Методично-практичний посібник "Гіперактивні діти: методичні та практичні рекомендації"

 

 

 

 

 

 

 

 

ГІПЕРАКТИВНІ ДІТИ: МЕТОДИЧНІ ТА

ПРАКТИЧНІ

РЕКОМЕНДАЦІЇ

 

 

Упорядник:

практичний психолог 

Шаш Анна Романівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Чернігів, 2012

 

Зміст

Теоретичний аспект проблеми гіперактивності

Вступ. Поняття гіперактивності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

Портрет гіперактивного дошкільника . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  4

Активність, імпульсивність та гіперактивність . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5

Причини гіперактивності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  6

Вікові особливості перебігу синдрому гіперактивності . . . . . . . . . . . . . . . . . . .7

 

Робота з гіперактивними, імпульсивними та активними дітьми

Методичні рекомендації по роботі з гіперактивними, імпульсивними

та активними дітьми . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8

Практичні рекомендації по роботі з гіперактивними, імпульсивними

та активними дітьми . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11

Додатки

Додаток 1. Параметри спостереження за гіперактивною дитиною . . . . . . . . . 33

Додаток 2. Пам’ятка для батьків активних дітей . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 34

 

Список використаної літератури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 35

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ПРОБЛЕМИ ГІПЕРАКТИВНОСТІ

Вступ. Поняття гіперактивності

За даними фахівців, майже половина дітей страждають так званою гіперактивністю. Не лише у нашій країні, але й у всьо­му світі кількість таких дітей неухильно зростає. Якщо дитина гіперактивна, то проблеми з'являються не лише в неї, але і в її оточення: батьків, однолітків, педагогів.

За даними психологів, гіперактивність серед дітей віком від 7 до 11 років у середньому ста­новить 16,5 % (серед хлопчиків — 22 %, серед дівчаток — близько 10 %).

Діагноз «гіперактивність» установлює психоневролог.

У перекладі з латинської мови «активний» означає діяльний, дієвий, а грецьке слово «гіпер» вказує на перевищення норми.

Гіперактивність (синдром дефіциту уваги з гіперактивністю — СДУГ) виявляється у дітей з не властивою для нормального розвитку імпульсивністю, руховою розторможеністю, неможливістю зосередитись, неуважністю. Такі діти, як правило, не можуть зосередитися на одному предметі протягом більш-менш тривалого часу, не здатні завершити виконання поставленої задачі, недбало ставляться до її виконання. Продуктивність виконання завдання зазвичай низька. Часто у таких дітей спостерігається підвищена стомлюваність. Розумова діяльність дітей із СДУГ характеризується циклічністю: вони можуть продуктивно працювати протягом 5— 15 хвилин, після чого їхній мозок «відпочиває» 3-7 хвилин, накопичуючи необхідну енергію для подальшої роботи. Стан стомлюваності супроводжується безпричинним роздратуванням, плаксивістю, істериками. Можуть спостерігатись порушення просторової координації, що проявляється в руховій вайлуватості, незграбності.

Незвичайність поведінки цих дітей не є результатом поганого характеру, упертості або невихованості, як вважають багато дорослих. Можна стверджувати, що це — специфічна особливість психіки, обумовлена як фізіологічними (порушення в певних структурах мозку, спадковість, патологія вагітності й пологів, інфекції та інтоксикації перших років життя), так і психосоціальними чинниками.

Останні дослідження, проведені в різних країнах, показали, що цей розлад пов'язаний із дефектом декількох генів, що призводить до по­рушень метаболізму мозку. У мозку виробляється мало дофаміну (речовини, яка керує процесами гальмування) і багато норадреналіну, що викли­кає надмірне збудження.

Лікарі вважають, що гіперактивність є на­слідком дуже незначного ураження мозку, яке не визначається діагностичними психологічними тестами. Говорячи науковою мовою, йдеться про мінімальну мозкову дисфункцію.

Американські психологи П. Бейкер і М. Алворд пропонують такі критерії для виявлення гіперактивності у дитини.

Під час проведення спостережень за гіперактивною дитиною слід звертати увагу на наведені характерні для неї показники.

Дефіцит активної уваги

• Непослідовна, їй важко довго утримувати увагу.

• Не слухає, коли до неї звертаються.

• 3 великим ентузіазмом береться за завдання, але так і не завершує їх.

• Зазнає труднощів у самоорганізації.

• Часто губить речі.

• Уникає завдань, які вимагають розумових зусиль, і нудних.

• Часто забудькувата.

Рухова розторможеність

• Непосидюча.

• Проявляє ознаки стурбованості (барабанить пальцями, совається в кріслі, бігає, залазить куди-небудь).

• Спить набагато менше за інших дітей, навіть у дитинстві.

• Дуже говірка.

Імпульсивність

• Починає відповідати, недослухавши запитання.

• Не здатна дочекатися своєї черги, часто втручається, перериває.

• Погано зосереджує увагу.

• Не може дочекатися винагороди (якщо між діяльністю і винагородою є пауза).

• Не може контролювати і регулювати свої дії. Поведінка слабо керована правилами.

• Під час виконання завдань поводиться по-різному і показує дуже різні результати (на деяких заняттях дитина спокійна, на інших — ні, на одних уроках вона успішна, на інших — ні).

Якщо у віці до семи років виявляються усі перераховані ознаки, педагог може припустити (але не поставити діагноз!), що дитина, за якою він спостерігає,— гіперактивна.

Портрет гіперактивного дошкільника

• Перебуває в постійному русі.

• Не може себе контролювати, тобто навіть якщо стомиться, продовжує рухатись, а коли втрачає сили зовсім — плаче та влаштовує іс­терику.

• Швидко й багато говорить, ковтає слова, перериває, не дослухавши.

• Ставить багато запитань, не завжди ви­слуховує відповіді.

• Сон неспокійний, важко вкласти спати.

• Часті кишкові розлади, алергії.

• Некерований, не реагує на заборони й обмеження.

• У будь-яких умовах поводиться однаково активно.

• Часто провокує конфлікти.

• Не контролює свою агресію: б'ється, ку­сається, штовхається, використовує палиці, каміння.

Активність, імпульсивність та гіперактивність

Головна відмінність активної дитини від гіперактивної полягає у тому, що гіперактивна дитина бігає, без­цільно рухається, не затримуючи надовго увагу на будь-якому, навіть найцікавішому предметі, незалежно від ситуації — вдома, у магазині, у дитячому садку. На неї не діють ні прохання, ні погрози, ні покаран­ня. Гіперактивна дитина імпульсивна (діє за першим покликом). Рухаючись, вона зачіпає різні предмети, штовхає ровесників, що призводить до конфліктних ситуа­цій. Вона часто ображається, але про свої образи швидко забуває. Такій дитині важко концентрувати свою увагу, вона легко відволікається, ставить багато запитань, але рідко дочікується відповіді. У гіпер­активної дитини не працює механізм самоконтролю, на відміну від її ровесників, навіть дуже розпещених.

Отже, гіперактивність виявляється через над­мірну рухову активність, метушливість, численні сторонні рухи, яких дитина часто не помічає. Для дітей із синдромом гіперактивності характерні надмірна балакучість, нездатність усидіти на одному місці, менша від норми тривалість сну. У руховій сфері у них спостерігають порушення координації рухів, несформованість тонкої моторики. Це виявляється у невмінні зав'язувати шнур­ки, застібати ґудзики, користуватися ножицями. Дослідження польських учених свідчать, що рухова активність таких дітей на 25 — 30% вища за норму. Вони рухаються навіть уві сні.

Гіперактивність супроводжується дефіцитом уваги, що виявляється у труднощах її утримання, зниженні вибірковості та концентрації уваги, що призводить до вираженої незосередженості. Такі діти непослідовні у пове­дінці, забудькуваті, не вміють слухати, часто губ­лять особисті речі.

Гіперактивні діти праг­нуть уникати завдань, що потребують тривалих ро­зумових зусиль. Характерною особливістю розу­мової діяльності гіперактивних дітей є циклічність. Діти можуть продуктивно працювати 5 —15 хв., по­тім 3 —7 хв. мозок відпочиває, накопичуючи енер­гію для наступного циклу. У цей час дитина відволікається і не реагує на вихователя. Потім розумо­ва діяльність відновлюється і дитина знов готова до роботи протягом 5 —15 хв. Такі діти можуть «впа­дати» й «випадати» із стану зосередження. Щоб залишатися активними, їм необхідно весь час рухатися, крутитися тощо.

Імпульсивність виражається у тому, що дитина часто діє необмірковано, перебиває інших. Такі діти не вміють регулювати своїх дій та підкорятися правилам, часто підвищують голос, емоційно лабільні — у них часто змінюється настрій. До під­літкового віку підвищена рухова активність у більшості випадків зникає, а імпульсивна активність і дефіцит уваги зберігаються.

Гіперактивна дитина — ініціатор безглуздої бі­ганини. Вона штовхає, смикає дітей, часто є винуватцем конфліктів. Практично всі витівки дитини спонтанні, незлобливі. Тим часом у запалі бійки, коли відмовляють і без того слабкі механізми галь­мування, дитина може бути несвідомо жорстокою, і її важко зупинити. Від гамірної гри вона швидко збуджується, а потім повільно заспокоюється. Ди­тина часто діє, не замислюючись про наслідки. По­ганого у собі не помічає, тому покарання сприй­має як безглузду, незаслужена несправедливість. З огляду на те, скільки їй дорікають і скільки її ка­рають, не дивно, що дитина часто стає агресивною, а в майбугньому стає лідером у групі дітей з асоці­альною поведінкою.

У колективі гіперактивна дитина є джерелом по­стійної турботи: галасує, не замислюючись бере чужі речі і заважає оточенню, відволікаючи всіх. Ровесникам важко зрозуміти таких дітей через їх­ню непередбачуваність. Часто у дитячих колекти­вах гіперактивній дитині відводять роль блазня, клоуна, у яку вона зазвичай охоче вживається, іс­нуючи у своєму світі фантазій або намагаючись так налагодити стосунки з ровесниками. Але спілкува­тися з нею зазвичай готові лише діти молодшого віку або однолітки, що мають аналогічні проблеми.

Причини гіперактивності

Можливими причинами гіперактивності є:

1. Спадковість: як правило, хтось із батьків був або є гіперактивним, хоча й досі не знайде­но такого гену. Батьки цих дітей часто хворі­ють алкоголізмом, асоціальними психопатіями й афективними розладами. Хлопчики частіше, ніж дівчатка, — 4:1. Переважно ці діти світло­волосі, блакитноокі.

2. Здоров'я матері: гіперактивні діти наро­джуються від мам, які страждають алергічними захворюваннями, астмою, екземою, мігренню.

3. Вагітність і пологи: у групу ризику вхо­дять діти, котрі народилися в результаті кесаревого розтину, важких патологічних пологів, малюки на штучному вигодовуванні, зокрема ті, які народилися з маленькою вагою, недоношені.

4. Навколишнє середовище: наявність свинцю і нітрату у водопровідній воді, вихлопні гази та різні викиди, пестициди тощо. З огля­ду на те, що екологія і темп сучасного життя не дуже хороші, не дивно, чому гіперактивні діти не рідкість, а скоріше норма сьогодення.

5. Дефіцит макро- і мікроелементів: не­стача цинку, магнію, вітаміну В 12. Дефіцит основних жирних кислот в організмі. Симпто­мами дефіциту є постійне відчуття спраги, сухе волосся, сухість шкіри, часте сечовипускання.

6. Харчування: харчові барвники, консер­ванти, нітрати, шоколад, цукор, молочні продукти, білий хліб, помідори, апельсини, яйця у великій кількості.

7.  Неправильне виховання – вседозволеність, непослі­довність поведінки дорослих (покарання і заохочення з боку різних дорослих за один і той самий вчинок).

8. Органічні ураження мозку (черепно-моз­кова травма).

9. Ураження ЦНС.

10. Небажана дитина.

Вікові особливості перебігу синдрому гіперактивності

Перші прояви гіперактивності можна поміти­ти вже у немовлят. У грудному віці такі діти надмірно галасливі: їхній крик незвично тривалий і різкий, вони безперервно рухаються, капризу­ють, плачуть і дратуються, рідко розслабляються, вночі погано сплять. Ласку така дитина не прий­має, відсторонюючись від матері. Поведінка ди­тини дивує батьків, вони починають відчувати психологічний дискомфорт. У сім'ї може виник­нути напруженість, нервозність, що нерідко при­зводить до конфліктів між батьками. Постійні недосипання підсилюють дратівливість дитини. У сім'ях з порушеним психологічним кліматом така дитина може зазнавати тілесних ушко­джень.

У два - три роки у таких дітей неспокійний, уривчастий сон, підвищена чутливість до світла і шуму. Під час діяльності ці діти рухливі та збу­джені, їм притаманні виражений негативізм, по­ганий настрій, проблеми з прийомом їжі, не­стримна моторна активність (інколи пришвидше­ний руховий розвиток під час затримки мовлен­нєвого розвитку).

З трьох до шести років такі діти не здатні зосе­реджено займатися будь-якою діяльністю: не можуть слухати казки, грати в ігри, які потребують уваги, їхні вчинки хаотичні і безконтрольні. Часто виникають труднощі з дисципліною та дотриман­ням правил під час ігор з іншими дітьми.

У молодшому шкільному віці починаються труд­нощі з навчанням. Діти рідко доводять справу до кінця, їх складно навчити читати і писати. Часто вони надовго «прилипають» до телевізора, але вже за кілька хвилин не можуть пригадати, про що йшлося у передачі.

Проблеми таких дітей — самотність і відчужен­ня. Вони або долучаються до асоціальної компанії, або стають самотніми. Часто вони перебува­ють у пригніченому настрої, не бажають ходити до школи.

Небезпека СДУГ полягає в тому, що в підлітковому віці він може розвинутися в асоціальну поведінку (правопорушення, алкоголізм, наркотичну залежність).

 

 

РОБОТА З ГІПЕРАКТИВНИМИ, АКТИВНИМИ ТА ІМПУЛЬСИВНИМИ ДІТЬМИ

Методичні рекомендації по роботі з гіперактивними, імпульсивними та активними дітьми

При роботі з такими дітьми слід враховувати наступне:

• намагатись індивідуалізувати роботу. Цікаво, що дитина, працюючи один на один з дорослим, не проявляє ознак гіперактивності і успішніше справляється з роботою;

• заохочувати гарну поведінку та ігнорува­ти провокаційні вчинки дитини;

• використовувати гнучку систему заохо­чень і покарань;

• надавати дитині можливість швидко звертатися до вихователя, просити допомоги, якщо їй складно щось виконувати (можна ввес­ти невербальні сигнали);

• використовувати тактильний кон­такт (елементи масажу, дотику, погладжу­вання);

• давати короткі, чіткі  і конкретні інструк­ції, використовуючи не більш 10 слів;

• потрібно обов'язково стежити за дотриманням режиму дня. Для гіперактивних дітей дуже корисними є водні процедури (зранку — душ, увечері — холодні ванни для ніг) макси­мально довге перебування на свіжому повітрі тривалі прогулянки, щоб дитина навіть трохи стомлювалася;

• у спілкуванні з гіперактивною дитиною потрібно завжди зберігати спокійний тон. Слід пам'ятати, що гіперактивні діти дуже чутливі до негативних стимулів, і слова з часткою "не" (типу "не можна") лише викликають у них агресію, тому їм варто не забороняти щось, а чітко і логічно роз'яснювати, чому не слід робити того чи іншого в кожній конкретній ситуації і загальні правила поведінки;

• час перегляду телепрограм доцільно зводити до мінімуму;

• коли ж дитина вже нервує, виявляє агресію чи просто занадто активна, варто її пригорнути до себе, заспокоїти теплими, добрими словами;

• шкільне навчання гіперактивної дитини пока­зане не раніше ніж із семи років. У шестирічному віці дитина психофізіологічно не готова довго си­діти за партою, відповідати, коли викликають, су­воро дотримуватися правил поведінки, виконувати завдання за визначеними умовами тощо. Це по­требує значного старання та концентрації уваги. Навіть за високого рівня інтелектуального розвит­ку такий режим гіперактивній дитині, як правило, не під силу;

• вихо­вателю, пам'ятаючи про індивідуальні особливості гіперактивної дитини, доцільніше працювати з нею зранку, ніж увечері, на початку заняття, ніж у кін­ці;

• навантаження дитини має відповідати її мож­ливостям. Наприклад, якщо діти у групі дитячого садка можуть продуктивно займатися якоюсь діяльністю 20 хвилин, а гіперактивна дитина — лише 10 хвилин, не треба змушувати її продовжувати заняття довше. Ліпше переключити її на інший вид діяльності: полити квіти, прибрати на столі, підняти олівці, які «випадково» впали тощо. А якщо дитина буде здатною продовжити заняття, можна дозво­лити їй повернутися до нього;

• під час оцінювання роботи слід зосередити увагу на тій її частині, де дитина досягла успіху. Торкаючись питання про невиконане завдання, корисно обговорити обставини, за яких дитина могла б досягти успіху;

• протягом заняття дітям інколи доводиться змі­нювати вид діяльності кілька разів. Для дітей без відхилень це має позитивне значення, оскільки монотонна, одноманітна робота набридає. Але гіперактивним дітям складно переключатися з одно­го виду діяльності на інший. Тому дорослий має домовлятися з дитиною заздалегідь, готуючи її до зміни виду діяльності;

• психологи помітили: чим більш драматичний, експресивний, «театральний» вихователь, тим лег­ше він справляється з проблемами гіперактивної дитини, яку притягує все неочікуване, нове. Незвичність поведінки педагога змінює психологіч­ний настрій дитини, допомагає переключити її ува­гу на потрібний предмет;

• не потрібно приглушувати актив­ність таких дітей! Бо енергія, яка не має ви­ходу, буде накопичуватися всередині дитини і коли-небудь «вибухне». Потрібно спряму­вати її в позитивне русло.

Як працювати з батьками гіперактивної дитини

Батьки гіперактивних дітей стикаються з вели­кими труднощами у їх вихованні. Численні крики і заборони не дають бажаного результату. Почувши перші зауваження від педагога, батьки або починають відчайдушно захищатися, або стоять з опущеною головою, ніби сварять їх самих. Тому насамперед слід переконати батьків у тому, що їхня дитина така, яка вона є. І в цьому ніхто не винен.

Гіперактивна дитина потребує постійної психо­логічної підтримки. Батькам треба пам'ятати: дитина робитиме лише те, що їй цікаво, і до тих пір, поки їй це не набридне. Як тільки дитина втомилася, її треба переключити на інший вид діяльності.

Якщо дитина у чомусь не права, батькам не варто читати їй нотації, які вона все одно не вислухає до кінця. Ліпше заздалегідь встановити правила поведінки і систему заохочень і покарань. Наприклад: «Коли ми вийдемо з дому, ти маєш дати мені руку і не відпускати її, поки ми не перейдемо вулицю».

Не можна змушувати дитину просити пробачен­ня і давати обіцянки, на кшталт: «Я добре поводи­тимуся», «Я завжди слухатимуся тебе». Можна, наприклад, домовитися з дитиною, що вона «із сьо­годнішнього дня кластиме взуття на місце». На від­працювання кожної такої вимоги може піти багато часу (2 —4 тижні). Однак, не відпрацювавши один пункт, не треба переходити до іншого.

Корисним є ведення щоденників емоційних ста­нів та успіхів дитини.

Необхідно потурбуватися про місце для ігор ди­тини. Воно має бути тихим і спокійним — не біля телевізора чи дверей, які постійно відчиняються, а там, де дитина могла б гратися без перешкод.

Корисно давати змогу дитині витрачати над­лишок енергії через фізичні заняття: плавання, теніс, ритміка, танці, біг, прогулянки. Однак треба оберігати дитину від перевтоми — це призводить до зниження самоконтролю і підвищення гіперактивності.

Важливо, щоб у гіперактивної дитини була спра­ва, де вона була б успішною, де її прийняло б ото­чення і вона відчувала себе комфортно, скажімо: заняття у спортивних секціях, хореографічних колективах, гуртках чи заходах, пов'язаних з активни­ми рухами.

Як гратися з гіперактивними дітьми

Підбираючи ігри, особливо рухливі, для гіперак­тивних дітей, необхідно враховувати їх особливос­ті: дефіцит уваги, імпульсивність, дуже високу активність, швидку втомлюваність, а також невміння тривалий час підпорядковуватися груповим правилам, вислуховувати і виконувати інструкції. У грі їм важко дочікуватися своєї черги і рахуватися з інтересами інших дітей. Тому включати таких дітей у колективну роботу варто поетапно. Починати можна з індивідуальної роботи, далі залучати дітей до ігор у малих підгрупах і лише після цього пере­ходити до колективних ігор. Бажано використову­вати ігри з чіткими правилами, які сприяють роз­витку уваги, ігри на розвиток контролю рухової активності та імпульсивності.

Гіперактивні діти можуть бути талановиті й успішні!

Як свідчать дослідження, гіперактивні діти мають, як правило, більш високий рівень інтелекту, ніж інші діти. І дуже часто вияв­ляється, що дитина, котра не може всидіти з книжкою в руках більше 10 хвилин, за цей короткий час встигає запам'ятати значний обсяг матеріалу.

Такі діти мають рідкісну особливість виража­ти свої почуття і тому часто стають обдаровани­ми акторами, танцюристами та спортсменами. Вважають, що гіперактивність спостерігалась у багатьох відомих людей минулих років, зок­рема в Моцарта, Македонського, Авраама Лін­кольна, Бернарда Шоу, Пушкіна, Достоєвського, Ньютона, Ейнштейна, Пабло Пікассо, Сальва­дора Далі.

Корекційний вплив на гіперактивну дитину повинен включати такі прийоми і технології:

• навчання прийомам саморегуляції через використання релаксації, візуалізації;

• навчання самомасажу;

• ігри на розвиток швидкості реакції, координації рухів;

• ігри для розвитку тактильної взаємодії;

• пальчикові ігри;

• рухливі ігри з використанням стримуючих моментів;

• психогімнастичні етюди з метою навчати розуміння та проявів емоційного стану;

• роботу з глиною, водою і піском.

Корекційну роботу найефективніше будувати поетапно: індивідуальна, парна, підгрупова.

 

Практичні рекомендації по роботі з гіперактивними, імпульсивними та активними дітьми

Ігри, етюди, вправи

Ігри 1—4 розвивають увагу і самоконтроль.

1. Що чути

Ведучий пропонує дітям послухати і запам'ятати те, що відбу­вається за дверима. Потім він просить розповісти, що вони чули.

2. Будь уважним!

Діти крокують під «Марш» С.Прокоф'єва. Потім на слово «зайчи­ки», вимовлене ведучим, діти мають почати стрибати, на слово «кони­ки» — ніби вдаряти «копитом» об підлогу, «раки» — задкувати, «пта­хи» — бігати, розмахуючи руками, «лелека» — стояти на одній нозі.

3. Канон

Гравці стоять у колі. Під мелодію по черзі роблять рухи: один при­сідає і підводиться, інший плескає у долоні, третій присідає і підво­диться тощо.

4. Чотири стихії

Гравці ходять по колу. Ведучий домовляється з ними: якщо він скаже слово «земля», всі мають опустити руки вниз, якщо слово «вода» — витягнути руки вперед, слово «повітря» — підняти руки вгору, слово «вогонь» — зробити обертання в променевозап'ясткових і ліктьових суглобах. Хто помиляється — той програв.

Ігри 5—8 розвивають пам'ять і самоконтроль.

5. Запам 'ятай рухи

Діти повторюють рухи рук і ніг за ведучим. Коли вони запам'ята­ють послідовність вправ, повторюють їх у зворотному порядку.

6. Запам 'ятай своє місце

Діти стоять у колі або в різних кутках зали, кожен має запам'ятати своє місце. Під музику І.Дунаєвського «Галоп» усі розбігаються, а із закінченням музики мають повернутися на свої місця.

7. Запам'ятай свою позу

Діти стоять у колі або в різних кутках зали, кожна дитина має ста­ти у будь-яку нову позу і запам'ятати її. Коли зазвучить музика, всі діти розбігаються, по її закінченні вони мають повернуться на свої місця і стати в ту саму позу.

8. Запам 'ятай порядок!

4—5 гравців шикуються один за одним у довільному порядку. Ве­дучий, подивившись на дітей, має відвернутися і перелічити, хто за ким стоїть. Потім ведучим стає інший.

Ігри 9—12 спрямовані на подолання рухового автоматизму, розви­ток уваги і пам'яті.

9. Прапорець

Гравці ходять по залі під «Болгарську пісню» (обробка Т.Ломової). Коли ведучий підніме вгору прапорець, всі діти мають зупини­тися, хоча музика продовжує звучати.

10. Заборонений номер

Гравці стоять у колі. Обирають цифру, яку не можна вимовляти, замість її вимови гравець плескає в долоні. Наприклад, заборонений номер 5. Починається гра, коли перша дитина скаже «один», друга продовжує рахунок і так до п'яти. П'ята дитина мовчки плескає в до­лоні п'ять разів. Шоста каже «шість» і т. д.

11. Стоп!

Діти йдуть під музику Е.Жака-Далькрода «Ритмічний етюд». Рап­том музика уривається, але діти мають йти далі у тому самому темпі, доки, ведучий не скаже «Стоп!»

12. Заборонений рух

Діти стоять обличчям до ведучого. Під музику І. Дунаєвського «Як же хороше навкруги» на початку кожного такту повторюють рухи для рук, які показує ведучий.

Ігри 13—14 сприяють заспокоєнню збуджених дітей та їх організації.

13. Слухай команду!

Діти крокують під маршову музику в колоні один за одним. Коли музика припиняється, всі зупиняються і слухають команду ведучого, вимовлену пошепки, і одразу її виконують. Команди даються тільки на виконання спокійних рухів. Гра проводиться, доки група слухає і точно виконує завдання.

14. Дивись на руки!

Діти стають один за одним, перший — командир. Під час спо­кійного маршу Р.Паулса «Червоні квіти» по колу командир показує різні рухи рук, решта дітей повторюють ці рухи. Потім вибирається новий командир. Він має придумати інші рухи, решта учасників їх повторює.

Етюди 15—17 забезпечують розслаблення м'язів надміру збудже­них дітей, заспокоєння, досягнення душевної рівноваги.

15. Насос і м'яч

Грають двоє. Один — великий надувний м'яч, інший насосом надуває цей м'яч. М'яч стоїть, обм'якнувши всім тілом, на напівзігнутих ногах; руки, шия розслаблені. Корпус нахилений трохи вперед, голова опущена (м'яч не наповнений повітрям). Товариш починає надувати м'яч, супроводжуючи рухи рук (вони нагнітають повітря) звуком «с». З кожною подачею повітря м'яч надувається все більше. Почувши перший звук «с», він вдихає порцію повітря, одночасно випрямляючи ноги в колінах, після другого «с» випрямився тулуб, після третього у м'яча піднімається голова, після четвертого — надулися щоки і навіть руки. М'яч надуто. Насос перестав накачувати. Товариш висмикує з м'яча шланг насоса... З м'яча з силою виходить повітря зі звуком «ш». Тіло знову обм'якло, повернулося у вихідне поло­ження. Гравці міняються ролями.

16. Гойдалка (для дітей 6—7 років)

Дитина стоячи гойдається. Тілесні вияви. Ноги ледь розставлені, обидві ступні торкаються підлоги, але вага тіла перенесена на одну ногу. Переносити вагу тіла з однієї ноги на іншу. Виставити одну ногу вперед, перенести на неї вагу тіла, погойдатися вперед-назад. Для більшої експресії згинати й випрямляти коліна.

Етюд супроводжується музикою Я.Степової «На гойдалці».

17. Фея сну

Діти сидять на стільцях, розташованих по колу на досить великій відстані один від одного. Звучить «Колискова» К. Дуйсекеєва. До дітей підходить дівчинка з тоненькою паличкою в руці — це фея сну (хлопчик — чарівник). Фея торкається плеча одного з гравців палич­кою, той засинає (нахиляє голову і заплющує очі). Потім фея обхо­дить решту дітей, торкаючись їх чарівною паличкою... Фея дивиться на дітей: всі сплять, усміхається, тихенько йде.

Етюди 18—20 спрямовані на вираження уваги й інтересу, сприя­ють саморегуляції поведінки.

18. Собака принюхується

Мисливський собака, побачивши дичину, миттєво завмер у напру­женій позі. Морда у нього витягнулась уперед, вуха нашорошилися, очі нерухомо дивляться на здобич, а ніс безшумно втягує приємний запах.

19. Лисичка підслуховує

Лисичка стоїть біля вікна хатинки, в якій живуть котик з півником, і підслуховує, про що вони говорять.

Тілесні вияви. Голова нахилена у бік (слухає, підставляє вухо), по­гляд спрямований в інший бік, рот напіввідкритий.

Поза. Нога виставлена вперед, корпус тіла ледь нахилений вперед.

20. Що там відбувається?

Хлопчики стояли у тісному колі і щось робили, нахиливши голо­ви вниз. За кілька кроків від них зупинилася дівчинка. «Що там відбу­вається?» — подумала вона, але ближче підійти не наважилась.

Тілесні вияви. Голова повертається у бік події, що відбувається, пильний погляд. Висунути одну ногу вперед, перенести на неї вагу тіла, одна рука на стегні, друга опущена вздовж тіла.

Етюди 21—22 виховують моральні мотиви поведінки замість імпульсивного бажання догодити лише собі.

21. Егоїст

Мама принесла до чаю три тістечка. Хлопчик узяв собі одне тістечко і показав пальцем на два інших: «А ці я з'їм увечері». Мама подумала: «Мій син — егоїст».

Запитання: Кого називають егоїстом? Як би ви діяли на місці хлопчика?

22. Хочу — все!

Хлопчик прийшов з мамою до магазину, щоб купити «чешки». У тому самому магазині продавалися двоколісні велосипеди.

— Я хочу цей велосипед, — сказав хлопчик. Мама показала йому гроші в гаманці й пошепки сказала, що у неї нема грошей на велосипед.

— А мені байдуже! — голосно закричав хлопчик і навіть тупнув ногою. — Хочу — і все!

Мама озирнулась і побачила, що покупці і продавці дивляться на її сина.

Вона потягнула хлопчика за руку, щоб вийти з ним швидше з магази­ну, але він підігнув ноги під себе і повалився назад. У мами не вистачило сил, щоб утримати руку сина... І ось він лежить на брудній підлозі, гупає по ній кулаками, калатає ногами у повітрі і, вигинаючи спину, повторює плаксивим вередливим голосом: «Хочу! Хочу — і все!»

Запитання: Чи подобається вам поведінка хлопчика в магазині? Чому? Що йому слід було зробити?

Пальчикові ігри

1. Дитина лізе на дерево

Лікоть правої руки кожної дитини на столі, пальці розчепірені («дерево»). Два пальці лівої руки «лізуть» угору по правій руці.

2. Дзвіночок

Великий, середній та вказівний пальці кожна дитина стуляє до­купи, вони «тримають дзвіночок» і «дзвонять».

Навчивши дітей за допомогою рук і пальчиків зображувати різ­них звірів та різні предмети, вихователь може разом із дітьми роз­повідати і показувати різноманітні казки та оповідання. У дітей розвивається зв'язне мовлення, пам'ять, уява та координуються мовлення і рухи.

3. Ягідки

Ягідки червоні

Просяться в долоні,

Кожну ягідку зніму

І в тарілку покладу.

(Пальцями правої руки по черзі «знімати ягідки з гілки».)

4. Ножиці

Раз — два,

раз — два,

Ножицями ріжу.

Зелені смужечки паперу

Швидко я наріжу.

(У лівій руці — зелена смужка паперу, правою рукою другим і третім пальцями обох рук робити рухи — «різати ножицями».)

5. Кульбабка

Марічка на лужку співала,

А там кульбабка розцвітала, —

Багато в лузі цих квіток,

Із них сплела собі вінок.

(Розчепірити пальці вгору, потім пальцем однієї руки обкручувати кінчик кожного пальця другої руки. Покласти хустинку на долонь­ки, простягнути вперед сказати: «Жовтий колір — це здоров'я».)

6. Пташки

Мета: розвивати рухи зап'ястя рук; учити наслідувати рухи до­рослого; учити правильно розуміти мовлення.

ХІД ГРИ

Вихователь пропонує дітям повторювати рухи дорослого.

Вихователь.

Ось пташки літають, махають крильцями.

(Схрестити руки на рівні зап'ясть, декілька разів підняти і опус­тити зап'ястя, помахати крильцями.)

Приземлились пташки, крильця склали.

(З' єднати долоні разом.)

Давайте погодуємо пташок, насиплемо їм зерняток.

(Скласти пальці однієї руки, поворушити ними.)

Ось як пташки клюють зернятка!

(Легенько побарабанити по столу зігнутим вказівним пальцем.)

Наїлись пташки і полетіли.

(Схрестити руки на рівні зап'ястя, декілька раз підняти та опустити.)

Гру доцільно повторити декілька разів.

7. Моторчик

Мета: розвивати узгоджені рухи пальців обох рук; учити наслі­дувати рухи дорослого.

ХІД ГРИ

Вихователь пропонує дітям погратися машинами.

Вихователь. Давайте пограємо з машинками. Поїхали маши­ни! Стоп! Зупинились машини. Треба завести моторчики!

Показує малюкам, як «завести мотори». Для цього пальці рук, крім великих пальців, він сплітає разом, а великими пальцями крутить один біля одного. «Моторчики» можуть працювати швид­ко і повільно.

Гру можна повторити декілька раз.

8. Павучок

(Руки схрещені; пальці кожної руки «біжать» по передпліччю, а потім по плечу другої руки.)

Гілкою павук ходив,

Дітки бігали за ним.

(Кисті опущені, виконати обтрушування («дощик» ).)

Раптом дощ із небес полив,

(Ударити долонями по столу, по колінах.)

Павучків на землю змив.

(Долоні притиснуті одна до одної боковими сторонами, пальці розчепірені, хитати руками ( «сонечко світить» ).)

Сонце знову пригріває,

Павучок вже виповзає.

 (Дії. аналогічні до початкових.)

Виповзають дітки всі

Погуляти по росі.

(«Павучки» повзають на голові.)

9. Рибки

(Долоні зімкнуті, трішки округлені. Виконати хвилеподібні рухи в повітрі.)

П'ять рибок маленьких

В ріці вигравали,

(Руки притиснуті одна до одної; перевертати їх із боку на бік.)

Велика колода

У річці лежала.

(Долоні зімкнуті, трішки округлені. Виконати ними «пірнаю­чі» рухи.)

І рибка сказала:

«Тут легко пірнати!»

А друга сказала:

«Боюся стрибати».

(Хитати зімкнутими долонями (заперечний жест).)

А третя сказала,

Що хочеться спати!

(Долоні повертати на тильну сторону однієї з рук («рибка спить» ).)

Четверта уже

Почала замерзати.

(Швидко зображувати долонями тремтіння.)

А п'ята кричить:

«Тут крокодил!

(Зап'ястя з'єднані; долоні розтуляються й з'єднуються ( «рот» ).)

Швиденько пливіть,

Щоб не проковтнув!»

(Швидкі хвилеподібні рухи зімкнутими долонями ( «рибки спливають» ).)

10. Равлик

(Одна з рук — «квіточка». Вона стоїть на столі, спираючись на лікоть. Пальці напівзігнуті,розчепірені. Долонька — «чашечка квітки». Друга рука — «равлик». Великий, середній і підмізинний пальці стикаються кінчиками. Вказівний і мізинець витягнуті вперед ( «роги равлика» ).)

У будиночку сидить,

Ріжки висунув, мовчить.

(«Равлик» розгойдується з боку вбік.)

Потихеньку він повзе,

Свій будиночок везе.

(Повзе вперед по столі.)

Він на квітку заповзе,

(«Равлик» заповзає на «квіточку».)

Пелюстки погризе,

(«Равлик» по черзі обхоплює пальці («пелюстки» ) другої руки ( «квіточки» ).)

Ріжки в голову втягнув,

Заховався і заснув. (Рука («равлик» ) стискається в кулак («втягує ріжки» ).)

11. Бджілки

(Одна з рук стоїть на столі, спираючись на лікоть, пальці розчепіре­ні

( «ялинка» ). На другій руці пальці замикаються в кільце («вулик» ). «Вулик» притиснутий до «ялинки» Діти заглядають у «вулик».)

Будинок малесенький на ялинці.

Будинок для бджіл, а де ж трудівниці?

(Стискати кулачки. Стукати одним кулаком по другому, чер­гуючи руки.)

Постукати треба в дім —

Три, чотири, п'ять, шість, сім.

Бджілки швидко вилітають,

Над малятами кружляють.

(Розвести руками, розчепірити  пальці  й ворушити  ними ( «бджілки літають» ).)

12. Змійка

(Одна рука — «змія». Пальці зімкнуті у щіпку. Руки дорослого або іншої дитини — «доріжка».)

Подивіться, ось і я,

А у мене є змія!

 (Повільно обертати кистю руки.)

І диваном, й килимами

Може повзати вона.

(Виконати рукою повільні хвилеподібні рухи. «Змія» повзе по доріжці, перший палець відведений униз ( «рот» ). Спочатку повзе повільно, а потім поступово прискорюючи темп (відповідно до ви­мовного тексту ).)

Хоч не має вона ніжок,

Повзе швидко по доріжкам.

Рота грізно відкриває —

Жабенят вона лякає.

(Пальці знову зімкнуті у щіпку. Крутимо кистю руки (ніби ози­раючись ).)

У змії очей немає,

Ловить всіх, кого спіймає.

Жабки й коники тікають,

(Хвилеподібні рухи рукою.)

Тебе змія за ніс хапає!

(«Змія» хапає за ніс партнера по грі.)

13. Дружні пальчики

Ось ці пальчики щипають,

(Великим і вказівним пальцем щипати долоню другої руки.)

А ці пальчики гуляють,

(Вказівний і середній «ідуть» по другій руці.)

Ці два завжди розмовляють,

(Середній та безіменний ворушаться, труться один об одного.)

Ці — тихесенько дрімають,

(Безіменний і мізинець притискати до долоні.)

А великий із мізинцем

Можуть весело умитись.

(Крутити великим пальцем навколо мізинця.)

14. Горщик

Під кришкою маленький горщик стояв.

(Зімкнути пальці, долоня повернути вниз. Притиснути до до­лоні кулак другої руки. Великий палець усередині.)

Кришку відкриваємо —

(Повернути «кришку» долонею нагору.)

Мишка вибігає!

(Різко підняти великий палець.)

15. Мої речі

Ось моя парасолька,

Я із нею ходжу.

(Підняти праву руку над головою, зігнути її ( «парасолька» ).)

Дощ нехай барабанить —

Парасольку не відпущу.

(«Барабанити» пальцями лівої руки по правій ( «парасольці» ).)

А ось моя книжка,

(Притиснути долоні одна до одної, лікті зігнуті.)

Можу її почитати,

(Розтулити долоні «книжечкою».)

Можу вам малюнки

У книзі показати.

(Руки витягнути, долоні відкриті.)

А це — м'ячик мій

Дуже спритний і смішний.

(Стиснути кулачок, обертати кистю руки.)

Підкидаю його вгору

Над своєю головою.

(«М'ячик стрибає» над головою, ударяючись об долоню другої руки (або об долоню партнера по грі.)

А ось — моє кошеня.

Я погладжу його.

Воно тихенько нявчить

Для мене одного.

(По черзі гладити одну руку другою.)

16. Капітан

(Кінці пальців спрямувати вперед, притиснути руки одна до од­ної долонями, злегка розтуливши. Проговорюючи віршик, показу­вати, як «човен гойдається на хвилях», а потім плавними рухами рук — самі «хвилі». Потім за текстом вірша показати «чайку», схрестивши руки, з'єднавши долоні тильною стороною й помаха­ти стислими разом пальцями. Прямими долонями, з притиснути­ми один до одного пальцями, показати «рибок». Плавними рухами долонь показати, як «риби пливуть у воді».)

На човні пливу я білім

І гойдаюся на хвилях.

Не злякає ураган,

Я — відважний капітан.

Чайки білі скрізь літають,

їх теж вітер не лякає.

Я помітив в глибині

Зграйку золотавих риб.

По країнах мандрував

І на дно морське пірнав.

Подививсь на океани

И повернувся я до мами.

17. Будиночок

(Проговорюючи цей віршик, слід супроводжувати його рухами рук. Нехай діти наслідують дії вихователя.)

Під грибом курінь з вікном,

(З'єднати долоні «курінцем».)

В нім живе веселий гном.

Постукаємо ми гарненько

(Постукати кулаком однієї руки об долоню другої руки.)

І подзвонимо тихенько.

(Долоні обох рук звернені вниз, пальці схрещені; середній палець правої руки опущений униз і злегка хитається.)

Гном нам двері відчиняє,

У курінь нас зазиває.

В курені з дошок настил,

(Долоні опустити вниз, притиснути ребром одну до одної.)

А на нім дубовий стіл.

(Ліву руку затиснути в кулак, зверху на кулак опускається до­лоня правої руки.)

Поруч — стілець із високою спинкою.

(Спрямувати ліву долоню вертикально вгору, до її нижньої час­тини приставити кулачок правої руки великим пальцем до себе.)

На столі — виделка з тарілкою.

(Долоня лівої руки лежить на столі й спрямована нагору, зобра­жуючи «тарілку», права рука зображує «виделку»: долоня оберне­на вниз, чотири пальці злегка розчепірені, а великий — притисну­тий до долоні.)

Різні страви на столі. —

Пригощайтеся, малі!

18. Гроза

Перші крапельки упали,

(Злегка постукати двома пальцями кожної руки по столі.)

Павуків перелякали.

(Внутрішня сторона долоні обернена вниз; пальці злегка зігну­ти й, перебираючи ними, показати, як «розбігаються павуки».)

Краплі знов застукотіли,

(Постукати по столі всіма пальцями обох рук.)

Всі пташки з гілок злетіли.

(Схрестивши руки, долоні з'єднати тильною стороною; маха­ти пальцями, стиснутими разом.)

Дощик ллє, наче з відра,

(Сильніше постукати по столі всіма пальцями обох рук.)

Вмить розбіглась дітвора.

(Вказівний і середній пальці обох рук бігають по столі, зображу­ючи «чоловічків»; решта пальців притиснуті до долоні.)

Блискавка у небі сяє,

(Намалювати пальцем у повітрі блискавку.)

Грім все небо розриває.

(Стукати кулаками, а потім поплескати у долоні.)

Потім з-за хмаринки сонце

(Підняти обидві руки із розімкнутими пальцями.)

Зазирає у віконце!

19. Баранчики

(Долоні обох рук обернені вниз. Лікті розведені. Вказівні пальці й мізинці обох рук зігнуті кільцем і видаються вперед, зображуючи «роги баранчиків». Решта пальців притиснуті до долонь. «Буцатися рогами», злегка вдаряючи зігнутими вказівним пальцем і мі­зинцем однієї руки об вказівний палець і мізинець другої руки.)

Захотіли ранком рано

Поборотись два барани.

Виставивши свої роги,

Вмить зійшлись серед дороги.

Довго так вони буцались,

Один за одного чіплялись.

До обіду утомились,

По домівках вмить розбіглись.

20. Моя родина

(Підняти руку долонею до себе й відповідно до тексту вірша в певній послідовності пригинати пальці, починаючи з безіменно­го, потім мізинець, вказівний палець, середній і великий.)

Подивіться, ось моя

Міцна й дружна сім'я:

Ось це — мама,

А це — я,

Ось — бабуся моя.

Ось і тато,

Ось і дід

Проживемо ще сто літ!

21. Кішка й мишка

М'яко кішка, подивися,

Розтискає кігтики

(Пальці обох рук стиснути в кулаки й покласти на стіл долоня­ми вниз; потім повільно розтиснути кулаки, розчепірюючи паль­ці, показуючи, як «кішка випускає кігтики»; виконуючи рухи, кис­ті рук відриваються від столу, потім кулак або долоню знову слід покласти на стіл.)

І легенько їх стискає,

Мишку так вона лякає.

Кішка ходить тишком-нишком,

(Долоні обох рук лежать на столі; лікті розведені; «кішка» (права рука) «крадеться»: усі пальці правої руки повільно крокують по столі вперед. «Мишка» (ліва рука) «тікає»: пальці другої руки швидко рухаються назад.)

Не почує її мишка.

Тільки мишка кішку знає,

І від неї вже тікає.

Самомасаж

1. Горіховий масаж

Вихователь роздає дітям по два горішки.

З'являється Білочка-чарівниця з повним кошиком горішків і да­рує горішки-веселинки. Білочка-чарівниця

Хто прокинувсь невеселий?

І в садок прийшов похмурий?

Так робити нам негоже, (діти піднімають руки з горішками)

Хто сміятися не може,

Тому гра ця допоможе.

Чарівні візьміть горішки

І потріть в своїх долоньках. (Діти труть.)

Починаємо займатись

І одразу всі сміятись. (Тереблять горішки в долоньках.)

Ха-ха-ха!

(Коловими рухами по лівій руці знизу-вгору.)

Та хе-хе-хе!

Хі-хі-хі! (Те саме з правою рукою.)

Та бух-бух! (Б'ють кулачком об кулачок.)

Ги-ги-ги! Та га-га-га!

(Затискають по черзі горішки під лівою та правою пахвою.)

Го-го-го! Та буль-буль! (Колові рухи по грудях та по животику.)

Хи-хи-хи! Та ха-ха-ха! (По лівій та правій нозі знизу вгору.)

Хо-хо-хо! Та гуль-гуль!

(Діти катають горішок по черзі правою, лівою ногою по підлозі.)

Ой малята, подивіться:

Скрізь від посмішок іскриться! (Діти піднімають руки з горішками і посміхаються.)

2. Вуха і ніс

Вказівними пальчиками погладжувати ніс від брів до низу (10 разів).

Натиснути точки біля брів, вище носа (10 разів).

Натиснути точки біля пазух носа (10 разів).

Вказівними пальчиками потерти вушка (упродовж 1 хв).

Потягнути вушка вниз, угору, в боки (по 5 разів).

Затулити вуха долонями міцно і відпустити (5 разів).

Натиснути точки за вушками (10 разів).

3. Точковий масаж

Обома руками натиснути точку у місці, де з'єднуються великій і вказівний палець проти годинникової стрілки (впродовж 1 хв).

Обхопити лівою рукою плече правої руки і пальчиком правої руки натиснути точку в місці згину руки (впродовж 1 хв).

Натиснути точку на чолі, де з'єднуються брові (виконувати про­ти годинникової стрілки впродовж 1 хв).

Натиснути дві точки на шиї нижче потилиці (виконувати проти годинникової стрілки впродовж 1 хв).

Знайти ямку нижче шиї, де починається грудна клітка, і натис­кати пальчиком упродовж 1 хв рухами вперед, назад.

4.  Точковий масаж

Вихователь. Для того щоб бути дужим, прудким, необхідно, щоб кожна клітина організму була здорова. У наших долоньках сплять крихітні гномики.

Давайте їх розбудимо: потріть долоньку швидко-швидко. Відчу­ваєте?

Ваші долоньки стали гарячими, це гномики прокинулись і понес­ли здоров'я у кожну клітинку вашого організму.

А тепер побавимо їх — притиснемо долоні до щічок (вдих — ви­дих); розбудимо їхніх братиків у кожному пальчикові:

• вказівному — щоб полікувати шлунок;

• середньому — печінку;

• великому — щоб кров добре циркулювала кровоносними суди­нами в організмі;

• безіменному — щоб допомогли стати розумнішими (стимулю­вання роботи мозку);

• мізинчику — щоб краще працювало серце і легше дихалося ле­генями.

(Діти, слухаючи ці слова, потирають пальчики лівої руки — правою і навпаки.) —

— Ще не прокинулися гномики у вушках. Загніть швиденько вушка вперед, спочатку мізинчиком, а потім іншими пальцями.

Притисніть вушні раковини до голови, а потім відпустіть. Повто­ріть ще кілька разів.

А тепер закотіть кінчиками великого і вказівного пальців мочки вушок. Потягніть їх униз і відпустіть. Ось так повторити 5-6 разів. Настала черга розбудити гномиків у ногах. Постукайте тихенько пальчиками по ногах (по ахіллесових сухожиллях і під коліна­ми — 20 с).

5. Малюємо кольором (дотиковий масаж)

«Намалюємо брови» (вказівними пальцями провести по лінії брів у напрямку носа до вух, легко натискаючи, 5 разів).

«Великі вушка» (вказівним і великим пальцями кожної руки відтягнути мочки вух, 5 разів).

«Вузькі очі» (натискаючи вказівними пальцями на зовнішні ку­точки повік, трохи звузити їх, 5 разів).

«Козацькі вуса» (вказівними пальцями кожної руки легко на­тискати від носа, 5 разів).

«Зробимо зелені браслетки» (потерти великим і вказівним паль­цями правої руки зап'ястя лівої руки. Те саме — навпаки, по 5 ра­зів кожною рукою).

«Знімемо рукавички» (вказівним, великим і середнім пальцями правої руки потерти долоню лівої. Те саме — навпаки, по 3 рази кожною рукою).

6. Ліпимо вухо слона (масаж вушних раковин)

1) В. П. — сидячи по-турецьки.

2) Погладити вушні раковини по краях, потім по борозенках та за вухами.

3) Лагідно відтягнути вгору, вниз, в сторони (по 4-5 разів у кож­ному напрямку).

«Ліпимо» вухо зсередини.

7. Щіточковий масаж

Тривалість його 5-7 хвилин, час проведення — друга полови­на дня. Діти при цьому перебувають у трусиках, босоніж. Масаж проводиться щіткою з довгою ручкою (щітка завдовжки 40 см, із грубим ворсом). Масаж складається з трьох прийомів: погладжування, постукування, прогладжування. Щіточковий масаж сприяє злущуванню верхнього відмерлого шару шкіри, поліпшує функ­цію потових і сальних залоз, підвищує місцеву температуру шкіри, прискорюючи кровообіг у поверхневих судинах шкіри.

Енергійний вплив на шкіру дає тонізуючий ефект, а ніжний — заспокійливий. Рухи мають бути плавними, урівноваженими, а ступінь тиснення таким, щоб викликала приємні відчуття. Само­масаж розпочинають із лівої ноги.

Вихователь. Діти, прокидайтеся, до вас знову завітала Ко­ролева Щіточка зі своїми подружками! Подружки-щіточки дуже люблять гратися з вами. Спочатку пограємось із ніжками. Де ваші ніжки? Починаємо з лівої ноги.

— Ходить щіточка по доріжці — гладить нашу ніжку. Погладжування передньої частини ноги знизу вгору. (Двічі) Погладжування задньої частини ноги знизу вгору. (Двічі) Погладжування зовнішньої частини ноги знизу вгору. (Двічі) Погладжування внутрішньої частини ноги знизу вгору. (Двічі)

— Весела щіточка стала і по ніжці пострибала. Постукування в тій самій послідовності.

— Пострибала, пострибала і відпочивати стала. Погладжування ніжки.

(Аналогічно проводиться масаж правої ноги.)

— Перебігають щіточки на животик. Ходять озираються, погла­джують.

Погладжування м'яке, ніжне, ледь торкаючись шкіри (по 4 ко­лові рухи в один бік).

— Піднялись щіточки на груди.

Погладжування. Правою рукою масажувати м'язи лівого боку грудей і спини. Лівою — м'язи правого боку (колові рухи по 4 рази). Грудні залози не масажуються.

— Пішла щіточка з ручками привітатись. Погладжування лівої руки по зовнішньому боку. (Двічі) Погладжування лівої руки по внутрішньому боку. (Двічі) Постукування лівої руки в тій самій послідовності. (Двічі) Погладжування лівої руки в тій самій послідовності. (Двічі) (Аналогічні дії проводяться з правою рукою.)

— Ось і погралися щіточки, втомилися, нехай повертаються до Королеви щітки!

Арт-терапевтична техніка, що допомагає позбутися нервового напруження

1. Живопис за допомогою пальців

Живопис за допомогою пальців добре впливає на психіку дити­ни, оскільки викликає тактильні та кінестетичні відчуття, що за­спокоюють і розслабляють нервову систему. Від того, хто малює, не вимагається великої майстерності. За допомогою фарб дити­на може виплеснути емоційне напруження, гнів, образу, біль, ра­дість. Досвід обмацування є дуже важливим досвідом у дошкільно­му і молодшому шкільному віці. Можна напевне сказати, що діти відчувають сенсорний голод, оскільки батьки часто позбавляють дитину можливості всього торкнутися. Дотик до фарб пальчиком, їх розмазування по ватману дозволяє дитині залучитися до при­ємного процесу творчості, змушуючи працювати внутрішні резер­ви організму. Тому вихователеві необхідно підбадьорити дитину, дозволити їй забруднитися у процесі малювання пальцями, пода­ти приклад, почавши малювати разом із нею. Заздалегідь, звісно, необхідно надіти на дитину фартух, запропонувати їй фарби, що легко змиваються, і накрити поверхню столу клейонкою.

Коли дитина малюватиме, вихователь просить її розповісти, що зображене на малюнку. Обов'язково хвалить дитину та її роботу.

2. Живопис за допомогою ніг

Особливе відчуття свободи і творчості під час малювання ногами важко передати словами. Перш ніж запропонувати цю методику дитині, вихователь намагається сам що-небудь намалювати ногами в спокійній обстановці, прислухаючись до свого емоційного стану. Іноді емоції, що виникають під час такої діяльності, є незвичайни­ми, і необхідно їх добре відчути для того, щоб, спілкуючись із дити­ною, вихователь міг ними володіти.

Під час малювання ногами слід розстелити на підлозі велику кле­йонку. На неї покласти аркуші ватману або щільного паперу, мож­на використовувати залишки старих шпалер. Поряд вихователь ставить маленький лоток із фарбою. Потім просить кожну дитину роззутися, зняти шкарпетки і розповісти, що відчувають ноги, коли вони вільні, що можна зобразити за допомогою ніг. Показує, як ко­ристуватися фарбою, як і що можна намалювати ступнями і паль­цями ніг. Просить кожну дитину залишити якомога більше різно­манітних відбитків, а потім спробувати що-небудь намалювати.

Спонукає дітей розповісти про те, що кожен із них намалював. Обов'язково хвалить кожну із них. Після завершення малювання діти миють ноги і витирають їх рушником, відбувається масаж ніг, що заспокоює дітей.

3. Робота з глиною

Робота з глиною залишає приємні відчуття, дозволяє розслаби­тися.

Гнучкість і податливість глини дають можливість отримувати як тактильні, так і кінестетичні відчуття. Помилки в роботі легко усу­ваються. Висохнувши, глина перетворюється на дрібний порошок і легко змивається з рук, очищається з одягу. Також глина має лі­кувальні властивості, сприяє загоєнню ран.

Для роботи з глиною необхідні ящик з інструментами, паличка для розмішування глини, ганчірочки і баночки з водою для зми­вання глини.

Під час роботи вихователь повинен дозволити кожній дитині від­чути глину. Для цього спільно можна виконати такі завдання:

• заплющити очі та відчути шматок глини, «подружитися» з ним. Який він: гладкий або шорсткий? холодний або теплий? вологий або сухий? важкий або легкий?

• стиснути шматок глини у кулаку, потім розгладити глину пальцями або тильною стороною руки.

Вихователь разом із кожною дитиною робить виріб із глини, хва­лить їх, запитує, що кожна дитина відчувала, працюючи з глиною. Обов'язково зберігає вироби дітей.

Заняття з глиною позбавляють стресу, допомагають передати відчуття без слів, а також дозволяють залучити до соціальної ак­тивності нетовариських дітей.

4. Ігри з піском

Ігри з піском позитивно впливають на розвиток дитини, стабілі­зують її емоційний стан. Для гри з піском у приміщенні необхідні:

• водонепроникний дерев'яний ящик;

• чистий просіяний пісок (краще його прожарювати в духовці), яким заповнюється 1/3 ящика;

• вода, щоб можна було змочити пісок.

На рівній поверхні піску кожна дитина і вихователь по черзі роблять відбитки кистей рук: внутрішньої та зовнішньої сторони. Вихователь наголошує, що необхідно затримати руку, злегка втиснувши її, прислухатися до відчуттів. Він розповідає дитині про свої відчуття: «Мені приємно. Я відчуваю прохолоду (або те­пло) піску. Коли я рухаю рукою, я відчуваю піщинки. А що відчу­ваєте ви? »

Можна виконувати такі вправи:

• поводити долонями по поверхні піску, виконуючи зиґзаґопо­дібні та колові рухи (як машинки, змійки та ін.);

• виконати ті самі рухи, поставивши долоню на ребро;

• пройтися долоньками по прокладених трасах, залишаючи на них свої сліди;

• створити відбитками долонь, кулачків, кісточок пальців, ре­бер долонь усілякі візерунки, спробувати простежити подібність візерунків до об'єктів навколишнього світу (ромашка, сонечко, до­щик, травичка, дерево, їжачок та ін.);

• пройтися по поверхні піску по черзі окремо кожним пальцем правої та лівої руки;

• згрупувати пальці по два, по три, по чотири, по п'ять, створив­ши загадкові сліди, пофантазувати: чиї вони;

• пограти на поверхні піску, як на клавіатурі піаніно. При цьо­му рухаються не тільки пальці, але і кисті рук, здійснюючи рухи вгору-вниз. Для порівняння відчуттів вихователь може запропо­нувати кожній дитині виконати аналогічну вправу на поверхні столу.

Комплекси психогімнастик

1. Обличчя загоряє

Вихователь. Діти, сядьте, будь ласка, на килимку. Уявіть, що спочатку загорятиме на сонечку ваше обличчя. Спочатку загоряє підборіддя. Підставте підборіддя, злегка розтуливши губи і пока­зуючи зубки. (Вдихнути.)

Ось летить жучок, хоче сісти комусь на язичок. Швиденько закрийте міцно-міцно ротик, затримайте повітря. Жук полетів далі, відкрийте ротик, полегшено випустіть повітря. Знову летить жук — давайте його проженемо — енергійно подихаємо, ворушачи губками. Полетів жук.

Тепер підставимо до сонця носик, щоб він теж загорів. Очі заплющте, сонце їх засліпило, ротик напіввідкритий. Летить метелик, обирає, на чий носик сісти. Зморщимо носика, піднімемо верхню губку, ротик напіввідкритий, і затримаємо повітря. Метелик по­летів. Розслабимо м'язи губ і носика, вільно зробимо видих. Знову летить метелик. Він хоче сісти на чиїсь брови. Наші брови схожі на гойдалки. Нехай метелик погойдається на гойдалках. Поворушимо брівками вгору-вниз. Розвеселився метелик і полетів додому. Тепер, діти, розслабте м'язи обличчя, і воно стане таким лагідним, добрим, усміхненим.

Так приємно загоряти. Давайте тепер ляжемо на спинки, розсла­бимося, нехай усе тіло загоряє, а ми тим часом трішки поспимо.

Під час сну казковий килим-літачок повернув усіх діток

З чарівного дна морського, до знайомої зали цієї.

Ось заняттю і кінець, хто гарно працював — той молодець.

Кому сподобалось — похваліться, а не сподобалось — пожаліться.

Хто ж гарно працював, а хто помірно — оцініть себе мудро і правильно.

До побачення! Будьте здорові!

2. Квіточка

Вихователь. А тепер давайте знову утворимо коло та уявимо, що в його середині виросла квіточка.

Квіточка-щіточка,

Жовта леліточка,

Краплиночка сонечка —

Сонечкова донечка.

Сонце у хмаринку ховається,

А сонечкова донечка пухом укривається.

Нехай цей пушок понесе вітер у лужок.

Давайте подмемо на кульбабку, спочатку тихенько, а потім все сильніше і сильніше. Розлетівся пушок!

А тепер пограємо в гру, що називається «Сонячні промінчики».

Вихователь піднімає обруч, до якого прикріплені по колу стріч­ки червоного, жовтого і жовтогарячого кольору. На кінці коленої стрічки прикріплена невеличка паличка, розміром з олівець.

Діти ходять під музику навколо обруча. Музика уривається, діти зупиняються обличчями до обруча, хутко хапаються за кінець будь-якої стрічки і швидко намотують стрічку-промінчик на паличку до самого кінця. Домотавши стрічку, вони беруть прикрі­плений на ній кольоровий «сонячний зайчик» і об'єднуються у гру­пи відповідно до кольору «зайчика». Перемагають ті, хто швидше вишикувалися у рівну лінію відповідно до свого кольору.

Вихователь. Ось і добігла кінця наша зустріч із Сонечком'. Да­вайте підставимо обличчя до нього, протягнемо долоньки, усміхне­мося, весело підморгнемо одне одному. А тепер погладьте себе по руках, голівці — ось ми які гарні!

3. Усміхнись!

Діти утворюють коло:

— Усміхнися сонечку: «Здрастуй, золоте!» (Руки підняти вгору.)

— Усміхнися квіточці — хай вона росте! (Показати на підлогу.)

— Усміхнися дощику: «Лийся, мов з відра!» (Руки піднімати по черзі над головою.)

— Усміхнися друзям: «Бажаю вам добра!» (Узятися за руки, усміхнутись.)

4. Живильний дощик

Вихователь. Діти, ляжте зручніше, заплющте очі та уявіть, що ми з вами знаходимось на дворі. Визирнуло сонечко і м'яко закуталося хмаринкою. Пішов теплий і живильний для рослин до­щик. Це дощик, крапельки якого падають на смоляні бруньки рос­лин, що оживають. Вода обмиває та пестить корені високого де­рева і ледь помітну невеличку травичку. Раптом одна крапелька впала нам на носик — яка живильна прохолода, яка сила в цьому маленькому, але вкрай потрібному дощику, що дає життя всьому живому!

5. У зимовому лісі

Вихователь. Діти, уявіть, що ми з вами перебуваємо у густо­му зимовому лісі. У ньому дуже темно. Раптом визирнуло сонечко. «Доброго ранку, сонечко!..» І відразу ж заблищали, заіскрились сніжинки на гілках, на соснах, засріблився гладкий стовбур старої берези. Ми ступаємо по снігу м'якенькими, нечутними крока­ми. Навколо тиша... Усі звірі сплять. І лише зрідка чутно, як зацвірінькає синичка, прошмигне якийсь птах-одинак. Тихо і спокійно навколо,..

6. Політ на кленовому листочку

Звучить музика. Діти лягають на килимок, заплющують очі.

Вихователь. Любі мої дітки, уявіть, що ви — маленькі-маленькі гномики. Йдете лісом, і кожний із вас знайшов кленовий листочок... Хто — жовтий, хто — червоний. Від нього розливаєть­ся тепло по всьому тілу. Раптом вітерець підняв листочок у пові­тря, і ви полетіли на ньому. Летите високо, все, що знаходиться внизу, здасться вам маленьким. А ось і наше озерце. Листочок опустився на воду і перетворився на човника. Ви погойдуєтеся на хвилях... Підставили щічки до сонечка, нехай воно їх трішки по­пестить своїми промінчиками. Налетів вітерець, і ви знову підня­лися вгору... Ось наш садок, і вам час повертатися до свого буди­ночка. Подякували листочку... Попрощалися...

7. Люба матуся

Вихователь. У кожного з вас є мама. Яке хороше, приємне слово, правда, дітки? Заплющте оченята, лягайте зручно й уявіть, що ваша матуся поруч із вами. Вам тепло і приємно біля неї. Мама ніжно гладить вас по голівці, пригортає до себе і тихенько шепоче вам на вушко, що вона вас любить. А тепер ви розкажіть, як її лю­бите. Міцно-міцно пригорніться до неї, обійміть її, адже це ваша ненька... Але мама прощається з вами, адже їй потрібно поспіша­ти, бо вона має безліч справ. Не засмучуйтеся, вона повернеться до вас. Ви їй допомагайте в усьому і частіше будьте біля своєї неньки. Розплющте очі. Приємна у вас була зустріч?

8. Біля моря

Вихователь. Ми з вами опинилися на березі моря. Тихо набі­гають хвилі. Пригріває лагідне тепле сонечко. Від легкого вітерцю набігають хвилі (ноги згинаємо повільно-повільно). Вода відійшла (ноги випрямляємо). Сонечко припікає, набираємо в руки пісочок, глибоко вдихаємо морське повітря. Пісочок прохолодний, сипу­чий, випускаємо його з рук (розтискаємо пальці — видих). Нам не хочеться рухатися. Ми слухаємо море, дихаємо морським пові­трям.

9. Сніжок

Вихователь. Падає ніжний, пухнастий сніжок. Ми — сніжин­ки, що летять і кружляють у повітрі. Нам легко, радісно, весело. Подуває вітерець, немов грає ніжна, загадкова музика. Ми танцює­мо. Вдих на повні груди, нас переповняє радість — видих. Хочеться літати, бути невагомими, радіти життю! Будьте завжди щасливи­ми, ніжними, добрими!

10. Подорож

Вихователь. Ми заходимо у вагон великого потягу, обираємо собі поличку, зручно лягаємо, заплющуємо оченята.

Потяг рушає і ми чуємо спочатку повільний, потім прискорений стукіт коліс — стук-стук, стук-стук... Повз нас пролітають ліси, поля, ріки...

Легкий вітерець подуває на нас, промінчики сонечка пестять своїм теплом... Нам приємно під стукіт коліс дивитися на пейза­жі за вікном. Але потяг уповільнює свій хід, поступово зупиняє­мося — і ми знову опинилися вдома, у нашому дитячому садочку.

11. Краплинки дощику

Вихователь. Уявіть, що ви — краплинки дощу. Краплинки живуть на білій хмаринці. Раптом хмаринці набридло плавати в небі. Вона вирішила розсипати краплинки дощу на землю.

Вони полетіли до землі; одні краплинки впали на травичку, інші — на квіточки, решта впала на землю... Краплинки напоїли землю, вмили квіти і травичку. Духмяний аромат квітів і трави на­повнював повітря. Ми вдихаємо аромат, насолоджуємося красою.

12. Політ на зеленій кульці

Звучить музика. Діти лягають на килимок, тримаючи в руках повітряні кульки, дивляться на них.

Вихователь. Любі мої діточки! Уявіть, що ви — маленькі-маленькі гномики. Ви йдете лісом і кожний із вас знаходить кульку. Берете її, вона зеленого кольору, від неї розливається тепло, спокій по всьому тілу. Раптом вітерець підняв кульку у повітря, і ви полетіли. Летите високо-високо. Усе, що є внизу, здається ма­леньким. А ось лісова галявина, кулька опустилася і перетворилася на зелений листочок. Підставте щічки до листочка, нехай він трішки попестить їх. Налетів вітерець, і ви знову піднялися вго­ру. Ось наш садочок, і вам час повертатися до свого будиночка. По­дякуйте кульці. Попрощайтеся. Посміхніться і скажіть: «Веселий сміх — це здоров'я!»

13. Лікарі природи

Вихователь. Піднімемо ручки до гори привітаємося з сонеч­ком: «Добрий день, сонечко!»

Опустимо ручки долоньками вниз, привітаємось із земелькою: «Добрий день, земелько!»

Простягнемо ручки вперед, привітаємось із водичкою: «Добрий день, водичко!»

Поставимо ручки до плечей, привітаємось із вітерцем: «Добрий день, вітерець!»

14. Я-квітка

Вихователь. Давайте уявимо, що кожен із вас — маленька на­сінина, яка потрапила в ямку. (Діти присідають.)

Вас зігріває сонечко, поливає дощик і ви починаєте проростати. (Діти повільно підводяться.)

З маленької насінинки виросла квітка і розквітла. (Діти підні­мають руки вгору, показуючи як розпускається бутон.)

її зігріває сонечко, гойдає вітерець. (Діти похитують руками.)

До квітки прилітають метелики, бджілки. Яка корисна квітка! Від­чуйте в серці радість від її користі. (Діти кладуть руки біля серця.)

Аж раптом прибігли діти і хочуть зірвати квітку. Відчуйте страх!

Квітка не може втекти і сказати: «Я жити хочу!» Проте, ви її не зірвали, відчули страх квітки.

Зраділа вона: «Я жива!» Посміхніться квітці.

15. Я-квітка

У дітей на долоньках лежать червоні квіточки. Діти промовля­ють: «Я червона чарівна квіточка. Я освітлена сонцем на лісовій га­лявині. Я дуже чудова запашна квіточка, навколо мене пурхають метелики, дзижчать лісові бджоли».

16. Я-листочок

Діти тримають у руках зелені листочки і промовляють: «Я — ма­ленький зелений листочок. Мене весело хитає вітерець і наче кличе за собою, я відриваюсь від гілочки, злітаю. Як хороше над землею. А коли втомлюся, опущуся на неї відпочити».

17. Я – сонечко

Діти мають покласти хустинки на долоньки, простягнути руки вперед і промовляти: «Я — маленьке сонце. Я прокидаюсь, умива­юсь, розчісую свої промінчики і піднімаюсь над обрієм. Я — велика куля. У мене багато тепла і світла. Я дарую своє тепло всій землі:

лісам, річкам, лукам. Я дихаю теплом. Я лечу над землею й освіт­люю зелене листя, жовту квітку».

Вони утворюють коло, узявшись за руки, передають одне одному тепло, світло, колір.

18. Сонечко

Дітям необхідно заплющити очі, простягти руки, уявити, що на долоньках лежать маленькі сонечка. Через пальчики йде тепло по всій руці, руки відпочивають. Сонячні промінчики зігрівають сто­пи, пальці рук та ніг відпочивають. Уявити живіт як кульку. На вдиху кулька злегка піднімається, на видиху — опускається. Ди­хання заспокоюється, стає повільним, рівномірним. Слід усміхну­тися та говорити добрі слова одне одному.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додатки

Додаток 1. Параметри спостереження за гіперактивною дитиною

Параметри спостереження за гіперактивною дитиною

Під час проведення спостережень за гіперактивною дитиною слід звертати увагу на наведені характерні для неї показники.

Дефіцит активної уваги

• Непослідовна, їй важко довго утримувати увагу.

• Не слухає, коли до неї звертаються.

• 3 великим ентузіазмом береться за завдання, але так і не завершує їх.

• Зазнає труднощів у самоорганізації.

• Часто губить речі.

• Уникає завдань, які вимагають розумових зусиль, і нудних.

• Часто забудькувата.

Рухова розторможеність

• Непосидюча.

• Проявляє ознаки стурбованості (барабанить пальцями, совається в кріслі, бігає, залазить куди-небудь).

• Спить набагато менше за інших дітей, навіть у дитинстві.

• Дуже говірка.

Імпульсивність

• Починає відповідати, недослухавши запитання.

• Не здатна дочекатися своєї черги, часто втручається, перериває.

• Погано зосереджує увагу.

• Не може дочекатися винагороди (якщо між діяльністю і винагородою є пауза).

• Не може контролювати і регулювати свої дії. Поведінка слабо керована правилами.

• Під час виконання завдань поводиться по-різному і показує дуже різні результати (на деяких заняттях дитина спокійна, на інших — ні, на одних уроках вона успішна, на інших — ні).

Якщо у віці до семи років виявляються усі перераховані ознаки, педагог може припустити (але не поставити діагноз!), що дитина, за якою він спостерігає,— гіперактивна.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 2. Пам’ятка для батьків активних дітей

ПАМ'ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ АКТИВНИХ ДІТЕЙ

(пам’ятка для батьків)

• Малюк не винен, що він такий «живчик», тому марно його сварити, карати, влаштовувати приниз­ливі мовчазні бойкоти. Цим ви досягнете лише зни­ження самооцінки, появу почуття провини, відчуття неправильності й неможливості догодити вам.

• Навчити дитину керувати собою — ваше пер­шочергове завдання. Контролювати власні емоції допоможуть «агресивні» ігри. Негативні емоції є в кожного, зокрема й у вашої дитини. Але мають бути певні обмеження, табу. Скажіть малюку: «Хочеш бити — бий, але не живих істот (людей, рослин, тва­рин)». Можна бити ціпком по землі, кидати каміння там, де немає людей, тупотіти ногами. Дитині про­сто необхідно вивільнити енергію назовні, навчіть її це робити.

• У вихованні необхідно уникати двох крайнос­тей — проявів надмірної м'якості й висування надто високих вимог. Не слід допускати вседозволеності: чітко роз'ясніть малюку правила поведінки в різних ситуаціях. Однак кількість заборон і обмежень варто звести до розумного мінімуму.

• Дитину потрібно заохочувати в кожному ви­падку, коли їй вдалося довести почату справу до за­вершення. На прикладі відносно простих справ по­трібно її навчити правильно розподіляти сили.

• Необхідно оберігати дітей від перевтоми, пов'язаної з надлишковою кількістю вражень (те­левізор, комп'ютер), уникати місць із підвищеним скупченням людей (магазинів, ринків тощо).

• У деяких випадках зайва активність і збудли­вість малюка можуть бути результатом втоми або завищених вимог зі сторони батьків: у цьому випадку батькам варто бути менш вимогливими, намагатися знизити навантаження.

• Рух — це життя. Недолік фізичної активнос­ті може стати причиною підвищеної збудливості. Не можна стримувати природну потребу дитини грати в галасливі ігри, веселитися, бігати, стрибати.

• Іноді порушення поведінки можуть вияви­тися реакцією на психологічну травму, наприклад, на кризову ситуацію в родині, розлучення батьків, погане ставлення до дитини, конфлікт із учителем або батьками.

• Обмірковуючи раціон малюка, віддавайте перевагу правильному харчуванню з достатнім вміс­том вітамінів і мікроелементів. Гіперактивній дитині надзвичайно важливо дотримуватися золотої сере­дини в харчуванні: їсти менше смаженого, гострого, солоного, копченого, більше свіжих овочів і фруктів. Ще одне правило: якщо дитина не хоче їсти — не зму­шуйте її!

• Підготуйте своєму непосидючому маляті «поле для маневрів»: активні види спорту для ньо­го — просто панацея.

• Привчайте малюка до пасивних ігор. Ми чита­ємо, а ще малюємо, ліпимо. Навіть якщо вашій дитині важко всидіти на місці, вона часто відволікається, під­тримайте її («Тобі цікаво це, давай подивимося...»), але після задоволення цікавості намагайтеся повернутися до попереднього заняття й завершити його.

• Навчіть малюка розслаблятися. Можливо, ваш із ним «рецепт» відшукування внутрішньої гар­монії — це йога. Для когось більше підійдуть інші методи релаксації. Гарний психолог підкаже вам, що це може бути арт-терапія, казкотерапія, можливо, медитація.

• Не забувайте говорити дитині, як сильно ви її любите.

Список використаної літератури:

1. Карпенко З. Експресивні психотехніки для дітей 5-10 років.

2. Олійник Т. Допоможемо гіперактивній дитині // Психолог дошкілля. – 2011. - № 9. – С. 29-32.

3. Рібцун Ю. Гіперактивні діти // Дошкільне виховання. – 2010. - № 10. – С.24.

4. Стреж Л. Психолого-педагогічний супровід гіперактивних дошкільників // Психолог дошкілля. – 2012. - № 5. – С. 30-32.

5. Усі розробки ігор та вправ. До Базової програми «Я у Світі». Упоряд. Гладченко О. М., Дикань Н. І.  — X.: Вид. група «Основа», 2010. — 319 [1] с— (Серія «ДНЗ. Ви­хователю»)

6. Фролова Т. Допомога гіперактивним дітям // Психолог. – 2012. - № 1. – С. 8-18.

7. Шевчук В. Гіперактивна дитина у дошкільному закладі // Вихователь методист дошкільного закладу. – 2010. - № 11. – С.22-31.