"Аранжування на уроках сольфеджіо". Методичні рекомендації

                                           Шерстюк Тетяна Андріївна,
                                                                           викладач-методист,

                                                            Балаклійська дитяча музична школа

 

 

                                  Аранжування на уроках сольфеджіо

 

 

 

                                                 План

 

1. Що таке аранжування в музиці.
2. Форми і методи аранжування.
3. Аранжування на уроках сольфеджіо як початковий етап творчості.
4. Творчі форми роботи, пов’язані з аранжуванням музики на уроках сольфеджіо:

                а) імпровізація;

                б) підбір акомпанементу до мелодії;

                в) підбір підголосків до пісні;

                г) створення варіацій.

5. Висновок.

6. Список використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

        

Аранжування в музиці — це пристосування, переклад музичного твору, написаного для певного інструмента (голосу, співака чи ансамблю), для його виконання в іншому складі інструментів (голосів).

     Різні музичні стилі мають на увазі різне гармонійне, ритмічне і мелодійне звучання, форму твору, характерні саме для цього стилю.

 

      Завдяки цим особливостям ми можемо відрізнити на слух один музичний напрям і жанр від іншого. І композитор, якщо хоче скласти музичний твір певного жанру і стилю, обов'язково спирається на характерні для цього жанру і стилю особливості музичної мови. Це - аранжування в широкому розумінні цього слова. Адже часто в основі різних за стилем і звучанням творів лежить один і той же гармонічний зворот. А різний характер і звучання цих творів надають різні засоби аранжування.

          Отже, щоб зробити аранжування пісні або інструментального твору, треба володіти основами гармонії та знати фактурні й ритмічні формули, за допомогою яких можна надати твору той чи інший характер, надати йому риси того чи іншого музичного стилю.

        Залежно від того, який тип аранжування ми застосовуємо, ми можемо сильно змінити характер твору, аж до абсолютно протилежного оригіналу.

          Перш ніж займатися аранжуванням музичних композицій за допомогою комп'ютерних програм, слід навчитися цьому на клавірі (фортепіано) або хоча б на іншому музичному інструменті.

        На використанні та чергуванні засобів аранжування і музичної композиції будується мистецтво імпровізації.

         Різні музичні інструменти мають свої особливості: це і тембр, і діапазон, і особливості написання нот для цих інструментів. Тому існує спеціальний розділ навчання музичної композиції - інструментування.

       Інструментування (оркестрування) являє собою розписування по різних голосах готового нотного тексту музичного твору з урахуванням індивідуальних особливостей кожного інструмента. Зазвичай, композитор пише оригінальний текст для клавіру (фортепіано), який потім розписується по голосах оркестру або голосах хору.

         Якщо композитор написав свій твір в оригіналі для голосу з фортепіано, а потім переробив його сам для оркестру, або це зробив хтось інший, то застосовується в цьому випадку прийом, який називається оркестровкою, а сам новий варіант твору - обробкою.

         Аранжування – це будь-яке переосмислення або переоформлення музичного матеріалу, але в межах впізнаваності оригіналу. Це майже композиторство, бо справжній композитор вигадує тільки одну думку, одну мелодію або навіть мотив, а все інше залежить від його вміння аранжувати, оформити цю думку.

         Одним з розділів аранжування за своєю суттю є акомпанемент.

        Акомпанувати - значить супроводжувати гармонією провідний мелодичний голос.

       Акомпанемент - це гармонійна основа твору в ритмічному, фактурному, гармонійному аранжуванні з можливістю зміни інструментального складу (акомпанувати можна на будь-якому музичному інструменті, змінюючи при цьому темброве забарвлення звучання).

        Маючи розвинений музикальний слух, можна навчитися акомпанувати по слуху. По суті, це той же підбір по слуху гармонії, що підходить до звучання мелодії. Практичним освоєнням мистецтва акомпанементу займаються на уроках гри на фортепіано. Теоретично акомпанемент засвоюють також на уроках сольфеджіо.

          Головні інструменти композитора - це слух і думка. Для того щоб добре складати музику і робити хороші аранжування, мало тільки теоретичних знань з гармонії, аналізу та композиції музичних творів. Важливе практичне засвоєння матеріалу, важливо, щоб учні чітко усвідомлювали, що вони чують своїм внутрішнім слухом. Якраз у цьому допоможуть практичні вправи на уроках сольфеджіо.

       Кожен, хто хоча б трохи знайомий з навчанням у музичній школі, знає, що сольфеджіо – наука не з легких. Проте саме знання сольфеджіо свідчать про професіоналізм музиканта будь-якого фаху. Саме на уроках сольфеджіо учні осягають закони музичної грамоти, отримують ази гармонії та основ аналізу музичних творів. Навчити дітей відтворювати голосом нотний текст чи записувати на ноти почуту мелодію, аналізувати структурну будову, ладо-гармонійні та метро-ритмічні особливості виконуваного твору – завдання, які стоять перед викладачем сольфеджіо в музичній школі. Але педагог ні на хвилину не повинен забувати, що сольфеджіо – це музична дисципліна, і всі навички, отримані на уроці, мають підпорядковуватись основній меті – вихованню любові до прекрасного.

         Основним методом навчання й виховання учнів у мистецькій школі є музичення.

    Музичення — багаторівневий процес — від перших спроб підспівування немовлям материнської колискової до вершин виконання художніх шедеврів майстрами виконавського мистецтва. Воно передбачає нерозривний зв’язок із діяльністю інтонування як «реалізації звучання — внутрішнім слухом, або голосом, або за допомогою інструмента» (Б. Асаф’єв). Музичення має бути базою музичної освіти і повинно стати обов’язковим тезаурусом особистості сучасної людини.

     Зважаючи на те, що розвиток музичних здібностей відбувається безпосередньо у процесі музичної діяльності (Б. Теплов), укладачі Програми з сольфеджіо і визначили музичення (прояв особистості через творення / відтворення мистецтва) провідним методом навчання й виховання учнів. «Практичне музичення (читання з листа, імпровізація, підбір супроводу, акомпанемент, участь в ансамблях, підбір на слух мелодій, транспонування тощо повинно стати фундаментом сучасної концепції залучення людини до музики через систему освіти» (Н. Бергер).

     У сучасній музичній педагогіці сформовані різні форми творчого музичення, досить прості й застосовні в умовах групового уроку сольфеджіо. До них відносяться:

1) вокальна імпровізація на заданий акомпанемент;

2) мелодійна фігурація;

3) багатоголосна вокальна імпровізація в стилі народної пісні;

4) жанрова трансформація теми;

5) гармонійна фігурація;

6) cтворення фактурних варіацій на задану тему.

А темою може послужити, наприклад, тільки що записаний музичний диктант або проспівана з аркуша мелодія народної пісні. Така реалізація міжпредметних зв'язків систематизує навчальний процес і робить навчання більш результативним.

       Особливу роль у вихованні юних музикантів відіграє розвиток практичних творчих навичок: підбору підголосків та акомпанементу до мелодії, а також грамотного багатоголосого співу як наслідок добре розвиненого гармонійного слуху. Саме ці навички є необхідними як для професійних митців, так і для музикантів-любителів.

        Основним видом творчості в дитячій музичній школі є імпровізація. Це може бути:

    - доспівування відповідної фрази;

    - імпровізація мелодії на даний ритмічний малюнок;

    - варіювання невеликих поспівок;

    - мелодизація даного або власного тексту,

    - ритмічна, а потім і мелодійна імпровізація на найпростіших музичних інструментах (барабани, бубни, металофони і т. д.)  з  використанням різних виразних засобів (лад, розмір, темп, регістр, ритмічний малюнок і т.д.);

- імпровізація на задану тему;

- вільна імпровізація;

- твір варіації на задану або власну тему і т. д.

      До творчої роботи відносяться також і імпровізація підголосків до даної або складеної мелодії, підбір акомпанементу. Ці форми роботи, особливо на початковому етапі, повинні бути пов'язані, і спиратися, в основному, на слухове відчуття. Надалі, в роботі над акомпанементом можна використовувати пройдені акорди.

       Можна рекомендувати й інші вправи. наприклад:

 

- імпровізація ритмічного акомпанементу до пісні, мелодії;

 

- колективне створення мелодії (ланцюжком).

 

- твір мелодії певного жанру, характеру (пісня, марш, танець),

 

       Імпровізація вокальна або інструментальна будується на знанні теорії музики, на знанні гармонії і на вмінні їх застосовувати. Для оволодіння мистецтвом імпровізації необхідно велику увагу приділяти розвитку слуху, практичного засвоєння мелодійних і гармонійних зворотів і послідовностей. Адже мистецтво імпровізації будується на використанні та чергуванні засобів аранжування та музичної композиції.

       У програму навчання з сольфеджіо входить розвиток творчих навичок акомпанементу. Вправи, пропоновані для розвитку цих навичок, спираються на конкретні теоретичні знання.

      Оволодіння практичними навичками з підбору акомпанементу сприятиме формуванню самостійності, пробудить в учнів потребу в систематичному музикуванні, навчить їх використовувати отримані знання на практиці.

Для більш глибокого оволодіння теоретичними знаннями необхідна різноманітна практична робота: гармонійний аналіз, гармонізація мелодій з композиторських творів, гра секвенцій на основі мотивів з різних творів. Починати займатися подібною практичною роботою потрібно вже в курсі музичної школи, щоб підготувати майбутніх студентів училищ, не звалюючи в майбутньому на них непідйомний багаж теоретичних знань.

     До підбору акомпанементу з початківцями доцільно приступити лише після набуття ними деякого досвіду і певних навичок гри на фортепіано двома руками. До цього слід обмежитися підбором мелодій вчинених пісень однією рукою від різних звуків. Ця форма роботи розвиває слух, пам'ять, знайомить з клавіатурою, а також служить підготовчим етапом по підбору акомпанементу.

      Далі можна ознайомитися з найпростішим акомпанементом на витриманій тоничній квінті. Такий акомпанемент часто зустрічається в фортепіанному репертуарі для початківців.

 

      Інший варіант акомпанементу - підбір по слуху мелодії басового голосу.

        У другому класі учні детально вивчають інтервали, отримують навички двоголосного співу. Тому можна запропонувати їм підібрати до знайомих пісень другий голос, переважно паралельними терціями. Поряд з підбором другого голосу слід грати вивчені пісні з акомпанементом, основою якого є тонічна квінта. Але тепер до верхнього і нижнього звуків додаються сусідні з ними нижній і верхній допоміжні звуки. З таким акомпанементом можна зіграти будь-яку з нескладних вивчених пісень.

      У середніх класах рекомендується продовжити роботу над більш складними творчими завданнями на основі раніше вироблених навичок. Попередні творчі завдання можна розглядати як підхід до твору та імпровізації мелодично змістовних підголосків до народних наспівів, узятим вже не фрагментарно, а цілком. У середніх класах значне місце відводиться також оволодінню імітаційною поліфонією - створенням канонів та імітацій на задану або власну тему.

      У рамках творчої роботи в старших класах ДМШ можна приділити увагу гармонізації. Наближення до знання музичної творчості, до вивчення і розуміння композиторської майстерності вимагає постійного й поглибленого спілкування учнів зі справжнім музичним матеріалом.

        Особливо корисним є підбір акомпанементу до мелодій авторських творів. Учні активно використовують у роботі над твором набуті знання і навички. Ці мелодії також сприяють пробудженню творчого потенціалу учнів. При відтворенні справжнього вигляду художнього тексту вони відтворюють і творчий процес роботи з матеріалом. Це захоплює, а спілкування з шедеврами музичного мистецтва доставляє естетичну насолоду і розширює музичний кругозір.

       Процес підбору можна поділити на 3 складових:

- підбір мелодії;

- підбір гармонії;

- оформлення акомпанементу у вигляді фактури.

      РИТМІЧНІ ВИКЛАДИ ФАКТУРИ:

1) Ритм фактури з рівномірним рухом долей:

а) рівна хода акордових чвертей в марші, розмір 4/4;

б) вальсова фактура в трьох чвертях;

в) впізнаваний акомпанемент польки, викладений восьмими, розмір 2/4;

г) балада з так званим «гітарним» арпеджованим акомпанементом;

д) Ритм кінця XX століття –Диско - рівномірне заповнення такту в 4/4 октавними восьмушки в басу; 

2) Деякі складніші ритмо-фактурні формули:

е) синкопована полька;

ж) марш з використанням пунктирного ритму;

з) танго (хабанера);

і) балада в стилі ритм -енд -блюз в розмірі 6/8

к) боса-Нова, основа ритму багатьох латиноамериканських жанрів.

     Одним з методів аранжування є створення варіацій на задану тему.  

     Корисно показати дітям різні засоби варіювання мелодії. Після прослуховування варіацій з'ясувати, що змінилося в мелодії. Показати, як змінюється ритмічний малюнок, як можна змінити мелодію (обспівування звуків, допоміжні та прохідні звуки, заповнення мелодії між довгими звуками). Дітям потрібно розповісти, що в мелодії можна змінити розмір, лад, темп, регістри і т.д. Засоби варіювання можуть застосовуватися як окремо, так і в різних поєднаннях. Але спочатку кожен засіб варіювання слід опрацювати окремо. При виконанні цих завдань яскраво виявляються виразні властивості елементів музичної мови (темпу, розміру, регістрів і т.д.).

       Все, що знає і чує дитина, має знаходити практичне застосування - це підвищує інтерес до досліджуваного матеріалу і сприяє більш глибокому розуміння особливостей музичної мови. Найбільш вдалі мелодії слід варіювати, застосовуючи найпростіші засоби варіювання (зміна ладу, розміру, темпу, регістру, штрихів), а також надаючи їм риси того чи іншого жанру.

          В принципі будь-яка зміна висотного, ритмічного, регістрового, штрихового, тембрового, темпового, динамічного (і т.п.) характеру служить засобом варіювання музичного матеріалу. Однак найважливішими засобами варіювання є різні типи і види фігурацій, до яких відносяться: ритмічна, гармонійна, переміщення, мелодійна, змішана фігурація. У роботі з учнем потрібно домагатися, щоб учень побудував кілька варіацій у межах кожної фігурації.

         Для дитини, яка починає опановувати той чи інший інструмент, найбільш доступними інструментами для відтворення складених мелодій є, окрім фортепіано, акордеон і баян. Якщо в групі сольфеджіо займаються діти, які навчаються на різних інструментах, то на урок бажано приносити ті інструменти, якими діти вже хоча б трохи володіють. На якому б інструменті дитина не грала, головне - розвивати її творчу фантазію, яка, в свою чергу, є істотним чинником у стимулюванні навичок творчості.

      Найпростіше складати варіації на soprano ostinato. Тут потрібно просто взяти мелодію і придумувати до неї різний акомпанемент.

     Найскладніше складати варіації на basso ostinato. Це поліфонічні варіації, і щоб вони добре вийшли, потрібно вміти поводитися з поліфонією.

     Цікаво складати фігураційні варіації. А найцікавіше – жанрові варіації. Що це таке? Це вільні варіації, в кожній з яких представлений який-небудь жанр: марш, вальс і т. д.. Тут необхідно звернутися до різних жанрів, які вже відомі дітям. Наприклад, до маршу. Пунктирний ритм, ритмічний акомпанемент, чотиридольний розмір. Таким чином можна варіювати мелодію в жанрах вальсу, мазурки, менуету, польки, гавоту і т. д.. Можна навіть зробити варіації в стилі того чи іншого відомого композитора. Але для цього необхідно добре знати характерні риси його творчого стилю.

      Треба також пам’ятати: чим простіша тема, тим більше можливостей для обробки та варіювання вона в собі містить.

        Виходячи з усього сказаного вище, можемо зробити висновок: аранжування музики в усіх його проявах є однією з головних діючих форм творчості, необхідної для реалізації відтворення композиторського задуму в усій багатогранності музичних форм і жанрів. Урок сольфеджіо в музичній школі,  в свою чергу, є тією відправною точкою, яка не лише виховує й розвиває музикальність і дає основи музичної грамоти, а й спонукає дітей до творчості, навчає найпростішим основам аранжування музики.

 

 

 

                        

 

 

 

 

 

 

 

 

                     Список використаних джерел

 

1. Гнесин М.Ф. Начальный курс практической композиции. – М., 1962.
2. Рачина Б.С. Путешествие в страну музыки. – С.-Петербург, «МиМ-Экспресс», 1997.
3. Шатковский Г.И. Сочинение и импровизация мелодий. – М., 1989.
4.  Выготский Л.С. Воображение в детском возрасте. - М., 1985.
5. Давыдова Е.В. Методика преподавания сольфеджио: Учебное пособие. М.: Музыка, 1986.
6. Давыдова Е.В. Сольфеджио 3 класс ДМШ: Методическое пособие. - М.: Музыка, 1976.
7. Картавцева М.Т. Сольфеджио XXI века: 1-4 классы ДМШ: Учебное пособие. - М.: Кифара, 1999.
8. Развитие музыкального слуха и навыков творческого музицирования: Методическая разработка для преподавателей ДМШ и ДШИ/сост. Шатковский Г.И. - М., 1986.
9. Тургенева Э.Ш., Малюков А.Н. Пианист-фантазер: Ч. 1: Учебное пособие. - М., 1990.
10. Калугина М.Е., Халабузарь П.В. Воспитание творческих навыков на уроках сольфеджио: Методическое пособие для ДМШ. - М, 1987.
11. Подвала В.Д. Давайте сочинять музыку! 1-2-классы: Упражнения по развитию творческих навыков учащихся ДМШ, ДТТТИ. - Киев: Музична Україна, 1990.
12. Шерстюк Т.А. Українська народна пісня на уроках сольфеджіо в ДМШ // «Актуальні проблеми гуманітарних та природничих наук». — Херсон., 2017.