Атестаційна робота Тема «Види самостійної роботи при навчанні діалогічного і монологічного мовлення»

Миколаївський обласний інститут

післядипломної педагогічної освіти

Атестаційна робота

Тема «Види самостійної роботи при навчанні

діалогічного і монологічного мовлення»

Слухач групи 118 Палівода Тетяна Ярославівна

Ульянівська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Миколаївський район

Спеціаліст І категорії

2012-2013 н. р.

ЗМІСТ

Вступ

1. Розділ І. Суть і характеристика діалогічного і монологічного мовлення.
2. Розділ ІІ. Самостійна діяльність учнів.
3. Розділ ІІІ. Види самостійної роботи при навчанні діалогічного і монологічного мовлення.

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Однією із задач, яку висуває програма для загальноосвітніх навчальних закладів з іноземної мови, є навчання монологічного і діалогічного мовлення. Учні вже мають певний досвід монологічного і діалогічного мовлення в рідній мові, зокрема, при оволодінні іншими навчальними дисциплінами. Проте там найчастіше висловлювання направляються вчителем і матеріалом підручника. Вчитель же іноземної мови повинен навчити школярів будувати самостійні висловлювання, основані на їх життєвому досвіді, знаннях, світосприйнятті і переконаннях. Це дуже важка задача, для вирішення якої необхідна система навчальних вправ.

В даній роботі систематизовані вправи для формування діалогічних і монологічних умінь учнів загальноосвітньої школи. Різних видів монологів і діалогів навчають в основному в середніх класах (наприклад, складання характеристик персонажів, обмін уподобаннями, відгук про прочитані книги, звіти про результати виконаної роботи, бесіди про життя і творчість письменників і поетів і т. п.). Вправи містять практичні і виховні задачі, розвивають як усне, так і писемне мовлення в обсязі, передбаченому програмою.

Успішному розвитку навиків мовлення сприяють завдання, які носять творчий, індивідуальний характер, які вимагають мотивованого висловлювання учнів. Вивчення іноземної мови дається легко, якщо воно входить у сферу інтересів учня. «Ми вчимося краще, коли хочемо навчитись.» Важливо добути прагнення учнів до роботи і дати їм відчути свої можливості, своє просування вперед. Це підвищує зацікавленість у вивченні іноземної мови.

Тема даної роботи «Види самостійної роботи при навчанні діалогічного і монологічного мовлення». Монологічне і діалогічне мовлення – одна з основ вивчення іноземної мови. Чи не найголовнішим критерієм навченості учня є його уміння висловлюватися і брати участь у бесідах на теми, передбачені програмою, поєднуючи обмін репліками з невеликими зв’язними висловлюваннями. Головною вимогою до учнів при цьому є оволодіння вмінням самостійно користуватися визначеним у програмі матеріалом (фонетичним, лексичним, граматичним).

Метою роботи є висвітлення суті монологічного і діалогічного мовлення, виявлення шляхів оволодіння ним на основі підбору і систематизації, а також практичного опрацювання навчальних вправ.

Гіпотезою роботи є дослідження необхідності застосування різних видів самостійних вправ, їх наявності, відповідності мети навчання і потенційної результативності.

Актуальність теми. Україна виходить на світову арену як повноправний учасник інтеграційних процесів, розкриваючи по-новому українську націю для світової спільноти. Тож зростаючі потреби у спілкуванні та співпраці між країнами і людьми з різними мовами та культурними традиціями, нова освітня система в Україні вимагають від випускників шкіл ефективно використовувати іноземну мову як з метою спілкування в реальних життєвих ситуаціях навчально-трудової, побутової та культурної сфер, так і з метою здобуття та розвитку знань, уміння розв’язувати комунікативні завдання з урахуванням соціокультурних і соціолінгвістичних аспектів мови. [1]

РОЗДІЛ І. СУТЬ І ХАРАКТЕРИСТИКА ДІАЛОГІЧНОГО І МОНОЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ

Висловлювання людиною думок, почуттів, волі або власне процес його говоріння, здавна притягувало увагу філософів, лінгвістів, психологів. Починаючи з середини 19 століття дослідники зацікавились і внутрішньою стороною цього процесу, тобто тим, як думка переходить у слово. Проведені дослідження показують, що говоріння – це складний і багатогранний процес. До того ж , це внутрішньо вмотивований, чітко організований, активний процес.

Знання психологічних особливостей говоріння може виявитися корисним і необхідним для вчителя іноземної мови. В умовах шкільного навчання вчитель поступово, крок за кроком формує в учнів уміння говорити іноземною мовою, прагнучи навчити його іншомовній діяльності говоріння. Природно, що в зв’язку з цим учитель відчуває бажання точніше уявити собі лінгвістичну і психологічну природу говоріння.

Етапи побудови висловлювань (психологічна схема)

І. Мотив – думка – внутрішнє слово – значення зовнішнього слова – слово (автор Л. С. Виготський)

ІІ. Мотив – думка – внутрішнє програмування – лексичне розгортання – зовнішнє мовлення (автори О. О. Леонтьєв, Т. В. Рябова) [8]

Психологічна схема наочно представляє процес здійснення говоріння, а також дозволяє намітити шляхи управління навчання.Ця схема дозволяє допомогти вчителю та учню ніби зі сторони побачити увесь процес. Так, якщо з якихось причин учню не вдається побудувати іншомовне висловлювання, вчитель перш за все має зрозуміти, в якій ланці порушено процес формування і формулювання думки. Визначивши цю ланку, вчитель може попросити учня свідомо проконтролювати своє висловлювання, точно вказуючи на зону помилки.Запропонована схема з великою імовірністю ілюструє ті основні труднощі, з якими стикається учень під час говоріння:

• труднощі виникнення природної потреби говоріння іноземною мовою;
• труднощі визначення предмета говоріння, тобто того, про що говорити;
• труднощі визначення змісту, тобто що говорити;
• труднощі визначення логічної послідовності, засобів і способів формування думки, тобто, як говорити;
•  труднощі вимови.

На початковому етапі навчання деякі труднощі предметного плану мають бути попередньо зняті за допомогою наочності. [8]

Основна ідея досвіду. Формування в учнів уміння говорити англійською мовою, будувати самостійні висловлювання, основані на їх життєвому досвіді, знаннях, світосприйнятті і переконаннях, а також бути активними та ініціативними у спілкуванні.

Технологія реалізації ідеї. Існують різноманітні методи навчання мовлення з властивими їм позитивними та негативними сторонами. Але лідером серед інших є комунікативний метод. За визначенням Є. І. Пасова комунікативний підхід орієнтований на організацію процесу навчання, адекватного процесу реального спілкування завдяки моделюванню основнихзакономірностей мовленнєвого спілкування, а саме:

1. діяльнісний характер мовленнєвого спілкування, що втілюється в комунікативній поведінці вчителя як учасника процесу спілкування та навчання, і в комунікативно вмотивованій, активній поведінці учня як суб’єкта спілкування та навчання;
2. предметність процесу комунікації, яка має бути змодельована обмеженим, визначеним набором предметів обговорення (тем, проблем, подій і т. п.);
3. ситуації спілкування, що моделюються, як найтиповіші варіанти стосунків учнів між собою;
4. мовленнєві засоби, які забезпечують процес спілкування та навчання в даних ситуаціях. [8]

       Автори підручників і вчителі спеціально створюють комунікативні ситуації. Питаннями ситуативності мовлення і створення навчальних комунікативних ситуацій займалося багато вчених: Є. П. Шубін, Й. М. Берман, В. А. Бухбіндер, В. Л. Скалкін, Г. А. Рубінштейн, Є. М. Розенбаум, О. О. Леонтьєв, В. О. Артемов, Є. І. Пасов, Д. Берн, В. Апельт та багато інших.

        У рамках навчання мовлення за комунікативною методикою широко  використовуються опори різних видів:

• змістові та смислові;
•     словесні та зображувальні, що допомагають керувати змістом висловлювання (текст, мікро текст, план, логіко-синтаксична схема), а також засвоювати граматичний матеріал.

Важливим моментом є той факт, що в процесі навчання учні поринають в культуру, географію, історію англомовних країн. Переглядаючи телебачення цих країн, слухаючи їх музику, читаючи їх пресу учні з більшим інтересом ставляться до вивчення іноземної мови. Ще дуже важливим моментом є робота учнів у парах. Учитель створює різноманітні ситуації, в яких учні можуть спілкуватися. Даний вид роботи дозволяє  учням самостійно виправляти один одного, знаходити помилки в своїй мові та в мові свого співрозмовника.

Комунікативний метод практикує і дискусії. Мета дискусії в тому, щоб обговорити та проаналізувати актуальні теми, які хвилюють учнів, сприяти справжньому обміну інформацією та перевірити, що дійсно зрозуміли учасники дискусії. Дані дискусії допомагають учням без хвилювань спілкуватись англійською мовою. Таким чином просте спілкування знімає психологічний страх і хвилювання, учні починають грамотно та зрозуміло висловлювати свої думки. Тому даний метод став популярним завдяки своїй ефективності і основним принципам: орієнтація занять на учня, цілеспрямованість занять, їх спрямованість на досягнення соціальної взаємодії при наявності віри у викладача в успіх своїх учнів.

Комунікативні функції діалогічного мовлення(додаток):

• Запит інформації – повідомлення інформації (Howareyou? – I`m fine!)
• Пропозиції (прохання, наказ, порада) – прийняття / неприйняття (ShallIopenthewindow? –Yes, please.)
• Обмін судженнями / думками / враженнями (Oh, itwasgreat! –Sure)
• Взаємопереконання / обґрунтування своєї точки зору (Ithinkyoushouldtakeanumbrella. – Don`t worry, I have a car.)

Комунікативні функції монологічного мовлення(додаток):

• Інформативна – повідомлення інформації про предмети чи події, опис явищ, дій, стану.
• Впливова – спонукання до дії чи попередження небажаної дії, переконання щодо справедливості чи несправедливості тих чи інших поглядів, дій.
• Експресивна – опис стану, в якому знаходиться той, хто говорить, для зняття емоційної напруженості
• Розважальна – виступ людини на сцені чи серед друзів для розваги слухачів.
• Ритуально-культова – висловлювання під час будь-якого ритуального обряду.

Система вправ для навчання діалогічного мовлення. Згідно з етапами формування навичок і вмінь діалогічного мовлення учнів — підготовчого (або нульового), першого, другого і третього— до системи  вправ для навчання діалогічного мовлення  включаються 4 групи вправ:

I група –вправи для навчання «реп лікування», тобто швидко й адекватно реагувати на подану вчителем/диктором репліку, а такожпродукувати ініціативну репліку

 (I’minterestedinoperaandballet. –I’minterestedinoperaandballettoo.)

IIгрупа–вправи на засвоєння діалогічних єдностей різних видів (I’minterestedintragedy. - And I’m interested in musical comedy.)

 ІІІ група –вправи на створення мікро діалогів (I’minterestedinpopmusic.–

Then I advise you to go to the “Ukraina” Palace of Culture.)

ІV група–вправи на створення діалогів різних функціональних типів (А: I’minterestedinclassicmusic. – В: Then I advise you to go to the Organ and Chamber Music Hall.  А: Can you go with me? – With pleasure, but…)

Система вправ для навчання монологічногомовлення. Програма з іноземних мов визначає монологічне мовлення як одну з основних задач навчання. Оволодіння таким складним видом мовленнєвої діяльності передбачає планомірне і систематичне опрацювання певної системи вправ на двох стадіях:

• формування вмінь в межах однієї фрази,
• 2- навчання будувати висловлювання з серії логічно пов’язаних речень. Вправи на 1 стадії:
• вправи на імітацію,
• на підстановку,
• на перетворення,
• на розширення фраз,
• на перефразування.

Вправи на 2 стадії:

• вправи на об’єднання зразків мовлення рівня фрази у понад фразову єдність,
• вправи на створення власного висловлювання понад фразового рівня,
• вправи на створення власного монологічного висловлювання текстового рівня.    

РОЗДІЛ ІІ. САМОСТІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ УЧНІВ

Самостійна діяльність учнів – важливий компонент процесу навчання. У шкільні роки розвиваються і вдосконалюються пізнавальні інтереси учнів, формуються навички самостійної роботи, з’являється потреба у дальшій самоосвіті.

В сучасних умовах, коли обсяг необхідних для людини знань різко і швидко зростає, вже неможливо робити головну ставку на засвоєння певної суми фактів. Важливо прищеплювати вміння самостійно поповнювати свої знання, орієнтуючись у стрімкому потоці інформації.

Пізнавальна самостійність учнів формується, головним чином, у процесі їхньої самостійної роботи. У самостійній роботі неодмінно поєднуються самостійна думка учнів із самостійним виконанням розумових і фізичних дій. Вона організовується так, що учні працюють без участі вчителя, але під його безпосереднім керівництвом.

Самостійна навчальна діяльність – проміжна ланка між шкільним навчанням і самоосвітою. Вона передбачає високий рівень пізнавальної потреби і активну пізнавальну діяльність учнів.

У процесі самостійної роботи учнів виробляються різноманітні прийоми самостійної пізнавальної діяльності, методи самоконтролю. Учень свідомо або несвідомо відбирає для себе найбільш ефективні з них, які засвоюються і запам’ятовуються в процесі власної діяльності. Усе це веде не тільки до пізнавальної самостійності, а й взагалі до формування самостійності як риси характеру. Справжня самостійність розуму, зазначає Н. Д. Молдавська, - це певна зрілість думки, об’єктивна істинність судження, вміння використовувати знання для аналізу явищ життя і мистецтва. До цього рівня самостійності слід вести школярів, ставлячи перед ними складні завдання, що сприяють формуванню світогляду, моральних та естетичних поглядів.

Отже, самостійна робота учнів має дуже велике значення, а тому потрібно приділяти велику увагу її організації. Передові вчителі іноземних мов основну увагу приділяють організації мовної практики учнів. Близько 70% усього навчального часу вони відводять на проведення різних тренувальних комунікативних вправ.

Відомо, що участь у реальному мовному спілкуванні можлива тоді, коли увага учнів спрямована не стільки на форму мовлення, скільки на його зміст. Найбільш сприятливі умови для цього створюються в результаті організації різних форм самостійної мовної діяльності учнів на уроці. Самостійна робота учнів на уроках іноземної мови проводиться частіше, ніж з інших навчальних предметів, оскільки цього потребує специфіка навчального предмета.

РОЗДІЛ ІІІ. ВИДИ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ ПРИ НАВЧАННІ

ДІАЛОГІЧНОГО І МОНОЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ

В умовах класно-урочної системи навчання іноземної мови самостійна діяльність учня – це його навчально-комунікативна мовна діяльність, засобом організації якої є самостійна робота. Говорячи про необхідність самостійної роботи, Й. М. Берман зазначає, що навчити мови не можна. Мови можна тільки навчитися. Як би вчитель добре не пояснював матеріал, учень не набуде потрібних умінь і навичок, поки сам не виконає достатньої (і досить великої) кількості вправ.

Відомо, що специфіка іноземної мови потребує постійного формування і вдосконалення мовних умінь і навичок учнів у школі і особливо після її закінчення. Самостійна робота сприяє виробленню звички систематично з максимальною продуктивністю працювати над мовою у відведений для занять час, продовжувати вивчення мови поза школою за допомогою різних посібників, технічних засобів, телебачення тощо.

Відомий методист І. Д. Салістра виділяє такий аспект самостійної роботи як індивідуалізація[16]. Індивідуальні форми різних рівнів складності, які вимагають різної повноти знань, глибини узагальнень і висновків, різноманітних розумових і практичних дій, мають більші освітні можливості порівняно із звичайними завданнями фронтального характеру.

Диференціація й індивідуалізація самостійної роботи дає можливість:

1. розвивати пізнавальні здібності і мовні вміння всіх учнів з урахуванням їх здатності до навчання іноземної мови;
2. актуалізувати високу здатність до навчання в тих учнів, у яких вона є;
3. запобігати відставанню слабо встигаючих учнів.

Проте досягти цього можна лише в тому разі, коли вчитель добре знає досягнутий його учнями рівень навченості, їхні потенціальні можливості, фактичну готовність до сприйняття і засвоєння нових знань. Тому важливою умовою ефективності самостійної роботи учнів є її контроль з боку вчителя на всіх етапах.

Водночас слід зазначити, що індивідуалізація самостійної роботи зовсім не веде до зменшення ролі і значення колективної діяльності. Самостійна робота учнів на уроці може мати загальний, диференційований, індивідуальний або мішаний характер. Загальний характер вона має тоді, коли учням пропонується однакове для всіх завдання, наприклад, твір на одну й ту саму тему. Проте учням можна запропонувати й групові (або індивідуальні) диференційовані завдання – вправи різного ступеня складності, додаткові завдання для окремих учнів (або груп учнів) після виконання ними єдиного для всіх обов’язкового мінімуму.

Наприклад.

Exercise 1, page 56. (We Learn English .Несвіт А. М. Підручник для 4 класу. К.: Генеза, 2004)

Завдання: Readandtranslatethedialogue. (обов’язковий мінімум)

Jane and Mr Tame: Hello, dear! Nice to see you!

Granny: Hello! I`m so happy to see you!

Jane: How was the trip?

Granny: It was fantastic! But I was a little bit scared.

Jane: Do you like travelling by plane?

Granny: Yes, I do. It`s very fast.

Додаткові завдання:

А. Changetheunderlinedwords. (середній рівень складності)

В. Completethedialogue. (вищий рівень складності)

Якщо в учнів є зошити з друкованою основою, то завдання можна індивідуалізувати. Звичайно, згадані завдання можна поєднуватипо-різному, залежно від мети уроку і самостійної роботи, специфіки навчального матеріалу та його змісту, мовного вміння, яке треба розвинути. У старших класах обсяг самостійної роботи зростає порівняно із середніми і, особливо, молодшими класами. Пояснюється це не тільки віковими особливостями учнів, а й специфікою навчального матеріалу, необхідністю виконувати все більшу кількість комунікативних вправ. При цьому значно зменшується кількість імітаційних вправ, що поступаються місцем вправам творчого характеру, які потребують активної пізнавальної розумово-мовної діяльності.

Зміна змісту навчального матеріалу і способів його опрацювання вимагає і зміни характеру діяльності вчителя. Дедалі більшого значення набуває інструктаж учителя перед початком виконання самостійної роботи школярів.

Самостійні роботи  при вивченні іноземної мови класифікують з урахуванням особливостей мовної діяльності учнів, зокрема, рецептивної і репродуктивної форм. 

Таблиця 1

Така класифікація охоплює і роботи з розвитку діалогічного і монологічного мовлення. Звичайно, у процесі розвитку мовлення закріплюється й активізується і мовний матеріал. Тому для цього виконуються так звані передмовні вправи, що підготовляють учнів до власне мовної діяльності. Самостійні роботи репродуктивного характеру мають більший діапазон – від робіт за аналогією до робіт творчого характеру. ці роботи ґрунтуються не на впізнанні, а на відтворенні в усній і письмовій формах.

Приклади подібних завдань:

• За зразком :

1. «Побудуйте речення за поданим зразком»
2. «Відтворіть діалог»
3. «Побудуйте висловлювання за поданим зразком»

• За аналогією:

1. «Складіть діалог, подібний до наведеного»
2. «Побудуйте висловлювання, подібне до даного»

(у завданнях такого типу, де учні вже відступають від зразка, є елементи творчості)

• Завдання реконструктивного характеру:

«Змініть подане речення, текст, діалог, висловлювання»

(це проміжна ланка між завданнями копіюю чого і творчого характеру)

• Завдання творчого характеру:

1. «Складіть речення з поданими словами, граматичними явищами»
2. «Складіть діалог, розповідь» і т. п.

За місцем виконання розрізняють класні і домашні самостійні роботи. Ці роботи відрізняються, головним чином, ступенем самостійності (виконувані в класі роботи можуть мати більш самостійний характер, оскільки в учнів є можливість дістати негайну допомогу з боку вчителя); характером вправ (виконувані вдома вправи здебільшого є передмовними, що підготовляють учнів до навчально-комунікативної діяльності, яка організовується вчителем на уроці); провідним видом мовної діяльності (вдома: писемне мовлення і читання, меншою мірою – усне мовлення; на уроці: усне мовлення і читання, меншою мірою – писемне мовлення).

Важливе місце в системі самостійної навчальної діяльності з іноземної мови займає домашня самостійна робота школярів. Без систематичної домашньої роботи оволодіти передбаченим програмою навчальним матеріалом неможливо. При цьому домашні завдання є своєрідним продовженням занять класних. Вони найтісніше мають пов’язуватись з уроками і спрямовуватись на оволодіння учнями відповідним мовним матеріалом, на тренування з різних видів мовної діяльності. Сформованість інтелектуально-вольових якостей особи, таких, наприклад, як допитливість, кмітливість, цілеспрямованість, наполегливість, відповідальність, організованість, особливо виявляється під час виконання домашніх завдань. Важливішу роль, ніж у класних заняттях, відіграє тут самоконтроль і саморегулювання діяльності.

Загальна успішність навчання значною мірою залежить від ефективності домашньої роботи учнів. Іноземна мова – дуже трудомісткий навчальний предмет. Час, що відводиться на виконання домашніх завдань, визначається їх обсягом і складністю, а також зумовлюється особливістю нервової системи і темпераменту учня, рівнем розумового розвитку, рівнем засвоєння мовного матеріалу, застосовуваною вчителем методикою завдання уроків додому і організації опитування, передбачуваною учнем інтенсивністю та ефективністю контролю вчителя на наступних класних заняттях, сформованістю навичок самоконтролю. На домашню роботу відводиться менше часу, якщо на попередніх уроках виконувалася робота, аналогічна домашньому завданню. Навчання іноземної мови більш ніж будь-якого іншого предмета передбачає регулярність занять. Учнів слід привчити до щоденних, хай нетривалих, але регулярних занять.

З кожним класом вдосконалюються і розвиваються вміння і навички мовлення, здобуті у попередніх класах, розширюються сфери спілкування і обсяг їх висловлювань у монологічній і діалогічній формах завдяки новим усним темам і новому лексичному матеріалу. У старших класах на перший план виступає питання розмежовування підготовленого і непідготовленого мовлення, що має важливе значення для організації самостійної роботи учнів[14].

Під непідготовленим мовленням мають на увазі висловлювання в монологічній або діалогічній формі, тема або ситуація для яких задаються безпосередньо в ході самого уроку. Це мовлення є умовно непідготовленим, бо учням відводиться певний час на обдумування завдання. Однак ніякими матеріалами, з яких вони могли б дістати інформацію на задану тему або ситуацію висловлювання, їм користуватися не дозволяється.

Підготовлене мовлення передбачає певну додаткову роботу, знаходження необхідного матеріалу для заданої теми висловлення і ознайомлення з ним. У цьому випадку учні повинні щось прочитати, намітити план виступу, іноді дуже докладний, а якусь частину свого виступу навіть завчити. Найчастішим джерелом інформації для підготовленого мовлення є тексти для читання. Хоча в цьому випадку здійснюється не власне комунікативна діяльність, подібна робота є засобом поглиблення розуміння тексту і перевірки рівня його розуміння.

Для опрацювання тексту можна використати такі, наприклад, завдання:

1. Знайти в тексті речення, яке є відповіддю на запитання вчителя, і прочитати його.
2. Знайти в тексті речення, яке є відповіддю на запитання вчителя, і перефразувати його.
3. Підготувати коротке повідомлення за тематикою тексту.
4. Підготувати переказ тексту частинами, використовуючи відповідні пункти плану.
5. Підготувати переказ всього тексту, використовуючи всі пункти плану.
6. Розіграти діалог по тексту.
7. Підготувати розповідь, аналогічну прочитаному тексту.
8. Підготувати розповідь, яка доповнює прочитаний текст.

У зв’язку з використанням тексту як засобу активізації мовлення учнів необхідно з’ясувати, кому виду відтворення тексту слід віддати перевагу: тому, що ґрунтується на заучуванні, чи тому, що ґрунтується на конструюванні.Очевидно, що ні того, ні іншого не можна виключати з навчального процесу, бо тут взаємодіють процеси мово відтворення і мовотворчості. Учні, які переважно заучують тексти, мають вільне монологічне мовлення, і вони вільно ведуть бесіди на стандартні розмовні теми, але не спостерігається співвідношення з реальними ситуаціями. Таке мовлення можна назвати умовно-комунікативним. Учням, які конструюють текст, краще вдається мовотворчість, але допускається багато помилок у слововживанні, а також в граматиці.

Відомі методисти Г. В. Рогова і І. Т. Качан виділяють три ступені готовності учнів до самостійної роботи, кожний з яких характеризується здатністю учня до певної діяльності.[15]

І ступінь. Учень виконує засвоювані прийоми лише в роботі спільно з учителем, спостерігаючи і копіюючи його дії.

ІІ ступінь. Учень самостійно відтворює прийом, засвоєний у роботі разом з учителем, вміє використовувати засвоєний прийом в аналогічних умовах діяльності.

ІІІ ступінь. Учень застосовує прийом у нових, неаналогічних умовах діяльності, здатний виконати завдання самостійно без сторонньої допомоги , натиску або впливу з боку.

Основні прийоми видів самостійної роботи учнів на уроках.

1. Копіюючийвид самостійної роботи охоплює прийоми:

• визначення і виділення об’єкта засвоєння з ряду інших явищ (“Point out…”; “Underline…”; “Mark…”; “Copy…”; “Find out…” etc.);
• підстановки (використання підстановчих таблиць (додатки, таблиця1); доповнення висловлення описом смислових компонентів, яких не вистачає в ньому, з числа запропонованих (додатки, exercise 1); заповнення пропусків у висловленні словами, що підходять за змістом (додатки , exercise 2), і т. п.);
• групування (наприклад, з речень, поданих у довільному порядку, складіть два висловлення:1) aboutaninterestingbook і 2)  aboutanuninterestingbookandsoon).

2. Відтворюючий вид самостійної роботи:

• відтворення висловлення-зразка без зміни його форми і змісту;
• мовна трансформація (відтворення засвоєного висловлення, але із зміною особи або видо-часової форми тощо);
• смислова трансформація (аналогічна попередній, але із заміною деяких смислових компонентів, що змінюють зміст висловлення);
• трансформація форми висловлення («Прочитайте опис сучасної квартири, висловіть свою думку про неї», «Прочитайте висловлення про…, доведіть, що автор має рацію» і т. п.)

3. Власне самостійний вид роботи:

• складання самостійного висловлення (розповідь, опис, судження);
• самостійне розширення або скорочення висловлення;
• складання висловлення огляду з використанням кількох джерел інформації;
• дискусія при колективному обговоренні предмета висловлення.

Перелічені прийоми власне самостійного виду діяльності застосовуються учнями під час виконання численних вправ, вміщених у навчальних комплексах (“Describe shortly…”; “Make a review…”; “Finish the story expressing your impressions about…”; “ What do you think about…?”; “Say what these facts are about” etc.)

ВИСНОВКИ

Програма з іноземних мов визначає навчання діалогічного і монологічного мовлення як одну з основних задач навчання, особливо в середній школі. Оволодіння таким складним видом мовленнєвої діяльності передбачає планомірне і систематичне опрацювання певної системи вправ. Важливого значення при цьому набуває самостійна робота учнів. У програмі визначено головну вимогу до учнів щодо мовлення: «… оволодіння вмінням самостійно користуватися визначеним у програмі матеріалом ( фонетичним, лексичним, граматичним) для висловлювання своїх думок у типових ситуаціях, що визначаються тематикою програми».

Самостійна робота, яка виконується учнями на уроці, збільшує активний час уроку для кожного учня, оснащує його прийомами ознайомлення з об’єктом засвоєння і прийомами використання засвоєного матеріалу, сприяє формуванню лінгвістичної і методичної готовності учнів до включення у власне самостійну комунікативну діяльність на уроці іноземної мови.

Важливе місце в системі самостійної навчальної діяльності з розвитку діалогічного і монологічного мовлення займає домашня самостійна робота школярів. Щоб усунути основні недоліки у підготовці домашніх завдань, які пов’язані з невмінням учнів самостійно працювати і контролювати свою роботу і тим самим,  гальмують зростання ефективності мовної діяльності на уроках, необхідно вжити комплекс психолого-педагогічних заходів, серед яких важливе місце займає озброєння учнів умінням працювати з навчальним матеріалом, прийомами інтелектуальної діяльності.

Мета даної роботи – висвітлити суть діалогічного і монологічного мовлення,  охарактеризувати самостійну роботу учнів, а також проаналізувати види самостійної роботи при навчанні діалогічного і монологічного мовлення – досягнена завдяки опрацюванню спеціальної методичної, періодичної літератури, а також власних спостережень і досліджень.