: Анна Ахматова. Поема «Реквієм» - пам’ятка доби сталінського терору. Створення в поемі узагальненого портрету народного страждання, розкриття єдності материнської трагедії

 «РЕКВІЄМ»

Тема: Анна Ахматова. Поема «Реквієм» - пам’ятка доби 
сталінського    терору. Створення в поемі узагальненого 
портрету народного  страждання, розкриття єдності 
материнської трагедії ліричної   героїні і країни, 
проблема історичної пам’яті у творі. 
Мета: ознайомити  з  історією створення поеми  «Реквієм», розкрити узагальнений портрет епохи, роль митця в часи  народної трагедії;  виховувати свідоме  ставлення до світу, його протиріч і розмаїття, розвивати полікультурні компетенції.

Епіграф уроку:                   

Нет, и нет под чуждым  небосводом, 
И не под защитой  чуждых крыл, -                    
Я была тогда с моим народом, 
Там, где мой народ, к несчастью, был. 
                                                     А.Ахматова «Реквием» 

Тип уроку: комбінований. 
Обладнпння тексти поеми «Реквієм, «Реквієм» Моцарта,  Танго смерті табору Яновський у Львові репродукції картин «Утро стрелецкой казни», «Распятие»,

Хід уроку 

Викладач. 

На долю Анни Ахматової у російській літературі випала особлива місія. Її  вустами заговорила, розправивши могутні крила, російська жіноча поезія. Юнна Мориц сказала про це так: 

  
Быть поэтессой в России – 
труднее, чем быть поэтом: 
единица женской силы 
в русской поэзии – 1 ахмацвет. 
Друга заслуга цієї поетеси полягала в тому, що, пройшовши через усі катаклізми російської історії перших двох третин XX століття – дві світові війни, революції, страшні ексцеси радянської влади, переживши загибель блискучого покоління  творчої інтелігенції  «Срібної доби», Ахматова завершила цілу епоху російської культури, стала хранителькою  найкращих  її традицій і передала трагічний досвід свого покоління поетам 60-80-х років. 
Она связала эти времена 
В туманно-теневое средоточье, 
И если Пушкин – солнце, то она 
В поэзизи пребудет белой ночью… 
Так сказав про роль поетеси Євген Євтушенко у вірші «Пам’яті Ахматової. 

 

І. Актуалізація опорних знань. 
Бесіда з учнями.

• Як називали Анну Ахматову у вирі історії XX століття? З ким порівнювали? Чому?

(Її називали російською Сапфо,  Лесею Українкою, французькою Жанною Дарк, за силою жінки, талантом. Бо вона борець).

• Які збірки поетеси ви знаєте? 

(«Вечір», «Чотки», «Біла зграя», «Подорожник», «АnnoDomini”, «Біг часу»).

 

-Наша група отримала завдання дослідити зв'язок Анни Ахматової з Україною. 

Група краєзнавців допоможе згадати деякі факти.

 «Краєзнавці»                                                                              

Народилася під Одесою; коли батьки розлучилися, жила з матір’ю на півдні, в Євпаторії, потім – в Києві. Там закінчила гімназію і вступила на юридичний факультет вищих жіночих курсів.

І ми хотіли би наголосити на наступних фактах. Цікавим для нас стало  те, що Ахматова  не любила, коли її називали поетесою, вона хотіла, щоб її називали поетом. Також відкриттям для нас стало те, що Ахматова - це псевдонім, який вона взяла від бабусі (кримської татарки).(Справжнє прізвище – Анна Горенко).  Їй згодом присвятила декілька віршів.  Існує версія, що Анна стала Ахматовою через те, що її батько не хотів, щоб донька була поетесою, на що  вона відповіла, що їй не потрібне його прізвище, і  взяла собі псевдонім. Цікавим виявилось і те, що каблучку, про яку згадується в “Сказке о черном кольце” їй подарувала бабуся. Анна вірила в те, що ця каблучка володіє магічною силою. Також вона отримала у подарунок намисто, яке   називала чотками.  Другу збірку своїх  віршів поетеса назвала саме так.

 

ІІ. Вивчення нового матеріалу. 
Слово викладача. Сьогодні ми поведемо розмову про трагічне, про «правду совісті», що змушувала поетесу шукати духовний світ всупереч важким випробуванням, які випали на долю її народу і знайшли своє відображення  у поемі  «Реквієм»,  одному   з  найвидатніших її творінь.

Завдання уроку

• Наше завдання полягатиме у аналізові узагальненого портрету народного страждання, який створено у поемі, символічності  назви
•  Розглянемо  незвичну будову  поеми, визначимо та співставимо роль біблійних символів,
• Проаналізуємо художні засоби за допомогою яких відтворено у поемі час епохи, біль, трагізм, глибокий психологізм .

 

Вчитель

Оскільки у нас сьогодні урок-практикум  незвичайний,  то допомагатимуть нам його проводити  краєзнавці,  історики, біографи та літературні критики, які отримали випереджальні завдання і готували окремі повідомлення .)

• Згадайте , що означає слово  поліфонія, поліфонізм , з яким твором, що ми вивчали пов’язане це поняття?

 

Поліфонія (від поли... і греч.(грецький) phone— звук, голос), вигляд багатоголосся в музиці, заснований на рівноправ'ї голосів. Їх об'єднання підкоряється законам гармонії, що координує загальне звучання. Поліфонію  очолює один (зазвичай верхній) голос (мелодія), що супроводжується що іншими підсилюють його виразність голосами акордів. 

«Злочин і кара »Ф.Достоєвського (багатоголосся, багатозвуччя у музиці, у творі позначення багатоплановості художнього твору. Саме цим терміном критики характеризують твори талановитих письменників, де помічені множинні сюжетні лінії, голос автора і голос и героїв)

• Якщо говорити про твір, то чий голос є очолюваним, ведучим? (АВТОР)
• А чий голос підсилює звучання?

(БАГАТОСТРАЖДАЛЬНИЙ НАРОД)

 

•  Давайте спробуємо з'ясувати, чому автор обирає  саме таку назву твору?

Історики

 Якщо ми звернемося до тлумачного словника, то прочитаємо,

 що реквієм — це католицьке богослужіння по померлому, а також траурний музичний твір. У буквальному перекладі – це прохання про спокій

Ре́квієм (лат.мова) — траурна заупокійна меса в римо-католицькій церкві, а також музичний жанр, написаний у формі і на тексти заупокійної меси. Оскільки традиційно в католицькій церкві богослужіння велося латинською мовою, текст Реквієму, також складений латиною. В православних церквах подібною за значенням є панахида, проте остання значно відрізняється від реквієму за формою. Католицька заупокійна меса відрізняється від звичайної меси виключенням низки урочистих частин.

• Як поетеса сама визначає назву ?

Літературні критики

В  період з 1935 по 1940 роки  були написані основні частини майбутньої поеми. Ахматова спочатку передбачала створити ліричний цикл віршів, проте пізніше, вже на початку 60-х років, коли з'явилася перша рукопис творів, прийшло рішення об'єднати їх в один твір. Уперше «Реквієм» надрукувало мюнхенське видавництво у 1963 році, тільки 1987 року поема була видана в Росії... 

Тому твір вбирає та трансформує у собі декілька жанрів , це (СЛАЙД)

Сама  автор говорить, що поема - надгробне слово, присвячене усім загиблим у страшні часи, а також усім рідним хто страждав поряд і в кому помирала душа. З біографії нам відомо, що у 30-40 роки поетеса серйозно займалась вивченням особистості Моцарта та його творчості, особливо «Реквієму». Її поема - це молитва, звернена до страждальної матері, яка не може змиритися з насильством. 

Вчитель

«Над лирическим циклом «Реквием» А.Ахматова работала в 1934-1940гг и в начале 60-х годов. Более 20 лет поэму знали наизусть, держали в памяти люди, которым Ахматова доверяла, а таких было не более десятка. Один из почитателей Ахматовой вспоминает, что на его вопрос: "Как же Вам удалось сохранить сквозь все тяжкие годы запись этих стихов?", она ответила: "А я их не записывала. Я пронесла их через два инфаркта в памяти".

Моцартівський «Реквієм» писався на замовлення невідомої особи і, хоч не був композитором завершений із-за загадкової смерті, став одним із найгеніальніших музичних творів. Невідомими залишилися і творці танго смерті. 

Звучить «Реквієм» Моцарта. Порівняти із твором Танго смерті

Чи можемо ми говорити, що звуки музики передають літературне звучання поеми? Як у Моцарта так і у Ахматової звучить градація переходу від більш сумних нот до напружених, простежується підсилення, що змінюється рівним тоном. Хоча напруження зберігається.

Слово викладача.

 Діти, скажіть мені, будь ласка, чи залишила Ахматова свій «захланний і грішний край», як вона його називає, Росію після революції 1917 року, як це зробили багато діячів культури, творчої інтелігенції, що відірвались від рідного коріння за кордон, аби врятувати духовну свободу? Як же переживає все це Анна Ахматова? Про це повідомить нам літературний критик. 
Літературний критик 1. Анна Ахматова переживає трагедію епохи як свою особисту. Вона вболіває за долю свого народу, мучиться у сумнівах і протиріччях, але її позиція незмінна — вона всім серцем пов'язана зі своєю вітчизною, віддана їй всією душею. Про це пише вона у 1922 році у вірші «Не с теми я, кто бросил землю». 
 

«Не с теми я, кто бросил землю...»

Не с теми я, кто бросил землю

На растерзание врагам.

Их грубой лести я не внемлю,

Им песен я своих не дам.

 

Но вечно жалок мне изгнанник,

Как заключенный, как больной.

Темна твоя дорога, странник,

Полынью пахнет хлеб чужой.

 

А здесь, в глухом чаду пожара

Остаток юности губя,

Мы ни единого удара

Не отклонили от себя.

 

И знаем, что в оценке поздней

Оправдан будет каждый час;

Но в мире нет людей бесслезней,

Надменнее и проще нас.

 

Вчитель
Поетеса не залишила країну у найважчі часи для Росії. Що ж це були за роки? Повідомить нам про це група істориків. 
Історик. Перша половина XX століття і для Росії, і для інших республік колишнього Радянського Союзу стала стала страшною трагічною епохою. Винищується цвіт нації, її найкращі сини та доньки. (Осип Мандельштам, Борис Пастернак, Марина Цвєтаєва) Тоталітарна система винищує цілі народи. Голодомори, сталінські репресії, цькування, арешти, тортури, переповнені, залиті кров’ю в’язниці, бараки сибірських таборів, ГУЛАГів. Країна стрімко перетворювалась на жорстоку виправну колонію з постійним хрустом кісток і ріками крові. 
Найстрашнішими стали для країни після штучно створеного голодомору 32-33 років,  роки сталінських репресій, особливо «Єжовщина»  1937-1938 років.
Вчитель. 

- А що ви можете сказати відносно особистого життя Анни Ахматової і тої епохи? Попросимо наших біографів. 

Біограф и
Тоталітарний режим забирає у неї все: у серпні 1921 року Ахматова отримала страшну звістку про розстріл колишнього свого чоловіка М.Гумільова, якого було звинувачено у змові проти радянської влади; у 1935 році заарештовано її сина,  потім другого чоловіка; А.Ахматова особисто зверталась до Сталіна, просила підтримки у своїх друзів. Врешті, сина та чоловіка вдалося врятувати, проте ненадовго. У 1938 році Л.Гумільова заарештували знову за «терор», йому присудили 10 років концтаборів.  

Викладач. Саме в роки арешту сина і чоловіка  молитву нагадала їй при зустрічі Марина Цвєтасва: «Анна, я розумію, що над усе Ви любите свою батьківщину. Але як Ви могли написати: «Отыми и ребенка, и друга, и таинственный песенный дар...»?  Хіба Ви не знаєте, що у віршах все збувається?  Але не знала Анна Ахматова, що її «Молитва» стане пророчою у її особистому житті.

Вчитель

Власні страждання і переживання, що були виявом страждань всього народу, поетеса увиразнювала у віршах. Так народився «Реквієм» - найвидатніший поетичний пам’ятник жертвам сталінських злочинів, репресій 30-х років.

• Що ж послужило поштовхом до написання цього твору? Знову звернемось до наших літературних критиків.

Критики

Головним джерелом поеми «Реквієм» став досвід, особистий, і досвід багатьох її сучасників, досвід проводів найдорожчих людей до жерла машини репресій, досвід днів і ночей, наповнений крижаним страхом за їхнє життя.  А що ж було поштовхом до написання? Про це сама Анна Ахматова розповідає нам замість передмови до своєї поеми.

• Отож, давайте послухаємо.

«Вместо предисловия» у виконанні Ахматової.    (Перегляд слайдів з зображенням в’язниці). 
Слово викладача 
Так… Хоч серце її обливалося слізьми за долю свого рідного сина, але мовчати про бачене у тюремних чергах вона не могла. 
Виразне читання «Посвящения» та «Вступления» 

Викладач. Поетеса працювала над «Реквіємом» в розпал сталінського терору. Поема "Реквієм" уперше була записана на папері 1962 року, хоча складена була ще до 1940. Ахматова згадувала, що до цього часу напам'ять знали поему лише одинадцять друзів і жоден не зрадив її. Це ще й тому, що в тих віршах була висока правда про страждання цілого народу під п'ятою тоталітаризму.Ці слова вистраждані, бо Ахматова розділила долю з мільйонами матерів, дружин заарештованих у страшні тридцяті роки. Анна Ахматова трагедію жінки, матері показує як національну трагедію, охоплюючи всю імперію зла, терору. Біль50 років поема чекала свого виходу на батьківщині, але поетеса так і не побачила її надрукованою. 

                              

 

   Композиція поеми. 
Поема складається з окремих 14 віршів (БІБЛІЙНИЙ СЮЖЕТ), різних за своєю тематикою, звучанням, віршовою структурою, що створює ефект емоційної напруги, схвильованого монологу ліричної героїні, яка переживає драму в особистому і суспільному житті. (ПОЛІФОНІЯ)

Композиція поеми має складну структуру:

 вона включає в себе Епіграф, Замість передмови, Посвята, Вступ, 10 глав (три з яких мають назву: VII - Вирок, VIII - До смерті, Х - Розп'яття) і Епілог (що складається з трьох частин).

Реквієм, або «вічний спокій», - це заупокійна меса, яку співають у католицькій церкві. Поема Ахматової - грандіозний реквієм по всіх убитим і страдавшим в катівнях і таборах, по розтоптаним «кривавим чоботом» мріям і надіям звичайних людей.

Тема поеми  - трагедія народу (епіграф уроку) Головною проблемою виступає проблема історичної пам’яті  (пам’ятника).

Жанр – ліричний цикл, поема, колискова , плач

ХЗ

Серед художніх засобів «Реквієму» майже немає гіпербол: горе саме по собі величезне, будь- які  перебільшення зайві

Епітети повинні викликати жах, підкреслити страждання - туга «смертельна», солдатські кроки «важкі», Русь «безвинна», «криваві чоботи». Часто Ахматова вживає епітет «кам'яний»: «кам'яне слово», «скам'яніле страждання».

Сильні в поемі народні мотиви: епітети «гаряча сльоза», «велика ріка», «червона осліпла стіна», дієслово «вити».

 Багато в «Реквіємі» виразних і точних метафор: «перед цим горем гнуться гори ...», «коротку пісню розлуки паровозні співали гудки», «зірки смерті стояли над нами», «безвинна корчилася Русь».

 Широко застосовується антитеза: «і в лютий холод, і в липневий спека», «і впало кам'яне слово на мою ще живу груди».

У поемі безліч алегорій, символів, уособлень, використані майже всі основні віршовані розміри, ритм і кількість стоп у рядках також різні. Це зайвий раз доводить, що поезія Анни Ахматової воістину «вільна і крилата».

Образи – образ матері і сина історичного простору, збірний образ стражденних, образ часу, голуба

«Присвята» - це опис почуттів і переживань людей, які весь свій час проводять у тюремних чергах. Поетеса говорить про «смертельну тузі», про безвихідь, про відсутність навіть найменшої надії на зміну ситуації, що склалася. Все життя людей тепер залежала від вироку, який буде винесений близькій людині. Цей вирок назавжди відокремлює сім'ю засудженого від нормальних людей. Ахматова знаходить дивовижні образні засоби, щоб передати стан і інших: 

Вместо предисловия

(запис голос Ахматової)

В страшные годы ежовщины я провела семнадцать месяцев в тюремных очередях в Ленинграде. Как-то раз кто-то "опознал" меня. Тогда стоящая за мной женщина с голубыми губами, которая, конечно, никогда в жизни не слыхала моего имени, очнулась от свойственного нам всем оцепенения и спросила меня на ухо (там все говорили шепотом):

- А это вы можете описать?

И я сказала:

- Могу.

Тогда что-то вроде улыбки скользнуло по тому, что некогда было ее лицом.

ПОСВЯЩЕНИЕ

Перед этим горем гнутся горы,

Не течет великая река,

Но крепки тюремные затворы,

А за ними "каторжные норы"

И смертельная тоска.

Для кого-то веет ветер свежий,

Для кого-то нежится закат —

Мы не знаем, мы повсюду те же,

Слышим лишь ключей постылый скрежет

Да шаги тяжелые солдат.

Подымались как к обедне ранней,

По столице одичалой шли,

Там встречались, мертвых бездыханней,

Солнце ниже, и Нева туманней,

А надежда всё поет вдали.

Приговор... И сразу слезы хлынут,

Ото всех уже отделена,

Словно с болью жизнь из сердца вынут,

Словно грубо навзничь опрокинут,

Но идет... Шатается... Одна...

Где теперь невольные подруги

Двух моих осатанелых лет?

Что им чудится в сибирской вьюге,

Что мерещится им в лунном круге?

Им я шлю прощальный свой привет.

Март 1940

ВСТУПЛЕНИЕ

Это было, когда улыбался

Только мертвый, спокойствию рад.

И ненужным привеском болтался

Возле тюрем своих Ленинград.

И когда, обезумев от муки,

Шли уже осужденных полки,

И короткую песню разлуки

Паровозные пели гудки,

Звезды смерти стояли над нами.

И безвинная корчилась Русь

Под кровавыми сапогами

И под шинами черных марусь.

I

Уводили тебя на рассвете,                      (плач)

За тобой, как на выносе, шла,

В темной горнице плакали дети,

У божницы свеча оплыла.

На губах твоих холод иконки.

Смертный пот на челе... Не забыть!

Буду я, как стрелецкие женки,

Под кремлевскими башнями выть.

Осень 1935

Москва

II

Тихо льется тихий Дон,                           (колискова)

Желтый месяц входит в дом.

Входит в шапке набекрень,

Видит желтый месяц тень.

Эта женщина больна,

Эта женщина одна.

Муж в могиле, сын в тюрьме,

Помолитесь обо мне.

IV

Показать бы тебе, насмешнице

И любимице всех друзей,

Царскосельской веселой грешнице,

Что случится с жизнью твоей —

Как трехсотая, с передачею,

Под Крестами будешь стоять

И своею слезою горячею

Новогодний лед прожигать.

Там тюремный тополь качается,

И ни звука — а сколько там

Неповинных жизней кончается...

V

Семнадцать месяцев кричу,

Зову тебя домой.

Кидалась в ноги палачу,

Ты сын и ужас мой.

Все перепуталось навек,

И мне не разобрать

Теперь, кто зверь, кто человек,

И долго ль казни ждать.

И только пышные цветы,

И звон кадильный, и следы

Куда-то в никуда.

И прямо мне в глаза глядит

И скорой гибелью грозит

Огромная звезда.

VI

Легкие летят недели.

Что случилось, не пойму.

Как тебе, сынок, в тюрьму

Ночи белые глядели.

Как они опять глядят

Ястребиным жарким оком,

О твоем кресте высоком

И о смерти говорят.

VII

ПРИГОВОР

И упало каменное слово

На мою еще живую грудь.

Ничего, ведь я была готова,

Справлюсь с этим как-нибудь.

 

У меня сегодня много дела:

Надо память до конца убить,

Надо, чтоб душа окаменела,

Надо снова научиться жить.

Лето 1939

VIII

К СМЕРТИ

Ты все равно придешь — зачем же не теперь?

Я жду тебя — мне очень трудно.

Я потушила свет и отворила дверь

Тебе, такой простой и чудной.

Прими для этого какой угодно вид,

Ворвись отравленным снарядом

Иль с гирькой подкрадись, как опытный бандит.

Иль отрави тифозным чадом.

Иль сказочкой, придуманной тобой

И всем до тошноты знакомой, —

Чтоб я увидела верх шапки голубой

И бледного от страха управдома..

19 августа 1939

IX

Уже безумие крылом

Души накрыло половину,

И поит огненным вином,

И манит в черную долину.

И поняла я, что ему

Должна я уступить победу,

Прислушиваясь к своему

Уже как бы чужому бреду.

И не позволит ничего

X

 

РАСПЯТИЕ

                                                               Не рыдай Мене, Мати,

                                                               во гробе зрящи

 

1

Хор ангелов великий час восславил,

И небеса расплавились в огне.

Отцу сказал: "Почто Меня оставил!"

А матери: "О, не рыдай Мене..."

2

Магдалина билась и рыдала,

Ученик любимый каменел,

А туда, где молча Мать стояла,

Так никто взглянуть и не посмел.

ЭПИЛОГ

1

Узнала я, как опадают лица,

Как из-под век выглядывает страх,

Как клинописи жесткие страницы

Страдание выводит на щеках,

Как локоны из пепельных и черных

Серебряными делаются вдруг,

Улыбка вянет на губах покорных,

И в сухоньком смешке дрожит испуг.

И я молюсь не о себе одной,

А обо всех, кто там стоял со мною,

И в лютый холод, и в июльский зной

Под красною ослепшею стеною.

2

Опять поминальный приблизился час.

Я вижу, я слышу, я чувствую вас:

И ту, что едва до окна довели,

И ту, что родимой не топчет земли,

И ту, что, красивой тряхнув головой,

Сказала: "Сюда прихожу, как домой!"

Хотелось бы всех поименно назвать,

Да отняли список, и негде узнать.

Для них соткала я широкий покров

Из бедных, у них же подслушанных слов.

О них вспоминаю всегда и везде,

О них не забуду и в новой беде,

И если зажмут мой измученный рот,

Которым кричит стомильонный народ,

Пусть так же они поминают меня

В канун моего поминального дня.

А если когда-нибудь в этой стране

Воздвигнуть задумают памятник мне,

Согласье на это даю торжество,

Но только с условьем — не ставить его

Ни около моря, где я родилась:

Последняя с морем разорвана связь,

Ни в царском саду у заветного пня,

Где тень безутешная ищет меня,

А здесь, где стояла я триста часов

И где для меня не открыли засов.

Затем, что и в смерти блаженной боюсь

Забыть громыхание черных марусь,

Забыть, как постылая хлопала дверь

И выла старуха, как раненый зверь.

И пусть с неподвижных и бронзовых век

Как слезы струится подтаявший снег,

И голубь тюремный пусть гулит вдали,

И тихо идут по Неве корабли.

Март 1940

Фонтанный Дом

 

 

 

 

 

 

 

 

АНАЛІЗ    

               КАРТКА

Які кольори переважають  у творі?

(жовті, червоні, сині (очі) і чорні кольори) колір створює враження достовірності, зримості об'єкту. За допомогою барв автор виражає своє відношення до подій, персонажів, колір може розкривати глибину сюжету і служити ключем до розуміння підтексту.

Жовтий символізує мінливість і внутрішню свободу. Відповідає холеричному темпераметру, сонячному світлу, майбутньому часу. Жовтий – це радість, теплота і віра в найкраще. 

Синій – символ вірності, довір’я і безконечності. Як безконечними бачиться морська далечінь і небесна глибина. Він настільки серйозний, що аж холодний. Його серйозна холодність зближується з Божественною Істиною, яка вічна і непорушна.

Символізує людську праведність і чисту духовну відданість людини .

Чорний – символ темряви, зла і смерті Виступає символом глибокого трауру і тяжкого горя.

 Червоний-символ крові й вогню, бо це – гарячий колір. У ньому – всі сторони життя: З однієї сторони – це символ любові, а з іншої – символ страждань.

КАРТКА

Голоси, чиї вони, які, як передаються у творі?  Відшукати приклад у тексті.

(Звуків майже не має, вони приглушені: ключей постылый скрежет Да шаги тяжелые солдат Паровозные пели гудки, В темной горнице плакали дети, Под кремлевскими башнями выть. И ни звука,  Семнадцать месяцев кричу,  Магдалина билась и рыдала, Которым кричит стомильонный народ, И голубь тюремный пусть гулит вдали, И выла старуха, как раненый зверь

 

 «тиша і рідкі удари дзвона», «ключів іржавий скрегіт», «гуркіт зловісних марусь», «важкий, державний крок солдат»,)

 

КАРТКА

«Посвящение» (учні читають)

- Назвіть ключові слова  цієї частини.  (горе, тюрма, каторга, вирок)

- До кого звертається лірична героїня? (останні п’ять рядків)

 

КАРТКА

 ключові фрази

 «Вступление»

Ключові фрази: пісня розлуки, «звезды смерти».

Образ ліричної героїні.

«Тихо льётся тихий Дон» колискова

Ключові фрази:

Эта женщина больна,

Эта женщина одна,

Муж в могиле, сын в тюрьме,

Помолитесь обо мне.

Образ ліричної героїні.

«Ночь»

«Показать бы тебе…»

Образ ліричної героїні (звернення до себе).

« Семнадцать месяцев кричу…»

Ключові слова: палач, всё перепуталось казнь, следы в никуда, гибель.

Образ ліричної героїні.

«Лёгкие летят недели..»

 

КАРТКА

Почуття ліричної героїні.

«Приговор»

- Які завдання ставить перед собою героїня? (6,7,8 рядки)

 «К смерти»

Основна фраза: «Мне все равно теперь»

Почуття героїні: байдужість, бажання померти.

«Уже безумие крылом…»

Образ безумства.

 

 

 

 

КАРТКА

 «Распятие»

Біблійні персонажі: ангели, Магдалина.

Образ матері.

«Епілог» (повертає до присвяти, тюремної черги)

Ключові слова: страх, страждание, улыбка вянет, испуг.

Близькість ліричної героїні до народу.

Звернення (До кого?)

Заповіт : «и если зажмут мой измученный рот,

               Которым кричит стомильонный нар од…»

 

«Уводили тебя на рассвете»  (аналіз)

 

( відтворюється християнський Плач за покійним завдяки спеціальній лексиці. Всі голоси зливаються воєдино, колискова готовить нас до мотиву безумства і навіть смерті, грішниця – героїня побачила себе,  де закінчують невинні життя)
-  У якому творові, давньоруської літератури ми вже знайомилися із плачем дружини по загиблому                   

 В  Путивлі граді вранці-рано

Співає, плаче Ярославна,

Як та зозуленька кує,

Словами жалю додає.

— Полечу, каже, зигзицею,

Тією чайкою-вдовицею,

 

Желтый месяц входит в дом

 В темной горнице плакали дети,

У божницы свеча оплыла.

На губах твоих холод иконки.

Смертный пот на челе... Не забыть!

Буду я, как стрелецкие женки,

Под кремлевскими башнями выть (Стрелецкая казнь)

 

Смисловий центр твору  Ісусу- смерть, їй – страждання за усіх дітей світу, яких убивають

 

Робота з підручником. (Учні називають вірші). 
Усі вірші поеми пов'язані з репресіями 30-х років, але вони поєднуються зі строфами на біблійну тематику. У X частині під назвою «Розп'яття» є образи страждальної матері, у якої заарештували сина; з'являються також і біблійні образи Христа, матері Марі  Магдалини, 
А.Ахматова вважала,  що причини сталінщини слід шукати в духовній нестямі людства, у забутті християнських заповідей. 
Слово викладача. Хоча "Реквієм" і складається з окремих віршів, але сприймається поема як цілісний твір. "Реквієм" - це узагальнений портрет всенародного страждання.
Поема, на перший погляд, відображає лише уривчасті картини, епізоди, але вони складаються у велику панораму часу і простору. Не випадково вірші тяжіють до узагальнення:

Це був крок громадянської мужності - сказати відверту правду про страшний злочин проти свого народу, який чинила влада. Кожне слово вивірене, кожне поняття до болю знайоме тим, хто пережив ці роки, змучений страхом за себе й близьких людей. Не випадково строфа "Уводили тебя на рассвете" дуже нагадує плач. А образ-порівняння "буду я, как стрелецкие женки, под кремлевскими башнями выть" підкреслює історичний зв'язок подій і ніби приєднує історію до трагічних емоцій свого часу. 

А чому саме таку назву дала Ахматова своїй поемі?

(Учні записують визначення у словник) 
Звучить «Реквієм» Моцарта. 
Слово викладача. Моцартівський «Реквієм» писався на замовлення невідомої особи і, хоч не був композитором завершений із-за загадкової смерті, став одним із найгеніальніших музичних творів. 
Ахматівський «Реквієм», як почули ми з вуст поетеси у «Передмові», теж був написаний ніби на замовлення тих, хто місяцями стояв з нею під тюремними стінами.  Ахматівський «Реквієм» -  це пісня-плач, це молитва-плач за тисячами загиблих та знівечених сталінським режимом. 
- А які ще мотиви звучать у поемі ? 
Учень. У поемі «Реквієм» біблійні мотиви переплітаються із пушкінськими. На початку поеми ми читаємо: 
«Перед этим горем гнутся горы, 
Не течет великая река, 
Но крепки тюремные затворы, 
А за ними «каторжные» норы 
И смертельная тоска». 
Саме ці роздуми нагадують нам відомий вірш О.Пушкіна «Послання в Сибір», присвячене декабристам: 
«Любовь и дружество до вас 
Дойдут сквозь мрачные затворы. 
Как в ваши каторжные норы 
Доходит  мой свободньїй глас». 
Викладач. В епілозі поеми А.Ахматова звертається до теми пушкінського «Пам'ятника». Давайте нагадаємо стрічки пушкінського «Памятнника». 
Я памятник себе воздвиг нерукотворний, 
К нему не зарастет народная тропа, 
Вознесся выше он главою непокорной 
Александрийского столба… 
Як бачимо, у Пушкіна пам'ятник — це не лише втілення поетичної спадщини, а й символ духовної свободи та добрих почуттів. 
А зараз послухаємо  уривок з епілогу поеми Ахматової. 
(виразне читання учнем епілогу: «А если когда-нибудь в этой стране воздвигнуть задумают памятник мне…» 
Слово викладача. Де  ж хотіла Анна Ахматова, щоб їй спорудили памятник ? (не біля моря, не в Царському селі, а біля тих тюремних стін, де провела вона «Триста часов», де кликала і чекала сина сімнадцять місяців).  Росіяни виконали побажання своєї геніальної поетеси.  В 1995 році  на березі Неви якраз навпроти зловіщої тюрми «Хрести» було споруджено  меморіал «Жертвам політичних репресій» у вигляді двох бронзових сфінксів на гранітному постаменті.  А в грудні 2006 року поряд з ними постав пам’ятник поетесі Анні Ахматовой. На гранітному п’єдесталі викарбувані слова з «Реквієму»:       
И я молюсь не о себе одной,
А обо всех, кто там стоял со мною
И в лютый холод, и в июльский зной,
Под красною, ослепшею стеною. 
(демонструються слайди)

• Хто ще з відомих вам письменників звертається до теми «Пам'ятника», теми «Заповіту»?

Учень. Т.Г. Шевченко. «Заповіт». 

• А кого з письменників ви знаєте, хто подібно Ахматовій яскраво зобразив тоталітарну систему, великий терор, концтабори?

• (Солженицин «Архіпелаг ГУЛАГ», Іван Багряний «Тигролови», «Сад Гетсиманський») 
  ІІІ. Підсумок уроку. 
  - Чи ж вдалося Ахматовій трагедію жінки, матері показати як частину національної трагедії? 

Слово викладача. 
Поезія Ахматової, її «Реквієм» - це своєрідний «літопис» трагічної епохи. А однією з центральних категорій художньої філософії поетеси стає категорія пам’яті. 
Повинні пам’ятати про ті страшні часи і ми. Пам’ятати для того, щоб такі страхіття  ніколи не повторилися  Арешт сина- біль, рана, яка ніколи не загоювалася. Материнська скорбота розширена до масштабу народного горя, за нею тисячі жінок біля воріт в’язниці. Вона відчуває сили , щоб власним голосом передати німий крик:

Для них соткала я широкий покров
Из бедных, у них же подслушанных слов...

• Реквием по сину сприймається як реквієм по цілому поколінню, панахида по невинно убієнним, по поколінню, по власному життю.
• Виконується твір упівголоса,  тихо, як говорять на поминках. Жодногоразу не звучить мотив помсти.

МІКРОФОН

Що допомогло  А.Ахматовій боротися, вистояти і перемогти зло?

• воля;
• наполегливість;
• працелюбство;
• сила характеру;
• терпіння;
• мужність;
• патріотизм;
• розуміння;
• віра, надія та любов.

Який лейтмотив твору?

• (проблема історичної пам’яті).

Чи це  важливе і актуальне в наш час? Які рішення такого питання?

Рішення І   Рішення II   Рішення III

поминання померлих              пам’ятники  не припустити повторення

 

 

ІV. Оцінювання. 
V. Домашнє завдання.