Авангардизм. Творчість І. Драча. "Балада про соняшник"

Іван Драч, людина, поет і соняшник

17 жовтня 1936 року в Теліжинцях на Київщині народився автор "Балади про соняшник", "Думи про вчителя" і "Чорнобильської Мадонни".

Іван Драч (фото UNIAN)

Свій перший вірш Іван Драч опублікував у Тетіївській районній газеті ще 15-річним хлопцем.

Перший серйозний його твір — "феєрична трагедія у двох частинах „Ніж у сонці"" — вийшов друком у "Літературній газеті" 1961 року. 

За рік з’явилася збірка "Соняшник", де яскравою метафорою було задекларовано взаємини поета й поезії:"Поезіє, сонце моє оранжеве! Щомиті якийсь хлопчисько Відкриває тебе для себе, Щоб стати навіки соняшником" ("Балада про соняшник").

Поетові не відразу вдалося дістати диплом про закінчення навчання на філологічному факультеті КНУ: через політичні погляди третьокурсника Драча відрахували з вишу, а поновився він дещо пізніше й уже на заочну форму.

 Далі вчився на Вищих сценарних курсах у Москві (1963—1964). 

Ще з початку 1960-х Іван Драч підтримував зв’язки з дисидентами, а 1964 року був одним з підписантів заяви з вимогою пояснити причини арештів української інтелігенції. 

Цікаво, що сам Іван Драч не вважав себе дисидентом і не стидався слова "конформіст" — вважав, що йдеться про людину, яка знається на ситуації й робить те, що вважає за потрібне, аби отримати шанс діяти щодня. Коли йому закидали кон’юнктурність віршів на кшталт "Віра — це праця. Все інше — тля. Дихаю Леніним до останнього подиху" (1965) — щиро відповідав: "Це було моє життя, тому я від них не відмовляюся".

Іван Драч та В’ячеслав Чорновіл

У 1986 році на з’їзді письменників Іван Драч першим поставив питання про голод 1932—1933 років в Україні

На I з’їзді Народного Руху України за перебудову в 1989 став його головою. У 1992 році — співголовою разом з В’ячеславом Чорноволом . Очолював громадську організацію Конгрес української інтелігенції.

Тоді ж, у 1990-му, ще за Союзу, мав мужність вийти з лав КПРС. Стверджував, що "дуже мало досяг" через політичні справи, які "мало дають поживної людської радості". 

Шкодував за нездійсненним у політиці: "Коли я був головою Руху, треба було міцно триматися на тому всьому й політично воювати за Україну. Але я втомився від головування, остобісіла мені політика — і я повернувся знову в літературу й кіно". 

Іван Драч — автор 13 збірок поезії, кілька його творів покладено на музику. Перекладав вірші Поля Елюара, Гарсія Лорки, Назима Хікмета. 

У 1964—1974 роках працював на кіностудії Довженка — саме тоді написав сценарії до фільмів, які ввійшли до скарбниці українського кінематографа: "Криниця для спраглих" (1965), "Камінний хрест" (1968), "Іду до тебе" (1971), "Пропала грамота" (1972). 

Серед нагород поета :

• Шевченківська премія (1976, за збірку "Корінь і крона"),
• Державна премія СРСР (1983, за перекладену збірку "Зелена брама")
• Його двічі номінували на Нобелівську премію з літератури (1967, 2018). 
• Мав звання Герой України (2006).

Іван Драч повсякчас бачив непересічне в буденному й озвичайнював непересічне. Тільки він міг так оспівати абсолютно побутові речі: хліб, цибулину, випрані штани — чи розкрити "анатомію змійки". Його метафори вражають дотепер: "у соняшника були руки й ноги", "протуберанці сторч головою", "вийшов з радіо чорний лев". Незвичність форми, складність поетичної мови Драча направду видаються коштовним камінням, яке не дає простувати поетичною стежкою абияк, а привертає увагу до буденних явищ, зупиняє, аби краще їх роздивитися. Деякі ж із його віршів сьогодні видаються щонайменше пророцтвом…

Помер 19 червня 2018 року в лікарні після важкої хвороби легенів.

Асоціативність, оригінальність метафор, авторські неологізми, сюрреалістична поетика – характерна ознака творів Івана Драча.

Факти про Івана Драча: 
– сонце – особливий образ у творчості І.Драча, воно символізує природне й духовне життя
– особливістю поетичного стилю І. Драча є зближення космічних і земних мотивів
– Іван Драч належить до когорти “шістдесятників”

Балада про соняшник

– це притча про красу й силу поезії.

В соняшника були руки і ноги,
Було тіло, шорстке і зелене.
Він бігав наввипередки з вітром,
Він вилазив на грушу,
і рвав у пазуху гнилиці,
І купався коло млина, і лежав у піску,
І стріляв горобців з рогатки.
Він стрибав на одній нозі,
Щоб вилити з вуха воду,
І раптом побачив сонце,
Красиве засмагле сонце,-
В золотих переливах кучерів,
У червоній сорочці навипуск,
Що їхало на велосипеді,
Обминаючи хмари на небі...
І застиг він на роки й століття
В золотому німому захопленні:
— Дайте покататися, дядьку!
А ні, то візьміть хоч на раму.
Дядьку, хіба вам шкода?!

Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.

Автор: І. Драч (поет-шістдесятник)

Рік написання: 1962.

Збірка: «Соняшник».

Напрям: авангардизм. 

Течія: символізм.

Рід літератури: ліро-епос

Жанр: модерна балада

Вид лірики – філософська

Тема: народження людини-творця, людини-поета.

Ідея: поет повинен прагнути високості в поезії, укорінюючись при цьому в рідному ґрунті, у національній творчості; тільки той творець може відкрити сонце поезії, хто, поглянувши на це сонце, навіки ним захоплюється.

Провідний мотив: талант бачити красу в повсякденному житті.

Віршовий розмір: верлібр

Будова вірша: астрофічна.

Римування: немає рими.

Мотиви: «джерело творчості», «покликання», «велич поезії», «рідна земля».

Спосіб змалювання бешкетного хлопця-«соняшника» як майбутнього митця в Івана Драча чимось нагадує жартівливі міркування про прихід у літературу Остапа Вишні  у «Моїй автобіографії».

Алегорія: соняшник і сонце (митець і поезія)

У «Баладі про соняшник» І. Драч застосував фольклорний мотив  перевтілення (метаморфози). В алегоричних образах соняшника і сонця в «Баладі про соняшник» представлено поета і поезію.

Образи в поезії неоднопланові: метафоричні поєднані з реальними. «Балада про соняшник» є розгорнутою метафорою, де буденні непоетичні образи (груша, млин, пісок) набувають глибшого звучання. Отож, автор згадує такі образи:

–Образ сонця в Баладі про соняшник символізує поезію, джерело натхнення та відродження

–соняшник є символом майбутнього митця

І. Драч модернізував баладу, відкинувши жанрові особливості, окрім незвичайної ситуації. Він написав її без: елементів таємничості, легендарних атрибутів, героїчного змісту, історичного колориту.

Авангардизм

«Дівчина з мандоліною», Пабло Пікассо (1910 рік)

«Прекрасна полонянка», Рене Магрітт (1947 рік)

Авангардизм — це узагальнююча назва течій, які виникли у світовому мистецтві на межі XIX і XX століть та були скеровані на руйнування традиційних художніх форм та законів.

Термін «авангард» чи «авангардний» нині стає синонімом усьому, що розштовхує кордони традицій і виламується з системи. Часто він асоціюється з такими словами, як-от зіткнення, войовничість, утопізм, безкомпромісність та революційність. І вони, між іншим, чітко визначають філософію авангарду. Але, погодьтеся, ці слова аж ніяк не розповідають, які техніки чи матеріали були в арсеналі авангардистів. Очевидним залишається одне – родзинкою в авангардизмі був саме радикальний та дещо агресивний підхід до творчості.

Чітко визначити авангардизм – то нелегка робота. Він утворився на основі імпресіонізму, постімпресіонізму та символізму. 

Сам авангардизм складається з таких течій:

- сюрреалізм, 

- кубізм, 

- футуризм, 

- конструктивізм, 

- експресіонізм, 

- супрематизм, 

- дадаїзм та ін. 

Строкатий, провокативний, свіжий авангард без спільної для всіх течій техніки. Нижче ми наводимо роботи авангардистів, які доводять, що єдиної техніки для всіх течій цього напряму не було.

 Вважають, що перший крок ще в 1823 році в авангардизмі дав відомий Анрі Сен-Симон, французький соціалістичний утопіст, який вказав, що «обов’язок художника і людини мистецтва як путівник людства, як на передовий загін, який повинен висвітлювати шлях і використовувати мистецтво для пропаганди передових ідей»

Українські художники-авангардисти.

Казимир Малевич

Олександр Богомазов

До твору Лесі Українки, князь Ігор

Анатолій Петрицький