Аудіювання "Виникнення і розвиток письма"

Конспект уроку з мультимедійною підтримкою для 11 класу

 

Тема. Розвиток мовлення. Аудіювання текстів різних стилів, типів і жанрів мовлення, записаних на різних носіях інформації. Види запису прочитаного: докладний і короткий план

Мета: узагальнити та систематизувати знання учнів про види мовленнєвої діяльності, зупинившись, зокрема, на психолінгвістичних особливостях аудіювання, дати уявлення про види аудіювання, формувати відповідні комунікативно-мовленнєві вміння, повправляти у глобальному, детальному та критичному аудіюванні.

Обладнання: аудіозапис тексту для аудіювання (https://www.youtube.com/watch?v=sNi1FsYMLwY); тести до тексту (посилання на сайті «На урок» https://naurok.com.ua/test/viniknennya-i-rozvitok-pisma-testi-do-tekstu-dlya-chitannya-movchki-515792.html)

 

ХІД УРОКУ

І.  Організаційний момент. Повідомлення теми та мети уроку.

 

ІІ.  Вивчення нового матеріалу.

◊ Пояснення вчителя.

 Реалізація мови здійснюється у процесі мовлення або мовленнєвої

діяльності. Мовленнєва діяльність – це сукупність психофізичних дій організму людини, що спрямовуються на сприймання і розуміння мовлення, а також на породження його в усній і письмовій формі.

 Мовленнєва діяльність має чотири види – аудіювання (слухання і розуміння), читання, говоріння і письмо. За останніми науковими даними, час, що витрачається на чотири види мовленнєвої діяльності людини, розподіляється таким чином: аудіювання – 45 %, читання - 6 %, говоріння – 30 %, письмо – 9 % .

Аудіювання – вид мовленнєвої діяльності, який забезпечує сприймання і розуміння усного мовлення. Аудіювання є основою спілкування.

 Аудіювання не слід змішувати зі слуханням. Слухання – це передусім акустичне сприймання звукового потоку, тоді як аудіювання включає процес одночасного сприймання і розуміння усного мовлення. Важливою психологічною особливістю аудіювання є одноразовість, неповторність цього процесу в природних умовах спілкування. Проте у штучно створених ситуаціях спілкування, зокрема в шкільній практиці, розрахована на слухове сприйняття інформація з метою кращого засвоєння її учнями часто повторюється.

          Науковці розрізняють репродуктивне і продуктивне аудіювання. Основною ознакою репродуктивного аудіювання, на відміну від продуктивного, є повторюваність усної інформації. У школі до репродуктивного аудіювання вдаються у процесі проведення усних переказів (докладних, стислих чи вибіркових) та підготовки до творчих робіт. У природній ситуації спілкування співрозмовники вдаються до продуктивного аудіювання.

 Аудіювання –  один зі способів пізнання навколишнього світу. Сприймати усну інформацію означає не лише чути певні звуки, слова, а й розуміти почуте, з метою відповідного реагування на нього: виконувати певні дії, дізнаватися про щось, одержувати естетичну насолоду, реагувати певним чином на запитання, прохання тощо.

 Аудіювання –  такий вид мовленнєвої діяльності, під час якого людина одночасно сприймає усне мовлення й аналізує його (здійснює смислову обробку інформації). Для успішного здійснення аудіювання потрібно бути уважним, уміти швидко актуалізувати весь попередній мовленнєвий та інформаційний досвід, концентрувати увагу на змісті висловлювання за мінімального контролю за його мовною формою, мати треновану короткочасну й розвинену довготривалу пам'ять, здатність результативно працювати у визначених часових межах. Цього можна і треба спеціально навчатись.

 Звичайно, успіх аудіювання залежить і від того, наскільки мовець зрозуміло, ясно висловлюється, від темпу, сили, звучання мовлення, від уміння мовця виділяти головне, встановлювати контакт з аудиторією тощо.

 З іншого боку, успішність смислового сприймання усного мовлення залежить від підготовленості слухачів до сприймання, від того, якими опорними знаннями вони володіють, як вони вміють слухати, а також від рівня складності тексту, який їм доводиться сприймати.

Сприймати інформацію потрібно цілеспрямовано: глобально, докладно або критично.

 Глобальне, або ознайомлювальне, аудіювання вимагає від слухача загального охоплення змісту повідомлення, вміння визначати тему, основу думку повідомлення, ділити його на смислові частини, розрізняти композиційні елементи.

 

Детальне сприймання тексту часто вимагається тоді, коли проводиться, наприклад, такий вид роботи, як переказ прослуханого тексту; переказ пояснення вчителя; коли потрібно запам’ятати декілька завдань, не записаних учителем на дошці, з метою їх виконання в певній послідовності; під час дискусії, диспуту, виступу на зборах та ін.

Критичне аудіювання, базуючись на глобальному і детальному, вимагає висловлювання власної думки з приводу почутого, мотивованої згоди чи незгоди з певним твердженням, критичного осмислення сприйнятого на слух тощо.

 

ІІІ.  Виконання вправ на закріплення вивченого.

◊ Проведення аудіювання.

Текст вчитель може прочитати сам або запропонувати учням прослухати аудіозапис  за посиланням: https://www.youtube.com/watch?v=sNi1FsYMLwY

Виникнення і розвиток письма

Письмо — це система знаків, за допомогою яких фік­сується звукова мова. Виникнення й розвиток письма тісно пов’язані з загальним розвитком суспільства і потребою спіл­кування між людьми на відстані, з необхідністю зафіксувати державні акти, результати наукових досліджень тощо.

Найдавнішими повідомленнями на відстані були «послан­ня» у вигляді різних предметів, подекуди навіть тварин. Про зміст таких послань попередньо домовлялися або їх розгадува-ли; так, грецький історик Геродот (V ст. до н. е.) розповідає, що скіфи відправили персам, з якими воювали, послання, що складалося із жаби, миші, птаха і п’яти стріл. Означало воно:  «Якщо ви, перси, не навчитеся скакати по болотах, як жаби,  ховатися у норах, як миші, і літати, як птахи, то ви будете засипані стрілами, як тільки ступите на нашу землю».

Письмо, що складається з певної системи знаків (друкованих чи писаних), у своєму розвитку пройшло чотири етапи.

Найдавніший вид письма — малюнкове, або піктографічно (від латин. pictus — розмальований). Його знаками служили схематичні малюнки людини, звірів, птахів, риб, різних пред­метів. Розповідають вони про пам’ятні події, укладання дого­ворів, результати полювання тощо. Піктограми — це своєрідні оповідання в малюнках; вони не читаються, а лише тлума­чаться.

Малюнковим письмом користувалися в доісторичному Єгип­ті, Фінікії, на острові Крит, у Стародавньому Китаї, Сибіру.

Нині цим видом письма не користуються. Піктограми ши­роко вживаються при оформленні вітрин магазинів, в рекламі, як дорожні знаки та ін.

З часом малюнки ставали схематичнішими, перетворю­валися на умовні знаки-символи, а малюнкове письмо — на символічне письмо. Важливо, що знаки-символи могли вже позначати й різні абстрактні поняття. Наприклад: давні єгип­тяни за допомогою знаків передавали значення дієслів і при­кметників: іти — зображення двох ніг; летіти — зображення птаха з розкинутими крилами; плакати — зображення ока зі сльозою тощо.

Згодом схематичні малюнки — символи повністю перетво­рилися на умовні знаки — ієрогліфи. Ієрогліфами користува­лися в Давньому Єгипті, нині ієрогліфічне письмо зберігається у Китаї, Японії та в деяких інших країнах Азії.

Однак і цей вид письма не міг повністю задовольнити потреби в передачі звукової мови, адже за допомогою ієрогліфів не можна було передавати імена людей, назви міст, річок, складні поняття. Тому спочатку власні імена, а потім інші слова почали розбивати на склади і позначати їх на письмі окремими ієрогліфами. Так поступово виникло силабічне (або складове) письмо. У складовому письмі кожний ієрогліф по­значав якийсь приголосний звук, а діакритичний значок над ієрогліфом указував, з яким голосним звуком утворюється склад. Таким було давнє кіпрське, давнє індійське і фінікій­ське письмо.

Фінікійська писемність була поширена в багатьох країнах басейну Середземного моря. На її основі склався новий вид письма — алфавітне, яке виникло у Давній Греції у IX ст. до н. е. Греки почали чітко і послідовно позначати на письмі і окремо голосні й окремо приголосні звуки. Для цього було ви­користано фінікійські знаки-букви і додано ряд нових.

Грецьку систему письма було прийнято з деякими змінами для створення латинського, готського, вірменського, грузин ського і слов’янського алфавітів.

Дослідники вважають, що слов’яни, у тому числі й східні, мали примітивне письмо, ще в першій половині І тисячоліт­тя. Пізніше східні слов’яни стихійно користувалися грецьки­ми буквами. Не випадково до нас дійшли в пізніших списках (другої половини XI ст.) тексти договорів руських із грека­ми за 912, 945 і 971 рр. Свідчення про наявність писемності у східних слов’ян ще на початку X ст. знаходимо в арабських географів та істориків. Але, на жаль, ніяких тогочасних пи­семних пам’яток до нас не дійшло.

Найдавніші писані пам’ятки часів Київської Русі сягають середини XI ст. (наприклад, Остромирове Євангеліє). Написані вони старослов’янською мовою. Що ж це за мова?

У середині IX ст. німецькі феодали і католицькі місіо­нери намагалися прибрати до своїх рук владу в Моравії — слов’янському князівстві, розташованому в середньому басейні Дунаю. Моравські князі завзято боролися проти поневолюва­чів, але боротьба була нерівною, бо католиків підтримував Папа Римський. Тому моравський князь Ростислав у 862 р. звернувся до візантійського імператора з проханням присла­ти освічених людей, які навчили б моравів правити в церкві зрозумілою для них мовою. Візантійський імператор запропо­нував поїхати до Моравії братам Кирилу й Мефодію, які до­бре знали слов’янську і грецьку мови. Кирило і Мефодій скла­ли слов’янську азбуку, переклали на рідний їм солунський діалект церковні книги і в 863 р. вирушили до Моравії. Там вони проповідували християнство, користуючись близькоспорідненою до моравської мовою, внаслідок чого підупав авто­ритет католицизму, що послугувався незрозумілою народові латиною.

Азбук було дві: глаголиця і кирилиця. Глаголиця укла­дена на основі грецького курсивного письма, яке близьке до скоропису, а кирилиця (названа так учнями Кирила на честь свого учителя) — на основі грецького уставного письма. Деякі букви глаголиці і кирилиці запозичено з інших алфавітів.

Глаголиця була обмежена у вжитку, про що свідчать пи­семні пам’ятки, а кирилицею користувалися широко. Вона й стала загальною слов’янською азбукою.

Після смерті Кирила і Мефодія користуватися слов’янською писемною мовою в Моравії було заборонено, а учнів Кирила і Мефодія вигнано до Болгарії. Болгарія прийняла християн­ство у 865 р., наприкінці ІХ-Х ст. стала центром слов’янської писемності, Саме з Болгарії було запрошено в кінці X ст. до Київської Русі перших служителів церкви і завезено церков­ні книги, писані мовою, якою перекладали Кирило і Мефодій. У науковому обігу цю мову називають старослов’янською (ра­ніше називали церковнослов’янською).

Старослов’янська мова мала багато спільного з давньо­руською мовою періоду Київської Русі, тому старослов’янська азбука була швидко пристосована до передачі на письмі дав­ньоруських звуків. Так, під впливом старослов’янської мови у Київській Русі почала розвиватися давньоруська літера­турно-писемна мова на кириличній графічній основі. Старо­слов’янська і давньоруська писемні мови у Київській Русі співіснували, збагачуючи одна одну. Вони виконували різні функції: старослов’янська вживалася переважно в церковній сфері, давньоруською мовою укладалися державно-юридичні закони (наприклад, «Руська Правда»), велися ділові докумен­ти і складалися художні твори («Слово про похід Ігоря»).

Після занепаду Київської Русі старослов’янським алфаві­том користувалися всі східні слов’яни, хоча кількість і форми букв змінювалися. Так, спершу вживали уставне письмо, яке характеризувалося чітким, каліграфічним накресленням літер, кожна з яких писалася окремо, ставилася перпендикулярно до рядка, мала геометричний вигляд.

Із середини ХІV ст. геометричний вигляд літер поступово спрощувався, писалися вони з нахилом, допускалися скорочен­ня слів. Такий тип письма називається напів уставом. Пізніше з’явився скоропис — букви заокруглені, писалися зв’язано, окремі з них виносилися понад рядком.

У 1708 р. Петро І провів реформу кирилівського напівуставу. Стара кирилиця залишилася для друкування церков­них книг, для інших потреб (державних, наукових, світської літератури) впроваджено гражданський шрифт. Було вилучено ряд літер кирилиці, написання літер спрощено. Із деякими не­значними змінами цей алфавіт використовується в сучасному російському, українському і білоруському письмі.

 

(1000 слів)                                                                             (За П.С.Дудиком)

 

Після першого прочитання тексту клас колективно працює у зошитах над складанням плану до почутого.

 

Завдання до тексту

(прочитавши текст, учитель пропонує учням дати відповіді на тестові запитання, вибиравши з-поміж чотирьох запропонованих одну правильну відповідь)

Тести можна перевірити у реальному часі за посиланням на сайті «На урок»: https://naurok.com.ua/test/viniknennya-i-rozvitok-pisma-testi-do-tekstu-dlya-chitannya-movchki-515792.html

 

1.                      Письмо — це:

а) система знаків, за допомогою яких фіксується звукова мова;

б) система знаків, за допомогою яких фіксуються державні акти;

в) система знаків, за допомогою яких передаються повідомлення;

г) система знаків, за допомогою яких фіксується результат наукових досліджень.

2.                  Історик Геродот розповідає, що скіфи відправили персам, з якими воювали, послання, що складалося із:

а) жаби, кота, птаха і п’яти мишей;

б) жаби, пацюка, птаха і п’яти стріл;

в) жаби, миші, птаха і п’яти стріл;

г) жаби, вужа, птаха і п’яти стріл.

3.                      Найдавніший вид письма:

а) ієрогліфічне;

б) піктографічне;

в) силабічне;

г) алфавітне.

4.                  Указати правильний визначальний ряд послідовності розвитку письма:

а) алфавітне — ієрогліфічне — силабічне — піктографічне;

б) силабічне — ієрогліфічне — алфавітне — піктографічне;

в) ієрогліфічне — силабічне — алфавітне — піктографічне;

г) піктографічне — ієрогліфічне — силабічне — алфавітне.

5. Для створення слов’янського алфавіту було використано:

а) грецьку систему письма;

б) кіпрську сйстему письма;

в) фінікійську систему письма;

г) індійську систему письма.

6.  Найдавніші писані пам’ятки часів Київської Русі сягають:

а) початку X ст.;

б) середини XI ст.;

в) кінця IX ст.;

г) початку XII ст.

7. Моравський Ростислав звернувся до візантійського імператора з проханням прислати

а) книги;

б) військо;

в) освічених людей;

г) золото.

8. Кирило і Мефодій вирушили до Моравії, щоб там:

а) проповідувати католицизм;

б) очолити війну проти поневолювачів;

в) організувати друкарню;

г) проповідувати християнство.

9. Після смерті Кирила і Мефодія центр слов’янської пи­семності перемістився:

а) у Польщу;

б) Київську Русь;

в) Болгарію;

г) Францію.

10.  Із Болгарії на Київську Русь було завезено церковні книги, писані:

а) давньоруською мовою;

б) індоєвропейською мовою;

в) старослов’янською мовою;

г) давньогрецькою мовою.

11. У 1708 році Петро І провів реформу кирилівського напівуставу і впровадив:

а) уставне письмо;

б) давньоруську абетку;

в) гражданський шрифт;

г) скоропис.

12. Текст належить до стилю:

а) художнього;

б) публіцистичного;

в) наукового;

г) ділового

 

IV.  Підведення підсумків уроку.

 

V.  Домашнє завдання.

 Дібрати невеликий текст на подібну тему (обсяг – 8 -10 речень), самостійно скласти 4 -5 тестових запитань для аудіювання, визначивши з-поміж них запитання для аудіювання глобального, детального і критичного.