Аудіювання - засіб і мета навчання іноземної мови

Аудіювання – засіб і мета навчання іноземної мови

Оволодіння іноземною мовою має розглядатися як поетапний процес, кінцевою метою якого є здатність і вміння брати участь в іншомовній комунікації – формувати та сприймати іноземну мову відповідно до реальної ситуації спілкування.

Відповідно до чинної Програми, у викладанні іноземної мови практичною метою є навчання різних видів мовної діяльності: аудіювання, говоріння, читання й письма. За природних умов види мовної діяльності мають таку питому вагу:

•                 Говоріння – 30%
•                 Аудіювання – 45%
•                 Читання – 16%
•                 Письмо – 9%

Отже, роль аудіювання є значною.

В реальних умовах комунікації на аудіювання припадає від 40 до 50% часу. Є дані, які свідчать про те, що аудіювання у групі займає 57% навчального часу. У навчальному процесі — це основне джерело мовних знань і важливий засіб мовленнєвої практики на уроці і в позаурочний час. Ці дані зумовлюють необхідність урахування в практиці навчання головних аспектів аудіювання, впливу умов перебігу цієї діяльності на характер сприйняття та методів формування цього уміння. 

Психофізіологічні механізми аудіювання — механізми сприйняття мовлення (рецепція) і зокрема механізм антиципації або ймовірного прогнозування смислового змісту — визначають структуру аудіювання. Виявлено, що структура аудіювання, як і говоріння, складається з трьох частин: спонукально-мотиваційної, аналітико-синтетичної і виконавчої. Проте роль і співвідношення цих частин специфічні. Так, мотиваційно-цільовий аспект аудіювання не тільки визначається потребами слухача, але й опосередковується діяльністю говоріння іншого учасника спілкування. 

Метою аудіювання є осмислення почутого мовленнєвого повідомлення. Аналітико-синтетичний аспект структури аудіювання є більш розгорнутим і повним, ніж при говорінні, і включає кілька етапів обробки почутого мовленнєвого сигналу. Ця частина діяльності забезпечується такими операціями внутрішнього оформлення як відбір, зіставлення і встановлення внутрішньопонятійних відповідностей. Вона об'єднується з виконавчою частиною, яка зумовлює і забезпечує прийняття рішення на основі аналізу і синтезу.

Мовленнєвий сигнал як об'єкт смислового сприймання характеризується спільністю смислового та акустичного планів. Цим, очевидно, і пояснюється складність його обробки. Процеси накопичення і переробки смислової та акустичної інформації постійно взаємодіють, в деяких ланках вони відбуваються паралельно, в деяких — послідовно. Обробка самого мовленнєвого сигналу здійснюється одночасно по всіх параметрах, зміна гіпотез (смислових) та їх підтвердження чи відхилення проходить послідовно. Мовленнєвий матеріал групується за смислом — членується, аналізується, об'єднується і в результаті виділяються смислові опорні пункти для розуміння сприйнятої інформації. Цей процес реалізується в поєднанні з механізмом накопичення та укрупнення блоків інформації. Вищою формою смислового групування є процес перекодування інформації при взаємодії мислення і пам'яті.

Процес осмислення сприйнятої мовленнєвої інформації може мати як позитивний, так і негативний результат. Позитивний результат — це розуміння мовленнєвого повідомлення, що реалізується у відповіді, адекватній дії чи зміні психічного стану. Розуміння сприйнятої інформації відбувається в тому випадку, коли розкриті і встановлені зв'язки предметів і явищ дійсності, які наявні в даному аудіотексті, тобто коли процес осмислення завершується результатом, адекватним ситуації спілкування. Нерозуміння як негативний результат смислового сприйняття може виражатися в установленні неадекватних або неповних зв'язків і відношень, які виражені/ не виражені в аудіотексті (неповне або недостатньо глибоке розуміння).

Глибина розуміння співвідноситься з рівнями розуміння. Рівнями розуміння є розуміння плану значення і плану смислу, або рівні мовного і надмовного розуміння. Перший характеризують як розуміння буквального і поверхового значення аудіотексту на основі частини мовних фактів і значень окремих мовних одиниць. Другий рівень передбачає розуміння глибинного ситуативного значення аудіотексту. Досягнення цього рівня відбувається у випадку співпадання інтерпретації мовного значення реципієнтом з вихідною інтерпретацією цього значення автором аудіотексту.

Сприйняття мовлення на слух супроводжується подоланням труднощів, викликаних переважно трьома факторами:
- індивідуально-психологічними особливостями слухача;
- умовами сприймання; 
- мовними особливостями мовленнєвого повідомлення.

Труднощі значною мірою ускладнюють роботу психофізіологічних механізмів аудіювання.

Для цілеспрямованого розвитку психофізіологічних механізмів аудіювання потрібно знати характер їх функціонування. Зрозуміло, що в реальній комунікації механізми функціонують майже синхронно. Отже, аудіювання – це розуміння сприйнятого на слух мовлення. Під час навчання іноземної мови воно є як засобом, так і метою навчання. Аудіювання має першорядну роль у навчанні говоріння, адже говоріння неможливе без слухання. Систематичне слухання. Систематичне слухання оригінальної мови на старшому етапі навчання сприяє вдосконаленню говоріння. Не менш важливою є роль аудіювання в оволодінні технікою читання в голос.

У практиці шкільного викладання аудіювання виступає невід’ємним компонентом навчання говоріння, читання і письма, а також засобом навчання, що використовується під час усної презентації мовленнєвого матеріалу та в усних  тренувальних вправах  рецептивно – репродуктивного характеру. Разом з тим аудіювання є самостійним видом мовної діяльності. Навчити цієї діяльності – одне з головних завдань організації навчального процесу з предмета. Практична мета навчання аудіювання полягає в тому, щоб навчити учнів розуміти на слух іноземну мову, пропоновану в нормативному темпі вчителем або в записі.

Досягнення базового рівня в галузі аудіювання передбачає формування елементарної комунікативної компетенції в цьому виді мовленнєвої діяльності, а саме:

•                 уміння розуміти літературно – розмовне мовлення носія мови в ситуаціях повсякденного спілкування, пов’язане з задоволенням найпростіших потреб;
•                 визначити тему й мету бесіди, її основний зміст, і в тих випадках, коли виникають ускладнення, звертатися до партнера з проханням повторити фразу, висловити думку інакше, розмовляти повільніше і простіше, уточнювати при цьому значення незнайомих слів і спонукаючи до ґрунтовнішого пояснення незрозумілого;
•                 уміння в умовах опосередкованого сприймання повідомлення розуміти основний зміст аудіотексту;
•                 уміння повно і точно розуміти висловлювання вчителя та однокласників, короткі повідомлення, які стосуються навчально – трудової і соціально – побутової сфери спілкування;

Перевищення цього рівня передбачає формування в учнів уміння розуміти основний зміст прослуханих текстів різного характеру, які містять незначну кількість незнайомих слів.

Цілеспрямоване систематичне навчання аудіювання текстів з використанням системи спеціальних вправ забезпечує використання поставлених програмою вимог до аудіювання.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.                   Гейхман Л. К. Искусство быть и обращаться с другим (Интерактивное обучение) / Пермь : Центр развития образования, 2001.
2.                   Мурадова Н. С. Коммуникативносвязующая роль культуры общения студентов технических заведений в интерактивном обучении  {Электронный ресурс} /  Мурадова Н. С. – Режим доступа : http: // www.ostu.ru/conf/ruslang2004/trend2/muradova.htm.
3.                   Організація навчально-виховного процесу. З досвіду роботи вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації  / Ред. Н. М. Салмай, Н. В. Цибенко – 2007. – Вип. 10. – С. 80-95.
4.                   Пометун О., Пироженко Л.  Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід. – К. : АПН, 2002. – 135 с.
5.                   Пометун О. І., Пироженко Л.В. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання : Науково-методичний посібник / За ред. О. І. Пометун. – К. : АСК, 2004. – 192 с.