Аудіювання 1. Познач, що Андрійку хотілося змінити в поведінці мами. а) щоб мама швидше розповіла, яка в неї сьогодні для нього новина б) щоб мама в цей вечір не затягувала час з
Про матеріал
Аудіювання 1. Познач, що Андрійку хотілося змінити в поведінці мами. а) щоб мама швидше розповіла, яка в неї сьогодні для нього новина б) щоб мама в цей вечір не затягувала час з пові¬домленням новини в) щоб вона завжди розповідала, що цікавого тра¬пилося на роботі 2. Вибери, де працює Андрійкова мама. а) у ветлікарні б) у цирку в) у зоопарку 3. Познач, що син дізнався від мами про ІI семестр Жирафеня Берізка жирафеня. а) що жирафеня дуже веселе й жваве б) що в маляти поки що немає імені в) що воно на голову вище за дорослу людинуЖИРАФЕНЯ БЕРІЗКА
( Скорочено )
Сьогодні мама прийшла з роботи й ще з порога сказала:
- А яка в нас новина! Ти й уявить собі не можеш... Приходили навіть кореспонденти - про неї в газеті скоро напишуть!
Я відразу зрозумів: почую щось цікаве. Але мама мовчала. Спершу помила руки, згодом почала готувати вечерю. Я ходив за нею слідом по квартирі й допитувався:
- Яка ж та новина! Ну, яка вона?..
Мама завжди так: почне щось казати, а потім раптом замовкне. Щоб мені закортіло ще більше. Щоб уже ніякого терпіння не було чекати. І де в неї взялася та звичка? І як би це її перевиховати? Щоб вона відразу все мені розповідала. Отак: зайде в квартиру і каже: «Андрійку, ти знаєш, а в нас ведмідь Гоша втік!». Я знаю, що звірі в зоопарку ще не втікали. Але це так, наприклад. Так нанервуєшся, доки мама нарешті все розкаже!
- А що там у нас у школі сьогодні?
- Нормально!
Швиденько відповідаю і прохально дивлюся на неї.
- То що за новина, мамо? - Я аж дихати перестав. Вона усміхається. Знаю, що нарешті вже скаже.
- У нашої жирафи знайшлося жирафенятко, - каже мама.
- У Каланчі - жирафенятко! Оце справді новина. І яке воно - малесеньке-малесеньке?
- Атож, малесеньке-малесеньке, - сміється мама. - Тільки на цілу голову вище за мене.
І ось ми йдемо в зоопарк. Посеред однієї загорожі лежить жирафеня. А над ним стоїть Каланча. Голову задерла високо і дивиться на мене так, ніби я в неї щось украв.
- Чого це вона? - запитую маму. - Наче сердиться на мене чомусь.
- Заспокойся, вона не сердиться, - відповідає мама. - Жирафа боїться за дитину.
А жирафеня таке гарнесеньке - геть у плямах, як і Каланча, очі проти сонця світяться і вушка на голові тремтять.
Лежало-лежало, потім повело головою в мій бік і стало придивлятися. І Каланча вже якось миролюбніше позирає.
Заговорюю до жирафеняти:
- Тепер щодня приходитиму, і ти до мене звикнеш... І як же тебе назвати?.. Якесь би хороше ім'я знайти. І щоб воно було схоже на тебе...
У школі я розповів хлопцям про жирафеня. Після уроків ми прийшли в зоопарк. Жирафеня лежало біля ніг Каланчі, а коли побачило мене, повільно встало й підійшло до загорожі.
- Яке ж воно гарненьке! А які очі! І ще хтось сказав:
- Воно на берізку схоже.
Я придивився - й справді: білі й чорні плями, як на березі, і струнке, мов деревце...
- Берізка! Берізка! Берізка! - радо загукав я. - Назвемо його Берізка!
І всім це ім'я сподобалося. Так жирафеня стало Берізкою. Усім класом до нього приходимо. Нам було б нецікаво без нього жити. Як добре, що в нас тепер є жирафеня. А ім'я жирафеняти й мамі сподобалося.
- Нарешті ти вже по-людськи назвав тварину, - сказала вона. - Таке ім'я приємно й почути... (463 сл.)
Михайло Слабошпицький