методичні рекомендації по роботі з тривожними дітьми
Дітей з високою тривожністю потрібно постійно підбадьорювати, заохочувати, висловлювати впевненість в їхньому успіху, можливостях. Щоб подолати скутість, треба допомагати дитині розслаблятися, знімати напруження за допомогою рухливих ігор, музики, спортивних вправ. Допоможе інсценізація етюдів на виявлення сміливості, рішучості, що вимагає від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем. Ігри, які виражають тривожність, неспокій учасників, допомагають емоційно відкинути пригніченість і страх, оцінити їх як характеристики ігрових персонажів, а не дитини, і на основі психологічного розототожнення з носієм гнітючих переживань позбутися своїх страхів.
Виховуючи тривожних дітей, не рекомендується також робити щось таке, що передбачає врахування швидкості; не можна підганяти та квапити їх; необхідно, як ми вже згадували, уникати змагальних моментів під час повсякденної діяльності та ігор. Включення дитини в будь-яку нову ситуацію повинно відбуватися поступово, починаючи з поетапного знайомства з людьми, повідомлення правил, умов, звикання до приміщення та ін. Важливо хвалити таких дітей навіть за незначні успіхи, відзначати їх у присутності інших людей — це підвищує самооцінку тривожної дитини. Похвала обов'язково повинна бути щирою, тому що діти гостро реагують на фальш; дитина обов'язково повинна знати, за що її похвалили. ,
Намагайтеся робити дитині якнайменше зауважень. Будьте послідовними у своїх діях, не забороняйте дитині без будь-яких причин те, що дозволяли їй раніше.
Правила роботи з тривожними дітьми
Як працювати з батьками тривожної дитини
Абсолютно очевидно, що батьки ніколи не прагнуть того, щоб їхня дитина стала тривожною. Однак іноді дії дорослих сприяють розвитку цієї якості у дітей. Адже якщо батьки висувають дитині завищені вимоги, відповідати яким їй не під силу, то малюк не може зрозуміти, як і чим догодити батькам, марно намагається заслужити їхню прихильність та любов. Тривожність дитини за таких умов лише посилюється.
Слід пояснити батькам тривожної дитини, що вони повинні зробити все, щоб завірити дитину у своїй любові (незалежно від успіхів), в її компетентності у якійсь галузі (не буває зовсім нездібних дітей). Вони повинні щоденно відмічати успіхи дитини, повідомляючи про них у присутності інших членів сім'ї. Необхідно відмовитися від слів, які принижують гідність дитини.
Не треба вимагати від дитини вибачень за той чи той вчинок, ліпше нехай пояснить, чому вона це зробила. Корисно зменшити кількість зауважень. Батькам варто порадити протягом лише одного дня записати всі зауваження, висловлені дитині, а ввечері їх перечитати. Для них стане очевидним, що більшість зауважень можна було не робити: вони або не принесли користі, або лише зашкодили їм та їхній дитині.
У жодному разі не можна допускати сімейних протиріч у питаннях виховання дитини. Батькам потрібно бути послідовними у заохоченнях і покараннях дитини.
Слід пам'ятати, що тривогу дитини можуть викликати будь-які різкі зміни у її житті: переїзди зміна вихователів, навіть перестановка меблів.
Не можна погрожувати дитині: «Замовкни, бо рот заклею!», «Не плач, бо залишу тебе у садку!». Дитина і без того боїться усього на світі. Необхідно пояснити батькам, що з дитиною слід більше розмовляти, допомагати їй виражати свої думки і почуття словами. Саме такі розмови та обговорення почуттів дитини є хорошим профілактичним засобом і можуть запобігти екстремальній ситуації.
Ласкаві дотики батьків (тактильний контакт допоможуть тривожній дитині зняти м'язове напруження, набути почуття впевненості і довіри до світу, а це дасть змогу значно знизити її тривожність.
Як гратися з тривожними дітьми
На початкових етапах роботи з тривожною дитиною треба керуватися такими правилами:
Практичні рекомендації по роботі з тривожними дітьми
Ігри, етюди, вправи
1. ТІНЬ
Звучить музика Л.Петрова «Поклик сині» (з кінофільму «Синій птах»).
Двоє дітей ідуть по дорозі через поле: одна дитина попереду, а інша — на два-три кроки позаду (це «тінь» першої). «Тінь» повинна точно повторювати всі дії першої дитини.
Завдяки повторенню рухів однієї дитини інша позбуваєшся тілесної скутості.
2. У МАГАЗИНІ ДЗЕРКАЛ
У магазині було багато великих дзеркал. Туди увійшов чоловік, на плечі в нього сиділа мавпочка. Вона побачила себе в дзеркалах і подумала, що це інші мавпочки, і стала робити гримаси. Мавпочки відповіли їй тим самим. Вона посварилася кулачком і їй з дзеркал погрозили, вона тупнула лапкою, всі мавпочки тупнули лапкою. Що б не робила мавпочка, всі точно повторювали її рухи.
Гра допомагає учасникам розслабитися, зробити поведінку спонтанною.
3. ПРОТИЛЕЖНІ РУХИ
Діти шикуються в дві шеренги, одна навпроти іншої. Під музику «Канадської народної пісні» на початок кожного такту друга шеренга виконує рухи, протилежні рухам першої. Якщо перша шеренга присідає, друга підскакує тощо.
Гра допомагає подолати руховий автоматизм, виховує сміливість діяти за власним спонуканням.
4. ДРАКОН КУСАЄ СВІЙ ХВІСТ
Гравці стоять один за одним, тримаючись за талію того, хто стоїть попереду. Перша дитина — це голова дракона, остання — кінчик хвоста. Поки звучить музика Д. Нурієва «Східний танець», перший гравець намагається схопити останнього — дракон ловить свій хвіст. Всі інші діти міцно тримаються один за одного. Якщо дракон не піймав свій хвіст, то наступного разу на роль голови дракона призначається інша дитина.
Гра викликає емоційне збудження, бадьорий настрій.
5. СОВА
Діти обирають ведучого — сову, яка сідає в гніздо і спить. Діти починають бігати і стрибати. Потім ведучий говорить: «Ніч!» Сова розплющує очі і починає літати. Всі гравці одразу повинні завмерти.
Хто поворухнеться або засміється, стає совою. І гра продовжується. Музичний супровід — «Балалар» О. Гельфуса.
Гра відволікає від гнітючих переживань, повертає гарний настрій.
6. РІЧКА
У грі беруть участь дві групи дітей. Позначивши на підлозі нешироку річку, підходять до неї по одному від кожної групи і намагаються її перескочити. Хто перескочив, повертається до своєї групи. А хто ні — повинен перейти в сусідню.
У якій групі під кінець гри дітей виявиться більше, та й виграла. Гра супроводжується азербайджанським народним танцем в обробці С. Рустамова.
Гра виховує сміливість, впевненість у своїх силах.
7. ВІДДАЙ
Дитина вимагає віддати їй іграшку.
Тілесні вияви. Кисті рук тримати горизонтально долонями вгору. Гра розвиває здатність відстоювати свої інтереси.
8. ВІДІЙДИ!
Дитина відштовхує кривдника.
Тілесні вияви. Кисті рук тримати вертикально, долонями на вгору. Гра навчає самозахисту адекватними небезпеці засобами.
9. ГРА В СНІЖКИ
Зима. Діти в саду грають у сніжки. Етюд супроводжується музикою ГСтруве «Весела гірка».
Тілесні вияви. Нахилитися, схопити двома руками сніг, випрямитися і кинути сніжку різким коротким рухом, широко розкриваючи пальці.
Гра сприяє розслабленню й емоційному піднесенню.
10. ВЕДМЕДИКИ ОДУЖАЛИ
Захворіли ведмедики Тім і Том. До них прийшов лікар Зай. Він вилікував ведмедиків. І їм стало дуже добре. Не болять більше животи у Тіма і Тома.
Тілесні вияви. Положення сидячи, ноги розведені, тіло відхилене назад, підборіддя ледь підняте, посмішка.
Етюд забезпечує переживання полегшення, звільнення від страждання.
11. БИТВА
У залі звучить музика П.Хоффера «Битва».
Одна дитина удає з себе Івана-царевича, який бореться з триголовим Змієм Гориничем і перемагає його. Радий і гордий своєю перемогою Іван-царЕвич.
Тілесні вияви. У виконавця ролі Змія Горинича голова і кисті рук — це голови Змія Горинича. Вони хитаються, роблять випади в бік Івана-царевича, опадають по черзі (відрубані), піднімаються (виростають нові). Іван-царевич з помітним зусиллям розмахує уявним мечем. Поза і міміка переможця: плечі розправлені, ноги ледь розставлені, голова відкинута, брови підняті, губи складені в усмішку.
Етюд допомагає пережиги радість перемоги і гордість за свої успіхи.
12. Я — ГРІЗНИЙ БОЄЦЬ
Хлопчик почуває себе сильним і хоробрим. Поки звучить музика І.Шумана «Марш», він крокує по залу, уявляючи себе грізним бійцем.
13. ПОПЕЛЮШКА
У залі звучить музика М.Воловаиа «Попелюшка і принц» (уривок).
Дівчинка удає із себе Попелюшку, яка приходить додому після балу дуже сумною; вона загубила туфельку...
Тілесні вияви. Опущена голова, насуплені брови, опущені кутики губ, сповільнена хода.
Завдяки етюду можна виразити сум і страждання через важливу обставину.
14. ОСТРІВ ПЛАКС
Мандрівник потрапив на Чарівний острів, Де живуть самі плакси. Він намагається втішити то одну, то іншу дитину, але всі діти-плакси відштовхують його і продовжують плакати.
На час етюду звучить музика Д.Кабалевського «Плакса».
Міміка. Брови підняті й насуплені, рот напіввідкритий.
Через вираження суму і плачу досягається розуміння їх об'єктивної безпідставності й безглуздості.
15. ЛИСЕНЯ БОЇТЬСЯ
Лисеня побачило на іншому березі струмка свою маму, але воно не наважується ввійти у воду. Вода така холодна, та й глибоко.
Тілесні вияви. Виставити ногу вперед на носок, потім повернути ногу на місце. Повторити цей рух кілька разів. Для більшої виразності можна імітувати струшування з ноги уявних краплин води.
Вираження страху перед холодною водою сприяє його подоланню, оскільки зустріч з мамою є надто привабливою перспективою.
16. СОБАКА ГАВКАЄ І ХАПАЄ ЗА П'ЯТИ
Дитина гуляє. Повз неї на повідку йде собака. Він гавкає на хлопчика і намагається, натягуючи повідок, дістати мордою його ніг. Під час етюду звучить музика Г.Фріда «Поява великого собаки». Етюд виховує сміливість.
17. СТРАХ
Хлопчик боїться самоти. Він нерухомо сидить на стільці і зі страхом дивиться на двері. Раптом в іншій кімнаті хтось причаївся, що тоді?
Під час етюду звучить музика М.М'яскінського «Тривожна колискова».
Тілесні вияви. Голова відкинута назад і втягнута у плечі. Брови піднімаються вгору, очі відкриті, рот розкритий ніби для вигуку.
Запитання: Чи була у хлопчика причина боятися?
Етюд допомагає позбутися страху, спричиненого хворобливою уявою дитини про можливу небезпеку.
18. ГРОЗА
За вікном гроза. Ллє дощ. Крешуть блискавиці. Грізно гримить грім.
Дитина вдома сама. Вона стоїть біля вікна. В момент сильною гуркоту грому їй стає страшно.
Звучить музика М.Раухвергера «Грім».
Тілесні вияви. Голова закинута і втягнена у плечі; очі широко розкриті; рот відкритий; долоні ніби відгороджують від обличчя страшне видовище.
Етюд допомагає виразити страх як засіб мобілізації внутрішніх сил дитини в момент небезпеки.
19. МОМЕНТ ВІДЧАЮ
Дитина приїхала з батьками в чуже місто, але на вокзалі відстала віл них. Хлопчик вийшов на привокзальну площу. Він розгубився, не знає, куди йти. Звучить музика М.Лисенка «Момент відчаю» (уривок).
Тілесні вияви. Голова нахилена вперед і втягнута у плечі, плечі підняті, брови йдуть вгору і насуплюються, губи розкриті так, що видно верхній ряд зубів, одна рука з силою стискає іншу.
Запитання: Що треба робити, коли загубишся в чужому місті?
20. СМІЛИВИЙ ЗАЄЦЬ
Заєць любив стояти на пеньку, голосно співати пісні й читати вірші. Він не боявся, що його може почути Вовк.
Тілесні вияви. Положення стоячи, одна нога ледь попереду іншої, руки закладені за спину, підборіддя підняте.
Міміка. Впевнений погляд.
21. ШТАНГА
Дитина піднімає «важку штангу». Потім кидає її. Відпочиває.
Етюди 21—23 навчають прийомів саморозслаблення.
22. ПЕТРУШКА СТРИБАЄ
Гравець зображає Петрушку, який м'яко і легко стрибає. Стрибки на двох ногах одночасно з м'якими, розслабленими колінами і корпусом, обвислими руками і опущеною головою.
Тілесні вияви. Ноги зігнуті в колінах, корпус тіла трохи нахилений вперед, руки висять вздовж тіла, голова нахилена вниз.
Етюд супроводжується музикою Д.Кабалевського «Клоуни».
23. СПЛЯЧЕ КОШЕНЯ
Дитина виконує роль кошеняти, яке лягає на килимок і засинає. У кошеняти повільно піднімається і опускається животик.
Етюд супроводжується музикою Р.Паулса «День розстає, ніч настає» (колискова).
Ігри на розвиток емоційно-вольової сфери
ДРАКОНЧИК КУСАЄ СВІЙ ХВОСТИК
Мета: позбутися напруження, невротичного стану страхів.
ХІД ГРИ
Лунає весела музика. Діти стають одне за одним і міцно тримаються за плечі сусіда. Перша дитина — «голова дракона», остання — «хвостик дракончика». «Голова» намагається впіймати «хвіст», а той тікає від неї.
Примітка
• Стежити, щоб діти не відпускали одне одного.
• Стежити також, щоб ролі «голови дракона» і «хвоста» виконували всі бажаючі.
СОНЯЧНІ ЗАЙЧЕНЯТА
Мета: сприяти психологічному розвантаженню; виховувати доброту, чутливість.
ХІД ГРИ
Діти утворюють коло. Усі вони — «сонячні зайченята». Одна дитина — «сонечко». «Сонечко» по черзі торкається «сонячних зайчиків» своїми «промінчиками», і кожен «зайчик» каже йому будь-яке лагідне слово. Після того, як «сонечко» торкнеться всіх «зайченят» , воно пригадує все хороше, що казали про нього «зайченята».
Гра повторюється, доки у ролі «сонечка» не побувають усі діти. Найуважнішим є те «сонечко», яке пригадає добрі слова всіх «зайченят». Вихователь пропонує дітям придумати пісеньку чи казочку про сонечко.
ЖИВІ КОЛЬОРИ
Мета: учити дітей співвідносити власні емоції, почуття із відповідними кольорами та відтінками; учити передавати свої думки в слові та малюнку; розвивати відчуття, сприймання, увагу, мислення, емоційну сферу дошкільників.
ХІД ГРИ
1. Вихователь пригадує з дітьми, що означають такі слова як: «радість», «щастя», «сум», «тривога» тощо. Запитує, чи переживали вони подібні почуття, емоційні стани. Просить дітей назвати кольори, що асоціюються у них із цими словами. Після цього роздає малюкам кольорові картки і просить назвати почуття, з якими у них асоціюються різні кольори.
2. Вихователь просить дітей уявити, що вони відчувають гострий біль, сильне здивування, раптовий переляк та інші емоції. Пропонує дітям описати кольори й відтінки тих чи інших станів.
Вихователь може зібрати всі малюнки і, показуючи їх по черзі," запропонувавши дітям відгадати, який стан передається тим чи іншим кольором. Відгадувати діти можуть колективно.
ЧАРІВНИЙ ПРОМІНЧИК
Мета: виховувати взаємодопомогу, оптимізм.
ХІД ГРИ
Вихователь пропонує дітям уявити, що одного разу сонечко надіслало на землю добрий чарівний промінчик.
Діти повинні придумати, чим і як чарівний промінчик допоможе людям у різних ситуаціях.
• Хтось заблукав у лісі.
• Хтось посварився зі своїм товаришем.
• Хтось отримав зауваження.
• У когось захворіла мама.
• Хтось запізнився на потяг тощо.
Наприклад, людині, яка запізнилась на потяг, промінчик подарує квиток на сонячний потяг. На ньому людина доїде до сонечка, яке почастує її сонячним обідом, а потім промінчик миттєво віднесе її в те місце на Землі, куди вона хоче потрапити.
Вихователь просить дітей намалювати, як чарівний промінчик допомагає людям у різних ситуаціях. Із дитячих малюнків створюється виставка «Добрий чарівний промінчик».
ФЕЯ МУДРОСТІ
Мета: розвивати увагу, мислення, морально-вольові якості.
ХІД ГРИ
Вихователь пропонує дітям уявити, що мудрість — чарівна Фея, на шиї у якої прекрасне намисто з діамантів мудрості. Кожен діамант — одна з якостей мудрості, наприклад: скромність, уміння вибачати, уміння слухати тощо.
Назвати усі ці діаманти.
Вихователь пропонує уявити, що Фея Мудрості прийшла до дітей додому. До якого з діамантів дітям необхідно торкнулися б перш за все і чому?
Дітям необхідно придумати казку про те, що з ними відбудеться, коли вони отримають в подарунок ту чи іншу якість мудрості.
МУДРА СОВА
Мета: розвивати творчу активність, взаємодопомогу, симпатії.
ХІД ГРИ
Вихователь роздає дітям картинки з малюнками різних лісових мешканців. Діти утворюють коло. Один із них — Мудра Сова. Кожен придумує будь-яку ситуацію, у яку потрапив лісовий мешканець, і запитує поради у Сови.
Наприклад, двоє зайчиків на галявині побилися між собою через одну велику ягоду полуниці.
Порада Сови. Оскільки ягідка одна, зайченята повинні подарувати її своїй мамі.
Якщо Мудра Сова впродовж декількох секунд не може дати мудрої поради, то Совою стає той, кому нічим не зарадили.
Наймудрішою є та Сова, яка дасть лісовим мешканцям найбільше мудрих порад. Потім лісові мешканці малюють те, що їм порадила Мудра Сова.
ЩАСЛИВІ ПРЕДМЕТИ
Мета: виховувати взаємодопомогу, чуйність.
ХІД ГРИ
Вихователь об'єднує дітей у групи і роздає їм картинки з малюнками різних предметів: вікон, дерев, будинків тощо. Кожна група повинна придумати сценку про те, як зробити, щоб той чи інший предмет був щасливим.
Наприклад, щоб вікно стало щасливим, його потрібно помити, дерево — полити тощо.
Діти повинні показати свої сценки за допомогою міміки і жестів. Решта відгадують, які предмети зображують їх товариші та що було зроблено, щоб ці предмети почувалися щасливими.
ЩО ВПЛИВАЄ НА ДОЛЮ
Мета: розвивати морально-вольові якості, доброзичливість.
ХІД ГРИ
Вихователь пропонує дітям подумати, які добрі й погані вчинки впливають на долю людини. Діти повинні пригадати якийсь власний добрий вчинок, завдяки якому в їх долі відбулося багато хорошого, і будь-який свій поганий вчинок, що вплинув на їх долю.
Потім вихователь пропонує намалювати якийсь позитивний випадок із власного життя, що вплинув на їх долю.
ЩО БАЧАТЬ ОЧІ ТА РОЗУМ?
Мета: розвивати спостережливість, позитивні естетичні почуття, емоції.
ХІД ГРИ
Вихователь пропонує дітям озирнутися навколо і перелічити те, що вони побачать. Наприклад: небо, хмари, дерево, будинок, сонце, зірочка тощо. Усе перелічене дітьми замальовується, схематично зображується, записується на дошці.
Потім вихователь просить дітей подумати і розповісти: чого можуть навчити людину певні об'єкти.
Наприклад, сонце може навчити людину бути світлою, дарувати тепло; небо — роздумів про прекрасне, високих прагнень; дерево — стійкості, сили, витримки тощо.
НАШ РОЗДУМ
Мета: спонукати дітей до роздумів; розвивати мислення, мовлення, взаєморозуміння.
ХІД ГРИ
Вихователь пропонує дітям поміркувати і перелічити все хороше і добре, що може дати людині розум. Згодом перелічити все погане, до чого може призвести людину незнання.
Після цього діти разом із дорослим придумують казку про те, як розумна порада (розумна книга, фільм, товариш та ін.) допомогла людини позбавитися незнання.
ВЕСЕЛІ КЛОУНИ
Мета: розвивати уяву, емоційно-вольові процеси.
ХІД ГРИ
Дітям необхідно обрати «веселого клоуна» (ведучого), який намагається розсмішити «несміянок». Вихователь пояснює дітям, що використовуються міміка і жести, інтонація, розповіді тощо. Найсерйозніший із «несміянок» стає ведучим.
БДЖІЛКА В ТЕМРЯВІ
Мета: сприяти позбавленню страху темряви, замкненого простору, висоти.
ХІД ГРИ
Вихователь. Бджілка перелітала із квітки на квітку (доречно використовувати іграшкову бджолу, яка «перелітає» з лавочки на лавочку, на стільчики, полички різної висоти). Коли бджілка прилетіла на найяскравішу квітку з великими пелюстками, то вона посмакувала нектаром, напилася роси та й заснула в середині квітки (використовується дитячий столик, під який залазить дитина). Непомітно настала ніч, і пелюстки почали стулятись (столик накривається тканиною). Бджілка прокинулась, розплющила очі й побачила, що навколо темрява. Вона пригадала, що залишилась у середині квітки, і вирішила поспати до ранку. Зійшло сонечко, настав ранок (тканина прибирається), і бджілка почала веселитись, перелітати з квітки на квітку.
Гру можна повторювати, посилюючи щільність тканини, тобто збільшуючи ступінь темряви. Вихователь може проводити гру як з однією дитиною, так і з підгрупою дітей.
ГОРОБЦІ-ПУСТУНЦІ
Мета: сприяти позбавленню фізичної гіперактивності.
ХІД ГРИ
Вихователь пропонує дітям обрати собі пару і «перетворитися» на пустотливих «горобців» (діти присідають, обнявши руками коліна). «Горобці» підстрибують одне до одного, злегка штовхаються. Якщо хтось із дітей впаде або забере руки зі своїх колін, той вибуває з гри («лікують крильця та лапки в лікаря Айболитя»),
Пустощі «горобців» розпочинаються та завершуються за сигналом дорослого.
ХВИЛИНА ПУСТОЩІВ
Мета: спонукати дітей до психологічного розвантаження.
ХІД ГРИ
Ведучий за сигналом (удар у бубон) пропонує дітям трішки попустувати: кожен може робити те, що йому заманеться, — стрибати, бігати, кричати. Повторний сигнал ведучого через 1-3 хвилини означатиме завершення пустощів.
ЗЛІ — ДОБРІ КОТИ
Мета: сприяти позбавленню загальної агресивності.
ХІД ГРИ
Вихователь пропонує дітям утворити велике коло, у центрі якого на підлозі лежить фізкультурний обруч. Це «чарівне коло», у якому будуть здійснюватися «перевтілення».
Дитина входить у середину обруча і за сигналом вихователя (оплески в долоні) перетворюється на «злого кота»: шипить, дряпається. При цьому із «чарівного кола» виходити не можна.
Діти, які стоять навколо обруча, хором промовляють за вихователем: «Сильніше, сильніше, сильніше...», — і дитина, яка зображує кота, робить «зліші» рухи.
За повторним сигналом ведучого «перетворення» завершується, після чого в обруч входить інша дитина, і гра повторюється.
Наприкінці гри вихователь пропонує всім «злим котам» стати добрими і лагідними. За сигналом діти перетворюються на «добрих котів», які пестять одна одну.
КАПРИЗУЛЯ
Мета: сприяти подоланню впертості та негативізму.
ХІД ГРИ
Діти, які входять в коло (обруч), по черзі зображують «капризну дитину». Решта допомагають словами: «Сильніше, сильніше...». Потім діти об'єднуються в пари «дитина» і «батько (мати)»: «дитина» капризує, «батько (мати)» вмовляє її, заспокоює. Кожен гравець повинен побувати в ролі «капризулі» та «батька».
ФЕЯ ДОБРОТИ
Мета: формувати поняття доброти; учити співвідносити вчинки дітей із проявом доброти.
ХІД ГРИ
Обирається Фея Доброти. Вихователь пропонує дітям утворити коло і поставити перед собою руки. Він бере каблучку, обходить із нею всіх дітей і непомітно вкладає її до рук однієї дитини.
Вихователь. Хто сьогодні найдобріший, біжи до мене скоріше!
Той, у кого виявиться каблучка, повинен вибігти в центр кола. Фея торкається когось із дітей і говорить про дитину щось добре. Той, кого торкнулася Фея, повинен сказати щось добре про сусіда, а той — наступній у колі дитині, тощо. Остання дитина повторює все добре, що діти сказали одне про одного.
ДОБРИЙ СВІТ
Мета: формувати поняття доброти; розвивати уяву.
ХІД ГРИ
Вихователь об'єднує дітей у кілька груп, дає кожній групі картинку із зображенням різних предметів, наприклад: літака, потяга, будинку, людини. Діти повинні придумати і намалювати казку про добрий літак, будинок, людину тощо. За цими малюнками представники різних груп розповідають свої казки. Із малюнків вихователь може влаштувати виставку «Добрий світ навколо нас».
ДОБРИЙ ЛІС
Мета: формувати поняття доброти, розвивати уяву.
ХІД ГРИ
Вихователь об'єднує дітей у групи, роздає їм картки зі словами або малюнками, наприклад: море, ліс, місто, дім тощо. Діти повинні описати «чарівні закони», за якими живуть у доброму морі, місті, лісі, домі тощо.
Наприклад, у доброму лісі хижі звірі навчаються в спеціальних лісових школах, де їх вчать доброти. У доброму лісі існують безкоштовні їдальні для звірів, які не можуть знайти собі їжу, тощо.
Вихователь пропонує дітям намалювати добрий ліс, місто, море і розповісти за своїми малюнками про добрі закони того чи іншого місця.
ХТО ПРИЙДЕ НА ДОПОМОГУ
Мета: формувати уявлення дітей про дружбу, товаришування, взаємодопомогу.
ХІД ГРИ
Вихователь об'єднує дітей у групи і пропонує кожній придумати оповідання про те, як ті, хто є частиною живої природи, зможуть допомогти людям у таких ситуаціях:
• дитина почала тонути в морі (собака, дельфін);
• у дім залізли злодії (собака);
• у людини заболіло серце (конвалія);
• у людини часто болить горло (бджола).
УЧИМОСЯ ПІКЛУВАТИСЯ
Мета: формувати поняття про турботливість, піклування; пов'язувати їх прояв із життєвими ситуаціями.
ХІД ГРИ
Вихователь об'єднує дітей у групи, пропонує їм подумати, яку турботу можна виявити до рідних людей у таких ситуаціях:
• мама захворіла;
• у бабусі день народження;
• молодший братик вередує;
• тато повернувся із роботи втомлений.
Наприклад, коли тато повертається із роботи втомлений, потрібно йому всміхнутися, допомогти роздягнутися.
Ігри та вправи на розвиток навичок спілкування, групової взаємодії
ВІТАННЯ
Мета: розвивати почуття єдності; учити позбуватися напруження.
ХІД ГРИ
Діти утворюють коло. Вихователь учить дітей правильно вітатися.
Вихователь. Подивіться будь-ласка, на свого сусіда, посміхніться йому, вклоніться і скажіть: «Вітаю», а зараз зробіть те саме із сусідом із другого боку.
Згодом діти утворюють коло, вихователь пропонує торкнутися плечем сусіда з одного боку, а потім — із другого; те саме можна зробити носиками, долоньками. Це ще один вид вітання — невербальне (тактильне).
ЛУНА
Мета: розвивати увагу одне до одного; створити можливості кожній дитині для того, щоб почуватися в центрі уваги.
ХІД ГРИ
Діти утворюють коло.
Вихователь. Той, хто сидить праворуч мене, називає своє ім'я і приплескує долоньками, ось так: «Ка-тя» (по складах), а ми дружно, як луна, повторюємо за ним.
Потім по колу діти по черзі називають своє ім'я.
ПОСМІШКА ПО КОЛУ
Мета: розвивати почуття доброзичливості, уваги одне до одного.
ХІД ГРИ
Діти утворюють коло. Вихователь пропонує дітям передати уявну посмішку з рук у руки по колу, посміхаючись одне одному і промовляючи до свого сусіда що-небудь приємне і хороше.
ДОБРЕ СЕРЦЕ
Мета: розвивати навички спілкування, групової взаємодії.
ХІД ГРИ
Вихователь розташовує дітей у формі уявного серця, пропонуючи дітям по черзі передавати мотузок або клубок ниток і говорячи при цьому компліменти одне одному. Під час гри мотузок з'єднується і кладеться на підлогу. Вихователь пропонує поглянути на фігуру і відповісти, що вона їм нагадує, що вони відчувають.
ПЛУТАНИНА
Лунає весела, жвава музика. Діти утворюють коло, заплющують очі й, витягнувши вперед руки, сходяться у центрі. Правою рукою кожна дитина бере за руку будь-яку іншу дитину, ліва рука залишається для того, щоб за неї хтось узявся. Після цього всі діти розплющують очі. Вихователь допомагає дітям у тому, щоб за одну руку взялася тільки одна дитина. Таким чином, утворюється плутанина.
Вихователь. Ви маєте розплутати плутанину, не відпускаючи рук.
ВЕДМЕДИКИ
Мета: розслабити м'язи.
ХІД ГРИ
Дитина перетворилася на маленьке «ведмежа». Воно «лежить у барлозі». «Подув» холодний вітер і «потрапив» у барліг. «Ведмежа замерзло». Воно зіщулилося у маленький клубочок — гріється. Стало спекотно, «ведмежа» випросталося й загарчало.
Вихователь розповідає дитині про «ведмежа», а та зображує його рухи.
НАСОС І М'ЯЧ
Мета: навчити дітей простих навичок м'язового розслаблення для набуття ними досвіду спілкування із власним тілом.
ХІД ГРИ
Гра може проводитися у групі та індивідуально. Один з учасників (можливо, вихователь) стає «насосом», решта — «м'ячами». Спочатку «м'ячі» стоять, розслаблені, на напівзігнутих ногах. Корпус нахилений уперед, голова похилена. Коли «насос» починає надувати «м'ячі», супроводжуючи свої дії звуком, діти починають розпрямлятися, надуваючи щоки і підводячи руки. «М'ячі» надуті. Вихователь витягає шланг насоса з «м'ячів». Діти з силою відтворюють звук «ш-ш-ш-ш», повертаючись у вихідне положення. «Насосом» може бути й дитина.
Бажано, щоб під час проведення цих ігор і вправ у кімнаті звучала неголосна музика. Важливо, щоб настрій музики збігався з характером вправ. Музичний супровід сприяє створенню і підтриманню емоційного фону.
ЯК МОЖНА СПІЛКУВАТИСЯ БЕЗ СЛІВ
Вихователь обговорює із дитиною, за допомогою яких засобів вона може спілкуватися з іншими людьми. Напевне, вона відразу назве мовлення. Запитує її, як можна без слів порозумітися з людиною, як за допомогою жесту, міміки передати свій емоційний стан. Чи можна довідатися, про що думав, як почувався письменник, художник чи композитор, читаючи, розглядаючи чи слухаючи їхні твори.
Вихователь пропонує дітям спробувати відгадати настрій автора, читаючи якусь книгу або слухаючи музику.
ІНОЗЕМЕЦЬ
На гостину приїхав іноземець, який не знає української мови, а діти не знають тієї мови, якою розмовляє він. Вихователь пропонує дітям поспілкуватися з ним, показати йому свою кімнату, свої іграшки, запросити пообідати, звісно, усе це без слів.
ЗОБРАЗИТИ КАЗКУ
Грають дві команди (або двоє дітей). Одна команда намагається зобразити без слів якусь відому казку або мультфільм. Друга команда повинна здогадатися, що це казка і хто кого зображує. Завдання вихователь може ускладнити тим, що за допомогою міміки і пантоміміки зображувати не тільки героїв, але й речі, які їм належать.
У цій грі дітям важливо спочатку домовитися про спільне демонстрування казки, а потім уже координувати свої дії одне з одним без слів.
ЗІПСОВАНИЙ ТЕЛЕФОН
Мета: учити розуміти важливість правильного грамотного мовлення для спілкування із співрозмовником.
ХІД ГРИ
Це мовленнєва гра для кількох учасників. Діти сідають в одну лінію. Перша дитина задумує слова.
Завдання: передати «ланцюжком» це слово якомога швидше, говорячи його пошепки на вухо одне одному. Наприкінці гри перший і останній учасники проголошують перший варіант слова і те, що почув останній. Діти порівнюють, наскільки змінився зміст слова. Вихователеві можна простежити ті зміни, що відбувалися під час передачі слова. Для цього кожна дитина повідомляє, що їй почулося.
ПІКТОГРАМИ
Мета: тренувати вміння розпізнавати емоційний стан за мімікою.
ХІД ГРИ
1. Для цієї гри вихователеві необхідно виготовити набір карт-піктограм. Піктограми — це зображення облич людей у різному емоційному стані. Знадобиться два набори карток — один цілий, другий — нарізаний.
Вихователь пропонує дітям набір шаблонів, вони розпізнають настрій (емоції), даючи найменування кожній піктограмі (визначають, яка людина: весела чи смутна, сердита чи добра, щаслива або збентежена). Потім пропонує інший такий самий набір, тільки розрізані шаблони перемішуються між собою. Вихователь пропонує дітям допомогти людям, знайти й зібрати їхні фотографії.
2. Після визначення настрою кожної піктограми діти об'єднуються у пари. Кожен учасник має свій набір піктограм. Один учасник бере піктограму і, не показуючи її другому, називає настрій, який на ній зображено. Другий повинен знайти картинку, задуману його партнером. Після цього дві обрані картинки порівнюються. Якщо картки не збігаються, то вихователь може попросити дітей пояснити, чому вони обрали ту чи іншу піктограму для визначення настрою.
МІМІЧНА ГІМНАСТИКА
Мета: вивчати міміку обличчя і пов'язаний із ним емоційний стан людини; тренувати виразну міміку.
ХІД ГРИ
Вихователь пропонує дітям виконати низку вправ для мімічних м'язів обличчя. Наморщити лоба, підняти брови (подив). Розслабитися. Зберегти лоба гладеньким протягом однієї хвилини. Звести брови, насупитися (сердитий). Розслабитися. Повністю розслабити брови, «закотити» очі («а мені все одно» — байдужість). Розширити очі, рот відкритий, руки стиснуті у кулаки, усе тіло напружене (страх, жах).
Розслабитися. Розслабити ніздрі, зморщити носа (бридко, ніби вдихнув неприємний запах). Розслабитися. Стиснути губи, примружити очі (презирливість). Розслабитися. Усміхнутися, підморгнути.
ЧАРІВНИЙ МІШОК
Мета: учити усвідомлювати свій емоційний стан і звільнитися від негативних емоцій.
ХІД ГРИ
Перед цією грою вихователеві необхідно обговорити з дитиною, який вона має настрій, що відчуває, можливо, вона ображена на когось тощо. Потім вихователь пропонує дітям скласти у «чарівний» мішок усі негативні емоції: злість, образу, сум тощо. Цей мішок з усім поганим, що в ньому є, викидається. Вихователь пропонує дітям самим викинути його. Добре, якщо вихователь також «складе» до нього і власні негативні емоції. Вихователеві можна використовувати ще один «чарівний» мішок, з якого дитина може взяти собі ті позитивні емоції, які вона бажає.
МАЛЮЄМО ЕМОЦІЇ ПАЛЬЦЯМИ
Мета: учитися передавати свій емоційний стан.
ХІД ГРИ
Вихователь пропонує дітям намалювати свої емоції пальцями. Для цього необхідно використати скляночки з гуашевою фарбою. Можна намалювати свій настрій за допомогою пальців.
У цьому випадку не важливо, чи буде сюжетним малюнок. Можливо, дитина просто намалює якісь плями. Вихователь надає дітям можливість спробувати самовиразитися, відтворити свої емоції на аркуші паперу.
МУЗИКА ЕМОЦІЙ
Мета: розвивати розуміння передачі емоційного стану, образного мислення.
ХІД ГРИ
Прослухавши музичний уривок, діти описують настрій музики за шкалою:
весела — сумна; задоволена — сердита;
смілива — боягузлива; святкова — буденна;
задушевна — відчужена; бадьора — утомлена;
спокійна — схвильована; повільна — швидка;
тепла — холодна; ясна — похмура.
МАЛЮЄМО НАСТРІЙ МУЗИКИ
Мета: формувати вміння висловлювати свої почуття, враження через колір, малюнок.
ХІД ГРИ
Після прослуховування й обговорення характеру і настрою музики вихователь пропонує дітям намалювати її. Перед малюванням обумовлюється, яка фарба (колір) відповідає якому настрою.
СПОСОБИ ПОШИРЕННЯ НАСТРОЮ
Вихователь обговорює із дітьми, як можна поліпшити собі настрій. Пропонує придумати якомога більше таких способів (усміхнутися собі в дзеркалі, спробувати розсміятися, згадати про щось хороше, зробити добру справу іншому, намалювати собі картинку тощо).
Вихователеві необхідно провести з дітьми невелику бесіду про те, які вони знають емоційні настрої. Діти повинні пригадати ситуації, у яких вони відчували ту чи іншу емоцію, чим був спричинений такий стан, що вони при цьому відчували. Вихователеві можна обговорити зовнішні прояви кожного емоційного стану.
Вихователь. Як ви розумієте слова: «емоції», «почуття»? Коли вони виникають?
ХТО Я?
Мета: давати дітям можливість поглянути на себе ніби з різних боків; розширювати уявлення про себе.
ХІД ГРИ
Діти по черзі намагаються назвати якомога більше відповідей на запитання «Хто я?» З метою опису себе вони використовують характеристики, риси, інтереси й почуття, і кожне речення починається із займенника «Я». Наприклад: «Я — дівчинка», «Я — людина, яка займається спортом», «Я — хороша людина» тощо.
Вихователь стежить за тим, щоб діти не повторювали те, про що говорили попередні діти, а описували саме себе.
СКЛАДИ ОПОВІДАННЯ
Вихователь пропонує дітям скласти оповідання на тему, яку може запропонувати вихователь, або на тему, яку дитина обере сама.
Орієнтовні теми:
• «Я люблю, коли...»
• «Мене турбує...»
• «Коли я злий...»
• «Коли мені погано...»
• « Коли мене ображають...»
• «Чого я не можу...»
• «Я боюся...».
Важливо, щоб дитина давала не лаконічну, а повну, розгорнуту відповідь. Потім ці оповідання можна програти, причому, у головній ролі має бути сам оповідач. Разом із дітьми вихователеві можна придумати шляхи виходу з цих ситуацій і також програти їх.
СКЛАДИ ОПОВІДАННЯ
Мета: розвивати концентрацію уваги; сприяти зверненню уваги на себе, на свої відчуття.
ХІД ГРИ
Вихователь. Давайте сядемо зручніше, розслабимося і заплющимо очі. Послухаємо, що відбувається навколо і всередині тебе. Уважно прислухайтеся до своїх відчуттів... Що ви зараз відчуваєте, чого хочете? Що ви почули?
Діти діляться своїми враженнями.
ЗООПАРК
Діти перетворюються на тих тварин, кого забажають самі. Спочатку всі сидять за стільцями («у клітках»). Кожна дитина зображує свою тварину, решта дітей відгадують, кого вона зображує. Після того, як усіх «упізнали», «дверцята кліток відчиняються», «звірі» виходять на свободу: стрибають, бігають, кричать, «гарчать».
КРАЇНА ПЛЯМ
Ця вправа може бути як індивідуальною, так і груповою. Перед дітьми вихователь кладе великий аркуш паперу, на якому вони повинні намалювати різнокольорові плями будь-якого розміру і форми. Потім вихователь пропонує дітям спробувати роздивитися в плямах якусь картинку, вигадати казку про побачене.
МАЛЮЄМО СЕБЕ
Мета: учити усвідомлювати себе як індивідуальність; учити усвідомлювати різні сторони свого характеру.
ХІД ГРИ
Вихователь дитині пропонує кольоровими олівцями намалювати себе зараз і в минулому. Обговорює із нею деталі малюнка, чим вони різняться. Запитує дитину, що їй подобається і не подобається в собі.
Це корисно для визначення того, що змінилося в дитині порівняно з минулим, і що ще хотілося б змінити.
КРАЇНА X (колективний малюнок)
Мета: давати можливість кожній дитині взяти участь у спільній діяльності; побачити, яке місце займає дитина у групі; допомогти закріпити наочно ті знання, які дитина здобуває у школі на заняттях або в дитячому садку.
ХІД ГРИ
Ця вправа передбачає спільне малювання дітей на великому аркуші паперу. Вихователь пропонує дітям разом вигадати свою країну, дати їй назву і намалювати. Кожна дитина малює на спільній картині те, що хоче. Вихователь також може брати участь у спільному малюванні.
КОГО МИ НАЗИВАЄМО ДОБРИМ (ЧЕСНИМ, УВІЧЛИВИМ ТОЩО)
Вихователь із дітьми обговорює деякі людські якості, що сприяють ефективному спілкуванню. Разом із дітьми виробляє правила того, як розвинути у собі ці якості.
1. Доброта. Правила доброти:
• допомагати слабким, маленьким, хворим, старим, тим, хто потрапив у біду;
• пробачити помилки іншим;
• не бути жадібним;
• не заздрити;
• жаліти інших.
2. Чесність.
Вихователь обговорює з дітьми такі теми: «Чи важко бути чесним?», «Як дотримати свого слова?» тощо. Правила чесності:
• сказав — зроби;
• невпевнений — не обіцяй;
• помилився — визнай;
• забув — попроси пробачення;
• говори те, що думаєш;
• не можеш сказати правду — поясни, чому;
• не видавай чужу таємницю.
3. Увічливість. Правила ввічливості:
• увічливість — уміння поводитися так, щоб іншим було приємно з тобою;
• будь завжди привітний: вітайся під час зустрічі, дякуй за допомогу, ідучи - попрощайся;
• не примушуй за тебе хвилюватися; ідеш — скажи, куди йдеш, о котрій годині повернешся;
• не капризуй, не вередуй. Твоє капризування може зіпсувати настрій іншим.
Зміст бесід вихователь може закріплювати в сюжетно-рольових іграх («Школа», «Дочки-матері», «Лікарня» тощо). Вихователь обговорює, які складнощі виникали під час ігор, із порушенням яких правил вони були пов'язані.
ПОВОДИР
Мета: розвивати почуття відповідальності за іншу людину, довіри одне до одного.
ХІД ГРИ
Вправа виконується у парах. Спочатку ведучий водить веденого з пов'язкою на очах, керуючи ним і відповідаючи за його безпеку. Потім діти міняються ролями.
ПРОГРАВАННЯ СИТУАЦІЙ
Мета: сприяти розвитку згуртованості групи, організації спільних дій; розвивати почуття спільності та сприяти встановленню у групі атмосфери довіри і безпеки; формувати уважне та дбайливе ставлення одне до одного.
ХІД ГРИ
Вихователь пропонує дітям розіграти різні ситуації. Це можуть бути ситуації з реального життя, наприклад, конфлікт, що виник у грі, або запропоновані вихователем ситуації, але також наближені до реальних, наприклад:
• «Ти посварився з другом, а тепер хочеш помиритися»;
• «Ти приніс до дитячого садка апельсин, а твій, друг сьогодні не має нічого смачненького»;
• «Ти завітав-на дитяче свято, де нікого не знаєш. Познайомся з дітьми» тощо.
Вихователеві слід відзначити, що діти самі формулюють ті правила, що допоможуть їм ефективно спілкуватися (дружби, ввічливості тощо). Поступово під час рольових ігор вихователеві можна розпочати використовувати такі прийоми:
• створення обстановки, що відповідає грі;
• обмін ролями (діти під час гри обмінюються ролями, що дає можливість пристати на думку іншого, відчути його переживання);
• «дзеркало» (після гри діти намагаються якомога точніше зобразити позу, звички, типові вирази обличчя тієї чи іншої дитини).
У грі вихователеві необхідно звернути увагу на взаємодію дітей, а також на можливі причини виникнення тих чи інших проявів.
МІСТОК
Мета: тренувати взаєморозуміння дітей.
ХІД ГРИ
Вихователь проводить на підлозі дві паралельні лінії на відстані ЗО см одна від одної. Це «міст», під ним внизу — швидка «гірська річка».
Назустріч одна одній на міст ступають по одній дитини. Не говорячи, їм необхідно порозумітися, розійтися і, не наступивши при цьому на лінію, пройти кожному у своєму напрямку. Наступити на лінію — означає зірватися вниз.
Діти грають парами зі зміною партнерів.
Вихователь. З ким у грі ви почувалися надійно та впевнено? У грі яскраво виявляється спрямованість взаємин. Високо цінується бажання та уміння допомагати іншим.
ЖЕСТОВИЙ ГОМЕОСТАТ
Примітка. Гомеостат — у психології — експериментальний апарат, що дає можливість зберігати рівновагу певних показників в умовах групового виконання завдання.
За командою вихователя діти одночасно показують будь-яку кількість пальців.
Слід спробувати показати однакову кількість пальців, використавши якнайменше спроб. Не підказувати — тільки уважність і спостережливість!
ПОКАЖИ ПОЧУТТЯ
Вихователь. Вам відомо, що рух м'язів обличчя, що передають внутрішній стан, називається мімікою. Міміка — важливий елемент спілкування.
Зараз кожен отримає завдання зобразити мімікою дві емоції:
• гнів, злість;
• здивування, біль;
• страх, утомленість;
• радість, спокій...
1. Першу із зазначених емоцій ви демонструєте усім для відгадування.
Чи легко порозумітися без слів?
2. Об'єднаємося у пари і станемо «дзеркалом», зображуючи другові задану емоцію.
Обговоримо наші труднощі.
ВІТЕР ДМЕ НА...
Зі словами «Вітер дме на... » вихователь починає гру. Для того щоб учасники гри більше довідалися про інших, запитання можуть бути такими:
• «Вітер дме на того, у кого світле волосся» (усі світловолосі збираються в одну купку);
• «...у кого є сестра»;
• «...хто любить тварин»;
• «... хто багато плаче » тощо.
ЗНАЙДИ ДРУГА
Вправа виконується серед дітей. Одній половині дітей вихователь зав'язує очі, даючи можливість походити приміщенням і пропонуючи знайти та впізнати решту. Дитину можна впізнати, обмацуючи волосся, одяг, руки. Потім, коли друга знайдено, гравці міняються ролями.
РУКАВИЧКИ
Для гри потрібні вирізані з паперу рукавички, кількість пар дорівнює кількості пар учасників гри. Вихователь розкидає рукавички з однаковим орнаментом (але не розфарбованим) по приміщенню. Діти ходять залою. Відшукують свою «пару», відходять у куточок і за допомогою трьох різнокольорових олівців намагаються якнайшвидше однаково розфарбувати рукавички.
Примітка. Вихователь спостерігає, як організується спільна робота пари, як діляться олівці, як діти при цьому домовляються.
СКЛАДЕМО ІСТОРІЮ
Вихователь. Жили собі...
Наступний учасник продовжує, і так далі по колу. Коли черга знову доходить до вихователя, він коментує сюжет історії, робить його осмисленим, гра триває.
ДРАКОН
Гравці утворюють лінію, тримаючись за плечі. Перший учасник — «голова», останній — «хвіст дракона». «Голова» повинна дотягтися до «хвоста» і торкнутися його. «Тіло дракона» суцільне. Щойно «голова» схопила «хвіст», вона стає «хвостом». Гра триває, доки кожен учасник не побуває у двох ролях.
ДРУЖБА ПОЧИНАЄТЬСЯ З УСМІШКИ...
Ті діти, які сидять у колі, беруться за руки, дивляться сусідові у вічі, мовчки дарують йому по черзі добру усмішку.
ДОБРА ТВАРИНА
Учасники гри утворюють коло і беруться за руки. Ведучий тихим голосом говорить: «Ми — одна велика добра тварина. Давайте послухаємо, як вона дихає!» Діти прислухаються до свого подиху, подиху сусідів.
«А тепер подихаємо разом!» Вдих — усі роблять крок уперед. Видих — усі роблять крок "назад. Вдих — усі роблять 2 кроки вперед, видих — усі роблять 2 кроки назад.
«Так не тільки дихає тварина, так само чітко і рівно б'ється ЇГ велике добре серце». Стукіт — крок уперед, стукіт — крок назад тощо.
КОМПЛІМЕНТИ
Сидячи в колі, діти беруться за руки. Дивлячись в очі сусідові, кожній дитині необхідно сказати йому кілька добрих слів, за щось похвалити. Сусід киває головою і додає: «Спасибі, мені дуже приємно!» Потім він дарує комплімент своєму сусідові, гра проводиться по колу.
ПОПЕРЕДЖЕННЯ
Деякі діти не можуть сказати комплімент, вихователеві необхідно їм допомогти. Можна замість похвали просто сказати «смачне», «солодке», «молочне» слово.
Якщо дитині складно зробити комплімент, вихователь не чекає, коли її сусід засумує, говорить комплімент сам.
НА ЩО СХОЖИЙ НАСТРІЙ?
Учасники гри по черзі говорять, на яку пору року, природне явище, погоду схожий їхній сьогоднішній настрій. Почати порівняння краще вихователеві: «Мій настрій схожий на білу пухнасту хмарину в спокійному блакитному небі, а твій?»
Вправа проводиться по колу. Вихователь узагальнює — який сьогодні настрій у всієї групи: смутний, веселий, смішний, злий тощо. Інтерпретуючи відповіді дітей, він ураховує, що погана погода, холод, дощ, похмуре небо, агресивні елементи свідчать про емоційне неблагополуччя.
НАМАЛЮЙ СВІЙ СТРАХ, ПОДОЛАЙ ЙОГО
До проведення вправи вихователеві бажано поговорити з дітьми. Вихователь. Чого ви боїтеся, коли вам буває страшно? Чи було таке, коли ви сильно злякалися?
Потім він пропонує дітям намалювати те, чого вони бояться. Необхідно взяти великий аркуш паперу, олівці або фарби. Після малювання ще раз запитує, чого саме дитина боїться. Потім вихователь бере ножиці, просить дітей розрізати «страх» на дрібні шматочки, а дрібні — ще на дрібніші.
Коли «страх» розсипається на дрібні шматочки, вихователь показує дітям, що тепер його зібрати неможливо. Він загортає ці дрібні шматочки у великий папір, підходить до смітника і викидає туди, потім із дитиною викидає все сміття — воно не потрібно, його відвезуть, спалять, а разом зі сміттям спалять і «страх», і більш його ніколи не буде.
Примітка. Вихователеві доцільно повторити вправу через 1-2 тижні. Він спостерігає, що змінилося в зображенні «страху» (колір, сюжет, композиція), і проводить цю вправу до тих пір, поки не побачить здивований вираз обличчя дитини у відповідь на прохання: «Намалюй свій страх».
ТРЕНУЄМО ЕМОЦІЇ
Вихователь просить дитину...
1. Насупитися, як:
• осіння хмара;
• розсерджена людина;
• зла чарівниця.
2. Усміхнутися, як:
• кіт на сонці;
• саме сонце;
• Буратіно;
• хитра лисиця;
• радісна дитина;
• ніби побачила чудо.
3. Сердитися, як:
• дитина, у якої забрали морозиво;
• двоє баранів на мосту;
• людина, яку вдарили.
4. Злякатися, як:
• дитина, яка загубилася в лісі;
• заєць, який побачив вовка;
« кошеня, на якого гавкає собака.
5. Зобразити утому, як:
• батько після роботи;
• людина, яка підняла важкий вантаж; « мураха, яка притягла велику муху.
6. Зобразити відпочинок, як:
• турист, який зняв важкий рюкзак;
• дитина, яка багато попрацювала, але допомогла мамі;
• як утомлений воїн після перемоги.
ЯК ТИ СЬОГОДНІ ПОЧУВАЄШСЯ?
Вихователь пропонує дітям картки із зображенням різних відтінків настроїв. Вона має обрати ту, яка найбільше схожа на її настрій, на настрій мами, батька, друга, кішки тощо.
КЛАСИФІКАЦІЯ ПОЧУТТІВ
Діти розглядають ті самі картки й розкладають їх за ознаками:
• які подобаються;
• які не подобаються.
Потім їм необхідно назвати емоції, що зображені на картках, а вихователеві запитати, чому вона їх розклала таким чином.
РОМАШКА
5-6 стільців у центрі. 5-6 стільців у зовнішньому колі — «пелюстки». Учасники розсаджуються по стільцях. Завдання:
• подивитися одне одному в очі;
• учасники говорять одне одному про те, що вони бачать в інших (одяг, зачіску, усмішку);
• учасники попарно визначають, що між ними спільного;
• визначити, чим учасники відрізняються одне від одного: інтересами, характером, поведінкою тощо.
ПЕРЕДАЧА ПОЧУТТІВ
Діти стають у шеренгу, перший гравець повертається до другого і передає йому мімікою почуття (радість, гнів, сум, подив), другий має передати наступному це саме почуття. В останнього вихователь запитує, яке почуття він отримав, і порівнює із тим, яке почуття було передано спочатку, і як кожний розумів отримане ним почуття.
СПІЛКУВАННЯ БЕЗ СЛІВ (невербальне спілкування)
Вправа виконується мовчки. Учасники утворюють два кола, повернувшись обличчям одне до одного. Зовнішнє і внутрішнє коло рухаються в протилежні боки. Ті, хто опинилися навпроти одне одного, утворюють пару, вихователь просить їх:
• заплющити очі та привітатися за допомогою рук;
• розплющити очі та рухатися далі.
Знову за командою утворюються пари, які отримують завдання:
• покласти руки на плечі одне одному, подивіться протягом хвилини в очі партнерові, посміхнутися, відпустити руки і починати рухатися далі;
• зупинитися, помірятися руками;
• висловити підтримку за допомогою рук; « попрощатися.
Після вправи учасники обмінюються почуттями.
МОЇ СИЛЬНІ СТОРОНИ
Діти утворюють коло. Кожна дитина повинна розповісти про свої сильні сторони, про те, що вона любить, цінує в собі, про те, що дає їй почуття внутрішньої впевненості та довіри до себе. Вихователеві важливо, щоб дитина не применшувала своїх переваг, не критикувала себе, не говорила про свої помилки і недоліки (ця вправа спрямована на уміння позитивно мислити про себе і чітко викладати свої думки).
ДОЛОНЯ В ДОЛОНЮ
Діти притискають долоньки й у такий спосіб рухаються кімнатою, у якій можна встановити різні перешкоди, які дитина має подолати. Це можуть бути стілець або стіл. У грі можуть брати участь пари: вихователь — дитина.
НЕІСНУЮЧА ТВАРИНА
Дитина вигадує тварину, якої насправді не існує. Потім вона має зобразити тварину, пройти, як ця тварина. Зображення відбувається під музику. Решта дітей відгадують, яка це тварина: весела чи сумна, добра чи зла тощо.
СЛІПИЙ І ПОВОДИР
Мета: сприяти розвитку довіри.
ХІД ГРИ
Вправа проводиться в парах. Один з учасників — «сліпий», другий — його «поводир», кожен має провести «сліпого» через різні перешкоди, що створені заздалегідь (меблі* столи, стільці, також перешкодою можуть бути інші люди). У «сліпого» зав'язані очі. «Поводир» має провести його таким чином, щоб той не спіткнувся, не впав, не забився. Після гри вихователеві необхідно обговорити її: як діти почувалися, виконуючи ролі «сліпого» і «поводиря», чи було їм затишно у цих ролях.
Вправи на розслаблення
ПОЗА СПОКОЮ
Сісти ближче до краю стільця, спертися на спинку, руки вільно покласти на коліна, ноги злегка розставити. Вихователеві необхідно вимовляти формулу загального спокою повільно, тихим голосом, із тривалими паузами.
Всі уміють танцювати,
І стрибати, й малювати,
Та не всі іще уміють
Розслаблятись, спочивать.
Є у нас такая гра —
Дуже легка і проста,
Уповільнюється рух,
І зникає все навкруг...
І стає нам зрозумілим,
Що розслаблення нам миле!
КУЛАЧКИ
Вихователь. Стисніть міцно пальці в кулаки. Руки лежать на колінах. Стисніть кулаки ще міцніше, щоб кісточки побіліли. Он як напружилися руки! Значне напруження. Нам неприємно так сидіти! Руки втомилися. Розслабили руки. Відпочиваємо. Кисті рук потеплішали. Стало легко й приємно. Слухаємо і робимо, як я. Спокійно! Вдих — видих!
(Ця і кожна наступна вправа повторюються тричі.)
Руки на колінах,
Кулачки стиснуті,
Міцно, з напруженням
Пальці притиснуті. (Стиснути пальці.)
Пальчики сильніш стискаєм —
Відпускаєм, розтискаєм. (Легко припідняти та опустити розслаблену кисть.)
ОЛЕНІ
Вихователь. Уявімо собі, що ми — «олені». Піднести руки над головою, схрестити їх, широко розчепіривши пальці. Ось які роги у «оленя» Напружте руки. Вони стали твердими! Нам важко й незручно так тримати руки. Напруженість неприємна. Швидко опустіть руки на коліна. Розслабили руки. Спокійно. Вдих — видих!
Вправи, що спрямовані на розслаблення м'язів ніг Перед початком роботи з цими вправами діти повинні засвоїти вправи, що спрямовані на розслаблення м'язів рук. Добре, якщо кожна дитина повторить ці вправи. Повторення може бути завершене віршами.
Руки не напружені,
А розслаблені.
Наші руки так стараються,
Хай і ноги розслабляються!
Тренінг для педагогічного колективу «Тривожна дитина»
Мета:
ХІД ТРЕНІНГУ:
Вправа «Привітання»
Мета: створити доброзичливу атмосферу в групі.
Учасники по черзі вітаються та продовжують речення: «Про мене діти моєї групи сказали б, що я...».
Міні-лекція «Що таке тривожність»
Мета: розкрити значення термінів «тривожність», «тривога», «страх» та основні причини виникнення тривожності у дітей.
Тренер: Тривожність — це індивідуальна психологічна особливість, яка полягає у підвищеній схильності відчувати неспокій у найрізноманітніших життєвих ситуаціях, зокрема і в таких, які до цього не спонукають. Тривожність буває ситуативна та загальна.
Слід відрізняти тривогу від тривожності. Якщо тривога — це епізодичний прояв неспокою, хвилювання дитини, то тривожність є стійким станом, Наприклад, трапляється, що дитина хвилюється перед виступами на святі. Але цей неспокій проявляється не завжди, іноді в таких самих ситуаціях вона залишається спокійною. Це — прояв тривоги. Якщо ж стан тривоги повторюється часто і в різних ситуаціях, то можна говорити про тривожність.
Тривожність не пов'язана з якоюсь певною ситуацією і проявляється майже завжди. Цей стан супроводжує дитину під час будь-якого виду діяльності. Коли ж дитина боїться чогось конкретно, ми говоримо про прояв страху. Наприклад, страх темноти, страх висоти, страх замкнутого простору.
Страх може розвинутися в дитини у будь-якому віці: у дітей від одного року до трьох років часті нічні страхи, на другому році життя найчастіше проявляється страх неочікуваних звуків, страх самотності, страх болю (і пов'язаний з цим страх медичних працівників). У 3 — 5 років для дітей характерні страхи самотності, темноти і замкнутого простору. У 5 — 7 — провідним стає страх смерті. Від 7 до 11 років діти найбільше бояться «бути не тим, про кого говорять хороше, кого люблять, цінують і поважають».
Кожній дитині притаманні певні страхи. Однак якщо їх дуже багато, то можна говорити про прояви тривожності в характері дитини.
Тривожність розвивається внаслідок наявності в дитини внутрішнього конфлікту, який може бути викликаний:
Спеціалісти вважають, що у дошкільному і молодшому шкільному віці більш тривожні хлопчики, а після 14 років — дівчатка. При цьому дівчатка більше хвилюються з приводу стосунків з іншими людьми, а хлопчиків здебільшого хвилюють насильство і покарання. Здійснивши який-небудь «неправильний» вчинок, дівчатка хвилюються через те, що мама або педагог погано про них подумають, а подруги відмовляться гратися з ними. У цій самій ситуації хлопчики, скоріше за все, будуть боятися, що їх покарають дорослі або поб'ють ровесники.
Тривожність дитини багато в чому залежить від рівня тривожності дорослих, які її оточують. Висока тривожність педагога або батьків передається дитині. У сім'ях з доброзичливими стосунками діти менш тривожні, ніжу сім'ях, де часто виникають конфлікти. Учені вважають, що тривожність дітей зростає у тому випадку, якщо батьки не задоволені своєю роботою, житловими умовами, матеріальним станом. Можливо, саме тому в наш час кількість тривожних дітей постійно зростає. Авторитарний стиль батьківського виховання в сім'ї також не сприяє внутрішньому спокою дитини.
Існує думка, що навчальна тривожність починає формуватися вже в дошкільному віці. Цьому можуть сприяти як стиль роботи вихователя, так і завищені вимоги до дитини, постійне порівняння її з іншими дітьми. У деяких сім'ях протягом року, який передує вступу до школи, у присутності дитини ведуться розмови про вибір «гідної» школи, «перспективного» вчителя. Стурбованість батьків передається й дітям. Крім того, батьки наймають для дитини вчителів, із якими вона годинами виконує відповідні завдання. Неготовий до такого інтенсивного навчання дитячий організм іноді не витримує, дитина починає хворіти, бажання вчитися пропадає, а тривожність з приводу очікуваного навчання стрімко зростає.
Вправа «Портрет тривожної дитини»
Мета: надати можливість учасникам тренінгу скласти характеристику індивідуальних особливостей тривожних дітей, актуалізувати вміння педагогів виявляти у процесі навчання таких дітей.
Тренер пропонує учасникам картку «Портрет особливої дитини», у якій перераховані індивідуальні особливості агресивних, гіперактивних, тривожних та аутичних дітей. Завдання полягає утому, щоб із запропонованого переліку вибрати характеристики тривожної дитини. Потім тренер пропонує учасникам об'єднатися у чотири групи обговорити свої вибори та представити групове рішення: яким є портрет тривожної дитини.
Перелік індивідуальних особливостей дитини до картки «Портрет особливої дитини»:
надмірно говірка
відмовляється від колективної гри
надмірно рухлива
дуже вимоглива до себе не розуміє почуття й переживання інших людей
почувається покинутою
любить ритуали
має низьку самооцінку
часто свариться з дорослими
створює конфліктні ситуації
відстає у розвитку мовлення
уникає спілкування з дітьми
крутиться на місці
робить стереотипні механічні рухи
постійно контролює свою поведінку
надмірно хвилюється з приводу певних подій
перекладає свою вину на інших
метушлива, імпульсивна у рухах
має соматичні проблеми: болі в животі, горлі, головні болі
часто сперечається з дорослими
метушлива
здається байдужою до оточення
любить розв'язувати головоломки, складати мозаїки
часто втрачає контроль над собою
відмовляється виконувати прохання
імпульсивна
погано орієнтується у просторі
часто б'ється
має відсутній погляд
часто передчуває «погане»
самокритична
не може адекватно оцінити свою поведінку
має м'язове напруження
захоплюється колекціонуванням
має погану координацію рухів
побоюється нової діяльності
часто спеціально дратує дорослих
ставить багато запитань, але рідко може дочекатися відповідей
несміливо вітається
тривалий час грає в ту саму гру
мало і неспокійно спить
говорить про себе від другої або третьої особи
штовхає, ламає, нищить все навколо
почувається безпомічною
Міні-лекція «Як допомогти тривожній дитині»
Мета: ознайомити з основними напрямами роботи з тривожними дітьми.
Тренер: Робота з тривожною дитиною має певні труднощі і, як правило, займає досить тривалий час.
Спеціалісти рекомендують здійснювати роботу з тривожним дітьми у трьох напрямах:
Підвищення самооцінки
Звичайно, підвищити самооцінку дитини за короткий час неможливо. Необхідно щоденно проводити цілеспрямовану роботу. Звертайтеся до дитини на ім'я, хваліть її навіть за незначні успіхи у присутності інших дітей.
Бажано, щоб тривожні діти частіше брали участь у таких іграх, як «Комплімент», «Я дарую тобі...», які допоможуть їм дізнатися багато приємного про себе від однолітків, поглянути на себе «очима інших дітей». А щоб про досягнення кожної дитини дізналися всі у групі, можна оформити стенд «Зірка тижня», на якому раз на тиждень уся інформація буде присвячена успіхам конкретної дитини. Це дасть змогу кожній дитині бути у центрі уваги найближчого оточення. Стенд можна оформити у вигляді квітки. У центрі — розмістити фотографію дитини, на окремих пелюстках — рубрики: «Я умію», «Я хочу навчитися», «Я мрію», «Коли я буду дорослим», «Я малюю», «Я люблю», «Мої друзі».
Позитивна інформація дуже важлива як для дітей, так і для їхніх батьків, для встановлення взаєморозуміння між ними. Причому така інформація потрібна для батьків дітей будь-якого віку.
Формування у дитини вміння керувати своєю поведінкою
Як правило, тривожні діти не повідомляють про свої проблеми відкрито, а іноді навіть приховують їх. Навіть якщо дитина заявляє дорослим, що вона нічого не боїться, це не означає, що її слова відповідають дійсності. Скоріше за все, це і є прояв тривожності, яку дитина не може і не хоче визнати.
У цьому випадку бажано залучати дитину до спільного обговорення проблеми. Можна поговорити з дітьми про їхні почуття і переживання в хвилюючих ситуаціях, на прикладах літературних творів показати дітям, що смілива людина — це не та, яка нічого не боїться (таких людей немає на світі), а та, яка вміє долати свій страх. Можна запропонувати дітям намалювати свої страхи, а потім у колі, показавши малюнок, розповісти про нього. Такі обговорення допоможуть тривожним дітям усвідомити, що у багатьох ровесників існують проблеми, схожі на ті, які є, як їм здавалося, лише у них.
Звичайно, усі дорослі знають, що не можна порівнювати одну дитину з іншою. А якщо йдеться І про тривожних дітей, цей прийом категорично неприпустимий. Крім того, бажано уникати змагань і таких видів діяльності, які вимагають порівнювати досягнення одних дітей з досягненнями інших. Іноді навіть проведення спортивної естафети може травмувати дитину. Ліпше порівнювати досягнення дитини з її ж результатами, скажімо, тиждень тому. Навіть якщо дитина зовсім не справилася із завданням, у жодному разі не можна повідомляти батькам: «Ваша дочка найгірше виконала аплікацію» або «Ваш син закінчив малюнок останнім».
Якщо у дитини тривога проявляється під час виконання навчальних завдань, не слід пропонувати їй будь-які види робіт, що потребують швидких дій. Таких дітей не варто підганяти.
Звертаючись до тривожної дитини з проханням або запитанням, бажано встановити з нею контакт очей: ви маєте нахилитися до дитини, або підняти її до рівня ваших очей.
Спільне з дорослими створення казок та історій навчить дитину виражати словами свою тривогу і страх. І навіть якщо вона приписує їх не собі, а вигаданому герою, це допоможе зняти емоційний вантаж внутрішнього переживання і деякою мірою заспокоїть дитину.
Дуже корисно застосовувати у роботі з тривожними дітьми рольові ігри. Розігрувати можна як знайомі ситуації, так і ті, які викликають особливу тривогу дитини. Наприклад, у ситуації «боюся вихователя» рольова гра дасть змогу дитині погратися з лялькою, яка символізує педагога, і «вихлюпнути» свої страхи.
Тривожні діти бояться рухатися, але саме під час рухливої емоційної гри дитина може пережити і сильний страх, і хвилювання, що допоможе зняти напруження у реальному житті.
Зняття м'язового напруження
Працюючи з тривожним дітьми, бажано використовувати ігри, що передбачають тілесний контакт. Дуже корисні вправи на релаксацію, техніка глибокого дихання, заняття йогою, масаж і просто розтирання тіла.
Як працювати з батьками тривожної дитини
Абсолютно очевидно, що батьки ніколи не прагнуть того, щоб їхня дитина стала тривожною. Однак іноді дії дорослих сприяють розвитку цієї якості у дітей. Адже якщо батьки висувають дитині завищені вимоги, відповідати яким їй не під силу, то малюк не може зрозуміти, як і чим догодити батькам, марно намагається заслужити їхню прихильність та любов. Тривожність дитини за таких умов лише посилюється.
Слід пояснити батькам тривожної дитини, що вони повинні зробити все, щоб завірити дитину у своїй любові (незалежно від успіхів), в її компетентності у якійсь галузі (не буває зовсім нездібних дітей). Вони повинні щоденно відмічати успіхи дитини, повідомляючи про них у присутності інших членів сім'ї. Необхідно відмовитися від слів, які принижують гідність дитини.
Не треба вимагати від дитини вибачень за той чи той вчинок, ліпше нехай пояснить, чому вона це зробила. Корисно зменшити кількість зауважень. Батькам варто порадити протягом лише одного дня записати всі зауваження, висловлені дитині, а ввечері їх перечитати. Для них стане очевидним, що більшість зауважень можна було не робити: вони або не принесли користі, або лише зашкодили їм та їхній дитині.
У жодному разі не можна допускати сімейних протиріч у питаннях виховання дитини. Батькам потрібно бути послідовними у заохоченнях і покараннях дитини.
Слід пам'ятати, що тривогу дитини можуть викликати будь-які різкі зміни у її житті: переїзди зміна вихователів, навіть перестановка меблів.
Не можна погрожувати дитині: «Замовкни, бо рот заклею!», «Не плач, бо залишу тебе у садку!». Дитина і без того боїться усього на світі. Необхідно пояснити батькам, що з дитиною слід більше розмовляти, допомагати їй виражати свої думки і почуття словами. Саме такі розмови та обговорення почуттів дитини є хорошим профілактичним засобом і можуть запобігти екстремальній ситуації.
Ласкаві дотики батьків (тактильний контакт допоможуть тривожній дитині зняти м'язове напруження, набути почуття впевненості і довіри до світу, а це дасть змогу значно знизити її тривожність.
Як гратися з тривожними дітьми
На початкових етапах роботи з тривожною дитиною треба керуватися такими правилами:
Вправа «Царська сім'я»
Мета: підвищити самооцінку та власну значущість учасників.
Тренер пропонує учасникам об'єднатися у чотири підгрупи, кожна з яких має зобразити за допомогою пантоміми певну «сімейну фотографію». Потім роздає картки із завданням зобразити:
царську сім'ю;
сім'ю всесвітньо відомого ученого;
сім'ю «нових українців»;
сім'ю кінозірки.
Підгрупи по черзі представляють «сімейну фотографію». Решта учасників намагається відгадати, хто «зображений на фото».
Тренер проводить обговорення у колі. Під час обговорення учасники по черзі відповідають на запитання: «Що ви відчували під час виконання вправи?».
Вправа «Ліфт»
Мета: навчити учасників знімати м'язове напруження.
Тренер: Покладіть долоню на живіт. Уявіть, що живіт — це перший поверх будинку. Трохи вище — шлунок — це другий поверх. Потримайте там долоню. Тепер покладіть її на груди й уявіть, що це — третій поверх. Приготуйтеся, ми починаємо «поїздку на ліфті». Вдихніть через ніс повільно і глибоко — так, щоб повітря дійшло до першого поверху — до живота. Затримайте подих. Видихніть через рот. Зробіть це так, щоб повітря піднялося на один поверх вище — до шлунка. Затримайте подих. Видихніть через рот. Видихніть і «підніміть ліфт» ще на один поверх — до грудей. Затримайте подих. Видихніть через рот. Під час видиху ви відчуваєте, що напруження та хвилювання виходять із тіла, немов із дверей.
Вправу слід виконувати стоячи. Подих затримувати на 2 — 3 секунди.
Вправа «Закінчи речення»
Мета: підвищити самооцінку учасників.
Тренер пропонує учасникам стати кружка і по черзі продовжити речення: «Я вмію...» (перше коло), «Я зможу...» (друге коло). Коли учасник вимовить закінчення фрази, усі йому аплодують.
Вправа «Комплімент»
Мета: підвищити самооцінку та власну значущість учасників.
Тренер пропонує учасникам стати у два кола — внутрішнє і зовнішнє — обличчям одне до одного. Кожен учасник із зовнішнього кола має сказати комплімент учаснику, який стоїть навпроти нього у внутрішньому колі. Потім за сигналом тренера кожен учасник із зовнішнього кола робить крок вліво (за годинниковою стрілкою), опиняючись навпроти наступного учасника із внутрішнього кола, щоб зробити йому комплімент і т. д. Так учасники зовнішнього кола рухаються за часовою стрілкою, а внутрішнього — стоять на місці. Потім учасники внутрішнього і зовнішнього кола міняються місцями.
Тренер підбиває підсумки тренінгу.
Додаток 1. Анкета на визначення рівня тривожності
Анкета на визначення рівня тривожності
1. Дитині важко зосередитися на чомусь.
2. Будь-яке завдання викликає надмірну тривогу.
3. Під час виконання завдання дитина дуже напружена, скута.
4. Часто говорить про можливі неприємності.
5. Спить неспокійно, погано засинає.
6. Дитина ляклива, багато що викликає в неї страх.
7. Неспокійна, легко засмучується.
8. Погано переносить чекання.
9. Не любить братися за нову справу.
10. Не впевнена у собі, своїх силах, боїться труднощів.
Висока тривожність — 8—10 балів.
Середня тривожність — 4—7 балів.
Низька тривожність — 1—3 бали.
Додаток 2. Пам’ятка для педагогів «Правила роботи з тривожними дітьми»
Правила роботи з тривожними дітьми
(пам’ятка для педагогів)
Список використаної літератури:
1. Карпенко З. Експресивні психотехніки для дітей 5-10 років.
2. Лютова Е. К., Монина Г. Б. Шпаргалка для взрослых: Психокоррекционная работа с гиперактивными, агрессивными, тревожными и аутичными детьми. — СПб.: Речь, 2005.
3. Незабаром до школи. Психологічні особливості дітей дошкільного віку. 6-й рік життя / Уклад. О.А. Дмітрієва. – Х.: Вид група «Основа», 2009. – 189 с.
4. Пікуль Н. Тривожність // Психолог. - № 6, 2012. – С. 62-64.
5. Усі розробки ігор та вправ. До Базової програми «Я у Світі». Упоряд. Гладченко О. М., Дикань Н. І. — X.: Вид. група «Основа», 2010. — 319 [1] с— (Серія «ДНЗ. Вихователю»).
6. Шевчук В. Тривожна дитина // Вихователь-методист дошкільного закладу. - № 6, 2010. – С. 52-59.