ПОДАРУНОК ШКОЛІ ( Скорочено )

ПОДАРУНОК ШКОЛІ

( Скорочено )

Володя піднімався сходами не кваплячись, важко переставляв ноги по східцях, наче ніс відра з водою. «Ну й дивна ж річ - настрій, - міркував собі Воло­дя. - Як швидко він може змінюватися! Ще зранку все було так добре, і раптом - на тобі!» Він навіть струс­нув плечима, мов хотів скинути цей поганий настрій, який, наче тягар, заважав рухатися, сміятися, думати. Та хіба його так легко позбудешся?

Так і прийшов додому насуплений. Навіть обідати не став: побовтав ложкою суп і відсунув тарілку.

- Що сталося, Володю? - стурбовано запитала мама. - Голова не болить?

•   Ні, - зітхнув Володя. - Так, просто.

•   А я вже давно запримітила, - утрутилась у роз­мову бабуся, відкладаючи плетиво. - Тільки в нашого Володі поганий настрій - так і чекай дощу.
•   Дощ і без мене піти може, - буркнув Володя. - Це Ігор мені настрій зіпсував. Він зробив подарунок шко­лі - модель підводного човна.

Бабуся здивовано глянула з-над окулярів.

•   І він під водою плаває?

•   А де ж йому ще плавати? Не в повітрі ж, - роз­дратовано відповів Володя.

•   А ти зроби такий човен, щоб по воді плавав.

•   Нічого ти, бабусю, не тямиш у цих справах. Я б, може, і не такий човен зробив, та пізно вже: завтра перше вересня, до школи йти треба.
•   Було б раніше думати, - корила сина мама. - А те­пер як підеш у школу без подарунка? Усі діти як діти, а ти... Сором та й годі!
•   Може, візьмеш гроші та купиш що-небудь? - шу­кала бабуся виходу з тієї скрути.
•   Та як же ти не розумієш! - спалахнув Володя. -Своїми руками треба щось зробити. Власними.
•   Заспокойся, Володю, - примирливо сказала бабу­ся. - Ще є час, і я тобі гарну серветку зроблю.
•   Потрібна мені твоя серветка! Хай дівчиська цим займаються.
•   Володю, тихіше. Не забувай, що тобі лікар ска­зав - не хвилюватися. Зараз ми щось придумаємо.

Поки бабуся думала, Володя ходив по кімнаті та пригадував, що приносили в школу його однокласники минулого року.

•   Гербарій... колекцію метеликів... - бурмотів він собі під ніс. - Уже придумали?
•   Який ти швидкий! - кинула мама. - У тебе було ціле літо - і ти нічого не придумав...
•   Зачекай, - замислилася бабуся. - От коли б можна було пиріг спекти! - сказала вона мрійно. - Я б такий спекла з яблуками чи сливами - за вуха не відтягнеш!
•   Ну навіщо мені твій пиріг? - кокошився Воло­дя. - Я ж тобі сказав: я не дівчисько. Не дівчисько! Розумієш!
•   Забула, онучку, забула, - квапливо мовила бабу­ся. - Шкода, що ти не дівчинка. Менше б мороки було.

У кімнаті всі мовчать. Лише чути, як на кухні сер­дито сопе чайник, але зараз не до нього. (454 сл.)

За Олегом Буценем