Аудіювання тексту. Уривок з твору А. Е. Ліндґрен «Міо, мій Міо» та тести.

Аудіювання тексту. Зарубіжна література. 6 клас.

Уривок з твору А. Е. Ліндґрен «Міо, мій Міо» та тести  ( всього 12 тестів, кожен оцінюється  в 1 бал). Час звучання- 5-6 хвилин, до 600 слів.

Острів, де стоїть палац мого тата-короля, називається Островом Зелених Лук. І він — тільки невеличка частка всього королівства. — Земля Заморська і Земля Загірна також належать нашому королю, — сказав мені Юм-Юм, коли ми гасали луками перед трояндовим садком. Яскраво сяяло сонце, і я згадав про Бенка. Я уявив собі, як він тепер стоїть, бідолашний, на темній Упландській вулиці, укутаній осіннім дощем. А я катаюся тут, на зелених луках, щасливий, як ніколи. Трава прохолодна й зелена, скрізь яскріють квітки, перед очима здіймаються лагідні зелені пагірки, з яких стікають прозорі струмочки, а в траві пасуться пухнасті білі ягнята. Ми побачили й пастушка, що грав на сопілці. Мелодія була якась дивна, мені здалося, що я її колись чув, тільки не пам'ятав, де саме. Але напевне не на Упландській вулиці. Ми зупинилися й погомоніли з пастушком. Він звався Нонно. Я попросив його позичити мені сопілку. Він не тільки дав її мені, а й навчив грати ту дивну мелодію.

 — Я й вам можу змайструвати сопілки, — сказав Нонно. — Звичайно, якщо ви хочете. Ми відповіли, що дуже хочемо. Поблизу протікав струмок, і над ним звісила своє гілля плакуча верба. Нонно побіг туди й відрізав з верби гіллячку. Ми посідали над струмком, бовтаючи ногами у воді, а Нонно тим часом робив нам сопілки. Юм-Юм також навчився грати ту дивну мелодію. Нонно сказав, що це старовинна мелодія, яка з'явилася на світі раніше за інші мелодії. Її грали на луках пастухи тисячі й тисячі років тому. Ми подякували йому за те, що він зробив нам сопілки й навчив своєї дивної мелодії. Потім ми сіли на Міраміса й поїхали далі. І ще довго чули, як Нонно грав на своїй сопілці.

 — Ми збережемо ці сопілки, — сказав Юм-Юм. — І якщо колись розлучимося, то гратимемо цю мелодію.

 Юм-Юм міцніше вчепився за мене, щоб не впасти з коня. Він притулився головою до моєї спини і сказав:

 — Так, Міо, збережімо ці сопілки. І як ти почуєш мою сопілку, то знай, що я тебе кличу. — Атож, — відповів я. — А як ти почуєш мою, то також знай, що я кличу тебе.

 — Добре, — мовив Юм-Юм. Він міцно тримався за мене, і я подумав, що він і є мій найкращий друг. Звичайно, після мого тата-короля, бо його я любив дужче, ніж будь-кого на світі. Але Юм-Юм був хлопчик мого віку, тому тепер, коли я не міг більше зустрічатися з Бенком, мені було найкраще дружити з ним. Подумати тільки: я мав тата-короля, і Юм-Юма, і Міраміса, і їздив верхи через зелені пагорки й луки так, що аж вітер свистів у вухах! То ж хіба дивно, що мене переповнювало щастя?

— А як можна попасти в Землю Заморську і в Землю Загірну? — спитав я.

 — Через міст Вранішньої Зорі, — відповів Юм-Юм.

— А де ж той міст?

 — Ми скоро його побачимо, — відповів Юм-Юм.

 І ми справді побачили його. Він був великий і довгий, ми не бачили йому кінця. Він весь мерехтів у ранковому сонці, і здавалося, що його зіткано з золотого сонячного проміння. — Це найдовший міст на світі, — сказав Юм-Юм. — Він з'єднує Острів Зелених Лук із Землею Заморською. Але на ніч наш король наказує підводити його, щоб ми тут, на острові, могли спокійно спати.

… Ми повернулися назад до трояндового садка й того дня більше не катались. Але ми допомагали чистити Міраміса, розчісували йому золоту гриву, пестили його, пригощали грудочками цукру й окрайцями хліба, які нам дала Юм-Юмова мама. Потім ми з Юм-Юмом спорудили собі в садку курінь і залізли в нього вечеряти. Ми їли налисники з цукром. Ох і смачні! …

[…]

Другого дня ми знов поїхали до Нонно. Спершу ми не могли його знайти. Та потім почули його сопілку за пагорком, де він сидів і грав самому собі, а вівці паслися навколо нього.

[…]

Ми витягли свої сопілки й почали грати втрьох. Виходила така гарна мелодія, що я навіть не міг збагнути, як ми навчилися так чудово грати.

 […]

 Ми довго грали для трави, квіток, вітру й дерев…

Тести за твором А. Е. Ліндґрен «Міо, мій Міо».

1. Острів, де стояв палац  тата - короля, називався :

А). острів Скарбів;

Б). острів Зелених Лук;

В). острів Синіх  Птахів; 

Г). острів Здійснених бажань.

2. Діти побачили та почули, що хтось грав, то був  :

 А). дідусь;

 Б). пастушок;

 В). тато;  

 Г). лицар.

3. Юм-Юм був:

А). слугою в королівстві;  

Б). братом Міо;

В). хлопчиком також віку, як Міо;

Г). господарем коня.

4. Що з'єднувало острів із Землею Заморською:

 А). гірська дорога;

 Б). підземний хід;

 В). ледве видима  доріжка;

 Г). міст Вранішної Зорі.

5. Про кого згадав Міо, коли вони гасали луками перед трояновим садком:

 А). про тата;

 Б). про Бенка;

 В). про прийомних батьків;

 Г). про Джина.

6. У Міраміса була :

  А). золота грива;

  Б). срібна грива;

  В). біла грива;

  Г). руда грива.

7. Пастушка звали:

  А). Бенк; 

  Б). Нонно; 

  В). Юнь –юнь; 

  Г). Ено.

8. З гіллячки якого дерева  зробив пастушок сопілку:

  А). з дубу;

  Б). з верби;

  В). з вишні;

  Г). з тополі.

9. Для кого хлопці грали на сопілці:

А). для трави, квіток, вітру й дерев;

Б). для ягнят;

В). для сонця та вітру;

Г). для мешканців селища.

10. Про що домовилися хлопці, коли отримали  по сопілці:

А). про вічну дружбу;

Б). про те, що залишать їх собі напам'ять;

В). про те що, якщо колись розлучаться, то гратимуть  цю мелодію;

 Г). про те, що гратимуть на ній, коли будуть гуляти з Мірамісом.

11. Міо та Юнь – Юнь спорудили собі  в садку:

А). сховище;

Б). курінь; 

В).човен;

Г). криницю.

12. Хлопці вечеряли:

А). хлібом;

Б). налисниками з цукром;

В.) козинячим сиром;

Г). печеною картоплею.

Використані джерела

Бібліотека української літератури https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=1321